Документ № 111871576

постанова

ІМЕНЕМ УКРАЇНи

15червня 2023 року

м. Київ

справа № 760/26347/18

провадження № 51-2620км22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

засуджених ОСОБА_5, ОСОБА_6,

захисників ОСОБА_7, ОСОБА_8,

ОСОБА_9, ОСОБА_10,

прокурора ОСОБА_11,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засуджених ОСОБА_5, ОСОБА_6 та захисників ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 на вирок Вищого антикорупційного суду від 03 лютого 2022 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 11 липня 2022 року у кримінальному провадженні № 42018000000000500 за обвинуваченням

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Луцька та жителя м. Києва,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368, ч.1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК), та

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та жителя м. Черкаси,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частинами 4 і 5 ст. 27 - ч. 3 ст. 368 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вищого антикорупційного суду від 03 лютого 2022 року ОСОБА_6 визнано винуватими та засуджено за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, за ч. 3 ст. 368 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права обіймати посаду судді на строк 3роки з конфіскацією майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_6 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з позбавленням права обіймати посаду суддістроком 3 роки з конфіскацією майна.

ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права займатися адвокатською діяльністю строком три роки з конфіскацією майна.

Вирішено питання про стягнення процесуальних витрат і долю речових доказів.

Суд першої інстанції встановив, що 15 вересня 2017 року системою автоматизованого розподілу судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_6 була розподілена для розгляду справа за позовом ОСОБА_12 до публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна»» про стягнення невиплаченої заробітної плати, визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та затримки розрахунку при звільненні.

01 березня 2018 року на території Подільського району м. Києва ОСОБА_12 звернувся за правовою допомогою до ОСОБА_5 та повідомив йому про обставини справи. Під час розмови у ОСОБА_5, який мав дружні відносини з ОСОБА_6, виник умисел на його підбурювання до одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_12 та пособництво в її одержанні за ухвалення судового рішення на користь останнього.

На виконання цього умислу ОСОБА_5 повідомив ОСОБА_12, що може домовитись із ОСОБА_6 про задоволення його позову до ПАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна»» за грошову винагороду, після чого сфотографував позовну заяву та відправив це фото ОСОБА_6 і за результатами телефонної розмови з ним підтвердив ОСОБА_12, що той готовий задовольнити його позовні вимоги за умови надання неправомірної вигоди.

Пізніше між ОСОБА_5, ОСОБА_12 та ОСОБА_6 відбулося кілька зустрічей під час яких були узгоджені сума неправомірної вигоди, порядок і етапи передачі коштів, а також питання забезпечення позову та збільшення ОСОБА_12 позовних вимог.

На виконання цих домовленостей ОСОБА_12 у періоду з 13 березня по 23 квітня 2018 року передав ОСОБА_5 різними частинами кошти на загальну суму 8000 доларів США для їх передачі ОСОБА_6, який 13 березня 2018 року постановив ухвалу про арешт майна відповідача, а 18 квітня 2018 року ухвалив рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_12 у повному обсязі.

23 квітня 2018 року після одержання останньої частини цих коштів в сумі 1000 доларів США через ОСОБА_5 та третіх осіб ОСОБА_6 був затриманий працівниками Національного антикорупційного бюро України у приміщенні спортивного клубу «Sport Life» на вулиці Миколи Голего 5 в м. Києві.

Крім того, ОСОБА_6 із невстановленого часу до 23 квітня 2018 року носив без передбаченого законом дозволу нарізну короткоствольну вогнепальну зброю - пістолет «Glock-43» № НОМЕР_1 з боєприпасами промислового виробництва у вигляді шести патронів калібру 9x19 мм.

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 11 липня 2022 року апеляційні скарги засудженого ОСОБА_6 та захисників ОСОБА_8, ОСОБА_13 задоволено частково, вказаний вирок змінено, виключено з пунктів 109, 114, 115, 126, 135, 150, 151 мотивувальної частини вироку посилання на протоколи спостереження за особою від 21 травня 2018 року № 14/5/1-1501, № 14/5/1-1502, № 14/5/1-1503, № 14/5/1-1504, № 14/5/1-1505 як докази у кримінальному провадженні.

