Документ № 112777596

Справа № 991/5148/20

Провадження №11-кп/991/20/23

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р АЇ Н И

08 серпня 2023 року м. Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3

за участю секретарів судового засідання ОСОБА_4, ОСОБА_5,

прокурора ОСОБА_6,

обвинуваченого ОСОБА_7,

захисників ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги прокурора та захисника на вирок Вищого антикорупційного суду від 20.09.2022 у кримінальному провадженні № 52020000000000077 від 27.11.2020 по обвинуваченню ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, громадянина України, з вищою освітою, працюючого головою правління Приватного акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат», одруженого, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України,

В С Т А Н О В И Л А:

Відповідно до обвинувального акта ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, за таких обставин.

Згідно протоколу Центральної виборчої комісії від 26.10.2014 «Про результати виборів народних депутатів України у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі» ОСОБА_7 обраний народним депутатом України VІІІ скликання.

Набувши повноважень народного депутата України з часу складання присяги (27.11.2014), ОСОБА_7 на постійній основі здійснював функції представника колегіального органу державної влади, тобто, був службовою особою.

Згідно зі ст. 35 Закону України «Про статус народного депутата України» у витратах на забезпечення діяльності Верховної Ради України передбачаються кошти на оренду житла або винайм готельного номера. Цим Законом також передбачалось, що народному депутату на оренду житла або винайм готельного номера на підставі заяви та копії документа, до якого внесені відомості про місце його проживання, Апаратом Верховної Ради України щомісячно видаються кошти в розмірі, встановленому кошторисом Верховної Ради України для компенсації вартості оренди (винайму) житла. Право на отримання таких коштів мали народні депутати, не забезпечені житлом у м. Києві, у разі якщо місце їх проживання, відповідно до їх реєстрації, знаходилось на відстані понад 30 км від меж м. Києва.

Відповідно до п.10 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 № 769, Апарат здійснює фінансове та матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України через Управління справами.

ОСОБА_7, будучи забезпеченим житлом у м. Києві, оскільки з 03.08.2009 є одноосібним власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 та маючи у спільній сумісній власності з дружиною ОСОБА_11 квартиру за адресою: АДРЕСА_3, зловживаючи владою, діючи умисно з корисливих мотивів, всупереч інтересам служби, вирішив отримати неправомірну вигоду для себе за рахунок коштів, передбачених Законом України «Про статус народного депутата України» для компенсації вартості оренди (винайму) житла народним депутатам.

З цією метою 02.12.2014 подав на ім`я керівника Апарату Верховної Ради України три заяви щодо розміщення його у готелі « Київ » у зв`язку з відсутністю у нього власного житла у м. Києві, нарахування коштів для винайму готельного номера та перерахування їх на рахунок Державного підприємства «Готельний комплекс «Київ» протягом строку виконання депутатських повноважень.

Цього ж дня ОСОБА_7 уклав договір № 163 з ДП «Готельний комплекс «Київ» про надання послуг, отримав у користування готельний номер, вартість винайму якого оплачувалась Управлінням справами Апарату Верховної Ради України за рахунок бюджетних коштів, передбачених на забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 12 від 29.01.2016 затверджено новий порядок видачі народним депутатам України коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера.

Ознайомившись з цим Розпорядженням, 02.03.2016 ОСОБА_7 подав до Апарату Верховної Ради України заяву про подальше перерахування грошових коштів, що нараховувались йому для компенсації вартості винайму готельного номера на розрахункові рахунки ДП «Готельний комплекс «Київ».

Проте, внаслідок суспільного резонансу, викликаного журналістським розслідуванням щодо безпідставного одержання окремими народними депутатами України компенсацій за оренду житла чи винайм готельного номера, 29.11.2018 ОСОБА_7 звернувся до Апарату Верховної Ради України з поданням про припинення нарахування компенсаційних виплат за винайм готельного номера з 01.12.2018.

