Документ № 112751375

справа № 991/4461/23

провадження № 11-сс/991/483/23

слідчий суддя: ОСОБА_1

доповідач: ОСОБА_2

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2023 року місто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2,

суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5,

за участі захисника ОСОБА_6,

прокурора ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 - захисника підозрюваного ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 23.05.2023 р. про арешт майна у кримінальному провадженні № 42023000000000347 від 06.03.2023 р., -

ВСТАНОВИЛА:

30 червня 2023 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла зазначена апеляційна скарга (а.с. 175-221), яку 03.07.2023 року передано судді-доповідачу та того ж дня її призначено до розгляду.

1.Короткий зміст оскаржуваного рішення та апеляційної скарги.

Оскаржуваною ухвалою слідчого судді від 23.05.2023 р. задоволено клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) ОСОБА_9, погоджене з прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7, та накладено арешт (у виді позбавлення права розпорядження та відчуження) на:

1) майно підозрюваного ОСОБА_8, а саме:

- автомобіль BMW X5, державний номерний знак НОМЕР_1, VIN: НОМЕР_2 ;

- квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 46897612101);

2) частини майна ОСОБА_10, яке належить підозрюваному ОСОБА_8 на праві спільної сумісної власності, а саме:

? автомобіль BMW 520і, державний номерний знак НОМЕР_3, VIN: НОМЕР_4 ;

- земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:09:519:0384;

- земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:09:519:0333.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що ухвалу слідчого судді постановлено з істотним порушенням норм права, а висновки суду, викладені в ухвалі, не відповідають фактичним обставинам провадження, відтак, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню.

Вважає, що слідчий суддя, розглянувши клопотання про арешт майна без виклику його власників, порушив як право останніх на захист, так і загальні засади кримінального провадження, зокрема змагальності та диспозитивності.

Крім того, в частині накладення арешту на майна третьої особи - дружини підозрюваного ОСОБА_10, в апеляційній скарзі наголошується на відсутності у неї відповідного статусу у даному провадженні. При цьому, вказана у ч. 5 ст. 170 КПК України умова накладення арешту на майно підозрюваного з метою забезпечення його конфіскації як виду покарання не передбачає можливості арешту майна інших осіб, які не мають такого статусу. Крім того, майно ОСОБА_11, на яке накладено арешт, хоча і набуте останньою у шлюбі з підозрюваним, проте є її особистою власністю. Натомість, слідчим суддею не досліджено питання походження майнових прав ОСОБА_11 на арештоване майно.

Крім того, згідно з повідомленням про підозру, події, які інкримінуються ОСОБА_8, мали місце в період з 14.06.2022 року до моменту його затримання - 18.05.2023 року. Разом з тим, майно, на яке накладено арешт, набуте задовго до обставин, які зазначені у повідомленні про підозру. Зокрема, право власності на автомобіль BMW Х5 набуто ОСОБА_8 21.08.2018 року, а на квартиру - 19.06.2013 року. При цьому, право власності на автомобіль BMW 520і набуо ОСОБА_12 05.09.2019 року, а на земельні ділянки - 26.06.2013 року та 11.05.2018 року, відповідно. Зазначене майно не є засобом вчинення кримінального правопорушення, не використовувалось для вчинення злочинних дій та не є доходом від них, тобто будь-які дані, що арештоване майно має значення речових доказів у даному провадженні, відсутні. Майно, на яке накладено арешт, є особистою власністю підозрюваного і його дружини, та жодного відношення до обставин, які є предметом досудового розслідування, немає. Відтак, застосування даного заходу забезпечення є неспівмірним із завданнями кримінального провадження та порушує права власників майна.

Щодо конфіскації майна як підстави для його арешту, в апеляційній скарзі зазначено, що ч. 3 ст. 369 КК України, яка інкримінується ОСОБА_8, передбачає покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією майна або без такого. Згідно з ч. 2 ст. 52 КК України, конфіскація майна є додатковим покаранням, відтак, може і не застосовуватись до ОСОБА_8 . Крім того, виходячи з положень ч. 5 ст. 170 КПК України, можливість накладення арешту на майно третіх осіб з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання чинним процесуальним законодавством не передбачена.

Окремо в апеляційній скарзі також наголошується, що повідомлена ОСОБА_8 підозра є необґрунтованою, оскільки у ній не зазначено та в судовому засіданні не надано доказів того, що останнім вчинено дії, що створюють об`єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України.

