- Головуючий суддя (АП ВАКС) : Павлишин О.Ф.
Cправа №991/644/23
Провадження №11-сс/991/205/23
Слідчий суддя: ОСОБА_1
Суддя-доповідач: ОСОБА_2
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 травня 2023 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2,
суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,
секретар судового засідання ОСОБА_5,
за участю:
особи, що подала апеляційну скаргу, ОСОБА_6,
захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8,
прокурора ОСОБА_9,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28 лютого 2023 року у кримінальному провадженні №52022000000000280 від 26 вересня 2022 року,
В С Т А Н О В И Л А:
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28.02.2023:
1. частково задоволено клопотання прокурора;
2. накладено арешт на майно, вилучене 21-22.01.2023 під час проведення обшуку офісних приміщень №227, №236 за адресою: АДРЕСА_1, зокрема, грошові кошти в сумі 920 000 грн та 38 700 доларів США.
ОСОБА_6 у апеляційній скарзі з доповненнями зазначає, що ухвала слідчого судді суперечить ст.370 КПК України, постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а висновки, викладені у її тексті, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Посилається на такі обставини:
1. під час невідкладного обшуку всупереч ст.236 КПК України детективи Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) не забезпечили присутності орендарів приміщень, тому не змогли встановити, що вилучені кошти належать ОСОБА_6 ;
2. слідчий суддя не врахував доводів ОСОБА_6 щодо належності такого майна йому та відповідно до вимог ст.94 КПК України не надав оцінки декларації про його доходи за 2020 рік і показанням свідка ОСОБА_10 ;
3. грошові кошти не підлягають спеціальній конфіскації, адже сторона обвинувачення не підтвердила, що вони належать ОСОБА_7, як це передбачено у ч.4 ст.170 КПК України, та, що грошові кошти відповідають ознакам, визначеним п.1-4 ч.1 ст.96-2 КК України;
4. також грошові кошти не визнані речовим доказом, оскільки вони не містять ознак такого та не стосуються цього кримінального провадження;
5. слідчий суддя дійшов до суперечливих висновків щодо накладення арешту на майно з метою спеціальної конфіскації та зазначив, що підставою для такого заходу забезпечення кримінального провадження є саме перевірка, що ці кошти підлягають спеціальній конфіскації;
6. застосування арешту майна не є співрозмірним із завданнями кримінального провадження;
7. у порушення п.6 ч.2 ст.173 КПК України слідчий суддя не врахував, що арешт майна для ОСОБА_6 є надмірним тягарем і перешкоджає реалізації ним, його родиною гарантованих Конституцією України прав на достатній рівень життя та соціальний захист.
Просить:
1. скасувати ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28.02.2023 в частині накладення арешту на належні ОСОБА_6 грошові кошти готівкою в сумі 920 000 грн та 38 700 доларів США;
2. відмовити в задоволенні клопотання прокурора в частині накладення арешту на ці грошові кошти.
ОСОБА_6 та захисник підозрюваного ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 у судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги, посилаючись на доводи, наведені у ній.
Прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) ОСОБА_9 у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_6, захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8, прокурора САП ОСОБА_9, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована.
У цьому провадженні встановлено такі обставини.
Детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52022000000000280 від 26.09.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.14, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364, ч.3 ст.28, ч.4 ст.368, ч.1 ст.14, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364, ч.3 ст.28, ч.4 ст.368, ч.5 ст.191, ч.4 ст.369 КК України, щодо обставин можливого постачання товарів за рахунок державних коштів, виділених згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.07.2022 №602-р, низкою суб`єктів господарювання по завищеним цінам; можливого висловлення службовими особами органу державної влади, які займають особливо відповідальне становище, прохання на отримання неправомірної вигоди; можливого надання неправомірної вигоди посадовим особам, які займають особливо відповідальне становище, та її одержання останніми. За твердженням органу досудового розслідування, учасники організованої групи забезпечили формування комерційних пропозицій із штучно завищеними цінами, чим створили умови для подальшого виведення бюджетних коштів та спричинення тяжких наслідків для держави.
21-22.01.2023 в офісних приміщеннях №227, №223 за адресою: АДРЕСА_1, органом досудового розслідування проведено невідкладний обшук, за результатом якого виявлені та вилучені певні речі і документи, зокрема, грошові кошти в сумі 920 000 грн та 38 700 доларів США.
23.01.2023 до слідчого судді Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання прокурора САП про арешт вищевказаного майна.
