Документ № 114797482

справа № 991/9368/23

провадження №11-сс/991/854/23

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2023 року м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1,

суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4,

захисника підозрюваного ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6,

прокурора ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 23 жовтня 2023 року про обрання ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 23 жовтня 2023 року задоволено клопотання сторони обвинувачення та обрано підозрюваному ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Постановлено розглянути питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід після його затримання і не пізніше ніж через 48 годин з часу доставки до місця кримінального провадження.

При ухваленні судового рішення слідчий суддя дійшла висновку про набуття ОСОБА_5 процесуального статусу підозрюваного у цьому кримінальному провадженні, вказала на доведеність стороною обвинувачення наявності підстав, передбачених ст.177 КПК, щодо обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та ризиків переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на свідків, потерпілого, інших підозрюваних, експертів у цьому ж кримінальному провадженні, а також достатніх підстав вважати, що підозрюваний оголошений у міжнародний розшук.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, вважаючи його таким, що містить висновки, які не відповідають матеріалам кримінального провадження, захисник підозрюваного ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_6 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді від 23 жовтня 2023 року та постановити нову, якою обрати підозрюваному більш м`який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

В обґрунтування апеляційної скарги особа наводила наступні доводи.

ОСОБА_5 підозрюється в організації заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.17, ч.5 ст.191 КК, проте, стороною обвинувачення не дотримано вимог щодо розумної підозри, оскільки наявні на цей час докази не свідчать про те, що підозрюваний є фактичним бенефіціарним власником юридичних осіб, зазначених у повідомленні про підозру, так само відсутні докази того, що ОСОБА_5 є службовою особою і він зловживав своїм службовим становищем.

Прокурором не доведено наявності ризиків, які б виправдовували обрання запобіжного заходу та не надано доказів оголошення особи в міжнародний розшук, на що слідчий суддя не звернула уваги, хоча ці обставини могли істотно вплинути на її висновки. Разом з цим, в апеляційній скарзі наводились доводи щодо спростування оголошення ОСОБА_5 в міжнародний розшук та заявлених у клопотанні детектива ризиків.

Позиції учасників провадження.

Захисник підозрюваного ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити у повному обсязі з зазначених у ній підстав.

Прокурор ОСОБА_7 у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника без задоволення.

Підозрюваний, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду, не з`явився, про поважні причини свого неприбуття суд не повідомив, а тому суд з урахуванням позиції його захисника, згідно з положеннями ч.4 ст.405 КПК, вважав за можливе розглянути апеляційну скаргу за його відсутності.

Мотиви суду.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст.131 КПК, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

Відповідно до положень ч.6 ст.193 КПК слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених ст.177 КПК, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.

Згідно з ч.1 ст.177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1)переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2)знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3)незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4)перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5)вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу відповідно до ч.2 ст.177 КПК є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосовування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Заслухавши суддю-доповідача щодо суті ухвали слідчого судді та поданої апеляційної скарги, вислухавши позицію захисника, заперечення прокурора, дослідивши матеріали, які надійшли від слідчого судді, перевіривши доводи та обґрунтування апеляційної скарги, колегією суддів встановлено, що під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу до підозрюваного слідчий суддя у повному обсязі належним чином дотрималась вищевказаних вимог кримінального процесуального закону.

З наданих суду матеріалів провадження вбачається, що наведені у клопотанні детектива підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу слідчим суддею при розгляді клопотання належним чином перевірялись, при цьому у судовому засіданні заслухані доводи сторони обвинувачення, заперечення сторони захисту, досліджені письмові матеріали клопотання детектива та надані стороною захисту письмові заперечення із посиланнями на міжнародно-правові акти та практику ЄСПЛ, з`ясовані всі необхідні обставини, що повинні бути встановлені при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності підозрюваного.

