- Головуючий суддя (АП ВАКС) : Чорна В.В.
справа № 991/3824/22
провадження № 11-сс/991/12/23
слідчий суддя: ОСОБА_1
доповідач: ОСОБА_2
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 лютого 2023 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2,
суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5,
за участі захисника ОСОБА_6,
представника особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт - адвоката ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги адвоката ОСОБА_6 - захисника підозрюваного ОСОБА_8 та адвоката ОСОБА_7 - представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19.09.2022 р. про арешт майна, -
ВСТАНОВИЛА:
1.Процедурні питання.
14 та 17 листопада 2022 року на розгляд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшли зазначені апеляційні скарги разом з клопотаннями про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді від 19.09.2022 р. (т. 2 а.с. 1-19, 21-31), які 18.11.2022 року передано судді - доповідачу.
Ухвалою судді-доповідача від 18.11.2022 р. зазначені апеляційні скарги разом з клопотаннями про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження призначено до розгляду в судовому засіданні (т. 2 а.с. 32).
Дослідженими в судовому засіданні матеріалами провадження встановлено, що розгляд клопотання про арешт майна в суді першої інстанції відбувся 19.09.2022 року без виклику власників майна та їх представників, тоді як підозрюваний ОСОБА_8 та третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт - ОСОБА_9 отримали копію оскаржуваної ухвали слідчого судді 10.11.2022 року. Відтак, перебіг строку на апеляційне оскарження у даному випадку обчислюється відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 395 КПК України - протягом п`яти днів з дня отримання копії оскаржуваного судового рішення. Відповідно, цей строк починає свій відлік з 11.11.2022 року та спливає 15.11.2022 року. Отже, 11.11.2022 року апеляційні скарги подані представниками власників майна - адвокатами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в межах строку на апеляційне оскарження. Вищенаведене свідчить, що підстави для поновлення цього строку відсутні, оскільки він не пропущений. З урахуванням встановлених обставин, адвокати ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просили не розглядати їх клопотання, натомість, розглянути апеляційні скарги по суті.
До початку апеляційного розгляду представниками власників майна - адвокатами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 подано доповнення до апеляційних скарг (т. 2 а.с. 77-95, 107 - 133).
2.Короткий зміст оскаржуваного рішення та апеляційних скарг.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду задоволено клопотання прокурора САП Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10, та накладено арешт на частину майна, яке належить ОСОБА_8, підозрюваному у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, на праві спільної сумісної власності з його дружиною ОСОБА_9, та зареєстроване за нею, а саме:
- земельної ділянки площею 0,075 га із кадастровим номером 3221483301:01:009:1219 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- об`єкта незавершеного будівництва - будинку площею 230 кв. м., який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 3221483301:01:009:1219 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- гаражного боксу № НОМЕР_1 загальною площею 17,5 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2;
- похідних цінних паперів (деривативів) в кількості 1 штука, номінальною вартістю 625 240 грн., емітентом яких є ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант»;
- частину майнових прав на нерухомість, що знаходиться в АДРЕСА_3, площею 47,6 кв. м., реєстраційний номер (кадастровий номер для земельної ділянки) 8000000000910660096.
