Документ № 114539049

справа № 991/1551/19

провадження №11-кп/991/105/23

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2023 року м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1,

суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4,

захисників заявника ОСОБА_5 адвокатів ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

прокурора ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційні скарги захисників ОСОБА_5 адвокатів ОСОБА_6, ОСОБА_10 на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 12 липня 2023 року про залишення без задоволення заяви про перегляд за виключними обставинами ухвали Вищого антикорупційного суду від 01 квітня 2021 року про закриття кримінального провадження,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 12 липня 2023 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_5 про перегляд за виключними обставинами ухвали Вищого антикорупційного суду від 01 квітня 2021 року про закриття на підставі п.4 ч.1 ст.284 КПК кримінального провадження №42018000000002019 від 17 серпня 2018 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.366-1 КК України.

Відмовляючи в задоволенні заяви по перегляд за виключними обставинами, колегія суддів першої інстанції виходила з того, що ухвала Вищого антикорупційного суду від 01 квітня 2021 року, яку просив переглянути за виключними обставинами заявник, постановлена із застосуванням чинних на той час норм КПК щодо закриття кримінального провадження, оскаржувалась як в апеляційному, так і в касаційному порядку, проте не скасована й набула законної сили з 27 травня 2021 року, тому з цієї дати відсутні правовідносини між державою та ОСОБА_5 стосовно його обвинувачення за статтею 366-1 КК. Така ухвала не встановлює факту наявності чи відсутності події кримінального правопорушення та винуватості чи невинуватості особи, посилання ж заявника на постанови ККС ВС від 25 лютого 2021 року у справі №332/2858/14-к та від 28 вересня 2022 року в справі №522/20468/17 не є релевантними, оскільки такі стосуються інших обставин, ніж мали місце у даному випадку.

Вимоги та узагальнені доводи апеляційної скарги сторони захисту.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, представники заявника ОСОБА_5 адвокати ОСОБА_6, ОСОБА_10 звернулись з апеляційними скаргами, за вимогами яких просили ухвалу Вищого антикорупційного суду від 12 липня 2023 року скасувати та постановити нову, якою заяву ОСОБА_5 про перегляд ухвали Вищого антикорупційного суду від 01 квітня 2021 року у справі №991/1551/19 задовільнити та закрити кримінальне провадження №42018000000002019 відносно ОСОБА_5 на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК, зазначивши наступні підстави.

Колегією суддів першої інстанції не враховано, що 08 червня 2022 року Конституційним Судом України визнано неконституційним п.4 ч.1 ст.284 КПК, на підставі якого закрите кримінальне провадження.

Судом не взято до уваги, що закриття провадження на підставі зазначеної норми тягне за собою не лише процесуальні наслідки для справи, а й негативні кримінально-правові для обвинуваченого, що порушує його права. Конституційний Суд України в рішенні від 08 червня 2022 року констатував, що п.4 ч.1 ст.284 КПК є нереабілітуючою підставою для закриття кримінального провадження, оскільки спричиняє негативні наслідки для репутації, честі, гідності особи, стосовно якої відбулося таке закриття, і вказує на ставлення публічної влади до такої особи як до винної без обвинувального вироку суду, КПК в свою чергу не містить механізму, який дозволив би спростувати сумніви в невинуватості особи.

Крім того, надання згоди особою на закриття стосовно неї кримінального провадження у зв`язку з декриміналізацією діяння є обов`язковим, проте, сторона захисту згоду на закриття кримінального провадження не надавала, а навпаки відстоювала позицію, що справа повинна була бути розглянута по суті, за результатом чого мав бути постановлений виправдувальний вирок.

Правовим наслідком визнання ст.366-1 КК неконституційною є втрата чинності відповідної статті та підтвердження помилковості кваліфікації законодавцем таких дій як «злочину», починаючи з моменту включення такої статті до КК. Визнанням певної норми неконституційною орган конституційної юрисдикції констатує те, що норма весь період своєї дії (від моменту її впровадження і до моменту втрати нею чинності) не відповідала Конституції України, тобто протягом всього періоду опосередковано була такою, що порушує права людини і громадянина та суперечить основним конституційним принципам.

