Документ № 109607547

Справа № 161/12522/18

Провадження №11-кп/991/14/23

Головуючий у I інстанції: ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 березня 2023 року м. Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_2,

суддів ОСОБА_3,

ОСОБА_4

секретар судового засідання ОСОБА_5,

за участю:

обвинуваченого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

захисників- адвокатів ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

прокурора - ОСОБА_10,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві у режимі відеоконференції із ДУ «Луцький слідчий ізолятор» апеляційні скарги захисників обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокатів ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на вирок Вищого антикорупційного суду від 20.07.2022 у кримінальному провадженні №52017000000000736 за обвинуваченням

ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Любомль, Любомильського району, Волинської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України.

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного судового рішення

і встановлені судом першої інстанції обставини

Вироком Вищого антикорупційного суду від 20.07.2022 ОСОБА_6 визнано винним у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст.369-2 Кримінального кодексу України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки; зараховано у строк відбування покарання два дні тримання під вартою з розрахунку один день тримання під вартою за один день позбавлення волі; стягнуто процесуальні витрати за проведення експертиз; вирішена доля речових доказів; змінено відносно ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді застави на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, із поверненням заставодавцю грошових коштів, сплачених як застава.

За вироком суду ОСОБА_6 засуджено за одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, за наступних обставин.

05 грудня 2017 року інспектором СРПП Луцького районного відділення поліції Луцького відділу поліції ГУНП у Волинській області складено протокол про адміністративне правопорушення серія БД № 345136 за ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

08 грудня 2017 року вказаний протокол про адміністративне правопорушення направлено для розгляду до Луцького міськрайонного суду Волинської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 12 грудня 2017 року матеріали даної справи про адміністративне правопорушення передані для розгляду судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_12 і присвоєно № 161/19067/17.

18 грудня 2017 року, близько 09 год. 30 хв., перебуваючи в приміщенні Луцького міськрайонного суду Волинської області, яке розташоване за адресою: вул. Конякіна, буд. 3, м. Луцьк, ОСОБА_11 зустрів раніше знайомого суддю Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_6, який у ході розмови пообіцяв дізнатись інформацію щодо дати розгляду справи та прізвище судді, що буде її розглядати.

У період з 18 грудня 2017 року по 20 грудня 2017 року ОСОБА_6 з`ясував, що справа про вчинення ОСОБА_11 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, перебуває на розгляді у судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_12, у зв`язку з чим у нього виник умисел на одержання від ОСОБА_11 неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення суддею ОСОБА_12, який відповідно до пп. «ґ» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» та примітки до ст. 369-2 КК України, є особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

21 грудня 2017 року, близько 11 год. 15 хв., у ході зустрічі із ОСОБА_11, яка відбулась у приміщенні Луцького міськрайонного суду Волинської області за адресою: м. Луцьк, вул. Конякіна, буд. 3, ОСОБА_6, діючи з умислом на одержання для себе неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави суддею ОСОБА_12, повідомив ОСОБА_11, що узгодить із суддею ОСОБА_12 відкладення розгляду вищевказаної справи про адміністративне правопорушення за межі строків накладення адміністративного стягнення та призначив наступну зустріч 22 грудня 2017 року о 09 год. 00 хв.

22 грудня 2017 року, в період часу з 09 год. 01 хв. до 09 год. 04 хв., у ході зустрічі із ОСОБА_11, яка відбулась біля приміщення Луцького міськрайонного суду Волинської області, розташованого за адресою: м. Луцьк, вул. Конякіна, буд. 3, ОСОБА_6 висловив пропозицію за неправомірну вигоду вплинути на суддю ОСОБА_12, з метою затягування строків розгляду справи про адміністративне правопорушення та подальше прийняття ним рішення про її закриття у зв`язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративного стягнення, уточнивши при цьому розмір неправомірної вигоди в розмірі 500 доларів США, що згідно курсу Національного банку України на 22 грудня 2018 становило 13927, 98 грн. Під час вказаної зустрічі ОСОБА_6 порекомендував ОСОБА_11 знайти адвоката для захисту своїх прав та надання правової допомоги у розгляді судом справи про адміністративне правопорушення.

15 березня 2018 року, орієнтовно о 08 год. 45 хв. під час зустрічі, яка відбулась у приміщенні Луцького міськрайонного суду Волинської області, розташованому за адресою: м. Луцьк, вул. Конякіна, буд. 3, ОСОБА_6, діючи з умислом на одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, повідомив ОСОБА_11, що предмет неправомірної вигоди у сумі 500 доларів США необхідно передати йому через адвоката ОСОБА_13 .

Цього ж дня, приблизно о 15 год. 17 хв., на виконання вказівки ОСОБА_6, ОСОБА_11 зустрівся із адвокатом ОСОБА_13 за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_3 та передав йому для подальшої передачі судді ОСОБА_6 за вплив на прийняття рішень суддею ОСОБА_12 неправомірну вигоду у розмірі 500 доларів США, що згідно курсу Національного банку України станом на 15 березня 2018 року складало 13007 грн.

Зміст вимог апеляційної скарги

і узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі (з урахуванням доповнень до неї) захисник ОСОБА_7, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, ставить вимогу про скасування вироку від 20.07.2022 та призначення нового розгляду у суді першої інстанції.

Захисник вказує про вчинення органом досудового розслідування провокації відносно обвинуваченого ОСОБА_6 шляхом штучного створення доказів та залучення агентів ОСОБА_14 та ОСОБА_11, на підставі заяв яких були зареєстровані різні кримінальні провадження щодо корупційної діяльності суддів Луцького міськрайонного суду Волинської області, зокрема обвинуваченого. При цьому судом першої інстанції не надано належної оцінки доводам сторони захисту щодо активної поведінки правоохоронних органів та підбурювання обвинуваченого агентами ОСОБА_14 та ОСОБА_11, а також відхилені клопотання на підтвердження таких доводів. При цьому в контексті доведення провокації відносно обвинуваченого судом першої інстанції не взяті до уваги докази, які б могли істотно вплинути на висновки суду, а саме: протокол за результатами проведення НСРД - аудіо-, відеоконтролю особи від 25.01.2018 з додатком; протокол за результатами проведення НСРД - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 25.01.2018; протокол за результатами проведення НСРД - аудіо-, відеоконтролю особи від 02.01.2018 з додатком.

Захисник наполягає на недопустимості доказів, отриманих на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 01.11.2017 у кримінальному провадженню № 52017000000000736 за ч. 3 ст. 368 КК України за заявою ОСОБА_14, оскільки дозвіл на використання таких доказів у кримінальному провадженні за заявою ОСОБА_11 в матеріалах провадження відсутній. Зокрема захисник вказує на недопустимість таких доказів: протоколу від 02.01.2018 за результатами проведення 21.12.2017 аудіо-відеоконтролю особи з додатками до нього, а також протоколу від 02.01.2018 за результатами проведення 22.12.2017 аудіо-відео контроль особи та додатків до нього.

Суд першої інстанції визнав допустимим доказом протокол за результатами проведення НСРД аудіо-відео-контролю особи від 01.03.2018 відносно судді ОСОБА_12, втім зазначена розмова відбулась між ОСОБА_12, ОСОБА_6 та ОСОБА_15, при цьому у матеріалах провадження відсутній дозвіл слідчого судді на втручання у приватне спілкування ОСОБА_6 та ОСОБА_15 . В протоколі зазначено, що в них відображено події, які відбувались 27.02.2018, в той час, як в ході судового розгляду в суді першої інстанції було встановлено, що в дійсності такі події відбулись 26.02.2018. Крім того, вказаний протокол не було легалізовано, у зв`язку з чим протокол від 01.03.2018 разом із додатком до нього є недопустимим доказом.

Захисник стверджує, що судом першої інстанції не надано оцінки доводам сторони захисту щодо порушень вимог ч.3 ст.214 КПК України та незаконності процесуальних рішень прокурорів Волинської області, прийнятих за день до внесення відомостей в ЄРДР № 42017030000000480 від 18.11.2017, а саме: повідомлення від 17.11.2017 про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017030000000480; постанови від 17.11.2017 про проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017030000000480, постанови заступника прокурора Волинської області від 17.11.2017 про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні № 42017030000000480.

Захисник вказує, що судом першої інстанції проігноровано факт порушення вимог ч.5 ст. 36 КПК України під час призначення групи прокурорів у даному кримінальному провадженні та, як наслідок, недопустимості постанови про об`єднання кримінальних проваджень за №52017000000000736 №42017030000000480 під єдиним номером 52017000000000736. Крім того, повторна заява Зажицького від 20.12.2017 на ім`я прокурора САП ОСОБА_16 не зареєстрована у журналі обліку інформації САП, не зазначено посадову особу, яка відбирала таку заяву, а лише прізвище та ініціали особи, а також не містить попередження заявника про кримінальну відповідальність про завідомо неправдиве повідомлення про злочин.

Також захисник зазначає, що протокол за результатами проведення контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту не містить необхідних обов`язкових відомостей, передбачених ст.ст. 104, 106 КПК України. Поняті ОСОБА_17 та ОСОБА_18, які були залучені при огляді, ідентифікації та поміченні грошових коштів, не мали доступу до державної таємниці, як того вимагає ч. 3 ст. 517 КПК України. Крім того, матеріали провадження не містять доказів походження предмету неправомірної вигоди - грошових коштів у сумі 500 доларів США.

Обшуку у житлі ОСОБА_13 був проведений незаконно, без ухвали слідчого судді, тому усі докази, отримані за результатами даної слідчої дії та похідні від них, мають бути визнані недопустимими.

Вручення повідомлення про підозру ОСОБА_6, а також повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри здійснено неуповноваженим прокурором.

Оскільки Вищою радою правосуддя встановлений факт та прийнято рішення щодо відсутності впливу на суддю ОСОБА_12 з боку обвинуваченого ОСОБА_6, відсутня така ознака обвинувачення як здійснення впливу.

Захисник зазначає, що обвинувальний акт відносно ОСОБА_6 направлений до суду із порушенням строків досудового розслідування.

Крім того, захисник посилається, що судові засідання у Вищому антикорупційному суді, які відбулись 21.06.2022, 22.06.2022, 23.06.2022, 24.06.2022, 19.07.2022 та 20.07.2022 проводились із застосуванням відео-конференції через систему EASYCON, в той же час, проведення судового засідання з використанням власного облікового запису в системі «EasyCon» унеможливлює реалізацію положень ч.4 ст.336 КПК України.

В апеляційній скарзі захисники ОСОБА_9 та ОСОБА_8, посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, прохають скасувати вироку від 20.07.2022 та призначити новий розгляду у суді першої інстанції.

Крім доводів, аналогічних доводам апеляційної скарги захисника ОСОБА_7, захисники зазначають, що суд першої інстанції вийшов за межі висунутого ОСОБА_6 обвинувачення, не змінивши при цьому правову кваліфікацію, чим, за переконанням захисників, перейняв на себе функцію сторони обвинувачення та самостійно встановив інші фактичні обставини кримінального правопорушення ніж ті, у вчинені якого обвинувачувався ОСОБА_6 згідно обвинувального акту прокурора.

Суд першої інстанції допустив порушення права обвинуваченого ОСОБА_6 на захист, заборонивши у судовому засіданні оголосити письмові пояснення.

Також захисники вказують, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №52017000000000736 в порушення вимог ч.3 ст.214 КПК України розпочалось та здійснювалось до внесення відповідних відомостей до ЄРДР.

Ще 02.11.2017 та 03.11.2017 стороною обвинувачення було отримано докази, які обумовлювали необхідність закриття кримінального провадження №52017000000000736, але рішення про його закриття було прийнято лише 09.07.2018.

Захисники вказують, що матеріали провадження не містять відомостей про надання ОСОБА_11 після 21.12.2017 згоди про його залучення до конфіденційного співробітництва у кримінальному провадженні № 52017000000000736, як і відсутнє відповідне процесуальне рішення органу досудового розслідування про його залучення до такого співробітництва. В той час як кримінальні провадження №52017000000000736 та №42017030000000480 на момент початку проведення негласних слідчих (розшукових) дій 21.12.2017 із залученням ОСОБА_11 до конфіденційної співпраці у кримінальному провадженні № 42017030000000480 не були об`єднані в одне провадження.

Також захисники посилаються, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42017030000000480 від 18.11.2017 за заявою ОСОБА_11 станом на день проведення негласних слідчих (розшукових) дій - 21.12.2017 здійснювалось неналежним органом досудового розслідування.

Крім того захисники вказують, що протокол за результатами аудіо-, відео контролю особи 02.11.2017 за участю ОСОБА_14 був складений детективом із порушенням строків, передбачених ч. 3 ст. 252 КПК України - лише 25 січня 2018 року.

Також захисники зазначають, що виділення з матеріалів кримінального провадження №52017000000000736 в окреме провадження частини матеріалів досудового розслідування за заявою ОСОБА_14 у обсязі, що стосується судді ОСОБА_12, які не відкривались стороні захисту, порушує гарантії справедливого судового розгляду, оскільки створюють реальні перешкоди захисту в можливості встановити або виявити обставини, які спростовують вину ОСОБА_6 або взагалі виключають злочинність його дій.

За переконанням захисників, у даному кримінальному провадженні не йде мова про провокацію, оскільки відносно обвинуваченого ОСОБА_6 мало місце підбурювання до тяжкого злочину, що не є тотожними поняттями.

