Документ № 107817218

Справа № 991/5734/22

Провадження №11-сс/991/416/22

Слідчий суддя - ОСОБА_14

Головуючий: ОСОБА_15

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2022 року м. Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_15,

суддів ОСОБА_16,

ОСОБА_17,

секретар судового засідання ОСОБА_18,

за участю:

захисників - адвокатів ОСОБА_19, ОСОБА_20,

підозрюваного ОСОБА_1,

прокурора ОСОБА_21,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_22 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 23.11.2022 про застосування запобіжного заходу у вигляді застави, із покладенням обов`язків, визначених ч. 5 ст. 194 КПК України, відносно підозрюваного у кримінальному провадженні № 42016060360000008 від 12.01.2016, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт Гуйва, Житомирського району Житомирської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 .

ВСТАНОВИЛА:

1. Зміст оскаржуваного судового рішення

і встановлені судом першої інстанції обставини

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 23.11.2022 відносно підозрюваного ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, було застосовано запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 1 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 3 120 000 (три мільйони сто двадцять тисяч) гривень, із покладенням наступних обов`язків :

1) не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу детектива, прокурора, слідчого судді або суду;

2) повідомляти детектива, прокурора, слідчого суддю чи суд про зміну свого місця проживання і реєстрації та місця роботи;

3) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свої паспорти для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

4) утримуватися від спілкування з підозрюваним ОСОБА_2, свідками ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 .

Строк дії покладених на підозрюваного обов`язків встановлено на два місяці, до 23 січня 2023 року.

Обставини, встановлені слідчим суддею.

Детективами Національного бюро здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016060360000008 від 12.01.2016 за підозрою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні за попередньою змовою розтрати державного майна в особливо великому розмірі, шляхом зловживання своїм службовим становищем.

01.01.2004 ОСОБА_1 було призначено керівником 141 бронетанкового ремонтного заводу, який в подальшому реорганізовано, виведено зі сфери управління Міністерства оборони України та підпорядковано Державному концерну «Укроборонпром» із зміною найменування на державне підприємство «Житомирський бронетанковий завод» (далі - ДП «ЖБТЗ»).

12.03.2012 між Державним концерном «Укроборонром» з одного боку, та ОСОБА_1, з іншого боку, укладено контракт № 46к-18 про призначення останнього на посаду директора ДП «ЖБТЗ» на термін з 12.03.2012 по 12.03.2017.

20.02.2012 Генеральним директором ДК «Укроборонпром» затверджено наказ № 71, яким прийнято в новій редакції Статут ДП «ЖБТЗ» (далі - Статут), відповідно до якого поточне (оперативне) управління Підприємством здійснює його керівник (директор) (п. 31 Статуту).

Отже, у період із 12.03.2012 по 06.02.2015 ОСОБА_1, обіймаючи посаду директора ДП «ЖБТЗ», був наділений повноваженнями, пов`язаними із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, тобто відповідно до ч. 3 ст. 18 КК України, був службовою особою.

06.05.1984 до складу матеріального резерву ДП «ЖБТЗ» закладено 30 двигунів УТД-20, 25 з яких 11.04.2005 відпущено зі складу. У подальшому, 20.09.1984 до складу матеріального резерву ДП «ЖБТЗ» закладено 15 двигунів УТД-20.

Таким чином, станом на 01.07.2012, тобто станом на дату першої звірки майна мобілізаційного резерву (двигунів УТД-20) з часу призначення ОСОБА_1 на посаду директора ДП «ЖБТЗ», на території ДП «ЖБТЗ» перебували матеріальні цінності мобілізаційного резерву, а саме 20 двигунів УТД-20 із наступними серійними номерами: Ц12ЖТ0434, Ц11ЖТ0431, Ц04КТ0124, С09КТ3764, Ц12ЖТ0433, Ц10ЖТ0427, 52HNH1, Ц10ЖТ0426, Ц12ЖТ0432, Б03КТ2861, Е02КТ2050, Ц01КТ0122, Ц07КТ2224, Ц11ЖТ0430, 79ВМР, Ц03КТ4447, Ц10ЖТ0429, Ц10ЖТ0428, К11КТ3212, У08КТ2295.

За версією сторони обвинувачення, перебуваючи на займаній посаді ОСОБА_1 був обізнаний про кількість та вартість майна, наявного на ДП «ЖБТЗ», у зв`язку з чим в останнього у невстановлений досудовим слідством час, але не пізніше 01.09.2014 виник умисел на розтрату матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, що перебували у його віданні, а саме - вказаних 20 двигунів УТД-20.

З метою реалізації злочинного умислу ОСОБА_1 не пізніше вересня 2014 року (більш точної дати досудовим розслідуванням не встановлено) залучив до злочинної діяльності заступника директора заводу - начальника відділу матеріально-технічного забезпечення ОСОБА_2 .

