- Головуючий суддя (АП ВАКС): Глотов М.С.
Слідчий суддя у 1-й інстанції: ОСОБА_15Справа № 991/5564/22Доповідач: ОСОБА_16Провадження №11-сс/991/412/22
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА ВИЩОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ
У Х В А Л А
І м е н е м У к р а ї н и
25 листопада 2022 рокумісто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_3
суддів: ОСОБА_4., ОСОБА_5
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_6
прокурора ОСОБА_7
підозрюваної ОСОБА_1,
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_13 на ухвалу слідчої судді Вищого антикорупційного суду від 17 листопада 2022 року у кримінальному провадженні № 42015000000002517,
В С Т А Н О В И Л А:
І. Процедура
1. Судове провадження у цій справі було розпочато Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду згідно з апеляційною скаргою, яку на підставі п. 9 ч. 1 ст. 309 Кримінального процесуального кодексу України /далі - КПК/ було подано 21.11.2022 на ухвалу слідчої судді від 17.11.2022, постановлену згідно з п. 2 та п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК (т. 4 а. с. 4, 6-11, 25-27, 31, 47-51).
ІІ. Зміст оскаржуваного рішення
2. Ухвалою слідчої судді Вищого антикорупційного суду від 17.11.2022 відмовлено у задоволенні клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури про арешт майна у кримінальному провадженні №42015000000002517.
3. Зазначена ухвала мотивована тим, що: (1) стороною обвинувачення доведено обґрунтованість підозри; (2) ухвалою слідчої судді від 08.11.2022 з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання накладено арешт на майно підозрюваної ОСОБА_1, в тому числі і на вказані квартири, про арешт яких як майна ОСОБА_2 просить сторона обвинувачення; (3) на час розгляду цього клопотання майно вибуло із власності підозрюваної ОСОБА_1, у зв`язку з чим до нього не може бути застосовано арешт з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання; (4) матеріали справи не містять доказів відповідності об`єктів нерухомого майна будь-якій з ознак, передбачених п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 Кримінального кодексу України /далі - КК/, через що до вказаного майна не може бути застосовано спеціальну конфіскацію.
ІІI. Вимоги та доводи апеляційної скарги
4. У поданій апеляційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу слідчої судді Вищого антикорупційного суду від 17.11.2022 і постановити нову, якою задовольнити клопотання прокурора, наклавши арешт на майно ОСОБА_2 .
4.1. Апеляційна скарга мотивована тим, що: (1) не зважаючи на винесення ухвали слідчої судді від 08.11.2022 про накладення арешту на майно підозрюваної ОСОБА_1, реального законного обмеження права власності не відбулось, оскільки за час розгляду слідчою суддею клопотання ОСОБА_1 відчужено належне їй майно на користь свого сина - ОСОБА_2 ; (2) відчуження об`єктів нерухомості здійснено з метою уникнення додаткового покарання; (3) ОСОБА_2 був обізнаним щодо повідомлення про підозру ОСОБА_1 31.10.2022, а отже і усвідомлював можливу майбутню конфіскацію майна підозрюваної у разі її засудження; (4) на переконання сторони обвинувачення ОСОБА_1 підозрювана у розтраті бюджетних коштів та їх частину використала на придбання вищезгаданої нерухомості.
4.2. У судовому засіданні прокурор ОСОБА_14 просив задовольнити його апеляційну скаргу з мотивів, наведених у ній.
IV. Узагальнені позиції інших учасників
5. Інші учасники судового провадження висловили свої позиції.
5.1. Захисник ОСОБА_9. та підозрювана ОСОБА_1 зазначили, що майно належить ОСОБА_2, а тому застосувати до нього конфіскацію як вид покарання неможливо, а спецконфіскація також неможлива, оскільки вказане майно не відповідає вимогам п. п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК.
5.2. Власник майна ОСОБА_2, будучи обізнаним про дату, час і місце апеляційного розгляду, в судове засідання не прибув, із клопотаннями про відкладення судового засідання чи розгляду апеляційної скарги за його особистої участі не звертався.
V. Межі перегляду оскаржуваної ухвали
6. Судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим (ч. 1 ст. 370 КПК).
6.1. Незважаючи на те, що п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини /далі - Конвенція/ зобов`язує суди мотивувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (п. 30 рішення Європейського суду з прав людини /далі - ЄСПЛ/ від 27.09.2001 у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» / Hirvisaari v. Finland, заява №49684/99).
6.2. Поруч із наведеним, у ході апеляційного перегляду рішення слідчої судді ретельній перевірці підлягають усі доводи апеляційної скарги, які можуть вплинути на результат апеляційного розгляду (постанова Верховного Суду від 05.01.2022 у справі №484/789/19, абз. 9 п. 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №11-164сап21).