Шляхом вчинення зазначених протиправних дій у період з 02.12.2014 по 30.11.2018 ОСОБА_7 отримав неправомірну вигоду для себе, а саме право користування готельним номером в ДП «Готельний комплекс «Київ» за рахунок бюджетних коштів, передбачених на забезпечення діяльності Верховної Ради України, чим спричинив Управлінню справами Апарату Верховної Ради України тяжкі наслідки у вигляді безповоротної втрати бюджетних коштів у сумі 758 240 гривень, що більше ніж у 250 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

Дії ОСОБА_7 під час досудового розслідування кваліфіковані за ч. 2 ст. 364 КК України (у редакції зі змінами, внесеними Законом № 770-VІІІ від 10.11.2015) як зловживання владою, тобто умисне, з метою одержання неправомірної вигоди для самого себе, використання службовою особою влади всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам в особі юридичної особи публічного права.

Вироком Вищого антикорупційного суду від 20 вересня 2022 року обвинуваченого ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю наявності в його діях складу цього кримінального правопорушення.

Пред`явлений Управлінням справами Апарату Верховної Ради України до ОСОБА_7 цивільний позов залишено без розгляду.

Витрати, пов`язані із проведенням судової економічної експертизи та комісійної судово-почеркознавчої експертизи, віднесено на рахунок держави.

За висновком суду першої інстанції ОСОБА_7 дійсно не мав права користуватися готельним номером за рахунок коштів держави, оскільки був забезпечений житлом у місті Києві. Про свою забезпеченість житлом не повідомив Апарат Верховної Ради України. Однак, будучи народним депутатом та отримуючи кошти на винайм готельного номера, ОСОБА_7 не реалізовував владні повноваження, а скористався правом на забезпечення житлом, яке гарантовано йому статтею 35 Закону України «Про статус народного депутата України». Збитки, завдані Апарату Верховної Ради України, які полягають у безповоротній втраті бюджетних коштів, компенсованих державою за готельний номер, що використовувався ОСОБА_7, не є наслідком зловживання владою останнім, результатом його службової діяльності. ОСОБА_7 як народний депутат не мав жодного впливу та права давати обов`язкові до виконання вказівки чи розпорядження, зокрема і щодо виплати йому компенсації за винайм готельного номеру працівникам Управління справами Апарату Верховної Ради України, а заява щодо компенсації не є обов`язковою вимогою народного депутата. Внаслідок встановлення судом відсутності у діях обвинуваченого обов`язкових елементів об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, зокрема, використання владних повноважень усупереч інтересам служби, дії ОСОБА_7 мають бути кваліфіковані за ч.4 ст.190 КК України як шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах. Разом з тим, суд першої інстанції позбавлений права змінити правову кваліфікацію дій обвинуваченого з ч.2 ст.364 на ч.4 ст.190 КК України через заборону погіршення становища обвинуваченого, встановлену ч.3 ст.337 КК України, з огляду на тяжкість зазначених злочинів.

Не погодившись з вказаним рішенням, прокурор подав апеляційну скаргу, просить скасувати вирок та ухвалити новий, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, призначити йому покарання у виді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади (окрім виборних) строком на один рік, зі штрафом 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень.

Крім того, прокурор просить стягнути з ОСОБА_7 витрати на проведення експертиз у сумі 15 386 (п`ятнадцять тисяч триста вісімдесят шість) гривень.

Апеляційна скарга мотивована незаконністю та необґрунтованістю вироку через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Дії ОСОБА_7 містять ознаки зловживання владою, що полягають у використанні ним прав, можливостей та гарантій, пов`язаних із займаною посадою, всупереч інтересам служби. Вони підпадають під ознаки об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст.364 КК України. Гарантії депутатської діяльності, серед яких і право на компенсацію житла, є невід`ємним елементом статусу народного депутата України як представника влади, його службового становища і доступні йому лише із набуттям повноважень народного депутата.