Так, ОСОБА_1 надав вказівку ОСОБА_2 протиправно та всупереч діючому законодавству вилучити зі складу «недоторканних запасів» ДП «ЖБТЗ» (далі - склад НЗ) матеріальні цінності мобілізаційного резерву, а саме 20 двигунів УТД-20 із наступними серійними номерами: Ц12ЖТ0434, Ц11ЖТ0431, Ц04КТ0124, С09КТ3764, Ц12ЖТ0433, Ц10ЖТ0427, 52HNH1, Ц10ЖТ0426, Ц12ЖТ0432, Б03КТ2861, Е02КТ2050, Ц01КТ0122, Ц07КТ2224, Ц11ЖТ0430, 79ВМР, Ц03КТ4447, Ц10ЖТ0429, Ц10ЖТ0428, К11КТ3212, У08КТ2295.

На виконання вказівки ОСОБА_1, ОСОБА_2 в період часу з 01.09.2014 до 26.09.2014 (більш точної дати досудовим розслідуванням не встановлено) викликав з відпустки завідуючого складом «Недоторканих запасів» ДП «ЖБТЗ» (на якому зберігалися матеріальні цінності мобілізаційного резерву) ОСОБА_4, який не був обізнаним про злочинні наміри ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та наказав йому видати матеріальні цінності мобілізаційного резерву, а саме 20 двигунів УТД-20 із наступними серійними номерами: Ц12ЖТ0434, Ц11ЖТ0431, Ц04КТ0124, С09КТ3764, Ц12ЖТ0433, Ц10ЖТ0427, 52HNH1, Ц10ЖТ0426, Ц12ЖТ0432, Б03КТ2861, Е02КТ2050, Ц01КТ0122, Ц07КТ2224, Ц11ЖТ0430, 79ВМР, Ц03КТ4447, Ц10ЖТ0429, Ц10ЖТ0428, К11КТ3212, У08КТ2295 в Цех № 2, спершу видавши 7 таких двигунів.

ОСОБА_4, не будучи обізнаним про злочинні наміри ОСОБА_1 та ОСОБА_2, виконуючи протиправний наказ ОСОБА_2, у період часу з 01.09.2014 до 26.09.2014 (більш точної дати досудовим розслідуванням не встановлено) передав 7 із 20 двигунів УТД-20 із наступними серійними номерами: Ц12ЖТ0434, Ц11ЖТ0431, Ц04КТ0124, С09КТ3764, Ц12ЖТ0433, Ц10ЖТ0427, 52HNH1, Ц10ЖТ0426, Ц12ЖТ0432, Б03КТ2861, Е02КТ2050, Ц01КТ0122, Ц07КТ2224, Ц11ЖТ0430, 79ВМР, Ц03КТ4447, Ц10ЖТ0429, Ц10ЖТ0428, К11КТ3212, У08КТ2295, до Цеху № 2.

У подальшому, не пізніше 02.10.2014 (більш точної дати досудовим розслідуванням не встановлено) ОСОБА_2 наказав начальнику Цеху № 2 ДП «ЖБТЗ» ОСОБА_3 підготувати службову записку про видачу 20 двигунів УТД-20 для переконсервації, проте не проводити переконсервацію, а здійснити передпродажну підготовку двигунів УТД-20 та частину передати до Цеху № 1 ДП «ЖБТЗ» для використання для виробничих потреб підприємства, а частину передати до складу готової продукції ДП «ЖБТЗ».

ОСОБА_3, в свою чергу, не будучи обізнаним про злочинні наміри ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та, не будучи обізнаним про те, кому належать двигуни, що зберігались на складі НЗ, та про порядок розпорядження ними, під диктування ОСОБА_2 особисто написав та підписав службову записку про видачу 20 двигунів УТД-20 для переконсервації на ім`я директора ДП «ЖБТЗ» ОСОБА_1 .

Службову записку було зареєстровано не пізніше 02.10.2014 за № 209 із зазначенням дати реєстрації 04.11.2014.

На зазначеній службовій записці начальника Цеху № 2 ДП «ЖБТЗ» ОСОБА_3 директором ДП «ЖБТЗ» ОСОБА_1 з метою виконання злочинного плану здійснено резолюцію « ОСОБА_10 ОСОБА_4 » та поставлено особистий підпис.

Після цього, на виконання вказаної резолюції завідуючий складом НЗ ОСОБА_4 видав до Цеху № 2 ще 13 двигунів, а саме: 02.10.2014 -7 двигунів та 03.10.2014 - ще 6 двигунів.