6.3. Тому, виходячи зі змісту ст. 2, ч. 6 ст. 9, ч. ч. 1, 3 ст. 21, ч. 1 ст. 22, ст. 24, ч. 3 ст. 26, ч. 1 ст. 404 КПК, колегія суддів переглядає оскаржувану ухвалу в межах зроблених слідчою суддею в такому рішенні висновків, а також наведених на їх спростування доводів представника.
6.4. Із урахуванням вищенаведеного, апеляційному суду належить з`ясувати чи наявні підстави для накладення арешту на майно з метою його конфіскації як виду покарання та спеціальної конфіскації.
VI. Встановлені обставини та їх оцінка колегією суддів
7. Надаючи оцінку обставинам, установленим слідчою суддею, та зробленим нею висновкам, апеляційний суд виходить із такого.
8. Згідно з ухвалою слідчої судді від 17.11.2022 стороною обвинувачення доведено обґрунтованість підозри тією мірою, щоб виправдати застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проте відмовлено у накладенні арешту на майно ОСОБА_2 з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання та спеціальної конфіскації. У накладенні арешту з метою спецконфіскації відмовлено через те, що об`єкти нерухомого майна не відповідають будь-якій з ознак, передбачених п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК, а в накладенні арешту з метою конфіскації як виду покарання - з причини вибуття майна з власності підозрюваної.
8.1. Прокурор оскаржує відмову в накладенні арешту на майно, зазначаючи, що: (1) не зважаючи на прийняття рішення про арешт майна ОСОБА_1 реального законного обмеження права власності не відбулось, оскільки за час розгляду слідчим суддею клопотання підозрювана відчужила вказане майно на користь свого сина - ОСОБА_2 задля уникнення додаткового покарання; (2) ОСОБА_2 був обізнаним щодо повідомлення про підозру ОСОБА_1 31.10.2022 та її кримінальне переслідування, будучи присутнім у судовому засіданні, на якому обирали запобіжний захід його матері, як вільний слухач, а отже усвідомлював можливу майбутню конфіскацію майна підозрюваної у випадку її засудження; (3) на придбання вказаного майна також було використано частину коштів, отриманих внаслідок вчинення злочину.
8.2. Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, сторона захисту вказувала, що: (1) належність квартир ОСОБА_2 виключає можливість накладення арешту на таке майно з метою конфіскації як виду покарання; (2) оскільки стороною обвинувачення не доведено відповідність квартир будь-якій із ознак, наведених у п. п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК, накладення арешту на них є неможливим; (3) майно, на яке сторона обвинувачення просить накласти арешт, фактично є власністю членів сім`ї підозрюваної, за кошти яких було придбане, а їх оформлення на неї пов`язане виключно з купівлею таких квартир зі знижкою (пільгою) для ОСОБА_1 як працівника забудовника.
8.3. За наслідками апеляційного перегляду зроблено висновок, що слідча суддя дійшла помилкового висновку про неможливість накладення арешту на майно, власником якого є ОСОБА_2 .
8.4. Так, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).
8.4.1. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом (cт. 16 КПК).
8.4.2. Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.
8.4.3. Одним із різновидів заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна (ч. 2 ст. 131 КПК).
8.5. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження (абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК).
8.6. Арешт майна допускається з метою, зокрема, спеціальної конфіскації та конфіскації майна як виду покарання (п. п. 2, 3 ч. 2 ст. 170 КПК).
8.7. Так, у випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 цієї статті (конфіскації майна як вид покарання), арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК).
8.7.1. Відповідно до ч. 1 ст. 59 КК покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. У відповідності до ч. 2 ст. 52 КК конфіскація майна є додатковим видом покарання.
8.7.2. Згідно з ч. 2 ст. 59 КК конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
8.7.3. Як передбачає ч. 6 ст. 12 КК особливо тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п`ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.
8.7.4. Ч. 5 ст. 191 КК передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна, а ч. 1 ст. 366 КК - штраф від двох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
8.8. Ураховуючи, що ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється, серед іншого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК, тобто особливо тяжкого злочину, санкція за який передбачає можливість конфіскації майна, колегія суддів вважає, що до вказаного нерухомого майна, в разі доведення винуватості підозрюваної, може бути застосована конфіскація майна як вид покарання.
8.9. Поруч з наведеним слід звернути увагу на необхідність врахування у справах щодо конфіскації майна третіх осіб, що було набуто в результаті вчинення тяжких корупційних злочинів, практики Верховного Суду щодо добросовісності як основоположної засади цивільного законодавства.
8.9.1. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №317/3272/16-ц, провадження №61-156св17).
8.9.2. Договір як приватно-правова категорія є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору не для регулювання цивільних відносин та не для встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або уникнення арешту та/або можливої конфіскації.
