- Головуючий суддя (АП ВАКС) : Чорна В.В.
справа № 991/3370/22
провадження № 11-сс/991/422/22
слідчий суддя: ОСОБА_12
доповідач: ОСОБА_13
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2022 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_8,
суддів ОСОБА_9, ОСОБА_10,
при секретарі судового засідання ОСОБА_11,
за участі:
підозрюваної ОСОБА_1,
захисника ОСОБА_14,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_15 - захисника підозрюваної ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 02.09.2022 р. про арешт майна у кримінальному провадженні № 42021000000001175 від 27.05.2021 р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, -
ВСТАНОВИЛА:
28 листопада 2022 року на розгляд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла зазначена апеляційна скарга разом з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді від 02.09.2022 р. (а.с. 193-211), яку 01.12.2022 року передано судді - доповідачу.
Ухвалою судді-доповідача від 02.12.2022 р. зазначене клопотання захисника призначено до розгляду в судовому засіданні (а.с. 214).
Дослідженими в судовому засіданні матеріалами провадження встановлено, що розгляд клопотання про арешт майна в суді першої інстанції відбувся 02.09.2022 року без виклику власника майна та його представника, тоді як підозрювана ОСОБА_2 отримала оскаржувану ухвалу слідчого судді 23.11.2022 року. Відтак, 27.11.2022 року апеляційна скарга подана її захисником в межах строку на апеляційне оскарження. Вищенаведене свідчить, що підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження відсутні, оскільки такий строк не пропущений. З урахуванням зазначених обставин, адвокат ОСОБА_16 просив не розглядати його клопотання, натомість, розглянути апеляційну скаргу по суті.
1.Короткий зміст оскаржуваного рішення та апеляційної скарги.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді від 02.09.2022 р. задоволено клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_18, погоджене з прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_17, та накладено арешт на майно, яке належить ОСОБА_1, підозрюваній у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1, та автомобіль Mazda СХ-7, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, VIN код НОМЕР_2 .
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_16 ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали та постановлення нової, про відмову у задоволенні клопотання про арешт майна. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що слідчий суддя, розглянувши клопотання сторони обвинувачення про арешт майна за відсутності підозрюваної, порушив принцип змагальності. Відтак, вказана обставина позбавила сторону захисту можливості надати слідчому судді докази необґрунтованості повідомлення про підозру ОСОБА_1, а також документи, що характеризують її особу. Стверджує, що у сторони обвинувачення відсутні об`єктивні підстави вважати, що ОСОБА_1 дійсно причетна до інкримінованого їй злочину, оскільки вона не була обізнана про можливі зловживання при проведенні тендерної процедури. Крім того, станом на 28.11.2022 року ОСОБА_1 жодного разу не брала участі у процесуальних діях та не була допитана у якості підозрюваної, а під час розгляду клопотання про арешт майна ані детектив, ані прокурор не прибули у судове засідання, що свідчить про необґрунтованість повідомленої їй підозри, а також про недотримання принципу змагальності, коли сторона обвинувачення має доводити свою позицію перед судом. Вважає, що сукупність наведених обставин надає суду апеляційної інстанції достатні підстави для скасування арешту, накладеного на майно ОСОБА_1 .
2.Узагальнений виклад позицій учасників апеляційного провадження.
В судовому засіданні адвокат ОСОБА_16 підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити з підстав, викладених у скарзі. Додатково зазначив, що автомобіль Mazda СХ-7, на який ухвалою слідчого судді накладено арешт, вибув з власності підозрюваної ОСОБА_1, оскільки з 26.11.2017 року перебуває в розшуку. Крім того, арештована квартира є єдиним житлом ОСОБА_1, а тому застосовані обмеження у праві володіння нею є непропорційними. Також, посилається на необґрунтованість повідомлення про підозру, а тому вважає, що правові підстави для накладення арешту на майно ОСОБА_1 відсутні.
