Документ № 111156283

Справа № 991/3435/23

Провадження 1-кп/991/52/23

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2023 року м.Київ

Вищий антикорупційний суд колегією суддів у складі:

головуючого судді ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю:

секретаря ОСОБА_4,

прокурора ОСОБА_5,

представників потерпілого ОСОБА_6, ОСОБА_7,

обвинувачених ОСОБА_8, ОСОБА_9,

захисників ОСОБА_10, ОСОБА_11,

розглянувши в підготовчому судовому засіданні клопотання захисника ОСОБА_12 про скасування арешту та про зміну запобіжного заходу у кримінальному провадженні за № 42015000000002517 від 13.11.2015 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України,

ВСТАНОВИВ:

До Вищого антикорупційного суду з Офісу Генерального прокурора (Спеціалізованої антикорупційної прокуратури) надійшов для розгляду обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015000000002517 від 13.11.2015 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України (далі - Кримінальне провадження).

Адвокат ОСОБА_11, який діє в інтересах ОСОБА_13, заявив клопотання про скасування арешту, в якому просить скасувати арешт із забороною розпоряджатися майном, накладений ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 25.11.2022 по справі № 991/5564/22 (провадження № 11- сс/991/412/22) в рамках кримінального провадження № 42015000000002517, на (1) квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; (2) квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ; (3) квартиру за адресою: АДРЕСА_3 ; (4) квартиру за адресою: АДРЕСА_4, які належать ОСОБА_13, 1986 року народження, РНОКПП НОМЕР_1 .

Клопотання мотивовано тим, що ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 25.11.2022 по справі № 991/5564/22 (провадження № 11- сс/991/412/22) накладено арешт на вказане майно (квартири) ОСОБА_13, які шляхом дарування передані йому його матір`ю ОСОБА_8 . Вказані квартири набуті правомірно, за кошти, зароблені ОСОБА_8, її заощадження та кошти ОСОБА_13 . Враховуючи, що майно, на яке накладено арешт, перебуває у власності добросовісного набувача та не відповідає вимогам п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК України, такий арешт слід скасувати.

Обвинувачена ОСОБА_8 підтримала клопотання про скасування арешту майна, зазначила, що у вказаних квартирах проживають усі члени її сім`ї, кошти за квартири виплачувались за рахунок усіх членів сім`ї.

Обвинувачений ОСОБА_9 та його захисник ОСОБА_10 просили розглянути клопотання на розсуд суду.

Прокурор ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання про скасування арешту, зазначив, що його накладено обґрунтовано.

Представники потерпілого ОСОБА_6 та ОСОБА_7 заперечували проти задоволення клопотання про скасування арешту.

Крім того, захисник обвинуваченої ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_11 заявив клопотання про зміну запобіжного заходу, застосованого до ОСОБА_8, в якому просив: (1) змінити обвинуваченій ОСОБА_8 запобіжний захід, обраний у відповідності до ухвали Вищого антикорупційного суду від 08.11.2022 по справі № 991/5150/22 із застави на особисте зобов`язання з покладенням на ОСОБА_8 обов`язків протягом двох місяців повідомляти суд про зміну свого місця мешкання, прибувати за кожною вимогою до суду; (2) повернути заставодавцю ОСОБА_14 (код платника НОМЕР_2 ) заставу у розмірі 2 108 850,00 гривень, внесену 24.11.2022 на рахунок Вищого антикорупційного суду, у зв`язку із припиненням дії запобіжного заходу у виді застави.

Клопотання мотивовано тим, що 28.02.2023 закінчився строк дії ухвали суду від 30.12.2022 про продовження строку дії додаткових процесуальних обов`язків, покладених на ОСОБА_8 у зв`язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави. Відсутність з боку прокуратури клопотань про продовження строку дії вказаних обов`язків свідчить про те, що органи досудового розслідування та прокуратура не ставлять під сумнів відсутність на сьогодні ризиків та процесуальну поведінку ОСОБА_8, яка є виключно належною. Наведені обставини суттєво зменшують вагомість встановлених щодо ОСОБА_8 ризиків з числа, передбачених ст. 177 КПК України, визнаних доведеними, що усуває необхідність у застосуванні до неї такого запобіжного заходу як застава, а застосування такого запобіжного заходу як особисте зобов`язання в повній мірі зможе забезпечити виконання покладених на обвинувачену процесуальних обов`язків. Крім того, заставодавець ОСОБА_14 тривалий час хворіє на тяжке захворювання та потребує лікування за кордоном.