31.01.2023 ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду частково задоволено клопотання детектива та надано дозвіл на проведення обшуку з метою відшукання і вилучення речей та документів, що стосуються обставин, відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №52022000000000280 від 26.09.2022.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, слідчий суддя у частині накладення арешту на грошові кошти дійшов до таких висновків:
1. твердження ОСОБА_6 про належність вилучених грошових коштів саме йому не підтверджене достатніми доказами;
2. вимога про накладення арешту на грошові кошти з метою забезпечення можливої конфіскації, як виду покарання, передчасна, адже детективом не доведено, а матеріали провадження не містять достатніх доказів, що ці грошові кошти належать ОСОБА_7 або будь-кому іншому з числа осіб, яким на цей час пред`явлена підозра в межах кримінального провадження;
3. враховуючи правову підставу арешту майна (відповідні положення ст.170 КПК України), можливість досягнення заявленої детективом мети - спеціальна конфіскація через застосування саме такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, встановлення обставин, що підтверджують факт можливого вчинення кримінального правопорушення, розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, обставини кримінального провадження, з яких, серед іншого, вбачається відсутність негативних наслідків такого арешту майна для третіх осіб, клопотання детектива підлягає задоволенню частково.
Наведені висновки слідчого судді відповідають вимогам КПК України та встановленим обставинам.
У ч.1 ст.404 КПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. А тому оскаржувана ухвала переглядається в межах апеляційної скарги ОСОБА_6 .
Згідно з абз.1 ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення спеціальної конфіскації.
Частиною 4 ст.170 КПК України визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
Положеннями ч.1 ст.96-1 КК України визначено, що спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190, статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу.
Згідно з п.1, 2 ч.1 ст.96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно: одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави; були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
Із матеріалів провадження вбачається, що детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52022000000000280 від 26.09.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.14, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364, ч.3 ст.28, ч.4 ст.368, ч.1 ст.14, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364, ч.3 ст.28, ч.4 ст.368, ч.5 ст.191, ч.4 ст.369 КК України, санкціями яких, окрім іншого, визначено покарання у виді позбавлення волі.
22.01.2023 ОСОБА_7 повідомлено про підозру за ч.3 ст.28 ч.4 ст.369 КК України.
За версією слідства, ОСОБА_7, діючи у складі організованої групи, діяльність якої спрямована на вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, направлених на заволодіння бюджетними грошовими коштами шляхом здійснення поставок товарів по державних закупівлях за завідомо завищеними цінами, спільно з ОСОБА_11, ОСОБА_12 та іншими невстановленими на цей час особами надав неправомірну вигоду заступнику міністра розвитку громад, територій та інфраструктури України ОСОБА_13 у загальній сумі 400 000 доларів США, що є особливо великим розміром. Також ОСОБА_7, переслідуючи намір отримання неправомірної вигоди в особливо великих розмірах, вступив у злочинну змову із посадовими особами Міністерства внутрішніх справ України та службовими особами Державної служби України з надзвичайних ситуацій та домовився з ними, що він забезпечить продаж спеціальної техніки через підконтрольні йому юридичні особи по завищеній ціні, після чого частину із завищеної ціни поверне вказаним посадовим особам Міністерства внутрішніх справ України та службовими особами Державної служби України з надзвичайних ситуацій.
У протоколі за результатами проведення НС(Р)Д - аудіо-, відеоконтролю особи від 21.01.2023 зафіксовано, що ОСОБА_11 говорить ОСОБА_10 про те, що ОСОБА_7 всі їхні гроші хоче виштовхнути в Швейцарію (ABRS Group). Також ОСОБА_11 повідомляє, що спілкувався з міністром, той сказав, що потрібно повертати гроші. У іншій розмові, зафіксованій у цьому ж протоколі, ОСОБА_11 повідомляє, що приніс договір із ABRS, по якому пропонує виставити рахунок, щоб спробувати виштовхнути кошти. Між ОСОБА_11 та ОСОБА_10 відбувались розмови про візити міністра до голови казначейства щодо авансових платежів та їх повернення, а також щодо підписаного договору з ABRS та виставлення рахунку (т.2 а.п.62-64).
Тобто, вказане дає підстави вважати, що вилучені під час обшуку грошові кошти у сумі 920 000 грн та 38 700 доларів США, могли бути одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна; можливо призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення.
Враховуючи, що ОСОБА_7 фактично здійснював свою діяльність та використовував приміщення, де були віднайдені грошові кошти, чого не заперечували учасники судового розгляду, факт того, що досудове розслідування в кримінальному провадженні здійснюється щодо обставин можливого постачання товарів за рахунок державних коштів, виділених згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України №602-р від 13.07.2022, низкою суб`єктів господарювання, зокрема підконтрольних ОСОБА_7, по завищеним цінам; можливого висловлення службовими особами органу державної влади, які займають особливо відповідальне становище, прохання на отримання неправомірної вигоди; можливого надання неправомірної вигоди посадовим особам, які займають особливо відповідальне становище та її одержання останніми, накладення арешту на такі кошти відповідає правовим підставам забезпечення спеціальної конфіскації, визначеним п.2 ч.2, ч.4 ст.170 КПК України, п.1, 2 ч.1 ст.96-2 КК України та досягненню дієвості цього провадження.
