- Головуючий суддя (АП ВАКС) : Глотов М.С.
Слідчий суддя у 1-й інстанції: ОСОБА_1 Справа № 991/5397/22Доповідач: ОСОБА_2 Провадження №11-сс/991/461/22
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА ВИЩОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ
УХВАЛА
І м е н е м У к р а ї н и
19 грудня 2022 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2,
суддів: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5,
представника ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_7, подану в інтересах власниці майна ОСОБА_8, на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 14 листопада 2022 року у кримінальному провадженні №52019000000000862,
В С Т А Н О В И Л А:
І. Процедура
1. Судове провадження у цій справі розпочато згідно з апеляційною скаргою, яку на підставі п. 9 ч. 1 ст. 309 Кримінального процесуального кодексу України /далі - КПК/ було подано 09.12.2022 на ухвалу слідчого судді від 17.11.2022, постановлену згідно з п. 2 та п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК, про яку власниця майна дізналася 06.12.2022 (т. 2 а. с. 171, 173-180, 189-204, 236).
ІІ. Зміст оскаржуваного рішення
2. Ухвалою слідчого судді клопотання прокурора задоволено - накладено арешт на майно, належне ОСОБА_8, шляхом заборони його відчуження, а саме на: (1) квартиру АДРЕСА_1 площею АДРЕСА_2, (реєстраційний помер об`єкта нерухомого майна 640974780000); (2) земельну ділянку площею 0,1504 га, кадастровий номер 3222484001:01:023:0236, розташовану в Київській обл., Києво-Святошинському р-н, с. Крюківщина (реєстраційний помер об`єкта нерухомого майна 1916067232000); (3) причіп ОДИСЕЙ 2, номерний знак НОМЕР_1, 2010 року випуску; (4) причіп ОДИСЕЙ 2, номерний знак НОМЕР_2 ), 2010 року випуску; (5) автомобіль AUDI Q7, номерний знак НОМЕР_3, 2007 року випуску; (6) автомобіль AUDI А8, номерний знак НОМЕР_4, 2013 року випуску; (7) автомобіль AUDI А8, номерний знак НОМЕР_5, 2004 року випуску.
3. Наведена ухвала мотивована тим, що: (1) детективами Національного антикорупційного бюро України /далі - НАБУ/ здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52019000000000862 від 03.10.2018, зокрема, за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України /далі - КК/ (2) наявні достатні підстави вважати, що ОСОБА_9 та ОСОБА_8 з 2005 року по теперішній час проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі; (3) набуте під час спільного проживання майно є спільною сумісною власністю; (4) оскільки зареєстроване за ОСОБА_8 майно також належить ОСОБА_9 на праві спільної сумісної власності, а виділення його частки є неприпустимим, то підлягає арешту все таке майно; (5) до вказаного майна може бути застосовано конфіскацію як вид покарання; (6) наявний ризик можливого відчуження майна на користь третіх осіб; (7) арешт майна є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження та не створюватиме негативних наслідків для третіх осіб.
ІІI. Вимоги та доводи апеляційної скарги
4. В апеляційній скарзі представник просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання про арешт майна.
4.1. Апеляційна скарга мотивована тим, що: (1) розгляд клопотання про арешт майна відбувся в закритому судовому засіданні без повідомлення його власника; (2) ОСОБА_8 не має жодного відношення до кримінального провадження, а тому до її майна не може бути застосована конфіскація як вид покарання; (3) слідчий суддя дійшов помилкового висновку, що арештоване майно є спільною сумісною власністю; (4) ОСОБА_9 та ОСОБА_8 не перебували у фактичних сімейних стосунках з 2005 року, оскільки підозрюваний до 11.05.2016 перебував у шлюбі з ОСОБА_10 ; (5) сторона обвинувачення не довела наявності підстав для накладення арешту, визначених ч. 2 ст. 173 КПК.
4.2. У судовому засіданні представник ОСОБА_6 просив задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_7 з мотивів, наведених у ній.