Постановлено вважати ОСОБА_5 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частинами 4 і 5 ст. 27 - ч. 3 ст. 368 КК. Призначене ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права займатися адвокатською діяльністю строком на 3 роки з конфіскацією майна пом`якшено до позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна. У решті вирок залишено без змін.

Вимоги касаційних скарги та викладені в них узагальнені доводи

У поданих касаційних скаргах :

- засуджений ОСОБА_5, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані вирок та ухвалу і закрити кримінальне провадження відносно нього на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що стороною обвинувачення не надано суду доказів, які доводять його вину у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень та вважає, що фактично в судовому засіданні було встановлено відсутність у його діях складу цих злочинів. Стверджує, що його вину не доведено поза розумним сумнівом, а висновки суду у вироку про зворотнє ґрунтуються на недопустимих доказах.

Зазначає, що в порушення вимог ч. 1 ст. 348 КПК у суді першої інстанції йому не було роз`яснено суті висунутого обвинувачення, що є порушенням його права на захист, а наведені в обвинувальному акті фактичні дані в своїй сукупності не дають повного уявлення стосовно кожного з елементів складу інкримінованих злочинів, що не дає можливості зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

Звертає увагу на порушення судом першої інстанції його права на захист, а саме дослідження письмових доказів у судовому засіданні 24 квітня 2020 року без участі захисника, оскільки адвокат ОСОБА_14, якому суд не надав достатньо часу для ознайомлення з матеріалами провадження, відмовився від виконання обов`язків захисника на підставі п. 1 ч. 4 ст. 47 КПК, однак така відмова не була прийнята судом.

Також вказує, що суд апеляційної інстанції не повідомив захисника ОСОБА_13 про розгляд справи і не розглянув його клопотання про повторне дослідження доказів у судовому засіданні;

- захисник ОСОБА_7, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вказані судові рішення і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.

На обґрунтування цих вимог вказує про порушення права на захист засудженого ОСОБА_5, яке полягало у розгляді провадження в суді першої інстанції 24 квітня 2020 року без участі захисника. Стверджує, що цей суд не роз`яснив засудженому суті висунутого обвинувачення. Також вказує на невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам провадження та порушення судами обох інстанцій вимог статей 9, 17, 22, 23, 86, 87, 94, 370, 374, 404, 412, 419 КПК при ухваленні судових рішень. Вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідженні доказів у справі;

- засуджений ОСОБА_6 та захисники ОСОБА_9 і ОСОБА_10, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просять скасувати оскаржувані вирок та ухвалу і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.

На обґрунтування своїх вимог вказують на розгляд справи в суді першої інстанції незаконним складом суду в складі колегії, яка підлягала відводу, оскільки її члени зверталися до Вищої ради правосуддя з заявою про втручання у здійснення правосуддя з боку учасників процесу, що викликає сумніви у неупередженості суду. Вважають, що судом було безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання сторони захисту про відвід складу колегії.

Також зазначають, що судом першої інстанції було безпідставно відхилено або не в повному об`ємі задоволено клопотання сторони захисту про дослідження доказів у справі, не допитано всіх свідків, та покладено в основу вироку докази, які не були досліджені судом.

Стверджують, що судами першої та апеляційної інстанцій не було перевірено належним чином доводів сторони захисту про провокацію злочину.

Вказують, що суд не встановив розміру суми неправомірної вигоди за отримання якої було засуджено ОСОБА_6 та які конкретно дії були ним вчинені, які б свідчили про наявність у нього умислу на отримання неправомірної вимоги, а також узгодженість його дій з ОСОБА_5 і їх об`єднаність єдиним умислом на отримання неправомірної вигоди.

Крім того, звертають увагу на порушення вимог кримінального процесуального закону допущені працівниками НАБУ при затриманні ОСОБА_6 та виявленні зброї у нього;

- захисник ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_6, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення відносно ОСОБА_6 та закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що наведені у вироку висновки суду про наявність попередньої домовленості між ОСОБА_6 і ОСОБА_5, узгодженість їхніх дій, обговорення між ними розміру неправомірної вимоги та порядок її отримання не ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні доказах, суперечать обставинам кримінального провадження і є припущенням.