В апеляційній скарзі та доповненнях до неї захисник ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що ухвалу слідчого судді постановлено за результатом судового розгляду, проведеного неповно, а висновки суду, викладені в ухвалі, не відповідають фактичним обставинам справи, відтак, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню. Посилаючись на практику Верховного Суду та рішення ЄСПЛ, стверджує, що повідомлення про підозру ОСОБА_8 не відповідає вимогам ст. ст. 276-278 КПК України, оскільки наведені у ньому обставини свідчать про відсутність всіх обов`язкових елементів складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. Зокрема, суть підозри ОСОБА_8 зводиться до організації останнім ряду незаконних діянь, втім стороною обвинувачення не вказано час, місце, спосіб та інші обставини, що є складовими елементами інкримінованого злочину. Крім того, сторона обвинувачення, а в подальшому і слідчий суддя залишили поза увагою і той факт, що ОСОБА_8 не обіймав жодної посади в Держпродспоживслужби в період підписання та виконання договору № 221221 від 22.12.2021 р. щодо надання послуг з розробки бази даних електронного державного реєстру кормових добавок. Натомість, повідомлення про підозру містить посилання на те, що діями фігурантів даного провадження Державному бюджету України в особі Держпродспоживслужби заподіяно шкоду в розмірі 2 313 000,00 грн., які сторона обвинувачення розцінює не як оплату згідно з укладеним та виконаним договором, а як розтрату вказаних коштів шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем за попередньою змовою групою осіб. Крім того, у клопотанні про арешт майна детектив фактично констатує надання послуг з розробки бази даних електронного реєстру кормових добавок як предмету договору, що свідчить про виконання останнього, а тому наведена обставина, на думку апелянта, унеможливлює настання наслідків у вигляді розтрати коштів. В апеляційній скарзі також наголошується, що посилання у клопотанні на перелік доказів, якими обґрунтовується підозра, не може братися до уваги, оскільки більша частина доказів з наведеного переліку серед додатків до клопотання відсутня, а тому слідчий суддя не міг їх оцінити на предмет обґрунтованості підстав для арешту майна. Крім того, посилання сторони обвинувачення на наявність висновків експертиз, якими начебто встановлено беззаперечний факт вчинення ОСОБА_8 інкримінованого злочину, є порушенням вимог кримінального процесуального закону. Крім того, зазначає, що майно, на яке накладено арешт, не є об`єктом права спільної сумісної власності підозрюваного, оскільки єдиним власником арештованого майна є колишня дружина останнього - ОСОБА_9, шлюб з якою розірвано на підставі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 02.07.2020 р. Вважає, що сукупність наведених обставин свідчить, що потреби та завдання досудового розслідування не виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи ОСОБА_8, про який йдеться у клопотанні детектива та в оскаржуваній ухвалі.
В апеляційній скарзі та доповненнях до неї адвокат ОСОБА_7, який діє в інтересах ОСОБА_9, просить скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судовий розгляд проведено неповно, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначає, що майно, на яке накладено арешт, не є предметом злочину та відповідно не підлягає ані спецконфіскації, ані конфіскації як виду покарання. Більше того, арештоване майно не є об`єктом права приватної власності підозрюваного, оскільки єдиним його власником є колишня дружина останнього - ОСОБА_9, шлюб з якою розірвано на підставі рішення Солом`янського районного суду м. Києві від 02.07.2020 р. Так, земельна ділянка в с. Іванковичі, хоча і була придбана колишнім подружжям у 2008 році, втім оформлена ОСОБА_9 шляхом поділу спільної земельної ділянки, а тому є її особистою приватною власністю. Дана обставина підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 31.10.2014 р. Щодо об`єкта незавершеного будівництва - будинку, який розташований на вищевказаній земельній ділянці, то його зведення ОСОБА_9 почала у 2018 році за власні кошти. Будинок і досі будується за особисті кошти останньої, що підтверджується довідкою про заробітну плату ОСОБА_9 . Крім того, його будівництво розпочалось задовго до внесення відомостей до ЄРДР про дане кримінальне провадження, а тому ОСОБА_9 є єдиним власником зазначеного майна. Гаражний бокс, на який накладено арешт, хоча і придбаний ОСОБА_9 у шлюбі з підозрюваним, проте виключно за її власні кошти, а тому останній не має до нього відношення, ніколи ним не користувався та не має до нього доступу. Щодо похідних цінних паперів, емітентом яких є ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант», а також майнових прав на нерухомість, то вони придбані ОСОБА_9 26.04.2021 року, тобто після розірвання шлюбу з підозрюваним, відтак, не є спільною сумісною власністю подружжя згідно з вимогами СК України. За твердженням апелянта, жодного доказового значення у даному провадженні вищевказане майно не має, оскільки ОСОБА_9 є його власником на законних підставах, при цьому не є фігурантом провадження. Наголошує, що накладення арешту на майно ОСОБА_9 порушує її право власності, яке є непорушним. Окремо зазначає, що вказана слідчим суддею мета арешту, зокрема забезпечення відшкодування збитків, у даному випадку є неспроможною, оскільки підозрюваний та ОСОБА_9 мають спільну дитину, яка є інвалідом з дитинства. Таким чином, оскаржувана ухвала постановлена з істотним порушеннями вимог кримінального процесуального закону, а тому підлягає скасуванню.
3.Узагальнений виклад позицій учасників апеляційного провадження.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав свою апеляційну скаргу та апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7, просив їх задовольнити з підстав, викладених у скаргах. Додатково зазначив, що оскаржувана ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, оскільки на день її постановлення підозрюваний не перебував у шлюбних відносинах з ОСОБА_9, а тому майно, на яке накладено арешт, не належить останньому на праві спільної сумісної власності. Оскільки слідчий суддя розглянув клопотання сторони обвинувачення без виклику власників майна, відповідно, останні не могли надати свої пояснення щодо вищевказаного майна.