При вирішенні питання щодо встановлення наявності обґрунтованої підозри предметом перевірки слідчого судді є не лише питання дотримання процесуального порядку вручення повідомлення про підозру, а й питання дотримання стандарту доказування «обґрунтована підозра» у вчиненні кримінального правопорушення, зважаючи при цьому на рівень обмеження прав, свобод та інтересів особи внаслідок повідомлення її про підозру та строк здійснення досудового розслідування.

При цьому, поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (ч.5 ст.9 КПК), відповідно до якої (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. The United Kingdom) від 30 серпня 1990 року, §32) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення в справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04, §175).

Разом з цим стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи. Отже, на стадії досудового розслідування суд, оцінюючи обґрунтованість підозри, не повинен пред`являти до наданих доказів таких же високих вимог як при формулюванні остаточного обвинувачення при направленні справи до суду.

Відтак, слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості саме для встановлення вини чи її відсутності у особи у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї запобіжного заходу.

Надаючи оцінку доводам сторони захисту про недотримання вимог щодо розумної підозри (її необґрунтованості), колегією суддів встановлено таке.

Детективами Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) здійснюється досудове розслідування, а прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 52020000000000137 від 21 лютого 2020 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК.

Як вбачається з повідомлення про підозру ОСОБА_5 підозрюється в організації заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.27, ч.5 ст.191 КК, за наступних обставин.

За версією слідства, фактичний бенефіціарний власник ТОВ «Пром Бізнес Груп», ПМП «МИР», ТОВ «Тензасоюзбуд», ТОВ «Будівельна компанія «Фемос», а також інших суб`єктів господарювання ОСОБА_5 за попередньою змовою зі службовими особами Державної міграційної служби України (далі - ДМС), а саме заступником Голови ДМС ОСОБА_8 та начальником управління ресурсно-господарського забезпечення та капітального будівництва (далі - УРГЗКБ) ДМС ОСОБА_9 заволодів коштами ДМС в особливо великих розмірах під час закупівлі робіт з реконструкції нежитлової громадської будівлі (корпусу лабораторно-виробничого), розташованої за адресою: м.Київ, вул. Павлівська, 29.

ОСОБА_5 як організатор злочину керував діями інших учасників; залучив підконтрольні йому підприємства з метою укладення ДМС з ними договорів підряду за спрощеною процедурою закупівлі на виконання робіт з технічного обстеження будівлі, розробку проектно-кошторисної документації, виконання ремонтних робіт, робіт з реконструкції, надання послуг з технічного нагляду; забезпечив спотворення відкритих торгів в рамках 2 та 3 черг реконструкції; сприяв службовим особам ДМС у прийнятті рішення на користь підконтрольних йому суб`єктів господарювання; забезпечив внесення до первинної звітної документації з будівництва, а також кошторисів до договорів на виготовлення проектно-кошторисної документації завідомо недостовірних відомостей щодо вартості робіт та поставленого устаткування, умисно завищивши їх, вчиняв інші дії, спрямовані на реалізацію злочинного задуму.

Внаслідок завищення вартості робіт з виготовлення проектно-кошторисної документації за договорами №49,72,73,75, а також внаслідок завищення вартості виконаних робіт за договорами №85, 95, 71, 92, 104, в тому числі нестачі товарно-матеріальних цінностей за договорами №85, 71, державному бюджету завдано збитків на загальну суму 88 143 084,49 грн.

21 вересня 2023 року детективом НАБУ складено письмове повідомлення про підозру ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.27, ч.5 ст.191 КК. Того ж дня повідомлення про підозру погоджено прокурором САП, детективом НАБУ вжито заходів для його вручення ОСОБА_5 .

Повідомлення про підозру містить, зокрема, такі відомості: зміст підозри, правову кваліфікацію та стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 . Зі змісту повідомлення про підозру слідує, що в ньому логічно та послідовно викладені фактичні обставини можливого вчинення кримінального правопорушення.