Як зазначають захисники, отримання ОСОБА_6 неправомірної вигоди 15.03.2018 виключає можливість вчинення ним впливу з метою непритягнення ОСОБА_11 до адміністративної відповідальності через те, що на той час строки притягнення ОСОБА_11 до такої відповідальності сплили ще 05.03.2018.

Захисники також посилаються на штучне завищення стороною обвинувачення попередньої правової кваліфікації, шляхом внесення до ЄРДР відомостей про нібито вчинення тяжкого злочину, що обумовило проведення негласних слідчих (розшукових дій).

В обґрунтування доводів щодо неповноти судового розгляду, захисники вказують на відхилення судом низки клопотань сторони захисту, зокрема про відмову у проведенні психолого-лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи, судової фоноскопічної експертизи та про допит низки осіб.

Під час судового розгляду захисниками було заявлено клопотання про закриття кримінального провадження на підставі п.10 ч.1 ст.284 КПК України, обґрунтоване посиланням на висновок щодо застосування положень ст.249 КПК України, викладений в Постанові Об`єднаної палати ККС ВС від 31.10.2022 у справі №753/12578/19. Оцінку доводам вказаного клопотання колегією суддів вирішено надати у нарадчій кімнаті, як одному з доводів, який, за переконанням сторони захисту, може обумовлювати скасування оскаржуваного вироку з послідуючим закриттям кримінального провадження.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні захисник ОСОБА_7 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та апеляційної скарги захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_8, наполягав на їх задоволенні.

Захисники ОСОБА_9 та ОСОБА_8 вимоги своє апеляційної скарги та апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 підтримали та прохали їх задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні прохав задовольнити апеляційні скарги своїх захисників, з підстав викладених в них.

Прокурор надав суду письмові заперечення в яких наполягав на законності обґрунтованості та вмотивованості оскаржуваного вироку, в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту.

Мотиви суду

Заслухавши доповідь головуючого, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги в частині здійснення судом першої інстанції судового розгляду за межами висунутого обвинувачення, колегія суддів виходить з наступного.

Сторона захисту наполягала на тому, що матеріалами судової справи підтверджується, що суд першої інстанції вийшов за межі висунутого ОСОБА_6 обвинувачення відповідно до обвинувального акту в частині обсягу (змісту) обвинувачення та без зміни правової кваліфікації, чим неправомірно перейняв на себе функцію сторони обвинувачення особи у вчиненні злочину та всупереч закону самостійно встановив інші фактичні обставини кримінального правопорушення аніж ті, у вчиненні яких прокурором обвинувачувався ОСОБА_6 . Такий висновок сторони захисту ґрунтується на порівнянні формулювання обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті та формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, викладеного в оскаржуваному вироку. Вказане

Колегія суддів не погоджується з наведеним доводом апеляційної скарги.

Так, відповідно до обвинувального акту від 31.07.2018, складеного старшим детективом Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_19 та погодженого прокурором у кримінальному провадженні №52017000000000736 ОСОБА_20, ОСОБА_6 обвинувачувався у пропозиції здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави за надання неправомірної вигоди для себе та в одержанні неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України (т.1 а.с.6-19).

В той же час, оскаржуваним вироком, ОСОБА_6 засуджено за одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, тобто за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, судовий розгляд в суді першої інстанції відбувався в межах обвинувачення, сформулюваного в обвинувальному акті, шляхом дослідження доказів, поданих суду як стороною обвинувачення так і стороною захисту на підтвердження чи спростування обставин, які сторона обвинувачення вважала встановленими.

За результатом судового розгляду суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність вини обвинуваченого у пропозиції здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави за надання неправомірної вигоди для себе. В той же час суд першої інстанції дійшов висновку про одержання обвинуваченим ОСОБА_6 неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Оскільки обидва склади злочину: пропозиція здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави за надання неправомірної вигоди для себе та одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави охоплюються єдиною нормою закону про кримінальну відповідальність - ч.2 ст.369-2 КК України, у суду першої інстанції не було підстав для зміни правової кваліфікації дій обвинуваченого за іншою нормою КК України.

Таким чином, зазначений довід сторони захисту щодо здійснення судом першої інстанції судового розгляду з порушенням вимог ст.337 КПК України - поза межами висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту не знайшов свого підтвердження під час апеляційного розгляду та відхиляється колегією суддів.

Також суд відхиляє доводи сторони захисту в частині обмеження права на захист обвинуваченого ОСОБА_6, яке, за твердженням сторони захисту, полягало у забороні судом першої інстанції оголосити обвинуваченому письмові пояснення.

Так, 18.01.2022 до суду першої інстанції від обвинуваченого ОСОБА_6 надійшли письмові пояснення з приводу обвинувачення з додатками (т.9 а.с. 19-104).

У подальшому, в судовому засіданні, що відбулось 16.06.2022, судом було заплановано проведення допиту обвинуваченого ОСОБА_6, і останній повідомив про своє бажання оголосити вищевказані пояснення, однак через відсутність у судовому засіданні захисників розгляд кримінального провадження було відкладено на 17.06.2022 (т.12 а.с.160).

В судовому засіданні 17.06.2022 обвинувачений ОСОБА_6 надав показання в порядку ст.351 КПК України, після чого сторона захисту повідомила, що письмові пояснення та додатки до них не є доказами у справі, а лише доводами, які суду слід перевірити в контексті доведення правдивості показань (т.12 а.с.186-189). При цьому обвинувачений ОСОБА_6 не висловлював бажання оголосити вказані письмові пояснення.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_8 в частині здійснення органом досудового розслідування слідчих дій у кримінальному провадженні №52017000000000736 до моменту внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_14, виходячи з наступного.

В своїй апеляційній скарзі захисники зазначають, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №52017000000000736 в порушення вимог ч.3 ст.214 КПК України розпочалось та здійснювалось до внесення відповідних відомостей до ЄРДР. Так, допит свідка ОСОБА_14 було розпочато за 35 хвилин до внесенні відомостей до ЄРДР і протокол допиту у подальшому став підставою для отримання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Тобто і сам протокол допиту, і наступні докази, отримані на підставі його використання, відповідно до доктрини «плодів отруйного дерева» є недопустимими доказами.

Однак такі твердження сторони захисту не підтверджуються матеріалами кримінального провадження, з яких вбачається, що 27.10.2017 о 22:34:15 до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості у кримінальному провадженні №52017000000000736 за фактом вимагання службовою особою неправомірної вигоди (т.2 а.с.1) на підставі заяви ОСОБА_14 від 27.10.2017 (т.2 а.с. 3). В свою чергу до клопотання заступника Генерального прокурора України - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 01.11.2017, всупереч твердженням захисників, жодний протокол допиту свідка не додавався (т.5 а.с.4-7) та предметом дослідження слідчого судді не був (т.5 а.с.8-11).

Крім того, протокол допиту свідка ОСОБА_14 від 27.10.2017, на який посилаються захисники, ні стороною обвинувачення, ні стороною захисту до матеріалів судової справи не долучався та предметом оцінки суду першої інстанції не був.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 щодо незаконності процесуальних рішень прокурорів Волинської області, прийнятих 17.11.2017, колегія суддів виходить із наступного.

В своїй апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7, посилаючись на порушення стороною обвинувачення приписів ч.3 ст.214 КПК України, наполягає на незаконності низки процесуальних рішень прокурорів Волинської області, прийнятих 17.11.2017, оскільки вони були винесені за день до внесення відомостей в ЄРДР за №42017030000000480 від 18.11.2017.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження, відомості про кримінальне правопорушення за №42017030000000480 були внесені на підставі рапорту від 17.11.2017 о/у УЗЕ у Волинській області ДЗЕ НП України про факт вимагання службовими особами Луцького міськрайонного суду Волинської області неправомірної вигоди (т.3 а.с.29).

Також в матеріалах провадження міститься витяг з кримінального провадження №42017030000000480, відповідно до якого датою надходження відповідної інформації про виявлення кримінального правопорушення є 17.11.2017, а датою внесення до ЄРДР відповідних відомостей є 18.11.2017 (т.2 а.с.27).

Одночасно з цим в матеріалах провадження міститься повідомлення про початок досудового розслідування № 17-0480вих-17 від 17.11.2017, складене начальником слідчого відділу прокуратури Волинської області ОСОБА_21 (т.8 а.с.27). Вказане повідомлення містить номер кримінального провадження - №42017030000000480 та дату внесення відомостей до ЄРДР про кримінальне правопорушення - 17.11.2017.

Також в матеріалах провадження міститься постанова про проведення досудового розслідування, складена від 17.11.2017, винесена начальником слідчого відділу прокуратури Волинської області ОСОБА_21, відповідно до якої проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42017030000000480, зареєстрованому у ЄРДР 17.11.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, доручено відповідним слідчим слідчого відділу прокуратури Волинської області (т.8 а.с.28).

Крім того, матеріали кримінального провадження містять постанову про визначення групи прокурорів, винесену заступником прокурора Волинської області 17.11.2017, в якій наводиться відповідний номер кримінального провадження - №42017030000000480 та дата його реєстрації - 17.11.2017 (т.8 а.с.29).

Всі вищевказані документи складені 17.11.2017 та містять зазначення номеру кримінального провадження - №42017030000000480.

Відповідно до п.2 глави 2 розділу ІІ Положення «Про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань», затвердженого 06.04.2016 Наказ Генеральної прокуратури України №139, в редакції станом на дату надходження рапорту о/у УЗЕ у Волинській області ДЗЕ НП України про факт вимагання службовими особами Луцького міськрайонного суду Волинської області неправомірної вигоди (17.11.2017), керівник прокуратури, органу досудового розслідування після перевірки внесених до Реєстру відомостей реєструє кримінальне провадження. У Реєстрі автоматично фіксується дата обліку інформації та присвоюється номер кримінального провадження. Факт реєстрації кримінального правопорушення (провадження) настає з моменту підтвердження керівником прокуратури або органу досудового розслідування таких відомостей.

Таким чином, зазначення у відповідних процесуальних документах номеру кримінального провадження є можливим виключно після моменту присвоєння такого номеру, що у свою чергу відбувається лише після внесення відповідних відомостей до Реєстру.

Тобто, складання вищевказаних процесуальних документів з наведенням у них відповідного номеру кримінального провадження - №42017030000000480 могло відбутись виключно після внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, при цьому розбіжності в зазначенні дати внесення відомостей про кримінальне правопорушення у витягах з ЄРДР визнається колегією суддів технічною помилкою, яка не впливає на той факт, що всі наведені процесуальні рішення були прийняті лише після внесення відомостей до ЄРДР та присвоєння відповідного номеру кримінального провадження, у відповідності до приписів ст.214 КПК України.

У зв`язку з наведеним, даний довід апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 колегією суддів відхиляється.

Колегією суддів відхиляються доводи апеляційних скарг захисників щодо недопустимості усіх доказів, отриманих в результаті проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42017030000000480 через його здійснення, за переконанням сторони захисту, неналежним органом досудового розслідування - прокурорами прокуратури Волинської області.

Так, відомості про кримінальне правопорушення за №42017030000000480 були внесені 17.11.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань начальником слідчого відділу прокуратури Волинської області ОСОБА_21 (т.2. а.с.27). Проведення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні начальником слідчого відділу прокуратури Волинської області також було доручено підлеглим слідчим - слідчим слідчого відділу прокуратури Волинської області (т.8 а.с.28).

Слідчі слідчого відділу прокуратури Волинської області здійснювали досудове розслідування у даному кримінальному провадженні до 21.12.2017, коли підслідність у кримінальному провадженні було визначено за детективами Національного антикорупційного бюро України.

Оцінюючи доводи апеляційних скарг в частині проведення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні в період з 17.11.2017 по 21.12.2017 неналежним органом з порушенням правил підслідності колегія суддів виходить з того, що відповідно до вимог ст. 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

При цьому слід зазначити, що приписи статей 214 та 218 КПК України передбачають різний алгоритм дій в залежності від суб`єкта, який здійснив внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальне правопорушення.

Так, якщо відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені прокурором, він зобов`язаний невідкладно, але не пізніше наступного дня, з дотриманням правил підслідності передати наявні у нього матеріали до органу досудового розслідування та доручити проведення досудового розслідування (ч. 7 ст. 214 КПК України).

Одночасно з цим, відповідно до ч. 2 ст. 218 КПК України, якщо слідчому із заяви, повідомлення або інших джерел стало відомо про обставини, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення, розслідування якого не віднесене до його компетенції, він проводить розслідування доти, доки прокурор не визначить іншу підслідність.

Приписи ч.2 ст.218 КПК України, в редакції станом на час внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення №42017030000000480, не містять вказівки на час, в межах якого прокурором має бути визначена підслідність за іншим органом досудового розслідування, тоді як несвоєчасне проведення слідчим відповідних процесуальних дій призводитиме до беззворотньої втрати важливих доказів, а відтак - неможливості забезпечення основних завдань кримінального судочинства.

Згідно з абз.4 п.1 розділу XI Перехідні положення КПК України (в редакції Закону № 916-VIII від 24.12.2015 р.), після введення в дію частини п`ятої статті 216 цього Кодексу розпочаті слідчими органів прокуратури кримінальні провадження продовжують здійснюватися слідчими органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом, до закінчення досудового розслідування, але не довше двох років.

