- Головуючий суддя (ВАКС) : Саландяк О.Я.
Справа № 991/495/23
Провадження № 1-кп/991/8/23
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
В И Р О К
Іменем України
09 лютого 2023 року м. Київ
Колегія суддів Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючої судді ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
обвинуваченої ОСОБА_6,
захисника обвинуваченої ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у залі судових засідань угоду про визнання винуватості від 20.01.2023, укладену між обвинуваченою ОСОБА_6 за участю захисника ОСОБА_7 та начальником першого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52022000000000159 від 29.06.2022, за обвинуваченням
ОСОБА_6, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Новофедорівка Березанського району Миколаївської області, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1, адвоката, з вищою освітою, не судимої, яка має на утриманні двох малолітніх дітей: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 27 ч. 3 ст. 369, ч. 1 ст. 369-2 КК України,
ВСТАНОВИЛА:
Формулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальні правопорушення, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 .
ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190 та ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 27 ч. 3 ст. 369 КК України, за таких обставин.
Указом Президента України «Про призначення суддів» №1205/2001 від 10.12.2001 року ОСОБА_11 призначено строком на п`ять років суддею Замостянського районного суду м. Вінниці, постановою Верховної ради України «Про обрання суддів» від 07.06.2007 року - обрано на посаду судді апеляційного суду Вінницької області безстроково, Указом Президента України №450/2009 «Про переведення суддів» від 17.06.2009 року переведено на посаду судді апеляційного суду Одеської області.
Відповідно до ч. 2 примітки до ст. 368 КК України суддя ОСОБА_11 являється службовою особою, яка займає відповідальне становище.
Згідно з рішенням ради адвокатів Миколаївської області від 14.03.2013 № 3 ОСОБА_6 видано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 26.09.2014 № 886. У період з 25.06.2022 по 30.08.2022 вона здійснювала адвокатську діяльність, будучи учасником адвокатського об`єднання «Вердиктум».
У квітні 2022 року (більш точна дата не встановлена) ОСОБА_12 звернувся за правовою консультацією з приводу притягнення його до адміністративної відповідальності внаслідок складення щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), до адвоката ОСОБА_6 як до фахівця в галузі права.
У ході розмови, яка відбулась між ними, ОСОБА_6 надала усну згоду на надання йому правової допомоги під час розгляду судом справи про адміністративне правопорушення стосовно нього, обумовила грошову винагороду за надання такої допомоги в розмірі 500 доларів США та надала для спілкування контактний номер телефону НОМЕР_1 .
За участю адвоката ОСОБА_6, яка приймала участь в судовому засіданні та надавала правову допомогу на підставі ордеру серії ОД №640816 від 22.04.2022, 30.05.2022 згідно з постановою судді Южного міського суду Одеської області ОСОБА_13 у справі № 519/251/22 ОСОБА_12 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Даною постановою на останнього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
У той же день - 30.05.2022 адвокат ОСОБА_6 повідомила ОСОБА_12 про те, що постанову у справі про адміністративне правопорушення можливо оскаржити до Одеського апеляційного суду, на що він надав свою згоду.
Після надання згоди ОСОБА_12 на оскарження постанови від 30.05.2022 в апеляційному порядку у ОСОБА_6 виник злочинний умисел, спрямований на заволодіння майном ОСОБА_12 шляхом обману під приводом нібито надання неправомірної вигоди судді Одеського апеляційного суду, який буде розглядати його апеляційну скаргу, та на підбурення ОСОБА_12 до надання неправомірної вигоди судді Одеського апеляційного суду, яким буде розглядатись його апеляційна скарга як способу подальшого заволодіння його грошовими коштами. При цьому ОСОБА_6 не мала наміру передавати грошові кошти судді в якості неправомірної вигоди, а лише бажала здійснити вплив на вказаного суддю через третіх осіб з метою прийняття рішення на користь ОСОБА_12 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_6 підготувала апеляційну скаргу на постанову Южного міського суду Одеської області у справі № 519/251/22 та подала її до Одеського апеляційного суду 10.06.2022 за вх. №2328 з клопотанням про поновлення строків, скасування вказаної постанови, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_12 за ч. 1 ст. 130 КУпАП для нібито забезпечення прийняття позитивного рішення суду.
За результатами проведення автоматизованого розподілу судових справ між суддями 21.06.2022 розгляд справи № 519/251/22 про вчинення ОСОБА_12 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, доручено судді Одеського апеляційного суду ОСОБА_11, якою призначено розгляд по справі на 27.06.2022.
Реалізовуючи свої злочинні дії, ОСОБА_6 25.06.2022 (більш точний час не встановлено), перебуваючи в офісному приміщенні за адресою: АДРЕСА_2, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою створення у ОСОБА_12 бажання та рішучості надати неправомірну вигоду судді, використовуючи свій авторитет як фахівця в області права, користуючись необізнаністю ОСОБА_12 з процедурою та порядком розглядом судом справ, шляхом усного умовляння спонукала його до необхідності надання неправомірної вигоди судді Одеського апеляційного суду ОСОБА_11 в сумі не менше 1500 доларів США за вчинення суддею на його користь дій, які унеможливлять настання для нього негативних наслідків у вигляді призначення йому адміністративного покарання, а саме скасування постанови у справі про вчинення ОСОБА_12 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП України.
ОСОБА_6 запевнила ОСОБА_12, що у разі надання неправомірної вигоди, суддею будуть вчинені зазначені дії, а інакше в задоволенні апеляційної скарги буде відмовлено, таким чином переконала ОСОБА_12 у вигідності та необхідності надання грошових коштів судді Одеського апеляційного суду.
З огляду на сформоване у ОСОБА_12 уявлення, що лише за умови надання ним неправомірної вигоди суддя Одеського апеляційного суду ОСОБА_11 зможе винести рішення на його користь, маючи довіру до адвоката як фахівця в сфері права, ОСОБА_12 вимушено погодився на умовляння адвоката ОСОБА_6 .
Своїми умисними діями адвокат ОСОБА_6 викликала у ОСОБА_12 рішучість та бажання до надання неправомірної вигоди судді Одеського апеляційного суду ОСОБА_11, тобто особі, яка займає відповідальне становище, хоча насправді наміру передавати неправомірну вигоду судді ОСОБА_6 не мала, а бажала заволодіти вказаними грошовими коштами та розпорядитись ними на власний розсуд.
З метою реалізації злочинного умислу на заволодіння майном ОСОБА_12 шляхом обману та підбурення останнього до надання неправомірної вигоди судді Одеського апеляційного суду, та надання часу ОСОБА_12 для пошуку грошових коштів для нібито надання їх у якості неправомірної вигоди судді, ОСОБА_6 подала до Одеського апеляційного суду клопотання про перенесення розгляду справи № 519/251/22 про вчинення ОСОБА_12 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, яке було задоволено судом, та розгляд справи перенесено на 30.08.2022.