8.9.3. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією укладення договору не для регулювання цивільних відносин і не для встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, а з метою уникнення арешту та/або можливої конфіскації майна, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
8.9.4. Вирішуючи справу про визнання недійсними договорів дарування суд касаційної інстанції зазначив щодо помилковості висновків судів стосовно відсутності підстав для визнання недійсними договорів дарування майна, укладених у короткий проміжок часу між близькими родичами під час здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях стосовно чоловіка дарувальника спірного майна та інших, пов`язаних з ним осіб, які підозрюються у вчиненні кримінальних правопорушень, одним з видів покарання за яке передбачено конфіскацію майна (постанова Верховного Суду від 13.04.2022 у справі №757/62043/18-ц, провадження №61-13227св21).
8.9.5. Із огляду на те, що (1) 31.10.2022 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 і ч. 1 ст. 366 КК (т. 1 а. с. 21-34), за один з яких передбачено можливість застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна, (2) після чого чотири квартири, арешт на які просила накласти сторона обвинувачення, на підставі договорів дарування ОСОБА_1 переоформила на сина ОСОБА_2 (т. 3 а. с. 235, 309-339), колегія суддів вважає, що в такий спосіб підозрювана намагалась уникнути застосування до вказаного її майна конфіскації як виду покарання у випадку визнання її винуватою у вчиненні вказаного злочину.
8.9.6. Таким чином, наявність у сторони обвинувачення можливості за наведених обставин звернутися до суду з позовом про визнання недійсними договорів, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ймовірність застосування до вищезгаданих чотирьох квартир конфіскації майна як виду покарання, не виключається. Тобто, накладення арешту на майно з метою його подальшої конфіскації як виду покарання можливе не лише щодо майна підозрюваної ( ОСОБА_1 ), а й щодо майна третьої особи, яка набула його безоплатно, шляхом укладення правочину ( ОСОБА_2 ) з метою приховування такого майна від можливої конфіскації.
9. Разом із тим, у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 цієї статті (спеціальна конфіскація), арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК. Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених п. п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК (ч. 4 ст. 170 КПК).
9.1. Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених п. п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК, а саме: одержане внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна; призначалось (використовувалось) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; було предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави; було підшукане, виготовлене, пристосоване або використане як засіб чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання (абз. 2 ч. 4 ст. 170 КПК).
9.2. У свою чергу, відповідно до ч. 4 ст. 96-2 КК, гроші, цінності, в тому числі кошти, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, інше майно, зазначені в цій статті, підлягають спеціальній конфіскації у третьої особи, якщо вона набула таке майно від підозрюваного, обвинуваченого, особи, яка переслідується за вчинення суспільно небезпечного діяння у віці, з якого не настає кримінальна відповідальність, або в стані неосудності, чи іншої особи безоплатно, за ринкову ціну або за ціну вищу чи нижчу ринкової вартості, і знала або повинна була і могла знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у п. п. 1-4 ч. 1 цієї статті.
9.3. Заходи з конфіскації можуть бути застосовані не тільки до осіб, які безпосередньо звинувачуються у кримінальних злочинах, а й до будь-яких інших третіх осіб, які мають право володіння майном без необхідної добросовісності з метою приховування їхньої злочинної ролі у накопиченні цінностей, які є предметом розгляду у справі (п. п. 105, 107 рішення ЄСПЛ у справі «Гогітідзе та інші проти Грузії» / Gogitidze and Others v. Georgia від 12.05.2015, заява №36862/05)). У процедурах конфіскації, що стосувалися доходів від серйозних злочинів суду не потрібні докази «поза сумнівом» щодо незаконності походження майна. Натомість доказ щодо балансу вірогідностей або високої ймовірності незаконного походження майна у сумісності з неможливістю власником цього майна довести протилежне був достатній для перевірки критерію пропорційності відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції. Національні органи влади відповідно до Конвенції надалі отримали свободу дій у питанні застосування конфіскаційних заходів не лише стосовно осіб, безпосередньо обвинувачених у злочинах, а й членів їхніх сімей та інших близьких родичів, які могли володіти та неформально управляти незаконно набутим майном від імені підозрюваних правопорушників, а також будь-кого, хто не мав необхідного статусу добросовісності (bona fide) (рішення у справах «Аркурі та інші проти Італії» / Arcuri and Others v. Italy, заява № 52024/99; рішення у справі від 07.06.2005»Морабіто та інші проти Італії» / Morabito and Others v. Italy, заява № 58572/00; рішення у справі від 27.06.2002 «Батлер та інші проти Великої Британії» / Butler v. the United Kingdom, заява №41661/98).