Адвокат ОСОБА_7 підтримав свою апеляційну скаргу та апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6, та наголосив, що арештоване майно не має жодного відношення до підозрюваного, оскільки деяка його частина придбана за власні кошти ОСОБА_9, а інша - нею ж, але після розірвання шлюбу з ОСОБА_8 .
Підозрюваний ОСОБА_8, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт - ОСОБА_9, прокурор САП ОСОБА_10, належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з`явились, про причини неявки суду не повідомили, з клопотанням про відкладення апеляційного розгляду не звертались.
Згідно з ч. 4 ст. 405 КПК України, неявка учасників провадження за умови їх належного повідомлення не перешкоджає судовому розгляду. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності вказаних учасників провадження.
4. Встановлені слідчим суддею обставини та мотиви оскаржуваного рішення.
4.1. Короткий зміст та мотиви клопотання про арешт майна.
До Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання прокурора САП Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42021000000001175 від 27.05.2021 р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України.
За змістом клопотання, детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування, а прокурорами САП - процесуальне керівництво у зазначеному кримінальному провадженні, зокрема, за підозрою заступника Голови Держпродспоживслужби ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
За версією органу досудового розслідування, заступник Голови Держпродспоживслужби ОСОБА_8, перебуваючи у злочинній змові із завідувачем сектору державних закупівель Держпродспоживслужби ОСОБА_11, директором Департаменту управління фінансами та економічної діяльності Держпродспоживслужби ОСОБА_12, заступником Голови Держпродспоживслужби ОСОБА_13, в.о. директора ДП «Держреєстри України» ОСОБА_14, директором ТОВ «Пієм Партнерс» ОСОБА_5 здійснили розтрату чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, внаслідок чого Державному бюджету України в особі Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів завдано матеріальну шкоду (збитки) у сумі 2 313 000 грн., що є особливо великим розміром.
14 липня 2022 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Клопотання про арешт майна обґрунтовується тим, що у органу досудового розслідування є достатньо підстав вважати, що до ОСОБА_8, який набув статус підозрюваного у кримінальному провадженні, у випадку визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, може бути застосовано обов`язкове додаткове покарання, передбачене санкцією цієї статті, у вигляді конфіскації майна.
У клопотанні також зазначено, що згідно з копією свідоцтва про шлюб, ОСОБА_8 з 18.02.2006 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_9, а тому за правилами ст. 60 СК України усе майно, набуте у період цього шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тому на нього може бути накладено арешт як на майно підозрюваного, що може підлягати конфіскації.
Окрім того, метою арешту вищевказаного майна додатково зазначено відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.
Як на правову підставу для застосування арешту майна, сторона обвинувачення у клопотанні посилається на п. 3, п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України.
4.2. Мотиви слідчого судді.
З метою запобігання ризику відчуження майна, розгляд клопотання сторони обвинувачення про арешт майна здійснено без виклику власників майна та їх представників, однак з подальшим повідомленням їх про постановлене рішення.
Вирішуючи питання, визначені у ст. 170 КПК України, слідчий суддя зазначив, що на даному етапі досудового розслідування наявна обґрунтована підозра вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, що може бути підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, а також визнав достатніми підстави вважати, що суд може призначити ОСОБА_8 покарання у виді конфіскації майна у разі його подальшого засудження.
Посилаючись на вказані обставини, слідчий суддя дійшов висновку, що накладення арешту на майно сприятиме забезпеченню його збереження для подальшого можливого виконання рішення суду з його конфіскації, що виправдовуватиме такий ступінь втручання у права і свободи підозрюваного. Разом з тим, в оскаржуваній ухвалі не було враховано таку додаткову мету арешту майна, як відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, хоча її було зазначено у клопотанні.
Посилаючись на положення ст. ст. 60, 70 СК України, слідчий суддя також дійшов висновку, що оскільки відповідно до матеріалів клопотання ОСОБА_8 одружений з ОСОБА_9, то зареєстроване за останньою нерухоме майно та цінні папери належать підозрюваному на праві спільної сумісної власності. З огляду на це, було накладено арешт на частину майна, зареєстрованого за ОСОБА_9 . Таке рішення мотивоване тим, що частки майна, набутого подружжям за час шлюбу, є рівними, а тому підозрюваному належить зазначеного у клопотанні майна.