У той же час, з огляду на те, що ні Кабінетом Міністрів України, ні Державним агентством резерву України не приймалося рішення та не видавалось документів щодо розбронювання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, а саме 20 двигунів УТД-20 із наступними серійними номерами: Ц12ЖТ0434, Ц11ЖТ0431, Ц04КТ0124, С09КТ3764, Ц12ЖТ0433, Ц10ЖТ0427, 52HNH1, Ц10ЖТ0426, Ц12ЖТ0432, Б03КТ2861, Е02КТ2050, Ц01КТ0122, Ц07КТ2224, Ц11ЖТ0430, 79ВМР, Ц03КТ4447, Ц10ЖТ0429, Ц10ЖТ0428, К11КТ3212, У08КТ2295, що зберігалися на ДП «ЖБТЗ», дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо вилучення та розпорядження вказаним майном вчинено всупереч п. 17 Порядку №1129, ч. 3 ст. 4, ч. 1 ст. 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв».

Під час досудового розслідування встановлено, що станом на дату протиправного вилучення зазначених вище двигунів УТД-20, тобто на 02.10.2014 їх вартість складала 4 532 400 грн.

Отже, як обґрунтовували детектив та прокурор, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виконано всі дії злочинного умислу, спрямованого на розтрату майна Державного агентства резерву України, а саме: у період з 01.09.2014 до 03.10.2014 організовано протиправне вилучення зі складу НЗ ДП «ЖБТЗ» 20 двигунів УТД-20 із наступними серійними номерами: Ц12ЖТ0434, Ц11ЖТ0431, Ц04КТ0124, С09КТ3764, Ц12ЖТ0433, Ц10ЖТ0427, 52HNH1, Ц10ЖТ0426, Ц12ЖТ0432, Б03КТ2861, Е02КТ2050, Ц01КТ0122, Ц07КТ2224, Ц11ЖТ0430, 79ВМР, Ц03КТ4447, Ц10ЖТ0429, Ц10ЖТ0428, К11КТ3212, У08КТ2295 вартістю 4 532 400 грн, що зберігалися на ДП «ЖБТЗ» як матеріальні цінності мобілізаційного резерву та використання їх на власний розсуд, тобто розтрачено майно Державного агентства резерву України на суму 4 532 400 грн, що більше ніж у шістсот разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян і, згідно з п. 4 примітки до ст. 185 КК України, є особливо великими розмірами, чим одночасно завдано матеріальну шкоду державі на вказану суму.

21.11.2022 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Слідчий суддя дійшов висновку, що на час розгляду клопотання обґрунтованість повідомленої ОСОБА_1 підозри у вчиненні кримінального правопорушення є доведеною.

Слідчий суддя вважає, що сторона обвинувачення довела наявність підстав вважати, що існує ризик переховування ОСОБА_1 від органів досудового розслідування чи суду; ризик знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; ризик незаконного впливу на потерпілого, свідків та іншого підозрюваного у цьому кримінальному провадженні.

Детективом у клопотанні та прокурором у судовому засіданні не доведено існування ризику, того, що ОСОБА_1 може перешкодити кримінальному провадженню іншим чином.

Із врахуванням встановлених обставин, характеру справи, існуючих ризиків, на теперішній час застосування більш м`яких запобіжних заходів, як-то особистого зобов`язання чи особистої поруки (з урахуванням відсутності потенційних поручителів) не забезпечить можливості здійснення дієвого контролю за поведінкою підозрюваного та виконання ним процесуальних обов`язків, оскільки ризик звернення застави у дохід держави буде більш ефективним в даному випадку стримуючим фактором від вчинення ОСОБА_1 позапроцесуальних дій та неналежної процесуальної поведінки.

За переконанням слідчого судді, розмір застави 1 538 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (4 000 000 грн), про визначення якого просить сторона обвинувачення, буде неспівмірним із встановленими під час розгляду клопотання обставинами. Водночас внесення застави у розмірі 1 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 3 120 000 гривень, на думку слідчого судді, здатне забезпечити виконання підозрюваним ОСОБА_1 покладених на нього обов`язків

Відповідно до правил ч. 5 ст. 194 КПК України, з урахуванням доведених ризиків, передбачених п. 1-3 ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя вирішив покласти на підозрюваного ОСОБА_1 обов`язки, необхідність покладення яких доведена стороною обвинувачення у судовому засіданні.

2. Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

Не погодившись із ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 23.11.2022, 24.11.2022 захисником ОСОБА_1 - адвокатом ОСОБА_23 було подано апеляційну скаргу із доповненнями, у якій захисник прохав скасувати зазначену ухвалу та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання детектива про застосування відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді застави. У випадку, якщо суд прийде до необхідності застосування запобіжного заходу, обрати більш м`який запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання чи застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів доходів громадян.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що вказана ухвала є незаконною та підлягає скасуванню.