Обвинувачена ОСОБА_8 підтримала позицію свого захисника, зазначила, що заставодавець тяжко хворіє та потребує дороговартісного лікування за кордоном.

Обвинувачений ОСОБА_9 та його захисник ОСОБА_10 просили розглянути клопотання на розсуд суду.

Прокурор ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання, зазначив, що ризики, встановлені при застосуванні запобіжного заходу, продовжують існувати, належна процесуальна поведінка ОСОБА_8 забезпечена саме заставою у визначеному розмірі.

Представники потерпілого ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтримали позицію прокурора.

Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 7, п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України (Розділ ІІ), заходами забезпечення кримінального провадження є арешт майна та запобіжні заходи.

Щодо клопотання адвоката ОСОБА_11 про скасування арешту майна.

У рамках вказаного кримінального провадження ухвалою колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 25.11.2022 (справа № 991/5564/22 провадження № 11-сс/991/412/22) (далі - Ухвала про арешт) задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на (1) квартиру за адресою АДРЕСА_1, (2) квартиру за адресою: АДРЕСА_2, (3) квартиру за адресою: АДРЕСА_3, та (4) квартиру за адресою: АДРЕСА_4, (далі - Майно) із забороною розпоряджатися усім цим майном ОСОБА_13, 1986 року народження, ІПН НОМЕР_1, а також будь-яким фізичним та юридичним особам.

Згідно ч. 1 ст. 174 КПК України (Глава 17 Розділу ІІ), підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Як вбачається зі змісту Ухвали про арешт, арешт на Майно накладено з метою забезпечення спеціальної конфіскації та/або конфіскації майна як одного із видів покарання.

Частиною 2 ст. 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення спеціальної конфіскації (п. 2), конфіскації майна як виду покарання (п. 3).

Частина 4 ст. 170 КПК України визначає, що у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.

Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених п. п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК, а саме: одержане внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна; призначалось (використовувалось) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; було предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави; було підшукане, виготовлене, пристосоване або використане як засіб чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання (абз. 2 ч. 4 ст. 170 КПК України).

Згідно ч. 1 ст. 96-1 КК України, спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого рядом статей Кримінального кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 96-2 КК, гроші, цінності, в тому числі кошти, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, інше майно, зазначені в цій статті, підлягають спеціальній конфіскації у третьої особи, якщо вона набула таке майно від підозрюваного, обвинуваченого, особи, яка переслідується за вчинення суспільно небезпечного діяння у віці, з якого не настає кримінальна відповідальність, або в стані неосудності, чи іншої особи безоплатно, за ринкову ціну або за ціну вищу чи нижчу ринкової вартості, і знала або повинна була і могла знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої цієї статті. Вищезазначені відомості щодо третьої особи повинні бути встановлені в судовому порядку на підставі достатності доказів. Спеціальна конфіскація не може бути застосована до майна, яке перебуває у власності добросовісного набувача.

За такого, з метою спеціальної конфіскації арешт може бути накладений на майно члена сім`ї підозрюваного/обвинуваченого, якщо такий член сім`ї набув майно безоплатно і знав або повинен був знати, що таке майно одержане внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