5.Мотиви суду.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи захисника ОСОБА_6 та представника особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт - адвоката ОСОБА_7, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційних скарг, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом вчинення злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Частиною другою цієї статті визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: правову підставу для арешту майна та обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню. Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинно здійснюватися згідно із законом, воно повинно мати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги про відсутність обґрунтованої підозри, колегія суддів виходить з того, що на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, зокрема, пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинуватою у вчиненні злочину. Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих фактів та обставин повинен визначити лише, чи є причетність особи до вчинення злочинів вірогідною та достатньою для повідомлення такій особі про підозру. Відповідно, і вимога щодо достатності доказів до моменту притягнення особи до кримінальної відповідальності означає, що в розпорядженні слідчого, прокурора повинна бути така сукупність доказів, яка, будучи ще неповною, призводить тим не менше до обґрунтованого висновку про причетність особи до інкримінованого їй злочину та виключає протилежний висновок на даний момент розслідування.
Отже, не вдаючись до оцінки доказів з точки зору їх достатності та допустимості, а також доведеності поза розумним сумнівом вини особи у вчиненні злочину, що належить виключно до компетенції суду під час судового розгляду, при вирішенні питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих доказів здійснюється слідчим суддею виключно з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав вважати особу причетною до вчинення злочину, а також стверджувати, що підозра є настільки обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, проаналізувавши зміст повідомлення про підозру та матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов висновку про ймовірну причетність ОСОБА_8 до вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, за обставин, викладених у клопотанні. При цьому, ним досліджено наявні в матеріалах клопотання докази та зроблено висновок, що у своїй сукупності вони свідчать про наявність достатніх підстав для повідомлення про підозру та про відповідність її мінімальному рівню стандарту «достатніх доказів». На обґрунтування цього висновку в оскаржуваній ухвалі наведено перелік доказів, які, на переконання слідчого судді, підтверджують наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що є підставою для застосування арешту майна (т. 1 а.с. 195). Крім того, згідно з журналом судового засідання від 19.09.2022 р., слідчим суддею досліджено матеріали справи та перевірено їх доказами (т. 1 а.с. 182).
Відтак, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 про неповне дослідження слідчим суддею наявних в матеріалах провадження доказів є необґрунтованими.
Колегія суддів також зазначає, що висновки оскаржуваної ухвали щодо обґрунтованості підозри ґрунтуються лише на доказах, долучених до клопотання та досліджених слідчим суддею, з посиланням на відповідні аркуші справи, а тому доводи апеляційної скарги про те, що в основу прийнятого рішення покладено докази, не долучені детективом до клопотання, є неспроможними.
Не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду і доводи апеляційної скарги про те, що в порушення вимог кримінального процесуального закону оскаржувана ухвала містить посилання на висновки експертиз, якими начебто встановлено беззаперечний факт вчинення ОСОБА_8 інкримінованого злочину. Натомість, в ухвалі наведено перелік доказів, серед яких висновки комплексної судової комп`ютерно-технічної експертизи від 03.06.2022 р. та судово-економічної експертизи від 17.06.2022 р., які, на переконання слідчого судді, у сукупності з іншими доказами підтверджують наявність обґрунтованої підозри щодо ймовірного вчинення ОСОБА_8 інкримінованого йому кримінального правопорушення. Копії вищевказаних висновків долучені до матеріалів провадження (т. 1 а.с. 83 - 127, 128-137). Крім того, як вбачається зі змісту клопотання та оскаржуваної ухвали, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 злочину підтверджується зібраними під час досудового розслідування доказами, зокрема і висновками експертиз. Відтак, ані клопотання, ані ухвала слідчого судді не містять жодних посилань на беззаперечний факт вчинення ОСОБА_8 інкримінованого злочину, який начебто підтверджується зазначеними висновками експертиз.
Колегія суддів відхиляє і доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 про те, що слідчим суддею залишено поза увагою той факт, що ОСОБА_8 не обіймав жодної посади в Держпродспоживслужби в період підписання та виконання договору № 221221 від 22.12.2021 р. щодо надання послуг з розробки бази даних електронного державного реєстру кормових добавок.