2. Узагальнений виклад позицій учасників апеляційного провадження.

В судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити з підстав, викладених у скарзі. Додатково зазначила, що судовий розгляд клопотання про арешт майна відбувся в закритому режимі, без повідомлення сторони захисту, що є грубим порушенням, оскільки таємниця досудового розслідування не є таємницею, що охороняється законом. Крім того, слідчим суддею застосовано подвійні стандарти до накладення арешту на майно подружжя, оскільки на майно підозрюваного накладено арешт в повному обсязі, а на майно його дружини - лише на частину. При цьому, арештоване майно дружини підозрюваного перебуває суто у її користуванні. Окремо зауважила, що повідомлення про підозру ОСОБА_8 є необґрунтованим, а також звернула увагу на те, що дане кримінальне провадження непідслідне НАБУ та непідсудне Вищому антикорупційному суду.

Також, відповідаючи на питання суду, захисник ОСОБА_6 зазначила, що повноважень на представництво інтересів Педус Оксани в Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду у неї немає, втім вважає, що оскаржує накладення арешту на її майно як спільну сумісну власність з ОСОБА_8, якого вона представляє.

Прокурор ОСОБА_7 проти апеляційної скарги заперечив, посилаючись на її безпідставність. Вважає, що оскаржувана ухвала є обґрунтованою, а апеляційна скарга не містить доводів, які б були підставою для її скасування або зміни. Додатково зазначив, що посилання захисника на те, що арештоване майно набуте задовго до подій, інкримінованих підозрюваному, є необґрунтованим, оскільки дата набуття майна у власність у даному випадку не має жодного значення. Стаття, яка інкримінується ОСОБА_8, передбачає конфіскацію майна як вид покарання, а тому у слідчого судді були підстави для накладення арешту на все майно, зокрема і на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя. Доводи захисника щодо неспівмірності застосування даного заходу забезпечення із завданнями кримінального провадження є безпідставними, оскільки оскаржуваною ухвалою не заборонено користування майном, а лише обмежено право на його відчуження та розпорядження. Також зауважив на відсутності конкретних доводів щодо необґрунтованості підозри. Посилаючись на викладені обставини, наполягав на відмові у задоволенні апеляційної скарги.

Підозрюваний ОСОБА_8, належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, з клопотанням про відкладення апеляційного розгляду не звертався. Згідно з ч. 4 ст. 405 КПК України, неявка учасників провадження за умови їх належного повідомлення не перешкоджає судовому розгляду. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності підозрюваного.

3. Встановлені слідчим суддею обставини та мотиви оскаржуваного рішення.

3.1. Короткий зміст та мотиви клопотання про арешт майна.

До Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання детектива НАБУ ОСОБА_9, погоджене з прокурором САП Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7, про арешт майна у кримінальному провадженні № 42023000000000347 від 06.03.2023 р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 368, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369, ч. 2 ст. 372, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 384 КК України.

За змістом клопотання, детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування, а прокурорами САП - процесуальне керівництво у зазначеному кримінальному провадженні, зокрема, за підозрою ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України.

За версією органу досудового розслідування, 14.06.2022 року прокурором Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_13 на підставі листа УСБУ в Дніпропетровській області внесено до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 204 КК України, за фактом виготовлення та реалізації на території м. Підгородне та інших населених пунктів Дніпровського району Дніпропетровської області слабоалкогольних напоїв під виглядом сидру, які виготовляються з використанням неякісних інгредієнтів, що становить загрозу для життя та здоров`я людей.

Того ж дня заступником керівника Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_14 за вказаним фактом в ЄРДР зареєстроване кримінальне провадження № 42022042150000038.

В подальшому, прокурорами Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області за участі співробітників УСБУ в Дніпропетровській області 20.02.2023 року на підставі ухвали слідчого судді від 08.02.2023 р. проведено обшук за місцем проживання директора та засновника ТОВ «Фрутберрі-Дніпро», яке здійснює діяльність з виробництва сидру, а саме у ОСОБА_15, у ході якого останній скористався правовою допомогою адвоката ОСОБА_8, який з 2017 року надає юридичні послуги йому та його родині. Під час обшуку виявлено та вилучено грошові кошти в сумі 553 300 грн., 137 720 доларів США та 2 360 євро.