Можливість вчинення дій щодо отримання зазначеної компенсації, які охоплюються об`єктивною стороною кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, виникла у ОСОБА_7 лише у зв`язку з набуттям ним статусу народного депутата як представника законодавчої гілки влади. Свідоме, безпідставне одержання народним депутатом компенсації за житло та завдання цим збитків Управлінню справами Верховної Ради України нерозривно пов`язане зі службовою діяльністю обвинуваченого та є результатом зловживання ним владою шляхом використання гарантій депутатської діяльності всупереч інтересів служби.

На підставі вищевикладеного прокурор стверджує, що висновки суду про відсутність в діях ОСОБА_7 ознак об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, не відповідають встановленим під час судового розгляду обставинам.

Апеляційна скарга містить клопотання про повторне дослідження частини доказів, оскільки суд першої інстанції не дав їм належної оцінки.

Захисник ОСОБА_9 також не погодився з вироком, подав апеляційну скаргу, просить його змінити в частині мотивів і підстав виправдання, виключивши з мотивувальної частини положення щодо кваліфікації дій обвинуваченого як шахрайства.

Апеляційна скарга захисника містить клопотання про повторне дослідження доказів (допит свідків, дослідження письмових доказів, призначення експертизи).

Захисник мотивує вимоги апеляційної скарги тим, що суд першої інстанції не дотримався вимог кримінального процесуального законодавства, вийшов за межі пред`явленого обвинувачення в частині мотивів виправдання ОСОБА_7, внаслідок чого мотивувальна частина виправдувального вироку має обвинувальний ухил. Зокрема, виправдовуючи обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому зловживання владою, суд зробив висновок про наявність в діях ОСОБА_7 ознак шахрайства. Крім того, судом допущено неповноту судового розгляду, оскільки відмовлено стороні захисту у проведенні судової почеркознавчої експертизи для встановлення справжності підпису обвинуваченого на заявах від 02.12.2014, 02.03.2016 та інших документах.

У запереченнях на апеляційну скаргу сторони захисту прокурор просить відмовити в її задоволенні.

Зазначає, що стороною захисту не наведено обставин, які б свідчили про неповноту судового розгляду та вказували на необхідність призначення повторної комісійної судової почеркознавчої експертизи щодо визначення справжності підпису обвинуваченого на його заявах про нарахування та перерахування коштів, призначених для компенсації вартості проживання у готелі та інших процесуальних документах.

Під час судового розгляду досліджено висновок експерта Черкаського відділення КНДІСЕ від 22.10.2019, який містить однозначні формулювання стосовно автора виконання підпису на документах, що були предметом дослідження. Він не суперечить іншим доказам, у тому числі, показанням допитаного експерта.

Під час дачі показань в суді першої інстанції обвинувачений не заперечував факт отримання ним компенсації за житло, його показання наведено у вироку без спотворень, а тому відсутні підстави для повторного допиту.

Крім того, апеляційна скарга не містить підстав для повторного допиту свідків, у ній не наведено обставин, що можуть свідчити про неправильне сприйняття судом їх показань, спотворення у вироку чи дослідження не в повному обсязі.

Клопотання про повторне дослідження наявних у матеріалах кримінального провадження доказів без обґрунтування такої необхідності фактично має на меті проведення нового розгляду кримінального провадження.

Враховуючи наведене, прокурор просить відмовити в задоволенні клопотання захисника про повторне дослідження доказів.

У запереченнях на апеляційну скаргу прокурора сторона захисту зазначає, що заяви від імені ОСОБА_7 не були реалізацією його владних повноважень, здійсненням організаційно-розпорядчих або адміністративно-розпорядчих функцій щодо виплати компенсацій бюджетних коштів на оренду житла чи винайм готельного номера. Подання відповідних заяв є здійсненням гарантій прав народного депутата України, пов`язаних із соціальним (житловим) забезпеченням його діяльності.

Використання гарантій житлового забезпечення народного депутата не є тотожним використанню ним своєї влади або службового становища.