З моменту внесення відомостей до ЄРДР про кримінальне правопорушення у кримінальному провадженні № 42016060360000008 від 12.01.2016 до повідомлення про підозру ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 191 КК України прокурором, детективом не зібрано достатньо доказів, які б доводили наявність усіх необхідних елементів складу кримінального правопорушення в діях ОСОБА_1, проте натомість ними ініційована процедура застосування заходів забезпечення кримінального провадження за умови відсутності достатніх доказів вчинення кримінального правопорушення та достатнього рівня обґрунтованості підозри, з метою тиску на підозрюваного.

Практика ЄСПЛ вказує на те, що факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення. Однак кримінальне провадження не перебуває на початковій стадії, оскільки воно було розпочате 12.01.2016.

Підозра, висунута ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України є необґрунтованою. Так, відсутня об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, а отже і відсутній склад злочину за цією статтею.

Існування ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, відносно ОСОБА_1 не доведено, зокрема - переховування від органів досудового розслідування та/або суду; ризик знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста.

Розмір застави є непомірним, оскільки ОСОБА_1 є пенсіонером, що отримує пенсію у розмірі 15-17 тис. грн., є керівником неприбуткової організації і інших доходів не отримує.

А отже, враховуючи відсутність будь-якого підґрунтя для застосування до ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі, який перевищує 80 чи 300 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а така застава цілком та повністю забезпечить виконання ним покладених обов`язків, адвокат вважає, що наявні підстави для зміни ОСОБА_1 запобіжного заходу шляхом зменшення застави та приведення її розміру у відповідність до ст. 182 КПК України.

Окремо зазначив зауваження щодо покладених на ОСОБА_1 обов`язків.

Так, відносно обов`язку не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу детектива, прокурора, слідчого судді або суду захисник повідомив, що ОСОБА_1 є керівником Об`єднання роботодавців Житомирської області, має службові відрядження до інших регіонів України задля вирішення робочих питань. Крім того, ОСОБА_1 має хронічні захворювання, які лікує у м. Києві, західних регіонах України та за кордоном.

Відносно покладеного на ОСОБА_1 обов`язку повідомляти детектива, прокурора, слідчого суддю чи суд про зміну свого місця проживання і реєстрації та місця роботи вказав, що наразі останній не планує змінювати своє місце проживання, проте в умовах війни не можливо спланувати ризики термінового його залишення.

З приводу обов`язку здати на зберігання до відповідних органів державної влади свої паспорти для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну захисник у апеляційній скарзі зазначив, що позбавлення закордонного паспорту ставить під загрозу його здоров`я, оскільки останнім не виключається проведення лікування шлунку і серця за кордоном.

Відсутність необхідності у покладенні на ОСОБА_1 обов`язку утримуватися від спілкування з підозрюваним ОСОБА_2, свідками ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 обумовлена тим, що ОСОБА_1 не планує спілкування із зазначеними у клопотанні детектива особами.

3. Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні захисники підозрюваного ОСОБА_1 - адвокати ОСОБА_24 та ОСОБА_25 апеляційну скаргу підтримали та наполягали на її задоволення. Повідомили, що застава у визначеному слідчим суддею розмірі була сплачена за ОСОБА_1 третіми особами, оскільки особисто ОСОБА_1 таких коштів не має.

Підозрюваний ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційну скаргу свого захисника - адвоката ОСОБА_19 підтримав та прохав її задовільнити із підстав, зазначених апеляційній скарзі.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вказав, що ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 23.11.2022 є цілком законною, обґрунтованою та вмотивованою, а тому підстави для її скасування відсутні.

4. Мотиви суду

Заслухавши доповідь головуючого, доводи та пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали апеляційного провадження та обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить із наступного.

Відносно доводу апеляційної скарги про необґрунтованість підозри щодо вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, Суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Серед інших, до заходів забезпечення кримінального провадження, віднесено запобіжні заходи (п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України).

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків (ч. 1 ст. 177 КПК України).

В даному випадку йде мова про забезпечення належної процесуальної поведінки особи, яка набула певного процесуального статусу у кримінальному провадженні.

Тобто, можливість застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді запобіжного заходу нерозривно пов`язана із набуттям особою відповідно процесуального статусу підозрюваного або обвинуваченого, що створює нові ризики відносно дотримання такою особою належної процесуальної поведінки.

Підозрою є обґрунтоване припущення слідчого та/або прокурора про вчинення особою кримінального правопорушення. Право підозрюваного "знати, у вчинені якого кримінального правопорушення його підозрюють" (пункт 1 частини третьої статті 42 КПК України) кореспондує обов`язок сторони обвинувачення довести це до його відома, повідомити про наявність підозри та роз`яснити її зміст.

Повідомлення про підозру є одним із найважливіших етапів стадії досудового розслідування, що становить систему процесуальних дій та рішень слідчого або прокурора, спрямованих на формування законної і обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка стала підозрюваним, можливості захищатись усіма дозволеними законом засобами і способами.