Так, згідно з повідомленням про підозру, на підставі розпорядження КМУ № 1612-р від 23.12.2020 р. ОСОБА_8 з 24.12.2020 року призначений на посаду заступника Голови Держпродспоживслужби. За версією сторони обвинувачення, у невстановлений час та місці, при не встановлених обставинах, у заступника Голови Держпродспоживслужби ОСОБА_8 виник злочинний умисел, направлений на розтрату чужого майна, а саме грошових коштів Державного бюджету України, виділених Держпродспоживслужбі, при проведенні публічної закупівлі послуги з розробки бази даних електронного державного реєстру кормових добавок. Втім, усвідомлюючи, що через чіткі межі функціональних обов`язків й закріплений порядок проведення публічних тендерних закупівель самостійно реалізувати свій злочинним умисел він не зможе, та розуміючи, що для його реалізації необхідно залучити інших співучасників у вчиненні злочину, ОСОБА_8 у період часу з 26.09.2021 по 01.10.2021 заздалегідь домовився про спільне його вчинення з іншими фігурантами даного провадження. В подальшому, дійшовши спільної домовленості про вчинення злочину, за результатами якої кожен із співучасників дав свою згоду на його вчинення, останні здійснили розподіл ролей. Зокрема, ОСОБА_8 здійснював організацію вчинення злочину, керував його підготовкою та координував діяльність співучасників (т. 1 а.с. 30-31).
Натомість, матеріали клопотання та висновки оскаржуваної ухвали не містять відомостей про те, що ОСОБА_8 не обіймав жодної посади в Держпродспоживслужби в період вчинення інкримінованих йому дій, пов`язаних зокрема з підписанням та виконанням договору № 221221 від 22.12.2021 р. Жодних доказів на підтвердження вказаного доводу під час апеляційного розгляду захисником ОСОБА_6 також не надано.
Доводи захисту про безпідставність викладеного у повідомленні про підозру посилання на те, що діями фігурантів даного провадження Державному бюджету України в особі Держпродспоживслужби заподіяно шкоду в розмірі 2 313 000,00 грн., які сторона обвинувачення необґрунтовано розцінює не як оплату згідно з укладеним та виконаним договором, а як розтрату вказаних коштів шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем за попередньою змовою групою осіб, колегія суддів також вважає неспроможними.
Так, зі змісту повідомлення про підозру та клопотання про арешт майна вбачається, що орган досудового розслідування констатує факт підписання 22.12.2021 року договору № 221221 між замовником Держпродспоживслужби в особі заступника Голови з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації ОСОБА_13, з однієї сторони, та виконавцем ТОВ «Пієм Партнерс» в особі ОСОБА_5, з іншої сторони, предметом якого є послуга з розробки бази даних електронного державного реєстру кормових добавок, а також факт подальшого складання та підписання вказаними особами актів приймання-передачі послуг за вказаним договором, до яких останні внесли недостовірні відомості щодо надання таких послуг замовнику на вищевказану суму. За твердженням детектива, підписання зазначених актів відбулось без розроблення технічних завдань, технічного проекту програмного забезпечення, фактичної розробки готового діючого програмного забезпечення, а також без проведення будь-яких навчань співробітників Держпродспоживслужби, як того вимагали умови договору № 221221 від 22.12.2021 р. (т. 1 а.с. 16-17, 39).
Колегія суддів також зазначає, що у відповідності до ст. ст. 36, 40 КПК України слідчий, прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійними у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.
Згідно з положеннями ст. 279 КПК України, слідчий, прокурор у випадку виникнення підстав вправі повідомити особу про нову підозру або ж змінити раніше повідомлену підозру.
Таким чином, викладення змісту підозри, правової кваліфікації кримінального правопорушення та стислого викладу обставин кримінального правопорушення є дискреційними повноваженнями органу досудового розслідування, а тому викладаються у повідомленні про підозру у такому виді, як він вважає за необхідне. Відповідно, ані сторона захисту чи потерпілі, ані суд не можуть вимагати від сторони обвинувачення викладення змісту підозри так, як на їх думку це має бути.
Отже, колегія суддів погоджується з оцінкою слідчого судді про достатність наданих стороною обвинувачення матеріалів для висновку про те, що ОСОБА_8 міг виступити співучасником у вчиненні особливо тяжкого корупційного кримінального правопорушення за наведених в оскаржуваній ухвалі обставин, а наявні в матеріалах провадження докази є достатніми для висновку, що підозра не є вочевидь необґрунтованою. Під час апеляційного розгляду не встановлено обставин, які б переконали суд, що встановлені в ухвалі слідчого судді обставини з посиланням на докази, наявні в матеріалах провадження, не зв`язують підозрюваного з інкримінованим йому злочином.
