Документ № 116276991

Справа № 991/4493/23

Провадження №11-кп/991/134/23

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року м. Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4, ОСОБА_5,

прокурора ОСОБА_6, ОСОБА_7,

захисника ОСОБА_8, ОСОБА_9,

обвинуваченого ОСОБА_10 (у режимі відеоконференції з ДУ «Київський слідчий ізолятор»),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України в межах кримінального провадження № 52017000000000717 від 25 жовтня 2017 року, його захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 09.11.2023 про продовження строку тримання під вартою,

УСТАНОВИЛА:

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 09.11.2023 частково задоволено клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 та продовжено обвинуваченому ОСОБА_10 строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів, тобто до 07 січня 2023 року. Одночасно з цим визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави розміром 45 000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 120 780 000 грн, за умови внесення якої на обвинуваченого покладено процесуальні обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України. Оцінивши характер та тяжкість злочину, наявність ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд дійшов висновку про неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою з альтернативою внесення застави у вказаному вище розмірі задля забезпечення досягнення мети його застосування.

Не погодившись з таким рішенням, вважаючи його незаконним, необґрунтованим, невмотивованим, постановленим з порушенням вимог КПК України, а висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, обвинувачений та його захисники подали апеляційні скарги, в яких просять оскаржувану ухвалу скасувати; постановити нову, якою в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою відмовити.

Обвинувачений та захисник ОСОБА_8 вважають, що під час розгляду даного клопотання суду не були надані докази, які виправдовують подальше тримання ОСОБА_10 під вартою та нові докази на підтвердження того, що заявлені ризики не зменшилися. Відтак, на думку захисника, суд застосував формальний підхід при оцінці встановлених ризиків. Захисники заперечують висновки про доведеність ризику переховування від суду. Зазначають, що тяжкість можливого покарання не може свідчити про намір особи переховуватися, а тому не може бути визначальною при продовженні строку тримання під вартою до поки вина такої особи не встановлена вироком. Заперечують висновок суду про відсутність стійких сімейних зв`язків обвинуваченого з місцем проживання через перебування його дітей за межами України. Зокрема, перебування дітей ОСОБА_10 за кордоном пояснюється міркуваннями їх безпеки у зв`язку із веденням воєнного стану на території України, постійними ракетними обстрілами, що, зокрема, активізуються у зимовий період. При цьому захисники зазначають, що діти не є громадянами інших країн, не набувають нерухоме або рухоме майно, тобто жодним чином не соціалізуютья і не укорінюються за місцем їхнього теперішнього перебування, відповідно не відбувається процес їхньої міграції, зміни постійного місця проживання та втрати зав`язків з Україною. На думку захисника ОСОБА_9, наявність звернення ОСОБА_10 від 05.05.2021 до органів влади Держави Ізраїль для отримання візи репатріанта не свідчить про намір обвинуваченого залишити територію України, оскільки виїжджаючи декілька разів за кордон протягом воєнного стану, маючи реальну можливість для переховування, ОСОБА_10 щоразу повертався в Україну, відповідно наміру переховуватися не має. Окрім цього, захисник ОСОБА_8 зазначає, що прокурором не надано доказів щодо актуальності даних обставин на теперішній час, а також доказів стосовно наслідків заповнення такої анкети чи її реалізації. Захисник ОСОБА_9 заперечує висновок суду про наявність трьох малолітніх дітей як гарантію у вільному перетині державного кордону під час воєнного стану, оскільки покладення на обвинуваченого обов`язків здати на зберігання паспорти для виїзду за кордон та інші необхідні документи або ж за наявності судового рішення із забороною покидати територію України унеможливлює такий ризик. Окрім цього, неможливість виїзду за кордон ОСОБА_10 зумовлена статусом державного службовця, яким заборонено виїжджати за межі України. Стосовно майнового стану в контексті можливості проживання за кордоном тривалий час, захисники посилаються на перебування під арештом з 2017 року належного ОСОБА_10 на праві власності майна, що виключає його використання за межами України. Судом також не враховано, що частина майна належить дружині обвинуваченого на праві часткової власності, а інша частина є її особистою власністю, адже набута на підставі договорів дарування та у спадок, тому не може бути чинником, що обґрунтовує ризик переховування від суду обвинуваченого. Крім цього, частину майна дружина ОСОБА_10 реалізувала з метою внесення застави в іншому кримінальному провадженні, що також лишилося поза увагою суду першої інстанції. Вважають невірною оцінку суду процесуальної поведінки ОСОБА_10 в іншому кримінальному провадженні, його сімейного стану, зокрема перебування на утриманні ОСОБА_10 батьків похилого віку, дружини, яка проживає в Україні та виконує обов`язки депутата Київської міської ради, наявності майна на території України, місця роботи, громадської діяльності, що призвело до невірного висновку про доведеність прокурором ризику переховування. На думку захисника ОСОБА_8, згідно практики ЄСПЛ ризик втечі неминуче зменшується із плином часу, проведеного в ув`язненні. Зазначає, що в іншому кримінальному провадженні до ОСОБА_10 застосована застава у розмірі 31 002 567 грн., яка цілком забезпечує належну процесуальну поведінку обвинуваченого та не завдає шкоди кримінальному провадженню, однак це не враховано судом під час розгляду клопотання в даному провадженні.