Відтак, неможливо притягнути до кримінальної відповідальності осіб за діяння, дії чи бездіяльність, які мають ознаки складу кримінального правопорушення за цією статтею, з огляду на відсутність «в діях складу кримінального правопорушення». Зокрема, Велика Палата Верховного Суду в п.9 постанови від 13 січня 2021 року у справі №0306/7567/12 дійшла висновку, що «втрата чинності нормою Особливої частини КК означає, що передбачені дії або бездіяльність вже не містять ознак діяння, за яке цим Кодексом встановлюється кримінальна відповідальність. Викладене свідчить про відсутність у діянні складу злочину, що тягне закриття кримінальної справи відповідно до п.2 ст.6 КПК 1960 року».Крім того, в частині дії принципу зворотної сили закону, Велика Палата Верховного Суду в п.27 цієї ж постанови дійшла висновку про ретроспективну дію рішень Конституційного Суду України, якими констатовано невідповідність Основному Закону положень КК щодо криміналізації певних дій або бездіяльності.

Рішенням Конституційного Суду України встановлено, що п.4 ч.1 ст.284 КПК України визнаний неконституційним та втрачає чинність через 3 місяці з дня Ухвалення Конструкційним Судом України такого рішення. Таким чином, рішення суду має бути переглянуто на підставі п.1 ч.5 ст.461 КПК з моменту визнання його неконституційним, не зважаючи на конкретний момент в часі коли така норма втратила чинність.

З огляду на наведене, на переконання захисників заявника, визнання ст.366-1 КК неконституційною має правовим наслідком ухвалення судом рішення про закриття кримінального провадження у зв`язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.

Отже, постановляючи 01 квітня 2021 року ухвалу про закриття кримінального провадження та в подальшому 12 липня 2023 року ухвалу про залишення заяви ОСОБА_5 без задоволення суд допустив порушення його права на судовий захист та в порушення принципу презумпції невинуватості фактично визнав його винним у вчинені злочину.

Позиції учасників судового провадження

Захисники заявника ОСОБА_5 підтримали вимоги поданих апеляційних скарг, просили їх задовольнити за вказаними у них підставами.

Прокурор просив відмовити в задоволенні апеляційних скарг, залишивши оскаржувану ухвалу без змін.

Мотиви та висновки суду.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів щодо оцінки обґрунтованості доводів сторони захисту виходить з наступного.

Судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами. Виключними обставинами визнаються, зокрема встановлена Конституційним Судом України неконституційність, конституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи (ч.1, п.1 ч.3 ст.459 КПК).

Рішенням Конституційного Суду України від 27 жовтня 2020 року №13-р/2020 визнано такою, що не відповідає Конституції України, статтю 366-1 КК, норми якої втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення.

В подальшому Законом України від 04 грудня 2020 року №1074-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення відповідальності за декларування недостовірної інформації та неподання суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» (далі - Закон №1074-ІХ), що набув чинності 30 грудня 2020 року, статтю 366-1 «Декларування недостовірної інформації» виключено з КК.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою від 01 квітня 2021 року Вищий антикорупційний суд частково задовольнив клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) та закрив на підставі п.4 ч.1 ст.284 КПК кримінальне провадження №42018000000002019 від 17 серпня 2018 року щодо обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення за ст.366-1 КК.

При ухваленні цього рішення суд першої інстанції виходив з правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі №0306/7567/12 та Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі №266/3090/18, а також беззаперечного факту набрання чинності Закону №1074-IX, яким виключено ст.366-1 з КК.

27 травня 2021 року при апеляційному перегляді зазначеного рішення колегія суддів погодилась з висновками суду першої інстанції про необхідність закриття кримінального провадження на підставі п.4 ч.1 ст.284 КПК та на виконання приписів ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» також урахувала висновки щодо застосування цієї норми права, викладені у вищезазначених постановах Верховного Суду.

За приписами ст.2 КК єдиною підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, і особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

За положеннями ч.1 ст.11 КК кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.

Кримінальна відповідальність передбачає офіційну оцінку відповідними державними органами поведінки особи як кримінально-протиправної і, за висновками Конституційного Суду України (Рішення від 27 жовтня 1999 року №9-рп/99), настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду.

