- Головуючий суддя (АП ВАКС): Никифоров А.С.
Справа № 991/8783/21
Провадження № 11-кп/991/28/23
Головуючий колегії суддів ВАКС: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
16 січня 2023 року м. Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2,
суддів ОСОБА_3,
ОСОБА_4,
секретар судового засідання ОСОБА_5,
за участю :
обвинуваченого ОСОБА_6,
захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7,
прокурора ОСОБА_8,
представника цивільного позивача - ОСОБА_9,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу, застосованого вироком Вищого антикорупційного суду від 08.11.2022, яким визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні у кримінальному провадженні № 52019000000000746 за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Київ, який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1,
ВСТАНОВИЛА:
Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду здійснюється розгляд апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Вищого антикорупційного суду від 08.11.2022, яким ОСОБА_6 визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України.
Вказаним вироком змінено запобіжний захід, застосований до обвинуваченого ОСОБА_6 ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 16.06.2021 у справі 991/4108/21, у вигляді застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 181 600 гривень, на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.
Змінюючи запобіжний захід, застосований відносно обвинуваченого ОСОБА_6, колегія суддів виходила із того, що ризик переховування обвинуваченого від суду обумовлюється суворістю покарання, призначеного судом за цим вироком у виді позбавлення волі. Розуміючи невідворотність призначеного покарання, яке пов`язане виключно з реальним і тривалим його відбуванням, обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватися від суду.
Суд також не виключав можливості нелегального перетину кордону обвинуваченим ОСОБА_10 з огляду на тяжкість призначеного покарання. Очевидно, що в умовах, які існують в Україні, викликаних агресією російської федерації проти України, у нього збільшуються можливості для ухилення від суду, адже у держави наразі із об`єктивних причин відсутні можливості належним чином контролювати поведінку обвинуваченого та його місцезнаходження, а також Державний кордон України у місцях активних бойових дій.
Отже, наведені обставини у сукупності дають підстави дійти висновку, що ОСОБА_10 ймовірно може переховуватись від суду.
На переконання суду, обставини цього провадження вказують на те, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти зазначеному ризику та не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого, в тому числі, покладення обов`язків, визначених ч. 5 ст. 194 КПК України, як про те просив прокурор.
28.12.2022 до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу, застосованого вироком Вищого антикорупційного суду від 08.11.2022.
За переконанням захисника, наразі існують підстави для зміни запобіжного заходу, застосованого вироком до ОСОБА_6, що підтверджується наступним.
Суд першої інстанції незаконно змінив запобіжний захід на тримання під вартою. Так, 25.10.2022 під час судового засідання у Вищому антикорупційному суді прокурор заявив усне клопотання про зміну запобіжного заходу. Прокурор просив суд змінити запобіжний захід, застосований до ОСОБА_6 у вигляді застави, на запобіжний захід у вигляді застави, однак із покладенням додаткових обов`язків. При цьому прокурор жодним чином не просив суд застосувати до ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та, відповідно, не наводив обґрунтування неможливості застосування до ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Водночас суд першої інстанції в порушення ст. 22 КПК України перебрав на себе функції сторони обвинувачення та в порушення ст. 183, 194 КПК України самостійно ініціював застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та самостійно, за відсутності будь-яких аргументів зі сторони прокурора, дійшов висновку про неможливість застосування до ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Крім того, суд першої інстанції змінив запобіжний захід за відсутності подання прокурором належним чином оформленого письмового клопотання про зміну запобіжного заходу та за відсутності вручення його копії обвинуваченому ОСОБА_6, як того вимагають норми ст. 200 КПК України. Вказані дії суду першої інстанції призвели до грубого порушення права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин, дії суду щодо зміни застосованого до ОСОБА_6 запобіжного заходу на тримання під вартою є незаконними, а тому існують усі підстави для зміни застосованого до ОСОБА_6 запобіжного заходу на інший запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою.
Суд першої інстанції безпідставно посилався на практику ЄСПЛ - рішення у справі «Руслан Яковенко проти України» як на підтвердження наявності підстав для зміни ОСОБА_6 запобіжного заходу.
