- Головуючий суддя (АП ВАКС) : Чорна В.В.
справа № 991/3368/22
провадження № 11-сс/991/11/23
слідчий суддя: ОСОБА_1
доповідач: ОСОБА_2
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 лютого 2023 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2,
суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5,
за участі захисника ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 - захисника підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду про арешт майна від 02.09.2022 р., -
ВСТАНОВИЛА:
1.Процедурні питання.
14 листопада 2022 року на розгляд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла зазначена апеляційна скарга разом з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді від 02.09.2022 р. (т. 2 а.с. 1-17), яку 18.11.2022 року передано судді-доповідачу.
Ухвалою судді-доповідача від 18.11.2022 р. зазначену апеляційну скаргу разом з клопотанням про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження призначено до розгляду в судовому засіданні (т. 2 а.с. 19).
Дослідженими в судовому засіданні матеріалами провадження встановлено, що розгляд клопотання про арешт майна в суді першої інстанції відбувся 02.09.2022 року без виклику власника майна та його представника, тоді як підозрюваний ОСОБА_7 отримав оскаржувану ухвалу слідчого судді 10.11.2022 року. Відтак, перебіг строку на апеляційне оскарження у даному випадку обчислюється відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 395 КПК України - протягом п`яти днів з дня отримання копії оскаржуваного судового рішення. Відповідно, цей строк починає свій відлік з 11.11.2022 року та спливає 15.11.2022 року. Отже, 11.11.2022 року апеляційна скарга подана захисником ОСОБА_6 в межах строку на апеляційне оскарження. Вищенаведене свідчить, що підстави для поновлення цього строку відсутні, оскільки він не пропущений. З урахуванням встановлених обставин, захисник ОСОБА_6 просив не розглядати його клопотання, натомість, розглянути апеляційну скаргу по суті.
До початку апеляційного розгляду захисником ОСОБА_6 подано доповнення до апеляційної скарги (т. 2 а.с. 48-62).
2.Короткий зміст оскаржуваного рішення та апеляційної скарги.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді задоволено клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_8, погоджене з прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9, та накладено арешт на майно, яке належить ОСОБА_7, підозрюваному у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України а саме:
- садовий (дачний) будинок загальною площею 100,8 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 ;
- земельну ділянку площею 0,0820 га із кадастровим номером 1425585400:01:000:0099 за адресою: АДРЕСА_2;
- автомобіль BMW ІЗ, 2014 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, VIN код: НОМЕР_2 .
В апеляційній скарзі та доповненнях до неї захисник ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що ухвалу слідчого судді постановлено за результатом судового розгляду, проведеного неповно, а висновки суду, викладені в ухвалі, не відповідають фактичним обставинам справи, відтак, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню. Посилаючись на практику Верховного Суду та рішення ЄСПЛ, стверджує, що повідомлення про підозру ОСОБА_7 не відповідає вимогам ст. ст. 276-278 КПК України, оскільки наведені у ньому обставини свідчать про відсутність всіх обов`язкових елементів складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. Зокрема, суть підозри ОСОБА_7 зводиться до організації останнім ряду незаконних діянь, втім стороною обвинувачення не вказано час, місце, спосіб та інші обставини, що є складовими елементами інкримінованого злочину. Крім того, сторона обвинувачення, а в подальшому і слідчий суддя залишили поза увагою і той факт, що ОСОБА_7 не обіймав жодної посади в Держпродспоживслужби в період підписання та виконання договору № 221221 від 22.12.2021 р. щодо надання послуг з розробки бази даних електронного державного реєстру кормових добавок. Натомість, повідомлення про підозру містить посилання на те, що діями фігурантів даного провадження Державному бюджету України в особі Держпродспоживслужби заподіяно шкоду в розмірі 2 313 000,00 грн., які сторона обвинувачення розцінює не як оплату згідно з укладеним та виконаним договором, а як розтрату вказаних коштів шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем за попередньою змовою групою осіб. Крім того, у клопотанні про арешт майна детектив фактично констатує надання послуг з розробки бази даних електронного реєстру кормових добавок як предмету договору, що свідчить про виконання останнього, а тому наведена обставина, на думку апелянта, унеможливлює настання наслідків у вигляді розтрати коштів. В апеляційній скарзі також наголошується, що посилання у клопотанні на перелік доказів, якими обґрунтовується підозра, не може братися до уваги, оскільки більша частина доказів з наведеного переліку серед додатків до клопотання відсутня, а тому слідчий суддя не міг їх оцінити на предмет обґрунтованості підстав для арешту майна. Крім того, посилання сторони обвинувачення на наявність висновків експертиз, якими начебто встановлено беззаперечний факт вчинення ОСОБА_7 інкримінованого злочину, є порушенням вимог кримінального процесуального закону. Вважає, що сукупність наведених обставин свідчить, що потреби та завдання досудового розслідування не виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи ОСОБА_7, про який йдеться у клопотанні детектива та в оскаржуваній ухвалі.