У подальшому ОСОБА_6 22.08.2022 о 12 год 11 хв у ході телефонної розмови з ОСОБА_12 повторно повідомила йому про необхідність надання неправомірної вигоди судді в сумі не менше ніж 1500 доларів США. Того ж дня у період часу з 16 год 00 хв по 16 год 20 хв ОСОБА_6, перебуваючи в офісному приміщенні за адресою: АДРЕСА_2, продовжуючи свої злочинні дії, з метою підтримання у ОСОБА_12 рішучості та бажання до надання неправомірної вигоди, продовжила усно умовляти та переконувати його в необхідності надати неправомірну вигоду судді до наступної дати розгляду справи № 519/251/22 та прийняття рішення по суті.
29.08.2022 протягом дня в ході неодноразових телефонних розмов ОСОБА_6, бажаючи довести до кінця свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння майном ОСОБА_12 шляхом обману та підбурювання останнього до надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище, озвучила йому остаточну суму неправомірної вигоди нібито за винесення суддею рішення на його користь у сумі 1700 доларів США та наполягала на необхідності якнайшвидшого надання вказаної неправомірної вигоди, на що він вимушено надав свою згоду.
У подальшому 30.08.2022 о 13 год 21 хв ОСОБА_6, перебуваючи в автомобілі «NISSAN NOTE», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2, на виконання свого злочинного умислу одержала від ОСОБА_12 грошові кошти в сумі 1700 доларів США, що за курсом НБУ становило 62 166,62 грн, які, як вважав ОСОБА_12, призначались для надання їх в якості неправомірної вигоди судді Одеського апеляційного суду ОСОБА_11 за вчинення суддею дій в його інтересах з використанням наданої їй влади. Однак ці грошові кошти ОСОБА_6 обернула на свою користь, тобто заволоділа ними шляхом обману.
Постановою Одеського апеляційного суду від 30.08.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_14 залишено без задоволення, а постанову Южного міського суду Одеської області від 30.05.2022 про притягнення до відповідальності ОСОБА_12 залишено без змін, адже суддя Одеського апеляційного суду ОСОБА_11 не мала наміру одержувати неправомірну вигоду за розгляд справи на користь ОСОБА_12 та ОСОБА_6 неправомірну вигоду їй не передавала.
Вказані дії ОСОБА_6 кваліфіковано за ч. 1 ст. 190 КК України як шахрайство, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману та за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України як закінчений замах на підбурювання до надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище, за вчинення такою особою в інтересах того, хто надає таку вигоду дій з використанням наданої їй влади.
Окрім того, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369-2 КК України, за таких обставин.
Наприкінці червня 2022 року (точна дата та час не встановлені) у ході надання правової допомоги ОСОБА_12 з оскарження в апеляційному порядку постанови Южного міського суду Одеської області від 30.05.2022, у ОСОБА_6 виник злочинний умисел, направлений на висловлення пропозиції неправомірної вигоди помічнику судді Одеського апеляційного суду - особі, матеріали щодо якої знаходяться в окремому провадженні (далі - Особа А), за вплив на прийняття рішення суддею цього ж суду ОСОБА_11 на користь ОСОБА_12 .
ОСОБА_6 була особисто знайома з помічником судді Одеського апеляційного суду - Особою А в силу здійснення нею адвокатської діяльності на території Одеської області та була переконана, що Особа А зможе особисто або з залученням третіх осіб здійснити вплив на суддю Одеського апеляційного суду ОСОБА_11, якою буде розглядатись апеляційна скарга на постанову Южного міського суду у справі № 519/251/22.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_6 наприкінці червня 2022 року (дата, час та спосіб не встановлено) висловила Особі А пропозицію надати неправомірну вигоду за вплив на прийняття рішення суддею Одеського апеляційного суду, який буде розглядати справу №519/251/22. Особа А на вказану пропозицію погодилась.
У подальшому ОСОБА_6 27.06.2022, в день розгляду Одеським апеляційним судом справи № 519/251/22, з використанням додатку для мобільного телефону «Viber» з номеру її мобільного телефону НОМЕР_1 о 06 год 31 хв та о 09 год 05 хв повідомила Особі А на її абонентський номер мобільного телефону НОМЕР_3 номер судової справи 519/251/22.
29.06.2022 о 09 год 40 хв Особа А з використанням додатку для мобільного телефону «Viber» за вищевказаними абонентськими номерами мобільних телефонів повідомила ОСОБА_6 про перенесення дати засідання у судовій справі на 30.08.2022.
18.08.2022 о 21 год 40 хв та 21 год 44 хв ОСОБА_6 з використанням додатку для мобільного телефону «Viber» за вищевказаними абонентськими номерами мобільних телефонів повідомила Особі А номер справи 519/251/22 та прізвище судді Одеського апеляційного суду, яка розглядає дану справу - ОСОБА_11
18.08.2022 о 21 год 44 хв ОСОБА_6, реалізуючи свій злочинний умисел, з використанням додатку для мобільного телефону «Viber» узгодила з Особою А суму грошових коштів в розмірі 1500 доларів США,що за курсом НБУ становило 54 852,9 грн., яку вона повинна була надати йому в якості неправомірної вигоди за вплив останньою на прийняття рішення суддею Одеського апеляційного суду ОСОБА_11 на користь ОСОБА_12 у справі № 519/251/22.
Вказані дії ОСОБА_6 кваліфіковано за ч. 1 ст. 369-2 КК України як пропозиція неправомірної вигоди особі, яка обіцяє (погоджується) за таку вигоду вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.
Обставини, передбачені статтями 66, 67 КК України.
Обставинами, передбаченими ст. 66 КК України, які пом`якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_6 колегія суддів визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю інкримінованих кримінальних правопорушень.
Обставини, передбачені ст. 67 КК України, які обтяжують покарання, не встановлено.
Кримінальними правопорушеннями шкоди не завдано, цивільний позов відсутній, витрати на залучення експертів не здійснювались, викривачі у кримінальному провадженні відсутні.
Відомості про укладену угоду, її реквізити, зміст та визначена міра покарання.
20.01.2023 між начальником першого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8, обвинуваченою ОСОБА_6 за участі захисника - адвоката ОСОБА_7 укладено угоду про визнання винуватості.
За змістом угоди формулювання та обсяг обвинувачення, а також правова кваліфікація дій ОСОБА_6 із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, є тотожними формулюванню та кваліфікації, наведеним в обвинувальному акті у кримінальному провадженні № 52022000000000159 від 29.06.2022, складеному 26.12.2022.