IV. Узагальнені позиції інших учасників
5. Інші учасники судового провадження висловили свої позиції.
5.1. Прокурор ОСОБА_11 будучи обізнаною про дату, час і місце апеляційного розгляду, в судове засідання не прибула, проте подала заперечення на апеляційну скаргу представника власника майна та просила провести судовий розгляд без її участі.
5.2. Власник майна ОСОБА_8 та її представник ОСОБА_7, будучи обізнаними про дату, час і місце апеляційного розгляду, в судове засідання не прибули, із клопотаннями про відкладення судового засідання чи розгляду апеляційної скарги за їх особистої участі не зверталися.
V. Межі перегляду оскаржуваної ухвали
6. Судове рішення має бути законне, обґрунтоване і вмотивоване (ч. 1 ст. 370 КПК).
6.1. У ході апеляційного перегляду рішення слідчого судді ретельній перевірці підлягають усі доводи апеляційної скарги, які можуть вплинути на результат апеляційного розгляду (постанова Верховного Суду від 05.01.2022 у справі №484/789/19, абз. 9 п. 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №11-164сап21).
6.2. Виходячи зі змісту ст. 2, ч. 6 ст. 9, ч. ч. 1, 3 ст. 21, ч. 1 ст. 22, ст. 24, ч. 3 ст. 26, ч. 1 ст. 404 КПК, колегія суддів переглядає оскаржувану ухвалу в межах зроблених слідчим суддею в такому рішенні висновків, а також наведених на їх спростування доводів апеляційної скарги.
6.3. Із урахуванням вищенаведеного, апеляційному суду належить з`ясувати чи: (1) мав право слідчий суддя проводити розгляд клопотання у закритому судовому засіданні за відсутності та без інформування про його проведення всіх учасників; (2) може бути накладено арешт на майно ОСОБА_8 із метою його подальшої конфіскації як виду покарання щодо ОСОБА_9 ; (3) враховані слідчим суддею усі обставини, які він має враховувати згідно з ч. 2 ст. 173 КПК.
VI. Встановлені обставини та їх оцінка колегією суддів
7. Надаючи оцінку обставинам, установленим слідчим суддею, та зробленим ним висновкам, апеляційний суд виходить із такого.
(§1) Щодо проведення закритого судового засідання без поінформування всіх учасників
8. Слідчий суддя розглянув клопотання прокурора про арешт майна в закритому судовому засіданні без повідомлення про судове засідання сторони захисту та іншого власника майна, погодившись із доводами сторони обвинувачення щодо необхідності проведення судового розгляду саме в такий спосіб з метою забезпечення накладення арешту.
8.1. Представник власниці майна зазначив про незаконність проведення судового розгляду в такий спосіб, зазначивши, що розгляд клопотання прокурора без участі ОСОБА_8 не був обумовлений метою забезпечення арешту майна, а розглянувши клопотання у такий спосіб слідчий суддя позбавив її можливості надати важливі аргументи, надавши непропорційну перевагу стороні обвинувачення.
8.2. Прокурор у своїх письмових запереченнях вказала, що проведення розгляду клопотання у закритому судовому засіданні й без виклику підозрюваного та іншого власника майна в повній мірі відповідало п. 4 ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 172 КПК (т. 3 а. с. 15-22).
8.3. Оцінюючи наведений довід колегія суддів вважає, що слідчий суддя прийшов до правильного висновку щодо необхідності розгляду клопотання про арешт майна у закритому судовому засіданні без поінформування про його проведення підозрюваного та власниці майна.
8.4. Роблячи зазначений висновок суд апеляційної інстанції враховує, що клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна (ч. 2 ст. 172 КПК).
8.4.1. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження (абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК).
8.4.2. Водночас слідчий суддя може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини лише у разі, якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом (п. 4 ч. 2 ст. 27 КПК).