Захист зазначає, що ОСОБА_7 не був членом Комітету з питань регламенту та організації роботи Верховної Ради або працівником Апарату Верховної Ради України, які реалізуючи організаційно-розпорядчі функції, приймали рішення про розпорядження коштами Верховної ради України та здійснювали виплати на підставі поданих ним заяв. З показань допитаних свідків - працівників Апарату Верховної ради України та членів Регламентного комітету Верховної Ради України не слідує, що ОСОБА_7 здійснював на них вплив як народний депутат для прийняття позитивного рішення.

Крім того, захисник ОСОБА_10 у судовому засіданні на підтримання апеляційної скарги сторони захисту посилалася на неякісність Закону України «Про статус народного депутата України», який не чітко регулює питання компенсації народним депутатам проживання в орендованому житлі чи готельному номері; на непридатність для проживання наявних у ОСОБА_7 квартир у місті Києві; на відсутність у обвинуваченого реєстрації у місті Києві.

ОСОБА_7 також заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора, підтримував позицію своїх захисників, посилався на непридатність для проживання наявних у нього квартир у місті Києві та відсутність реєстрації місця проживання у вказаному населеному пункті.

Заслухавши доповідь головуючого судді; доводи захисників, які підтримали апеляційну скаргу сторони захисту та заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора; доводи прокурора, який підтримав свою апеляційну скаргу та заперечив проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту; обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу захисника та заперечив проти задоволення апеляційної скарги прокурора; дослідивши частково матеріали кримінального провадження за клопотанням сторони захисту та прокурора; заслухавши промови учасників апеляційного розгляду в судових дебатах та останнє слово обвинуваченого; обговоривши доводи апеляційних скарг та заперечень на них, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.

Відповідно до ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України апеляційний суд переглядає вирок суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

На підставі показань обвинуваченого та допитаних свідків, безпосередньо досліджених письмових доказів, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_7 з 27 листопада 2014 року набув повноважень народного депутата України VІІІ скликання, на час здійснення яких був службовою особою. При цьому, будучи з 03.08.2009 власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 та маючи у спільній сумісній власності з дружиною ОСОБА_11 квартиру за адресою: АДРЕСА_3, він 02.12.20214 звернувся до Керівника Апарату Верховної Ради України з заявами щодо розміщення його в готелі у зв`язку з відсутністю власного житла у місті Києві, про нарахування коштів для винайму готельного номера та про перерахування цих коштів на рахунок ДП «Готельний комплекс «Київ» протягом усього строку виконання депутатських повноважень. Також ОСОБА_7 уклав з ДП «Готельний комплекс «Київ» договір про надання послуг, на підставі якого отримав у користування готельний номер. 29 листопада 2018 року обвинувачений звернувся до Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України з поданням про припинення нарахування компенсаційних виплат за винайм готельного номера з 01 грудня 2018 року. Таким чином, ОСОБА_7 як народному депутату України, у період з 27 листопада 2014 року по 31 жовтня 2018 року було надано у користування готельний номер, вартість якого компенсувалась за рахунок державного бюджету України Управлінням справами Апарату Верховної Ради України. Сума перерахованих коштів компенсації вартості винайму готельного номера народному депутату України ОСОБА_7 за період з 02.12.2014 по 30.11.2018 становила 758240 гривень. Управління справами Апарату Верховної Ради України не здійснювало перевірку правомірності отримання ОСОБА_7 компенсації за винайм готельного номера.

Під час апеляційного розгляду кримінального провадження за клопотанням прокурора та сторони захисту повторно досліджені усі наявні у справі письмові докази. Будь-яких порушень порядку дослідження доказів та невідповідності висновків суду першої інстанції щодо фактичних обставин кримінального провадження за результатами такого дослідження не встановлено. Суд першої інстанції дав належну оцінку кожному доказу окремо та в їх сукупності, навів її у вироку, правильно встановив фактичні обставини кримінального провадження, а тому колегія суддів з цим погоджується, не має необхідності у повторному власному зазначені змісту кожного дослідженого доказу та їх оцінки в сукупності. Сторони також не заперечують фактичні обставини кримінального провадження щодо набуття ОСОБА_7 статусу народного депутата, користування готельним номером, відшкодування з бюджету компенсації за винайм готельного номеру, суми такого відшкодування, наявності у обвинуваченого у власності квартир у місті Києві, реєстрації його місця проживання за межами міста Києва.

