- Головуючий суддя (ВАКС) : Білоус І.О.
Справа № 991/3443/22
Провадження 1-кп/991/54/22
УХВАЛА
Іменем України
28 листопада 2022 року м. Київ
Вищий антикорупційний суд колегією суддів у складі:
Головуючої судді ОСОБА_1,
суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
секретар судового засідання ОСОБА_4,
за участі:
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у підготовчому судовому засіданні клопотання адвоката ОСОБА_7 - захисника ОСОБА_8 про повернення обвинувального актапрокурору у кримінальному провадженні, унесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016000000000870 від 29 березня 2016 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_6, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Цвіклівці Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, проживає на АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 210 КК України,
ВСТАНОВИВ:
1.Короткий зміст клопотання та позиції учасників судового провадження
До Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання адвоката ОСОБА_7 - захисника обвинуваченого ОСОБА_6 про повернення обвинувального акта прокурору, у якому захисник посилається на наступні недоліки обвинувального акта: неврахування обставин, які виправдовують обвинувачених у цьому провадженні, неврахування при складенні обвинувального акта ключових доказів сторони захисту; відмова прокурорів від підписання протоколу ознайомлення із доказами сторони захисту в порядку ст. 290 КПК України; обвинувальний акт базується на завідомо незаконних експертизах - такі експертизи були проведені із значними порушеннями вимог закону, наслідком чого стало призначення повторної судової будівельно-технічної експертизи, яка так і не була проведене через перешкоди, які чинила сторона обвинувачення; невиконання стороною обвинувачення вимог ст. 290 КПК України, у зв`язку з відсутністю у деяких адвокатів допуску до державної таємниці; вчинення злочину, передбаченого ст. 191 КК України - розтрати майна шляхом зловживання службовими особами своїм службовим становищем, інкримінується усім обвинуваченим у цьому провадженні, однак ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не мають жодного відношення до служби в державних органах, а тому не можуть бути спеціальними суб`єктами вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України; порушення підсудності при передачі справи до Вищого антикорупційного суду (оскільки підсудність справи Дарницькому районному суду м. Києва визначена рішенням Київського апеляційного суду) та порушення норм Конституції України, зокрема принципу остаточності судового рішення; необґрунтованість обвинувального акта, обставини, які в ньому зазначені, не відповідають дійсності, а особи, які обвинувачуються у цьому кримінальному провадженні не вчиняли інкримінованих їм правопорушень. У судовому засідання захисник ОСОБА_7 деталізовано аргументував свою позицію щодо викладених у клопотанні недоліків обвинувального акта, зазначив також про відсутність в обвинувальному акті відомостей про викривача та цивільного позивача, а також про те, що обвинувальний акт має згадки про осіб, яким не пред`явлено обвинувачення.
Обвинувачений ОСОБА_6 клопотання свого захисника підтримав, додатково зазначив, що обвинувальний акт не містить реальних доводів його винуватості в інкримінованих правопорушеннях. Так, що стосується його обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_6 зазначив, що управління, яке він очолював, мало виключно управлінські повноваження, жодними повноваженнями щодо вибору контрагентів, укладення договорів, перерахування коштів за такими договорами воно не володіло. Не підтверджено належними доказами і можливість його пливу на обвинуваченого ОСОБА_12, оскільки функції очолюваних ними структурних підрозділів абсолютно різні. Заперечував ОСОБА_6 також свій вплив на прийняття рішення про присвоєння грифу секретності технічному завданню на будівництво кордону, оскільки за це відповідали окремі експерти, які йому не підконтрольні. Ні ОСОБА_13, ні інших керівників субпідрядних організацій, які виконували державне замовлення з будівництва кордону, ОСОБА_6 не знав раніше. Зазначив, що в дійсності всі роботи були виконані, що виключає можливість його притягнення до кримінальної відповідальності. Щодо інкримінованої йому ст. 210 КК України, зазначив, що в реальності всі об`єкти були збудовані, а кошти сплачені згідно бюджетних програм, зазначене підтверджується тим, що ні за результатами проведеного аудиту, ні за результатами перевірки Рахункової Палати, не було виявлено тих фактів нецільового використання бюджетних коштів, про які зазначено в обвинувальному акті.