В угоді про визнання винуватості зазначено істотні обставини, які враховані прокурором при вирішенні питання про її укладення, а саме:
1)ступінь та характер сприяння обвинуваченої ОСОБА_6 у кримінальному провадженні щодо неї та інших осіб, а саме: надання нею детальних та правдивих показань, беззаперечне визнання нею своєї винуватості в інкримінованих їй кримінальних правопорушеннях, її належна процесуальна поведінка тощо;
2)характер і тяжкість вчиненого обвинуваченою ОСОБА_6 кримінального правопорушення, спричинення шкоди внаслідок її вчинення лише державним інтересам;
3)особу обвинуваченої ОСОБА_6, яка раніше не судима, характеризується позитивно, має на утриманні двох малолітніх дітей: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
4)наявність суспільного інтересу в швидкому досудовому розслідуванні та судовому провадженні, яке забезпечить справедливе, своєчасне та невідворотне покарання ОСОБА_6 за вчинення кримінальних правопорушень, викритті інших осіб у скоєнні цих та інших кримінальних правопорушень;
5)наявність суспільного інтересу в запобіганні повторного вчинення кримінального правопорушення як обвинуваченою, так і іншими особами;
6)наявність обставин, які згідно зі ст. 66 КК України пом`якшують покарання ОСОБА_6, а саме: щире каяття; активне сприяння розкриттю злочину;
7)відсутність обставин, які б згідно зі ст. 67 КК України обтяжували покарання ОСОБА_6 .
В угоді міститься інформація про повне та беззастережне визнання ОСОБА_6 винуватості у вчиненні кримінальних правопорушень в обсязі висунутого обвинувачення та зобов`язання беззастережного визнання своєї винуватості у такому ж обсязі обвинувачення у судовому провадженні.
Також в угоді наведено перелік обов`язків обвинуваченої ОСОБА_6 щодо співпраці у викритті кримінальних правопорушень у кримінальному проваджені № 52022000000000159 від 29.06.2022, вчинених іншими особами, якщо інформація щодо вчинення ними злочинів буде підтверджена доказами. Так, обвинувачена зобов`язується надавати правдиві та детальні викривальні показання щодо участі та ролі Особи А у вчиненні кримінального правопорушення, його причетності до зловживання впливом, тобто прийняття пропозиції за неправомірну вигоду для себе або третьої особи здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.
Окрім того, обвинувачена підтвердила правдивість, достовірність та повноту наданих нею детективам Національного антикорупційного бюро України показань в якості підозрюваної у кримінальному провадженні № 52022000000000159 від 29.06.2022, і зобов`язалась підтвердити та надати аналогічні показання у майбутніх судових засіданнях, у тому числі при розгляді в суді кримінального провадження стосовно Особи А .
Ураховуючи, що вчиненням інкримінованих ОСОБА_6 кримінальних правопорушень не заподіяно матеріальних збитків, відомості щодо необхідності часткового звільнення обвинуваченої від цивільної відповідальності у вигляді відшкодування державі збитків внаслідок вчинення кримінальних правопорушень прокурором в угоді не зазначались.
Відповідно до вимог ст. 472 КПК України сторони також узгодили покарання, яке підлягає призначенню обвинуваченій ОСОБА_6 у разі затвердження угоди та на яке обвинувачена надала згоду, засвідчивши її власним підписом:
- за ч. 1 ст. 190 КК України у виді штрафу у розмірі 3000 (три тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51000 (п`ятдесят одну тисячу) гривень;
- за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України у виді позбавлення волі строком 4 (чотири) роки без конфіскації майна;
- за ч. 1 ст. 369-2 КК України у виді позбавлення волі строком 1 (один) рік.
Відповідно до ст. 70 КК України шляхом складання покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України у виді позбавлення волі строком 4 (чотири) роки без конфіскації майна та за ч. 1 ст. 369-2 КК України у виді позбавлення волі строком 1 (один) рік, сторони визначили остаточне покарання ОСОБА_6 у виді позбавлення волі строком 5 (п`ять) років без конфіскації майна. Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України покарання за ч. 1 ст. 190 КК України у виді штрафу у розмірі 3000 (три тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51000 (п`ятдесят одну тисячу), виконувати самостійно.
Сторони дійшли згоди щодо звільнення ОСОБА_6 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання у виді позбавлення волі строком 5 (п`ять) років без конфіскації майна з випробуванням. Визначення тривалості іспитового строку та переліку обов`язків, які покладаються на особу, поклали на розсуд суду. При цьому, сторони дійшли згоди спільно клопотати перед судом про визначення тривалості іспитового строку у розмірі 3 (три) роки.
Окрім зазначеного, в угоді передбачені наслідки її укладення і затвердження, встановлені ст. 473 КПК України, та наслідки її невиконання відповідно до ст. 476 КПК України.
Відповідні пункти угоди містять підписи, зокрема обвинуваченої ОСОБА_6, сама угода містить підписи сторін та захисника, що також підтверджено учасниками провадження у судовому засіданні.
Позиції учасників кримінального провадження щодо угоди.
Прокурор ОСОБА_5 подану угоду про визнання винуватості підтримав, просив суд затвердити її, вказавши про відповідність угоди вимогам чинного законодавства, добровільність її укладення, належність кримінальних правопорушень до числа тих, щодо яких законом передбачена можливість укладення угод про визнання винуватості, а також, що існують достатні фактичні дані для визнання обвинуваченою своєї винуватості у інкримінованих їй кримінальних правопорушеннях, яка підтверджується сукупністю зібраних під час досудового розслідування доказів. Також прокурор вважає, що умови угоди відповідають інтересам суспільства та не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб. ОСОБА_6 не є особою, уповноваженою на виконання функцій держави. Вчиненими кримінальними правопорушеннями не спричинено шкоду, потерпілі відсутні у кримінальному провадженні. Обвинувачена має позитивні характеристики, несудима, має двох неповнолітніх дітей 2016, 2022 року народження. Щиро розкаялась, сприяла і сприяє розкриттю кримінальних правопорушень. У цьому кримінальному провадженні вже є результат щодо розкриття кримінального правопорушення щодо іншої особи. Щодо визначеної угодою міри покарання прокурор вказав, що узгоджене покарання буде достатнім для досягнення цілей та мети покарання. Повідомив, що обвинуваченою ОСОБА_6 скарг щодо дій органу досудового розслідування не було, лише оскаржувався запобіжний захід.