Підозрювана ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу свого захисника та просила її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_19, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, з клопотанням про відкладення розгляду не звертався. Враховуючи положення ч. 4 ст. 405 КПК України, його неявка не перешкоджає судовому розгляду, а тому апеляційну скаргу розглянуто за відсутності прокурора.
3. Встановлені слідчим суддею обставини та мотиви оскаржуваного рішення.
3.1. Короткий зміст та мотиви клопотання про арешт майна.
До Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання детектива НАБУ ОСОБА_18, погоджене з прокурором САП Офісу Генерального прокурора ОСОБА_17, про арешт майна у кримінальному провадженні № 42021000000001175 від 27.05.2021 р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України.
За змістом клопотання, детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування, а прокурорами САП - процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, зокрема, за підозрою завідувача сектору державних закупівель Держпродспоживслужби ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
За версією органу досудового розслідування, заступник Голови Держпродспоживслужби ОСОБА_3, перебуваючи у злочинній змові із завідувачем сектору державних закупівель Держпродспоживслужби ОСОБА_1, директором Департаменту управління фінансами та економічної діяльності Держпродспоживслужби ОСОБА_4, заступником Голови Держпродспоживслужби ОСОБА_5, в.о. директора ДП «Держреєстри України» ОСОБА_6, директором ТОВ «Пієм Партнерс» ОСОБА_7 здійснили розтрату чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, внаслідок чого Державному бюджету України в особі Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів завдано матеріальну шкоду (збитки) у сумі 2 313 000 грн., що є особливо великим розміром.
14 липня 2022 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Клопотання про арешт майна обґрунтовується тим, що у органу досудового розслідування є достатньо підстав вважати, що до ОСОБА_1, яка набула статус підозрюваної у кримінальному провадженні, у випадку визнання її винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, може бути застосовано обов`язкове додаткове покарання, передбачене санкцією цієї статті, у вигляді конфіскації майна.
Як на правові підстави для застосування арешту майна, сторона обвинувачення у клопотанні посилається на п. 3, п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України.
3.2. Мотиви слідчого судді.
З метою запобігання ризику відчуження майна, розгляд клопотання сторони обвинувачення про арешт майна здійснено без виклику власника майна та його представника, однак з подальшим повідомленням їх про постановлене рішення.
Вирішуючи питання, визначені у ст. 170 КПК України, слідчий суддя зазначив, що на даному етапі досудового розслідування підозра у вчиненні ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, є обґрунтованою, що може бути підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, а також визнав достатніми підстави вважати, що, виходячи із санкції ч. 5 ст. 191 КК України, суд може призначити ОСОБА_1 покарання у виді конфіскації майна у разі її подальшого засудження.
Посилаючись на вказані обставини, слідчий суддя дійшов висновку, що накладення арешту на майно сприятиме забезпеченню його збереження для подальшого можливого виконання рішення суду з метою його конфіскації, що виправдовуватиме такий ступінь втручання у права і свободи підозрюваного.
4. Мотиви суду.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи сторони захисту, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом вчинення злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Частиною другою цієї статті визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: правову підставу для арешту майна та обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню. Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинно здійснюватися згідно із законом, воно повинно мати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Процесуальна можливість розгляду клопотання слідчого, прокурора без повідомлення підозрюваного, його захисника, іншого власника майна та його представника, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна, прямо передбачена у ч. 2 ст. 172 КПК України. При цьому, право сторони захисту викласти слідчому судді свою позицію з цих питань закріплене у ч. 1 ст. 174 КПК України, відповідно до якої підозрюваний, його захисник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
В даному випадку, за відповідною заявою сторони обвинувачення, з метою запобігання можливості відчуження майна, клопотання про його арешт розглянуто слідчим суддею без виклику підозрюваної та її захисника, однак з подальшим їх повідомленням про постановлене рішення. При цьому, сторона захисту не скористалась своїм правом на звернення до слідчого судді в порядку, передбаченому ст. 174 КПК України. За таких обставин, розгляд слідчим суддею клопотання про арешт майна без виклику його власника не може вважатися однобічністю, допущеною за результатами розгляду клопотання. Відповідно, доводи апеляційної скарги щодо порушення слідчим суддею принципу змагальності сторін та неповідомлення власника майна про час та місце судового розгляду є необґрунтованими.