Вказує, що головуючий у суді першої інстанції відмовився роз`яснити засудженому ОСОБА_6 суть висунутого щодо нього обвинувачення, яке, на думку сторони захисту, є неконкретним, та звертає увагу на порушення порядку повідомлення ОСОБА_6 про підозру, що виключає набуття ним статусу підозрюваного.

На думку захисника, оскаржуваний вирок не відповідає вимогам ст. 370 КПК, оскільки вина ОСОБА_6 не доведена поза розумним сумнівом. Крім того, вирок обґрунтовано неналежними та недопустимими доказами, так як:

- судом не встановлено обставин внесення відомостей до ЄРДР;

- відсутні законні підстави для проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) у кримінальному провадженні у виді контролю за вчиненням злочину та допущено численні порушення при їх проведенні, зокрема в протоколах НСРД не відображено всього перебігу проведення цих процесуальних дій, не зазначено всіх учасників. Протоколи за результатами проведення НСРД складені через тривалий проміжок часу особою, яка їх не проводила, а зазначені в них відомості отримані з порушенням вимог ч. 2 ст. 106 КПК. Вказані протоколи надіслані прокурору без дотриманням вимог ч. 3 ст. 252 КПК і до проведення цих негласних слідчих (розшукових) дій були залучені особи, які не мали доступу до державної таємниці;

- ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення НСРД у кримінальному провадженні є незаконними та необґрунтованими;

- протоколи огляду та вручення грошових коштів складено з численними порушеннями і без додержання порядку використання заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів;

- стороні захисту під час виконання вимог ст. 290 КПК не було відкрито частину доказів у справі.

Окрім того, зазначає про численні порушення допущені працівниками НАБУ при затриманні ОСОБА_6, зокрема порушення особливого порядку затримання судді, ненадання йому захисника та незаконний обшук останнього. Звертає увагу, що на зробленому відеозаписі затримання в матеріалах провадження не відображено моменту вилучення у ОСОБА_6 грошей та зброї, що, на думку захисника, свідчить про фальсифікацію матеріалів справи.

Вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили належним чином доводи сторони захисту про провокацію злочину з боку свідка ОСОБА_12 та працівників правоохоронних органів.

Вважає, що судом не доведено винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК.

У поданих доповненняхдо касаційної скарги захисник ОСОБА_8 зазначає, що гроші та пістолет з набоями були підкинуті ОСОБА_6 невідомими особами, що підтверджується протоколом огляду місця події, протоколом затримання, відеозаписом цієї слідчої дії та показаннями понятого ОСОБА_15 .

Стверджує про упередженість колегії суддів під час розгляду провадження в суді першої інстанції та порушення цією колегією норм процесуального права, які призвели до порушення прав засуджених на захист та справедливий суд, у зв`язку з чим Вищою радою правосуддя 17 лютого 2021 року відносно суддів було відкрито дисциплінарне провадження, а тому вважає, що кримінальне провадження було розглянуто незаконним складом суду.

З урахуванням наведених доводів засуджені та захисники вважають, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання вимог статей 370, 374, 419 КПК і є незаконними.

Позиція учасників в суді касаційної інстанції

У судовому засіданні засуджені та захисники підтримали вимоги касаційних скарг.

Прокурор виступив проти задоволення цих скарг і просив залишити оскаржувані судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Колегія суддів (далі - Суд), заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційних скаргах, дійшла висновку про таке.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Залишаючи без задоволення апеляційні скарги засудженого ОСОБА_6, захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_13, в яких порушувалися питання невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, недопустимості доказів, що були покладені в основу обвинувального вироку відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_5, апеляційний суд в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку діям засуджених.

Перевіривши обставини справи, встановлені судом першої інстанції, та доводи апеляційних скарг, які є аналогічними тим, що зазначені засудженими і захисниками ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у поданих касаційних скаргах, апеляційний суд проаналізував усі докази, які були взяті до уваги судом першої інстанції, дав цим доказам належну оцінку на предмет їх допустимості, а сукупність зібраних доказів - на предмет їх достатності для підтвердження обвинувачення, та ухвалив обґрунтоване рішення в якому зазначив докладні мотиви і підстави з урахуванням яких дійшов усвідомленого переконання про правильність висновків суду першої інстанції у вироку щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих злочинів.