При цьому колегія суддів зауважує, що в розрізі наведених положень КПК України, слідчі органів прокуратури у вказаний період часу не мали статус та не виконували функцій прокурора в розумінні положень ст.36 КПК України, а діяли саме як слідчі в межах повноважень, визначених ст. 40 КПК України.

З наведеного слідує, що слідчий прокуратури, який зареєстрував в ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, проводив досудове розслідування у цій справі доти, доки прокурор у кримінальному провадженні після встановлення за результатом проведення необхідних слідчих дій відповідних обставин не визначив іншу підслідність провадження - зокрема, за детективами НАБУ, у повній відповідності до приписів КПК України.

Таким чином, процесуальні рішення, прийняті у період проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42017030000000480 слідчими слідчого відділу прокуратури Волинської області (з 17.11.2017 по 21.12.2017), не можуть бути визнані незаконними, а здобуті докази - недопустимими.

Відносно доводів сторони захисту щодо порушення вимог ч.5 ст.36 КПК України під час визначення групи прокурорів у даному кримінальному провадженні, колегія суддів доходить наступних висновків.

Сторона захисту наполягає на незаконності постанови про визначення групи прокурорів від 21.12.2017, оскільки таке процесуальне рішення винесено із недотримання належної правової процедури, передбаченої ч.5 ст.36 КПК України, а саме - без наведення оцінки неефективності діяльності органу досудового розслідування у даному кримінальному провадженні. У зв`язку з незаконністю постанови від 21.12.2017 про визначення групи прокурорів, незаконною є і постанова прокурора ОСОБА_22 про об`єднання кримінальних проваджень за №52017000000000736 №42017030000000480 під єдиним номером 52017000000000736, яка є похідною від вказаної постанови про визначення групи прокурорів.

Відповідно до матеріалів провадження, постановою від 21.12.2017 підслідність кримінального провадження №42017030000000480 було визначено за детективами Національного антикорупційного бюро України (т.3, а.с.12-13).

В цей же день постановою заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_16 було винесено постанову про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні №42017030000000480 у складі прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_16, ОСОБА_20, ОСОБА_23, ОСОБА_10, ОСОБА_22 (т.3 а.с.14 - 15).

Колегія суддів звертає увагу, що визначення групи прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, відповідно до ч.1 ст.37 КПК України, відноситься до компетенції керівника органу прокуратури. А реалізація останнім відповідних повноважень щодо призначення конкретних прокурорів не пов`язується законодавцем з оцінкою ефективності здійснення розслідування відповідним органом досудового розслідування.

Відтак, такі доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства, як і доводи про незаконність постанови про об`єднання кримінальних проваджень за №52017000000000736 №42017030000000480 під єдиним номером 52017000000000736, як похідної.

Колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги сторони захисту відносно відсутності поміток про реєстрацію повторної заяви ОСОБА_11 від 20.12.2017 на ім`я прокурора САП ОСОБА_16 у журналі обліку інформації САП, не зазначення посадової особи, яка відбирала таку заяву, а лише її прізвища та ініціалів, а також відсутності попередження заявника про кримінальну відповідальність про завідомо неправдиве повідомлення про злочин.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження, 20.12.2017 ОСОБА_11 подав рукописну заяву про вимагання у нього неправомірної вигоди суддями Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_6 та ОСОБА_12 за непритягнення до адміністративної відповідальності. Безпосередньо у тексті самої заяви міститься твердження про обізнаність заявника щодо кримінальної відповідальності за завідомо неправдиве повідомлення про злочин та наявна відмітка при відібрання даної заяви ОСОБА_22 (т.3 а.с.20-21).

Відомості про кримінальне правопорушення за вказаною заявою були зареєстровані у Єдиному реєстрі досудових розслідувань 21.12.2017 з присвоєнням номеру кримінального провадження 42017000000005047 (т.3 а.с.24).

Колегія суддів зауважує, що відсутність відповідної відмітки на самій заяві про злочин щодо реєстрації такої заяви не свідчить про незаконність внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а незазначення прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_22 своєї посади, не позбавляє його права відібрати таку заяву та не звільняє від обов`язку, відповідно до вимог ст.214 КПК України, внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Стосовно тверджень сторони захисту про недопустимість як доказу протоколу за результатами проведення аудіо-, відеоконтролю особи від 01.03.2018 відносно судді ОСОБА_12, колегія суддів виходить з наступного.

Сторона захисту наполягає на недопустимості вказаного протоколу, виходячи з того, що в ньому зафіксовані розмова, що відбулась між ОСОБА_12, ОСОБА_6 та ОСОБА_15, при цьому у матеріалах провадження відсутній дозвіл слідчого судді на втручання у приватне спілкування ОСОБА_6 та ОСОБА_15 . В протоколі зазначено, що в них відображено події, які відбувались 27.02.2018, в той час, як в ході судового розгляду в суді першої інстанції було встановлено, що в дійсності такі події відбулись 26.02.2018. Крім того, вказаний протокол не було легалізовано, у зв`язку з чим протокол від 01.03.2018 разом із додатком до нього є недопустимим доказом.

Аналізуючи наведений довід, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини даного кримінального провадження.

27.01.2017 було зареєстроване кримінальне провадження №52017000000000736 за підозрою службових осіб, які займають особливо відповідальне становище, у прийнятті пропозиції одержання неправомірної вигоди. Попередня правова кваліфікація ч. 3 ст. 368 КК України. Органом досудового розслідування визначено Національне антикорупційне бюро України.

17.11.2017 зареєстроване кримінальне провадження №42017030000000480, відповідно до якого службові особи одного з правоохоронних органів Волинської області вимагають та отримують неправомірну вигоду за прийняття рішень в межах своєї компетенції. Попередня правова кваліфікація ч. 3 ст. 368 КК України.

21.12.2017 було зареєстроване кримінальне провадження №42017000000005047 за фактом вимагання суддями неправомірної вигоди. Попередня правова кваліфікація ч. 3 ст. 368 КК України. Органом досудового розслідування визначено Національне антикорупційне бюро України.

Постановою прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_22 від 21.12.2017 були об`єднані матеріали досудових розслідувань у кримінальних провадженнях №42017000000005047 та №52017000000000736. Об`єднаному кримінальному провадженню було присвоєно номер №52017000000000736. Підставою для об`єднання зазначено можливе вчинення кримінальних правопорушень, щодо яких здійснювались зазначені розслідування, однією особою (т.3 а.с.25 - 26).

Постановою прокурора у кримінальному провадженні №42017030000000480 від 21.12.2017 підслідність кримінального правопорушення у даному кримінальному проваджені була визначена за детективами Національного антикорупційного бюро України (т.3 а.с. 12 - 13).

Постановою прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_22 від 21.12.2017 були об`єднані матеріали досудових розслідувань у кримінальних провадженнях №42017030000000480 та №52017000000000736. Об`єднаному кримінальному провадженню було присвоєно номер №52017000000000736. Підставою для об`єднання зазначено можливе вчинення кримінальних правопорушень, щодо яких здійснювались зазначені розслідування, однією особою (т.3 а.с.16 - 17).

Ухвалою слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2018 року було надано дозвіл на проведення у кримінальному провадженні №52017000000000736 НС(Р)Д відносно ОСОБА_12, строком на два місяці з моменту винесення ухвали, зокрема на обстеження публічно недоступних місць - службового кабінету ОСОБА_12 №209, розташованого в адміністративній будівлі Луцького міськрайонного суду Волинської області, шляхом таємного проникнення в них, з метою встановлення технічних засобів аудіо-, відеоконтролю особи, та безпосередньо аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_12 (т.5, а.с. 95-101).

Відповідно до змісту ст.270 КПК України, суть аудіо-, відеоконтролю особи полягає у здійсненні прихованої фіксації відомостей за допомогою аудіо-, відеозапису всередині публічно доступних місць, без відома їх власника, володільця або присутніх у цьому місці осіб, за наявності відомостей про те, що розмови і поведінка осіб у цьому місці, а також інші події, що там відбуваються, можуть містити інформацію, яка має значення для кримінального провадження.

Таким чином, здійснюється втручання в приватне спілкування особи, відносно якої надано дозвіл на проведення аудіо-, відеоконтролю з заздалегідь невизначеним колом осіб, зміст якого може мати значення для кримінального провадження. А відтак, за умови надання слідчим суддею дозволу на здійснення аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_12 у його службовому кабінеті, фіксація його спілкування у зазначеному приміщенні з обвинуваченим ОСОБА_6 та свідком ОСОБА_15 з приводу обставин, пов`язаних з предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні №52017000000000736 не потребувала здійснення додаткового судового контролю з боку слідчого судді.

Що стосується тверджень сторони захисту про недопустимість протоколу від 01.03.2018, складеного за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_12, у зв`язку з відсутністю дозволу слідчого судді на використання, в порядку ч.1 ст.257 КПК України, результатів НС(р)Д у кримінальному провадженні за заявою ОСОБА_11, колегія суддів зауважує, що дозвіл на проведення вказаної негласної слідчої (розшукової) дії отримано в об`єднаному кримінальному провадженні №52017000000000736, сама негласна слідча (розшукова) дія проведена в рамках даного кримінального провадження, а її результати використані під час судового розгляду обвинувального акту у цьому ж кримінальному провадженні - №52017000000000736.

Тобто жодних підстав для отримання відповідного дозволу в порядку ст.257 КПК України не існувало, а такий довід апеляційної скарги не ґрунтується ані на вимогах кримінального процесуального законодавства, ані на матеріалах кримінального провадження.

Відносно доводів сторони захисту про зазначення в протоколі дати події - 27.02.2018, в той час, як в ході судового розгляду в суді першої інстанції було встановлено, що в дійсності такі події відбулись 26.02.2018, колегія суддів зазначає наступне.

Як було встановлено в ході судового розгляду в суді першої інстанції, у протоколі за результатами проведення аудіо-, відеоконтролю особи від 01.03.2018 відносно судді ОСОБА_12 зафіксовані події та спілкування, дата яких помилково зазначена - 27 лютого 2018 року, однак фактично вони відбувались 26 лютого 2018 року.

Той факт, що події, відображені у протоколі аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_12 від 01.03.2018 відбувались саме 26.02.2018 не заперечувалось сторонами провадження ні у суді першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду.

Однак вказана помилка не є підставою для визнання недопустимим цього доказу, тим більше, що стороною захисту в суді першої інстанції та апеляційному суді результати, викладені у протоколі про проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 01 березня 2018 року не оспорювалися.

Щодо посилань сторони захисту на те, що матеріали провадження не містять відомостей про надання ОСОБА_11 після 21.12.2017 згоди про його залучення до конфіденційного співробітництва у кримінальному провадженні № 52017000000000736, як і відсутнє відповідне процесуальне рішення органу досудового розслідування про його залучення до такого співробітництва, колегія суддів виходить із наступного.

З матеріалів кримінального провадження вбачається те, що 21.12.2017 ОСОБА_11 добровільно надав письмову згоду на залучення його до конфіденційного співробітництва у межах кримінального провадження №42017030000000480 (т.8 а.с.31), що останній підтвердив під час судового розгляду в суді першої інстанції.

В цей же день було складено протокол попередження про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування та роз`яснення прав особи, залученої до проведення слідчих дій (т.8 а.с. 32-33) та постанову Прокуратури Волинської області від 21 грудня 2017 року про залучення ОСОБА_11 до проведення слідчих дій у кримінальному провадженні №42017030000000480 від 17 листопада 2017 року (т.8 а.с.34-35).

Також, 21.12.2017, як вже зазначалось, постановою прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_22 від 21.12.2017 були об`єднані матеріали досудових розслідувань у кримінальних провадженнях №42017030000000480 та №52017000000000736. Об`єднаному кримінальному провадженню було присвоєно номер №52017000000000736. Підставою для об`єднання зазначено можливе вчинення кримінальних правопорушень, щодо яких здійснювались зазначені розслідування, однією особою (т.3 а.с.16 - 17).

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для повторного залучення ОСОБА_11 до конфіденційного співробітництва у межах об`єднаного кримінального провадження №52017000000000736, так як відсутність нової постанови не змінює правового змісту проведених процесуальних дій у межах НСРД в об`єднаному провадженні та не ставить під сумнів адекватність, правову обізнаність або добровільність на проведення таких дій ОСОБА_11, зважаючи на його заяву про співробітництво.

Сторона захисту також посилається на очевидну недопустимість протоколу від 16.03.2018, складеного за результатами проведення контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту, у зв`язку з незазначенням в ньому повного ходу проведення слідчої дії, відомостей про вдягання на свідка ОСОБА_11 спеціальної апаратури, відомостей про таку апаратуру, до протоколу не прикріплені картки на яких здійснювався запис.

Колегія суддів критично ставиться до таких тверджень сторони захисту у зв`язку з наступним. Судом першої інстанції під час судового розгляду досліджувався протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової дії) - контролю за вчиненням злочину від 16.03.2018 року (т. 5, а.с. 68-71), в якому належним чином наведені необхідні реквізити та хід слідчої дії, що відбувалась 15.03.3018, зокрема зміст розмови між обвинуваченим ОСОБА_6 та свідком ОСОБА_11, яка складалася з декількох частин та відбувалася у різних приміщеннях Луцького міськрайонного суду Волинської області 15 березня 2018 року.

