- Головуючий суддя (ВАКС) : Дубас В.М.
Справа № 991/9725/20
Провадження 1-кп/991/86/20
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2023 року м.Київ
Вищий антикорупційний суд (ВАКС) колегією суддів у складі
головуючого судді ОСОБА_1, суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3 (далі-суд),
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7,
обвинуваченого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_9,
представників потерпілих: ДП «НАІС» ОСОБА_10, ДП «ІСС» ОСОБА_11,
представника цивільного позивача (Міністерства юстиції України) ОСОБА_12,
власника майна ОСОБА_13,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_13 про скасування арешту майна
у кримінальному провадженні №42015000000001624 від 29.07.2015 щодо обвинувачення:
ОСОБА_6 (народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Києві, громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 27 та частиною 5 статті 191, частиною 3 статті 27 та частиною 1 статті 366, частиною 5 статті 27 та частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України (далі-КК),
ОСОБА_8 (народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Києві, громадянин України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_3 ) у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 191 КК,
ВСТАНОВИВ:
1. Стислий опис провадження.
26.11.2020 зі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора (САП ОГП) до ВАКС надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні №42015000000001624 від 29.07.2015.
Ухвалою ВАКС від 26.11.2020 призначено підготовче судове засідання на 21.12.2020, з перервами на 22.12.2020, 28.01.2021, 18.02.2021, 15.04.2021, 20.05.2021, 25.05.2021, 03.06.2021, 17.06.2021, 23.06.2021, 25.06.2021, 19.07.2021, 02.09.2021, 06.09.2021, 07.09.2021, 07.10.2021, 27.10.2021, 12.11.2021, 25.11.2021, 30.11.2021, 16.12.2021, 12.01.2022, 10.02.2022, 17.02.2022, 14.04.2022, 15.04.2022, 12.05.2022, 26.05.2022, 09.06.2022, 28.07.2022, 15.09.2022, 27.10.2022, 04.11.2022, 24.11.2022, 01.12.2022, 15.12.2022, 26.01.2023, 02.02.2023, 16.02.2023, 23.02.2023, 27.02.2023.
Ухвалою ВАКС від 27.02.2023 призначено судовий розгляд на 02.03.2023 з перервами на 09.03.2023, 05.04.2023, 13.04.2023.
2. Короткий виклад клопотання та позицій учасників судового провадження.
2.1. 03.03.2023 до суду надійшло клопотання ОСОБА_13 (далі-заявниця), де така просила скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 21.06.2017 в справі №757/35424/17-к) на майно, яке на праві приватної власності належить заявниці, а саме на літній будинок АДРЕСА_4, обгрунтовуючи клопотання зокрема таким:
«Другим слідчим відділом управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні за №42015000000001624 від 29.07.2015 року.
Постановою слідчого від 01.06.2017 року майно, а саме літній будинок АДРЕСА_4, що належить на праві приватної власності мені, ОСОБА_13, визнано речовими доказами так, як на думку слідчого Генеральної прокуратури України ОСОБА_14, могло бути набуто кримінально протиправним шляхом та отримано внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
В зв`язку з чим, слідчій звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладання арешту на вищевказане майно з мето недопущення його відчуженні, за для збереження речових доказів.
21 червня 2017 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_15 накладено арешт на майно, яке на праві приватної власності належить мені, ОСОБА_13, а саме на літній будинок АДРЕСА_4 (Судова справа № 757/35424/17-к).
Як виявилось пізніше, обставини та факти викладені в клопотанні слідчого про арешт мого майна, були лише міркуванням сторони обвинувачення та не відповідають дійсності.
На час арешту майна я не була підозрюваною, а на даний час, не є обвинуваченою в рамках кримінального провадження № 42015000000001624 від 29.07.2015 року.
Згідно договору купівлі-продажу від 28.07.2010 року, я придбала літній будинок АДРЕСА_4, за довго до подій, що є предметом дослідження в рамках кримінального провадження № 42015000000001624 від 29.07.2015 року.