Виправдовуючи обвинуваченого у вчиненні інкримінованого злочину, суд першої інстанції виходив з того, що при користуванні готельним номером, оплату за проживання у якому здійснювало Управління справами Апарату Верховної ради України за рахунок бюджетних коштів, ОСОБА_7 як народний депутат не використовував надану йому владу, а скористався правом на забезпечення житлом, тобто, гарантією депутатської діяльності. Оскільки насправді такого права він не мав як особа, що забезпечена житлом у місті Києві, але подав до Апарату Верховної ради України недостовірні відомості про відсутність житла у місті Києві для отримання відповідної компенсації, то його дії містять ознаки шахрайства, а не зловживання владою. Неможливість застосування судом до обвинуваченого закону про кримінальну відповідальність за шахрайство як більш тяжкого злочину, з урахуванням того, що в ході судового розгляду кримінального провадження прокурор обвинувачення не змінив, є підставою, за висновком суду першої інстанції, для виправдання ОСОБА_7 .

Колегія суддів не погоджується з наведеними підставами виправдання обвинуваченого, вважає висновки суду передчасними, вони містять істотні суперечності, до них суд дійшов всупереч порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.

Зокрема, відповідно до ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого особі обвинувачення відповідно до обвинувального акта. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини суд може змінити правову кваліфікацію кримінального правопорушення, якщо це покращує становище обвинуваченого.

Відповідно до обвинувального акта сторона обвинувачення кваліфікувала дії ОСОБА_7 за ст.364 КК України як зловживання владою. Суд за результатами розгляду дійшов висновку, що обвинувачений не зловживав владою, а вчинив шахрайство.

Однак прокурор не обвинувачував ОСОБА_7 у шахрайстві.

Не дивлячись на це, суд першої інстанції вийшов за межі висунутого особі обвинувачення та зробив висновок про шахрайське заволодіння ОСОБА_7 чужим майном, що є істотним порушенням вимог ст.337 КПК України, не відповідає матеріалам кримінального провадження та обставинам, які він встановив. Зокрема, суд не встановив, яким майном заволодів обвинувачений; заволодів шляхом обману чи зловживанням довірою.

Між тим, злочином за ст.364 КК України є зловживання владою або службовим становищем. Його об`єктивна сторона полягає у використанні службовою особою влади або службового становища всупереч інтересам служби з метою одержання неправомірної вигоди. Прокурор обвинувачував ОСОБА_7 у зловживанні владою, оскільки вважав, що він для безкоштовного користування готельним номером за відсутності до цього підстав використав владу, якою наділений як народний депутат. Суд, виправдовуючи обвинуваченого, дійшов висновку, що він не використовував владу для оплати йому вартості проживання в готельному номері, оскільки оплату здійснював Апарат Верховної ради України, а заява депутата про це не є вимогою про компенсацію вартості проживання в готелі.

Однак такі обставини не достатні для виправдання ОСОБА_7 .

Суд ухилився від вирішення питання про те, чи міститься в інкримінованих обвинуваченому діях ознаки зловживання службовим становищем, навіть якщо прокурор оцінив їх як зловживання владою. У випадку, якщо інкриміновані обвинуваченому дії слід оцінити як зловживання службовим становищем, суд мав зробити це та засудити ОСОБА_7 за ст.364 КК України, а не виправдати внаслідок відсутності чи недоведеності зловживання владою.

Про це висловив окрему думку і один із суддів, що брав участь у розгляді кримінального провадження. Однак у повному складі суд уникнув вирішення питання кваліфікації дій обвинуваченого за ст.364 КК України як таких, що містять ознаки зловживання службовим становищем, не навів у вироку жодних мотивів їх відсутності (недоведеності), у зв`язку з чим виправдання ОСОБА_7 за вказаним законом про кримінальну відповідальність є передчасним.