Зміст вказаного протоколу у повній мірі відповідає змісту цих же розмов, зафіксованих у протоколі за результатами аудіо -, відео контролю за особою від 16 березня 2018 року.

У протоколі контролю за вчиненням злочину від 16.03.2018 року відображені ті фактичні дані щодо ходу процесуальних дій, які мають значення для кримінального провадження та надають можливість зрозуміти перебіг проведення НСРД. Відомості, які на думку сторони захисту мають міститись у протоколах (крім фактично відображених у їх змісті), не впливають на факт одержання неправомірної вигоди та достовірність здобутих фактичних даних про його обставини. Яке значення мають вищенаведені відомості та як вони можуть вплинути на встановлення обставин, що підлягають доказуванню у цьому провадженні, сторона захисту не пояснила. Зміст протоколу, складеного за результатами НСРД від 16 березня 2017 року, за переконанням колегії суддів, цілком відповідає вимогам статей 105, 106, 107, 252, 269, 271 КПК України.

Щодо незазначення у протоколах, складених за результатами проведення НСРД, відомостей щодо спеціального обладнання, яке використовувалось під час проведення, колегія суддів виходить із наступного.

Згідно положень ч.1 ст.246 КПК України негласні слідчі (розшукові) дії є різновидом слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом, а тому відомості про назви та характеристики технічних засобів, які застосовувалися при їх проведенні, обґрунтовано не наведені в протоколах за результатами НСРД.

Відповідно до пунктів 4.5.1, 4.5.6 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом голови Служби безпеки України від 12 серпня 2005 року № 440 (в редакції, чинній на момент здійснення процесуальних дій), до державної таємниці належать відомості про номенклатуру, фактичну наявність спеціальних технічних засобів чи спеціальної техніки: устаткування, апаратури, приладів, пристрів, програмного забезпечення, препаратів та інших виробів, призначених (спеціально розроблених, виготовлених, запрограмованих або пристосованих) для негласного отримання інформації, що розкривають найменування, принцип дії чи експлуатаційні характеристики технічних засобів розвідки, спеціальних технічних засобів чи спеціальної техніки, призначених для здійснення та забезпечення оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності, володіння якими дає змогу зацікавленій стороні впливати на її результати, що створює загрозу національним інтересам і безпеці. Враховуючи, що відомості про спеціальні технічні засоби, призначені для негласного отримання інформації, є державною таємницею і стосуються не тільки цього кримінального провадження, їх розголошення без належних і обґрунтованих підстав загрожує національним інтересам та безпеці, поняття і ознаки яких визначені в Законі України від 21 червня 2018 року № 2469-VIII «Про національну безпеку України».

Отже, право обмеження стосовно розкриття у кримінальному провадженні відомостей, визначених ст. 246 КПК, обумовлено віднесенням їх до державної таємниці та потребою зберігати таємні методи розслідування злочинів.

Не зазначення в протоколах НСРД технічних засобів, які використовувалися під час проведення НСРД, не ставить під сумнів належність та допустимість як доказів протоколів НСРД та додатків до них, з огляду на положення статей 85 - 87 КПК, адже їх збирання й закріплення відбулося без порушення гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінальним процесуальним законодавством порядку, вони походять із належного процесуального джерела, отримані належним суб`єктом, у належному процесуальному порядку з належним оформленням джерела фактичних даних.

Стосовно тверджень сторони захисту про відсутність карток, на яких здійснювався запис під час проведення контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту, то сторона захисту не наводить відомостей, які б свідчили про існування таких носіїв інформації. Жодні матеріальні носії інформації при проведенні саме вказаної НСРД не використовувались, у протоколі у якості додатків не зазначені та суду стороною обвинувачення не подавались.

Колегією суддів також відхиляється довід апеляційних скарг сторони захисту щодо недопустимості протоколу огляду ідентифікації та помічення грошових коштів від 15.03.2018, через відсутність у понятих ОСОБА_17 та ОСОБА_18, залучених до вказаної дії, допуск до державної таємниці.

Відповідно до ч.1 ст.246 КПК України негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим кодексом. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення НСРД можуть залучатися також інші особи.

Згідно зі ст.275 КПК України, до проведення НСРД слідчий має право залучати інших осіб, при цьому кримінальний процесуальний закон не містить вимог щодо залучення до участі в проведенні НСРД лише осіб, які мають право доступу до державної таємниці, а тому доводи сторони захисту, що поняті, залучені до участі у складанні протоколу огляду ідентифікації та помічення грошових коштів від 15.03.2018 мали мати допуск до державної таємниці, є безпідставними, оскільки не засновані на законі.

Оцінюючи доводи апеляційних скарг сторони захисту щодо відсутності підтвердження походження грошових коштів в сумі 500 доларів США, використаних під час проведення контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту, колегія суддів виходить із наступного.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що у матеріалах кримінального провадження має міститися інформація про походження грошових коштів, які використовувалися під час контролю за вчиненням злочину. Ці кошти можуть бути як отримані зі спеціальних фондів органів правопорядку, так і надані особисто заявниками.

У матеріалах провадження наявна постанова прокурора про проведення НС(Р)Д - контролю за вчиненням злочину від 13 березня 2018 року № 20/3-544т, відповідно до якої заступник керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_20 постановив провести у кримінальному провадженні № 52017000000000736 від 27 жовтня 2017 року негласну слідчу (розшукову) дію - контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_12 з використанням ідентифікованих засобів, а саме коштів 500 доларів США, як предмету неправомірної вигоди з можливістю їх помічення спеціальними хімічними (ідентифікуючими) речовинами (т.5 а.с.104-106).

Зі змісту протоколу огляду, ідентифікації та помічення грошових коштів від 15.03.2018 убачається, що вказані грошові кошти були отримані у Відділі фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Департаменту захисту економіки Національної поліції України. Вказані кошти були ідентифіковані, оброблені спецхімпрепаратом «Світлячок-М» та передані свідку ОСОБА_11 для подальшого використання під час проведення заходів з підтвердження фактичних даних про одержання неправомірної вигоди ОСОБА_6 (т.5 а.с.115-117).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що належне походження вищевказаних коштів підтверджується належним чином, у зв`язку з чим наведений довід сторони захисту відхиляється.

Що стосується доводів апеляційних скарг сторони захисту щодо незаконності обшуку в помешканні ОСОБА_13 та визнанні недопустимості доказів, отриманих в результаті його проведення, колегія суддів виходить з наступного.

Сторона захисту зазначає, що обшук у житлі ОСОБА_13 був проведений незаконно, без ухвали слідчого судді, тому усі докази, отримані за результатами даної слідчої дії та похідні від них, мають бути визнані недопустимими. Крім того, з технічних причин, під час судового розгляду в суді першої інстанції не вдалось відтворити відеозапис проведеного обшуку, що також обумовлює недопустимість доказів, отриманих за результатами проведення зазначеної слідчої дії.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження, 15.03.2018 у період часу з 17 год. 43 хв. по 20 год. 53 хв. було проведено обшук житла та іншого володіння за адресою: АДРЕСА_3, що перебуває у власності та користуванні ОСОБА_13, в ході якого було вилучено грошові кошти в сумі 500 доларів США.

За результатами обшуку було складено протокол від 15.03.2018 (т.2 а.с.165 - 172). Відповідно до змісту протоколу, дана слідча дія була проведена як невідкладна до постановлення ухвали слідчого судді, на підставі ч.3 ст.233 КПК України. Під час проведення невідкладного обшуку застосовувався технічний засіб фіксації - відеокамера Panasonic HC-V260 з цифровим носієм інформації. Враховуючи, що власник приміщення - ОСОБА_13 мав статус адвоката, до проведення обшуку було залучено представника Ради адвокатів Волинської області ОСОБА_24 . Крім того під час обшуку був присутній адвокат ОСОБА_25 .

16 березня 2018 року заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_16 звернувся до слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва з клопотанням про проведення обшук, згідно якого прохав надати дозвіл на обшук житла та іншого володіння за адресою: АДРЕСА_3, що перебуває у власності та користуванні ОСОБА_13 з метою відшукання грошових коштів - 500 доларів США, які є предметом неправомірної вигоди (т.2, а.с.174-180).

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва про надання дозволу на проведення обшуку від 20 березня 2018 року було задоволено клопотання прокурора та надано дозвіл на проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_13 (т.2, а.с.181-183).

Згідно з частиною 1 статті 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Відповідно до ч.3 ст.233 КПК України, слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді.

Відповідно до змісту частини 10 статті 236 КПК України та частини 1 статті 107 КПК України обшук житла чи іншого володіння особи на підставі ухвали слідчого судді в обов`язковому порядку фіксується за допомогою аудіо- та відеозапису.

У випадку фіксування процесуальної дії під час досудового розслідування за допомогою технічних засобів про це зазначається у протоколі.

Запис, здійснений за допомогою звуко- та відеозаписувальних технічних засобів під час проведення слідчим, прокурором обшуку, є невід`ємним додатком до протоколу. Дії та обставини проведення обшуку, не зафіксовані у записі, не можуть бути внесені до протоколу обшуку та використані як доказ у кримінальному провадженні (частина 2 статті 104 КПК України).

Згідно із частиною 6 статті 107 КПК України, незастосування технічних засобів фіксування кримінального провадження у випадках, якщо воно є обов`язковим, тягне за собою недійсність відповідної процесуальної дії та отриманих внаслідок її вчинення результатів, за винятком випадків, якщо сторони не заперечують проти визнання такої дії та результатів її здійснення чинними.

Аналізуючи зазначені вище норми кримінального процесуального законодавства, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Вимоги, передбачені частиною 10 статті 236 КПК, частиною 2 статті 104 КПК, частинами 1 та 6 статті 107 КПК, спрямовані на удосконалення порядку проведення обшуку житла чи іншого приміщення органами досудового розслідування, зокрема коли до протоколів слідчих дій вноситься недостовірна інформація про докази, отримані під час їх проведення.

З огляду на зміст частини 6 статті 107 КПК негативні наслідки у виді визнання процесуальної дії та отриманих внаслідок її вчинення результатів недійсними можуть наступати лише у разі незастосування технічних засобів фіксування.

Проте, навіть у цьому випадку це не є безумовною підставою для визнання доказів, отриманих під час обшуку, недопустимими, оскільки частиною 6 статті 107 КПК передбачені винятки з цього правила, коли підстави визнання фактичних даних недопустимими як докази, можуть бути «переборені» консенсусом сторін кримінального провадження (так звані, умовно-консенсуальні підстави визнання фактичних даних допустимими як докази).

Отже, ситуацію, при якій не здійснювалася відеофіксація обшуку не слід ототожнювати з ситуацією, при якій під час судового розгляду не вдалось відтворити відеозапис як обов`язковий додаток до протоколу, поданий стороною обвинувачення.

Як вже зазначалось, 15 березня 2018 було проведено невідкладний обшук житла та іншого володіння за адресою: АДРЕСА_3, що перебуває у власності та користуванні ОСОБА_13, в ході якого було вилучено ймовірний предмет неправомірної вигоди - грошові кошти в сумі 500 доларів США. З протоколу слідчої дії слідує, що хід огляду фіксувався технічними засобами, зокрема відеокамерою «Panasonic HC-V260».

Таким чином, у даному кримінальному провадженні відсутні підстави стверджувати про порушення вимог частини 10 статті 236 КПК та частин 1 і 6 статті 107 КПК.

Разом з тим, неможливість відтворення відеозапису обшуку, який є невід`ємним додатком до протоколу, стороною обвинувачення під час судового розгляду становить порушення вимог частини 2 статті 104 КПК.

Оцінюючи істотність такого порушення колегія суддів, з огляду на положення статті 87 КПК, не вважає, що існують безумовні підстави для визнання результатів обшуку та похідних слідчих (розшукових) дій недопустимими як докази.

Щодо існування підстав для визнання доказів недопустимими, необхідно у кожному конкретному кримінальному провадженні з`ясувати, до яких наслідків порушення вимог кримінального процесуального закону призвели і чи є ці наслідки незворотними (тобто такими, що не можуть бути усунені під час судового розгляду). Якщо мова йде про визнання доказів, отриманих під час слідчих (розшукових) дій, недопустимими, це здебільшого стосується наявності сумнівів у достовірності відомостей, отриманих в результаті їх проведення.

Проте, у даному кримінальному провадженні сторона захисту, вказуючи на порушення вимог КПК в апеляційній скарзі, жодним чином не оспорювала достовірність інформації про докази, отримані під час обшуку.

Факт здійснення відеофіксації та вилучення за результатами обшуку коштів у сумі 500 доларів США не заперечувався стороною захисту, яка при цьому не навела жодних обґрунтувань, яким чином неможливість відтворення відеозапису обшуку могла б вплинути на законність отриманих за його наслідками доказів.

Так, під час судового засідання в суді першої інстанції, які відбулись 02.06.2020 та 29.07.2020, було оголошено у повному обсязі зміст протоколу обшуку та зазначено, що під час проведення цієї слідчої (розшукової) дії застосовувалась відеозйомка. Сторона захисту при дослідженні цього джерела доказів висловила позицію, згідно із якою результати обшуку є недопустимими з тих підстав, що, по-перше, оскільки проникнення до житла чи іншого володіння особи здійснювалося без ухвали слідчого судді, то замість огляду мав проводитися обшук і, по-друге, обшук було проведено з порушенням гарантій адвокатської діяльності, визначених ч.2 ст.23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Колегія суддів вже відзначала, що після вчинення вищезазначеної слідчої (розшукової) дії на виконання вимог частини 3 статті 233 КПК прокурор невідкладно звернувся до суду із клопотанням про проведення обшуку, яке ухвалою слідчого судді від 20.03.2018 року було задоволено, а проведений обшук визнано законним.