Прокурор ОСОБА_5 проти задоволення клопотання захисника ОСОБА_7 про повернення обвинувального акта прокурору заперечував. Зазначив, що обвинувальний акт повністю відповідає вимогам кримінального процесуального закону та не містить будь-яких недоліків. Щодо відсутності в акті даних про викривача, повідомив, що прокурором було самостійно виявлено ознаки кримінального правопорушення, а тому викривач відсутній у цьому кримінальному провадженні. Окрім того, зазначив, що відсутній і цивільний позивач, оскільки жодна особа не подала цивільний позов у цьому провадженні. Щодо відсутності в обвинувальному акті обставин, які виправдовують обвинувачених, прокурор зазначив, що визначення обсягу та способу викладення фактичних обставин вчинення інкримінованого правопорушення відноситься до дискреційних повноважень прокурора, а тому ніхто не може вимагати їх зміни, проте це не перешкоджає стороні захисту доводити існування виправдоючих обставин. Щодо твердження сторони захисту про те, що обвинувальний акт ґрунтується на незаконних доказах, а також твердження про неознайомлення сторони захисту із матеріалами досудового розслідування, на думку прокурора ОСОБА_5, не має жодного відношення до відповідності процесуальної форми обвинувального акта вимогам закону. В обвинувальному акті відображений той розмір заподіяної шкоди, який, на думку прокурора, є доведеним. Прокурор ОСОБА_5 зазначив, що обвинувальний акт містить чіткі формулювання щодо того, в чому обвинувачується ОСОБА_6 та яке саме обвинувачення йому пред`явлено, зазначення ж даних інших осіб здійснено в контексті викладення фактичних обставин вчинення інкримінованих правопорушень, а відомості про інших обвинувачених містяться в обвинувальному акті, з огляду на те, що провадження відносно ОСОБА_6 було виділено в окреме провадження після скерування обвинувального акта до суду. Щодо недоліків реєстру матеріалів досудового розслідування, то реєстр не є і не може бути предметом судового контролю, єдиним процесуальним документом, який досліджує суд на підготовчому засіданні, є обвинувальний акт. Ураховуючи викладене, прокурор ОСОБА_5 просив суд відмовити у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про повернення обвинувального акта прокурору.
2.Мотиви суду
Положеннями ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:
a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього;
b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту.
У п. 51 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ващенко проти України» від 26 червня 2008 року зазначено: «Суд також нагадує, що поняття обвинувачення для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (див. «Фоті та інші проти Італії» (FotiandOthers v. Italy), серія А N 56, п. 53, рішення від 10 грудня 1982 року, та «Озтурк проти Німеччини» (Ozturk v. Germany), серія А N 73, п. 53, рішення від 21 лютого 1984 року).
У рішенні у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року, зокрема, зазначено, що «…обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. b ч. 3 ст. 6 Конвенції».
Згідно з ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 291 КПК України.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу.
При цьому законодавець надає суду право, а не встановлює обов`язок, під час підготовчого судового засідання повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України (постанова Верховного Суду від 26 червня 2018 року, справа № 520/8135/15-к, провадження № 51-203 км 17).
Положеннями ч. 2 ст. 291 КПК України встановлено вимоги до обвинувального акта, згідно з якими обвинувальний акт повинен містити такі відомості: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); анкетні відомості викривача (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); розмір пропонованої винагороди викривачу; дату та місце його складення та затвердження.
Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно.
Згідно з положеннями ст. 293 КПК України одночасно з переданням обвинувального акта до суду прокурор зобов`язаний під розписку надати їх копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному (крім випадку, передбаченого ч. 2 ст. 297-1 цього Кодексу), його захиснику, законному представнику.
Доводи захисника ОСОБА_7 стосовно неврахування в обвинувальному акті обставин, які виправдовують його підзахисного, некоректності викладення фактичних обставин та встановленого обвинувачення, складення обвинувального акта з урахуванням результатів завідомо незаконних експертиз, пред`явлення обвинувачення особам, які не можуть бути суб`єктами вчинення інкримінованого правопорушення, зазначення в обвинувальному акті прізвищ осіб, які не є обвинуваченими у цьому провадженні, невідповідність зазначених в обвинувальному акті обставин дійсності судом відхиляються з огляду на те, що оцінка таких доводів може бути здійснена лише за результатами судового розгляду кримінального провадження № 42016000000000870 від 29 березня 2016 року щодо ОСОБА_6 та дослідження зібраних у ньому доказів на предмет їх належності та допустимості.