Викладена у письмовому повідомленні підозра є підґрунтям для виникнення системи кримінально-процесуальних відносин та реалізації засади змагальності у кримінальному провадженні, і в такий спосіб з`являються можливості для підозрюваного впливати на подальше формулювання обвинувачення.

Сформульована підозра встановлює межі, у яких слідчий зможе найефективніше закінчити розслідування, а підозрюваний, його захисник та законний представник одержують можливість цілеспрямованіше реалізовувати функцію захисту.

З моменту повідомлення особі про підозру слідчий, прокурор набувають щодо підозрюваного додаткових владних повноважень, а особа, яка отримала статус підозрюваного, набуває процесуальних прав та обов`язків, визначених статтею 42 КПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до матеріалів апеляційного провадження, детективами Національного бюро здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016060360000008 від 12.01.2016 за підозрою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні за попередньою змовою розтрати державного майна в особливо великому розмірі, шляхом зловживання своїм службовим становищем.

21.11.2022 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України (т. 1, а.с. 17-26).

Зокрема, ОСОБА_1 підозрюють у тому, що він, перебуваючи на посаді директора Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» був обізнаний про кількість та вартість майна, наявного на ДП «ЖБТЗ», у зв`язку з чим в останнього у невстановлений досудовим слідством час, але не пізніше 01.09.2014 виник умисел на розтрату матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, що перебували у його віданні, а саме 20 двигунів УТД-20 із наступними серійними номерами: Ц12ЖТ0434, Ц11ЖТ0431, Ц04КТ0124, С09КТ3764, Ц12ЖТ0433, Ц10ЖТ0427, 52HNH1, Ц10ЖТ0426, Ц12ЖТ0432, Б03КТ2861, Е02КТ2050, Ц01КТ0122, Ц07КТ2224, Ц11ЖТ0430, 79ВМР, Ц03КТ4447, Ц10ЖТ0429, Ц10ЖТ0428, К11КТ3212, У08КТ2295 вартістю 4 532 400 грн, що зберігалися на ДП «ЖБТЗ» як матеріальні цінності мобілізаційного резерву та їх використання ним на власний розсуд, тобто розтрачено майно Державного агентства резерву України на суму 4 532 400 грн, що більше ніж у шістсот разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян і, згідно з п. 4 примітки до ст. 185 КК України, є особливо великими розмірами, чим одночасно завдано матеріальну шкоду державі на вказану суму.

Доводи захисника про те, що докази, надані стороною обвинувачення у цьому кримінальному провадженні не свідчать про обґрунтованість підозри є безпідставними, оскільки підозра відносно ймовірного вчинення ОСОБА_1 злочину підтверджується, зокрема, витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 42016060360000008 (т. 1, а.с. 16), повідомленням про підозру ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 17-26), висновком за результатами проведення службового розслідування від 30.10.2015 (т. 2, а.с. 3-5), наказом про проведення службового розслідування (т. 2, а.с. 6), службовою запискою про видачу 20 двигунів УТД-20 (т. 2, а.с. 7), пояснювальними записками (т. 2, а.с. 8-10), протоколами допиту свідків (т. 2, а.с. 11-24, 41-44, 127-129, 136-141, 142-147, 148-152, 153-157, 165-169, 170-179, 186-226), листом ДК «Укроборонпром» (т. 2, а.с. 25), протоколом огляду від 11.04.2016 (т. 2, а.с. 26-29), листом Державного агентства резерву України (т. 2, а.с. 31-32), проведеними позаплановими інвентаризаційними заходами (т. 2, а.с. 50-56), листом секретаріату Кабінету Міністрів України від 22.08.2019 (т.2, а.с. 58), листом ДК « Укроборонпром» від 14.08.2019 (т. 2, а.с. 60), листом Державного агентства резерву України від 10.08.2017, 26.07.2019 та 03.03.2020 (т. 2, а.с. 62-63, 65-66, 67-80), документами, які підтверджують трудову діяльність ОСОБА_1 (т. 3, а.с. 19-30, 31-47), проведеними експертними дослідженнями (т. 3, а.с. 1-18).

Слідчий суддя, суд на цьому етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості, крім очевидно недопустимих, для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення.

Натомість слідчий суддя, суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення кримінального правопорушення вірогідною і достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів та подальшого здійснення досудового розслідування кримінального провадження.

З огляду на наведене, колегія суддів, перевіряючи обґрунтованість підозри, дійшла до висновку, що підозра про вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України є обґрунтованою тією мірою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення. Вказане було належно встановлено слідчим суддею Вищого антикорупційного суду при постановленні ухвали про застосування до ОСОБА_1 запобіжного заходу, а тому Суд відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.