При постановленні Ухвали про арешт, колегією суддів встановлено, що після повідомлення 31.10.2022 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 і ч. 1 ст. 366 КК, ОСОБА_8 належні їй станом на 18.10.2022 чотири квартири у АДРЕСА_5 переоформила за договорами дарування на свого сина ОСОБА_13, що свідчить про намагання підозрюваної уникнути застосування до вказаного майна спеціальної конфіскації у випадку доведення її винуватості у вчиненні інкримінованих злочинів. Майно ОСОБА_8 придбала із реєстрацією за нею права власності у 2019 році, тобто після подій 2015 року, які сторона обвинувачення інкримінує їй як вчинення злочину, й доказів придбання зазначеного майна за кошти, отримані в законний спосіб, суду надано не було. При цьому доводи ОСОБА_8 та її захисника щодо купівлі вказаного Майна за кошти декількох членів її сім`ї колегією суддів розцінено як такі, що не лише не підтверджені належними доказами, але й спростовуються поведінкою ОСОБА_8 щодо переоформлення чотирьох квартир лише на свого сина, а не на інших осіб. Колегіє суддів зроблений висновок, що вказані квартири були набуті ОСОБА_13 безоплатно (прийняті в дар) від своєї матері - ОСОБА_8 з метою приховування її майна від можливої спеціальної конфіскації, що відповідає вимогам ч. 4 ст. 96-2 КК України та допускає можливість накладення арешту на нерухоме майно.

Як вбачається із копій договорів купівлі-продажу майнових прав від 08.12.2016 та від 14.11.2016, наданих суду, покупцем майнових прав на квартири АДРЕСА_6 та АДРЕСА_7, є ОСОБА_15

19.04.2018 на ім`я ОСОБА_13 видано довіреність ОСОБА_15 на представлення його інтересів з питань реєстрації права власності на нерухоме майно, зокрема квартири АДРЕСА_6 та АДРЕСА_8 за вказаною адресою.

В подальшому, зазначені квартири придбані ОСОБА_8 за договорами купівлі-продажу квартири від 27.03.2019 та від 03.04.2019.

За договорами купівлі-продажу майнових прав від 15.04.2014 та від 20.09.2014 ОСОБА_8 придбала майнові права на квартири АДРЕСА_9 та АДРЕСА_10 .

Згідно п. 5.1 договору від 20.09.2014, покупцю майнових прав встановлено графік, згідно якого здійснюється розрахунок за таким договором, а саме до «20» числа кожного місяця, починаючи з вересня 2014 року по вересень 2017 року.

В судовому засіданні ані адвокатом ОСОБА_11, ані обвинуваченою ОСОБА_8 не надано доказів сплати нею загальної вартості зазначених майнових прав до дати вчинення діянь, інкримінованих ОСОБА_8 . При цьому, договір купівлі-продажу майнових прав засвідчує набуття права вимоги, а не набуття права власності на майно.

Суду також не надано доказів дати набуття ОСОБА_8 права власності на квартири АДРЕСА_9 та АДРЕСА_10, які, відповідно до Ухали про арешт, ОСОБА_8 придбала із реєстрацією за нею права власності у 2019 році.

Згідно довідки про доходи ОСОБА_8 за період з серпня 2016 року по грудень 2019 року (у 2019 році за нею зареєстровано право власності на Майно) нараховано сукупний дохід у сумі 654 965, 24 грн.

Сукупний дохід ОСОБА_13 за період з червня 2016 року по серпень 2017 року та за 2018-2019 роки складає 269 456, 44 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що вказане Майно, право власності на яке ОСОБА_8 набула у 2019 році, тобто після подій 2015 року, які сторона обвинувачення інкримінує їй як вчинення злочину, беручи до уваги відсутність доказів придбання зазначеного Майна за кошти, отримані в законний спосіб, є обґрунтовані підстави вважати, що таке Майно може бути одержане внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

При цьому, наявні достатні підстави вважати, що Майно набуте ОСОБА_13 безоплатно (прийняте в дар) від його матері ОСОБА_8 з метою приховування Майна від можливої спеціальної конфіскації та ОСОБА_13 повинен був і міг знати, що таке Майно може бути одержане внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Тобто, арешт на Майно з метою забезпечення спеціальної конфіскації накладено обґрунтовано.

