Документ № 109937404

Справа № 991/2288/23

Провадження 1-кс/991/2314/23

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2023 року м.Київ

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1, за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2, прокурора ОСОБА_3, захисників ОСОБА_4 та ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу адвоката ОСОБА_5, який діє в інтересах підозрюваної ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, на повідомлення про підозру у кримінальному провадженні № 42016000000000882 від 31.03.2016, подану в порядку ст.303 КПК України,

ВСТАНОВИВ:

До Вищого антикорупційного суду надійшла скарга адвоката ОСОБА_5, який діє в інтересах підозрюваної ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, на повідомлення про підозру у кримінальному провадженні № 42016000000000882 від 31.03.2016.

У поданій скарзі захисник просить:

-скасувати письмове повідомлення про підозру від 25.03.2016, відносно ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 про вчинення нею злочинів, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.255 КК України;

-за наслідками розгляду скарги вирішити питання про скасування обраного щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваної, відповідно до ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 29.09.2016, позаяк подальше застосування запобіжного заходу без збереження у ОСОБА_6 статусу підозрюваної у кримінальному провадженні №42016000000000882 від 31.03.2016р. є не можливим;

-зобов`язати уповноважених осіб внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №42016000000000882 від 31.03.2016 щодо скасування повідомлення ОСОБА_6 про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.255 КК України та скасування обраного відносно неї запобіжного заходу, та надати стороні захисту відповідний витяг з ЄРДР у цьому кримінальному провадженні.

В обґрунтування скарги наведено наступне.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року внесено зміни у ст.ст. 219, 284, 303, 307 та до інших статей КПК України. Так, ч.1 ст. 303 КПК України доповнена п. 10) щодо можливості подання скарги на повідомлення слідчого, дізнавача, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником.

Пунктом 4 § 2 розділу 4 Закону № 2147-VIII встановлено, що ці зміни не мають зворотної дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін.

Вказаний Закон набрав чинності 15 грудня 2017 року, а зміни до ч. 1 ст. 303 КПК України у виді доповнення її п.10 введено в дію 15 березня 2018 року.

Проте Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду, у постанові від 31 жовтня 2022р., вирішуючи питання щодо зворотної дії Закону № 2147-VIII, до тих кримінальних проваджень, відомості про початок досудового розслідування були внесені до 15.03.2018р., зазначила, що порядок і підстави проведення процесуальної дії і прийняття процесуального рішення визначаються положеннями КПК, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення, а не датою внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР. З урахуванням вищенаведених положень Конституції України, КПК та юридичних позицій Конституційного Суду України можна стверджувати, що Закон № 2617-VIII застосовується до тих правовідносин, які продовжують існувати або виникли після набрання ним чинності.»

За наведеного захисник зазначив, що будь-які дії в перешкоджанні підозрюваному, а в силу вимог ч.4 ст.46 КПК України, і захиснику підозрюваного, в реалізації права на подання скарги на повідомлення про підозру в порядку п.10 ч.1 ст.303 КПК України, повинні розцінюватися як перешкоджання особі в реалізації своїх конституційних прав та фактичної дискримінації, що є істотним порушенням ст.ст. 3,8, 21 та 22 Конституції України, ст.ст.6,13,14 та 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст 8-10,42 КПК України.

У зв`язку з викладеним захисник вважає, що підозрювана ОСОБА_6, а так само і її захист, мають безумовне право на подання скарги на повідомлення про підозру на підставі п.10 ч.1 ст.303 КПК України, з моменту набрання чинності відповідними змінами до КПК України, при дотриманні умов, які викладені у цій нормі - а саме, перебувати у статусі підозрюваного та після повідомлення про підозру сплило два місяці.

Окрім того захисник вказав на сплив строку досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016000000000882 від 31.03.2016. Зазначив, що 31.03.2013 в Єдиному реєстрі досудових розслідувань було зареєстроване кримінальне провадження №12013220540000400.

25.03.2016 в межах даного кримінального провадження заступником начальника четвертого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_7, за погодженням з прокурором другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату Генеральної прокуратури України ОСОБА_8 було складено та підписано повідомлення про підозру ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.255 КК України.