Захисники заперечують ризик незаконного впливу на свідків. Зокрема, зазначають про безпідставне врахування судом першої інстанції відомостей про свідка ОСОБА_11 з кримінального провадження №42016100000000329 у даному кримінальному провадженні, адже в ст. 177 КПК України даний ризик має назву «незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні». На думку захисників, переписка, яка міститься в матеріалах іншої кримінальної справи щодо ОСОБА_10 і, на думку сторони обвинувачення, підтверджує спілкування останнього зі свідком ОСОБА_11 через свого брата ОСОБА_12, не містить будь-яких відомостей, які б свідчили про здійснення впливу з боку ОСОБА_10 та про інші заходи, направлені на зміну поведінки ОСОБА_11 . При цьому, в матеріалах справи відсутні й протоколи допиту свідка ОСОБА_11 з приводу його виклику в 2017 році та протоколи допиту останнього з приводу того чи мав він спілкування з ОСОБА_10 . Зазначають, що з долученої переписки вбачається, що саме ОСОБА_11 ініціював розмову чи зустріч з ОСОБА_10, однак з боку останнього та його брата ОСОБА_12 відсутня будь-яка реакція на такі пропозиції, що свідчить про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Окрім цього, з урахуванням вимог ст.290 КПК України, відсутні відомості, що хтось зі свідків надавав показання про причетність ОСОБА_10 до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, що могло б спонукати останнього до здійснення впливу на них.

На думку захисників, прокурором не доведено, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, неможливо запобігти шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу з покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, у зв`язку з чим суд мав би відмовити в продовженні строку тримання під вартою та застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або застави у розмірі 11 000 000 грн. Захисник ОСОБА_8 вважає, що судом першої інстанції безпідставно не враховано належним чином практику ЄСПЛ та національних судів в контексті зменшення ризиків із плином часу.

Сторона захисту вважає обраний розмір застави непомірним, таким, що не узгоджується з положеннями ч. 4 ст. 182 КПК України, у зв`язку з чим, з урахуванням тривалості перебування під вартою, він є безальтернативним для обвинуваченого. На їх думку, застава у розмірі 11 000 000 грн. із покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, в тому числі з покладенням обов`язку носити електронний засіб контролю, повністю забезпечить належну процесуальну поведінку ОСОБА_10 . Заперечують висновок суду щодо врахування угоди від 06.07.2021 при оцінці майнового стану обвинуваченого. Даний договір не був спрямований на купівлю-продаж будь-яких активів, а стосувався перемовин щодо купівлі корпоративних прав у майбутньому, без вказівки щодо строку, вартості чи інших обставин придбання таких прав та має лише інформативний характер, в якому ОСОБА_10 брав участь як консультант. Безпідставним врахуванням, на думку захисту, є матеріальний стан тестя обвинуваченого - ОСОБА_13 при оцінці майнового становища ОСОБА_10, оскільки відносини між ними не зовсім тісні. З посиланням на лист адвоката ОСОБА_14 від імені ОСОБА_13 захисник ОСОБА_9 стверджує, що тесть ОСОБА_10 не має фінансової можливості ні особисто, ні шляхом залучення компаній, бенефіціарним власником яких він є, внести заставу в розмірі понад 100 млн грн. Кошти, розміщені на рахунках компаній тестя, які в тому числі частково арештовані, не свідчать про те, що можуть бути вільно використаними на цілі, не пов`язані з господарською діяльністю підприємства, а тому не можуть обґрунтовувати можливість забезпечення застави.

Окрім цього, в порушення вимог ст. 178 КПК України, захисники вважають необґрунтованими висновки суду щодо стану здоров`я ОСОБА_10, який виключає його перебування під вартою через неможливість своєчасно отримати якісну медичну допомогу в умовах ДУ «Київський слідчий ізолятор».

Захисник ОСОБА_8 вважає, що прокурором порушено п. 1 ч. 3 ст. 184 КПК України у зв`язку з не долученням копії матеріалів, якими обґрунтовано клопотання, з посиланням на їх надання суду раніше під час розгляду попередніх клопотань.

Заслухавши суддю-доповідача, думку захисників та обвинуваченого, які підтримали вимоги апеляційних скарг та просили задовольнити їх в повному обсязі, прокурора, який просив відмовити в їх задоволенні та залишити оскаржувану ухвалу без змін, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_10, обвинувачується у тому, що обіймаючи посаду Голови ДФС України, здійснював сприяння у здійсненні бюджетного відшкодування ПДВ в обмін на отримання від ОСОБА_15 неправомірної вигоди. При цьому, таке отримання неправомірної вигоди ОСОБА_10 здійснювалося за пособництва його радника - ОСОБА_16, який з метою приховання природи отриманих коштів неправомірної вигоди залучив до таких перерахувань низку компаній-нерезидентів з ознаками фіктивності, а також надав можливість ОСОБА_10 використати підконтрольне йому товариство «Newline Leader Ltd» для зарахування частини суми неправомірної вигоди.