Частина 5 ст. 170 КПК України визначає, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

У рамках Кримінального провадження ОСОБА_8 повідомлено про підозру, а в подальшому скеровано обвинувальний акт щодо неї до суду, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 191 КК України, згідно положень ст. 12 та Примітки до ст. 45 КК України, є особливо тяжким корупційним злочином, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Враховуючи що обвинувальний акт щодо вчинення ОСОБА_8 вказаних кримінальних правопорушень розглядається судом та, у разі доведення її винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, до неї може бути застосоване обов`язкове додаткове покарання, передбачене санкцією вказаної статті, у виді конфіскації майна, суд дійшов до висновку, що арешт на Майно з метою забезпечення його конфіскації накладено обґрунтовано.

Відчуження (дарування) ОСОБА_8 . Майна на користь її сина ОСОБА_13 після повідомлення їй про підозру у даному кримінальному провадженні обґрунтовано свідчить про намагання ОСОБА_8 уникнути застосування конфіскації вказаного Майна у випадку доведення її винуватості у вчиненні інкримінованих злочинів, а тому формальне його відчуження не спростовує обґрунтованості накладення арешту на таке майно.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги обґрунтованість накладення арешту на Майно з метою забезпечення його спеціальної конфіскації та/або конфіскації майна як виду покарання, зважаючи, що обвинувальний акт щодо ОСОБА_8 перебуває на розгляді у суді та остаточне рішення за результатами його розгляду судом не прийняте, враховуючи, що продовжує існувати ризик відчуження Майна на користь третіх осіб, зважаючи на мету накладення арешту, суд дійшов до висновку, що потреба у подальшому застосуванні арешту Майна не відпала.

Враховуючи, що при розгляді клопотання про скасування арешту майна, обов`язок доказування обставин, на які посилається власник майна/його представник, покладається саме на них, клопотання адвоката ОСОБА_11, подане в інтересах ОСОБА_13, про скасування арешту Майна задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання адвоката ОСОБА_11 про зміну запобіжного заходу.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 08.11.2022 (справа № 991/5150/22 провадження № 1-кс/991/5170/22) застосовано до підозрюваної ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 850 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 2 108 850, 00 грн, та покладено ряд додаткових процесуальних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України. Строк дії обов`язків - до 31.12.2022.

Вказана ухвала залишена без змін ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 21.11.2022 (справа № 991/5150/22 провадження №11-сс/991/402/22).

В подальшому строк дії додаткових процесуальних обов`язків продовжено до 28.02.2023.

Відповідно до ч. 1 ст. 201 КПК України (Глава 18 Розділу ІІ), підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

За ч. 4 ст. 201 КПК України, слідчий суддя, суд зобов`язаний розглянути клопотання підозрюваного, обвинуваченого протягом трьох днів з дня його одержання згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

У клопотанні захисник ОСОБА_11, посилаючись на відсутність ризиків, встановлених ухвалою слідчого судді, якою до ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід, та належну процесуальну поведінку ОСОБА_8, ставить питання щодо зміни вказаного запобіжного заходу на особисте зобов`язання.

Таким чином, враховуючи доводи клопотання про зміну запобіжного заходу, беручи до уваги положення ч. 3 ст. 26 КПК України, судом при розгляді поданого клопотання, на підставі наданих доказів, встановлюється наявність/відсутність ризиків, які були встановлені при застосуванні до ОСОБА_8 запобіжного заходу, та, як наслідок, наявність/відсутність підстав для зміни запобіжного заходу на більш м`який (особисте зобов`язання).

Згідно положень ч. 4 ст. 201 та ч. 4 ст. 193 КПК України, за клопотанням сторін або за власною ініціативою слідчий суддя, суд має право заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про застосування запобіжного заходу.

При застосуванні до ОСОБА_8 запобіжного заходу, слідчим суддею Вищого антикорупційного суду та колегією суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду на підставі наданих стороною обвинувачення доказів, встановлено обґрунтованість підозри, про яку повідомлено ОСОБА_8, та наявність ризиків передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду; ризику незаконно впливати на свідків, іншого підозрюваного у цьому ж кримінальному провадженні; ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. При цьому, встановлено, що застава у визначеному ОСОБА_8 розмірі, не є непомірною для неї.

Щодо ризику переховування від суду.