В подальшому постановою процесуального керівника - прокурора центрального апарату Генеральної прокуратури України ОСОБА_8 від 31.03.2016 виділено із матеріалів кримінального провадження №12013220540000400 від 31.03.2013 матеріали досудового розслідування за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.255, ч.5 ст.191 КК України в окреме провадження, яке зареєстроване за №42016000000000882 від 31.03.2016.

Постановою заступника Генерального прокурора України ОСОБА_9 від 31.03.2016, здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016000000000882 від 31.03.2016 доручене Головному слідчому управлінню Генеральної прокуратури України.

В подальшому, до листопада 2019року, відповідно до постанов Генерального прокурора України ОСОБА_10 від 24.06.2016, від 19.12.2016, досудове розслідування у даному кримінальному провадженні здійснювалося слідчими Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури та слідчими Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України. Також у вказаний проміжок часу, ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 29.09.2016, було задоволене клопотання слідчого органів про обрання стосовно підозрюваної ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Протягом цього часу, досудове розслідування неодноразово поновлювалося та знов зупинялося у зв`язку із розшуком підозрюваної.

Постановою першого заступника Генерального прокурора України ОСОБА_11 від 20.11.2019 підслідність у кримінальному провадженні № 42016000000000882 визначено за детективами Національного антикорупційного бюро України.

Захисник вважає, що кримінальне провадження №42016000000000882 від 31.03.2016 відносно підозрюваної ОСОБА_6, було розпочате з моменту його виділення в окреме провадження з первісного провадження №12013220540000400 від 31.03.2013 за відповідною постановою прокурора.

Разом із тим, нормами ст.219 КПК України, з початку набрання чинності новим КПК України та по цей час, незалежно від внесених змін до цієї статті КПК, було передбачено, що строк досудового розслідування злочинів (чи кримінальних правопорушень) обмежений двома місяцями з моменту повідомлення особи про підозру у вчиненні злочину.

Таким чином, строк досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016000000000882 від 31.03.2016, враховуючи дату повідомлення ОСОБА_6 про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.255, ч.5 ст.191 КПК України - 25.03.2016, був обмежений двома місяцями та спливав відповідно 25.05.2016.

Сторона захисту звертає увагу, що досудове розслідування у первісному кримінальному провадженні №12013220540000400 від 31.03.2013, в рамках якого було повідомлено ОСОБА_6 про підозру та з якого в подальшому матеріали були виділені в окреме провадження за №42016000000000882 від 31.03.2016, було розпочате слідчими органів Національної поліції, а не слідчими органів прокуратури з огляду на номер цього провадження. Таким чином, всі постанови уповноважених осіб Генеральної прокуратури України, відповідно до яких проведення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні доручалося слідчим органів прокуратури, є незаконними та винесеними всупереч вимогам Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та нормам КПК України, в т.ч. і імперативному припису щодо прямої заборони доручення досудового розслідування у кримінальних провадженнях, які віднесені до компетенції НАБ України іншим органам досудового розслідування.

За наведеного захисник вважає, що будь-які процесуальні рішення, що прийняті у кримінальному провадженні неуповноваженою особою, не породжують та не можуть породжувати за собою відповідних правових наслідків, (тобто таких, що утворюють, змінюють чи припиняють права і обов`язки), які визначені КПК України для окремих видів процесуальних рішень, оскільки така відповідна посадова особа, зокрема слідчий чи прокурор у кримінальному провадженні, не набуває відповідних процесуальних повноважень, які визначені ч. 2 ст. 40 та ч. 2 ст. 36 КПК України. Таким чином, оскільки строк досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016000000000882 від 31.03.2016 фактично сплив 25.05.2016, то й відповідно всі процесуальні рішення та процесуальні дії, як то обрання запобіжного заходу, а також прийняття вказаного кримінального провадження до свого проводження детективами НАБ України, прийняття детективами НАБ України інших процесуальних рішень, були здійснені поза межами строку досудового розслідування.

За такого, власне сам факт спливу строку досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні, з урахуванням приписів ч.1 ст.5 КПК України, на думку захисника, унеможливлює звернення прокурора до суду з обвинувальним актом чи клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, або зі зверненням до слідчого судді з клопотанням про здійснення спеціального досудового розслідування, в порядку ст.ст. 297-1 - 297-5 КПК України.