За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 13 січня 2021 року, особу може бути піддано кримінальному переслідуванню виключно за діяння, яке визнано злочином за нормами КК, тоді як втрата чинності нормою Особливої частини КК означає, що передбачені нею дії або бездіяльність вже не містять ознак діяння, за яке цим Кодексом встановлювалася кримінальна відповідальність. Офіційна констатація невідповідності правової норми Конституції України анулює її юридичну силу, що за змістом є рівнозначним виключенню такої норми на законодавчому рівні. Відтак, дія чи бездіяльність перестають вважатися злочином як на підставі закону про скасування кримінальної відповідальності, так і у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення про неконституційність норми КК, що встановлювала цю відповідальність (п.25, 26 постанови).

За законодавчими положеннями, якими керувалися суди під час судового розгляду, положення п.4 ч.1 ст.284 КПК уособлюють імперативні приписи, які не передбачають можливості продовження кримінального провадження, оскільки втрата чинності законом, який раніше визнавав те чи інше діяння кримінальним правопорушенням, унаслідок визнання його неконституційним робить подальше кримінальне провадження безпредметним, адже відповідне діяння не є кримінальним правопорушенням за чинним КК (постанова Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 266/3090/18; ухвала Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 703/2432/17).

Разом з тим Рішенням Конституційного Суду України від 08 червня 2022 року №3-р(II)/2022, прийнятим після ухвалення вищевказаних рішень у цьому кримінального провадження, визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення п.4 ч.1 ст.284 КПК, та Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо закриття кримінального провадження у зв`язку з втратою чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння» від 01 грудня 2022 року №1074-ІХ у КПК п.4 ч.1 ст.284 виключено (набрав чинності 30 грудня 2020 року).

Отже, з огляду на положення ч.2 ст.152 Конституції України, ст.91 Закону України «Про Конституційний Суд України», оцінку доводів апеляційних скарг стосовно підстав застосування п.4 ч.1 ст.284 КПК в цьому кримінальному провадженні колегія суддів здійснює на підставі того, що положення кримінального процесуального закону про закриття кримінального провадження «в разі, якщо набрав чинності закон, яким скасовано кримінальну відповідальність за діяння, вчинене особою» втратили чинність як неконституційні і застосуванню не підлягають.

Конституційний Суд України зауважив, що питання щодо відповідності Конституції України п.4 ч.1 ст.284 КПК обумовлено насамперед використанням у ньому словосполуки «вчинене особою», яка є складовим елементом юридичної конструкції, що відтворює цілісний процесуальний припис імперативного характеру до закриття кримінального провадження, який у чинній редакції уможливлює закриття такого провадження у зв`язку з декриміналізацією діяння з одночасним виникненням сумнівів у невинуватості особи, стосовно якої відбувається таке закриття, не забезпечує дотримання конституційних прав на повагу до людської гідності, судовий захист, принципу презумпції невинуватості.

На підставі наведених у вказаному вище Рішенні мотивів Конституційний Суд України дійшов висновку, що приписи ст.1, 3, 8, 62 Конституції України у їх взаємозв`язку вказують на позитивний обов`язок держави забезпечувати дотримання презумпції невинуватості особи на всіх стадіях кримінального провадження та після його завершення аж до спростування такої презумпції в законному порядку судом виключно в обвинувальному вироку. Це, зокрема, означає, що особу, підозрювану у вчиненні кримінального правопорушення, після закриття стосовно неї кримінального провадження з будь-яких підстав має сприймати вся публічна влада як таку, що не вчиняла кримінального правопорушення, поводження з нею має відповідати такому сприйняттю та не спричиняти жодного явного осуду чи натяку на нього, не формувати негативного сприйняття суспільством такої особи, не підривати її репутації тощо.

Разом з тим, відмовляючи в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами, суд першої інстанції зробив висновок про те, що рішення КСУ не можуть мати зворотної (ретроспективної) дії у часі, яка реалізується виключно через зміну чи скасування визнаних неконституційними норм шляхом прийняття Верховною Радою України відповідного закону. В обґрунтування зазначеного, суд послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 18 листопада 2020 року у справі №4819/49/19, відповідно до якої, зокрема аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення, якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ.