На підтвердження обґрунтованості підозри ОСОБА_5 сторона обвинувачення серед іншого надала копії висновку експерта №1041/71201 від 12 вересня 2023 року за результатами проведення судово-економічної експертизи; протоколів негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) від 11 січня 2021 року, 29 березня 2021 року, 31 травня 2021 року, 11 серпня 2021 року; протоколів огляду від 22 листопада 2022 року, 01 вересня 2021 року, 12 вересня 2023 року, 07 вересня 2023 року, 20 січня 2022 року, 14 вересня 2022 року, 12 липня 2023 року, 13 липня 2023 року, 02 серпня 2023 року, 16 лютого 2022 року, 18 серпня 2023 року; висновку експерта №189/23-22 від 28 лютого 2023 року за результатами проведення додаткової судово-економічної експертизи; висновку експерта №2066/22-25/1260-1268/23-25 від 14 липня 2023 року за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи; відповіді ДМС від 07 березня 2023 року на запит НАБУ від 22 лютого 2023 року; спільного наказу Фонду державного майна України та ДМС від 23 грудня 2015 року №1973/170 «Про передачу будівлі по вул. Павлівській, 29 у м.Києві»; договору №07/2017-ОБК/55 від 21 липня 2017 року, укладеного між ДМС та ТОВ «Індастріал Констракшн Груп», на закупівлю послуг з проведення технічного обстеження несучих будівельних конструкцій; договору від 07 серпня 2017 року №59, укладеного між ДМС та ТОВ «Пром Бізнес Груп», щодо розроблення проектно-кошторисної документації по об`єкту «Реконструкція нежитлової громадської будівлі, розташованої за адресою: вул. Павлівська, 29, у м.Києві»; договору №92 від 06 грудня 2017 року, укладеного між ДМС та ТОВ «Тензасоюзбуд», на закупівлю робіт з розроблення кошторисної документації для виконання робіт з капітального ремонту (аварійного) внутрішньої системи опалення нежитлової громадської будівлі, розташованої за адресою: вул. Павлівська, 29, у м.Києві»; договору №104 від 18 грудня 2017 року, укладеного між ДМС та ТОВ «Тензасоюзбуд», на закупівлю робіт з капітального ремонту (аварійного) покрівлі нежитлової громадської будівлі, розташованої за адресою: вул. Павлівська, 29, у м.Києві»; договору від 30 травня 2018 року №49, укладеного між ДМС та ПМП «МИР», щодо виготовлення проектно-кошторисної документації «Реконструкція нежитлової громадської будівлі, розташованої за адресою: вул. Павлівська, 29, у м.Києві»; договору від 22 серпня 2019 року №72, укладеного між ДМС та ТОВ «Пром Бізнес Груп» на закупівлю робіт з розроблення проектно-кошторисної документації «Реконструкція нежитлової громадської будівлі, розташованої за адресою: вул. Павлівська, 29, у м.Києві в адміністративну будівлю ІІ черга (коригування)»; договору від 28 серпня 2019 року №73, укладеного між ДМС та ТОВ «Пром Бізнес Груп», на закупівлю робіт з розроблення проектно-кошторисної документації «Реконструкція нежитлової громадської будівлі, розташованої за адресою: вул. Павлівська, 29, у м.Києві в адміністративну будівлю ІІІ черга Стадія Проект»; договору від 04 грудня 2020 року №75, укладеного між ДМС та ТОВ «Пром Бізнес Груп», на закупівлю робіт з розроблення проектно-кошторисної документації «Реконструкція нежитлової громадської будівлі, розташованої за адресою: вул. Павлівська, 29, у м.Києві в адміністративну будівлю ІІІ черга Стадія Розробка»; договору від 14 вересня 2018 року №85, укладеного між ДМС та ТОВ «Тензасоюзбуд», на закупівлю робіт реконструкції нежитлової громадської будівлі (корпусу лабораторно-виробничого), розташованої за адресою: вул. Павлівська, 29, у м.Києві в адміністративну будівлю ІІ черга»; договору від 30 жовтня 2018 року №95, укладеного між ДМС та ТОВ «Тензасоюзбуд», на закупівлю робіт реконструкції нежитлової громадської будівлі (корпусу лабораторно-виробничого), розташованої за адресою: вул. Павлівська, 29, у м.Києві в адміністративну будівлю ІІ черга»; договору від 17 жовтня 2018 року №99, укладеного між ДМС та ТОВ «Управління будівельними проектами «Будінвестконсалт», на закупівлю робіт з проведення технічного нагляду за виконанням робіт з реконструкції нежитлової громадської будівлі (корпусу лабораторно-виробничого), розташованої за адресою: вул. Павлівська, 29, у м.Києві в адміністративну будівлю ІІ черга»; договору від 30 листопада 2020 року №71, укладеного між ДМС та ТОВ «Будівельна компанія «Фемос», на закупівлю робіт з реконструкції нежитлової громадської будівлі (корпусу лабораторно-виробничого), розташованої за адресою: вул. Павлівська, 29, у м.Києві в адміністративну будівлю ІІІ черга»; договору від 04 грудня 2020 року №79, укладеного між ДМС та ФОП ОСОБА_10, про здійснення технічного нагляду за виконанням робіт з реконструкції нежитлової громадської будівлі (корпусу лабораторно-виробничого), розташованої за адресою: вул. Павлівська, 29, у м.Києві в адміністративну будівлю ІІІ черга»; інших матеріалів, долучених до клопотання.