Відносно доводів апеляційної скарги щодо існування ризиків: переховування підозрюваного ОСОБА_1 від органів досудового розслідування та суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідків та іншого підозрюваного у цьому кримінальному провадженні, Суд дійшов наступних висновків.

Так, реальне існування ризику підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером останнього, його моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.

Тому, встановлюючи існування ризику переховування ОСОБА_1 від органу досудового розслідування/суду, колегія суддів бере до уваги відомості щодо особи підозрюваного, його сімейного стану, способу життя, наявного у нього досвіду перетину кордонів, тяжкість злочину, у вчинення якого підозрюється особа та тяжкість покарання, яке може бути призначене у разі встановлення вини особи.

Відповідно до матеріалів апеляційного провадження, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером, із 10.01.2002 одружений із ОСОБА_11, має у власності рухоме та нерухоме майно; за період із 1998 по 2022 рік дохід ОСОБА_1 становить 5 916 465, 00 грн, а дохід його дружини за вказаний період становить 3 578 371, 00 грн; неодноразово виїжджав за межі України, у тому числі - після запровадження правового режиму воєнного стану (т. 3, а.с. 48-51, 52-111, 128-132, 133-135).

ОСОБА_1 обіймав посаду директора ДП «ЖБТЗ», був наділений повноваженнями, пов`язаними із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, тобто відповідно до ч. 3 ст. 18 КК України, був службовою особою.

Злочин, про підозру у вчиненні якого 21.11.2022 повідомлено ОСОБА_1, передбачений ч. 5 ст. 191 КК України, є корупційним, та карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновками слідчого судді Вищого антикорупційного суду, яким належним чином було встановлено даний ризик. А тому Суд відхиляє даний довід апеляційної скарги.

Колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді щодо існування ризику знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення з огляду на те, що орган досудового розслідування продовжує здійснювати збір доказів у кримінальному провадженні, відшукувати конкретні речі та документи, що мають значення для провадження та нерозривно пов`язані із діяльністю ОСОБА_1 та інших посадових осіб ДП «ЖБТЗ».

ОСОБА_1 протягом тривалого часу займав керівну посаду у ДП «ЖБТЗ», а тому, завдяки своєму авторитету керівника може мати вплив на працівників ДП «ЖБТЗ», які були у його підпорядкуванні, з метою ускладнення встановлення обставин даного кримінального провадження.

ОСОБА_1 як особа, яка має процесуальний статус підозрюваного у кримінальному провадженні № 42016060360000008, може бути зацікавлений у тому, щоб так і не було віднайдено документи, які стосуються вилучення зі складу НЗ ДП «ЖБТЗ» 20 двигунів УТД-20, місцезнаходження яких не встановлено на даний час.

Тому, враховуючи процесуальні дії та заходи, які ще належить здійснити органу досудового розслідування, ризик знищити сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, на даному етапі здійснення досудового розслідування є актуальним.

Також, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді щодо встановлення існування відносно ОСОБА_1 ризику можливого незаконного впливу з боку підозрюваного на інших учасників кримінального провадження.

Враховуючи встановлений КПК України порядок отримання показань від свідків на різних етапах кримінального провадження, ризик такого впливу зберігається до моменту отримання показань свідків безпосередньо судом під час розгляду справи по суті.

Так, на початковій стадії досудового розслідування показання свідків отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).

За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду, до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від свідків та дослідження їх судом.

Вказане дає підстави обґрунтовано припускати наявність можливості незаконного впливу на свідків зі сторони зацікавленої особи, яким є підозрюваний, з метою формування певної позиції шляхом викривлення показань свідків чи надання останніми неправдивих показань.

Виходячи з наведеного, колегія суддів зазначає, що слідчим суддею Вищого антикорупційного суду цілком обґрунтовано встановлено існування ризиків відносно ОСОБА_1, а саме - можливості переховуватися від органу досудового розслідування/суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, та можливості впливати на свідків. У зв`язку з чим, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості та непомірності розміру застави, визначеного слідчим суддею, колегія суддів зазначає наступне.

Положення КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на наступні критерії, які слід врахувати під час визначення розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу підозрюваного; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; "професійне середовище" підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, розмір застави визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 6 статті 12 КК України передбачено, що особливо тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п`ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб у особи, щодо якої застосовано заставу, не виникало бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні та не вчинялися заходи щодо уникнення настання ймовірної кримінальної відповідальності.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно (абз. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України).

Використання законодавцем терміну «у виключних випадках», по суті, є оціночним критерієм щодо здатності або нездатності забезпечити виконання обов`язків підозрюваним. В такому випадку для Суду, як і для слідчого судді, орієнтирами для визначення розміру застави може бути майновий стан підозрюваного, розмір майнової шкоди або доходу, в отриманні якого він підозрюється, сума неправомірної вигоди. Сума застави, на думку колегії, повинна бути такою, щоб, з одного боку, загроза втрати внесеної суми утримувала підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки, а з іншого - не була завідомо непомірною для підозрюваного, що призведе до неможливості виконання застави.