8.4.3. Оскільки ймовірним наслідком розголошення інформації про розгляд судом питання щодо арешту майна певної особи є вчинення нею дій, направлених на його відчуження, то проведення судового розгляду в режимі відкритого судового засідання може завадити виконати таке завдання цього виду заходу забезпечення кримінального провадження як запобігання можливості відчуження відповідного майна.
8.4.3. Із огляду на наведене, проведення судового розгляду клопотання про арешт майна, яке не є тимчасово вилученим, у закритому судовому засідання без повідомлення про судовий розгляд підозрюваного та власника майна відповідає положенням кримінального процесуального закону, якщо завданням ініційованого арешту є, зокрема, запобігання відчуженню вказаного майна.
8.5. У ході застосування наведеного підходу колегія суддів враховує те, що:
8.5.1. 08.11.2022 прокурор у своєму клопотанні про арешт майна просила здійснити його розгляд у закритому судовому засіданні без повідомлення підозрюваного, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника у зв`язку із необхідністю забезпечити мету арешту відповідно до ч. 2 ст. 172 КПК, якою, зокрема, зазначено необхідність запобігання його відчуженню (т. 1 а. с. 1-18);
8.5.2. 14.11.2022 слідчий суддя задовольнив клопотання прокурора, провівши судовий розгляд клопотання у закритому судовому засіданні без поінформування про його проведення підозрюваного, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника (т. 2 а. с. 173-180).
8.6. Виходячи із вищевикладеного, оскільки майно не було тимчасово вилученим і правовою підставою для накладення арешту у цьому кримінальному провадженні є забезпечення конфіскації майна як виду покарання, то з метою недопущення відчуження майна у слідчого судді були всі підстави здійснити розгляд клопотання прокурора в закритому судовому засіданні без повідомлення про дату та час розгляду сторони захисту, власника майна, його представника.
8.7. Тому, доводи представника власниці майна щодо надання непропорційної переваги стороні обвинувачення не знайшли свого підтвердження.
(§2) Щодо можливості накладення арешту на майно з метою його подальшої конфіскації як виду покарання
9. Слідчий суддя дійшов висновку про можливість накладення арешту на майно ОСОБА_8 з метою його подальшої конфіскації як виду покарання ОСОБА_9 за ч. 5 ст. 191 КК, вважаючи, що воно належить підозрюваному на праві спільної сумісної власності.
9.1. Сторона захисту зазначила, що: (1) ОСОБА_8 не має жодного відношення до кримінального провадження, а тому до її майна не може бути застосована конфіскація як вид покарання; (2) слідчий суддя дійшов помилкового висновку, що арештоване майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_9 та ОСОБА_8 оскільки вони не перебували у фактичних сімейних стосунках, а наявність спільних дітей не підтверджує їх спільного проживання.
9.2. Прокурор в поданих запереченнях зазначила, що арештоване майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_9 та ОСОБА_8, адже: (1) вони фактично проживають разом, а тому до нього може бути застосована конфіскація як вид покарання; (2) під час проведення 13.02.2020 обшуку за адресою: АДРЕСА_3, було підтверджено факт їх спільного проживання; (3) під час вручення ОСОБА_9 повідомлення про підозру 07.11.2022 за вище зазначеною адресою ОСОБА_8 також перебувала за місцем його проживання.
9.3. За наслідками перевірки доводів представника власниці майна суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок слідчого судді щодо можливості накладення арешту на майно, зареєстроване за ОСОБА_8, з метою забезпечення його конфіскації як виду покарання.
9.4. Судом апеляційної інстанції зроблено наведений висновок, ураховуючи, зокрема, й те, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).
9.4.1. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом (cт. 16 КПК).
9.4.2. Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.
9.4.3. Одним із різновидів заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна (ч. 2 ст. 131 КПК).
9.4.4. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження (абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК).
9.4.5. Арешт майна допускається з метою, зокрема конфіскації майна як виду покарання (п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК).