Колегія суддів вважає, що надані слідчому судді стороною обвинувачення докази на обґрунтування підозри є переконливими, узгоджуються між собою та є достатніми для висновку щодо ймовірної можливості вчинення ОСОБА_5 вищевказаного кримінального правопорушення.

Отже доводи сторони захисту про відсутність у матеріалах провадження достатніх доказів обґрунтованості підозри ОСОБА_5 щодо можливого вчинення вказаного кримінального правопорушення є безпідставними та спростовуються вищезазначеними матеріалами.

Водночас, колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту щодо відсутності доказів того, що підозрюваний є службовою особою і він зловживав своїм службовим становищем, будучи при цьому фактичним бенефіціарним власником юридичних осіб, зазначених у повідомленні про підозру, виходячи з наступного.

Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення кримінальних правопорушень вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів. Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.

Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях ЄСПЛ, зокрема у справі «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» (John Murray v. The United Kingdom) від 28 жовтня 1994 року суд зазначив, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування.

Як убачається з оскаржуваної ухвали, слідчий суддя надала оцінку, з якою погоджується колегія суддів Апеляційної палати, наданим прокурором відомостям про обставини можливого вчинення кримінального правопорушення, які в сукупності з дослідженими матеріалами та наданими поясненнями дають підстави для висновку, що могли мати місце події, про які зазначалось у клопотанні, тобто кримінальне правопорушення могло бути вчинене за описаних у ньому обставин, до якого може бути причетний, у тому числі і ОСОБА_5 .

За таких обставин зазначені доводи сторони захисту є передчасними та не спростовують висновку слідчого судді про наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.27, ч.5 ст.191 КК, за викладених у повідомленні про підозру обставин.

За таких умов, всупереч доводам апеляційної скарги, слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання та долучені до нього документи, в тому числі розсекречені матеріали проведених НСРД, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, не вирішуючи питання про доведеність вини та остаточної кваліфікації дій ОСОБА_5, оцінюючи сукупність зібраних доказів, лише щодо пред`явленої підозри,- з точки зору достатності та взаємозв`язку, прийшла до правомірного висновку про наявність у провадженні доказів, які на час розгляду клопотання свідчать про наявність обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, оскільки об`єктивно зв`язують його з ним, тобто підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний міг вчинити вищевказане кримінальне правопорушення за викладеними у повідомленні про підозру обставинами, тобто про те, що підозра на даному етапі є обґрунтованою.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги сторони захисту щодо безпідставності висновків слідчого судді в частині наявності існування ризиків, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків).