Отже, так як законодавцем не визначено чітких критеріїв обрання розміру застави у виключних випадках, визначення її грошового еквіваленту відбувається відповідно до внутрішнього переконання суду. Розмір збитків, завданих ймовірним вчиненням злочину, для визначення розміру застави не є визначальним, адже судом мають враховуватися усі обставини кримінального провадження у сукупності.

З моменту набрання у 2012 році чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом України, вказаний кодекс, як і Кримінальний кодекс України, починаючи із 2015 року зазнали суттєвих змін через викладення в новій редакції ст. 45 КК України та викладення в новій редакції інших статей Особливої частини КК України щодо злочинів у сфері корупційної діяльності.

Розмір застави, визначений статтею 182 КПК України, встановлює градацію її розмірів без урахування наявності у КК України складів злочинів, що визнані як національним законодавством, так і міжнародними актами корупційними після 2012 року.

Хоч максимальна межа, вказана у п. 3 ч. 5 ст. 182 КК України, визначена до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є значною, така сума не завжди є достатньою для гарантування належної процесуальної поведінки підозрюваних чи обвинувачених у вчиненні корупційних злочинів осіб.

В умовах сьогодення корупція загрожує правопорядку, демократії та правам людини, руйнує державне управління, чесність та соціальну справедливість, перешкоджає конкуренції та економічному розвитку, загрожує стабільності демократичних інститутів і моральним засадам суспільства.

Корупція безпосередньо пов`язана з великими обсягами активів, які можуть становити значну частку ресурсів держави та які ставлять під загрозу політичну стабільність і сталий розвиток цих держав. За цих умов вона вже не є локальною проблемою, а перетворилася на транснаціональне явище, що вимагає вжиття різноманітних заходів запобігання, протидії та покарання за вчинення корупційних діянь.

Злочин, у вчиненні якого підозрюють ОСОБА_1, а саме - ч. 5 ст. 191 КК України, з урахуванням посади, яку ОСОБА_1, використовував, за версією сторони обвинувачення, для вчинення вказаного злочину, відповідно до вимог ст. 45 КК України є корупційним.

Відповідно до абзацу 2 Угоди про створення групи держав по боротьбі з корупцією (GRECO) від 05.05.1998 корупція являє собою величезну загрозу правовим нормам, демократії, правам людини, об`єктивності та соціальній справедливості, перешкоджає економічному розвиткові та ставить під загрозу стабільність демократичних інститутів та етичних норм суспільства.

Корупція спотворює моральний стан будь-якого суспільства; порушує соціально-економічні права бідних та незахищених прошарків суспільства; підриває демократію; руйнує верховенство права, яке є основою кожного цивілізованого суспільства; затримує розвиток; та позбавляє суспільство, і зокрема, бідних, переваг вільного та відкритого змагання ( Лімська декларація від 11.09.1997, прийнята на VIII Міжнародній конференції по боротьбі з корупцією, Ліма, Перу, 7-11 вересня 1997 року).

Корупція загрожує правопорядку, демократії та правам людини, руйнує належне управління, чесність та соціальну справедливість, перешкоджає конкуренції та економічному розвиткові і загрожує стабільності демократичних інститутів і моральним засадам суспільства (абз.5 преамбули Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією (ETS 173) від 27.01.1999, ратифікованої Законом України № 252-V від 18.10.2006, що набрала чинності 01.03.2010).

Абзацом 2, 4 преамбули до Конвенції Організації Об`єднаних Націй проти корупції від 31.10.2003, ратифікованої Законом України № 251-V від 18.10.2006, що набрала чинності 01.03.2010 встановлено, що корупція породжує серйозні проблеми і загрози для стабільності й безпеки суспільств, що підриває демократичні інститути й цінності, етичні цінності й справедливість та завдає шкоди сталому розвитку й принципу верховенства права. Випадки корупції, пов`язані з великими обсягами активів, які можуть складати значну частку ресурсів держави, ставлять під загрозу політичну стабільність і сталий розвиток цих держав.

З урахуванням надмірної суспільної небезпеки корупційних злочинів, спрямування спільних дій світового співтовариства щодо протидії їй, підвищений публічний інтерес до корупційних злочинів, втручання, здійснення якого допускається законодавцем під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження в кримінальних провадженнях за підозрою осіб у скоєнні корупційних кримінальних правопорушень, розмір застави може і має бути визначено на рівні, необхідному для забезпечення дієвості таких заходів.