Аналіз змісту вироку та окремої думки вказують на складність кваліфікації інкримінованих обвинуваченому дій. Ухвалюючи рішення, усі судді із складу суду, що розглядав справу, були одностайні в тому, що ОСОБА_7 не зловживав владними повноваженнями. При цьому, один суддя вважав, що обвинувачений зловживав службовим становищем і його слід визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, а інші двоє - що ОСОБА_7 вчинив шахрайство. У результаті обвинувачений був виправданий за вироком суду, хоча кожен із суддів дійшов висновку про наявність в його діях складу злочину.

Колегія суддів вважає, що у такий спосіб ухвалювати рішення не можна, оскільки неправильна кваліфікація дій обвинуваченого не є підставою для його виправдання. Це суперечить вимогам ст.2 КПК України, згідно якої кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, має бути притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, а жоден невинуватий не має бути обвинувачений або засуджений. Ухвалення помилкового рішення стало наслідком порушення одного з принципів правосуддя, що відповідно до ст.22 КПК України полягає у забезпеченні змагальності сторін та свободи у доведенні перед судом переконливості наданих ними доказів.

Відповідно до ч.6 ст.22 КПК України суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Суд вказаних вимог у повній мірі недотримався, що призвело до ухвалення незаконного вироку.

Зокрема, дійшовши в нарадчій кімнаті однозначного висновку про відсутність у діях обвинуваченого ознак зловживання владою та різних правових позицій про наявність зловживання службовим становищем або шахрайства, суд повинен був поновити розгляд справи, додатково з`ясувати фактичні обставини таких кримінальних правопорушень (коли, у який спосіб, яким майном заволодів ОСОБА_7 ; чи стосується службового становища право користування житлом та чи зловживав обвинувачений ним). Для їх встановлення повторно дослідити частину доказів, заслухати думку сторін щодо можливої наявності в діях обвинуваченого ознак шахрайства або зловживання службовим становищем, за необхідності повторно роз`яснити прокурору право на зміну обвинувачення в суді, право сторін на укладення угоди, з`ясувати питання про те, чи не бажають вони скористатися наданими їм кримінальним процесуальним законом правами.

На переконання колегії суддів такі дії запобігли б ухваленню необґрунтованого вироку. І хоча поновлення судового розгляду не передбачено спеціальною нормою кримінального процесуального закону, воно не суперечить загальним засадам кримінального провадження та було необхідним у даній справі.

Допущені судом першої інстанції порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними та такими, що перешкодили ухваленню законного і обґрунтованого судом рішення. Усунути їх у ході апеляційного розгляду неможливо, оскільки прокурор на даній стадії кримінального провадження позбавлений можливості змінити обвинувачення (на шахрайство) чи правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому дій (на зловживання службовим становищем), сторони позбавляться можливості укладення угоди за наявності відповідного бажання у разі зміни обвинувачення чи правової кваліфікації інкримінованих обвинуваченому дій.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваного вироку та призначення нового розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції.

Оскільки встановлено істотне порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило ухваленню судового рішення та не може бути усунене у ході апеляційного розгляду, колегія суддів не дає оцінку іншим доводам учасників кримінального провадження, викладених в апеляційних скаргах та запереченнях на них, у тому числі щодо направлення обвинувального акта до суду поза межами строку досудового розслідування. Їх має врахувати суд першої інстанції при новому розгляді справи.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 412, 415, 419 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги прокурора та захисника задовольнити частково.

Вирок Вищого антикорупційного суду від 20.09.2022 у кримінальному провадженні №52020000000000077 від 27.11.2020 щодо обвинуваченого ОСОБА_7 скасувати.

Призначити новий розгляд кримінального провадження у Вищому антикорупційному суді.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий ОСОБА_1

Судді ОСОБА_3

ОСОБА_2