Тобто рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

Проте, вказаний висновок суду першої інстанції колегія суддів вважає помилковим, адже, як обґрунтовано зазначили захисники, як в поданих заявах про перегляд судового рішення за виключними обставинами, так і в апеляційних скаргах, правовідносини між державою та ОСОБА_5 тривають у зв`язку з існуванням судового рішення, яким по відношенню до останнього закрито кримінальне провадження з підстави, яка визнана неконституційною, а саме «у зв`язку з набранням чинності законом, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою».

Таким чином встановлені Конституційним Судом України перспективні напрями виконання вказаного вище позитивного обов`язку держави, до їх бездоганного втілення на всіх щаблях законодавчого регулювання кримінальних процесуальних правовідносин, на переконання колегії суддів, не є перешкодою до застосування чинних положень ч.7 ст. 284 КПК, які визначають порядок завершення кримінального провадження за наявності обставин, передбачених ч.1 ст.284 КПК.

Відхиляючи доводи захисників щодо закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, суд першої інстанції послався на висновки викладені в ухвалі ККС ВС від 09 липня 2021 року (якою відмовлено у відкритті касаційного провадження), проте залишив поза увагою та не врахував висновків зазначених безпосередньо в Рішенні Конституційного Суду України від 8 червня 2022 року (справа щодо презумпції невинуватості), на які також посилались захисники як в поданих заявах про перегляд судового рішення за виключними обставинами, так і в апеляційних скаргах.

Досліджуючи порушені в конституційній скарзі питання, Конституційний Суд України виходив, зокрема, з того, що конституційний принцип презумпції невинуватості є багатоаспектним, діє на всіх стадіях кримінального провадження та навіть після його завершення, адже сутність цього принципу полягає в тому, що презумпція стосовно непричетності особи до вчинення кримінального правопорушення має універсальний характер, поширюється на всі сфери суспільного життя особи та діє доти, доки її не спростовано належним чином, тобто, за приписами статті 62 Конституції України, у законному порядку й обвинувальним вироком суду. У розумінні зазначених конституційних приписів метою принципу презумпції невинуватості є захист особи, стосовно якої здійснюється/здійснювалось кримінальне провадження, від будь-яких виявлених у зв`язку із цим форм осуду від публічної влади, унаслідок чого піддано сумніву непричетність такої особи до вчинення кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. За частиною першою ст.62 Конституції України лише обвинувальний вирок суду є тим судовим актом, у якому повинна бути встановлена винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, тому інші акти публічної влади не можуть містити жодних позицій щодо винуватості особи, навіть у вигляді припущень стосовно такої винуватості.

Це, зокрема, означає, що особу, підозрювану у вчиненні кримінального правопорушення, після закриття стосовно неї кримінального провадження з будь-яких підстав має сприймати вся публічна влада як таку, що не вчиняла кримінального правопорушення, поводження з нею має відповідати такому сприйняттю та не спричиняти жодного явного осуду чи натяку на нього, не формувати негативного сприйняття суспільством такої особи, не підривати її репутації тощо.

Необґрунтоване кримінальне переслідування є посяганням на гарантоване ст.28 Конституції України право кожного на повагу до його гідності (частина перша), тому держава зобов`язана забезпечити можливість реабілітації особи після закриття кримінального провадження, тобто відновлення її честі, доброго імені, репутації, які постраждали у зв`язку з висунутою їй підозрою чи обвинуваченням щодо вчинення кримінального правопорушення, а також гарантувати перевірку в судовому порядку законності й обґрунтованості кримінального переслідування та ухвалених під час його здійснення процесуальних рішень. Конституційний Суд України вважає, що закриття кримінального провадження стосовно особи без її на те згоди та ефективного судового захисту, внаслідок чого залишається сумнів у невинуватості особи, унеможливлення реабілітації особи після такого закриття є порушенням конституційного права на судовий захист.