Додатково та на запитання колегії суддів зазначив, що ОСОБА_12 не є потерпілим, шкоду в кримінальному провадженні нікому не завдано. ОСОБА_12 звернувся до правоохоронних органів із заявою про те, що у нього вимагають неправомірну вигоду. У зв`язку з цим проводились негласні слідчі дії, контроль за вчиненням злочину. У ході досудового розслідування було встановлено, що грошові кошти у розмірі 1700 доларів США не будуть передані судді ОСОБА_11 . Остаточна кваліфікація злочинів відбулась після розкриття злочину.
По змісту обвинувального акта та угоди про визнання винуватості допущено технічну помилку та невірно зазначено відомості щодо статусу особи - судді. Правильно по тексту повинно бути зазначено «надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає «відповідальне становище», а не «особливо відповідальне становище»
При кваліфікації за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України сторона обвинувачення мала на увазі, що мало місце і закінчений замах і підбурювання до надання неправомірної вигоди службовій особі.
Щодо кваліфікації за ч. 1 ст. 369-2 КК України в обвинувальному акті та угоді, зазначив, що є такі обставини, які вказували, що для ОСОБА_6 при вчиненні кримінального правопорушення не мало значення яким чином Особа А буде передавати кошти та чи буде залучати для цього третіх осіб. У фактичних обставинах відомостей про третю особу немає, а тому не заперечив, щоб обмежитись формулюванням обвинувачення за ч. 1 ст. 369-2 КК України без зазначення про третю особу. Оскільки ОСОБА_6 не мала наміру отримані від ОСОБА_12 кошти передавати судді, замах на вчинення злочину є незакінченим, тобто адресату гроші не дійшли.
Недоліки угоди щодо кваліфікації просив усунунти з урахуванням пояснень у судовому засіданні. Щире каяття полягає у тому, що ОСОБА_6 повністю визнає вину, налаштована сприяти органу досудового розслідування та суду. За допомогою показань ОСОБА_6 було сформульовано обвинувачення.
Обвинувачена ОСОБА_6 добровільність наміру щодо укладення угоди підтвердила та просила суд затвердити угоду про визнання винуватості. Повідомила, що в повному обсязі розуміє характер обвинувачення та погоджується з його формулюванням, зазначеним в угоді та обвинувальному акті, беззастережно визнає свою вину у вчинених кримінальних правопорушеннях та щиро розкаюється, засуджує свою поведінку, готова понести узгоджене покарання. Додатково та на запитання колегії суддів пояснила, що вину визнає в повному обсязі, як під час досудового розслідування так і зараз.
В ході судового засідання повідомила фактичні обставини вчинення кримінальних правопорушень, які узгоджуються із тими, які викладені в обвинувальному акті. Також обвинувачена ОСОБА_6 підтвердила й інші обставини та роль осіб, що викладені в обвинувальному акті та угоді. Погодилась з позицією прокурора щодо усунення недоліків у обвинувальному акті та угоді про визнання винуватості. Зазначила, що вона разом із захисником були ініціаторами укладення угоди про визнання винуватості, цілком розуміє наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК України, та наслідки її невиконання, передбачені ст. 476 КПК України, наполягає на її укладенні. Відповідальність за невиконання угоди відома. Розмір штрафу для неї є посильним, має кошти, щоб його сплатити.
Захисник обвинуваченої ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 погодився з формулюванням обвинувачення, викладеним в обвинувальному акті. Вважає, що угода відповідає інтересам суспільства; недоліки обвинувального акта є технічними та їх можливо виправити шляхом усних заяв прокурора, з якими сторона захисту погоджується. Також адвокат ОСОБА_7 підтримав угоду про визнання винуватості, просив суд її затвердити. Вважає, що умови угоди про визнання винуватості в повному обсязі відповідають вимогам законодавства, її укладення є добровільним, а тому вона підлягає затвердженню.
Додатково пояснив, що надавав правову допомогу на момент ініціювання укладення угоди. Обвинувачена щиро кається і цілком розуміє суть укладеної угоди та усі наслідки. Обвинувачена вирішила допомогти ОСОБА_12, однак в незаконний спосіб. Звертав увагу на те, що ОСОБА_6 сприяла розкриттю злочину, зокрема щодо змісту зустрічей з Особа А, під час яких НСРД не здійснювалось. Скарги щодо дій чи бездіяльності органу досудового розслідування не подавались, оскільки працівники діяли фахово. ОСОБА_6 з самого початку визнала вину, це не було під впливом якихось обставин.
Таким чином, учасники погодились, що в угоді наявні недоліки, які за своїм змістом не є суттєвими, зокрема угода вміщує суперечності та неточності, усунення яких не потребує внесення письмових змін до її змісту та погоджені між сторонами у судовому засіданні.
Мотиви, з яких виходила колегія суддів при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам КПК України та закону про кримінальну відповідальність і ухваленні вироку, та положення закону, якими вона керувалась.
Сторони кримінального провадження після призначення судового розгляду кримінального провадження на підставі ухвали колегії суддів Вищого антикорупційного суду від 10.01.2023 скористались своїми процесуальними правами та надали суду угоду про визнання винуватості від 20.01.2023.
Проаналізувавши зміст обвинувального акта від 26.12.2022 та угоду про визнання винуватості від 20.01.2023, дослідивши надані сторонами матеріали, заслухавши учасників провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Щодо відповідності умов угоди вимогам КПК України та/або закону, у тому числі щодо правової кваліфікації та узгодженого сторонами покарання.
Колегією суддів установлено, що укладена між прокурором та обвинуваченою ОСОБА_6 угода містить формулювання обвинувачення, правову кваліфікацію обвинувачення із зазначенням статтей (частин статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Так, фактичні обставини, описані в обвинувальному акті, формулювання обвинувачення, вказане в угоді, підтвердження ОСОБА_6 цих обставин та визнання нею своєї вини у присутності захисника дають можливість колегії суддів дійти висновку про існування обґрунтованих підстав для визнання винуватості обвинуваченої.
Таким чином, виходячи із вказаних в обвинувальному акті та угоді дій обвинуваченої ОСОБА_6, яка, за версією сторони обвинувачення, брала участь у вчиненні кримінальних правопорушень, характер та ступінь її участі, у сукупності із підтвердженням обвинуваченою ОСОБА_6 фактичних обставин, за яких вона вчинила інкриміновані злочини, дають можливість колегії суддів дійти висновку про те, що сформульоване в угоді обвинувачення відображає істотні обставини цього кримінального провадження, які відповідають формулі кваліфікації дій обвинуваченої ОСОБА_6 .
Згідно з ч. 2 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 52 КПК України у разі укладення угоди між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості, участь захисника є обов`язковою та забезпечується з моменту ініціювання укладення такої угоди.
Як встановлено з пояснень сторін, угода про визнання винуватості укладена за ініціативою обвинуваченої ОСОБА_6 за участі її захисника - адвоката ОСОБА_7 .
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких і тяжких злочинів.