Поряд з цим захисник вказав на необґрунтованість підозри. Зауважив, що першою та необхідною умовою для кваліфікації дій певної посадової особи за відповідної частиною ст. 191 КК України, є протиправне та безоплатне відчуження чужого майна, щодо якого зазначена особа в силу своїх посадових прав та обов`язків, має певні повноваження щодо розпорядження таким майном.

У письмовому повідомленні ОСОБА_6 про підозру зазначається, що нібито за її сприяння, певні суб`єкти господарської діяльності, які за твердженням сторони обвинувачення нібито контролювалися ОСОБА_12, придбавали скраплений газ на аукціонах, що проводилися для його реалізації для потреб населення, за нижчими ринковими цінами, ніж цінами, за якими такий газ реалізовувався на звичайних аукціонах для здійснення господарської діяльності. Тобто, стороною обвинувачення заздалегідь не стверджується, що вказаний скраплений газ, нібито за сприяння ОСОБА_6, був безоплатно звернений на користь юридичних осіб, нібито підконтрольних ОСОБА_12 . Навпаки, у письмовому повідомлені ОСОБА_6 про підозру, зазначається, що суб`єкти господарської діяльності, нібито підконтрольні ОСОБА_12, придбавали цей скраплений газ на спеціалізованих аукціонах за ціною, яка була дещо нижча, ніж ціна на такий газ на звичайних аукціонах для здійснення господарської діяльності.

Таким чином, як зазначив захисник, внаслідок реалізації того об`єму скрапленого газу, про який йдеться у письмовому повідомленні ОСОБА_6 про підозру, юридичним особам ПАТ «Укргазвидобування» та ПАТ «Укрнафта» не було спричинено прямої майнової шкоди у вигляді безповоротної та безоплатної втрати активів, позаяк вироблені цими підприємствами об`єми скрапленого газу були реалізовані на спеціалізованих аукціонах, на підставі укладених на біржі господарських договорів про постачання певних об`ємів скрапленого газу.

Отже, як стверджує захисник, у даному випадку мова може йти, виключно про нанесені збитки у вигляді упущеної вигоди, тобто гіпотетичної можливості ПАТ «Укргазвидобування» та ПАТ «Укрнафта» реалізувати певні об`єми скрапленого газу на звичайних аукціонах для потреб суб`єктів господарської діяльності за більш вищою ціною, за умови проведення таких аукціонів у вказаний період часу. Якщо у вказаний в письмовому повідомленні про підозру період часу, аукціони щодо реалізації скрапленого газу для комерційного використання суб`єктами господарської діяльності не проводилися, тож відповідно і про упущену вигоду з боку ПАТ «Укргазвидобування» та ПАТ «Укрнафта» мова йти не може. Таким чином, як зазначив захисник, головна складова об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч.ч.2-5 ст. 191 КК України - протиправне безоплатне заволодіння чужим майном, в даному випадку відсутня.

Поряд з цим, ОСОБА_6, обіймаючи посаду першого заступника ДК «Газ України» та будучи членом колегіального органу - аукціонного комітету, як службова особа теж не мала ніяких повноважень ні в організаційно-розпорядчому або адміністративно-господарському сенсі щодо розпорядження будь-якими об`ємами скрапленого газу, який у вказаний період часу вироблявся ПАТ «Укргазвидобування» та ПАТ «Укрнафта», та виставлявся на аукціони в силу вимог Закону. Таким чином, на думку захисника, ОСОБА_6, в розрізі обставин, які викладені у письмовому повідомлені про підозру, не може бути суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною ст.191 КК України.

Окремо сторона захисту звертає увагу на те, що у письмовому повідомленні про підозру не наведено обставин щодо включення ОСОБА_6 до складу аукціонного комітету, на виконання вимог Порядку організації та проведення біржових аукціонів з продажу нафти сирої, газового конденсату власного видобутку і скрапленого газу, затвердженого Постановою КМУ №1064 від 03.10.2011, яка набрала чинності з 28.10.2011, тоді як Положення 599 з цієї дати втратило свою чинність.