Я придбала майно за власні грошові кошти, отримані від продажу у 2007 році (до вступу в шлюб) квартири за адресою АДРЕСА_5 . Іншого стороною обвинувачення не доведено.
Довідка з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за 2007 рік (копія додається) підтверджує, що мною отримано дохід від продажу нерухомого майна в 2007 році в сумі 1'499'850 (один мільйон чотириста дев`яносто дев`ять тисяч вісімсот п`ятдесят) гривень.
Частина вказаних коштів і була витрачена мною на придбання 28.07.2010 року літнього будинку АДРЕСА_6
Приписом ч.1 ст. 98 КПК України встановлено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно, моє майно не підпадає під критерій встановлений частиною 1 статті 98 КПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України слідчий суддя або суд під час судового провадження накладає арешт на майно у вигляді речей, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у частині другій статті 167 цього Кодексу:
1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;
2) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення;
3) є предметом кримінального правопорушення, пов`язаного з їх незаконним обігом;
4) набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.
Проте, ані з матеріалів клопотання слідчого, а ні з матеріалів кримінального провадження не вбачається, що відносно мого майна, на яке накладено арешт, існує сукупність підстав та розумних підозр вважати, що зазначене майно підпадає під критерії зазначені в ч. 2 ст. 167 КПК України.
«Відповідно до вимог ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України «Майно, набуте за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу)».
В той же час, відповідно до ст. 57 Сімейного кодексу України «Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;…»
А відповідно до ч. 2 ст. 97 Сімейного кодексу України «Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.
Відповідно до ст. 73 Сімейного кодексу України «1. За зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.
2. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
3. При відшкодуванні шкоди, завданої кримінальним правопорушенням одного з подружжя, стягнення може бути накладено на майно, набуте за час шлюбу, якщо рішенням суду встановлено, що це майно було придбане на кошти, здобуті внаслідок вчинення кримінального правопорушення».
Приписом ч.1 ст. 59 КК України встановлено, що покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.
Тобто, навіть, якщо мого чоловіка буде визнано винним у кримінальному провадженні № 42015000000001624 від 29.07.2015 року, то моє майно все одно не може бути конфісковане.
Крім того, 22.09.2016 року між мною та моїм чоловіком ОСОБА_6 було укладено шлюбний договір (копія додається) в порядку, визначеному главою 10 Сімейного кодексу України, яким визначено, що «будь-яке майно нажите подружжям під час шлюбу, в тому числі до укладення даного договору, є особистою власністю кожного з подружжя, на чиє ім`я зареєстровано рухоме або нерухоме майно».
Підставою для укладення такого договору було те, що рухоме та нерухоме майно, що придбавалось мною під час шлюбу, придбавалось за кошти, які належали мені особисто, і, відповідно, реєструвалось на моє ім`я.
Важливо також зазначити, що при розгляді слідчим суддею питання накладення арешту на літній будинок АДРЕСА_4 не було враховано, що даний об`єкт нерухомого майна з 16.02.2017 року знаходиться в іпотеці з метою забезпечення виконання зобов`язань по Договору позики, укладеному між моїм чоловіком ОСОБА_6 та громадянкою ОСОБА_16 (копія додається).
Відповідно до ч. 7 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації. Обтяження арештованого майна, відповідно до договору іпотеки було зареєстровано раніше, ніж подано клопотання детектива НАБУ про арешт цього майна.
Згідно п. 6 ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
На сьогоднішній день зобов`язання по Договору позики, укладеному між моїм чоловіком ОСОБА_6 та громадянкою ОСОБА_16 не виконані, а арешт, накладений слідчим суддею на вказане майно, позбавляє нас можливості виконати вказані зобов`язання шляхом реалізації предмету іпотеки.
Відповідно до положень ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 12.02.2002 р., правова сутність ст. ст. 13 і 41 Конституції полягає у проголошенні рівних можливостей володіння, користування і розпорядження власністю та гарантіях держави щодо забезпечення захисту цих прав.