Тому слідчий суддя Вищого антикорупційного суду за наслідком розгляду клопотання та дослідження сукупності усіх обставин у даному кримінальному провадженні, використовуючи надані йому дискреційні повноваження, достатньо обґрунтовано, на думку Суду, встановив, що застава у визначених п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України межах не здатна забезпечити виконання покладених на ОСОБА_1 обов`язків, а застава у розмірі, який прохав визначити детектив, може бути непомірною (1 538 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 4 000 000 грн (чотири мільйони гривень)), та визначив її у розмірі 1 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 3 120 000 грн (три мільйони сто двадцять тисяч гривень).

Враховуючи майновий стан ОСОБА_1 та його дружини (т. 3, а.с. 52-135), колегія суддів вважає розмір застави, визначений слідчим суддею, цілком обґрунтованим на даному етапі кримінального провадження та критично ставиться до пояснень сторони захисту щодо відсутності у ОСОБА_1 фінансової можливості внести визначену слідчим суддею заставу.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 182 КПК України, застава може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем). Як повідомили у судовому засіданні захисники, застава, визначена слідчим суддею, була внесена у повному розмірі іншою особою.

Втрата такого розміру застави може мати суттєвий негативний вплив на матеріальне становище ОСОБА_1 та зможе застерегти останнього від невиконання покладених на нього обов`язків.

Відносно доводу апеляційної скарги щодо можливості застосування відносно ОСОБА_1 більш м`якого запобіжного заходу, Суд дійшов наступних висновків.

Під заходами забезпечення кримінального провадження прийнято розуміти передбачені КПК заходи примусового характеру, які застосовуються за наявності підстав та в порядку, встановленому законом, з метою запобігання і подолання негативних обставин, що перешкоджають або можуть перешкоджати вирішенню завдань кримінального провадження, забезпеченню його дієвості.

Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

У кримінальному провадженні можуть бути застосовані такі запобіжні заходи (ч. 1 ст. 176 КПК): 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою. Обираючи один із запобіжних заходів, слід зважати, що їх види наведено у порядку зростання ступеня суворості. Відповідно найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

Застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків (ч. 1 ст. 182 КПК України).

На переконання колегії суддів, застава є одним із найефективніших запобіжних заходів, в основу якого покладено страх особи втратити значущі для себе активи.

Державний примус у процесі застосування застави породжується саме реальною загрозою втрати заставодавцем грошей у разі невиконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків. Свобода підозрюваного, обвинуваченого при застосуванні цього запобіжного заходу обмежується шляхом загрози майнових втрат.

Враховуючи у сукупності усі відомості про особу підозрюваного ОСОБА_1, а також фактичні обставини у кримінальному провадженні № 42016060360000008 від 12.01.2016, на даному етапі кримінального провадження застосування відносно підозрюваного саме запобіжного заходу у вигляді застави є цілком обґрунтованим та таким, що гарантує належну процесуальну поведінку підозрюваного під ризиком втрати грошових коштів у сумі 3 120 000 гривень. А тому Суд відхиляє даний довід апеляційної скарги.

Відносно доводу апеляційної скарги щодо покладення на ОСОБА_1 обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, Суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.194 КПК України, метою обов`язків, що покладаються на особу, є забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваної у вчиненні злочину особи шляхом здійснення контролю за її пересуванням слідчим, детективом чи судом, а також закріплення заборони спілкування між підозрюваним та свідками у кримінальному провадженні стосовно його обставин. Такі обов`язки не є абсолютною забороною на пересування чи спілкування підозрюваного. Як вбачається з тексту вказаної норми, у разі наявності у підозрюваного об`єктивних підстав задля зміни свого місця перебування він має право звернутися до уповноваженої особи задля отримання відповідного дозволу.

Таким чином, обов`язки, передбачені ч.5 ст.195 КПК України, покликані забезпечити контроль за місцем знаходження підозрюваного та обмежити можливість впливати на свідків у кримінальному провадженні, що цілком узгоджується з положеннями ст. 2 КПК України та слугує інтересам кримінального провадження.

В свою чергу доводи апеляційної скарги в цій частині, на переконання колегії суддів, не вказують на необґрунтованість та безпідставність покладання на підозрюваного ОСОБА_1 обов`язків, зазначених в оскаржуваній ухвалі слідчого судді Вищого антикорупційного суду, а тому відхиляються Судом.

5. Висновки суду

Згідно із ч.ч. 1,2 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

В силу вимог п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів оцінила в сукупності всі обставини, що характеризують особу підозрюваного, тяжкість інкримінованого йому злочину, відомості про його майновий стан, наявність у нього соціальних зв`язків, співрозмірність застосованого запобіжного заходу особі підозрюваного та дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги захисника підозрюваного ОСОБА_1

Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418, 532 КПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_22 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 23.11.2022 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: ОСОБА_26

Судді: ОСОБА_27

ОСОБА_28