Ухвалою слідчого судді від 23.02.2023 р. у накладенні арешту на вищевказані грошові кошти відмовлено. Після розгляду клопотання ОСОБА_8 повідомив ОСОБА_15, що судом відмовлено у накладенні арешту на грошові кошти, однак зазначив, що їх буде передано працівникам прокуратури та СБУ за непритягнення останнього до кримінальної відповідальності в рамках провадження № 42022042150000038.

Після чого, у ОСОБА_8 виник злочинний умисел на підбурювання ОСОБА_15 до надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає керівну посаду в Дніпропетровській обласній прокуратурі, за вчинення нею в інтересах ОСОБА_15 дій з використанням наданого їй службового становища, а саме інформування про реєстрацію кримінальних проваджень щодо ОСОБА_15, завчасного повідомлення про проведення обшуків чи інших слідчих дій, забезпечення неможливості його кримінального переслідування з боку правоохоронних органів та можливості безперешкодного ведення господарської діяльності.

З метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_8 під час зустрічі із ОСОБА_15 повідомив, що справжнім ініціатором кримінального провадження відносно нього є керівник Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області та працівники СБУ, та зазначив, що у разі реєстрації кримінальних проваджень щодо ОСОБА_15, проведення обшуків, а також створення перешкод для ведення його господарської діяльності з боку правоохоронних органів, вирішити вказані питання може його знайомий із Дніпропетровської обласної прокуратури шляхом використання свого службового становища. Для цього необхідно систематично надавати йому неправомірну вигоду у вигляді 50 % прибутку від здійснення господарської діяльності та включити до складу засновників ТОВ «Фрутберрі-Дніпро» його довірену особу. ОСОБА_8 разом із ОСОБА_15 обраховано орієнтовну суму річного прибутку за 2022 рік від здійснення господарської діяльності, яка склала 8 млн. грн., 50 % від якої дорівнює 4 млн. грн. на рік.

Під час наступної зустрічі ОСОБА_8, з урахуванням того, що прибуток ОСОБА_15 за останній місяць склав 2 млн. грн., запропонував останньому надати 1 млн. грн. в якості неправомірної вигоди. Однак після заперечень ОСОБА_15 ОСОБА_8 погодився на суму у розмірі 20 000 доларів США.

18.05.2023 року приблизно о 14 год. 00 хв. ОСОБА_8, перебуваючи в салоні власного автомобіля, одержав від ОСОБА_15 неправомірну вигоду в сумі 20 000 доларів США (що згідно з курсом НБУ становить 731 372 грн.) для передачі службовій особі, яка займає керівну посаду в Дніпропетровській обласній прокуратурі, однак його злочинні дії не були доведені до кінця з причин, що не залежали від його волі.

Цього ж дня о 14 год. 09 хв. ОСОБА_8 затримано за підозрою у вчиненні злочину та проведено особистий обшук, в ході якого виявлено та вилучено грошові кошти в сумі 1 600 доларів США та 1 965 грн., флеш-накопичувач USB 4GB, мобільний телефон чорного кольору «Honor 10», а також паперовий подарунковий пакет з написом в нижній частині «ТЦ Гулівер подарунковий пакет», в якому виявлено грошові кошти в сумі 20 000 доларів США та аркуш паперу з друкованим текстом, який починається словами: «партнеры в установлении связи с которыми нужна помощь» та закінчується словами: «и дать результат уже в этом сезоне».

19.05.2023 року ОСОБА_16 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України.

Крім того, у клопотанні зазначено, що у разі визнання ОСОБА_8, який набув статус підозрюваного, винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України, до нього може бути застосовано додаткове покарання, передбачене санкцією цієї статі, у вигляді конфіскації майна, що є підставою для накладення арешту.

У клопотанні також зазначено, що ОСОБА_8 з 08.02.2002 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_8 ( ОСОБА_17 ), а тому за правилами ст. 60 СК України усе майно, набуте у період цього шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тому на нього може бути накладено арешт як на майно підозрюваного, що може підлягати конфіскації.

При цьому, як на правову підставу для застосування арешту майна, сторона обвинувачення у клопотанні посилається на п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України (конфіскація майна як вид покарання).

3.2. Мотиви слідчого судді.

З метою запобігання ризику відчуження майна, розгляд клопотання сторони обвинувачення про арешт майна здійснено у закритому засіданні без виклику власників майна та їх представників, однак з подальшим повідомленням їх про постановлене рішення.