Сутність дій ОСОБА_6, які викладені у письмовому повідомленні про підозру, та кваліфіковані за ч. 5 ст. 191 КК України, полягає в тому, що вона нібито сприяла вчиненню злочину шляхом організації погодження для підконтрольних підприємств ОСОБА_12 довідок про закупівлю та реалізацію скрапленого газу на спеціалізованих аукціонах зі значно більшими необґрунтовано завищеними неіснуючими обсягами реалізації скрапленого газу для потреб населення, а також забезпечувала нівелювання контролю за цільовим використанням скрапленого газу цими підприємствами шляхом невиконання відповідних функцій та приховування факту вчинення злочину, як при відомчих так і сторонніх перевірках, що на думку сторони обвинувачення призвело до отримання цими структурами, незаконних надприбутків від подальшої реалізації викуплених об`ємів скрапленого газу.

Захисник зазначив, що за відсутності в діях ОСОБА_6 складу злочину передбаченому ч.5 ст.191 КК України, та не можливістю притягнення її до відповідальності за ст. 222-2 КК України, вочевидь слідує, що повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.255 КК України не містить під собою будь-яких правових підстав.

Вказане стало підставою для звернення до слідчого судді захисника зі скаргою на повідомлення про підозру, поданою в порядку ст. 303 КПК України.

У судовому засіданні захисники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 скаргу підтримали та просили задовольнити її у повному обсязі, з викладених в ній підстав.

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги захисника, зазначив, що відсутні підстави для розгляду скарги на повідомлення про підозру ОСОБА_6, оскільки кримінальне провадження у якому було здійснено повідомлення про підозру зареєстроване 31.03.2013 (№12013220540000400) та з нього в подальшому було виділено матеріали в окреме провадження за №42016000000000882 від 31.03.2016 щодо ОСОБА_6 . За такого повідомлення про підозру ОСОБА_6 не може бути оскарженим у відповідності до положень п.10 ч.1 ст. 303 КПК України. Стосовно необґрунтованості пред`явленої ОСОБА_6 підозри заперечував та вважав доводи, наведені захисниками в ході розгляду, безпідставними та надуманими та вільним тлумаченням процесуальних норм.

Заслухавши позиції учасників, дослідивши скаргу з доданими до неї матеріалами, інші матеріали, надані учасниками під час розгляду, слідчий суддя приходить до наступних висновків.

Під час судового розгляду встановлено, що 31.03.2013 в Єдиному реєстрі досудових розслідувань було зареєстроване кримінальне провадження № 12013220540000400, в межах якого 25 березня 2016 року заступником начальника четвертого відділу управління з розслідування особливо важливих справ слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_7 було складено та підписано повідомлення про підозру ОСОБА_6 у вчинення кримінальних правопорушень, відповідальність за які встановлена ч.1 ст.255, ч.5 ст.191 КК України.

Постановою прокурора від 31.03.2016 з матеріалів кримінального провадження №12013220540000400 виділено матеріали провадження за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.5 ст.191 КК України, в окреме провадження за №42016000000000882, досудове розслідування в якому згідно постанови Генеральної прокуратури України від 19.12.2016 проводилося Генеральною прокуратурою України.

Відповідно до постанови Генеральної прокуратури України від 20.11.2019 про доручення здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування, Національним антикорупційним бюро України наразі здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42016000000000882 від 31.03.2016 за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.5 ст.191 КК України.

Відповідно до ч.1 ст.9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Перелік рішень, дій чи бездіяльність слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, передбачений положеннями ч.1 ст.303 КПК України. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора за ч.2 ст.303 КПК України не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, частина перша ст.303 КПК України доповнена пунктом 10, який підлягає застосуванню з дати набрання чинності цим Законом в частині таких змін.

Положеннями пункту 10 ч.1 ст.303 КПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року передбачається можливість оскарження на досудовому провадженні повідомлення слідчого, прокурора про підозру після спливу двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником

Згідно із загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплено в частині ч.1 ст.58 Конституції України, відповідно до якого дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності й припиняється з утратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали чи мали місце (офіційне тлумачення цього конституційного положення наведено в Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99).