Згідно положень статті 1-ї Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, зміст статті 1 Протоколу № 1 слід тлумачити таким чином, що особам, які постраждали внаслідок втручання у їх "майно", повинна бути надана розумна можливість подати свою справу до відповідальних органів з метою ефективно оскаржувати ці заходи, посилаючись, в залежності від обставин, на неправомірність або свавільну й необгрунтову поведінку (G.I.E.M. S.R.L. and Others v. Italy (по суті) [ВП], § 302; Yildirim v. Italy (ухв.); AGOSI v. the United Kingdom, §§ 55 and 58-60; Air Canada v. the United Kingdom, § 46; Arcuri and Others v. Italy (ухв.); Riela and Others v. Italy (ухв.)).
Положеннями ст. 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
22.09.2022 року Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду розглядалась моя апеляційна скарга на аналогічну ухвалу про арешт майна, в тому числі літнього будинку АДРЕСА_6, у кримінальному провадженні за № 12015100100003812 від 01.04.2015 року.
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду було скасовано рішення слідчого судді про арешт вказаного майна.
В своєму рішенні колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду прийшла до висновку, «що вказане майно та майнові права, зареєстровані за ОСОБА_13 є її особистою власністю, та з урахуванням зазначеної у ч. 5 ст. 170 КПК умови, арешт такого майна не відповідатиме заявленій в клопотанні про арешт майна меті, а саме забезпеченню конфіскації майна як виду покарання, яке може бути призначено саме ОСОБА_6 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень».
До клопотання заявницею додано копії такого: ухвали слідчого судді Печерського сулу міста Києва від 21.06.2017 про арешт майна, договору купівлі-продажу літнього будинку АДРЕСА_6 від 28.07.2010,, довідки з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суму виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_13 за 2007 рік від 16.09.2016, договору іпотеки від 16.02.2017, свідоцтва про шлюб від 30.05.2009., шлюбного договору від 22.09.2016, ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 22.09.2022.
2.2. В судовому засіданні заявниця підтримала подане нею клопотання, просила його задовольнити і скасувати арешт на майно. Обвинувачені ОСОБА_6, ОСОБА_8 та їх захисники ОСОБА_7, ОСОБА_9 підтримали клопотання та просили його задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотання, зазначивши, що зокрема арештоване майно визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні, які підлягатимуть дослідженню під час судового розгляду в подальшому.
Представники потерпілих ОСОБА_10, ОСОБА_11 та представник цивільного позивача ОСОБА_12 повідомили про відсутність визначеної позиції, поклавшись на розсуд суду.
3. Обґрунтування позиції суду.
3.1. Відповідно до статті 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно із частиною 1 статті 131 КПК заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження, та пунктом 7 частини 2 статті 131 КПК передбачений арешт майна як один із заходів забезпечення кримінального провадження.
Згідно з частиною 3 статті 132 КПК застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Відповідно до частини 1 статті 170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Згідно з частиною 2 статті 170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Абзацами 1-3 частини 3 статті 170 КПК визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього кодексу. Арешт на комп`ютерні системи чи їх частини накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини 2 цієї статті, або якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до комп`ютерних систем чи їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний з подоланням системи логічного захисту. Арешт може бути накладений і на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил цього Кодексу.
Частиною 5 статті 170 КПК визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно з частиною 10 статті 170 КПК арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до частини 11 статті 170 КПК заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Згідно з частиною 2 статті 173 КПК при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до частини 4 статті 173 КПК у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
3.2. Згідно із частиною 1 статті 174 КПК, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Таким чином, учасники судового провадження, які подали клопотання про скасування арешту майна, повинні довести окрему або одночасну наявність фактів необґрунтованості накладення такого арешту та/або зникнення потреби в його застосуванні.