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи, при цьому КПК не вимагає доказів того, що вона обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів можливості їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч.1 ст.177 КПК, у цьому кримінальному провадженні щодо підозрюваного ОСОБА_5 .

Суд в межах доводів апеляційної скарги перевіряє висновки слідчого судді щодо наявності таких ризиків: переховування від органів досудового розслідування та суду; незаконного впливу на свідків, потерпілого, інших підозрюваних, експертів у цьому ж кримінальному провадженні,.

Суд погоджується із мотивами ухвали слідчого судді щодо встановлення зазначених ризиків перешкоджання кримінальному провадженню, в той же час стосовно доводів апеляційної скарги щодо їх необґрунтованості зазначає наступне.

Щодо наявності ризику того, що підозрюваний зможе переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду встановлено, що ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого корупційного злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна, тобто існує ймовірність притягнення до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання. Отже, очікування можливого суворого вироку може мати значення при визначенні ризику переховування. При цьому, таке покарання може бути призначено без можливості застосування пільгових інститутів кримінального права. Співставлення можливих негативних для підозрюваного наслідків, переховування у невизначеному майбутньому із можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий корупційний злочин у найближчій перспективі робить цей ризик достатньо високим безвідносно стадії кримінального провадження та характеру слідчих та процесуальних дій, які належить провести органу досудового розслідування.

Разом з цим, суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику переховування, однак, тяжкість обвинувачень сама по собі не може бути виправданням тривалих періодів запобіжного ув`язнення, а тому не є єдиною визначальною умовою при встановленні ризику, проте разом з іншими обставинами повинна враховуватись слідчим суддею під час вирішення розгляду клопотання про обрання особі запобіжного заходу.

Слідчим суддею взято до уваги, що ОСОБА_5 27 листопада 2021 року виїхав з України та до цього часу не повертався.

Також враховано, що підозрюваний є громадянином Російської Федерації, проживав на території України на підставі посвідки на постійне проживання.

Крім того встановлено, що підозрюваний ОСОБА_5 викликався до НАБУ на 25 вересня 2023 року та 02 жовтня 2023 року, про що було повідомлено його захисника ОСОБА_6, на 10 жовтня 2023 року, про що 05 жовтня 2023 року на сайті НАБУ опубліковано повістку про виклик, проте, на виклики ОСОБА_5 не прибув.

Наведені фактичні дані цього кримінального провадження, особисті обставини підозрюваного та тяжкість можливого покарання в сукупності дають суду підстави дійти висновку про існування ризику переховування від органу досудового розслідування або/та суду, а тому слідчий суддя обґрунтовано дійшла висновку щодо існування на даному етапі кримінального провадження цього ризику.

В обґрунтування наявності ризику незаконного впливу на свідків, потерпілого, інших підозрюваних, експертів у цьому ж кримінальному провадженні слідчий суддя звернула увагу зокрема на відомості про факт розмови ОСОБА_5 з іншим фігурантом у цьому кримінальному провадженні - ОСОБА_9, під час якої вони обговорювали спосіб за участі правоохоронних органів щодо вирішення питання про схилення представників технагляду до співпраці, що підтверджується долученими до клопотання матеріалами.

Разом з цим, слідчим суддею взято до уваги, що ОСОБА_5 інкримінується скоєння кримінального правопорушення у співучасті з іншими підозрюваними у цьому ж кримінальному провадженні, у тому числі ОСОБА_8 та ОСОБА_9, одного й того ж правопорушення, тому існують підстави вважати, що ці особи можуть бути об`єднані однією метою - унеможливити притягнення їх до кримінальної відповідальності шляхом зміни показів, формування спільної правової позиції.