Згідно зі ст. 12 КК України діяння, передбачені ч. 1 ст. 190, є проступком, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 27 ч. 3 ст. 369 - тяжким злочином, ч. 1 ст. 369-2 КК України - нетяжким злочином. За змістом примітки до статті 45 КК України кримінальні правопорушення, передбачені ст. 369, 369-2 КК України, належать до корупційних.
Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.
За змістом угоди, кримінальними правопорушеннями шкода завдана суспільним інтересам. Відповідно до змісту обвинувального акта потерпілі у цьому кримінальному провадженні відсутні. Прокурор вказав, що ОСОБА_12 заяви про визнання його потерпілим у епізоді за ст. 190 КК України не подавав. Остаточна правова кваліфікація кримінального провадження здійснена після закінчення злочину.
Таким чином, з огляду на відсутність потерпілих та завдання шкоди вчиненими кримінальними правопорушеннями лише державним та суспільним інтересам, вимоги абз. 2 ч. 4 ст. 469 КПК України в угоді дотримано.
За загальним правилом, домовленості сторін угоди при узгодженні покарання не мають виходити за межі загальних та спеціальних засад призначення покарання, встановлених законом України про кримінальну відповідальність. На думку колегії суддів, вказаних вимог закону сторони угоди дотримались.
Так, зі змісту угоди вбачається, що при узгодженні сторонами покарань ОСОБА_6 було враховано і дотримано положення:
1) ст.ст. 65, 68 КК України, а саме: сторони узгодили основне покарання у межах двох третин його максимального строку та у межах, встановлених санкціями статтей Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений замах на кримінальне правопорушення; при визначенні виду та меж покарання виходили із положень розділів X-ХІ Загальної частини КК України; врахували характер та ступінь тяжкості вчинених злочинів; взяли до уваги особу винної, характер та ступінь участі у вчиненні злочинів; врахували поведінку після вчинення злочину; визначили обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання;
2) ст. 70 КК України щодо необхідності призначення обвинуваченій ОСОБА_6 покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом повного складання покарання;
3) ч. 2 ст. 75 КК України, яка передбачає можливість звільнення обвинуваченої ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням.
Аналізуючи можливість непризначення обвинуваченій ОСОБА_6 додаткового покарання у виді конфіскації майна, передбаченого ч. 4 ст. 27 ч. 3 ст. 369 КК України, колегія суддів бере до уваги роз`яснення, які містяться в п. 19 Постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 № 7, із змісту якого вбачається, що якщо додаткове покарання у виді конфіскації майна за санкцією статті (санкцією частини статті) є обов`язковим, то у разі прийняття рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням воно не застосовується, оскільки ст. 77 КК України передбачено вичерпний перелік додаткових покарань, що можуть бути призначені у такому випадку, серед яких конфіскація майна відсутня.
Щодо можливості прийняття рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про визнання вини за вчинення корупційного кримінального правопорушення, колегія суддів вважає за необхідне додатково зазначити таке.
Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у контексті порушень статті 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод сформувала один із основоположних аспектів верховенства права - вимога щодо юридичної визначеності. Так, ЄСПЛ зазначає, що визначення правопорушень та покарань за їхнє вчинення має міститися у кримінальному законі та бути чітко визначеними. До «закону» передбачено вимоги до його якості - він має бути доступним та передбачуваним. Однак, як би чітко не було сформульовано правове положення, неминучим є елемент судового тлумачення.
Дотримання принципу верховенства права можливе за умови застосування судами законодавчого акта, який відповідає критерію «якості закону». Стосовно зазначеного критерію у пункті 11 та пункті а) основних висновків та рекомендацій Висновку № 11 (2008) Консультативної Ради європейських судів до уваги Комітету Міністрів ради Європи «Щодо якості судових рішень» зазначено про те, що до числа зовнішніх показників, від яких залежить якість судового рішення відноситься, зокрема, якість законів (зокрема, чіткість у змісті законів).
Конституційний Суд України наголошував на важливості вимоги визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005).
Незважаючи на те, що корупція є однією з основних загроз національній безпеці України, протидія корупції має здійснюватися виключно правовими засобами з дотриманням конституційних принципів та приписів законодавства, ухваленого відповідно до Конституції України (абзац четвертий пункту 2.2 рішення Конституційного суду України № 1-р/2019 від 26 лютого 2019 року).
Разом з тим, не в залежності від рівня юридичної досконалості застосування законодавчими органами засобів законодавчої техніки під час внесення змін в законодавство, що має наслідком виникнення неоднозначної практики застосування судами одних і тих же норм закону, суддя під час відправлення правосуддя зобов`язаний керуватися принципом верховенства права (ст. 129 Конституції України). Крім того, відповідно до частини першої статті 8 Основного Закону в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до положень ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Солдатенко проти України» (Soldatenko v. Ukraine) від 23 жовтня 2008 року зазначив, що, коли йдеться про позбавлення свободи, надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності, а також наголосив, що пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року не просто відсилає до національного закону, але також стосується «якості закону», вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права; при цьому «якість закону» означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість позбавлення свободи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля (пункт 111).
Разом з тим, судова практика щодо можливості застосування ч. 2 ст. 75 КК до осіб, які вчинили корупційні злочини, є неоднозначною. Суди України використовують у даному питанні дві позиції: 1) заборона є абсолютною, і звільняти від відбування покарання осіб, які вчинили корупційний злочин, суд не може; 2) суд не може звільняти від відбування покарання осіб, які вчинили корупційний злочин, лише при ухваленні «класичного» обвинувального вироку у кримінальному провадженні, що розглядається в загальному порядку, але не у провадженні на підставі угод. У провадженні на підставі угод суд може звільнити від відбування покарання з випробуванням.
Існування двох протилежних позицій у судовій практиці зумовлене саме відповідним рівнем юридичної досконалості застосування законодавчими органами засобів законодавчої техніки під час внесення змін в законодавство.
Із примітки до ст. 45 КК України вбачається, що кримінальні правопорушення, передбачені ст.ст. 369, 369-2 КК України, віднесені до корупційних кримінальних правопорушень. Зміст ч. 1 ст.75 КК України містить обмеження права суду на ухвалення рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у разі засудження особи за корупційне кримінальне правопорушення. Зміни, які передбачають таке обмеження, були внесені лише у частину першу цієї статті Законом України «Про Національне антикорупційне бюро України» в редакції № 1698-VII від 14.10.2014. Водночас, частина друга цієї статті такого обмеження не містить, та діє до тепер в редакції, чинній на момент внесення таких змін.