Отже, законність проведеної слідчої дії була предметом судового контролю на стадії досудового розслідування, а сама по собі неможливість відтворення відеозапису обшуку, з огляду на вищевикладені обставини, не може бути підставою для визнання доказів, отриманих під час даної слідчої дії, недопустимими.

Вищенаведена позиція відповідає підходу, застосованому колегією суддів Третьої судової палати Верховного Суду Касаційного кримінального суду, під час розгляду справи № 334/5670/18 (провадження № 51-4378км19, постанова від 05.08.2020).

Щодо доводів в частині недотримання гарантій адвокатської діяльності ОСОБА_13, то колегія суддів звертає увагу, що гарантії, визначені п.3 ч.1 та ч.2 ст.23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» були дотримані в повному обсязі, шляхом забезпечення присутності під час обшуку представника Ради адвокатів Волинської області та зверненням з клопотанням про проведення обшуку заступником Генерального прокурора.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційних скарг сторони захисту в частині повідомлення обвинуваченого ОСОБА_6 про підозру та про зміну раніше повідомленої підозри неналежним суб`єктом, оскільки такі доводи суперечать матеріалам кримінального провадження.

Так, в матеріалах кримінального провадження міститься повідомлення про підозру ОСОБА_6 за ч.2 ст.369-2 КК України, підписане 20.03.2018 заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_16 (т.3 а.с.173 - 180).

Зі змісту вказаного повідомлення про підозру вбачається, що вручення повідомлення про підозру, пам`ятки про права та обов`язки підозрюваного, а також виконання вимог статей 276 - 278 КПК України було доручено детективу Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_19 (т.3 а.с.178), що і було виконано о 13 год. 02 хв. 20.03.2018 (т.3 а.с.180).

У подальшому, 06.07.2018 заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_16 було підписано повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри ОСОБА_6 за ч.2 ст.369-2 КК України (т.3 а.с.181 - 189).

Зі змісту повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри вбачається, що вручення даного повідомлення та виконання вимог статей 276 - 279 КПК України було доручено прокурору Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_22 (т.3 а.с.186), що і було виконано о 12 год. 08 хв. 06.07.2018 (т.3 а.с.188 - 189).

Таким чином, під час здійснення повідомлення ОСОБА_6 про підозру та про зміну раніше повідомленої підозри було дотримано гарантій, визначених статтями 480 та 481 КПК України, з урахуванням висновків про застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 по справі № 536/2475/14-к.

Відносно посилання сторони захисту на рішення Вищої ради правосуддя, яким встановлений факт відсутності впливу на суддю ОСОБА_12 з боку обвинуваченого ОСОБА_6, тобто на відсутність такої ознаки обвинувачення як здійснення впливу, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині, викладеними в оскаржуваному вироку.

Так, стороною захисту суду було надано рішення Вищої ради правосуддя від 19 липня 2021 року № 1599/2дп/15-21 (т.9 а.с.75-95).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оцінка Вищої ради правосуддя впливу на суддю Луцького міжрайонного суду Волинської області ОСОБА_12 в межах дисциплінарного провадження, знаходиться поза межами обвинувачення, висунутого ОСОБА_6 у кримінальному провадженні.

При цьому, відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 19 липня 2021 року № 1599/2дп/15-21 суддю ОСОБА_12 було притягнуто до дисціплінарної відповідальності з огляду на те, що він допустив безпідставне затягування розгляду справи про адміністративне правопорушення № 161/19067/17, тобто саме справи ОСОБА_11 .

Таким чином, рішення Вищої ради правосуддя від 19 липня 2021 року № 1599/2дп/15-21 не спростовувало доводи сторони обвинувачення відносно вчинення обвинуваченим ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України.

Також колегією суддів відхиляється довід захисника ОСОБА_7 відносно того, що судові засідання у Вищому антикорупційному суді, які відбулись 21.06.2022, 22.06.2022, 23.06.2022, 24.06.2022, 19.07.2022 та 20.07.2022 проводились із застосуванням стороною захисту відео-конференції через систему EASYCON, в той же час, проведення судового засідання з використанням власного облікового запису в системі «EasyCon» унеможливлює реалізацію положень ч.4 ст.336 КПК України.

Хоча, положення ст.336 КПК України і не передбачають проведення судового засідання в режимі відеоконференцзв`язку із застосуванням власних технічних засобів, колегія суддів відзначає, що на момент прийняття рішення суду першої інстанції про задоволення клопотань сторони захисту про проведення судових засідань саме в такому режимі, вимоги ч.4 ст.336 КПК України вже були виконані під час попередніх судових засідань. Проведення судових засідань за допомогою власних технічних засобів не перешкоджало стороні захисту реалізувати свої права, а обвинувачений підтримував здійснення судового розгляду в такому режимі.

Наводячи в своїй апеляційній скарзі вказаний довід, захисник ОСОБА_7 не зазначає яким чином проведення судових засідань у Вищому антикорупційному суді 21.06.2022, 22.06.2022, 23.06.2022, 24.06.2022, 19.07.2022 та 20.07.2022 із застосуванням стороною захисту відео-конференції через систему EASYCON могло вплинути на судовий розгляд та перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги сторони захисту відносно того, що виділення з матеріалів кримінального провадження №52017000000000736 в окреме провадження частини матеріалів досудового розслідування за заявою ОСОБА_14 у обсязі, що стосується судді ОСОБА_12, які не відкривались стороні захисту, порушує гарантії справедливого судового розгляду, оскільки створюють реальні перешкоди захисту в можливості встановити або виявити обставини, які спростовують вину ОСОБА_6 або взагалі виключають злочинність його дій, колегія суддів виходить із наступного.

З матеріалів провадження вбачається, що 11.07.2018 року прокурором ОСОБА_22 було винесено процесуальне рішення у формі постанови про виділення матеріалів досудового розслідування, відповідно до якої постановлено виділити з матеріалів кримінального провадження №5201700000000736 від 27.10.2017 в окреме провадження матеріали досудового розслідування щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України за фактом вимагання та одержання неправомірної вигоди суддями Луцького міськрайонного суду Волинської області (т.4 а.с.170-174).

Зазначена постанова містить повний перелік матеріалів, які виділялись з матеріалів кримінального провадження №5201700000000736, при цьому майже всі матеріали були виділені у копіях.

Під час розгляду в суді першої та апеляційної інстанцій захисники не змогли повідомити суду, які саме матеріали з вказаного переліку могли свідчити на користь обвинуваченого, посилаючись при цьому лише на ймовірність того, що серед виділених матеріалів такі докази можуть бути наявними.

Відтак колегія суддів відхиляє даний довід сторони захисту.

Також колегія суддів відхиляє довід апеляційної скарги сторони захисту відносно того, що ще 02.11.2017 та 03.11.2017 стороною обвинувачення було отримано докази, які обумовлювали необхідність закриття кримінального провадження №52017000000000736, але рішення про його закриття було прийнято лише 09.07.2018.

Так, сторона захисту посилалась на обставини закриття епізоду кримінального провадження за заявою ОСОБА_14, як на підставу, що свідчить про «штучність створення доказів» стороною обвинувачення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що обставини розслідування епізоду за заявою ОСОБА_14 не є предметом судового розгляду у провадженні, однак даний аргументи сторони захисту слід розглядати з метою оцінки питання «штучного створення доказів».

Сторона захисту звертає увагу на те, що після фіксації факту відмови ОСОБА_6 отримувати від ОСОБА_14 неправомірну вигоду, і до моменту виділення і закриття кримінального провадження за цим епізодом, органи досудового розслідування не здійснювали жодних слідчих дій по розслідуванню відповідного епізоду. І, при цьому, провадження за цим епізодом правоохоронними органами не виділялося і не закривалося навмисно, щоб надати їм змогу продовжувати збирати докази відносно ОСОБА_6 за іншими епізодами провадження № 52017000000000736.

Наведені стороною захисту обставини жодним чином не доводять факту провокації або «штучності створення доказів» стороною обвинувачення.

Судом першої інстанції було надано належну оцінку процесу збирання стороною обвинувачення доказів у кримінальному провадженні №52017000000000736.

Після об`єднання всіх епізодів відносно ОСОБА_6 21 грудня 2017 року у одне кримінальне провадження, відсутні будь-які підстави вважати, що не розслідування або не виділення (не закриття) провадження щодо окремого епізоду має наслідком «штучне створення доказів» для кримінального провадження в цілому.

При цьому, питання виділення або закриття кримінального провадження (за виключенням прямо визначених КПК України випадків) відносяться до дискреційних повноважень органу досудового розслідування та прокурора.

Та обставина, що 02 листопада 2017 року під час проведення НС(Р)Д було зафіксовано, що ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_14 про неможливість допомогти у вирішенні питання, сама по собі не є обов`язковою підставою для закриття кримінального провадження. Кримінальне провадження по цьому епізоду було закрито тільки після того, як в ході досудового розслідування не було встановлено інших даних, які свідчили б про те, що ОСОБА_6 вимагав у ОСОБА_14 неправомірну вигоду. Що і відображено у постанові про закриття кримінального провадження від 09.07.2018 (т.2 а.с.25).

Більше того, набувши 20.03.2018 статус підозрюваного у кримінальному провадженні №52017000000000736, ні сам ОСОБА_6 ні його захисники не ініціювали перед стороною обвинувачення питання, пов`язані з необхідністю негайного закриття кримінального провадження в частині епізоду за заявою ОСОБА_14 .

Колегія суддів критично ставиться до тверджень сторони захисту про те, що отримання ОСОБА_6 неправомірної вигоди 15.03.2018 виключає можливість вчинення ним впливу з метою непритягнення ОСОБА_11 до адміністративної відповідальності через те, що на той час строки притягнення ОСОБА_11 до такої відповідальності сплили ще 05.03.2018, оскільки матеріали провадження свідчать саме про висловлення обвинуваченням умови про передачу йому неправомірної вигоди після досягнення бажаного результату - непритягнення ОСОБА_11 до адміністративної відповідальності.

Протоколами НС(Р)Д від 02 січня 2018 року (т.5 а.с.44-45) та від 16 березня 2018 року (т.5 а.с.68-71) зафіксовано факт самостійного визначення ОСОБА_6 розміру неправомірної вигоди та порядку її надання.

ОСОБА_6 з самого початку не відмовлявся отримувати неправомірну вигоду. Зафіксована у цьому протоколі відмова брати у ОСОБА_11 грошові кошти саме у той конкретний момент, пов`язана з очевидним наміром ОСОБА_6 отримати неправомірну вигоду тільки після вирішення питання (тобто, після спливу строку притягнення ОСОБА_11 до адміністративної відповідальності).

Безпосередньо 15 березня 2018 року, ОСОБА_6, будучи вже обізнаним про сплив строку притягнення до адміністративної відповідальності ставить ОСОБА_11 пряме питання стосовно надання неправомірної вигоди, та після одержання від ОСОБА_11 ствердної відповіді надає останньому конкретні інструкції - залишити неправомірну вигоду у ОСОБА_13 (т.5 а.с.70).

Колегія суддів критично оцінює довід сторони захисту про штучне завищення стороною обвинувачення попередньої правової кваліфікації, шляхом внесення до ЄРДР відомостей про нібито вчинення тяжкого злочину, що обумовило проведення негласних слідчих (розшукових дій).

У процесі розслідування, інкриміноване ОСОБА_6 кримінальне правопорушення було перекваліфіковане з ч.3 ст.368 КК України на ч.2 ст.369-2 КК України. Вказане, на думку сторони захисту, обумовлює визнання результатів НС(Р)Д недопустимими доказами.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження (т.2 а.с.3, т.3, а.с.20-21), як на підставі заяви ОСОБА_14, так і на підставі заяви ОСОБА_11 до ЄРДР були внесені відомості щодо вчинення кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 368 КК України. При цьому, попередня кваліфікація саме за вказаною нормою КК України в повній мірі узгоджується із змістом обох заяв про вчинення злочину.

Таким чином, на момент прийняття цих процесуальних рішень в органу досудового розслідування не було даних, які б давали можливість кваліфікувати дії ОСОБА_6 будь-яким іншим чином, а тому НС(Р)Д правомірно проводились в межах кримінального провадження щодо тяжкого злочину.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що у даному випадку відсутні порушення вимог ч.2 ст.246 КПК України, незважаючи на те, що в підсумку кваліфікацію дій ОСОБА_6 було змінено на злочин середньої тяжкості.

Оцінюючи доводи апеляційних скарг щодо визнання недопустимими доказами протоколу від 02.01.2018 за результатами проведення 21.12.2017 негласних слідчих (розшукових) дій аудіо-, відео контролю особи і додатків до нього та протоколу від 02.01.2018 за результатами проведення 22.12.2017 негласних слідчих (розшукових) дій аудіо-, відео контролю особи і додатків до нього, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

27.10.2017 за заявою ОСОБА_14 детективом Національного антикорупційного бюро України було розпочато кримінальне провадження № 52017000000000736, за фактом вимагання службовою особою неправомірної вигоди - ч. 3 ст. 368 КК України (т.2, а.с.1,3).