За версією сторони обвинувачення таке сприяння полягало у наданні незаконних переваг переліченим платникам податків шляхом першочергового включення відомостей про них до передбачених Порядком № 39 узагальнюючих інформацій ДФС, в порівнянні з іншими платниками. Таким чином, протягом серпня, грудня 2015 року та січня, лютого 2016 року ОСОБА_10 забезпечив здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість на користь підконтрольних ОСОБА_15 товариств на загальну суму 3 244 048 800, 33 грн. Загальна сума неправомірної вигоди, отримана на рахунки «RN Group Limited», «Lamagan Ventures Limited» та «Newline Leader ltd» склала 5 597 620 доларів США та 21 016 173,26 Євро, що в перерахунку за офіційним курсом Національного банку України станом на дати зарахування таких коштів склало 722 723 650,99 грн, що, в свою чергу, є особливо великим розміром в розумінні п. 1 примітки до ст. 368 КК України (в редакції від 14.10.2014). Вказані дії ОСОБА_10 кваліфіковані як прохання та одержання службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище для себе та третіх осіб неправомірної вигоди в особливо великому розмірі за вчинення в інтересах того, хто надає таку вигоду дій з використанням наданої влади та службового становища, тобто за ч. 4 ст. 368 КК України.

Відповідно до ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.

Згідно ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Частково задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_10 суд першої інстанції дійшов висновку про наявність ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, з чим погоджується колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду. Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтовано ймовірної можливості здійснити обвинуваченим зазначені дії. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. Колегія суддів відхиляє доводи захисника ОСОБА_9 про теоретичне існування встановлених Вищим антикорупційним судом ризиків. Зокрема, зі змісту ч. 1 ст. 177 КПК України вбачається, що запобіжні заходи застосовуються з метою запобігання спробам перешкоджати кримінальному провадженню у перелічених законом формах. Отже, ризик полягає не в настанні певних негативних для кримінального провадження обставин, а в можливості підозрюваного чи обвинуваченого вчинити спроби на досягнення такого результату. Тому суд має оцінювати існування такої можливості саме на теоретичному рівні відповідно до наявних в провадженні відомостей, передбачених в статті 178 КПК України. Практично існуючого ризику існувати не може, адже це не можливість здійснити спробу, а завершений чи незавершений, вдалий чи не вдалий факт її вчинення, який, за змістом закону, пов`язаний з переховуванням від органів досудового розслідування та суду; знищенням, переховуванням або спотворенням речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; здійсненням впливу на свідка, потерпілого і т.і.; здійсненням перешкод кримінальному провадженню іншим шляхом; вчиненням іншого кримінального правопорушення, задля запобігання яким і застосовуються запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, в превентивних цілях. Отже, ризики - це можливість (ймовірність) особи вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а не доведеність вже вчинення нею таких.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи обвинуваченого та захисника про формальний підхід суду до розгляду питання про продовження строку тримання під вартою в частині встановлених ризиків та відсутності підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою, що зумовлено відсутністю нових доказів до клопотання, які виправдовують подальше утримання ОСОБА_10, а також не долученням прокурором до клопотання матеріалів згідно п. 1 ч. 3 ст. 184 КПК України. Зокрема, зі змісту оскаржуваної ухвали та встановлених в суді обставин таке не вбачається. Клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_10 від 11.09.2023 (т.12, а.с.1-14) разом з матеріалами кримінального провадження на його обґрунтування ( т. 10, а.с. 1-220) дають підстави дійти висновку, що раніше заявлені ризики, передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України продовжують існувати, не зменшилися, та у сукупності з іншими встановленими обставинами справи (тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, розмір неправомірної вгоди, майновий стан, соціальні зв`язки) є підставою для задоволення відповідного клопотання. З огляду на наведене вище, не лише тяжкість ймовірно вчиненого злочину враховано Вищим антикорупційним судом при прийнятті рішення про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_10, відтак доводи захисника в цій частині колегія відхиляє.

Щодо не долучення прокурором до клопотання про продовження строку тримання під вартою матеріалів, якими обґрунтовується клопотання, колегія суддів зазначає. Стаття 184 КПК України містить вимоги щодо клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжних заходів (у тому числі тримання під вартою), тобто до подання відповідного клопотання вперше. Вимоги ж до клопотання про продовження строку тримання під вартою (яке може подаватися неодноразово протягом судового розгляду) закріплені в ст.199 КПК України, серед яких відсутня вимога щодо обов`язкового долучення матеріалів, на які є посилання слідчого/прокурора в клопотанні. Під час апеляційного розгляду сторона захисту не повідомила суду жодного з матеріалів, на які послався прокурор в обґрунтування клопотання і з якими б не була обізнана сторона захисту. Отже, при вирішенні питання про продовження дії запобіжного заходу суд не обґрунтовував своє рішення доказами, які б не були відкриті захисту і щодо яких сторона захисту не мала достатнього часу для формування правової позиції. Більше того, оскільки кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду по суті, захисту відкриті матеріали такого провадження, відтак вони очевидно обізнані з відомостями, зазначеними прокурором в клопотанні при продовження строку тримання під вартою, що не спростовували захисники та обвинувачений під час апеляційного розгляду. Тому підстав вважати порушеними права обвинуваченого в цій частині колегія не вбачає, а такі доводи сторони захисту є неспроможними.