Вирішуючи питання, визначені у ст. 170 КПК України, слідчий суддя дійшов висновку, що на даному етапі досудового розслідування наявна обґрунтована підозра вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України, що може бути підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, а також визнав достатніми підстави вважати, що суд може призначити йому покарання у виді конфіскації майна у разі його подальшого засудження.

Посилаючись на вказані обставини, слідчий суддя дійшов висновку, що накладення арешту на майно сприятиме забезпеченню його збереження для подальшого можливого виконання рішення суду з його конфіскації, що виправдовуватиме такий ступінь втручання у права і свободи підозрюваного.

Посилаючись на положення ст. ст. 60, 70 СК України, слідчий суддя також дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_8 перебуває у шлюбі з ОСОБА_12, то зареєстроване за останньою рухоме та нерухоме майно належать підозрюваному на праві спільної сумісної власності. В той же час, оскільки стороною обвинувачення порушено питання про накладення арешту лише на частину майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, слідчим суддею також накладено арешт на частину майна, зареєстрованого за ОСОБА_12 . Таке рішення мотивоване тим, що слідчий суддя позбавлений права виходити за межі поданого клопотання, збільшуючи таким чином вимоги сторони обвинувачення.

4. Мотиви суду.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора та захисника, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом вчинення злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Частиною другою цієї статті визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: правову підставу для арешту майна та обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню. Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинно здійснюватися згідно із законом, воно повинно мати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Процесуальна можливість розгляду клопотання слідчого, прокурора без повідомлення підозрюваного, його захисника, іншого власника майна та його представника, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна, прямо передбачена у ч. 2 ст. 172 КПК України. При цьому, право сторони захисту викласти слідчому судді свою позицію з цих питань закріплене у ч. 1 ст. 174 КПК України, відповідно до якої підозрюваний, його захисник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.

В даному випадку, за відповідною заявою сторони обвинувачення, з метою запобігання можливості відчуження майна, клопотання про його арешт розглянуто слідчим суддею без виклику підозрюваного, його захисника та іншого власника майна, однак з подальшим їх повідомленням про постановлене рішення. При цьому, сторона захисту не скористалась своїм правом на звернення до слідчого судді в порядку, передбаченому ст. 174 КПК України. За таких обставин, доводи апеляційної скарги щодо порушення слідчим суддею принципу змагальності сторін та неповідомлення власників майна про судовий розгляд є необґрунтованими.

Що стосується доводів апеляційної скарги про відсутність обґрунтованої підозри, колегія суддів зазначає наступне.

У зв`язку з тим, що чинними нормами кримінального процесуального законодавства не надано оцінку поняттю «обґрунтована підозра» та не визначено єдиних критеріїв підходу до визначення її наявності у кримінальному провадженні, в оцінці цього питання суд користується практикою ЄСПЛ, яка, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ», є джерелом права.

Так, у рішеннях «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Нечипорук та Йонкало проти України» під обґрунтованою підозрою Європейський суд з прав людини розуміє існуючі факти або інформацію, яка може переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити кримінальне правопорушення. Крім того, ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово зазначав, що факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення особі.

Отже, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином, та які не повинні бути переконливими в тій мірі, щоб звинуватити особу у його вчиненні, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування.

Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, зокрема, пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинуватою у вчиненні злочину, слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих фактів та обставин повинен визначити лише, чи є причетність особи до вчинення злочинів вірогідною та достатньою для повідомлення такій особі про підозру. Відповідно, і вимога щодо достатності доказів до моменту притягнення особи до кримінальної відповідальності означає, що в розпорядженні слідчого, прокурора повинна бути така сукупність доказів, яка, будучи ще неповною, призводить тим не менше до обґрунтованого висновку про причетність особи до інкримінованого їй злочину та виключає протилежний висновок на даний момент розслідування.

Отже, не вдаючись до оцінки доказів з точки зору їх достатності та допустимості, а також доведеності поза розумним сумнівом вини особи у вчиненні злочину, що належить виключно до компетенції суду під час судового розгляду, при вирішенні питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих доказів здійснюється слідчим суддею виключно з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав вважати особу причетною до вчинення злочину, а також стверджувати, що підозра є настільки обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Визначаючи стандарт «достатня підстава», що застосовується при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження на стадії досудового розслідування, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.01.2022 р. зазначила, що стандарт доказування «достатня підстава» є значно нижчим порівняно з такими стандартами, як «поза розумним сумнівом» (що застосовується під час розгляду кримінального провадження по суті), так і «обґрунтована підозра» (за яким доводиться наявність підстав піддавати конкретну особу заходам забезпечення кримінального провадження)(справа № 11 - 132сап21).

Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, проаналізувавши зміст повідомлення про підозру та матеріали клопотання, слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності досліджених обставин дійшов висновку про ймовірну причетність ОСОБА_8 до вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України, за обставин, викладених у клопотанні. При цьому, ним досліджено наявні в матеріалах клопотання докази та зроблено висновок, що у своїй сукупності вони свідчать про наявність достатніх підстав для повідомлення про підозру. На переконання слідчого судді, наявні в матеріалах провадження докази підтверджують наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що є підставою для застосування арешту майна (а.с. 148).

Колегія суддів погоджується з оцінкою слідчого судді щодо достатності наданих стороною обвинувачення матеріалів для висновку про те, що ОСОБА_8 міг виступити співучасником у вчиненні тяжкого корупційного кримінального правопорушення за наведених в оскаржуваній ухвалі обставин, а надані до клопотання докази є достатніми для висновку, що підозра не є вочевидь необґрунтованою.

При цьому, доводи апеляційної скарги про відсутність доказів вчинення ОСОБА_8 дій, які складають об`єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 369 КК України, а також відсутність доказів зв`язку між ОСОБА_8 та службовою особою, яка займає відповідальне становище, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновку слідчого судді щодо наявності обґрунтованої підозри. Зокрема, виходячи із загальновідомого та усталеного підходу ЄСПЛ, а також сталої практики безпосередньо Вищого антикорупційного суду, колегія суддів зауважує, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином та на даній стадії розслідування не повинні бути переконливими в тій мірі, щоб звинуватити особу у його вчиненні, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування.

На підтвердження причетності ОСОБА_8 до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення до клопотання надано наступні докази: 1) протоколи допиту свідка ОСОБА_15 від 06.03.2023 р., від 23.03.2023 р., від 30.03.2023 р., від 21.04.2023 р., від 07.05.2023 р. та від 18.05.2023 р. про зміст його спілкування безпосередньо з адвокатом ОСОБА_8, а також співробітниками Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області (а.с. 27-62); 2) протокол допиту свідка ОСОБА_18 від 18.05.2023 р., згідно з яким останній повідомив, що звернувся до свого знайомого ОСОБА_8, який раніше працював у прокуратурі, з проханням позичити 30 тис. грн., на що ОСОБА_8 спочатку відмовив, а через деякий час запропонував заробити гроші. Зокрема, він повідомив, що треба взяти на себе вину у вчиненні злочину та підтвердити це своїми показами на слідстві і в суді. При зустрічі ОСОБА_8 пояснив йому, що саме необхідно розповісти у прокуратурі та в суді. ОСОБА_18 ніколи не працював у ТОВ «Фрутберрі-Дніпро», однак повинен був підтвердити, що працює там технологом, і начебто з його вини сталася поломка обладнання, тому, щоб запобігти псуванню сировини та продукції, він додавав до неї етиловий спирт, який нібито у кількості 400 л сам придбав через мережу Інтернет з кур`єрською доставкою. За вказівкою ОСОБА_8 він дав потрібні показання спочатку у Слобожанській окружній прокуратурі прокурору ОСОБА_13, а потім у Бабушкінському районному суді м. Дніпропетровська. В подальшому на підставі цих показань його було притягнуто до кримінальної відповідальності, хоча він не вчиняв злочину. За свої послуги він отримав від ОСОБА_8 винагороду у розмірі 1 тис. доларів США, які 18.05.2023 року вилучено у нього під час обшуку (а.с. 63-68); 3) протокол огляду, ідентифікації та вручення грошових коштів від 18.05.2023 р., згідно з яким детективом вручено ОСОБА_15 заздалегідь виготовлені грошові купюри з відповідними серіями та номерами в сумі 20 000 доларів США (а.с. 69-93); 4) протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 18.05.2023 р., згідно з яким ОСОБА_8 затриманий у порядку ст. 208 КПК України в приміщенні ТЦ «Млин», розташованого в м. Дніпрі по вул. Калиновій, 9А, біля пункту обміну валют. У ході затримання проведено його особистий обшук, внаслідок якого виявлено та вилучено грошові кошти в сумі 1 600 доларів США та 1 965 грн., флеш-накопичувач, мобільний телефон «Honor 10», а також паперовий подарунковий пакет з написом в нижній частині «ТЦ Гулівер подарунковий пакет», в якому виявлено грошові кошти в сумі 20 000 доларів США та аркуш паперу з друкованим текстом, який починається словами: «партнеры в установлении связи с которыми нужна помощь» та закінчується словами: «и дать результат уже в этом сезоне» (а.с. 94-106), та інші матеріали кримінального провадження.