Внесення у кримінальний закон обмеження «крім корупційних злочинів» в розділи, які регулюють питання звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання та його відбування (ст.ст. 45, 46, 47, 48, 74, 75, 79, 81 КК України) має чітко виражений характер, який очевидно свідчить про цілеспрямованість та конкретність таких обмежень саме в тих випадках, які мав на меті законодавець.
З урахуванням зазначеного вище, колегія суддів вважає, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, слід трактувати на користь обвинуваченої особи.
Так, кримінальний процес розрізняє загальний порядок розгляду кримінального провадження та особливі порядки, серед яких, зокрема, кримінальне провадження на підставі угод, порядок здійснення якого регламентований Главою 35 КПК України.
Частини 1 та 2 статті 75 КК України регулюють різні порядки розгляду кримінального провадження. На користь такого висновку свідчить дублювання однієї з умов ч. 1, зокрема «сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п`яти років» в ч. 2 зазначеної статті. Якби діяла умова, що всі вимоги ч. 1 поширюються на випадки, передбачені ч. 2, то не було б потреби у частковому повторенні умов, за яких застосовується звільнення від відбування покарання.
За таких підстав колегія суддів дійшла висновку, що частина 2 ст. 75 КК України застосовується виключно до цього особливого порядку, про що свідчить її безпосередній зміст та зазначення у ній умов, за яких суд має прийняти це рішення.
Ураховуючи таку вибіркову позицію законодавця щодо внесення обмежень, які пов`язані із засудженням за корупційні кримінальні правопорушення, відсутність рішення чи роз`яснення чинної вищої судової інстанції України, які б забезпечили однакове застосування даних правових норм, заборону розширеного тлумачення чи аналогії кримінального закону, колегія суддів дійшла переконання про можливість застосування ч. 2 ст. 75 КК України у випадку затвердження угоди про визнання вини щодо ОСОБА_6 .
Отже, із урахуванням викладеного колегія суддів прийшла до висновку, що є достатні підстави вважати, що узгоджене сторонами покарання за своїм видом та розміром відповідає загальним засадам призначення покарання, іспитовий строк три роки та покладення обов`язків, передбачених п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст.76 КК України відповідатиме меті покарання, передбаченій ст. 50 КК України.
Щодо відповідності умов угод інтересам суспільства .
Кримінальний процесуальний закон зобов`язує прокурора при вирішенні питання про укладення угоди про визнання винуватості враховувати наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудового розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень, в запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень (ст. 470 КПК України).
Суспільний інтерес є абстрактним оціночним поняттям і в узагальненому виді являє собою інтерес суспільства або усередненого представника цієї спільноти, пов`язаний із забезпеченням його благополуччя, стабільності, безпеки та сталого розвитку.
Кримінальні правопорушення, зокрема, передбачені ст. 369, 369-2 КК України, що інкримінуються обвинуваченій, відносяться до корупційних злочинів.
На теперішній час корупція загрожує національній безпеці України, уповільнює економічний розвиток держави, що не сприяє надходженню іноземних інвестицій, а також нівелює довіру населення до державних органів та органів місцевого самоврядування. Крім того, масштаби корупційних проявів негативно позначаються на міжнародному іміджі України. У зв`язку з цим суспільний інтерес у здійсненні правосуддя у цій категорії справ у розумні строки полягає у призначенні особі покарання, запобіганні вчиненню нею та іншими особами кримінальних правопорушень, а також у викритті інших осіб, що вчинили злочини, віднесені до підслідності НАБУ.
В угоді про визнання винуватості прокурор ОСОБА_8 зазначив про відповідність умов угоди інтересам суспільства, які полягають: у швидкому досудовому розслідуванні та судовому провадженні, яке забезпечить справедливе, своєчасне та невідворотне покарання ОСОБА_6 за вчинення кримінальних правопорушень; викритті інших осіб у скоєнні цих та інших кримінальних правопорушеннях; запобіганні повторного вчинення кримінального правопорушення як обвинуваченою, так і іншими особами.
Колегія суддів вважає, що умови угоди відповідають інтересам суспільства, які полягають у своєчасному розкритті злочинів, а відтак затвердження угоди в даному провадженні забезпечить справедливе та в розумні строки вирішення кримінального провадження при мінімальних витратах державних ресурсів, а також зменшить навантаження на органи досудового розслідування, прокуратури і суд.
Ураховуючи викладене, а також беззаперечне визнання ОСОБА_6 своєї вини, на думку колегії суддів, було б недоцільним застосовувати загальний порядок кримінального провадження до обвинуваченої.
Також на переконання колегії суддів, характер та тяжкість інкримінованих ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, особу винної, її ставлення до вчиненого, активне сприяння здійсненню досудового розслідування, зокрема надання одразу після повідомлення про підозру правдивих показань, які не були відомі органу досудового розслідування, вказує на її бажання виправитись. Такі дії обвинуваченої ОСОБА_6 розцінюється колегією суддів як ознаки щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінальних правопорушень.
Відтак, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав вважати, що умови угод про визнання винуватості не відповідають інтересам суспільства.
Щодо порушення умовами угод прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб.
Із досліджених колегією суддів у судовому засіданні обвинувального акта та угоди про визнання винуватості, пояснень сторін вбачається, що умови угоди не порушують прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб, зокрема, і з огляду на те, що обставини викладеного обвинувачення відповідно до ст. 17 КПК України не можуть бути використані на підтвердження винуватості будь-яких інших осіб, окрім обвинуваченої. Угодою також не вирішується питання щодо майна третіх осіб.
При цьому, з приводу презумпції невинуватості особи, про яку так, чи інакше згадується у цьому вироку, колегія суддів зазначає таке.
Європейський суд з прав людини у пункті 90 рішення у справі «Нацвлішвілі і Тогонідзе проти Грузії» від 29 квітня 2014 року (заява № 9043/05) зазначив, що не може бути нічого неналежного в самому процесі укладення угод щодо обвинувачень або міри покарання… У цьому зв`язку Суд дотримується думки про те, що угоди про визнання провини не лише надають такі вагомі переваги, як прискорений розгляд кримінальних справ і зменшення навантаження на суди, прокурорів і адвокатів, можуть також за умови їх правильного застосування стати успішним інструментом у боротьбі з корупцією та організованою злочинністю і сприяти скороченню кількості призначених покарань, а внаслідок цього і кількості ув`язнених.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини презумпція невинуватості вважається порушеною, якщо судове рішення відображає думку про винуватість особи у скоєнні злочину до того, як її вину буде доведено відповідно до закону. При цьому, навіть за відсутності офіційних висновків достатньо деякого припущення, що суд розглядає особу як винувату (рішення від 23 березня 1983 року у справі «Мінеллі проти Швейцарії», № 8660/79, пункт 37; рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Нераттіні проти Греції», № 43529/07, пункт 23; рішення від 14 квітня 2009 року у справі «Діду проти Румунії», пункт 41). Попереднє висловлення судом такої думки неминуче порушує презумпцію невинуватості (рішення від 27 лютого 2007 року «Нештак проти Словаччини», № 65559/01, пункт 88; рішення від 06 лютого 2007 року у справі «Гарицкі проти Польщі», № 14348/02, пункт 66).