Стосовно доводів апеляційної скарги адвоката ОСОБА_7 в частині відсутності підстав для накладення арешту на майно, яке зареєстроване за ОСОБА_9, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. В той же час, згідно з ч. 2 ст. 60 цього Кодексу вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності. Одночасно із цим, ч. 3 ст. 368 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з копією повторно виданого свідоцтва про шлюб від 15.05.2018 р., підозрюваний ОСОБА_8 18.02.2006 року уклав шлюб з ОСОБА_9 (т. 2 а.с. 115). Згідно з Декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2021 рік, поданою ОСОБА_8, у розділі 2.2. «Інформація про членів сім`ї суб`єкта декларування» зазначено відомості про дружину ОСОБА_9 (т. 1 а.с. 146).
На момент розгляду клопотання та постановлення оскаржуваної ухвали в матеріалах провадження були відсутні відомості про розірвання шлюбу між підозрюваним та ОСОБА_9 . Враховуючи, що клопотання про арешт майна розглянуто у закритому судовому засіданні без виклику власників майна та їх представників, лише під час апеляційного розгляду стороною захисту надано копію рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 02.07.2020 р. про розірвання шлюбу між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, яке набрало законної сили 07.08.2020 року (т. 2 а.с. 113-114).
Натомість, слідчим суддею за наявними у нього матеріалами провадження було встановлено, що ОСОБА_9 на праві приватної власності належить ряд об`єктів нерухомого майна та цінних паперів, придбаних нею під час перебування у шлюбі з ОСОБА_8, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2021 рік, поданою підозрюваним (т. 1 а.с. 153-159, 166-173).
За вказаних обставин, колегія суддів відхиляє доводи апеляційних скарг про те, що слідчий суддя, накладаючи арешт на вищевказане майно, неповно провів судовий розгляд, оскільки не з`ясував, що частина майна, на яке накладено арешт, придбано ОСОБА_9 після розірвання шлюбу з підозрюваним, оскільки слідчому судді не було відомо про існування цих обставин, тому він не міг надати їм належну оцінку.
Разом з цим, з наданих в суді апеляційної інстанції доказів встановлено, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_8, ОСОБА_9 уклала договір купівлі - продажу деривативу № Д25602/146-2-В15 від 26.04.2021 р. та придбала похідні цінні папери (деривативи), емітентом яких є ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес - Гарант».
В той же день між нею та ТОВ «ВАРШАВСЬКИЙ-БУД» укладено договір № Д25602/146-2-В15 купівлі-продажу майнових прав на нерухомість, загальною площею 47,6 кв. м., що знаходиться в АДРЕСА_1, реєстраційний номер (кадастровий номер для земельної ділянки) 8000000000910660096, та підписано відповідні акти приймання-передачі (т. 2 а.с. 123-131).
Отже, доводи апеляційної скарги адвоката ОСОБА_15 про необхідність скасування арешту на вищевказані цінні папери та майнові права на нерухомість, які є особистою власністю ОСОБА_9 на підставі встановлених вище підстав, є обґрунтованими, відповідно апеляційна скарга в цій частині підлягає задоволенню.
В іншій частині доводів - зокрема, про відсутність підстав для накладення арешту на земельну ділянку із кадастровим № 3221483301:01:009:1219 в с. Іванковичі Київської області, яку оформлено на ОСОБА_9 шляхом поділу спільної земельної ділянки, про необхідність скасування арешту, накладеного на незавершене будівництво - будинок, розташований на вищевказаній земельній ділянці, та гаражний бокс № НОМЕР_1 у гаражно - будівельному кооперативі, колегія суддів вважає апеляційну скаргу необґрунтованою.
Так, згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень та копією свідоцтва про право власності, ОСОБА_9 31.10.2014 року шляхом поділу спільної земельної ділянки оформила на неї право власності, хоча, за твердженням самого ж адвоката ОСОБА_7, її придбано колишнім подружжям у 2008 році. В судовому засіданні вказана обставина також не заперечувалась адвокатом ОСОБА_6, який діє в інтересах підозрюваного (т. 1 а.с. 166-168, т. 2 а.с. 116-118).
Положення ст. ст. 57, 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно - правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими: 1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності; 2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, є особистою приватною власністю кожного з них.
Однак, з метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості, СК України містить винятки із загального правила. Зокрема, законодавство України визначає, що в окремих випадках майно, що перебуває у фактичному розпорядженні подружжя, не є їх спільною власністю, а належить лише одному з них. Так, не є спільною власністю подружжя майно, зокрема земельна ділянка, що набута у результаті приватизації (ст. 57 СК України).