Ризик переховування від правосуддя суд оцінює в світлі обставин, викладених у обвинувальному акті, та особистої ситуації (обставин) обвинуваченої ОСОБА_8 (фактичних даних, які можуть свідчити про особливості характеру та моральні принципи, сімейний стан, освіту, роботу, місце проживання, засоби до існування).

У розумінні практики ЄСПЛ, тяжкість обвинувачення хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення, у сукупності з іншими обставинами, збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Зокрема, у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року, ЄСПЛ зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Таким чином, ризик переховування від органу досудового розслідування/суду обумовлюється, серед іншого, можливістю притягненням до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання (за злочин, передбачений ч. 5 ст. 191 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8, передбачено виключно покарання у виді реального позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна).

При цьому, суд при встановленні даного ризику враховує існування інших факторів, які можуть свідчити про наявність у ОСОБА_8 можливості переховуватися від органу досудового розслідування та суду.

Так, додаткові процесуальні обов`язки, які були покладені на ОСОБА_8 у зв`язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави, у тому числі обов`язок здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, скасовано (ч. 7 ст. 194 КПК України).

При цьому, з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який діє і досі, та заборонено покидати територію України певній категорії осіб. При цьому, відомостей, які б свідчили про те, що ОСОБА_8 входить до переліку таких осіб, не встановлено.

Судом береться до уваги, що ОСОБА_8 має сталі сімейні та соціальні зв`язки, постійне місце проживання та роботи, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась, позитивно характеризується.

На думку суду, із плином часу, ризик переховування зменшився, але не настільки, щоб виключити його або звести до малоймовірності. При цьому, направлення обвинувального акта щодо ОСОБА_8 до суду може спонукати її до активних дій, у тому числі щодо переховування від органів прокуратури та суду.

Вказане свідчить про продовження існування зазначеного ризику.

Щодо ризику незаконного впливу на свідків, іншого обвинуваченого у цьому ж кримінальному провадженні.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України).

Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу. (частина 4 статті 95 КПК України).

В свою чергу, частиною 11 ст. 615 КПК України визначено, що показання, отримані під час допиту свідка, потерпілого, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо хід і результати такого допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації. Показання, отримані під час допиту підозрюваного, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо у такому допиті брав участь захисник, а хід і результати проведення допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації.

За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом, крім випадків неможливості отримання безпосередньо судом таких показань внаслідок обставин, пов`язаних із введенням воєнного стану на території України.

Так, ОСОБА_8, у випадку визнання її винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, може бути призначено виключно реальне покарання.

З метою уникнення кримінальної відповідальності, ОСОБА_8 може здійснювати вплив на свідків та іншого обвинуваченого ОСОБА_9 у цьому кримінальному провадженні, з метою зміни чи відмови від наданих ними показань.

За такого, вказаний ризик продовжує існувати.

Враховуючи, що всі докази стороною обвинувачення зібрані, досудове розслідування у даному кримінальному провадженні закінчено, до суду надійшов обвинувальний акт щодо ОСОБА_8, ризик перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином суд вважає нівельованим.

За ч. 1 ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Таким чином, при зверненні обвинуваченої/її захисника до суду із клопотанням про зміну застосованого до неї запобіжного заходу, тягар доказування перед судом обставин, на які вони посилаються, покладається саме на вказаних осіб.

Саме по собі закінчення строку дії покладених на ОСОБА_8 обов`язків не вказує на відсутність/автоматичне припинення встановлених ризиків.

Так, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 176 КПК України, застава є одним із запобіжних заходів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 182 КПК України, застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків. Застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).

Частиною 7 ст. 42 КПК України визначені загальні обов`язки, які покладаються на підозрюваного/обвинуваченого. Ці обов`язки покладаються на нього з моменту набуття відповідного процесуального статусу та діють незалежно від застосування запобіжного заходу.

Водночас, ч. 5 ст. 194 КПК України визначає перелік обов`язків, які можуть покладатися на підозрюваного/обвинуваченого при застосуванні запобіжного заходу, який не пов`язаний із триманням під вартою. Ці обов`язки не є окремим запобіжним заходом, а застосовуються додатково до застосованого запобіжного заходу за наявності умов, визначених у цій статті.