У вказаній заяві ОСОБА_14 повідомив, що суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_6 вимагає у нього неправомірну вигоду у розмірі 3 000 доларів США (т.2, а.с. 3).

На підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду міста Києва від 01.11.2017, якою було задоволено клопотання заступника Генерального прокурора України - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_16, у кримінальному провадженні № 52017000000000736 було проведено негласну слідчу (розшукову) дію - аудіо-, відео контроль особи - ОСОБА_6, яка проводилась 21.12.2017, за результатами чого було складено протокол від 02.01.2018, та 22.12.2017, за результатами чого було складено протокол від 02.01.2018 (т. 5, а.с. 4-7, 8-11, 28-31, 45-46).

У вказаних протоколах від 02.01.2018 було зафіксовано спілкування ОСОБА_6 із ОСОБА_11 21.12.2017 та 22.12.2017 (т. 5, а.с. 28-31, 45-46).

Разом з тим, 21.12.2017 прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_11 про висловлення суддею Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_6 вимоги щодо надання йому неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення суддею ОСОБА_12 у справі про вчинення ОСОБА_11 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП було внесено відомості у кримінальному провадженні № 42017000000005047, з правовою кваліфікацію кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 368 КК України (т. 3, а.с. 20-21, 24).

Колегія суддів встановила, що НСРД - аудіо-, відео контроль особи 21.12.2017 та 22.12.2017 проводились у межах кримінального провадження № 42017000000005047, внесеного за заявою ОСОБА_14, дозвіл на проведення якого надавався слідчим суддею Апеляційного суду міста Києва без надання оцінки необхідності такого втручання у права ОСОБА_6 щодо обставин, які встановлювалися у кримінальному провадженні № 52017000000000736 від 27.10.2017.

Тобто фактично сторона обвинувачення провела згадані вище НСРД в кримінальному провадженні за заявою ОСОБА_11 від 20.12.2017 за фактом вимагання суддями неправомірної вигоди (в подальшому кваліфікація змінена на зловживання впливом) за прийняття рішення по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 КУПАП щодо ОСОБА_11 .

Кримінальне провадження №42017000000005047 було зареєстровано в ЄРДР 21.12.2017, цього ж дня об`єднано з кримінальним провадженням №52017000000000736, і цього ж дня проведено першу із зазначених вище НСРД, яка розпочалася за 1 годину 43 хвилини до внесення відомостей до ЄРДР, та тривала декілька хвилин після внесення.

ОСОБА_11 в цей час під контролем звукозаписувального пристрою зустрівся з ОСОБА_6 і провів з ним розмову щодо своєї справи, яка не мала жодного стосунку до кримінального провадження за заявою ОСОБА_14 .

Дозволу слідчого судді на проведення цих НСРД в кримінальному провадженні за заявою ОСОБА_11, за фактом вимагання суддею ОСОБА_6 в ОСОБА_11 неправомірної вигоди або дозволу на використання матеріалів НСРД, проведених в кримінальному провадженні за заявою ОСОБА_14, в іншому кримінальному провадженні (в порядку ч. 1 ст. 257 КПК) прокурором суду надано не було.

З урахуванням положень п.10 ч.1 ст.3 КПК, очевидно, що йдеться про інше кримінальне правопорушення (інше діяння), а отже й про інше провадження, проведення НСРД в якому можливо лише за наявності судового контролю. Об`єднання проваджень постановою прокурора (навіть якщо би воно було здійснено в 11 год. 13 хв. того дня - в ту ж годину і хвилину, що і реєстрація в ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення) не заміняє судового контролю. Якщо допустити можливість такої підміни, то проведення НСРД щодо особи могло би здійснюватися взагалі без судового контролю.

НСРД - є слідчою дією виняткового характеру (ч. 2 ст. 246 КПК), що становить одне з найбільших втручань в права людини, тому може здійснюватися лише за наявності ефективного судового контролю - з дозволу слідчого судді та з дотриманням умов такого дозволу.

Відповідно до п.2 ч.4 ст.248 КПК, в ухвалі слідчого судді про дозвіл на проведення НСРД зазначається кримінальне правопорушення, у зв`язку із досудовим розслідуванням якого постановляється ухвала. Надаючи такий дозвіл, слідчий суддя згідно з ч. 3 ст. 248 КПК, перевіряє, чи вчинене кримінальне правопорушення відповідної тяжкості, яка б дозволяла застосування НСРД під час його розслідування.

Надаючи в ухвалі від 01.11.2017 дозвіл на проведення НСРД щодо ОСОБА_6 в кримінальному провадженні за заявою ОСОБА_14, слідчий суддя не надавав дозволу на втручання в права ОСОБА_6 за всіма іншими можливими фактами, що їх могла мати намір проконтролювати сторона обвинувачення. Отже дозволом слідчого судді охоплювалося виключно розслідування кримінального правопорушення в кримінальному провадженні за заявою ОСОБА_14 .

Об`єднавши провадження і не одержавши дозволу слідчого судді, сторона обвинувачення втратила процесуальну можливість одержати такий дозвіл, однак, це не робить здобуті внаслідок цього докази допустимими для доказування вчинення іншого кримінального правопорушення, а додатково підтверджує порушення встановленого ч. 1 ст. 257 КПК порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 КПК України у виняткових невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та запобіганням вчиненню тяжкого або особливо тяжкого злочину, передбаченого розділами І, ІІ, VI, VII (статті 201 та 209), IX, XIII, XIV, XV, XVII Особливої частини Кримінального кодексу України, негласна слідча (розшукова) дія може бути розпочата до постановлення ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом, за рішенням слідчого, узгодженого з прокурором, або прокурора. У такому випадку прокурор зобов`язаний невідкладно після початку такої негласної слідчої (розшукової) дії звернутися з відповідним клопотанням до слідчого судді.

Навіть за наявності браку часу для звернення до слідчого судді із клопотанням про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії у кримінальному провадженні № 42017000000005047, відповідно до ч. 1 ст. 250 КПК України слідчий за погодженням із прокурором або прокурор мав право розпочати проведення негласної слідчої (розшукової) дії та негайно звернутися до слідчого судді з відповідним клопотанням для здійснення слідчим суддею належного судового контролю. Застосування вказаної норми КПК України було можливе з огляду на внесення попередньої кваліфікації кримінального правопорушення у кримінальному провадженні № 42017000000005047 за ч. 3 ст. 368 КК України, тобто тяжкого злочину.

А тому, враховуючи приписи ст. 86, 246-248 КПК України, колегія суддів дійшла висновку про необхідність виключення з мотивувальної частини посилання, як на доказ, на протокол від 02.01.2018 за результатами проведення 21.12.2017 негласних слідчих (розшукових) дій аудіо-, відео контролю особи з додатками до нього - оптичними носіями інформації № 6136т, № 6137т та протокол від 02.01.2018 за результатами проведення 22.12.2017 негласних слідчих (розшукових) дій аудіо-, відео контролю особи з додатком до нього, оптичним носієм інформації № 2791т.

Разом з тим, реальність існування спілкування між ОСОБА_6 та ОСОБА_11 21.12.2017 та 22.12.2017 відносно надання неправомірної вигоди за вплив ОСОБА_6 за прийняття рішення суддею ОСОБА_12 у справі про вчинення ОСОБА_11 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, підтверджується наступними доказами.

Із копій матеріалів справи № 161/19067/17 про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП, вчиненого ОСОБА_11 (т. 3, а.с. 140-166) вбачається, що такі матеріали дійсно надходили до Луцького міськрайонного суду Волинської області та були розподілені на суддю цього суду ОСОБА_12 .

20.12.2017 ОСОБА_11 звернувся до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури із заявою про вчинення злочину суддею ОСОБА_6, який полягав у висловлені суддею Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_6 вимоги щодо надання йому неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення суддею ОСОБА_12 у справі про вчинення ОСОБА_11 адміністративного правопорушення (т.3, а.с. 20-21).

21.12.2017 прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури відомості за вказаною заявою було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато кримінальне провадження 42017000000005047 щодо вимагання суддями неправомірної вигоди. Попередня правова кваліфікація ч. 3 ст. 368 КК. (т. 3, а.с. 24).

У протоколі за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій - аудіо-, відео контролю особи від 01 березня 2018 року та додатку до нього (т. 5, а.с. 56-58) о 08 год 50 хв 26 лютого 2018 року зафіксовано розмову ОСОБА_6 та ОСОБА_11, яка свідчить, що її учасники продовжують обговорювати раніше узгоджені дії щодо затягування розгляду справи ОСОБА_11 про адміністративне правопорушення.

Зокрема, після привітання ОСОБА_11 та запитання «Можна к вам?», ОСОБА_6 одразу без з`ясування причин його візиту коротко відповів : «Заходь. Що ти?». Коли у відповідь ОСОБА_11 відповів : «Слухай, в мене сьогодні засідання, але адвокат сказав, що ета самоє, шо написав в п`ятницю клопотання.», ОСОБА_6 без уточнення будь-якої інформації сказав : «Довіреність!».

Про обізнаність ОСОБА_6 щодо цілі візиту ОСОБА_11 колегія суддів дійшла і з подальшого їх діалогу:

« ОСОБА_11 : Да, шо він буде ложити, ті двіженія, що ми будем?

ОСОБА_6 : Ну то відкладайте! А хто адвокат?

ОСОБА_11 : Що?

ОСОБА_6 : Хто адвокат?

ОСОБА_11 : Молодий пацан, я не знаю…

ОСОБА_6 : То ти призвища не знаєш, чи шо?

ОСОБА_11 : Не помню! ОСОБА_32, а призвище не помню!

ОСОБА_6 : Оце ти дав, тоже артіст, блін!

ОСОБА_11 : Взяв, ето самоє, щоб не дорогий був! Бо ж в мене зараз кожна копійка дорога!

ОСОБА_6 : Ти шо, опять з бодуна?

ОСОБА_11 : Ну то ж день народження було (сміється)

ОСОБА_6 : (сміється)

ОСОБА_11 : Ну, малому було 30 років

ОСОБА_6 : Ну понятно!

ОСОБА_11 : То що, відкладаєм, і шо?

ОСОБА_6 : Ну то ж відкладай то що!

ОСОБА_11 : Я просто нагадать просив, я знаю

ОСОБА_6 : А хто адвокат?

ОСОБА_11 : Не пам`ятаю фамілії ссс… не пам`ятаю

ОСОБА_6 : Б**, якщо ти прийшов до мене п`яний

ОСОБА_11 : Який я п`яний, ти що! Я не пив сьогодні

ОСОБА_6 : Б**, від тебе так тхне, що б**

ОСОБА_11 : Тож вчора пив, не сьогодні!

ОСОБА_6 : Яке, б**, шукай прізвище адвоката, звідки хто тобі буде знати, який адвокат! Він письмову заяву подавав?

ОСОБА_11 : Да! Бо він сьогодні поїхав десь там в Ковель, у кримінальну справу

ОСОБА_6 : Ну, прізвище для мене адвоката, ну шо ти за, подзвони!

ОСОБА_11 : А, зараз наберу! Ууу, вже на засіданні! То мені йти на засідання?

ОСОБА_6 : Іди, скажеш, що адвокат трошки зз… (шум)

ОСОБА_11 : Ну він мені так само сказав. Що зайдеш і так само скажеш! Я думаю справлюсь!

ОСОБА_6 : Тільки взнай прізвище адвоката!

ОСОБА_11 : Харашо!».

Із контексту розмови вбачається, що ОСОБА_6 повністю обізнаний про обставини, які він обговорює із ОСОБА_11, а тому він з легкістю підтримує діалог, що неможливо було зробити у такій формі (без уточнюючих запитань) іншій особі, яка не повідомлена заздалегідь про предмет розмови.

У протоколі негласних слідчих (розшукових) дій від 01 березня 2018 року та додатку до нього зафіксовано розмову о 09 год 36 хв 27 лютого 2018 року ОСОБА_26 з ОСОБА_12, суддею Луцького міськрайонного суду Волинської області, визначеного для розгляду справи про вчинення ОСОБА_11 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, яка відбулася у службовому кабінеті ОСОБА_12 . Вказана розмова є логічним продовженням попередньо зафіксованих розмов ОСОБА_6 та ОСОБА_11 .

Колегія суддів дійшла висновку, що предметом розмови була саме справа про вчинення ОСОБА_11 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, оскільки ОСОБА_6 повідомляв про відсутність у ОСОБА_11 адвоката для представництва його інтересів, про що перед цим спілкувався із ОСОБА_11 :

« - ОСОБА_12 : А в нього що, нема адвоката?

- ОСОБА_6 : Нема»

та здійснення підрахунку строків притягнення ОСОБА_11 до адміністративної відповідальності від моменту складення 05.12.2017 відносно останнього такого протоколу:

« - ОСОБА_6 : (не розбірливо) … де воно (шукають дату скоєння правопорушення в протоколі про адміністративне правопорушення).

- ОСОБА_12 : 5.12., 5.01, 5.02, 5.03. п`яте.

- ОСОБА_6 : угу».

Подальше спілкування ОСОБА_12 із ОСОБА_15 додатково підтверджує, що ОСОБА_27 та ОСОБА_12 спілкувалися відносно справа про вчинення ОСОБА_11 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП :

«- ОСОБА_15 : ОСОБА_28, де та адмінка?