У своїх рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій визнали безпідставним посилання сторони захисту на провокацію злочину та зазначили, що ці доводи не містять посилань на обставини, які б вказували на ознаки провокації інкримінованих ОСОБА_6 і ОСОБА_5 злочинів, оскільки у них відсутні переконливі аргументи про безпідставний початок прокурором кримінального провадження, приховані мотиви заявника повідомити про злочин правоохоронні органи, неналежний контроль за негласними слідчими діями чи відсутність підстав до їх проведення, обставини схиляння засуджених до скоєння протиправних дій ОСОБА_12 чи представниками правоохоронних органів.

Спростовуючи доводи сторони захисту щодо порушення права на захист ОСОБА_6 при затриманні та здійснення його обшуку без дозволу Вищої ради правосуддя, проведення особистого обшуку затриманого без складання окремого протоколу, суди зазначили, що затримання останнього та його особистий обшук було здійснено у відповідності до вимог кримінального процесуального закону відразу після виходу із приміщення спортивного клубу, де він одержав частину неправомірної вигоди, тому таке затримання є законним і не потребує попередньої згоди Вищої ради правосуддя. Затримання особи під час злочину або відразу після його вчинення та її обшук без захисника не є порушенням прав затриманого та не тягне за собою недопустимість вилучених у неї доказів.

Відхилили суди і доводи сторони захисту щодо порушення порядку повідомлення ОСОБА_6 про підозру через недотримання гарантій суддівської незалежності, зазначивши у своїх рішеннях, що повідомлення про підозру ОСОБА_6 було підписано заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та вручено йому процесуальним прокурором у кримінальному провадженні, що відповідає вимогам ст. 481 КПК і не порушує гарантій незалежності судді, передбачених ст. 49 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

Також безпідставними суди визнали і доводи сторони захисту про неконкретність пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення, оскільки в обвинувальному акті в матеріалах провадження чітко та доступно для розуміння зазначено розмір неправомірної вигоди; особу, яка її надала; дії обвинуваченого, за які він одержав неправомірну вигоду; дата, час, місце одержання частини неправомірної вигоди; особу підбурювача та пособника в одержанні неправомірної вигоди; інші фактичні обставини кримінального правопорушення.

Надали ці суди оцінку і доводам сторони захисту щодо суперечностей у відомостях про кримінальне правопорушення, які наведені в заявах ОСОБА_12 до органів СБУ та САП, а також внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, правильно вказавши на те, що ці суперечності не мають істотного значення для кримінального провадження, не спростовують доведеність обвинувачення висунутого засудженим та жодним чином не перешкодили ухваленню вироку в справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій було обґрунтовано відхилено доводи сторони захисту щодо істотного порушення вимог процесуального права при здійсненні контролю за вчиненням злочину та вказано на те, що ці негласні слідчі дії було проведено у встановленому законом порядку за наявності для того достатніх підстав. Крім того, ці суди з наведених в оскаржуваних рішеннях мотивів обґрунтовано визнали безпідставними та відхилили доводи сторони захисту щодо недієвості судового контролю за проведенням негласних слідчих дій у кримінальному провадженні через необґрунтованість та безпідставність дозволів слідчого судді на їх проведення.

При цьому суди обґрунтовано зазначили, що посилання сторони захисту на недоліки протоколів негласних слідчих дій не містять відомостей про фактичні обставини кримінального правопорушення, які спотворені органом досудового слідства, прокурором чи судом, або викликають сумніви у достовірності відображених у протоколах відомостей, а тому дійшли вірного висновку про те, що проведення негласних слідчих дій у кримінальному провадженні здійснювалося під судовим контролем, з дотриманням встановлених кримінальним процесуальним законом вимог та не супроводжувалося порушенням основоположних прав і свобод людини, а отже у суду були відсутні обґрунтовані підстави визнавати протоколи проведення цих негласних слідчих дій недопустимими доказами у справі.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій викладені в судових рішеннях є достатньо обґрунтованими та вмотивованими і засновані на доказах, які були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції з урахуванням вимог ст. 94 КПК, а саме: на показаннях свідків ОСОБА_12, ОСОБА_16, ОСОБА_15, ОСОБА_17 та ОСОБА_18, даних, які містилися в протоколах слідчих дій та негласних слідчих (розшукових) дій, висновках судової експертизи й інших письмових доказах.