З огляду на це, з метою недопущення порушення презумпції невинуватості особи, колегія суддів у вироку виключила усі дані, які б давали можливість ідентифікувати особу, що є обвинуваченою у кримінальному провадженні за № 52022000000000159 від 29.06.2022 з якого матеріали стосовно обвинуваченої ОСОБА_6 було виділено на підставі ухвали колегії суддів Вищого антикорупційного суду від 23.01.2023. Колегія суддів також не висловлювала у вироку думку про винуватість інших осіб у вчиненні злочину та не робила жодних припущень з цього приводу. Власне усі формулювання викладені судом таким чином, щоб чітко висловити свою позицію та висновки лише стосовно дій обвинуваченої ОСОБА_6, не маючи на меті надання оцінки діям іншої особи чи її кримінально-правової кваліфікації.
Ухвалюючи цей вирок, суд враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 15.04.2020 у справі № 344/2514/19, згідно з якою, зокрема, право обвинуваченого на визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення та укладення угоди про визнання винуватості передбачено діючим кримінальним процесуальним законом і може бути вільно використано ним відповідно до принципу диспозитивності. Невизнання своєї вини іншими особами у кримінальному провадженні не може бути підставою, яка унеможливлює або ускладнює реалізацію права обвинуваченого на укладання угоди про визнання винуватості.
Відтак, колегія суддів, реалізуючи відповідне право обвинуваченої, вважає за можливе затвердити угоду про визнання винуватості у даному провадженні, незважаючи на те, що обставини вчинення дій, у яких колегія суддів визнає обвинувачену винною, пов`язані з іншою особою. Адже саме щодо останньої, колегія суддів не встановлює жодних обставин. В іншому разі, укладення угоди у даному провадженні взагалі буде неможливим, а обвинувачена буде свавільно позбавлена такого права, що є частиною права на справедливий суд.
Поряд із цим, колегія суддів зауважує також, що цей вирок не може бути належним та допустимим доказом причетності до вчинення будь якого злочину осіб, котрі не є учасниками цього кримінального провадження. Цей висновок колегії суддів обґрунтований тим, що згідно зі ст. 90 КПК України преюдиціальне значення у кримінальному провадженні мають лише рішення національного суду або міжнародної судової установи, якими встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Проте вирок, ухвалений у цьому кримінальному провадженні, таким рішенням не є.
Щодо добровільності укладення угод.
Обвинувачена ОСОБА_6 під час судового засідання підтвердила свій намір щодо укладення угоди та просила колегію суддів її затвердити, вказавши, що вона була ініціатором укладення такої угоди і зробила це добровільно за участі захисника.
Прокурор вказав на спільну узгодженість усіх викладених в угоді умов, підтвердивши добровільність їх укладення, як з боку прокурора, так і з боку обвинуваченої.
На підставі цього колегія суддів переконалась, що укладення угод сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені угодами.
Щодо можливості виконання обвинуваченою взятих на себе за угодою зобов`язань.
Згідно з п. 5 угоди про визнання винуватості, укладеної між ОСОБА_6 та прокурором, обвинувачена зобов`язується надавати правдиві та детальні викривальні показання щодо участі та ролі іншого обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, його причетності до зловживання впливом, тобто прийняття пропозиції за неправомірну вигоду для себе або третьої особи здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України. При цьому ОСОБА_6 підтверджує правдивість, достовірність та повноту наданих нею детективам Національного антикорупційного бюро України показань в якості підозрюваної у кримінальному провадженні № 52022000000000159 від 29.06.2022, та зобов`язується підтвердити та надати аналогічні показання у майбутніх судових засіданнях, у тому числі при розгляді в суді кримінального провадження стосовно Особи А .
Колегія суддів вважає, що з огляду на зміст наданих у судовому засіданні пояснень, обвинувачена ОСОБА_6 може надати викриваючі показання у кримінальному провадженні № 52022000000000159. Відтак, можливість виконання обвинуваченою ОСОБА_6 взятих на себе за угодою зобов`язань доведена.
Також обвинувачена ОСОБА_6 вказала, що визначене в угоді про визнання винуватості покарання є для неї зрозумілим, посильним для виконання, розмір штрафу є таким, який вона має можливість сплатити. Обвинувачена надала згоду на призначення узгодженого в угоді покарання.
Щодо відсутності фактичних підстав для визнання винуватості.
Відсутності фактичних підстав для визнання винуватості ОСОБА_6 колегією суддів не встановлено.
З урахуванням вищенаведених обставин колегія суддів констатує, що укладена у цьому кримінальному проваджені угода про визнання винуватості відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства та закону України про кримінальну відповідальність.
Також колегією суддів не встановлено підстав для відмови в її затвердженні, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК України, а відтак досліджена угода про визнання винуватості підлягає затвердженню шляхом ухвалення вироку та призначення обвинуваченій узгодженого угодою покарання.
Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку на підставі угоди.
Цивільний позов у цьому кримінальному провадженні не заявлявся.
Убачається, що в ході досудового розслідування кримінальних правопорушень, у вчинені яких обвинувачується ОСОБА_6, витрати на залучення експертів не здійснювались.
Рішення щодо речових доказів
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 07.09.2022 (справа № 991/3390/22, провадження 1-кс/991/3405/22 ) накладено арешт на майно, вилучене 30.08.2022 під час проведення обшуку автомобіля NISSAN NOTE, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4, власником якого є ОСОБА_6, а саме: мобільний телефон SAMSUNG SM-A127FIOSN синього кольору, що має на задній кришці наліпку із зазначенням моделі S/N RZ8RB1SXCKD та номерів ІМЕІ НОМЕР_5 та ІМЕІ НОМЕР_6 ; готівкові кошти у сумі 1700 доларів США, у кількості 17 купюр номіналом 100 доларів кожна, такими серіями та номерами: KK64564903C, MB01379572K, DB41342524A, HL51688395G, KF53668829D, PB52713972F, PB52713971F, KG21442727B, PB52714000F, PB52713999F, PB52713998F, PB52713997F, HB36013409N, KG88284862A, KB03876168E, HL69350210F, HB74351667P.
Колегія суддів прийшла до висновку, що арешти, накладені вказаною ухвалою слідчого судді, слід скасувати після набрання вироком законної сили.