9.4. Отже, з метою спеціальної конфіскації арешт може бути накладений на майно члена сім`ї підозрюваної, якщо, зокрема, його такий член сім`ї набув безоплатно і знав або повинен був знати, що таке майно одержане внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
10. Зважаючи на те, що після повідомлення 31.10.2022 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 і ч. 1 ст. 366 КК (т. 1 а. с. 21-34), ОСОБА_1 належні їй станом на 18.10.2022 чотири квартири у АДРЕСА_1 (т. 3 а. с. 264-275) переоформила за договорами дарування на свого сина ОСОБА_2 (т. 3 а. с. 309-339), вказане, на думку колегії суддів, свідчить про намагання підозрюваної уникнути застосування до вказаного майна спеціальної конфіскації у випадку доведення її винуватості у вчиненні інкримінованих злочинів.
10.1. І як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, вказані квартири за адресою (1) АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 1774647332109), (2) АДРЕСА_3 (реєстраційний номер 1797467632109), (3) АДРЕСА_4 (реєстраційний номер 958487032109), (4) АДРЕСА_5 (реєстраційний номер 1774596232109), ОСОБА_1 придбала із реєстрацією за нею права власності у 2019 році, тобто після подій 2015 року, які сторона обвинувачення інкримінує їй як вчинення злочину (т. 3 а. с. 264-275), й доказів придбання зазначеного майна за кошти, отримані в законний спосіб, суду не надано.
10.2. При цьому доводи підозрюваної та її захисника щодо купівлі вказаного майна за кошти декількох членів її сім`ї колегія суддів розцінює як такі, що не лише не підтверджені належними доказами, але й спростовуються поведінкою ОСОБА_1 щодо переоформлення чотирьох квартир лише на свого сина, а не на інших осіб.
11. Зважаючи на обставини, зазначені у п. 10 цієї ухвали, колегія суддів не погоджується із висновком слідчої судді про відсутність достатніх підстав вважати, що нерухоме майно, відмова в накладенні арешту на яке оскаржується, не може бути предметом спеціальної конфіскації. Адже є достатні підстави вважати, що вказані квартири були набуті ОСОБА_2 безоплатно (прийняті в дар) від своєї матері - ОСОБА_1 з метою приховування її майна від можливої спеціальної конфіскації. Вказане відповідає вимогам ч. 4 ст. 96-2 КК та допускає можливість накладення арешту на нерухоме майно.
12. У свою чергу, оскільки ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні, серед іншого, кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК, санкція за яке в тому числі і передбачає конфіскацію майна, колегія суддів вважає, що до зазначеного нерухомого майна, в разі доведення винуватості підозрюваної, може бути застосована конфіскація майна, як вид покарання. А той факт, що вказане нерухоме майно було формально подароване підозрюваною своєму сину не спростовує можливість накладення арешту на таке майно.
13. Отже, наведене доводить, що з метою недопущення приховування майна шляхом його безоплатного відчуження (факт якого було продемонстровано матеріалами справи), колегія суддів вважає за можливе в подальшому застосувати спеціальну конфіскацію та/або конфіскацію майна як один із видів покарання до квартир за адресою: АДРЕСА_6 (кв. АДРЕСА_7 ), корп 3 (кв. АДРЕСА_8 ).
14. Рішення, одне з яких за результатами розгляду апеляційної скарги може постановити апеляційний суд, передбачені ст. 407 КПК.
14.1. За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді колегія суддів суду апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову (п. 4 ч. 3 ст. 407 КПК).
14.2. Ураховуючи, що в ході апеляційного розгляду доводи прокурора щодо необхідності накладення арешту на майно знайшли своє підтвердження, оскаржувану ухвалу необхідно скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора щодо накладення арешту на майно. При цьому, беручи до уваги попередні дії підозрюваної з відчуження такого майна, зважаючи на ризики подальшого переоформлення вказаних квартир сином ОСОБА_1 на третіх осіб, відповідний арешт необхідно накласти із забороною розпоряджатися усім цим майном не лише ОСОБА_2, але й будь-яким фізичним та юридичним особам.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 22, 26, 99, 131, 132, 167-173, 236, 370, 376, 405, 407, 409, 418, 422, 532 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу прокурора задовольнити, ухвалу слідчої судді Вищого антикорупційного суду від 17 листопада 2022 року скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора.
Накласти арешт на (1) квартиру за адресою АДРЕСА_2, (2) квартиру за адресою: АДРЕСА_3, (3) квартиру за адресою: АДРЕСА_4, та (4) квартиру за адресою: АДРЕСА_5, із забороною розпоряджатися усім цим майном ОСОБА_2, 1986 року народження, ІПН НОМЕР_1, а також будь-яким фізичним та юридичним особам.
Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:ОСОБА_10 Судді:ОСОБА_11 ОСОБА_12