3.Узагальнений виклад позицій учасників апеляційного провадження.
В судовому засіданні адвокати ОСОБА_6 та ОСОБА_10 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити з підстав, викладених у скарзі. Додатково зазначили, що в матеріалах провадження відсутні докази вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому злочину, а у повідомленні про підозру не наведені фактичні обставини кримінального правопорушення, встановлені в межах досудового розслідування. Зауважили, що більша частина доказів з наведеного детективом переліку серед додатків до клопотання відсутня, а тому слідчий суддя не міг їх оцінити на предмет обґрунтованості та достатності підстав для арешту майна, та як наслідок дійшов хибного висновку про наявність підстав для задоволення клопотання.
Підозрюваний ОСОБА_7, належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, з клопотанням про відкладення апеляційного розгляду не звертався.
Прокурор САП ОСОБА_9 засобами електронного зв`язку направив клопотання про розгляд апеляційної скарги за його відсутністю у зв`язку з зайнятістю в інших судових засіданнях, та додатково зазначив, що ухвала слідчого судді є законною та обґрунтованою, а апеляційна скарга не містить належних доводів, які б були підставою для скасування або зміни судового рішення (т. 2 а.с. 86-89).
Згідно з ч. 4 ст. 405 КПК України, неявка учасників провадження за умови їх належного повідомлення не перешкоджає судовому розгляду. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності вищевказаних учасників провадження.
4. Встановлені слідчим суддею обставини та мотиви оскаржуваного рішення.
4.1. Короткий зміст та мотиви клопотання про арешт майна.
До Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання детектива НАБУ ОСОБА_8 погоджене з прокурором САП Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9, про арешт майна у кримінальному провадженні № 42021000000001175 від 27.05.2021 р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України.
За змістом клопотання, детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування, а прокурорами САП - процесуальне керівництво у зазначеному кримінальному провадженні, зокрема, за підозрою заступника Голови Держпродспоживслужби ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
За версією органу досудового розслідування, заступник Голови Держпродспоживслужби ОСОБА_7, перебуваючи у злочинній змові із завідувачем сектору державних закупівель Держпродспоживслужби ОСОБА_11, директором Департаменту управління фінансами та економічної діяльності Держпродспоживслужби ОСОБА_12, заступником Голови Держпродспоживслужби ОСОБА_13, в.о. директора ДП «Держреєстри України» ОСОБА_14, директором ТОВ «Пієм Партнерс» ОСОБА_5 здійснили розтрату чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, внаслідок чого Державному бюджету України в особі Держпродспоживслужби завдано матеріальну шкоду (збитки) у сумі 2 313 000 грн., що є особливо великим розміром.
14 липня 2022 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Клопотання про арешт майна обґрунтовується тим, що у органу досудового розслідування є достатньо підстав вважати, що до ОСОБА_7, який набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, у випадку визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, може бути застосовано обов`язкове додаткове покарання, передбачене санкцією цієї статті, у вигляді конфіскації майна.
Як на правові підстави для застосування арешту майна сторона обвинувачення у клопотанні посилається на п. 3, п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України.
4.2. Мотиви слідчого судді.