Відповідно п. 18-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», відповідно до положень ст. ст. 81, 116 Земельного кодексу України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Натомість, адвокатом ОСОБА_7 не надано жодних доказів щодо оформлення ОСОБА_9 права власності на вищевказану земельну ділянку шляхом приватизації або ж щодо придбання нею такої ділянки за особисті кошти, а не кошти подружжя, як це передбачено положеннями ст. ст. 57, 70 СК України. Відтак, доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.
З аналогічних підстав колегія суддів відхиляє і доводи апеляційної скарги про необхідність скасування арешту, накладеного на незавершене будівництво - будинок, розташований на вищевказаній земельній ділянці, та гаражний бокс № НОМЕР_1 у гаражно - будівельному кооперативі.
Так, відповідно до вимог ч. 2 ст. 60 СК України, кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності. Отже, щодо майна, набутого за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення. Тобто, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
При вирішенні спору щодо поділу майна суд, серед іншого, має встановити обставини придбання спірного майна. Критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є час набуття, джерело набуття, мета придбання.
Згідно з абз. 2 п. 18-2 вищевказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України, якщо на земельній ділянці, про яку йдеться вище, знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 ЦК України.
Згідно з матеріалами провадження, ОСОБА_9 є власницею об`єкта незавершеного будівництва - будинку площею 230 кв. м, який розташований на земельній ділянці з кадастровим № 3221483301:01:009:1219 (т. 1 а.с. 158). Крім того, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з 31.10.2013 року ОСОБА_9 на праві приватної власності належить гаражний бокс № НОМЕР_1 загальною площею 17,5 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 154, 169-170).
За твердженням адвоката ОСОБА_7, зведення вищевказаного будинку ОСОБА_9 розпочала у 2018 році, тобто у шлюбі з підозрюваним, втім за власні кошти, відповідно вона є єдиним власником цього незавершеного будівництва. Гаражний бокс, на який накладено арешт, хоча і придбаний ОСОБА_9 також у шлюбі з підозрюваним, проте виключно за її власні кошти, а тому останній не має до нього доступу та ніколи ним не користувався.
Втім, колегія суддів звертає увагу на те, що під час апеляційного розгляду суду не надано жодних доказів на підтвердження придбання вищевказаного майна за кошти, які належали ОСОБА_9 особисто, в тому числі відповідних платіжних документів.
Крім того, офіційний дохід ОСОБА_9 за період з 2013 по 2022 р. р., тобто за десять років, склав 5 475 332,76 грн., що ставить під сумнів можливість зведення останньою будинку площею 230 кв. м. та придбання гаражного боксу за власні кошти (т. 2 а.с. 119-122).
Колегія суддів виходить з того, що режим права власності виникає в залежності від виду правочину, на підставі якого воно було набуте. Оскільки вищевказане майно набуто ОСОБА_9 під час її перебування у шлюбі із підозрюваним, то в силу вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України та ст. 60 СК України, таке майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Доказів на спростування такого висновку, як-то наявності укладеного між подружжям шлюбного або іншого договору, або ж доказів про те, що таке майно набуте в інший спосіб, визначений законом (наприклад, шляхом отримання спадщини, придбання за власні кошти, та інше), апеляційному суду не надано.
При цьому, майно є спільною сумісною власністю подружжя незалежно від того, на чиє ім`я видано та оформлено правовстановлюючий документ.
На основі наявних в матеріалах провадження доказів, слідчим суддею правильно встановлено, що вказане майно було оформлено на ім`я ОСОБА_9 у період перебування у шлюбі, а отже, є спільною сумісною власністю подружжя у відповідності до ст. 60 СК України.
Отже, апеляційні скарги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо інших доводів апеляційних скарг, зокрема про відсутність таких потреб досудового розслідування, які б виправдовували арешт майна як належний ступінь втручання у права і свободи ОСОБА_8, а також про порушення оскаржуваною ухвалою прав ОСОБА_9, яка не є фігурантом даного провадження, колегія суддів вважає їх необґрунтованими та відхиляє, з огляду на таке.
Незалежно від реєстрації майна на ім`я одного із подружжя, якщо воно було набуте за час шлюбу, майно вважається спільним на загальних підставах. Вжитий слідчим суддею захід забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна застосований не до особистого майна ОСОБА_9, а щодо майна підозрюваного, яке знаходиться у спільній сумісній власності із дружиною.