У справі відсутні обставини, передбачені ч. 4 ст. 183 КПК України, а тому суд першої інстанції зобов`язаний був визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання ОСОБА_6 обов`язків, передбачених КПК України, однак цього не зробив, що свідчить про незаконність зміни судом застосованого до ОСОБА_6 запобіжного заходу на тримання під вартою.
Суд першої інстанції не врахував відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та інформацію, яка характеризує ОСОБА_6 .
В обґрунтування доводів клопотання, захисник посилався на практику Європейського суду з прав людини, а саме - рішення «Авраімов проти України» та «Мерабішвілі проти Грузії».
Позиції учасників судового провадження.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 своє клопотання підтримав та наполягав на його задоволенні.
Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав клопотання свого захисника та прохав його задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання.
Представник цивільного позивача залишив вирішення даного питання на розсуд суду.
Мотиви суду.
Дослідивши матеріали судового провадження, заслухавши думку учасників судового провадження, Суд дійшов наступних висновків.
Вироком Вищого антикорупційного суду від 08.11.2022 ОСОБА_6 визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки з позбавленням права обіймати посаду керівника суб`єкта господарювання, на строк три роки, зі штрафом у розмірі 600 неоподаткованих мінімуми доходів громадян, що становить 10 200 грн.
Відповідно до пп.4 п.1 ст. 374 КПК України у резолютивній частині вироку зазначаються, зокрема рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
Таким чином, вимогами пп. 4 п.1 ст. 374 КПК України закріплено обов`язок суду під час постановлення вироку вирішити питання щодо запобіжного заходу, який буде забезпечувати виконання постановленого вироку. І у випадку, коли таку особу засуджено до позбавлення волі, за відсутності встановлених виняткових випадків, відносно неї застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Після проголошення вироку запобіжний захід відіграє роль заходу забезпечення виконання покарання, покликаного запобігти спробам втечі обвинуваченого та ухилення від відбування призначеного покарання, вчинення нових злочинів, а також як захід забезпечення належної процесуальної поведінки під час гіпотетично можливого провадження з перегляду судового рішення в апеляційному порядку.
Одночасно з цим, Кримінальний процесуальний кодекс України не встановлює особливостей процедури обрання чи зміни запобіжного заходу на різних стадіях кримінального провадження (досудового розслідування, судового розгляду, апеляційного перегляду тощо), у зв`язку з чим суд першої інстанції, застосовуючи до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, послався зокрема на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руслан Яковенко проти України» від 04.06.2015 (Заява № 5425/11, остаточне 04.09.2015).
Оцінюючи довід клопотання захисника ОСОБА_7 про необхідність застосування судом практики Європейського суду з прав людини, в даному випадку рішеннями Суду «Авраімов проти України» та «Мерабішвілі проти Грузії», колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до ч.5 ст.9 КПК України та ст.17 Закону України №3477-IV від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», судам слід застосовують при розгляді справ положення Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Звертаючись до практики Європейського суду з прав людини, зокрема до рішень Суду у справах «Авраімов проти України» від 25.03.2021 (Заява № 71818/17) та «Мерабішвілі проти Грузії» від 28.11.2017 (Справа72508/13), на які посилається захисник ОСОБА_7, слід відзначити, що у вказаних справах Європейський суд з прав людини констатував порушення прав заявників за п.3 ст.5 Конвенції, який передбачає: «Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «c» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання».
При цьому колегія суддів звертає увагу, що в наведених рішеннях Європейського суду з прав людини мова йшла про позбавлення заявників свободи на підставі підпункту «с» п.1 ст.5 Конвенції, який регулює відносини, пов`язані з законним арештом або затриманням особи, здійсненим з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення. Однак дане положення Конвенції не є релевантним до обставин даної справи за клопотанням захисника ОСОБА_7 у зв`язку з наступним.