9.4.6. Так, у випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 цієї статті (конфіскації майна як вид покарання), арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК).
9.4.7. Відповідно до ч. 1 ст. 59 КК покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. У відповідності до ч. 2 ст. 52 КК конфіскація майна є додатковим видом покарання.
9.4.8. Згідно з ч. 2 ст. 59 КК конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
9.4.9. Як передбачає ч. 6 ст. 12 КК особливо тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п`ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.
9.4.10. Ч. 5 ст. 191 КК передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
9.4.11. Отже, закон про кримінальну відповідальність передбачає можливість конфіскації майна у випадку засудження особи за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК.
9.5. У кримінальному провадженні №52019000000000862 здійснюється досудове розслідування за підозрою, зокрема, що ОСОБА_9 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК (т. 2 а. с. 117-141).
9.6. Тобто, у випадку засудження ОСОБА_9 за вчинення наведеного злочину (ч. 5 ст. 191 КК) до нього може бути застосовано додаткове покарання у виді конфіскації майна, яке йому належить, в тому числі його частки в спільній сумісній власності подружжя.
9.7. Водночас при оцінці можливості накладення арешту на майно ОСОБА_9 у спільній сумісній власності, яке може бути предметом конфіскації як виду покарання, судом апеляційної інстанції враховується те, що майнові відносини в Україні регулюються цивільним законодавством.
9.8. Правовий режим власності в Україні визначається виключно законами України, що передбачає п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України.
9.9. Так, згідно з ч. 1 ст. 355 Цивільного кодексу України /далі - ЦК/ майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
9.9.1. Згідно з ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України /далі - СК/ майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК). Такий же підхід до питання належності особам, які є подружжям, на праві власності майна, набутого ними за час шлюбу, передбачають ч. ч. 3, 4 ст. 368 ЦК.
9.9.2. Як вбачається з ч. ч. 1, 3 ст. 368 ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
9.9.3. У відповідності до ч. ч. 1-3 ст. 61 СК об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
9.9.4. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (ч. 2 ст. 3 СК).
9.9.5. Усі найважливіші питання життя сім`ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім`ї вчинені за згодою другого з подружжя (ч. 2 та 3 ст. 54 СК).
9.9.6. Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ч. 1 ст. 74 СК).
9.9.7. За приписами ч. 2 ст. 370 ЦК у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
9.9.8. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 73 СК за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
9.9.9. Відповідно до ч. 12 ст. 100 КПК спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується в порядку цивільного судочинства. Підставою для виділення частки майна в праві спільної сумісної власності має бути вимога співвласника такого майна або державного чи приватного виконавця.
9.9.10. У межах кримінального провадження є неприпустимим вирішення спору про право власності на майно шляхом поділу його з виділенням часток (постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 04.10.2022 у справі №752/7440/18).