Під час оцінки заявлених прокурором ризиків, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ризик переховування від суду наразі є актуальним та обумовлений, серед іншого, притягненням до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю можливого покарання. Злочин, у якому обвинувачується ОСОБА_10, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку значно підвищують ймовірність ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду. Це твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, викладеною, зокрема, у рішенні по справі «Ілійков проти Болгарії» («Ilijkov v. Bulgaria») № 33977/96 від 26.06.2001, за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений. У рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000 зазначено, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.

Колегія суддів погоджується з доводами сторони захисту про те, що тяжкість можливого покарання не може бути визначальним фактором при оцінці ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст.177 КПК України. Однак, на переконання колегії суддів, даний факт у сукупності з відомостями, що характеризують особу обвинуваченого може слугувати підставою для переховування від суду. Зокрема, згідно матеріалів справи, обвинувачений до взяття його під варту систематично з короткими інтервалами у часі здійснював виїзди за межі України (т.10, а.с. 2-3). У тому числі, в період з 19.04.2022 по 19.09.2022 п`ять разів виїжджав до інших країн, що свідчить про можливість обвинуваченого залишати територію України навіть у період воєнного стану під час дії посилених обмежень для чоловіків призивного віку. Зокрема, згідно Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (абз. 3 ч. 1 ст. 23), Постанови КМУ від 27.01.1995 №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» в редакції від 16.06.2023 (абз. 4 п. 23) наявність у ОСОБА_10 трьох малолітніх дітей дає безперешкодну можливість перетинати кордон в будь-який час. Така можливість існує в обвинуваченого не лише за обов`язкової фізичної присутності дітей в Україні під час перетину кордону, а достатньо лише юридичного підтвердження факту наявності трьох дітей в нього. Хоч зазначені обставини самі по собі не є підставою для висновку про наявність ризику переховування, але вони враховуються в сукупності з іншими даними при оцінці встановлення такого.

Колегія суддів критично оцінює доводи захисника ОСОБА_9 про неможливість ОСОБА_10 перетинати державний кордон, обумовлену статусом державного службовця в останнього. Згідно п. 214 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ від 27.01. 1995 №57, у разі введення в Україні воєнного стану, зокрема, керівники центральних органів виконавчої влади, мають право перетинати державний кордон на підставі відповідних рішень про службові відрядження. Отже, колегія суддів зазначає про неабсолютний характер заборони згідно вищевказаних Правил. Як вбачається з її змісту, перелічені особи мають законну підставу для перетину кордону - службове відрядження. Таким чином, будучи поновленим на посаді голови ДФС України, яка згідно п.1 Положення про Державну фіскальну службу України є центральним органом виконавчої влади, ОСОБА_10 матиме реальну можливість вільно виїхати за межі України та залишитися за кордоном з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

В контексті ризику переховування, серед іншого, колегія суддів також відзначає факт звернення 05.05.2021 ОСОБА_10 до Держави Ізраїль з проханням отримати візу репатріанта, включно з дружиною та трьома дітьми, в той час як ОСОБА_10 був обвинуваченим в іншому кримінальному провадженні без прийнятого щодо нього остаточного рішення та з застосованою щодо нього заставою у розмірі 31 002 576 грн. Такі обставини у своїй сукупності, на думку колегії суддів, свідчать про реальність наміру обвинуваченого залишити територію України без страху втратити сплачену заставу в якості покарання за порушення покладених на нього зобов`язань. З огляду на це, колегія суддів вважає неспроможними доводи адвоката ОСОБА_9 про те, що Україна є центром життєвих інтересів родини ОСОБА_10, а сам обвинувачений заінтересований в тому, щоб його діти реалізовували себе в майбутньому саме в Україні. Такими ж є і доводи адвоката ОСОБА_8 стосовно того, що обвинувачений не змінював своє місце проживання та до взяття під варту мав постійне місце проживання в Україні, тоді як матеріали провадження вказують на протилежне, а саме намір обвинуваченого залишити територію України всією сім`єю. Відтак, Вищий антикорупційний суд вірно вказав в оскаржуваній ухвалі, що для встановлення судом ризику переховування достатньо самого лише факту заповнення такої анкети для звернення, а не направлення цього звернення до розгляду або наявність рішення за результатами такого, оскільки вони є похідними і сам намір реалізовано шляхом формування звернення (заповнення заяви). Будь-якого іншого логічного пояснення отримання візи репатріанта Держави Ізраїль стороною захисту та обвинуваченим ні в доводах апеляційної скарги, ні в судовому засіданні не надано, а отже колегія констатує можливу спрямованість поведінки останнього на ухилення від суду в іншому кримінальному провадженні, що, згідно ст.178 КПК України, має враховуватись при продовженні запобіжного заходу в даному провадженні. Доводи захисників про те, що ОСОБА_10 після виїзду за кордон щоразу повертався в Україну, а тому не має наміру переховуватися, висновків суду не спростовують.

