- Головуючий суддя (АП ВАКС) : Глотов М.С.
03 лютого 2023 року Справа № 991/89/23
Слідча суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_1 Провадження №11-сс/991/125/23
Головуючий (суддя-доповідач)
в апеляційній інстанції: ОСОБА_2
ОКРЕМА ДУМКА
судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_2
щодо ухвали від 03 лютого 2023 року
(РОЗБІЖНА)
місто Київ
I. Зміст прийнятого рішення
1. 03.02.2023 колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду /далі - Апеляційна палата/ постановила ухвалу в кримінальному провадженні, якою залишила без задоволення апеляційну скаргу представниці заявника Національного агентства з питань запобігання корупції /далі - НАЗК/.
2. Наведеним рішенням залишено без змін ухвалу слідчої судді Вищого антикорупційного суду від 23.01.2023, якою закрито провадження за скаргою НАЗК на постанову детектива про закриття кримінального провадження №№52022000000000166, в якому розслідувалися обставини подання особою декларації після звільнення з посади депутата Запорізької обласної ради, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 366-2 Кримінального кодексу України /далі - КК/.
II. Стисла позиція щодо ухваленого рішення
3. З ухваленим колегією суддів рішенням я не погоджуюся, оскільки вважаю, що апеляційна скарга представниці НАЗК підлягала до задоволення, а ухвала слідчої судді - скасуванню з поверненням матеріалів провадження за скаргою НАЗК до Вищого антикорупційного суду для виконання вимог ст. ст. 304, 306, 307 Кримінального процесуального кодексу України /далі - КПК/ в частині перевірки її на прийнятність за іншими підставами, визначеними у п. п. 1, 3 ч. 2 і ч. 4 ст. 304 КПК.
3.1. На моє переконання, сторона, яка звернулася з апеляційною скаргою, довела безпідставність припинення судового провадження за скаргою НАЗК, шляхом його закриття з підстави непідсудності справи Вищому антикорупційному суду.
3.2. Натомість більшість колегії суддів, як я вважаю, дійшла помилкового висновку щодо необхідності відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскільки у цьому випадку розгляд скарги на постанову детектива про закриття кримінального провадження відноситься до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду.
III. Детальні мотиви окремої думки
4. Незгода із рішенням більшості обґрунтовується тим, що, вирішивши залишити без задоволення апеляційну скаргу представниці заявника, колегія суддів надала не правильне тлумачення змісту такої підстави віднесення судового провадження до підсудності Вищого антикорупційного суду, яка закріплена в абз. 4 п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК, помилково вважаючи, що оскільки ОСОБА_3, подаючи декларацію після звільнення за 2020 рік, на момент її подання 05.04.2021 не мав статусу та повноважень депутата Запорізької обласної ради, то у зв`язку із цим судовий контроль за досудовим розслідуванням у згаданому кримінальному провадженні не відносився до підсудності вищого спеціалізованого суду.
5. Із наведеним тлумаченням норм кримінального процесуального закону не можу погодитися, оскільки Вищий антикорупційний суд і його Апеляційна палата були створені для того, щоб забезпечити ефективний судовий розгляд кримінальних проваджень щодо високопосадової корупції (п. 27 Висновку Венеціанської Комісії CDL-AD (2017)020, пояснювальна записка до проекту Закону України «Про внесення зміни до Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» (щодо початку роботи суду)» №1025 від 29.08.2019 р.).
5.1. Під високопосадовою корупцією розуміються, в тому числі, й дії, які можуть бути кваліфіковані як корупційні та пов`язані з ними кримінальні правопорушення, якщо їх вчинено, зокрема, депутатами обласних рад, так як саме для ефективного розслідування високопосадової корупції створювалося Національне антикорупційне бюро України /далі - НАБУ/ і при утворенні вказаного органу до його підслідності було віднесено справи, зокрема, щодо вказаних депутатів (п. 1 пояснювальної записки до проекту Закону №5085 від 16.09.2014 про систему спеціально уповноважених суб`єктів у сфері протидії корупції, зміни і доповнення, внесені до ст. 216 КПК згідно з підп. «и» п. 3 ч. 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про НАБУ»).
5.2. Тобто в розумінні законодавця депутати обласних рад є високопосадовцями, й вирішення питання щодо притягнення їх до відповідальності за корупційні та пов`язані з ними кримінальні правопорушення є повноваженням Вищого антикорупційного суду.
6. Поруч із цим механізм фінансового контролю за майновим станом осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, до яких відносяться і депутати обласних рад, включає не лише контроль за майновим станом таких осіб упродовж всього періоду зайняття ними відповідних посад, але й після звільнення з них (абз. 2 ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» /далі - Закон №1700-VII/), що спрямовано, серед іншого, на запобігання корупції серед таких осіб (п. 3 Плану першочергових заходів з подолання корупції, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України №647-р від 02.07.2014, пояснювальної записки до проекту Закону України «Про запобігання корупції», преамбули до Закону №1700-VII).
6.1. Зокрема, положення підп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 3, абз. 2 ч. 2 ст. 45 Закону №1700-VII та ч. 1 ст. 2 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» передбачають, що той, хто припинив діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, в тому числі повноваження депутата обласної ради, має обов`язок наступного року після припинення такої діяльності подати в установленому ч. 1 ст. 45 Закону №1700-VII порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.
6.2. Більше того, обов`язок подавати точну фінансову декларацію в Україні є звичайним обов`язком, який є атрибутом статусу державної посадової особи… (п. 30 Термінового спільного висновку Венеціанської Комісії та Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи CDL-PL(2020)018).