- ОСОБА_12 : Во, то

ОСОБА_29 : Я поняла, я покладу її на 15-те».

Протокол негласних слідчих (розшукових) дій від 01 березня 2018 року та додаток до нього підтверджує, що з метою виконання попередніх домовленостей та реалізації наданої ОСОБА_11 26 лютого 2018 року обіцянки, ОСОБА_6 обговорював із ОСОБА_12 обставини розгляду справи про вчинення ОСОБА_11 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.

У протоколі огляду від 12 березня 2018 зафіксовано, що на сайті Луцького міськрайонного суду Волинської області (lc.vl.court.gov.ua) у розділі «список справ, призначених до розгляду» розміщено інформацію щодо списку справ, призначених до розгляду на 15 березня 2018 року, серед яких справа № 161/19067/17, суддя - ОСОБА_12, дата розгляду - 15 березня 2018 року, час розгляду - 09 год 00 хв, правопорушник ОСОБА_11, форма судочинства - справи про адміністративні правопорушення, суть позову - керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції (т. 3, а.с. 29-30).

Даний доказ підтверджує, що усе вказане вище зафіксоване спілкування ОСОБА_6 та ОСОБА_11 відбувалося саме щодо вказаного адміністративного матеріалу, складеного на ОСОБА_11 .

Крім того, у протоколі огляду від 12 березня 2018 зафіксовано, що на сайті Луцького міськрайонного суду Волинської області (lc.vl.court.gov.ua) у розділі «судді» розміщено інформацію, згідно якої суддя ОСОБА_12 використовує службовий кабінет № 209 в приміщенні Луцького міськрайонного суду Волинської області за адресою: м. Луцьк, вул. Конякіна, буд. 3; суддя ОСОБА_6 використовує службовий кабінет № 202 в приміщенні Луцького міськрайонного суду Волинської області за адресою: м. Луцьк, вул. Конякіна, буд. 3 (т. 3, а.с. 29-30).

Вказані докази у своїй сукупності свідчать підтверджують версію сторони обвинувачення, що 21.12.2017 та 22.12.2017 між ОСОБА_30 та ОСОБА_11 відбувалось обговорення вже відомого їм питання, а саме - можливість вирішення ОСОБА_6 питання непритягнення ОСОБА_11 до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП.

Усі подальші докази вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, зафіксовані у протоколі за результатами аудіо-, відео контролю за особою від 16 березня 2018 року (т. 5, а.с. 69-72) з додатками до нього до нього, протоколі за результатами проведення негласної слідчої (розшукової дії) - контролю за вчиненням злочину від 16 березня 2018 року (т. 5, а.с. 68-71), протоколі обшуку від 15 березня 2018 року (т. 2, а.с. 165-172) (у якому зафіксовано результати проведення обшуку житла та іншого володіння за адресою: АДРЕСА_3, що перебуває у власності та користуванні ОСОБА_13 та вилучено грошові кошти в сумі 500 доларів США), протоколі обшуку від 15 березня 2018 року ( під час якого детективом НАБУ проведено обшук за адресою: АДРЕСА_4, приміщення службового кабінету № 202 Луцького міськрайонного суду Волинської області, який використовує у своїй службовій діяльності суддя ОСОБА_6 ), свідчать про те, що ОСОБА_6 вживав заходів для отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_11, домовленість про що була досягнута між ними раніше.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку про реальність існування між ОСОБА_6 та ОСОБА_11 спілкування 21.12.2017 та 22.12.2017 відносно надання неправомірної вигоди за вплив ОСОБА_6 на прийняття рішення суддею ОСОБА_12 у справі про вчинення ОСОБА_11 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, а тому визнання недопустимими протоколу від 02.01.2018 за результатами проведення 21.12.2017 негласних слідчих (розшукових) дій аудіо-, відео контролю особи і додатків до нього та протоколу від 02.01.2018 за результатами проведення 22.12.2017 негласних слідчих (розшукових) дій аудіо-, відео контролю особи і додатків до нього не впливає на доведеність в цілому вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Оцінюючи доводи сторони захисту про направлення обвинувального акту відносно ОСОБА_6 до суду поза межами строків досудового розслідування, колегія суддів виходить із наступного.

Сторона захисту наполягала, що обвинувальний акт відносно ОСОБА_6 було направлено до суду після закінчення строку досудового розслідування у кримінальному провадженні №52017000000000736, оскільки під час виконання вимог ст.290 КПК України прокурор в порядку ч.7 ст.194 КПК України звертався до слідчого судді з клопотанням про продовження строку дії обов`язків, покладених на ОСОБА_6, а також отримував та надавав для ознайомлення нові докази - висновок експертизи, що призводило до відновлення перебігу строку досудового розслідування.

З матеріалів провадження вбачається, що 20.03.2018 року ОСОБА_6 вручено повідомлення про підозру, відповідно до якої останньому повідомили, що він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України (т. 3, а.п.173-180).

16 травня 2018 року постановою прокурора продовжено строк досудового розслідування, у кримінальному провадженні № 52017000000000736 від 27 жовтня 2017 року до чотирьох місяців, тобто до 20 липня 2018 року (т. 2, а.с. 20-21).

06 липня 2018 року ОСОБА_6 було вручено повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри, відповідно до якої підозрюваному повідомили про зміну раніше повідомленої підозри 20 березня 2018 року (т.3, а.с. 181-189).

12 липня 2018 року сторону захисту розпочала ознайомлення з матеріалами досудового розслідування (т.5, а.с.204 - 231).

На момент початку ознайомлення стороною захисту з матеріалами досудового розслідування, залишалось ще вісім днів зі строку, продовженого постановою прокурора від 16.05.2018.

31 липня 2018 року сторона захисту завершила ознайомлення з матеріалами досудового розслідування відповідно до положень ст. 290 КПК України (т. 5, а.с. 230).

31 липня 2018 року складено, підписано та затверджено прокурором обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 52017000000000736 від 27 жовтня 2017 року (т.1, а.с. 6-19).

01 серпня 2018 року обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні із реєстром матеріалів досудового розслідування було направлено до Луцького міськрайонного суду Волинської області (т.1, а.с. 1-2).

07 серпня 2018 року обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні із реєстром матеріалів досудового розслідування надійшов до Луцького міськрайонного суду Волинської області (т.1, а.с. 1-2).

Згідно з положеннями ч.3 ст.219 КПК України в редакції станом на час ознайомлення стороною захисту з матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні №52017000000000736 в порядку ст. 290 КПК України, строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до винесення постанови про відновлення кримінального провадження, а також строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому статтею 290 цього Кодексу, не включається у строки, визначені частинами 1 та 2 ст.219 КПК України.

Відповідно до ч.1 ст.290 КПК, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.

Колегія суддів не погоджується з твердженнями сторони захисту, що вирішення питання про продовження дії обов`язків, покладених на ОСОБА_6 в порядку ст.194 КПК України, під час ознайомлення сторони захисту з матеріалами досудового розслідування в порядку ст.290 КПК України, обумовлювало відновлення досудового розслідування.

Зупинення перебігу строку досудового розслідування, зокрема з відкриттям стороні захисту матеріалів досудового розслідування, позбавляє сторону обвинувачення можливості вчиняти дії, спрямовані на здобуття доказів, без відновлення досудового розслідування.

В той же час, заходи, визначені у Розділі ІІ КПК «Заходи забезпечення кримінального провадження» безумовно можливо поділити за цілями застосування на: заходи, що забезпечують участь підозрюваного, обвинуваченого у кримінальному провадженні, та виконання ними процесуальних обов`язків (запобіжні заходи); заходи, що забезпечують отримання засобів доказування (виклик слідчим, прокурором, судовий виклик, тимчасовий доступ до речей і документів тощо); заходи, що спрямовані на забезпечення законного порядку під час провадження в справі (привід, накладення грошового стягнення, відсторонення від посади); заходи із забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна (тимчасове вилучення майна, арешт майна тощо).

Колегія суддів виходить із того, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження, спрямованих на забезпечення участі підозрюваного, обвинуваченого у кримінальному провадженні, та виконання ними процесуальних обов`язків, не відносяться до тих, які спрямовані на забезпечення здобуття та фіксації доказів, а отже їх застосування не пов`язане з перебігом строку досудового розслідування та не вимагає його відновлення у разі виникнення необхідності їх застосування у зупиненому кримінальному провадженні.

Так, у разі тривалого строку ознайомлення стороною кримінального провадження з матеріалами досудового розслідування, можлива необхідність періодичного звернення сторони обвинувачення з клопотаннями про продовження строку запобіжного заходу, або процесуальних обов`язків, покладених на підозрюваних, приводила б до невиправданого спливу строків досудового розслідування, так само, як і звернення з клопотанням до слідчого судді про встановлення строку для ознайомлення з матеріалами в порядку ч.10 ст.290 КПК України.

Отже, колегія суддів відхиляє довід сторони захисту, що наслідком звернення прокурора з клопотанням про продовження строку дії обов`язків, покладених на ОСОБА_6, до слідчого судді в період ознайомлення з матеріалами досудового розслідування в порядку ст.290 КПК, є відновлення перебігу строку досудового розслідування.

Щодо тверджень сторони захисту про отримання стороною обвинувачення нових доказів (висновку експертизи) під час виконання вимог ст.290 КПК України, внаслідок чого відновлювався перебіг строку досудового розслідування, колегія суддів відхиляє даний довід, виходячи із наступного.

З матеріалів провадження вбачається, що 20 липня 2018 року сторона обвинувачення отримала висновок судово-портретної експертизи №19/9-2/1/35/СЕ/18 від 18.07.2018 (т.4, а.с.137 - 169), ознайомлення з яким сторона захисту здійснила 23 липня 2018 року (т.5, а.с.229) та 31 липня 2018 року (т.5, а.с.230).

Слід відзначити, що судово-портретна експертиза була проведена на підставі постанови детектива Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_31 від 21 травня 2018 року (т.4, а.с.131 - 134), тобто до моменту повідомлення сторони захисту про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.

Колегія суддів виходить з того, що дії сторони обвинувачення, спрямовані на здобуття доказу у вигляді висновку судово-портретної експертизи були вжиті до моменту завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні №52017000000000736, а час отримання експертного висновку перебував поза волею сторони обвинувачення. Таким чином, отримання та надання для ознайомлення стороні захисту висновку судово-портретної експертизи №19/9-2/1/35/СЕ/18 від 18.07.2018 не є дією, спрямованою на збирання доказів, а отже не потребує відновлення досудового розслідування та не спричиняє спливу його строку.

Сторона захисту наполягала на тому, що оскільки конверт (т1, а.с.31), в якому обвинувальний акт надійшов 07.08.2018 до Луцького міськрайонного суду Волинської області не містить поштових штемпелів або відміток з яких можливо встановити дату його відправки засобами поштового зв`язку, то слід вважати, що обвинувальний акт було спрямовано та доставлено до суду нарочним саме 07.08.2018.

В той же час, прокурор у судовому засіданні наполягав, що обвинувальний акт було направлено до Луцького міськрайонного суду Волинської області 01.08.2018 за допомогою Фельд`єгерської служби Держспецзв`язку.

Колегія суддів не вважає, що наведені доводи сторін щодо способу направлення обвинувального акта у кримінальному провадженні №52017000000000736 до Луцького міськрайонного суду Волинської області впливають на висновки суду першої інстанції про направлення обвинувального акта в межах строків досудового розслідування, оскільки, з урахуванням вищенаведених висновків колегії суддів відносно того, що ознайомлення сторони захисту з матеріалами досудового розслідування безперервно тривало у період з 12 по 31 липня 2018 року, у будь-якому випадку обвинувальний акт у кримінальному провадженні №52017000000000736 надійшов та був зареєстрований у Луцькому міськрайонному суді Волинської області в останній день строку досудового розслідування - 07.08.2018 (т.1, а.с.32 - 33), з урахуванням того, що на момент початку ознайомлення сторони захисту з матеріалами досудового розслідування в порядку ст.290 КПК України залишалось вісім днів строку досудового розслідування.

Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту в цій частині.

Оцінюючи доводи сторони захисту щодо наявності підстав для закриття кримінального провадження з підстав, передбачених п.10 ч.1 ст.284 КПК України, з урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Об`єднаної палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 31.20.2022 у справі 753/12578/19, колегія суддів виходить із наступного.

Стороною захисту під час апеляційного розгляду було завлено клопотання про закриття кримінального провадження №52017000000000736 з підстав передбачених п.10 ч.1 ст.284 КПК України. Клопотання обґрунтоване тим, що правова кваліфікація кримінальних правопорушень, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №№ 52017000000000736 від 27 жовтня 2017 року, 42917030000000480 від 17 листопада 2017 року та 42017000000005047 від 21 грудня 2017 визначена за ч.3 ст.368 КК України. 21 грудня 2017 року зазначені провадження були об`єднані у кримінальне провадження №52017000000000736 за ч.3 ст.368 КК України.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким, зокрема, внесено зміни до статті 294 КПК та надано повноваження слідчому судді щодо продовження строків досудового розслідування у кримінальних провадженнях, відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань після введення в дію цього Закону, тобто з 16 березня 2018 року.

На підставі постанови від 20.03.2018 у кримінальному провадженні №52017000000000736 було змінено правову кваліфікацію кримінального правопорушення з ч.3 ст.368 КК України на чю2 ст.369-2 КК України (т.2, а.с.16 - 19).