Колегія суддів вважає неспроможними й доводи сторони захисту щодо унеможливлення перетину ОСОБА_10 державного кордону шляхом здачі на зберігання паспорта для виїзду за кордон та прийняття судового рішення зі встановленням заборони його перетину, адже вони стосуються виключно перетину кордону законним шляхом. У зв`язку з початком тимчасової окупації Російською Федерацією територій України 19 лютого 2014 року та повномасштабним військовим вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року, з метою відсічі російської збройної агресії в певних її регіонах простягається лінія зіткнення - умовна лінія на поверхні землі між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, на прилеглих територіях до якої ведуться бойові дії (п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»). Наявність таких контрольних пунктів в`їзду-виїзду не виключає обмеження чи унеможливлення контролю в моменти активних бойових дій на певних ділянках лінії зіткнення, що може бути використано обвинуваченим з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

Неспроможними суд апеляційної інстанції вважає доводи захисника ОСОБА_9 про невірну оцінку судом першої інстанції характеристики ОСОБА_10, що свідчать про міцні зв`язки з Україною, а відтак про відсутність ризику переховування від суду. З оскаржуваного рішення вбачається, що судом вірно оцінена процесуальна поведінка ОСОБА_10 в іншому кримінальному провадженні та його сімейний стан, а саме відсутність доказів того, що батьки ОСОБА_10 перебувають на утриманні обвинуваченого, наявність трьох дітей та дружини, яка проживає в Україні. Колегія суддів погоджується з такою оцінкою та зазначає, що наявність дружини, яка проживає в Україні та є депутатом Київської міської ради хоча і свідчить про наявність соціальних зв`язків, однак не є достатнім стримуючим фактором з урахуванням ризиків, наведених в оскаржуваній ухвалі, які на цей час не зменшились. Окрім цього, згідно ст. 93 КПК України, збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, отже відомості про перебування на утриманні обвинуваченого батьків мають бути підтверджені стороною захисту, а обов`язком суду буде їх оцінка. Оскільки такі матеріали до суду не надходили, відповідно доводи захисту про неврахуванням судом факту перебування батьків на утриманні обвинуваченого колегія відхиляє.

Колегія суддів вважає також вірною оцінку Вищого антикорупційного суду щодо втрати стійких сімейних зв`язків з Україною через перебування трьох дітей ОСОБА_10 за кордоном. Зокрема, суд враховує не причину їх виїзду з України та перебування в іншій країні, а саме факт відсутності дітей в Україні як обставину, що підтверджує соціальні зв`язки особи з державою. Доводи захисників щодо не набуття громадянства іншої країни, нерухомого/рухомого майна дітьми в місцях тимчасового перебування, дистанційне навчання дітей за українською програмою в українських школах, а також доводи щодо наявності в них громадянства України та де-юре постійного місця проживання в Україні, не спростовує вищевикладеного. Навчання дітей ОСОБА_10 у навчальному закладі «Центр освіти «Оптима» не є безумовним свідченням того, що діти обвинуваченого мають намір повертатися в Україну, не виключає можливості здобувати освіту в навчальних закладах країни їх тимчасового перебування і, як вірно встановив суд першої інстанції, не спростовує ризик переховування ОСОБА_10 від суду. Окрім цього, сторона захисту в даній справі неоднозначно використовує обставини воєнного стану в Україні. Так, в клопотаннях про доставку ОСОБА_10 в приміщення Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду для безпосередньої участі в розгляді апеляційних скарг захисники та обвинувачений вказують на відсутність бойових дій в м. Києві, відносно безпечну ситуацію в місті та відсутність небезпеки для ОСОБА_10 під час транспортування та перебування в залі суду; при цьому в контексті перебування дітей за межами України захист вказує на систематичні масовані ракетні обстріли, статистичні дані про численну кількість загиблих, постійну небезпеку та прогнозують їх збільшення у зв`язку з настанням зими. Така непослідовність захисту в оцінці рівня небезпеки в країні, зокрема на території м.Києва, переконує колегію в необхідності оцінювати саме факт відсутності дітей на території України, чому судом надана відповідна оцінка, а не причини їх відсутності.

При встановленні ризику впливу на свідків судом першої інстанції враховано, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). Таким чином, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Тому доводи захисту щодо відсутності на досудовому розслідуванні показів свідків, наданих не на його користь колегія відхиляє, адже така оцінка має бути здійснена судом під час розгляду провадження по суті.