Наведене дає підстави обґрунтовано припускати про наявність можливої координації та взаємозв`язків між підозрюваними, які можуть розробляти та узгоджувати спільні заходи щодо здійснення впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні.

До того ж, при оцінці існування цього ризику слідчий суддя виходив із передбаченої КПК процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, відповідно до якої спочатку на стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч.1, 2 ст.23, ст.224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч.4 ст.95 КПК).

За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Враховуючи наведене колегія суддів переконана в існуванні загрози того, що ОСОБА_5, не будучи обмеженим у вільному спілкуванні з вказаними особами, може здійснювати на них вплив та узгоджувати спільні дії з метою спонукання їх до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм можуть бути відомі щодо його можливої участі у вчиненні кримінального правопорушення для уникнення кримінальної відповідальності.

З цих підстав слідчий суддя обґрунтовано дійшла висновку про наявність на даному етапі кримінального провадження зазначеного ризику.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги захисника підозрюваного щодо необґрунтованості висновків слідчого судді в частині доведеності прокурором наявності достатніх підстав вважати що підозрюваного оголошений у міжнародний розшук, суд враховує наступне.

На спростування висновку слідчого судді про оголошення ОСОБА_5 у міжнародний розшук захисник стверджував, що прийняття слідчим (детективом) постанови про оголошення міжнародного розшуку особи не означає автоматичного виконання прийнятого рішення відповідними міжнародними підрозділами Інтерполу та реального здійснення (оголошення) такого розшуку, оскільки отримання запитів від Національних бюро Інтерполу та прийняття їх до розгляду не означає публікацію оповіщення щодо конкретної особи (оголошення у міжнародний розшук), а відомості про прийняття запитів до розгляду не констатують реальне оголошення особи у розшук. Отже, на переконання захисника, статус «оголошеної в міжнародний розшук» відповідна особа набуває після публікації щодо неї «червоного» оповіщення. Факт внесення до обліків Генерального Секретаріату Інтерполу відомостей звернення слідчого органу про публікацію картки щодо особи не є свідченням оголошення її в міжнародний розшук, оскільки матеріали, якими слідчий орган підтверджує оголошення особи в міжнародний розшук, мають містити повідомлення безпосередньо з Інтерполу, довідки або витягу з його бази даних.

З наданих суду матеріалів провадження вбачається, що 21 вересня 2023 року в межах вказаного кримінального провадження ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.27, ч.5 ст.191 КК. Постановою детектива НАБУ від 10 жовтня 2023 року підозрюваного ОСОБА_5 оголошено в державний та міжнародний розшук, здійснення якого доручено оперативному підрозділу, який здійснює оперативний супровід у цьому кримінальному провадженні.

Як зазначалося вище, слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором, зокрема наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений оголошений у міжнародний розшук (ч.6 ст.193 КПК).

Слід констатувати, що КПК жодним чином не обумовлює ухвалення судового рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у порядку ч.6 ст.193 КПК доведеністю існування обставин, які б стали підставою для міжнародного розшуку, проте визначає необхідність доведення оголошення підозрюваного, обвинуваченого у такий розшук.

Якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або він виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України чи за межами України та не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, слідчий, прокурор оголошує розшук такого підозрюваного. До оголошення підозрюваного в розшук слідчий, прокурор зобов`язаний вжити заходів щодо встановлення його місцезнаходження (ч.1 ст.281 КПК).

Разом з цим чинний КПК не визначає, якими саме доказами має бути доведено, що особу оголошено у розшук, однак зобов`язує сторону обвинувачення відповідно до ч.2 ст.281 КПК при оголошенні розшуку (державного, міждержавного, міжнародного) прийняти відповідну постанову. У подальшому (після оголошення розшуку підозрюваного) його здійснення може бути доручено оперативним підрозділам (ч.3 ст.281 КПК).