Важливі гарантії статті 5 Конвенції не залежать від національного законодавства (див. рішення у справі «Б. проти Австрії» (В. v. Austria), від 28 березня 1990 року, п. 39, Series А № 175, та рішення у справі «Сольмаз проти Туреччини» (Solmazv. Turkey), п. 26).
Тому, навіть якщо національне законодавство держави-члена передбачає, що вирок набирає законної сили лише після завершення розгляду справи судами усіх інстанцій, попереднє ув`язнення у розумінні положень Конвенції закінчується зі встановленням вини та призначенням покарання судом першої інстанції (рішення у справі «Сольмаз проти Туреччини» (Solmazv. Turkey), п.26).
Частина 1 статті 5 Конвенції передбачає вичерпний перелік підстав обмеження гарантій права на свободу та особисту недоторканність.
Зокрема, нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом, як законне ув`язнення особи після засудження її компетентним судом (підпункт «а» пункту 1 статті 5 Конвенції).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, починаючи з дати постановлення вироку, навіть якщо лише судом першої інстанції, підсудний перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції.
Словосполучення «після засудження» не може тлумачитися як таке, що обмежується вироком, який набрав законної сили, оскільки це виключатиме випадки затримання під час судового засідання осіб, яких за результатами судового розгляду було засуджено і які на такий судовий розгляд з`явилися, ще будучи вільними, незалежно від доступних їм засобів юридичного захисту (рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoffv. Germany) від 27 червня 1968 року, С. 23, п. 9, Series А № 7).
Отже, у такому випадку судовий контроль за позбавленням свободи, що вимагається згідно з пунктом 4 статті 5 Конвенції, вважається вже інкорпорованим у постановлений вирок та призначене покарання (справа «Руслан Яковенко проти України», п. 32).
На стадії винесення вироку, після здійснення судового розгляду кримінального провадження по суті, дослідження усіх доказів та обставин у справі, коли у розпорядженні суду наявні усі матеріали кримінального провадження, Суд повною мірою володіє усією інформацією, яка дозволяє йому прийняти обґрунтоване рішення щодо визначення обвинуваченій особі запобіжного заходу.
Особа, засуджена судом першої інстанції, яка перебуває під вартою до закінчення строку оскарження вироку, не може вважатися такою, що перебуває під вартою з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення за підпунктом «c» пункту 1 статті 5 Конвенції .
Пунктом 3 статті 5 Конвенції зазначено, що гарантія, передбачена підпунктом «с» пункту 1 ст. 5 Конвенції, надає право особі негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і такій особі має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження, у тому числі - у зв`язку із застосуванням відносно особи запобіжного заходу у вигляді застави. У той же час, відносно осіб, які затримані відповідно до підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції положення пункту 3 статті 5 Конвенції не застосовні.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне оцінювати доводи клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 через призму приписів ст.ст. 200 та 201 КПК України, відповідно до яких зміна чи скасування запобіжного заходу обумовлюється тим, що в ході кримінального провадження змінюються підстави застосування чи обставини, що враховувалися при обранні запобіжного заходу, внаслідок чого запобіжний захід може бути скасований або замінений на інший - більш або менш суворий. Водночас підставами звернення з клопотанням про зміну запобіжного заходу є обставини, які або існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про які не було відомо сторонам, або які виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу. Існування таких обставин повинно бути обґрунтовано належними доказами.
Разом з тим із тексту клопотання вбачається, що у якості підстав для зміни запобіжного заходу захисник ОСОБА_7 посилається на порушення, допущені, на його переконання, судом першої інстанції під час застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили та неврахування характеризуючої інформації щодо обвинуваченого. Проте наведені доводи виходять за межі клопотання про зміну запобіжного заходу, оскільки стосуються оцінки мотивів раніше прийнятого судом рішення, а не питання зміни запобіжного заходу.
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 .
Керуючись ст. ст. 418, 532 КПК України, колегія суддів -
ПОСТАНОВИЛА:
У задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу, застосованого вироком Вищого антикорупційного суду від 08.11.2022 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий: ОСОБА_2
Судді: ОСОБА_3
ОСОБА_4