На підставі наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що п.4 ч.1 ст.284 КПК визначає нереабілітаційну підставу для закриття кримінального провадження, яка в контексті наявного національного юридичного регулювання та правозастосування спричиняє несприятливі наслідки для репутації, честі, гідності особи, стосовно якої відбулося таке закриття, і це певно вказує на ставлення публічної влади до такої особи як до винної, але без обвинувального вироку суду. Тому закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування за нереабілітаційною підставою, визначеною оспорюваним приписом статті 284 Кодексу, обумовлює закономірний сумнів у невинуватості особи, стосовно якої у такий спосіб закрито кримінальне провадження, негативно впливає на її репутацію, честь та гідність, а також спричиняє суперечливе сприйняття такої особи в суспільстві.

При цьому Конституційний Суд України наголосив на тому, що особі, стосовно якої закрито кримінальне провадження за визначеною оспорюваним приписом ст.284 КПК нереабілітаційною підставою, має бути гарантоване право на ефективний судовий захист, що полягає в можливості звернутися до суду щодо перевірки та оцінки законності й обґрунтованості ухвалених у кримінальному провадженні процесуальних рішень, у яких зафіксовано висунуті стосовно особи підозру, обвинувачення у кримінальному правопорушенні.

Такі висновки Конституційного Суду України кореспондуються з положеннями Глави 34 КПК, які регламентують зокрема провадження за виключними обставинами, тобто перегляд судового рішення на підставі встановленої Конституційним Судом України неконституційності закону, чи його окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи (п.1 ч.3 ст.459 КПК), у зв`язку з чим колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правовідносин між державою та ОСОБА_5 стосовно його обвинувачення за статтею 366-1 КК з набуттям законної сили ухвали від 01 квітня 2021 року, оскільки це не ґрунтується на законодавстві України.

Отже, відмовляючи в задоволенні заяви про перегляд за виключними обставинами ухвали Вищого антикорупційного суду від 01 квітня 2021 року колегія суддів першої інстанції зазначених висновків не врахувала, що перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Таким чином суд першої інстанції, при розгляді заяви за виключними обставинами правильно та обґрунтовано визначив характер правовідносин та правові норми, що їх регулюють, проте при оцінці їх застосування дійшов до помилкового висновку про неможливість задоволення заяви про перегляд за виключними обставинами з підстав наявності судових рішень, що набрали законної сили у цьому кримінальному провадженні до прийняття Конституційним судом відповідного рішення, та неможливості застосування норм діючого на час розгляду заяви процесуального законодавства при перегляді за виключними обставинами в разі визнання процесуальної норми, на підставі якої прийнято рішення, що набрало законної сили у справі, неконституційної.

Відповідно до ч.2 ст.467 КПК з набранням законної сили новим судовим рішенням за наслідками кримінального провадження за виключними обставинами втрачають законну силу судові рішення інших судів у цьому кримінальному провадженні, відтак, як викладені в заяві про перегляд за виключними обставинами, так і в поданих апеляційних скаргах доводи з вищезазначених підстав є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, ухвала Вищого антикорупційного суду від 01 квітня 2021 року про закриття даного кримінального провадження втрачає законної сили.

Зважаючи на те, що Законом №1074-ІХ виключено з КК ст.366-1 «Декларування недостовірної інформації» і втрата чинності законом про кримінальну відповідальність, який раніше визнавав це діяння кримінальним правопорушенням, робить подальше кримінальне провадження безпредметним, а Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2022 року, яким визнано неконституційним п.4 ч.1 ст.284 КПК, не містить домінант, які унеможливлюють застосування інших положень ч.1 ст.284 КПК у їх взаємозв`язку із приписами ч.7 цієї статті закону, що визначають порядок завершення кримінального провадження, колегія суддів уважає, що апеляційні скарги слід задовольнити, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 закрити на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, що узгоджується з положеннями статей 2, 5 КК.

Керуючись статтями 284, 404, 405, 407, 409, 412, 459-467, 532 КПК, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги задовольнити.

Ухвалу Вищого антикорупційного суду від 12 липня 2023 року скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою заяву ОСОБА_5 про перегляд ухвали Вищого антикорупційного суду від 01 квітня 2021 року у справі №991/1551/19 за виключними обставинами задовольнити.

Закрити кримінальне провадження №42018000000002019 від 17 серпня 2018 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.366-1 КК України, на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

______________ _____________ ______________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3