3.3. Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 21.06.2017 в справі 757/35424/17-к накладено арешт на майно дружини ОСОБА_6 - ОСОБА_13, - а саме літній будинок АДРЕСА_4, зокрема із зазначенням такого:
«Відповідно до відомостей з реєстру прав на нерухоме майно ОСОБА_13 на праві власності належить літній будинок АДРЕСА_4, адміністративна будівля за адресою: АДРЕСА_7 та літній будинок АДРЕСА_8 . Окрім цього, ОСОБА_13 на праві приватної власності належить автомобіль MERCEDES-BENZ GL 350 CDI 4 MATIC номер кузову НОМЕР_1 державний номер НОМЕР_2 .
Постановою від 19.06.2017 вищевказане рухоме та нерухоме майно, що належить на праві приватної власності ОСОБА_13 визнано речовими доказами по справі так, як воно могло бути набуто кримінально протиправним шляхом та отримано внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
За викладених обставин, слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на вищевказане майно з метою недопущення його відчуження, задля збереження речових доказів…
Так, слідчим суддею встановлено, що літній будинок АДРЕСА_4, який належить на праві приватної власності ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_3, є речовим доказом у кримінальному провадженні. Слідчим доведено, що вказане майно могло бути набуто кримінально протиправним шляхом та отримано внаслідок вчинення кримінального правопорушення, тобто відповідає критеріям визначеним ст. 98 КПК України, та у випадку не накладення арешту на вказане майно, це може призвести до подальшого відчуження або до інших наслідків, які можуть перешкоджати досудовому розслідуванню.
За викладених обставин, враховуючи правове обґрунтування клопотання, яке відповідає положенням ст. ст. 170-173 КПК України, приходжу до переконання, що клопотання слідчого про накладення арешту на майно підлягає задоволенню з метою збереження речових доказів, задля забезпечення дієвості та об`єктивності розслідування у вказаному кримінальному провадженні, оскільки незастосування арешту може призвести до відчуження майна.
Приходячи до такого висновку, слідчий суддя враховує й те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження та обставини кримінального провадження станом на час прийняття рішення вимагають вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту. При цьому, доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження слідчим суддею не встановлено».
3.4. Статтею 98 КПК визначено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Тобто будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом, та має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Беєлер проти Італії» від 05.01.2000, заява № 33202/96). При цьому будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, заява №8793/79).
3.5. Дослідивши клопотання про скасування арешту майна разом із доданими матеріалами, суд вважає, що у даному випадку наявне пропорційне втручання в право власності законного власника майна внаслідок обґрунтованого накладення слідчим суддею арешту як заходу забезпечення даного кримінального провадження на майно ОСОБА_13 відповідно до статті 98 КПК з метою забезпечення збереження речових доказів, які згідно із позицією прокурора підлягатимуть дослідженню під час подальшого судового розгляду незалежно від правового режиму власності такого,
Відтак доводи заявниці щодо необґрунтованості накладення арешту на належне їй майно із посиланнями, що таке не є спільною сумісною власністю із обвинуваченим ОСОБА_6, не можуть бути підставою для скасування арешту майна, враховуючи, що інших підстав щодо необхідності скасування арешту не було наведено та таке не пов`язано із забезпеченням можливої конфіскації майна як виду покарання.
Таким чином, внаслідок відсутності правових підстав для скасування чинного арешту майна належить відмовити у задоволенні клопотання. Разом з тим, суд зазначає, що після завершення стадії дослідження письмових та речових доказів сторони обвинувачення у даному кримінальному провадженні й відпадіння потреби в застосуванні арешту майна, заявниця за наявності обґрунтованих підстав має право звернутись до суду з відповідним клопотанням про скасування арешту.
Керуючись статтями 174, 369-372, 532 КПК, суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_13 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 21.06.2017 в справі №757/35424/17-к на літній будинок АДРЕСА_4 .
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили із моменту проголошення.
Повний текст ухвали оголошено 18.04.2023.
Головуючий суддя ОСОБА_1 Суддя ОСОБА_2 Суддя ОСОБА_3 ______________________________________________________________________