Питання про долю речових доказів належить вирішити в порядку, передбаченому ст. 100 КПК України, а саме:
-грошові кошти в сумі 1500 (тисяча п`ятсот) доларів США купюрами номіналом по 100 доларів США повернути державі в особі Національного антикорупційного бюро України;
-грошові кошти в сумі 200 (двісті) доларів США купюрами номіналом по 100 доларів США повернути власнику - ОСОБА_12 ;
-мобільний телефон SAMSUNG SM-A127FIOSN синього кольору, що має на задній кришці наліпку із зазначенням моделі S/N RZ8RB1SXCKD та номерів ІМЕІ НОМЕР_5 та ІМЕІ НОМЕР_6, повернути законному володільцю - ОСОБА_6 ;
-щоденник у полімерній обкладинці зеленого кольору, який перебуває у ОСОБА_19, залишити у володінні ОСОБА_6 .
Рішення щодо запобіжного заходу
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 06.10.2022 ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 124 050 грн, строком до 06.12.2022 та покладено на неї обов`язки, передбачені п. 1, 2, 3, 4, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України.
10.10.2022 ОСОБА_17 вніс заставу за підозрювану ОСОБА_6 у розмірі 124 050 грн.
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 05.12.2022 строк дії обов`язків, передбачених п. 1, 2, 3, 4, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України, продовжено до 05.02.2023.
Ухвалою колегії суддів Вищого антикорупційного суду від 10.01.2023 змінено обвинуваченій ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді застави, на запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання. Покладено обов`язки, передбачені п. 1, 2, 3, 4, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України до 10.03.2023. Заставу у розмірі 124 050 грн перераховано на спеціальний рахунок для збору коштів на підтримку Збройних Сил України.
Встановлені обов`язки прокурор клопотав продовжити вироком суду.
Колегія суддів дійшла висновку, що запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання підлягаєть залишенню в силі до набрання вироком законної сили, а обов`язки, передбачені п. 1, 2, 3, 4, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України, - продовженню на строк не більше двох місяців з дня проголошення вироку.
Повідомлення про ухвалення вироку.
Відповідно до вимог ст. 483 КПК України колегія суддів вважає за необхідне повідомити про ухвалення вироку стосовно обвинуваченої ОСОБА_6, яка є адвокатом - відповідні органи адвокатського самоврядування.
Ураховуючи викладене, відповідно до ст.ст. 373, 374, 474, 475 КПК України, керуючись ст.ст. 65, 68, 70, 75 КК України, колегія суддів
У Х В А Л И ЛА:
Затвердити угоду про визнання винуватості від 20.01.2023, укладену між начальником першого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 та обвинуваченою ОСОБА_6 за участю захисника - адвоката ОСОБА_7, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52022000000000159 від 29.06.2022.
ОСОБА_6 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченогоч. 1 ст. 190 КК України, та призначити узгоджене сторонами покарання у виді штрафу у розмірі 3000 (три тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51000 (п`ятдесят одну тисячу) гривень.
ОСОБА_6 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України, та призначити узгоджене сторонами покарання у виді позбавлення волі строком 4 (чотири) роки без конфіскації майна.
ОСОБА_6 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369-2 КК України, та призначити узгоджене сторонами покарання у виді позбавлення волі строком 1 (один) рік.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом повного складання призначених покарань остаточно призначити ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі строком 5 (п`ять) років.
На підставі ч. 3 ст. 72 КК України покарання за ч. 1 ст. 190 КК України у виді штрафу у розмірі 3000 (три тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51000 (п`ятдесят одну тисячу) гривень, виконувати самостійно.
Відповідно до ч. 2 ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування основного покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з випробуванням, якщо вона протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на неї обов`язки.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_6 такі обов`язки:
1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи;
3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Іспитовий строк обчислювати з моменту проголошення вироку суду.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 07.09.2022 (справа № 991/3390/22, провадження 1-кс/991/3405/22 ) на майно, а саме: мобільний телефон SAMSUNG SM-A127FIOSN синього кольору, що має на задній кришці наліпку із зазначенням моделі S/N RZ8RB1SXCKD та номерів ІМЕІ НОМЕР_5 та ІМЕІ НОМЕР_6 ; готівкові кошти у сумі 1700 доларів США, у кількості 17 купюр номіналом 100 доларів кожна, такими серіями та номерами: KK64564903C, MB01379572K, DB41342524A, HL51688395G, KF53668829D, PB52713972F, PB52713971F, KG21442727B, PB52714000F, PB52713999F, PB52713998F, PB52713997F, HB36013409N, KG88284862A, KB03876168E, HL69350210F, HB74351667P, скасувати.
Речові докази:
-грошові кошти, в сумі 1500 (тисяча п`ятсот) доларів США купюрами номіналом по 100 доларів США повернути державі в особі Національного антикорупційного бюро України;
-грошові кошти, в сумі 200 (двісті) доларів США купюрами номіналом по 100 доларів США серіями та номерами KK64564903C, MB01379572K, повернути власнику - ОСОБА_12 ;
-мобільний телефон SAMSUNG SM-A127FIOSN синього кольору, що має на задній кришці наліпку із зазначенням моделі S/N RZ8RB1SXCKD та номерів ІМЕІ НОМЕР_5 та ІМЕІ НОМЕР_6, повернути ОСОБА_6 ;
-щоденник у полімерній обкладинці зеленого кольору, який перебуває у ОСОБА_6, залишити у її володінні.
Запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, застосований на підставі ухвали колегії суддів Вищого антикорупційного суду від 10.01.2023 стосовно обвинуваченої ОСОБА_6, залишити в силі до набрання вироком законної сили.
Продовжити обвинуваченій ОСОБА_6 строк дії обов`язків, покладених ухвалою колегії суддів Вищого антикорупційного суду від 10.01.2023, а саме:
- прибувати до суду за першою вимогою;
- не відлучатися із Одеської області без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_7 та інші документи, що дають право на виїзд з України та в`їзд до України;
- утримуватися від спілкування із ОСОБА_12, Особою А, ОСОБА_18, ОСОБА_11 щодо обставин кримінального провадження № 52022000000000159 від 29.06.2022.
Термін дії покладених обов`язків, підлягає залишенню в силі до набрання вироком законної сили, але не більше двох місяців з дня проголошення вироку.
Про ухвалення вироку повідомити Раду адвокатів Одеської області.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, та з урахуванням обмежень, визначених ч. 2 ст. 473 КПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Вищий антикорупційний суд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Роз`яснити учасникам провадження, що згідно зі ст. 476 КПК України у разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення цього кримінального правопорушення.
Умисне невиконання угоди є підставою для притягнення особи до відповідальності за ст. 389-1 КК України.
Головуюча суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3