Що стосується доводів апеляційної скарги про відсутність обґрунтованої підозри, колегія суддів зазначає наступне.
У зв`язку з тим, що чинними нормами кримінального процесуального законодавства не надано оцінку поняттю «обґрунтована підозра» та не визначено єдиних критеріїв підходу до визначення її наявності у кримінальному провадженні, в оцінці цього питання суд користується практикою ЄСПЛ, яка, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ», є джерелом права.
Так, у рішеннях «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Нечипорук та Йонкало проти України» під обґрунтованою підозрою Європейський суд з прав людини розуміє існуючі факти або інформацію, яка може переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити кримінальне правопорушення. Крім того, ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово зазначав, що факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення особі.
Отже, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином, та які не повинні бути переконливими в тій мірі, щоб звинуватити особу у його вчиненні, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування.
Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, зокрема, пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинуватою у вчиненні злочину, слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих фактів та обставин повинен визначити лише, чи є причетність особи до вчинення злочинів вірогідною та достатньою для повідомлення такій особі про підозру. Відповідно, і вимога щодо достатності доказів до моменту притягнення особи до кримінальної відповідальності означає, що в розпорядженні слідчого, прокурора повинна бути така сукупність доказів, яка, будучи ще неповною, призводить тим не менше до обґрунтованого висновку про причетність особи до інкримінованого їй злочину та виключає протилежний висновок на даний момент розслідування.
Отже, не вдаючись до оцінки доказів з точки зору їх достатності та допустимості, а також доведеності поза розумним сумнівом вини особи у вчиненні злочину, що належить виключно до компетенції суду під час судового розгляду, при вирішенні питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих доказів здійснюється слідчим суддею виключно з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав вважати особу причетною до вчинення злочину, а також стверджувати, що підозра є настільки обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Визначаючи стандарт «достатня підстава», що застосовується при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження на стадії досудового розслідування, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.01.2022 р. зазначила, що стандарт доказування «достатня підстава» є значно нижчим порівняно з такими стандартами, як «поза розумним сумнівом» (що застосовується під час розгляду кримінального провадження по суті), так і «обґрунтована підозра» (за яким доводиться наявність підстав піддавати конкретну особу заходам забезпечення кримінального провадження)(справа № 11 - 132сап21).
Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, проаналізувавши зміст повідомлення про підозру та матеріали клопотання, слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності досліджених обставин дійшов висновку про ймовірну причетність ОСОБА_1 до вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, за обставин, викладених у клопотанні.
При цьому, слідчим суддею досліджені наявні в матеріалах клопотання докази та зроблено висновок, що у своїй сукупності вони свідчать про наявність достатніх підстав для повідомлення ОСОБА_1 про підозру та про відповідність її мінімальному рівню стандарту «достатніх доказів». На обґрунтування цього висновку в оскаржуваній ухвалі наведено перелік доказів, які, на переконання слідчого судді, підтверджують наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що є підставою для застосування арешту майна.
Колегія суддів погоджується з оцінкою слідчого судді, що надані стороною обвинувачення матеріали є достатніми для висновку про те, що ОСОБА_1 могла виступити співучасником у вчиненні особливо тяжкого корупційного кримінального правопорушення за наведених в оскаржуваній ухвалі обставин, а наявні в матеріалах провадження докази є достатніми для висновку, що підозра не є вочевидь необґрунтованою. Під час апеляційного розгляду не встановлено обставин, які б переконали суд, що встановлені в ухвалі слідчого судді обставини з посиланням на докази, наявні в матеріалах провадження, не зв`язують підозрювану з інкримінованим їй злочином.