6.3. Отже, з припиненням в особи її повноважень як депутата обласної ради, у неї (колишнього високопосадовця) залишається обов`язок подати на наступний рік після звільнення декларацію особи, уповноваженої на виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, у тій формі, в якій це роблять працюючі на посадах високопосадовці, обумовлений попереднім статусом.
7. Вищенаведене, на мою думку, свідчить про те, що в ході комплексного реформування антикорупційного законодавства, запроваджуючи систему фінансового контролю і відповідальність за недостовірне декларування, законодавець очевидно розцінював осіб, які припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, зазначених в підп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1700-VII, в якості високопосадовців для цілей застосування ч. 2 ст. 45 Закону №1700-VII.
7.1. Адже, з огляду на системність та комплексність законодавчого підходу до порядку контролю за майновим станом осіб, які уповноважені на виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, який включає покладення на людину обов`язку, реалізація якого припадає на період після звільнення з посади, очевидно, що законодавець не мав наміру розпорошувати кримінальні справи щодо недостовірного декларування між різними судами, оскільки б вказане дозволило вивести з-під юрисдикції вищого спеціалізованого суду тих високопосадовців, факти причетності до корупції яких були виявлені НАЗК і НАБУ вже після їх звільнення з посад завдяки дослідженню поданих ними декларацій після припинення повноважень. Оскільки у випадку застосування згадано підходу із розпорошенням справ між судами це б нівелювало саму ідею впровадження ефективного судового розгляду кримінальних справ щодо корупції високопосадовців, реалізовану законодавцем через створення Вищого антикорупційного суду.
7.2. Крім того, коли б у законодавця був такий намір розподілити справи, то з приводу цього він би зазначив у перехідних положеннях до КПК, як це, наприклад, було зроблено з приводу розподілу підсудності справ, котрі надійшли до місцевих загальних судів до початку роботи Вищого антикорупційного суду (див. п. 20-2 розділу XI КПК). Проте, у кримінальному процесуальному законі не зазначено про виключення з-під дії його норм щодо підсудності колишніх високопосадовців, які зобов`язані вчиняти дії, пов`язані із їх попереднім статусом, оскільки подання декларації після звільнення входить до переліку обов`язків, які покладені на особу у зв`язку із зайняттям посади та невиконання його тягне за собою таку ж відповідальність, зазначену в ст. 366-2 КК, що і для діючого високопосадовця.
7.3. І наведене жодним чином не спростовується положеннями примітки до ст. 366-2 КК.
7.3.1. Так, дійсно чинна станом на 05.04.2021 редакція ч. ч. 1 і 2 ст. 366-2 КК передбачала, що згідно із вказаною нормою до кримінальної відповідальності притягуються суб`єкти декларування завідомо недостовірних відомостей.
7.3.2. І якщо за змістом ч. ч. 1 і 2 ст. 45 Закону №1700-VII суб`єктами декларування вважалися не лише особи, які обіймали посади, вказані у ст. 3 наведеного закону на момент подачі декларації, але й особи, котрі звільнилися з відповідної посади й у зв`язку з цим мали обов`язок подання так званої «деклараціїпісля звільнення в наступному році», то в примітці до ст. 366-2 КК під такими розумілися лише ті, хто відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 45 Закону №1700-VII були зобов`язані подавати декларацію, якщо вони зазначені у п. 1, підп. «а» і «в» п. 2 ч. 1 ст. 3 згаданого вище закону.
7.3.3. Але зазначену неузгодженість виправлено Законом України №1576-IX, чинним з 21.07.2021, яким з примітки до ст. 366-2 КК по суті виключено посилання на положення ст. 3 Закону №1700-VII.
7.3.4. Однак, навіть якщо брати до уваги факт існування згаданої неузгодженості, або ж скоріше редакційної помилки станом на 05.04.2021, ураховуючи ціль запровадження законодавцем кримінальної відповідальності за декларування завідомо недостовірних відомостей і те, що свого часу в примітці до схожої за суттю ст. 366-1 КК, яку Конституційний Суд України визнав не конституційною, такого недоліку не було, то відповідна неузгодженість не виключала з-під дії ст. 366-2 КК тих осіб, на яких абз. 2 ч. 2 ст. 45 Закону №1700-VII як на колишніх високопосадовців покладав обов`язок подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Адже запровадження ст. 366-2 КК обумовлене потребою відновити дію положень законодавства про притягнення до відповідальності за недостовірне декларування, які раніше містилися у ст. 366-1 КК, та спонукали високопосадовців до добросовісного виконання обов`язків, які на них покладені ч. ч. 1 і 2 ст. 45 Закону №1700-VII.
8. Таким чином, якщо виходити не виключно зі словесно-граматичного тлумачення (буквального), а із системного методу тлумачення норм кримінального процесуального закону, закону про кримінальну відповідальність та законодавства, яке регулює механізм фінансового контролю посадових осіб, у їх взаємозв`язку та взаємообумовленості, а також враховувати цілі, які переслідував законодавець, запроваджуючи ті чи інші правила, зокрема й обов`язки (п. 2.3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №536/2475/14-к), то оскільки обов`язок подати декларацію виник у ОСОБА_3 як в депутата обласної ради, тобто, був обумовлений статусом займаної посади, декларування ним недостовірних відомостей в ході виконання такого обов`язку хоч і після звільнення з посади депутата, яке розслідувалося НАБУ, обумовлювало віднесення скарги НАЗК на постанову детектива про закриття відповідного кримінального провадження до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду за абз. 4 п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК, так як по суті йдеться про високопосадову корупцію, а звільнення з посади не може змінювати підсудність справи.
Суддя: ОСОБА_2