З аналізу зазначеної статті вбачається, що факт прийняття постанови про оголошення розшуку являє собою підставу для його здійснення, а положення ч.6 ст.193 КПК покладають на сторону обвинувачення обов`язок надати докази на підтвердження саме оголошення підозрюваного, обвинуваченого у міжнародний розшук, проте не зобов`язують доводити існування підстав для прийняття відповідного рішення про оголошення у міжнародний розшук та його здійснення.

Крім того, як правомірно зазначила слідчий суддя, за змістом Розділу IV Інструкції про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол, затвердженої Наказом №613/380/93/228/414/510/2801/5 від 17 серпня 2020 року, для звернення із запитом про публікацію Генеральним секретаріатом Інтерполу Червоного оповіщення щодо особи, яка розшукується з метою її затримання, арешту, обмеження свободи пересування та подальшої видачі (екстрадиції) в України, правоохоронний орган України надсилає уповноваженому підрозділу визначений пакет документів, у тому числі, завірену копію постанови про оголошення розшуку особи та завірену копію ухвали слідчого судді про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на стадії досудового розслідування.

Розгляд слідчим суддею клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на стадії досудового розслідування передує вирішенню питання про публікацію Червоного оповіщення Генеральним секретаріатом Інтерполу, а ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є одним із обов`язкових документів, на підставі якого уповноважений орган запитує публікацію Генеральним секретаріатом Інтерполу Червоного оповіщення.

Отже момент, з якого особа вважається такою, що оголошена у міжнародний розшук, відповідає часу винесення відповідної постанови, а доказом, яким сторона обвинувачення має доводити перед слідчим суддею факт того, що підозрюваний оголошений у міжнародний розшук, є наявність у матеріалах клопотання процесуального рішення про оголошення особи в міжнародний розшук, оформленого у виді постанови.

За таких обставин постанова про оголошення особи в міжнародний розшук є належним доказом та достатньою підставою вважати особу такою, що оголошена в міжнародний розшук в розумінні вимог ст.281, ч.6 ст.193 КПК.

Таким чином, на момент прийняття оскаржуваної ухвали за наслідками розгляду клопотання і на теперішній час ОСОБА_5 є оголошеним у міжнародний розшук, оскільки таке рішення відповідно до ст.281 КПК прийняте у межах компетенції уповноваженою посадовою особою держави, де здійснюється кримінальне провадження щодо відповідної особи.

З урахуванням наявної в матеріалах клопотання постанови детектива НАБУ від 10 жовтня 2023 року про оголошення підозрюваного ОСОБА_5 в державний та міжнародний розшук, колегія суддів вважає доведеними факти як оголошення особи у міжнародний розшук, так і наявності передбаченої ч.6 ст.193 КПК умови для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності підозрюваного.

Посилання захисника на рішення інших судів колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки останні не є джерелом права та з урахування преюдиційності судових рішень не впливають на висновки суду при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення.

Крім того, колегія суддів звертає увагу особи, яка подала апеляційну скаргу, що розглядаючи клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на підставі ч.6 ст.193 КПК слідчий суддя позбавлений можливості застосувати щодо підозрюваного більш м`який запобіжний захід, оскільки розгляд та вирішення цього питання можливі лише після затримання підозрюваного у встановленому законом порядку.

В апеляційній скарзі містяться також інші аргументи сторони захисту, які не потребують детального аналізу колегії суддів та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, ст.6 §1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод зобов`язує суди надавати підстави для винесення рішень, однак не передбачає детальної відповіді на кожний аргумент, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені. При цьому міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відтак, під час постановлення оскаржуваної ухвали слідчим суддею повністю дотримано вимоги кримінального процесуального закону, порушень норм КПК, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними в апеляційній скарзі та висловленими стороною захисту під час апеляційного розгляду, колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення.

Керуючись ст.392, 404, 405, 407, 422-1, 532 КПК, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 23 жовтня 2023 року про обрання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №52020000000000137 від 21 лютого 2020 року залишити без змін.

Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

___________ ___________ ___________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3