При цьому, доводи апеляційної скарги про те, що станом на 28.11.2022 року ОСОБА_1 жодного разу не залучалася до проведення процесуальних дій та не була допитана у якості підозрюваної, не спростовують висновку слідчого судді щодо наявності обґрунтованої підозри. Крім того, визначення черговості тих чи інших слідчих дій та порядку їх проведення, в тому числі із залученням підозрюваного, є дискрецією органу досудового розслідування.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що неприбуття сторони обвинувачення у судове засідання з розгляду даного клопотання свідчить про небажання доводити свою позицію перед судом, колегія суддів наголошує, що згідно з ч. 1 ст. 172 КПК України клопотання про арешт майна розглядається за участі слідчого та/або прокурора, якщо клопотання подане ними, втім, неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
Як вбачається з матеріалів провадження та оскаржуваної ухвали слідчого судді, від детектива ОСОБА_18 надійшла заява про розгляд клопотання за його відсутності, в якій він одночасно зазначив, що підтримує клопотання в повному обсязі та просить його задовольнити. Відтак, зазначене свідчить, що сторона обвинувачення, не прибувши в судове засідання та одночасно подавши відповідне клопотання, скористалась наданим їй правом письмово висловити свою позицію щодо підтримання клопотання, а не про небажання доводити свою позицію, про що зазначає адвокат в апеляційній скарзі.
Не приймає колегія суддів і посилання в апеляційній скарзі на непропорційність застосованого заходу забезпечення кримінального провадження в частині накладення арешту на квартиру підозрюваної.
Так, ч. 12 ст. 170 КПК України встановлено недопустимість накладення заборони використання житлового приміщення особам, які на законних підставах проживають у такому житловому приміщенні.
Частиною 4 ст. 173 КПК України передбачено, що у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
У цьому аспекті колегія суддів вважає, що слідчим суддею дотримані зазначені вимоги та застосовано найменш обтяжливий спосіб арешту - шляхом обмеження права розпорядження квартирою, що унеможливлює її відчуження, проте не перешкоджає ОСОБА_1 та членам її родини користуватись зазначеним майном. А отже, захід забезпечення кримінального провадження, застосований ухвалою слідчого судді, не є надмірним тягарем та не перешкоджає реалізації конституційного права на житло для підозрюваної та третіх осіб, які на законних підставах проживають у ньому. Таким чином, доводи сторони захисту в цій частині не заслуговують на увагу.
Крім того, надаючи оцінку доводам адвоката ОСОБА_14 про те, що автомобіль Mazda СХ-7, на який оскаржуваною ухвалою слідчого судді накладено арешт, з 26.11.2017 року перебуває в розшуку та вибув з права власності підозрюваної ОСОБА_1, колегія суддів зазначає, що факт перебування автомобіля в розшуку без реального зняття з реєстрації або ж перереєстрації такого транспортного засобу у встановленому законом порядку не породжує правових наслідків у вигляді переходу права власності від однієї особи до іншої, відтак, не позбавляє ОСОБА_1 права власності на вказане майно.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді щодо наявності такої підстави для арешту майна ОСОБА_1, як забезпечення його можливої конфіскації, оскільки санкція ч. 5 ст. 191 КК України, за якою ОСОБА_1 повідомлено про підозру, передбачає обов`язкове додаткове покарання у вигляді конфіскації майна.
Із сукупності вищенаведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді на момент її постановлення відповідала фактичним обставинам справи та доказам, наданим стороною обвинувачення на обґрунтування клопотання про арешт майна, а тому є законною та обґрунтованою.
5. Висновки суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Враховуючи, що під час апеляційного розгляду не встановлено порушень норм кримінального процесуального кодексу України, які могли б бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, та слідчим суддею вірно визначено правову підставу для накладення арешту, надано оцінку розумності та співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, а доводи апеляційної скарги свого підтвердження не знайшли, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення. Відповідно, оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 369-372, 170-173, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_15 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 02.09.2022 р. - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_20
судді ОСОБА_21
ОСОБА_22