Колегія суддів вважає обґрунтованим врахування судом першої інстанції відомостей про спілкування ОСОБА_10 зі свідком ОСОБА_11 в кримінальному провадженні №42016100000000329 від 30.03.2016, за якими останній, будучи допитам прокурором, зв`язувався з підозрюваним (в зазначеному кримінальному провадженні) ОСОБА_10 через його брата ОСОБА_12 та повідомляв про питання, поставлені свідку прокурором (т. 10, а.с. 171-177). Колегія суддів відхиляє доводи обвинуваченого та захисників про неможливість обґрунтування даного ризику спілкуванням зі свідком в іншому кримінальному провадженні, оскільки згідно ст. 177 КПК України, ризик впливу стосується виключно свідків у даному кримінальному провадженні. Зазначені стороною обвинувачення обставини спілкування зі свідком ОСОБА_11 не є підтвердженням впливу на свідка у цьому провадженні, однак, таке спілкування є характеризуючою ознакою особи, як такої, що будучи в процесуальному статусі підозрюваного/обвинуваченого схильна до комунікації зі свідком щодо обставин справи. З огляду на зазначене, такий факт не може лишатися поза увагою при перевірці наявності даного ризику. Доводи про неповноту з`ясування обставин спілкування ОСОБА_12 з ОСОБА_11, а відтак і неправильної його оцінки судом першої інстанції, колегія суддів відхиляє, оскільки інформації, відображеної у скрін-шотах, достатньо для висновку, що мало місце спілкування (пряме або опосередковане) стосовно обставин провадження, де ОСОБА_11 та ОСОБА_10 мали різний процесуальний статус.

Доводи сторони захисту стосовно того, що судом першої інстанції належним чином не оцінені та в достатній мірі не враховані обставини, які можуть слугувати підставою для застосування більш м`якого запобіжного заходу колегія суддів відхиляє, оскільки з оскаржуваної ухвали таке не вбачається та матеріалами справи не підтверджується.

У ст. 178 КПК України наведені обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу, до яких, серед іншого, належать тяжкість покарання, що загрожує особі, повідомлення про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення.

З огляду на наявність вищенаведених ризиків, фактичні обставини даного провадження та інкриміноване ОСОБА_10 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 368 КК України, характер та ступінь суспільної небезпеки вказаного кримінального правопорушення, наявність іншого кримінального провадження, яке розглядається по суті у Вищому антикорупційному суді, колегія суддів погоджується з висновком про неможливість застосування відносно обвинуваченого іншого більш м`якого запобіжного заходу, зокрема, домашнього арешту чи застави в розмірі 11 000 000 грн. Вказані запобіжні заходи не зможуть запобігти встановленим під час розгляду апеляційних скарг ризикам кримінального провадження та можуть негативно відобразитися на досягненні його завдань, визначених ст.2 КПК України, через неналежне виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. При цьому доводи захисту про належну процесуальну поведінку обвинуваченого в іншому провадженні, з огляду на наведені ризики в цьому провадженні, колегія відхиляє.

Вирішуючи питання щодо продовження строку тримання під вартою ОСОБА_10 судом першої інстанції враховано відомості про особу обвинуваченого, вік та стан його здоров`я, майновий та сімейний стан. Зокрема, судом враховано надані стороною захисту медичні документи щодо стану здоров`я обвинуваченого у період 2017-2023 років, у тому числі консультаційні висновки від 30.06.2023 та 03.11.2023 (том 12, а.с. 154-159). Дослідивши зазначені документи, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів захисту щодо неможливості подальшого перебування ОСОБА_10 під вартою у зв`язку зі станом його здоров`я. В попередніх ухвалах Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду під час розгляду апеляційних скарг щодо продовження строку тримання під вартою ОСОБА_10 колегією суддів вже надавалася оцінка наявним в матеріалах доказам на підтвердження стану здоров`я обвинуваченого, відтак не вбачає за необхідне здійснювати її повторно. Щодо консультаційних висновків від 30.06.2023 та 03.11.2023, то з оскаржуваного рішення (п. 16.7-16.13) вбачається, що Вищим антикорупційним судом надана їм оцінка та враховано при прийнятті рішення. Перш за все, колегія суддів наголошує на тому, що варто розмежовувати неможливість отримання медичної допомоги в умовах СІЗО від неможливості застосування запобіжного заходу у зв`язку зі станом здоров`я обвинуваченого. Так, Порядком взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України № 239/5/104 від 10 лютого 2012 року (далі - Порядок), регулюється питання отримання медичної допомоги особами, взятими під варту, у т.ч. поза межами слідчого ізолятора. У разі звернення особи, узятої під варту, до лікаря медичної частини СІЗО з проханням про допуск обраного лікаря-фахівця лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров`я та запит до керівництва СІЗО. Керівництво СІЗО забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця (пункт 2.6 Порядку).

У разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров`я з орієнтовного переліку (пункт 2.7 Порядку).

Якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров`я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан здоров`я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва СІЗО (пункт 2.8 Порядку).