На переконання колегії суддів, наданих до клопотання доказів достатньо, щоб вважати обґрунтованою повідомлену ОСОБА_8 підозру у підбурюванні до закінченого замаху на надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище, за вчинення нею в інтересах того, хто надає таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 27 ч. 3 ст. 369 КК України, за обставин, викладених у повідомленні про підозру, зміст якої коротко наведено у Розділі 3.1 цієї ухвали. За результатами апеляційного розгляду колегією суддів не встановлено обставин, які б очевидно та беззаперечно вказували на непричетність ОСОБА_8 до кримінального правопорушення, у вчиненні якого йому повідомлено про підозру. Більше того, характер та послідовність його дій, наведених у повідомленні про підозру, у сукупності з наданими до клопотання доказами, пов`язують його з інкримінованим злочином тією мірою, щоб виправдати подальше розслідування та стверджувати, що такий злочин за викладених у клопотанні обставин міг мати місце.

Колегія суддів також зазначає, що у відповідності до ст. ст. 36, 40 КПК України слідчий, прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійними у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.

Згідно з положеннями ст. 279 КПК України, слідчий, прокурор у випадку виникнення підстав вправі повідомити особу про нову підозру або ж змінити раніше повідомлену підозру.

Таким чином, викладення змісту підозри, правової кваліфікації кримінального правопорушення та стислого викладу обставин кримінального правопорушення є дискреційними повноваженнями органу досудового розслідування, а тому викладаються у повідомленні про підозру у такому виді, як він вважає за необхідне. Відповідно, ані сторона захисту чи потерпілі, ані суд не можуть вимагати від сторони обвинувачення викладення змісту підозри так, як на їх думку це має бути. Крім того, як вже зазначалося вище, на момент повідомлення особі про підозру не є необхідним встановлення органом досудового розслідування усіх елементів складу інкримінованого злочину, оскільки досудове розслідування фактично і здійснюється з тією метою, аби встановити всі його елементи (суб`єкт, суб`єктивна сторона, об`єкт, об`єктивна сторона), а також кваліфікуючі ознаки.

Отже, вирішення на даній стадії досудового розслідування питання про наявність чи відсутність в діях підозрюваного ОСОБА_8 об`єктивної сторони складу злочину, який йому інкримінується, на що вказує захисник в апеляційній скарзі, виходить за межі повноважень слідчого судді та колегії суддів при перегляді ухвали слідчого судді.

Що стосується доводів апеляційної скарги про відсутність підстав для накладення арешту на майно ОСОБА_8 з метою забезпечення можливої конфіскації його майна як додаткового покарання, яке не є обов`язковим, колегія суддів зазначає таке.

Арешт майна з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання накладається на майно підозрюваного за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна (ст. 170 КПК України).

Санкція ч. 3 ст. 369 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.

Відповідно, рухоме та нерухоме майно, яке на праві приватної власності належить підозрюваному ОСОБА_8, з урахуванням можливості ухвалення обвинувального вироку стосовно нього, може бути об`єктом конфіскації як виду покарання.

Завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Зважаючи на обставини, що розслідуються у даному провадженні, та можливість конфіскації майна ОСОБА_8 за вироком суду у разі доведення його вини, заявлена стороною обвинувачення мета (забезпечення конфіскації майна як виду покарання) може бути досягнута через застосування саме такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, з метою запобігання ризику відчуження вказаного майна.