9.10. У ході застосування наведеного підходу колегія суддів виходить із того, що:
9.10.1. орган досудового розслідування у кримінальному провадженні 52019000000000862 розслідує обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК, за яких у період з 05.12.2017 по 28.10.2020 ОСОБА_12 спільно з ОСОБА_9 заволоділи чужим майном, а саме грошовими коштами місцевого бюджету с. Гатне Києво-Святошинського району Київської області та Державного бюджету України під час будівництва дошкільного навчального закладу в сумі 27 321 402,2 грн, тобто в особливо великих розмірах, за попередньою змовою з іншими особами, шляхом зловживання службовими особами своїм службовим становищем (т. 1 а. с. 19-20);
9.10.2. у даному кримінальному провадженні ОСОБА_9 повідомлено про підозру, зокрема, і у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК (т. 1 а. с. 19-20, т. 2 а. с. 117-141);
9.10.3. повідомлення про підозру ОСОБА_9 отримано ОСОБА_8 для передачі ОСОБА_9 (т. 2 а. с. 141);
9.10.4. із 02.02.2002 по 21.05.2016 включно ОСОБА_9 перебував у шлюбі із ОСОБА_10, з якою мають трьох спільних дітей (т. 2 а. с. 224-227);
9.10.5. ОСОБА_9 має із ОСОБА_8 спільних дітей ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 2 а. с. 143-146);
9.10.6. за ОСОБА_8 на праві власності зареєстровані (1) земельна ділянка площею 0,1504 га, кадастровий номер 3222484001:01:023:0236, розташована в Київській області, Києво-Святошинському районі, с. Крюківщина (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1916067232000), набута у власність 17.09.2019 (т. 2 а. с. 151-152), (2) квартира АДРЕСА_4, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 640974780000), набута у власність 18.05.2015, (3) причіп ОДИСЕЙ 2, номерний знак НОМЕР_1, 2010 року випуску, набутий у власність 04.03.2011, (4) причіп ОДИСЕЙ 2, номерний знак НОМЕР_2, 2010 року випуску, набутий у власність 12.03.2011, (5) автомобіль АUDІ Q7, номерний знак НОМЕР_3, 2007 року випуску, набутий у власність 10.05.2022, (6) автомобіль AUDI A8, номерний знак НОМЕР_4, 2013 року випуску, набутий у власність 09.02.2022, (7) автомобіль AUDI A8, номерний знак НОМЕР_5, 2004 року випуску, набутий у власність 22.02.2022;
9.10.7. 13.02.2020 під час проведення обшуку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3, у ньому перебували ОСОБА_9 та ОСОБА_8 як особи, що проживають у цьому будинку (т. 2 а. с. 148-150);
9.10.8. у матеріалах провадження відсутні докази, які б доводили, що земельна ділянка та три автомобілі були придбані виключно за особисті кошти ОСОБА_8 оскільки, зокрема, довідка про виплату їй дивідендів (т. 2 а. с. 232) сама по собі не доводить їх достатності для купівлі наведеного майна за цю ж суму коштів, а дані копій свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів не спростовують відомостей про час придбання у власність згаданих вище автомобілів (т. 2 а. с. 153-155).
9.11. Ураховуючи, що із 02.02.2002 по 21.05.2016 включно, виходячи з положень ч. 2 ст. 114 СК та ч. 1 ст. 223, ч. 1 ст. 294 ЦПК, ОСОБА_9 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10, то набуті ОСОБА_8 до відповідної дати квартира та два причепи колегія суддів не вважає за можливе розцінювати як такі, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_8 і ОСОБА_9 .
9.12. Разом із тим, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді в частині проживання ОСОБА_9 із ОСОБА_8 однією сім`єю з 22.05.2016 по даний час, у зв`язку з чим зареєстровані за нею на праві власності земельна ділянка та три автомобілі АUDІ набуті під час спільного їх проживання, тобто є їх спільною сумісною власністю.
9.13. Ураховуючи, що земельна ділянка та три транспортні засоби, які не є речами індивідуального користування, набуті під час спільного проживання, зважаючи на відсутність доказів наявності письмових договорів щодо такого майна між ОСОБА_9 із ОСОБА_8, на вказане майно поширюється режим спільної сумісної власності, що правильно встановив у оскаржуваному рішенні слідчий суддя.
9.14. За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що слідчий суддя правильно наклав арешт на земельну ділянку та три автомобілі, які на праві спільної сумісної власності належать ОСОБА_9 спільно з ОСОБА_8, в той час як помилково наклав арешт на кваритру та два причепи, які згідно з наданими суду матеріалами клопотання є особистою власністю ОСОБА_8 .
9.15. Таким чином, з метою забезпечення конфіскації як виду покарання може бути накладено арешт лише на земельну ділянку та три автомобілі.