На стадії підготовчого провадження суд не може оцінювати правильність та обґрунтованість правової кваліфікації кримінального правопорушення та, більше того, наявність чи відсутність його складу, а також надавати оцінку доказам, що були зібрані на стадії досудового розслідування.
Вказана позиція кореспондується з правовою позицією Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 03 липня 2019 року по справі 273/1053/17 (провадження № 51-8914км18), відповідно до якої, кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов`язувати його змінювати цей обсяг, у тому числі й у сторону збільшення, повертати за наслідком підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв`язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого тощо. Визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акта до суду належить виключно до повноважень прокурора.
Більше того, клопотання про повернення обвинувального акта захисника ОСОБА_7 суд розглядає лише в контексті обвинувачення ОСОБА_6, а тому усі доводи, що стосуються неналежної правової кваліфікації дій інших обвинувачених, провадження щодо яких здійснюється окремо, судом визнаються безпідставними.
Щодо неконкретності обвинувачення, суд зазначає, що під формулюванням обвинувачення слід розуміти короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактично моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
При цьому, важливим також є виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, оскільки правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків органу досудового розслідування, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист.
Відповідно до п. 5 ч. 2ст. 291 КПК України в обвинувальному акті викладаються фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими.
Тож суд ураховує, що визначення обсягу фактичних обставин кримінального правопорушення, що викладаються у обвинувальному акті, належить до дискреційних повноважень прокурора, а наведені в обвинувальному акті фактичні дані в своїй сукупності дають уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, а також можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
Вказана позиція кореспондується з правовою позицією Касаційного Кримінального Суду в складі Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 03 липня 2019 року по справі № 273/1053/17 (провадження № 51-8914км18), відповідно до якої кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи, перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов`язувати його змінювати цей обсяг, у тому числі, й у сторону збільшення, повертати за наслідком підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв`язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого тощо. Визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акта до суду належить виключно до повноважень прокурора. Ураховуючи викладене, суд відхиляє доводи захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_6 про відсутність належного обґрунтування вчинення останнім інкримінованих йому кримінальних правопорушень, з огляду на неможливість їх розглянути по суті на стадії підготовчого провадження.
Кримінальний процесуальний закон не пов`язує можливість прийняття рішення про повернення обвинувального акта прокурору на підготовчому судовому засіданні із дотриманням порядку ознайомлення сторін із матеріалами досудового розслідування, визначеного ст. 290 КПК України, у зв`язку з чим суд відхиляє доводи сторони захисту щодо відмови прокурорів у підписанні протоколу ознайомлення із доказами сторони захисту в порядку ст. 290 КПК України та невиконання стороною обвинувачення вимог ст. 290 КПК України, у зв`язку з відсутністю у ОСОБА_7 та деяких інших адвокатів допуску до державної таємниці як підстави для повернення обвинувального акта у цьому провадженні.
Суд також відхиляє аргумент сторони захисту щодо порушення підсудності при передачі справи до Вищого антикорупційного суду, оскільки підсудність Вищому антикорупційному суду цього провадження визначена ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2019 року (том 2, а.с. 77-78).
Окрім того, не є і не можуть бути предметом судового контролю під час підготовчого судового засідання також і додатки до обвинувального акта, визначені ч. 4 ст. 291 КПК України. Кримінальний процесуальний закон не визначає наявність недоліків у реєстрі матеріалів досудового розслідування як підставу для повернення обвинувального акта прокурору. З огляду на викладене, суд відхиляє посилання захисника ОСОБА_7 на недоліки реєстру матеріалів досудового розслідування як на підставу для повернення обвинувального акта прокурору.
Ураховуючи викладене, при розгляді клопотання захисника ОСОБА_7 про повернення обвинувального акта прокурору не встановлено таких недоліків обвинувального акта, які б перешкоджали суду призначити його до судового розгляду. Водночас, розгляд судом відповідних доводів захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_6 можливий на стадії судового розгляду.
Керуючись статтями ст. 314, 315, 372, 376 КПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_7 - захисника обвинуваченого ОСОБА_6 про повернення обвинувального акта прокурору у кримінальному провадженні № 42016000000000870 від 29 березня 2016 року - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.
Головуюча суддя: ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3