Колегія суддів також зазначає, що накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або повним позбавленням таких прав. Відтак, враховуючи, що досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснюється, зокрема, за підозрою ОСОБА_8 у вчиненні тяжкого корупційного злочину, колегія суддів вважає, що застосований судом спосіб забезпечення кримінального провадження не порушує справедливий баланс між потребами досудового розслідування та вимогами захисту основоположних прав ОСОБА_8, відтак, відповідає принципу розумності та є співрозмірним. Отже, доводи захисника в цій частині також не заслуговують на увагу.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги в частині відсутності підстав для накладення арешту на майно, яке зареєстроване за дружиною підозрюваного ОСОБА_12, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Згідно з ч. 2 ст. 60 СК вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності. Частиною 3 ст. 368 ЦК України також визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна визначають положення ст. ст. 57, 60 СК України, згідно з якими, зокрема: 1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності; 2) майно, набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, або за кошти, які належали йому, їй особисто, є особистою приватною власністю кожного з них.

Такі винятки із загального правила (зокрема, те, що в окремих випадках майно, що перебуває у фактичному розпорядженні подружжя, не є їх спільною власністю, а належить лише одному з них) зумовлені метою збереження балансу інтересів подружжя та дотриманням принципів добросовісності, розумності і справедливості.

Отже, щодо майна, набутого за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення. Відтак, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

При вирішенні спору щодо поділу майна суд, серед іншого, має встановити обставини придбання спірного майна. Критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є час набуття, джерело набуття, мета придбання.

Колегія суддів виходить з того, що режим права власності виникає в залежності від виду правочину, на підставі якого майно було набуте. При цьому, майно є спільною сумісною власністю подружжя незалежно від того, на чиє ім`я видано та оформлено правовстановлюючий документ.

Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб, ОСОБА_19 з 08.02.2002 року по час формування витягу перебуває у шлюбі з ОСОБА_12 (а.с. 117-119).

Слідчим суддею за наявними у нього матеріалами провадження було встановлено, що ОСОБА_20 на праві приватної власності належить дві земельні ділянки та автомобіль, придбані нею під час перебування у шлюбі з ОСОБА_8, що підтверджується відповідними документами (а.с. 120-123).

Враховуючи, що вказане майно набуте ОСОБА_12 під час її перебування у шлюбі із підозрюваним, в силу вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України та ст. 60 СК України, воно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Доказів на спростування такого висновку, як-то наявності укладеного між подружжям шлюбного або іншого договору, або ж доказів про те, що таке майно набуте в інший спосіб, визначений законом (в тому числі дарування, спадкування або придбання за власні кошти, про що нотаріусом у договорі проставляється відповідна відмітка), апеляційному суду не надано.

За вказаних обставин, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що слідчий суддя, накладаючи арешт на вищевказане майно, не з`ясував та не дослідив походження у ОСОБА_11 майнових прав на арештоване майно. Більше того, згідно з наданими до апеляційної скарги копіями договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 26.06.2013 р. та 11.05.2018 р. колегією суддів встановлено, що ОСОБА_21 набула у власність дві земельні ділянки з кадастровими номерами 1210100000:09:519:0333 та 1210100000:09:519:0384, придбані за грошові кошти, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, про що прямо зазначено у п. 1.4 та п. 21 вказаних договорів, відповідно (а.с. 212-221).

Інші доводи апеляційної скарги, зокрема щодо порушення оскаржуваною ухвалою прав ОСОБА_11, яка не має процесуального статусу у даному кримінальному провадженні, колегія суддів також відхиляє.

Так, вище вже зазначалося, що незалежно від реєстрації майна на ім`я одного із подружжя, якщо воно було набуте за час шлюбу, майно вважається спільним сумісним на загальних підставах. Відтак, вжитий слідчим суддею захід забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна застосований не щодо особистого майна ОСОБА_11, а щодо майна підозрюваного, яке знаходиться у спільній сумісній власності із його дружиною.

Арешт на майно, титульним власником якого є ОСОБА_21, накладено з метою забезпечення можливої конфіскації майна, належного на праві спільної сумісної власності підозрюваному ОСОБА_8, про що прямо зазначено в оскаржуваній ухвалі.

Колегія суддів також зауважує, що на момент постановлення слідчим суддею оскаржуваної ухвали поділ майна подружжя в порядку, передбаченому ст. 367 ЦК України, не проводився, та частки у ньому, відповідно до ст. 364 ЦК України, в натурі не виділялись. У зв`язку з чим, арешт мав би застосовуватися до майна подружжя без зазначення частки, у відповідності до ч. 3 ст. 368 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 09.04.2020 р. у справі № 676/2199/19 (провадження 51-5641км19).