З метою запобігання ризику відчуження майна, розгляд клопотання сторони обвинувачення про арешт майна здійснено без виклику власника майна та його представника, однак з подальшим повідомленням їх про постановлене рішення.
Вирішуючи питання, визначені у ст. 170 КПК України, слідчий суддя зазначив, що на даному етапі досудового розслідування підозра у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, є обґрунтованою, що може бути підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, а також визнав достатніми підстави вважати, що, виходячи із санкції ч. 5 ст. 191 КК України, суд може призначити ОСОБА_7 покарання у виді конфіскації майна у разі його подальшого засудження.
Посилаючись на вказані обставини, слідчий суддя дійшов висновку, що накладення арешту на майно сприятиме забезпеченню його збереження для подальшого можливого виконання рішення суду з його конфіскації, що виправдовуватиме такий ступінь втручання у права і свободи підозрюваного.
5. Мотиви суду.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи сторони захисту, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом вчинення злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Частиною другою цієї статті визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: правову підставу для арешту майна та обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню. Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинно здійснюватися згідно із законом, воно повинно мати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги про відсутність обґрунтованої підозри, колегія суддів виходить з того, що на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, зокрема, пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинуватою у вчиненні злочину. Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих фактів та обставин повинен визначити лише, чи є причетність особи до вчинення злочинів вірогідною та достатньою для повідомлення такій особі про підозру. Відповідно, і вимога щодо достатності доказів до моменту притягнення особи до кримінальної відповідальності означає, що в розпорядженні слідчого, прокурора повинна бути така сукупність доказів, яка, будучи ще неповною, призводить тим не менше до обґрунтованого висновку про причетність особи до інкримінованого їй злочину та виключає протилежний висновок на даний момент розслідування.
Отже, не вдаючись до оцінки доказів з точки зору їх достатності та допустимості, а також доведеності поза розумним сумнівом вини особи у вчиненні злочину, що належить виключно до компетенції суду під час судового розгляду, при вирішенні питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих доказів здійснюється слідчим суддею виключно з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав вважати особу причетною до вчинення злочину, а також стверджувати, що підозра є настільки обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, проаналізувавши зміст повідомлення про підозру та матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов висновку про ймовірну причетність ОСОБА_7 до вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, за обставин, викладених у клопотанні. При цьому, ним досліджено наявні в матеріалах клопотання докази та зроблено висновок, що у своїй сукупності вони свідчать про наявність достатніх підстав для повідомлення про підозру та про відповідність її мінімальному рівню стандарту «достатніх доказів». На обґрунтування цього висновку в оскаржуваній ухвалі наведено перелік доказів, які, на переконання слідчого судді, підтверджують наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що є підставою для застосування арешту майна (т. 1 а.с. 205). Крім того, згідно з журналом судового засідання від 02.09.2022 р., слідчий суддя дослідив наявні у нього матеріали справи та перевірив їх доказами (т. 1 а.с. 193).
Відтак, доводи апеляційної скарги про неповне дослідження слідчим суддею наявних в матеріалах провадження доказів є необґрунтованими.
Колегія суддів також зазначає, що висновки оскаржуваної ухвали щодо обґрунтованості підозри грунтуються лише на доказах, долучених до клопотання та досліджених слідчим суддею, з посиланням на відповідні аркуші справи, а тому доводи апеляційної скарги про те, що в основу прийнятого рішення покладено докази, не долучені детективом до клопотання, є неспроможними.
Не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду і доводи апеляційної скарги про те, що в порушення вимог кримінального процесуального закону оскаржувана ухвала містить посилання на висновки експертиз, якими начебто встановлено беззаперечний факт вчинення ОСОБА_7 інкримінованого злочину. Натомість, в ухвалі наведено перелік доказів, серед яких висновки комплексної судової комп`ютерно-технічної експертизи від 03.06.2022 р. та судово-економічної експертизи від 17.06.2022 р., які, на переконання слідчого судді, у сукупності з іншими доказами підтверджують наявність обґрунтованої підозри щодо ймовірного вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення. Копії вищевказаних висновків долучені до матеріалів провадження (т. 1 а.с. 84-129, 132-141). Більше того, як вбачається зі змісту клопотання, детектив зазначає, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 злочину підтверджується зібраними під час досудового розслідування провадження доказами, зокрема і висновками експертиз. Відтак, ані клопотання детектива, ані оскаржувана ухвала слідчого судді не містять жодних посилань на беззаперечний факт вчинення ОСОБА_7 інкримінованого злочину, який начебто підтверджується зазначеними висновками експертиз.