Постановою заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_16 від 16.05.2018 продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні №52017000000000736 від 27 жовтня 2017 року до чотирьох місяців, тобто до 20 липня 2018 року (т.2, а.с. 20-21).

20.03.2018 року ОСОБА_6 вручено повідомлення про підозру, відповідно до якої останньому повідомили, що він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України (т. 3, а.п.173-180).

Посилаючись на висновок про застосування положень ст. 294 КПК в об`єднаних провадженнях, викладений в постанові Об`єднаної палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 31.20.2022 у справі 753/12578/19, сторона захисту зазначає, що зміна кваліфікації, яка відбулась 20.03.2018, тобто після набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, мала бути оформлена шляхом внесення нових відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч.2 ст.369-2 КК України, подальшим об`єднанням з кримінальним провадженням №52017000000000736, внаслідок чого повноваженнями на продовження строку досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні був наділений виключно слідчий суддя. А відтак, оскільки строк досудового розслідування слідчим суддею не продовжувався, він сплив 20 травня 2018 і кримінальне провадження підлягає закриттю з підстав, передбачених п.10 ч.1 ст.284 КПК України.

Колегія суддів не погоджується з твердженням сторони захисту, що зміна правової кваліфікації кримінального провадження мала відбуватись шляхом внесення нових відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч.2 ст.369-2 КК України, подальшим об`єднанням з кримінальним провадженням №52017000000000736.

Винесене процесуальне рішення про зміну правової кваліфікації у кримінальному провадженні №52017000000000736 узгоджується з вимогами статті 214 КПК, якою передбачено поняття "попередня правова кваліфікація". Це свідчить про те, що кваліфікація не є статичною, це динамічний процес, який у цьому аспекті розпочинається з правової кваліфікації, яка є саме попередньою і яка, зокрема, у ході ефективного досудового розслідування може зазнавати змін з урахуванням розширення можливостей для сторони обвинувачення встановити дійсні обставини відповідної події. Так, на початку досудового розслідування наявний лише обмежений обсяг відомостей про події. У ході досудового розслідування кількість, обсяг та якість виявлених відомостей збільшуються, і на момент завершення досудового розслідування справи відповідний суб`єкт кваліфікації повинен володіти всіма суттєвими, необхідними й достатніми даними про скоєне діяння (поведінку).

Уточнення або зміна правової кваліфікації кримінального правопорушення, що є юридичною оцінкою вчиненого, наряду з можливими змінами фактичної сторони розслідуваного кримінального правопорушення, відбувається й через зміну раніше повідомленої підозри.

Однак, оскільки мова йде про одну й ту саму подію інкримінованого злочину, чинне кримінальне процесуальне законодавство не вимагає у разі прийняття рішення про зміну правової кваліфікації вносити відомості про нове кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Відомості у кримінальному провадженні №52017000000000736 булі внесені до 16.03.2018 та не об`єднувалось з іншими кримінальними провадженнями, зокрема, з тими, відомості про які були внесені після 16 березня 2018 року.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання сторони захисту на висновок про застосування положень ст. 294 КПК в об`єднаних провадженнях, викладений в постанові Об`єднаної палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 31.20.2022 у справі 753/12578/19, нерелевантним відносно обставин даного провадження, оскільки вказаний висновок стосується продовження строків досудового розслідування у кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР з 15 березня 2018 року і які були об`єднані з кримінальним провадженням, розпочатим до цієї дати.

Надаючи оцінку доводам апеляційних скарг щодо наявності відносно ОСОБА_6 провокації вчинення кримінального правопорушення, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Захисником ОСОБА_7 в апеляційній скарзі та під час апеляційного перегляду наводились доводи, щодо наявної провокації вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення з боку правоохоронних органів.

За переконанням захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_8, у даному кримінальному провадженні не йде мова про провокацію, оскільки відносно обвинуваченого ОСОБА_6 мало місце підбурювання до тяжкого злочину, що не є тотожними поняттями.

Враховуючи приписи ч. 3 ст. 271 КПК України та контекст рішень Європейського суду з прав людини, поняття «підбурювання» та «провокація» є тотожними. А тому колегія суддів надає оцінку таким доводам апеляційних скарг саме у контексті наявності відносно ОСОБА_6 провокації злочину.

Суд першої інстанції цілком вірно дійшов висновку про відсутність у діях правоохоронних органів по відношенню до обвинуваченого ОСОБА_6 провокації у кримінальному провадженні №52017000000000736.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними у відповідних пунктах оскаржуваного вироку (Розділ 8 вироку).

Так, під час судового розгляду стороною обвинувачення було доведено, що ОСОБА_6 вчинив інкримінований йому злочин без втручання правоохоронних органів, тобто, досудове розслідування проводилося по суті пасивно.

Поведінка органів досудового розслідування та ОСОБА_11 не вплинули на виникнення умислу ОСОБА_6 вчинити злочин. А відтак - вчинення злочину ОСОБА_6 відбулося незалежно від факту проведення досудового розслідування.

Повний зміст розмов ОСОБА_6 з ОСОБА_11, із врахуванням контексту цих розмов та висловлювань самого ОСОБА_6, переконливо свідчить про умисний, вольовий характер дій обвинуваченого ОСОБА_6, на які висловлювання та дії ОСОБА_11 не здійснили жодного впливу.

Оскільки у матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази наявності у правоохоронних органів прихованих мотивів для провокування ОСОБА_6 на вчинення злочину, а також - загальну пасивність дій ОСОБА_11, вказане свідчить про відсутність провокації вчинення злочину у цьому кримінальному провадженні.

Під провокацією Європейський суд з прав людини розуміє випадки, коли задіяні посадові особи, які є або співробітниками органів безпеки, або особами, що діють за їх дорученням, не обмежують свої дії лише розслідуванням кримінальної справи по суті неявним способом, а впливають на суб`єкт з метою спровокувати його на скоєння злочину, який в іншому випадку не було би скоєно, задля того щоб зробити можливим виявлення злочину, тобто отримати докази та порушити кримінальну справу (рішення ЄСПЛ у справі «Раманаускас проти Литви» (Ramanauskas v. Lithuania), заява №55146/14 від 5 лютого 2008 року).

Одночасно з цим, у рішенні у справі «Берлізев проти України» (08 липня 2021 року, заява № 43571/12), відхиляючи скаргу заявника як явно необґрунтовану ЄСПЛ зазначив, що вважає непослідовними посилання заявника, який заперечував, що він вчинив злочин і одночасно скаржився на те, що він був втягнутий у цей злочин. Захист проти провокації обов`язково передбачає, що обвинувачений визнає, що діяння, у вчиненні якого його звинувачують, було вчинено, але стверджує, що це відбулось внаслідок незаконного підбурювання зі сторони поліції. Однак, як вбачається з пояснень заявника, він повністю заперечував свою причетність до злочинної діяльності, що на думку суду, позбавляло його можливості висувати доводи щодо агента - провокатора (п. 46, 47 рішення).

Наведене рішення є релевантне до обставин цієї справи та відповідає позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах від 06.07.2022 у справі № 454/2576/17, від 07.12.2022 у справі №385/619/16, від 14.12.2022 у справі №754/10882/17.

Заперечуючи свою причетність до вчинення інкримінованого правопорушення, ОСОБА_6 фактично знівелював заяви сторони захисту про провокування його до вчинення злочину.

Тому, колегія суддів, враховуючи обставини даного провадження, а також наведену судову практику Європейського суду з прав людини та Касаційного Кримінального Суду Верховного Суду, відхиляє доводи сторони захисту про наявність провокації з боку правоохоронних органів відносно ОСОБА_6 .

Відносно доводів апеляційної скарги щодо допущеної судом першої інстанції неповноти судового розгляду через відхилення судом першої інстанції низки клопотань сторони захисту, зокрема - про проведення психолого-лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи, судової фоноскопічної експертизи та про допит низки осіб, колегія суддів дійшла наступних висновків.

В апеляційній скарзі, обґрунтовуючи доводи щодо неповноти судового розгляду в суді першої інстанції, захисники посилаються на те, що суд першої інстанції відхилив низку клопотань сторони захисту, зокрема про призначення судових експертиз, допит прокурорів групи прокурорів у кримінальному провадженні №52017000000000736 з приводу надання показань щодо допущених ними, за переконанням захисників, порушень вимог КПК під час здійснення досудового розслідування, та допит низки інших осіб на підтвердження версії сторони захисту. Наведені обставини, за переконанням сторони захисту, є безумовними підставами для скасування оскаржуваного вироку та призначення нового судового розгляду.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неповнота судового розгляду.

Неповним визнається судовий розгляд, під час якого залишилися недослідженими обставини, з`ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, зокрема, у разі якщо: судом були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з`ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення; необхідність дослідження тієї чи іншої підстави випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції (п.1, 2 ч. 1 ст. 410 КПК України).

В той же час, згідно із ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції наділений повноваженнями повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, та дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції.

Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визначає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так й однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які також можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження. Така позиція висловлена у постанові Касаційного кримінального суду Верховного суду від 20.01.2022 у справі № 606/1855/16-к.

Під час розгляду в суді апеляційної інстанції, який є як судом факту, так і права, стороною захисту заявлялись та були частково задоволені клопотання про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, шляхом дослідження процесуальних рішень, матеріалів кримінального провадження та допиту обвинуваченого ОСОБА_6 . При цьому, стороною захисту не заявлялися клопотання про проведення будь-яких експертиз та про допит свідків.

Колегія суддів виходить з того, що повноваження суду апеляційної інстанції стосовно обсягу дослідження доказів визначаються в межах вимог апеляційної скарги з урахуванням наявності або відсутності обґрунтованих клопотань сторін кримінального провадження щодо повторного дослідження доказів.

Оцінюючи наведені доводи апеляційних скарг сторони захисту, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для призначення інших експертиз та виклику додаткових свідків.

Ті обставини, задля перевірки яких сторона захисту прохала призначити експертні дослідження та викликати свідків, встановлені судом першої інстанції належним чином на підставі належних, допустимих та достовірних доказів, оцінених судом у сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку для визнання факту доведення вини обвинуваченого у скоєнні інкримінованого злочину поза розумним сумнівом.

Разом з тим, стороною захисту не наведено доводів, які б могли переконати суд першої та апеляційної інстанцій, що встановлені у кримінальному провадженні обставини (підтверджені відповідними доказами) могли бути спростовані показаннями тих свідків, про виклик яких сторона захисту заявляла, та результатами експертних досліджень, про проведення яких клопотала.

Крім того, сторона захисту під час апеляційного перегляду не вживала заходів для усунення існуючої, за її переконанням, неповноти судового розгляду, а зазначала, що наявність даної обставини обумовлює призначення нового судового розгляду, а допущена неповнота не може бути усунена під час здійснення апеляційного розгляду.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє даний довід апеляційної скарги.

Висновки суду

Відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

В своїх апеляційних скаргах захисники ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 ставлять вимогу про скасування вироку від 20.07.2022 та призначення нового розгляду у суді першої інстанції.

Підстави призначення нового судового розгляду визначені положеннями ст.415 КПК та пунктами 2, 3, 4, 5, 6, 7 частини другої статті 412 КПК України.

В той же час, під час апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено обставин, визначених наведеними положеннями кримінального процесуального законодавства для скасування оскаржуваного вироку з призначенням нового судового розгляду.

Одночасно з цим, колегією суддів здійснено перевірку доводів апеляційних скарг сторони захисту на наявність інших підстав для скасування вироку Вищого антикорупційного суду від 20 липня 2022 року.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу.

Суд апеляційної інстанції згідно із п. 4 ч. 1 ст. 407 КПК України уповноважений змінити вирок в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.

Підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є: неповнота судового розгляду; невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (п.1-4 ч. 1 ст. 409 КПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Так, колегією суддів встановила наявність підстав для часткового задоволення апеляційних скарг сторони захисту в частині визнання недопустимими доказами протоколу від 02.01.2018 за результатами проведення 21.12.2017 негласних слідчих (розшукових) дій аудіо-, відео контролю особи і додатків до нього та протоколу від 02.01.2018 за результатами проведення 22.12.2017 негласних слідчих (розшукових) дій аудіо-, відео контролю особи і додатків до нього.

Решта доводів апеляційних скарг сторони обвинувачення не свідчить про недотримання судом першої інстанції вимог ст.370 КПК України, у зв`язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного вироку в іншій частині.

Виходячи із вищевикладеного та керуючись ст.ст. 370, 404, 405, 407, 408, 409, 418, 419, 532 КПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги захисників обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокатів ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 задовольнити частково.

Змінити вирок Вищого антикорупційного суду від 20.07.2022 у кримінальному провадженні №52017000000000736 за обвинуваченням ОСОБА_6, виключивши з мотивувальної частини посилання на протокол від 02.01.2018 за результатами проведення 21.12.2017 негласних слідчих (розшукових) дій аудіо-, відео контролю особи з додатками до нього - оптичними носіями інформації № 6136т, № 6137т та протокол від 02.01.2018 за результатами проведення 22.12.2017 негласних слідчих (розшукових) дій аудіо-, відео контролю особи з додатком до нього, оптичним носієм інформації № 2791т, як на доказ.

У решті вирок Вищого антикорупційного суду від 20.07.2022 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Головуючий: ОСОБА_2

Судді: ОСОБА_3

ОСОБА_4