Водночас, як правильно зазначено в оскаржуваній ухвалі, оскільки стороною обвинувачення порушено питання про накладення арешту лише на частину майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, а слідчий суддя позбавлений можливості вийти за межі поданого клопотання, збільшуючи таким чином вимоги сторони обвинувачення, ним також було накладено арешт на частину майна, зареєстрованого за ОСОБА_12 . Відтак, доводи апеляційної скарги щодо неоднакового підходу слідчого судді та застосування ним «подвійних стандартів» при накладенні арешту на все майно підозрюваного та лише на половину майна, що зареєстроване за його дружиною, не є слушними.

Окремо колегія суддів також наголошує, що дружина підозрюваного, на майно якої оскаржуваною ухвалою накладено арешт, не зверталася з апеляційною скаргою щодо її скасування. Натомість, адвокат ОСОБА_6, якою подано апеляційну скаргу, у даному провадженні є захисником підозрюваного ОСОБА_8 та не наділена повноваженнями на представництво інтересів інших володільців майна. Відповідно, вона не має повноважень на подання апеляційної скарги в їх інтересах в розумінні п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК України.

Доводи апеляційної скарги щодо непропорційності застосованого заходу забезпечення з завданнями кримінального провадження та порушення в цій частині прав власників майна колегія суддів також відхиляє.

Так, завданням кримінального провадження є, серед іншого, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також застосування належної правової процедури до кожного учасника. При цьому, у разі задоволення клопотання про арешт майна слідчий суддя застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе, зокрема, до наслідків, які суттєво позначається на інтересах інших осіб (ч. 4 ст. 173 КПК України).

Разом з тим, утримання органом досудового розслідування речей, правомірно належних особі на праві приватної власності, має бути спрямоване виключно на досягнення завдань кримінального провадження.

Виходячи із нормативного визначення арешту майна, останній можливий шляхом заборони відчуження, користування та розпорядження ним. Враховуючи наявний та встановлений ризик можливого відчуження майна, колегія суддів погоджується із слідчим суддею, що невжиття заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту в частині заборони відчуження та розпорядження майном може призвести до можливості його передачі, відчуження на користь третіх осіб або до настання інших наслідків, які унеможливлять виконання судового рішення в частині конфіскації майна підозрюваного, якщо таке рішення буде постановлене за результатами судового розгляду цього провадження.

У цьому аспекті колегія суддів вважає, що слідчим суддею дотримані зазначені вимоги та застосовано найменш обтяжливий спосіб арешту - шляхом обмеження права розпорядження та відчуження, що не перешкоджає реалізації права користування цим майном. А отже, захід забезпечення кримінального провадження, застосований ухвалою слідчого судді, не є надмірним тягарем для підозрюваного та членів його родини. Відтак, доводи сторони захисту в цій частині не заслуговують на увагу.

Щодо доводів захисника, висловлених безпосередньо в судовому засіданні, про непідслідність даного кримінального провадження НАБУ та відповідно його непідсудність Вищому антикорупційному суду, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Апеляційна скарга захисника не містить вищевказаних доводів. До початку апеляційного розгляду адвокат ОСОБА_6, якою подано апеляційну скаргу, не скористалась своїм правом на зміну або доповнення апеляційної скарги. Зважаючи на принцип диспозитивності, а також враховуючи відсутність доводів апеляційної скарги в цій частині, оцінку доводам адвоката, висловленим безпосередньо під час апеляційного розгляду, колегія суддів, окрім зазначеного вище, не надає.

5. Висновки суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.

Враховуючи, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про наявність передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України підстави для накладення арешту на його майно та вважає, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у його права та свободи, який не є надмірним, з метою виконання завдань кримінального провадження.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів дійшла висновку, що ухвала слідчого судді відповідає фактичним обставинам провадження та доказам, наданим на обґрунтування клопотання про арешт майна, а висновки слідчого судді є достатньо вмотивованими. Істотних порушень кримінального процесуального закону при постановленні оскаржуваної ухвали, що були б підставою для її скасування, під час апеляційного розгляду також не встановлено, а тому колегія суддів дійшла висновку про залишення її без змін.

Керуючись ст. ст. 369-372, 170-173, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 23.05.2023 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_2

судді ОСОБА_3

ОСОБА_4