Колегія суддів відхиляє і доводи апеляційної скарги про те, що сторона обвинувачення та слідчий суддя залишили поза увагою той факт, що ОСОБА_7 не обіймав жодної посади в Держпродспоживслужби в період підписання та виконання договору № 221221 від 22.12.2021 р. щодо надання послуг з розробки бази даних електронного державного реєстру кормових добавок.
Так, згідно з повідомленням про підозру, на підставі розпорядження КМУ № 1612-р від 23.12.2020 р. ОСОБА_7 з 24.12.2020 року призначений на посаду заступника Голови Держпродспоживслужби. За версією сторони обвинувачення, у невстановлений час та місці, при не встановлених обставинах, у заступника Голови Держпродспоживслужби ОСОБА_7 виник злочинний умисел, направлений на розтрату чужого майна, а саме грошових коштів Державного бюджету України, виділених Держпродспоживслужбі, при проведенні публічної закупівлі послуги з розробки бази даних електронного державного реєстру кормових добавок. Втім, усвідомлюючи, що через чіткі межі функціональних обов`язків й закріплений порядок проведення публічних тендерних закупівель самостійно реалізувати свій злочинним умисел він не зможе, та розуміючи, що для його реалізації необхідно залучити інших співучасників у вчиненні злочину, ОСОБА_7 у період часу з 26.09.2021 по 01.10.2021 заздалегідь домовився про спільне його вчинення з іншими фігурантами даного провадження. В подальшому, дійшовши спільної домовленості про вчинення злочину, за результатами якої кожен із співучасників дав свою згоду на його вчинення, останні здійснили розподіл ролей. Зокрема, ОСОБА_7 здійснював організацію вчинення злочину, керував його підготовкою та координував діяльність співучасників (т. 1 а.с. 31-32).
Натомість, матеріали клопотання та висновки оскаржуваної ухвали не містять відомостей про те, що ОСОБА_7 не обіймав жодної посади в Держпродспоживслужби в період вчинення інкримінованих йому дій, пов`язаних зокрема з підписанням та виконанням договору № 221221 від 22.12.2021 р. Жодних доказів на підтвердження вказаного доводу під час апеляційного розгляду захисником ОСОБА_6 також не надано.
Доводи захисту про те, що у повідомленні про підозру міститься посилання на те, що діями фігурантів даного провадження Державному бюджету України в особі Держпродспоживслужби заподіяно шкоду в розмірі 2 313 000,00 грн., які сторона обвинувачення необґрунтовано розцінює не як оплату згідно з укладеним та виконаним договором, а як розтрату вказаних коштів шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем за попередньою змовою групою осіб, колегія суддів також вважає неспроможними.
Так, зі змісту повідомлення про підозру та клопотання про арешт майна вбачається, що орган досудового розслідування констатує факт підписання 22.12.2021 року договору № 221221 між замовником Держпродспоживслужби в особі заступника Голови з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації ОСОБА_13, з однієї сторони, та виконавцем ТОВ «Пієм Партнерс» в особі ОСОБА_5, з іншої сторони, предметом якого є послуга з розробки бази даних електронного державного реєстру кормових добавок, а також факт подальшого складання та підписання вказаними особами актів приймання-передачі послуг за вказаним договором, до яких останні внесли недостовірні відомості щодо надання таких послуг замовнику. За твердженням детектива, підписання зазначених актів відбулось без розроблення технічних завдань, технічного проекту програмного забезпечення, фактичної розробки готового діючого програмного забезпечення, а також без проведення будь-яких навчань співробітників Держпродспоживслужби, як того вимагали умови договору № 221221 від 22.12.2021 р. (т. 1 а.с. 17, 41).