Суд першої інстанції уважно дослідив надані стороною обвинувачення докази, шляхом логічного аналізу зіставив встановлені в кримінальному провадженні факти та обставини, надав їм у сукупності об`єктивну оцінку з точки зору належності, допустимості й достовірності, та дійшов умотивованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у вчиненні вказаних злочинів і достатності зібраних доказів для ухвалення обвинувального вироку. Переконливих аргументів, які би вказували на порушення цим судом правил оцінки доказів передбачених вимогами кримінального процесуального закону в поданих касаційних скаргах сторона захисту не навела.

Наведені в касаційних скаргах доводи щодо порушення права на захист засудженого ОСОБА_5 під час судового розгляду 24 квітня 2020 року є безпідставними.

Як убачається з матеріалів провадження, 23 квітня 2020 року захисник ОСОБА_14 вступив у справу в якості захисника засудженого ОСОБА_5 та заявив клопотання про перерву в судовому засіданні для надання йому можливості ознайомитися з матеріалами провадження. Колегія суддів це клопотання захисника задовольнила частково, відклала судове засідання в справі на 14:00 24 квітня 2020 року та надала захиснику можливість ознайомитися з матеріалами провадження.

У судовому засіданні 24 квітня 2020 року захисник ОСОБА_14 заявив, що ознайомився з матеріалами кримінального провадження частково і знову подав клопотання про відкладення розгляду справи на 10 днів для ознайомлення з матеріалами. Суд відмовив у задоволенні цього клопотання, мотивуючи своє рішення тим, що захиснику було надано достатньо часу для ознайомлення з матеріалами провадження та підготовки до захисту.При цьому суд роз`яснив захиснику, що в наступному до початку судових засідань йому буде надано можливість ознайомитися з тими матеріалами та доказами, які будуть досліджуватися судом і щодо яких він може висловити свою думку та дати додаткові пояснення.

Після цього захисник ОСОБА_14 заявив відвід колегії суддів, у задоволенні якого судом було відмовлено (т. 12 а.п. 12-13), у зв`язку з чим він подав заяву про відмову від виконання обов`язків захисника в судовому засіданні.

У задоволенні цієї заяви судом було відмовлено, оскільки в ній останній не навів обставин, які би виключали його участь у кримінальному провадженні як захисника.

У відповідь на це засуджений ОСОБА_5 заявив відвід складу суду, який колегія суддів залишила без розгляду, як і подану після цього заяву засудженого ОСОБА_6 про відвід колегії суддів.

В обох випадках колегія суддів мотивувала своє рішення тим, що подані засудженими заяви про відвід є безпідставними, обґрунтовуються незгодою з прийнятими судом процесуальними рішеннями і спрямовані на затягування кримінального провадження.

Після цього суд продовжив судовий розгляд, під час якого досліджував матеріали провадження, однак захисник ОСОБА_14, який був присутній у судовому засіданні, не брав активної участі у їх дослідженні та фактично самоусунувся від виконання обов`язків захисника, що свідчить про зловживання ним своїми процесуальними правами.

Також не є прийнятними і доводи касаційних скарг про те, що захисника ОСОБА_13 не було повідомлено про розгляд провадження в суді апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів провадження, захисник був присутній у судових засіданнях апеляційного суду 05 та 24 травня 2022 року.

Про судові засідання призначені в суді апеляційної інстанції на 18 та 31 травня, 08, 14, 28 червня, 04 та 11 липня 2022 року захисник ОСОБА_13 був повідомлений судом за допомогою електронної пошти, що узгоджується з вимогами ч. 2 ст. 136 КПК, при цьому засуджений ОСОБА_5 щоразу не заперечував проти розгляду провадження без участі свого захисника.

Також колегія суддів зауважує на тому, що згідно з вимогами ст. 52 КПК участь захисника у вказаному кримінальному провадженні не є обов`язковою.

З урахуванням викладеного Суд вважає, що наведені в касаційних скаргах доводи не дають обґрунтованих підстав стверджувати про порушення судами першої та апеляційної інстанцій права засудженого ОСОБА_5 на захист та недотримання ними вимог кримінального процесуального закону.