Арешт на майно, титульним власником якого є ОСОБА_9, накладено з метою забезпечення можливої конфіскації майна, належного на праві спільної сумісної власності підозрюваному ОСОБА_8, про що прямо зазначено в оскаржуваній ухвалі.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді щодо наявності такої підстави для арешту майна ОСОБА_8, як забезпечення його можливої конфіскації, оскільки санкція ч. 5 ст. 191 КК України, за якою ОСОБА_8 повідомлено про підозру, передбачає обов`язкове додаткове покарання у вигляді конфіскації майна.
Завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Зважаючи на обставини, що розслідуються у даному провадженні, та можливість конфіскації майна ОСОБА_8 за вироком суду у разі доведення його вини, заявлена стороною обвинувачення мета (забезпечення конфіскації майна як виду покарання) може бути досягнута через застосування саме такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, з метою запобігання ризику відчуження вказаного майна.
Накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або повним позбавленням таких прав. Відтак, враховуючи, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42021000000001175 від 27.05.2021 р. здійснюється, зокрема, за підозрою заступника Голови Держпродспоживслужби ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, а саме у розтраті чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, колегія суддів вважає, що застосований судом засіб забезпечення кримінального провадження не порушує справедливий баланс між потребами досудового розслідування та вимогами захисту основоположних прав ОСОБА_8, відтак, відповідає принципу розумності та є співрозмірним. Отже, доводи захисника ОСОБА_6 в цій частині не заслуговують на увагу.
Окремо колегія суддів зазначає про неспроможність доводів адвоката ОСОБА_7 в частині безпідставності висновків оскаржуваної ухвали про застосування арешту майна з метою забезпечення відшкодування збитків, оскільки слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі не враховано таку додаткову мету арешту майна, як відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.
При цьому, сама по собі наявність режиму спільної сумісної власності майна подружжя не створює обов`язку слідчого судді при розгляді клопотання про арешт майна встановлювати, яка саме частина майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, належить підозрюваному, оскільки це не передбачено нормами кримінального процесуального законодавства України, натомість, має встановлюватися в порядку цивільного судочинства.
Крім того, режим спільної сумісної власності, на відміну від режиму спільної часткової власності, не передбачає виділу часток кожного власника в натурі. Зазначене унеможливлює ідентифікацію конкретної частки підозрюваного у спільному майні, через що обтяження майна в цілому є єдиним можливим та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження з метою можливого виконання конфіскації майна у випадку призначення такого виду покарання.
Отже, для накладення арешту на майно, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, не потрібно встановлювати належну саме підозрюваному частку у цьому майні.
У даному випадку, на момент постановлення оскаржуваної ухвали поділ майна подружжя ОСОБА_8 в порядку, передбаченому ст. 367 ЦК України, не проводився, та частки у ньому, відповідно до ст. 364 ЦК України, в натурі не виділялись (доказів іншого не надано).
Відповідно, арешт мав бути застосований до майна подружжя без зазначення частки, у відповідності до ч. 3 ст. 368 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 09.04.2020 р. у справі № 676/2199/19 (провадження № 51-5641км19).
Водночас, відповідні доводи в апеляційних скаргах учасників відсутні, тому колегія суддів лише констатує невідповідність оскаржуваної ухвали в цій частині вимогам закону, однак обмежена у її перегляді межами апеляційної скарги.
5. Висновки суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
З викладених у розділі 5 цієї ухвали мотивів колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала в частині висновків про наявність правових підстав для накладення арешту на майно ОСОБА_9 (зокрема, похідні цінні папери та майнові права) підлягає скасуванню, оскільки під час апеляційного розгляду встановлено, що вказане майно придбане останньою після розірвання шлюбу.
Відповідно, апеляційні скарги адвоката ОСОБА_6 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 та адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_9 підлягають частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню в цій частині, з постановленням нового рішення в цій частині.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 369-372, 170-173, 407, 409, 418, 419, 422, 532 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційні скарги адвоката ОСОБА_6 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 та адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Скасувати ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19.09.2022 р. в частині накладення арешту на майно, яке зареєстроване за ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), а саме:
- похідних цінних паперів (деривативів) в кількості 1 штука, номінальною вартістю 625 240 грн., емітентом яких є ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант»;
- частину майнових прав на нерухомість, загальною площею 47,6 кв. м., що знаходиться в АДРЕСА_1, реєстраційний номер (кадастровий номер для земельної ділянки) 8000000000910660096.
Постановити в цій частині нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 про накладення арешту на вищевказане майно.
В решті апеляційні скарги залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19.09.2022 р. - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_2
судді ОСОБА_3
ОСОБА_4