За ч. 7 ст. 194 КПК України, після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов`язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов`язки скасовуються. У зазначеній нормі йдеться про припинення дії ухвали про застосування запобіжного заходу виключно в частині покладення на підозрюваного, обвинуваченого відповідних обов`язків.

Наведене дає підстави зробити висновок, що застава застосовується з метою виконання підозрюваним/обвинуваченим, як обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, покладених на нього судом при застосуванні запобіжного заходу, так і тих, що визначені у ч. 7 ст. 42 КПК України, оскільки у ст. 182 КПК України не вказано, що обов`язки повинні бути покладені на підозрюваного саме судом.

Таким чином, з моменту закінчення строку дії обов`язків, покладених судом, строк дії застосованого запобіжного заходу у вигляді застави, не припиняється.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги продовження існування ризиків, передбачених п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, зважаючи на відсутність додаткових процесуальних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, які були покладені на ОСОБА_8, більш м`який запобіжний захід, ніж застава, у тому числі особисте зобов`язання, не здатен забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_8 у Кримінальному провадженні.

При цьому, належна процесуальна поведінка обвинуваченої, на яку посилається сторона захисту, не свідчить про відсутність встановлених ризиків, а навпаки вказує на те, що застосований запобіжний захід у вигляді застави є таким, що достатньою мірою гарантує її належну поведінку у Кримінальному провадженні.

Разом з тим, зважаючи на час, який минув з моменту прийняття рішення про застосування запобіжного заходу, зменшення встановлених ризиків та нівелювання ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, особу ОСОБА_8, суд вважає, що на відповідній стадії кримінального провадження (підготовче судове провадження) запобігти встановленим ризикам може застава у меншому розмірі, ніж визначена ОСОБА_8, а саме 700 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 878 800, 00 грн.

За ч. 1 ст. 182 КПК України, застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків.

За ч. 3 ст. 182 КПК України, при застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави, заставодавцю роз`яснюються у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється чи обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов`язки із забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його явки за викликом, а також наслідки невиконання цих обов`язків.

Відповідно до ч. 6 ст. 182 КПК України, з моменту обрання запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка не тримається під вартою, в тому числі до фактичного внесення коштів на відповідний рахунок, а також з моменту звільнення підозрюваного, обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підозрюваний, обвинувачений, заставодавець зобов`язані виконувати покладені на них обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

Положення ч. 8 ст. 182 КПК України передбачають можливість звернення застави в дохід держави у разі невиконання обов`язків заставодавцем.

Відповідно до ч. 11 ст. 182 КПК України, застава повертається заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу, якщо вона не була звернена у дохід держави.

Таким чином, заставодавцю роз`яснюються покладені на нього обов`язки та наслідки їх невиконання. Внесені заставодавцем кошти - застава залишаються на депозитному рахунку відповідного суду та, якщо застава не була звернена у дохід держави, - повертаються у повному обсязі заставодавцю у випадку припинення дії цього запобіжного заходу: закриття кримінального провадження, скасування запобіжного заходу, зміни одного виду запобіжного заходу на інший, ухвалення вироку суду.

За такого, при внесенні коштів як застави за ОСОБА_8, заставодавець усвідомлювала наслідки внесення таких грошових коштів у якості застави та можливість їх повернення лише у визначених законом випадках.

Враховуючи вищевикладене, клопотання захисника ОСОБА_11 про зміну застосованого до ОСОБА_8 запобіжного заходу підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 174, 201, 315, 369-372, 376 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_12 про скасування арешту майна відмовити.

Клопотання захисника ОСОБА_12 про зміну запобіжного заходу обвинуваченій ОСОБА_8 задовольнити частково. Зменшити розмір застави, застосованої до обвинуваченої ОСОБА_8 ухвалою Вищого антикорупційного суду від 08.11.2022 в розмірі 850 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, до 700 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 878 800 (один мільйон вісімсот сімдесят вісім тисяч вісімсот) гривень. В іншій частині клопотання відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3