Натомість за положеннями ст.58 Конституції України допускається зворотна дія законів у часі, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Формою реалізації ч.1 ст.58 Конституції України є положення ч.1 ст.5 КПК України, яке регулює дію норм кримінального процесуального закону в часі та згідно з якими процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається відповідно до положень цього Кодексу, чинних на момент початку виконання дії або прийняття такого рішення. На відміну від кримінального (матеріального) закону, чинний кримінальний процесуальний закон не має зворотної дії навіть тоді, коли його правила є більш сприятливі для учасників кримінального провадження. Повернення процесу (процесуальних дій) неможливе.

Так, згідно з п.4 §2 Прикінцевих положень Розділу 4 Закону №2147-VІІІ норми п.10 ч.1 ст.303 КПК України вводиться в дію через три місяці після набрання чинності цим Законом, не мають зворотної дії у часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін відповідно до п.7 §1 розділу 4 вказаного Закону, тобто з 16 березня 2018 року.

Таким чином з підстав, зазначених у п.10 ч.1 ст.303 КПК України, слідчий суддя має право розглянути скаргу на повідомлення слідчого, прокурора про підозру у справах (кримінальних провадженнях), по яким відомості про кримінальне правопорушення внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію вищезгаданих змін, а саме з 16 березня 2018 року.

Слідчий суддя також звертає увагу на те, що днем початку досудового розслідування у провадженні, виділеному в окреме провадження, є день, коли було розпочато розслідування, з якого виділено окремі матеріали, а у провадженні, в якому об`єднані матеріали кількох досудових розслідувань, - день початку розслідування того провадження, яке розпочалося раніше (ч.7, ст.217 КПК України).

Слідчий суддя зауважує, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №42016000000000882 від 31.03.2016 здійснюється за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.5 ст.191 КК України.

Вказане провадження щодо ОСОБА_6 виділене із первісного кримінального провадження №12013220540000400 від 31.03.2013, у якому відповідно і було складене повідомлення про підозру ОСОБА_6 25.03.2016 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.5 ст.191 КК України.

Однак з підстав, зазначених у п.10 ч.1 ст.303 КПК України, слідчий суддя має право розглянути скаргу на повідомлення слідчого, прокурора про підозру у справах (кримінальних провадженнях), по яким відомості про кримінальне правопорушення внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію вищезгаданих змін, а саме з 16 березня 2018 року.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким було доповнено частину першу ст.303 КПК України - пунктом 10, імперативно вказує на час застосування таких змін - з дати набрання чинності цим Законом в частині таких змін.

Тож відсутні підстави вважати про можливість різного тлумачення вказаної правової норми.

Аналогічний висновок закріплено ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 03.10.2019 (справа № 760/24046/19).

З огляду на викладене, положення п.10 ч.1 ст.303 КПК України щодо оскарження повідомлення про підозру ОСОБА_6 при зазначених обставинах застосовуватися не можуть.

Слід зазначити, що дата та час повідомлення про підозру, зміна підозри, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань, проте суд зазначає, що вказані вимоги про внесення даних щодо підозри (зміни підозри) за ст.ст.278, 279 КПК України не є відомостями про кримінальне правопорушення в розумінні положень норм п.5 ч.1 ст.3, ст.214, п.1 ч.1 ст.303 КПК України.

Окрім того посилання захисника на безпідставність повідомлення ОСОБА_6 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст.255, ч.5 ст.191 КК України, оскільки вона не може бути суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 КК України, так як обіймаючи посаду першого заступника ДК «Газ України» та будучи членом колегіального органу - аукціонного комітету, як службова особа не мала ніяких повноважень ні в організаційно-розпорядчому або адміністративно-господарському сенсі щодо розпорядження будь-якими об`ємами скрапленого газу, який у вказаний період часу вироблявся ПАТ «Укргазвидобування» та ПАТ «Укрнафта», та виставлявся на аукціони в силу вимог Закону - є необґрунтованими, з огляду на матеріали провадження.

В той же час захисник зазначає, що за умови доведеності вини ОСОБА_6, у вчиненні чи не вчинені відповідних дій, які стороною обвинувачені викладені у письмовому повідомленні про підозру та трактуються як злочинні умисні дії, її не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності за ст. 222-2 КК України, в силу вимог ст.ст.3-5 КК України, та ст. 58 Конституції України.

Проте, як вбачається із наданої захисником копії повідомлення ОСОБА_6 про підозру від 25.03.2016, яке наразі оскаржується стороною захисту, їй інкриміновано вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191 та ч.1 ст.255 КК України. Зазначене повідомлення про підозру не містить інших складів злочинів, передбачених КК України, про що зазначає захисник.