Не знайшли свого підтвердження під час перевірки судом касаційної інстанції і доводи касаційних скарг про те, що апеляційний суд не розглянув клопотання захисника ОСОБА_13 про повторне дослідження доказів у кримінальному провадженні та не дослідив їх у повному обсязі.

Однією з відмінних рис між порядком розгляду кримінального провадження місцевим судом та судом апеляційної інстанції є те, що останній не повинен у кожному випадку заново досліджувати встановлені у провадженні обставини.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, при наявності клопотання учасників судового провадження та за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Виходячи із засади безпосередності дослідження доказів, закріпленої у п. 16 ч. 1 ст. 7 та ст. 23 КПК, апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яка була надана судом першої інстанції, крім випадку, якщо доказів наданих сторонами у кримінальному провадженні не було безпосередньо досліджено під час перегляду рішення в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до технічного запису та журналу судового засідання в суді апеляційної інстанції від 28 червня та 04 липня 2022 року, при перегляді вироку апеляційний суд частково задовольнив клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів у кримінальному провадженні, яке за змістом є аналогічним тому, що було заявлено захисником ОСОБА_13 у судовому засіданні 31 травня 2022 року, а саме: протоколів затримання ОСОБА_6 від 23 квітня 2018 року, огляду та вручення грошових коштів від 17 квітня 2018 року, обшуку автомобіля ОСОБА_6 від 23 квітня 2018 року, результатів проведення НСРД у виді спостереження за особою від 21 травня 2018 року; постанови про призначення експертизи від 07 травня 2018 року та висновку експерта від 31 травня 2018 року, які дослідив, та обґрунтовано відмовив у повторному дослідженні інших доказів, оскільки стороною захисту не було надано аргументованих доводів про необхідність їхнього дослідження з урахуванням положень ч. 3 ст. 404 КПК. Водночас іншу частину доказів, яка була досліджена судом першої інстанції, апеляційний суд уважно проаналізував та погодився з їхньою оцінкою наданою цим судом. Тому не можна вважати, що застосована апеляційним судом процедура оцінки доказів суперечить засаді безпосередності визначеній у ст. 23 КПК.

Досліджені апеляційним судом в порядку ч. 3 ст. 404 КПК докази були належно перевірені і за результатами такої перевірки цим судом було прийнято рішення про виключення з вироку посилання на протоколи спостереження за особою від 21 травня 2018 року № 14/5/1-1501, 14/5/1-1502, 14/5/1-1503, 14/5/1-1504, 14/5/1-1505 як докази у кримінальному провадженні.

Обмежившись у своїй ухвалі аналізом решти доказів, безпосередньо досліджених і сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду, оскільки їх повторне дослідження не є обов`язковим для цього суду, і іншої оцінки цим доказам, ніж ту яку їм дав суд першої інстанції, апеляційний суд не давав.

У своїх касаційних скаргах сторона захисту, посилаючись на порушення права на захист засуджених ОСОБА_5 і ОСОБА_6, та розгляд справи незаконним складом суду, не вважала їх такими, що перешкодили судам першої та

апеляційної інстанції ухвалити у справі законні та обґрунтовані судові рішення, які в розумінні положень ст. 412 КПК є істотними.

Водночас сторона захисту вважала, що зібрані у справі докази не доводять вини ОСОБА_5 і ОСОБА_6 у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень і просила скасувати оскаржувані судові рішення на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, тобто фактично просила Суд дати зібраним у справі доказам іншу оцінку, ніж її було надано судами першої та апеляційної інстанцій, однак такі вимоги не узгоджуються з положеннями ст. 433 КПК і виходить за межі перегляду судових рішень судом касаційної інстанції визначених кримінальним процесуальним законом.

При перевірці оскаржуваних рішень судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень вимог кримінального процесуального закону чи закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для їх зміни чи скасування з огляду на положення статей 412, 413, 414, 438 КПК.

Ухвалені у справі вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду є належним чином обґрунтованими та вмотивованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК.

З урахуванням наведеного підстав для задоволення касаційних скарг колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги засуджених ОСОБА_5 і ОСОБА_6, захисників ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 залишити без задоволення, а вирок Вищого антикорупційного суду від 03 лютого 2022 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 11 липня 2022 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_5 без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді :

____________________ __________________ ___________________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3