При цьому, колегія суддів відхиляє твердження захисту про те, що суть підозри ОСОБА_7 зводиться до організації останнім ряду незаконних діянь, втім стороною обвинувачення не вказано час, місце, спосіб та інші обставини, що є складовими елементами інкримінованого злочину.
Так, у відповідності до ст. ст. 36, 40 КПК України, слідчий, прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійними у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.
Згідно з положеннями ст. 279 КПК України, слідчий, прокурор у випадку виникнення підстав вправі повідомити особу про нову підозру або ж змінити раніше повідомлену підозру.
Таким чином, викладення змісту підозри, правової кваліфікації кримінального правопорушення та стислого викладу обставин кримінального правопорушення є дискреційними повноваженнями органу досудового розслідування, а тому викладаються у повідомленні про підозру у такому виді, як він вважає за необхідне. Відповідно, ані сторона захисту чи потерпілі, ані суд не можуть вимагати від сторони обвинувачення викладення змісту підозри так, як на їх думку це має бути.
Колегія суддів погоджується з оцінкою слідчого судді про достатність наданих стороною обвинувачення матеріалів для висновку про те, що ОСОБА_7 міг виступити співучасником у вчиненні особливо тяжкого корупційного кримінального правопорушення за наведених в оскаржуваній ухвалі обставин, а наявні в матеріалах провадження докази є достатніми для висновку, що підозра не є вочевидь необґрунтованою. Під час апеляційного розгляду не встановлено обставин, які б переконали суд, що встановлені в ухвалі слідчого судді обставини з посиланням на докази, наявні в матеріалах провадження, не зв`язують підозрюваного з інкримінованим йому злочином.
Посилання в апеляційній скарзі на відсутність потреб досудового розслідування та досягнення завдань кримінального провадження, які б виправдовували арешт майна, як належний ступінь втручання у права і свободи ОСОБА_7, колегія суддів також вважає необґрунтованими, з огляду на таке.
Накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або повним позбавленням таких прав. Крім того, нерухоме майно, на яке оскаржуваною ухвалою накладено арешт, розташоване у Донецькій області на території, яка є окупованою з 2014 року. З урахуванням цих обставин та враховуючи, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42021000000001175 від 27.05.2021 р. здійснюється, зокрема, за підозрою заступника Голови Держпродспоживслужби ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, а саме у розтраті чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, колегія суддів вважає, що застосований судом засіб забезпечення кримінального провадження не порушує справедливий баланс між потребами досудового розслідування та вимогами захисту основоположних прав ОСОБА_7, відтак, відповідає принципу розумності та є співрозмірним.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді щодо наявності такої підстави для арешту майна ОСОБА_7, як забезпечення його можливої конфіскації, оскільки санкція ч. 5 ст. 191 КК України, за якою ОСОБА_7 повідомлено про підозру, передбачає обов`язкове додаткове покарання у вигляді конфіскації майна.
Завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Зважаючи на обставини, що розслідуються у даному провадженні, та можливість конфіскації майна ОСОБА_7 за вироком суду у разі доведення його вини, заявлена стороною обвинувачення мета (забезпечення конфіскації майна як виду покарання) може бути досягнута через застосування саме такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, з метою запобігання ризику відчуження вказаного майна. Таким чином, доводи сторони захисту в цій частині не заслуговують на увагу.
Із сукупності вищенаведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді на момент її постановлення відповідала фактичним обставинам справи та доказам, наданим стороною обвинувачення на обґрунтування клопотання про арешт майна, а тому є законною та обґрунтованою.
5. Висновки суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Враховуючи, що під час апеляційного розгляду не встановлено порушень норм Кримінального процесуального кодексу України, які могли б бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, та слідчим суддею вірно визначено правову підставу для накладення арешту, надано оцінку розумності та співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, а доводи апеляційної скарги свого підтвердження не знайшли, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення. Відповідно, оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 369-372, 170-173, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 02.09.2022 р. - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_2
судді ОСОБА_3
ОСОБА_4