Поряд з цим захисником зазначено про те, що за відсутності в діях ОСОБА_6 складу злочину передбаченому ч.5 ст.191 КК України та неможливості притягнення її до відповідальності за ст. 222-2 КК України, вочевидь слідує, що повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.255 КК України не містить під собою будь-яких правових підстав. Тож на думку захисника повідомлення про підозру ОСОБА_6 є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Слідчий суддя вважає за необхідне зазначити наступне.

Підстави для повідомлення особі про підозру, процедура та строки вручення повідомлення про підозру та вимоги щодо оформлення повідомлення про підозру врегульовані Главою 22 КПК України.

Так відповідно до п.3 ч.1 ст.276 КПК України повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, зокрема, у випадку, наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до ст.277 КПК України письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором. Повідомлення має містити такі відомості: прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення; анкетні відомості особи (прізвище, ім`я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство), яка повідомляється про підозру; найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення; зміст підозри; правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру; права підозрюваного; підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення.

Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень (ч.1 ст.278 КПК України).

Водночас КПК України не містить положень, якими б були визначені підстави для скасування повідомлення про підозру.

Проте з огляду на вищенаведені норми при розгляді скарги на повідомлення про підозру перевірці підлягають: існування визначених підстав для повідомлення особі про підозру; дотримання вимог КПК України щодо оформлення повідомлення про підозру; дотримання вимог щодо строків та порядку вручення повідомлення про підозру.

Стандарт «достатніх підстав (доказів) для підозри» є нижчим ніж стандарт «обґрунтованої підозри». Для цілей повідомлення особі про підозру він передбачає наявність доказів, які лише об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення) і вони є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри.

Водночас, надані слідчому судді для огляду матеріали не спростовують того факту, що мали місце події, про які зазначено в повідомленні про підозру від 25.03.2016.

Із досліджених матеріалів вбачається, що зібрані у кримінальному провадженні докази переконують слідчого суддю в тому, що в своїй сукупності та взаємозв`язку вони відповідають тому мінімальному рівню стандарту «достатніх підстав (доказів)», що закріплений в пункті 3 частини 1 статті 276 КПК України та давали стороні обвинувачення підстави для підозри ОСОБА_6 у вчиненні дій, спрямованих на заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене організованою групою, в особливо великих розмірах, тобто за ч.5 ст.191 КК України та участь у злочинній організації з метою вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, а також участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 255 КК України.

Так зокрема за твердженням сторони обвинувачення ОСОБА_6, своїми умисними діями вчинила заволодіння чужим майном, скрапленим газом, належним ПАТ «Укргазвидобування» та ПАТ «Укрнафта», на загальну суму 2 196 176 418,64 гривень, що є особливо великим розміром, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненого організованою групою у кількості більше 5 чоловік, у тому числі з ОСОБА_12 . В той же час ОСОБА_6 підозрюється у участі у злочинній організації з метою вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, а також участь у злочинах, вчинюваних такою організацією.

Слідчий суддя зазначає, що дослідженими матеріалами встановлено причетність ОСОБА_6, до подій, описаних у повідомленні про підозру, тож вказані обставини мають бути перевірені в ході судового розгляду під час оцінки судом всіх доказів у сукупності.

До того ж не виключається можливість зміни кваліфікації діяння особи, за встановлення такої необхідності, під час судового розгляду, оскільки таким правом наділений прокурор у відповідності до положень ст.338 КПК України. Зокрема, прокурор може змінювати обвинувачення, якщо будуть встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення або суд може вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Слід зазначити, що під час розгляду скарги на повідомлення про підозру слідчий суддя не вправі оцінювати зібрані під час досудового розслідування докази з точки зору їх достатності для складання та направлення до суду обвинувального акту щодо підозрюваного.

Поряд з цим кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Із наданих захисником додатків вбачається, що наведені в повідомленні від 25.03.2016 докази вказують на причетність ОСОБА_6 до вчинення, зокрема кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, що виправдовує подальше розслідування для висунення обвинувачення особі.