(§3) Щодо врахування слідчим суддею обставин, передбачених ч. 2 ст. 173 КПК
10. Слідчий суддя, постановляючи оскаржувану ухвалу, дійшов висновку про необхідність накладення арешту на майно, враховуючи те, що (1) наявна обґрунтована підозра щодо вчинення ОСОБА_9, кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК; (2) майно, яке належить на праві власності ОСОБА_9, є предметом можливої конфіскації майна як виду покарання, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК; (3) застосування такого заходу забезпечення відповідає принципу розумності, є співрозмірним, виходячи із завдань кримінального провадження та не створюватиме негативних наслідків для третіх осіб.
10.1. Проте представник власниці майна вказав, що слідчий суддя постановив рішення за відсутності доведення стороною обвинувачення обов`язкових обставин, передбачених ч. 2 ст. 173 КПК. При цьому він зазначив, що арешт майна направлений на порушення права власності та права на мирне володіння ним.
10.2. Прокурор заперечила проти зазначеного доводу, вказавши на його необґрунтованість.
10.3. Надаючи оцінку цьому доводу колегія суддів вважає, що слідчим суддею було належним чином проаналізовано усі обставини, передбачені у ч. 2 ст. 173 КПК.
10.4. Так, вказаного висновку суд апеляційної інстанцій дійшов, враховуючи, що в оскаржуваному рішенні слідчий суддя детально навів відповіді на ті питання, з`ясування яких вимагається при вирішенні питання про арешт майна.
10.5. При цьому колегія суддів погоджується з оцінкою обставин, наданих слідчим суддею, зокрема щодо обраного способу арешту майна, який є найменш обтяжливим для його власників.
(§4) Висновки
11. Рішення, одне з яких за результатами розгляду апеляційної скарги може постановити апеляційний суд, передбачені ст. 407 КПК.
11.1. За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді колегія суддів суду апеляційної інстанції має право, зокрема, частково скасувати ухвалу слідчого судді (ст. 407 КПК).
11.2. Ураховуючи, що в ході апеляційного розгляду доводи представника власниці майна щодо необхідності скасування рішення про арешт майна частково знайшли своє підтвердження, апеляційну скаргу слід задовольнити у відповідній частині.
11.2.1. Тобто, клопотання про арешт майна не підлягало до задоволення в частині накладення арешту на (1) квартиру АДРЕСА_1 площею 127,6 кв. м., розташовану за адресою: м. Київ, вул. Татарська, 7, (реєстраційний помер об`єкта нерухомого майна 640974780000), (2) причіп ОДИСЕЙ 2, номерний знак НОМЕР_1, 2010 року випуску, (3) причіп ОДИСЕЙ 2, номерний знак НОМЕР_2 ), 2010 року випуску.
11.2.2. Водночас в іншій частині, зокрема, що стосується накладення арешту на (1) земельну ділянку площею 0,1504 га, кадастровий номер 3222484001:01:023:0236, розташовану в Київській обл., Києво-Святошинському р-н, с. Крюківщина (реєстраційний помер об`єкта нерухомого майна 1916067232000), (2) автомобіль AUDI Q7, номерний знак НОМЕР_3, 2007 року випуску, (3) автомобіль AUDI А8, номерний знак НОМЕР_4, 2013 року випуску, (4) автомобіль AUDI А8, номерний знак НОМЕР_5, 2004 року випуску, апеляційна скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді без змін.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 22, 26, 131, 132, 170-173, 309, 370, 376, 405, 407, 409, 418, 422, 532 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу представника задовольнити частково.
Скасувати ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 14 листопада 2022 року в частині накладення арешту на (1) квартиру АДРЕСА_1 площею 127,6 кв. м., розташовану за адресою: м. Київ, вул. Татарська, 7, (реєстраційний помер об`єкта нерухомого майна 640974780000); (2) причіп ОДИСЕЙ 2, номерний знак НОМЕР_1, 2010 року випуску; (3) причіп ОДИСЕЙ 2, номерний знак НОМЕР_2 ), 2010 року випуску.
В іншій частині апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу слідчого судді - без змін.
Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:ОСОБА_2 Судді:ОСОБА_3 ОСОБА_4