Отже, вищевказаним Порядком достатньо урегульовано питання отримання медичної допомоги (у т.ч. хірургічне втручання чи необхідна госпіталізація) особами, які перебувають в слідчих ізоляторах. Колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту про неможливість отримання необхідної ОСОБА_10 медичної допомоги як такі, що не підтверджені матеріалами справи та не свідчать про необхідність зміни запобіжного заходу. Зокрема, надані консультативні висновки містять відомості щодо стану здоров`я ОСОБА_10 та медичні рекомендації для його покращення, однак ніяким чином не доводять неможливість їх отримати при застосованому запобіжному заході. Жодних документів, які б підтверджували звернення обвинуваченого чи його захисників для реалізації вказаних в рекомендаціях заходів згідно Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я, не надано. Матеріали справи також не містять доказів того, що СІЗО в межах вищезазначеного Порядку відмовило ОСОБА_10 в реалізації його прав на охорону здоров`я та медичну допомогу, у зв`язку з чим існує загроза його життю та здоров`ю. Більше того, відсутні докази, які б свідчили про неможливість реалізувати в межах Порядку необхідні для ОСОБА_10 медичні рекомендації. Навпаки, згідно листа начальника філії ЦОЗ ДКВС України в м. Києві та Київській області від 04.07.2023 ОСОБА_10 надані відповідні роз`яснення щодо можливості доставки його до обраного лікарняного закладу у будь-який час за умови повідомлення адміністрації ДУ «Київський слідчий ізолятор» та КММЧ за 3-5 днів до дня відвідування відповідного медичного закладу. Окрім цього, з відповіді завідувача Київської міської медичної частини захиснику ОСОБА_17 від 05.10.2023 №1623-КММЧ/КИ-23 вбачається про неможливість надання спеціалізованої медичної допомоги саме в умовах КММЧ, однак жодних відомостей про неможливість її отримання в медичних закладах за правилами, передбаченими Порядком, даний лист не містить. Підтвердженням того, що ОСОБА_10 має можливість здійснювати обстеження, консультуватися вузькопрофільними лікарями, тобто реалізовувати передбачений Порядком механізм на отримання медичної допомоги поза межами СІЗО, є те, що за час перебування в установі ОСОБА_10 консультований самостійно-обраним лікарем-невропатологом, лікарем-терапевтом, терапевтом-ендокринологом, якими, в свою чергу, проведені відповідні медичні обстеження, за результатами чого було встановлено відповідні діагнози та призначено симптоматичне лікування. Серед іншого, 30.06.2023 ОСОБА_10 консультований в умовах ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова НАМН України», 25.08.2023 ОСОБА_10 доставлений до Інституту О.О. Шалімова, де в стаціонарних умовах обстежений і консультований необхідними фахівцями. Відтак, доказів порушення Порядку посадовими особами СІЗО або КММЧ матеріали справи не містять і захисником не надані. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що процедурні питання отримання медичної допомоги обвинуваченим врегульовані Порядком та не є предметом розгляду судом. Контроль за дотриманням Порядку та вжиття заходів у разі його порушення здійснюють Міністерство юстиції України та Міністерство охорони здоров`я України. Крім того, в судовому засіданні захистом підтверджено, що зі скаргами про недотримання такого Порядку до уповноваженого прокурора захист не звертався. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками Вищого антикорупційного суду та вважає, що застосований щодо ОСОБА_10 запобіжний захід не є перешкодою для реалізації заходів щодо охорони здоров`я обвинуваченого. Варто зазначити, що навіть ініційований стороною захисту запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту виключає вільне пересування та залишення постійного місця перебування, у тому числі й для отримання медичних послуг без відповідного погодження й дозволу на це правоохоронного чи судового органу. Тому доводи захисту про необхідність вжиття заходів для покращання стану здоров`я ОСОБА_10 не можуть слугувати безумовною підставою для зміни застосованого запобіжного заходу при відсутності достатніх відомостей щодо неможливості перебування останнього в умовах несвободи за станом здоров`я та за обставин відмови ОСОБА_10 від переведення до стаціонару КММЧ за результатом консультації лікарем-терапевтом від 14.08.2023.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно із ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України).

У рішенні «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28.09.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, явку обвинуваченого на судове засідання.

Розмір застави має встановлюватися головним чином з огляду на особу обвинуваченого, належне йому майно та його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на ступінь впевненості, що можлива перспектива втрати застави або вжиття заходів проти поручителів у випадку його неявки у судове засідання буде достатнім стримуючий фактором, щоб позбавити його бажання втекти (див. рішення у справі «Гафа проти Мальти» (Gafа v. Malta), заява № 54335/14, пункт 70, від 22 травня 2018 року; рішення у справі «Істоміна проти України», заява № 23312/15, пункт 25, від 13 січня 2022року)