Тому безпідставним є покликання апеляційної скарги на те, що грошові кошти не відповідають ознакам, визначеним п.1-4 ч.1 ст.96-2 КК України.
При цьому твердження апеляційної скарги про те, що слідчий суддя не врахував доводів ОСОБА_6 щодо належності такого майна йому та відповідно до вимог ст.94 КПК України не надав оцінки декларації про його доходи за 2020 рік і показанням свідка ОСОБА_10, не відповідають дійсності, так як із тексту оскаржуваного рішення вбачається протилежне, а тому розцінюється колегією суддів як незгода ОСОБА_6 із такою оцінкою.
Відповідно до ч.1, 3 ст.233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті. Слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення.
Згідно із ч.2 ст.236 КПК України перед початком виконання ухвали слідчого судді особі, яка володіє житлом чи іншим володінням, а за її відсутності - іншій присутній особі повинна бути пред`явлена ухвала і надана її копія.
Як вбачається з матеріалів провадження 21-22.01.2023 в офісних приміщеннях АДРЕСА_2, органом досудового розслідування проведено невідкладний обшук у зв`язку з необхідністю врятування майна, що має ознаки речових доказів, зокрема, за участі представника власника приміщення.
Відтак, оскільки обшук без ухвали слідчого судді здійснено детективами НАБУ за добровільною згодою представника власника приміщення, це не свідчить про незаконність дій органу досудового розслідування.
Із огляду на це безпідставним є твердження апеляційної скарги про те, що без дотримання ст.236 КПК України під час невідкладного обшуку детективами НАБУ не було забезпечено присутності орендарів приміщень.
Також необґрунтованим є посилання в апеляційній скарзі на те, що грошові кошти не визнані речовим доказом, оскільки арешт на майно накладено з іншої підстави - з метою забезпечення спеціальної конфіскації, а не збереження речових доказів.
Слідчий суддя, частково задовольняючи клопотання детектива НАБУ, зокрема, врахував правову підставу арешту грошових коштів (відповідні положення ст.170 КПК України) та можливість досягнення заявленої детективом мети - спеціальна конфіскація через застосування саме такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна. Тому безпідставним є твердження апеляційної скарги про те, що слідчий суддя дійшов до суперечливих висновків щодо накладення арешту на майно з метою спеціальної конфіскації та зазначив, що підставою для такого заходу забезпечення кримінального провадження є саме перевірка, що ці кошти підлягають спеціальній конфіскації.
Відтак, помилковими є твердження в апеляційній скарзі про те, що прокурором не доведено існування підстав для арешту зазначеного майна.
Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Будь-яке втручання державного органу в права осіб повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Тобто повинне існувати обґрунтоване співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти.
Враховуючи те, що у кримінальному провадженні здійснюється перевірка відомостей, зокрема, щодо вчинення ОСОБА_7, який, діючи у складі організованої групи, діяльність якої спрямована на вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, направлених на заволодіння бюджетними грошовими коштами шляхом здійснення поставок товарів по державних закупівлях за завідомо завищеними цінами, спільно з ОСОБА_11, ОСОБА_12 та іншими невстановленими на цей час особами надав неправомірну вигоду заступнику міністра розвитку громад, територій та інфраструктури України ОСОБА_13 в загальній сумі 400 000 доларів США, що є особливо великим розміром, слід визнати, що арешт грошових коштів у сумі 920 000 грн та 38 700 доларів США забезпечує справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Тому неспроможним є твердження апеляційної скарги про те, що застосування арешту майна не є співрозмірним із завданнями кримінального провадження.
Оскільки матеріалами провадження не стверджується, що арештовані грошові кошти належать саме ОСОБА_6, відсутні підстави вважати, що у порушення п.6 ч.2 ст.173 КПК України слідчий суддя не врахував наслідків арешту майна для нього, адже такий захід забезпечення кримінального провадження є надмірним тягарем та перешкоджає реалізації ним та його родиною гарантованих Конституцією України прав на достатній рівень життя та соціальний захист.
Так як під час апеляційного перегляду ухвали слідчого судді не здобуто доказів істотного порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідності висновків слідчого судді, викладених у тексті оскаржуваного рішення, фактичним обставинам кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя наклав арешт на майно відповідно до вимог ст.170-173 КПК України.
Згідно із ч.3 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: залишити ухвалу без змін; скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Із огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись ст.404, 405, 418, 419, 422, 424, 532 КПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28 лютого 2023 року - без змін.
Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий: ОСОБА_2
Судді: ОСОБА_3
ОСОБА_4