При цьому слід зазначити, що правильність кваліфікації дій підозрюваної особи, так само як і наявність чи відсутність в її діях складу злочину вирішуються виключно вироком суду та не підлягають вирішенню на досудовому провадженні.

За такого, питання про те, чи утворюють зазначені в підозрі дії ОСОБА_6 склад злочину та чи правильно вони кваліфіковані за ч.5 ст.191, ч.1 ст.255 КК України знаходиться за межами тих питань, які слідчий суддя вирішує на досудовому провадженні.

За наведених підстав слідчий суддя не приймає доводи сторони захисту стосовно відсутності доказів на підтвердження обґрунтованості підозри ОСОБА_6 у вчиненні заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене організованою групою, в особливо великих розмірах, тобто за ч.5 ст.191 КК України та участі у злочинній організації з метою вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, а також участі у злочинах, вчинюваних такою організацією, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 255 КК України, оскільки зібраними в матеріалах кримінального провадження доказами об`єктивно пов`язується можлива причетність ОСОБА_6 до вищевказаних кримінальних правопорушень за обставин, викладених в тексті повідомлення про підозру від 25.03.2016.

За наведених обставин слідчий суддя приходить до висновку, що захисником не доведено необґрунтованість пред`явленої ОСОБА_6 підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.255 КК України.

На підставі наведеного слідчий суддя відхиляє твердження сторони захисту про недостовірність, суперечливість, недостатність зазначених у повідомленні про підозру від 25.03.2016 доказів, як підставу скасування такого, оскільки захисник насправді пред`являє до оцінки наданих доказів такі ж високі вимоги, як під час розгляду обвинувального акту по суті. Однак, питання винуватості чи невинуватості особи у вчиненні конкретного кримінального правопорушення здійснюється судом, шляхом оцінки доказів відповідно до положень ст. 94 КПК України - за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

У п. 30 рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99 від 27.09.2001, Європейський Суд з прав людини зазначив: «…Незважаючи на те, що п.1 ст.6 Конвенції прав людини зобов`язує суди мотивуючи свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент…». Тобто, ступінь необхідності детально мотивувати аргументи сторін кримінального провадження визначається слідчим суддею з урахуванням обставин справи. У зазначеній справі слідчий суддя надав відповіді на всі вагомі аргументи сторін.

Зі змісту повідомлення від 25.03.2016 слідує, що в ньому логічно та послідовно викладені фактичні обставини можливого вчинення ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.255 КК України КК України.

Водночас, захисником не наведено у скарзі обставин, які б очевидно та беззаперечно вказували на будь-яку непричетність ОСОБА_6 до кримінальних правопорушень, у вчиненні яких їй повідомлено про підозру, тому на цій стадії досудового розслідування відсутні підстави вважати, що повідомлення про підозру від 25.03.2016 вручене за відсутності достатніх підстав для підозри.

Інші обставини, на які посилається захисник у скарзі, також не спростовують обставини, встановлені під час досудового розслідування, та відносяться до питань, які є предметом судового розгляду, а не судового контролю з боку слідчого судді.

У контексті наведеного слід зазначити, що слідчий суддя на стадії досудового розслідування для вирішення питання, зокрема, щодо достатності доказів (підстав), не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини особи/осіб у вчиненні кримінального правопорушення чи її відсутності, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи/осіб до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення. Факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення.

Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави для задоволення скарги адвоката ОСОБА_5, який діє в інтересах підозрюваної ОСОБА_6, на повідомлення про підозру у кримінальному провадженні №42016000000000882 від 31.03.2016.

Окрім того захисником ставилось питання щодо скасування обраного щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваної, відповідно до ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 29.09.2016, до того ж захисник посилався на сплив строку досудового розслідування, однак такі вимоги виходять за межі розгляду, в порядку п.10 ч.1 ст.303 КПК України, тому не перевіряються слідчим суддею.

Керуючись статтями 7, 9, 303-307, 309, 372, 376 КПК України, слідчий суддя

УХВАЛИВ:

У задоволенні скарги адвоката ОСОБА_5, який діє в інтересах підозрюваної ОСОБА_6, на повідомлення про підозру у кримінальному провадженні №42016000000000882 від 31.03.2016, відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом 5 (п`яти) днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Слідчий суддя ОСОБА_1