Європейським судом з прав людини визнано законними та обґрунтованими дії національних судів щодо обрання підозрюваному розміру застави, який перевищував наявні активи, поточні доходи підозрюваного, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника, предмет кримінального правопорушення. Навіть якщо сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і фінансових можливостей особи. Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «Пунцельт проти Чехії» (Punzelt v. Czech Republic) від 25.04.2000 констатовано, що ані неодноразова відмова у звільненні під заставу, ні в подальшому встановлена застава у 30 000 000 чеських крон, не були порушенням прав заявника, враховуючи масштаб його фінансових операцій.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого корупційного злочину, передбаченого ч. 4 ст.368 КК України. Розмір ймовірної неправомірної вигоди, в отриманні якої обвинувачується ОСОБА_10, становить 722 723 650,99 грн. Зважаючи на стадію судового провадження і подальшу перевірку відповідних обставини вчиненого кримінального правопорушення судом під час розгляду обвинувального акту, колегія вважає за необхідне згідно ч. 4 ст. 182 КПК України при визначенні розміру застави враховувати, серед іншого, суму ймовірної неправомірної вигоди на підтвердження фінансових можливостей внесення застави. Такий висновок обумовлюється тим, що відповідні дії інкриміновані особі, призначеній на посаду голови ДФС України, що не лише підриває авторитет та довіру суспільства до органів державної влади і місцевого самоврядування, а й характеризує його можливий матеріальний стан. Матеріали справи не містять відомостей про те, що кошти, які ймовірно вважаються неправомірною вигодою, були вилучені, а відтак є підстави вважати, що вони знаходяться в розпорядженні обвинуваченого чи його близького кола оточення, що не може лишатися поза увагою суду під час оцінки майнової спроможності внесення застави.

Крім того, при перевірці розміру застави колегія суддів бере до уваги майновий стан ОСОБА_10, який оцінює, у тому числі, виходячи з наміру вчинення відповідних фінансових операцій. З матеріалів справи, зокрема, правочину під назвою «Соглашение о неразглашении конфиденциальной информации» від 06.07.2021, укладеного між ОСОБА_18, ОСОБА_19 з однієї сторони (Сторона 1) та E. CONNECT s.r.o. (Словацька Республіка) в особі ОСОБА_21 (Сторона 2) з іншої сторони, предметом якого є отримання інформації щодо купівлі 50% акцій компанії Hamachi Limited (Республіка Кіпр) (який володіє на території України корпоративними правами в тому числі 60% акцій ТОВ «Краматорськтеплоенерго» (розмір статутного капіталу 1 000 000 грн.), 51% акцій ПрАТ «Мега Ресурс» (розмір статутного капіталу 28 000 000 грн.) та 99,99% акцій ТОВ «Хамачі Україна» (розмір статутного капіталу 40 914 320 грн.), вбачається можливість ОСОБА_10 вчиняти значні фінансові операції.Доводи сторони захисту про невірну оцінку даних обставин колегія суддів вважає неспроможними. Так, як зазначалося вище, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. З наданих захисником матеріалів вбачається, що ОСОБА_20 давала пояснення особисто адвокату ОСОБА_9, такі пояснення не були заслухані в судовому засіданні ні під час досудового розслідування слідчим суддею, ні судом під час розгляду справи по суті (т.7, а.с. 32-33). Окрім цього, ОСОБА_20 не повідомлялося про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 384 КК України, за завідомо неправдиві показання, у зв`язку з чим суд не може їх оцінювати як беззаперечні.Також, суд критично оцінює такі доводи захисту з огляду на встановлені судом першої інстанції умови вищевказаної угоди. Зокрема, тривалий строк її зберігання у ОСОБА_10 (з дати укладення 06.07.2021 по дату вилучення під час обшуку 17.10.2022), яка б після прийняття однією зі Сторін рішення щодо доцільності реалізації проекту, але не пізніше одного року з дня укладення угоди, мала б бути повернута відкриваючій стороні або знищена в цілях нерозголошення конфіденційної інформації (п.п. «ж» п. 4 Угоди). Оскільки така угода ОСОБА_10 не була ні повернута, ні знищена, а зберігалася в нього більше 15 місяців, викликає у суду обґрунтовані сумніви щодо відсутності в обвинуваченого зацікавленості та можливостей в реалізації проекту. Доводи апеляційних скарг не містять жодних обґрунтованих пояснень щодо перебування вказаної угоди у володінні ОСОБА_10 в поза встановлені нею строки зберігання.

Також колегія суддів вважає вірною оцінку та врахування судом наявних значних матеріальних активів сім`ї ОСОБА_10 та його близького оточення з огляду на те, що згідно ч. 2 ст. 182 КПК України застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).

Практика ЄСПЛ не заперечує врахування кола оточення особи при визначенні розміру застави. Тому судом обґрунтовано прийнято до уваги особиста власність близького кола оточення обвинуваченого, зокрема його дружини, тестя ОСОБА_13, адже це свідчить про можливість ОСОБА_10 разом з іншими особами, що входять до цього кола, внести заставу у розмірі, визначеному судом, як альтернативний захід триманню під вартою. При цьому, чинне законодавство не містить вимог, що такими особами мають бути саме члени сім`ї чи близькі родичі обвинуваченого, відтак доводи сторони захисту в цій частині є необґрунтованими. Тому при визначенні альтернативного запобіжного заходу для оцінки помірності застави суд виходить як з обґрунтованості вищенаведених ризиків можливого перешкоджання досягненню завдань кримінального провадження, так і з майнового стану обвинуваченого і кола його оточення.

Щодо наданого стороною захисту листа адвоката ОСОБА_14 від імені ОСОБА_13, колегія суддів не вважає його належним підтвердженням матеріального становища та фінансової спроможності ОСОБА_13 виступити в ролі заставодавця, адже такий лист не може безумовно розглядатись як незалежна оцінка фінансових активів особи. При цьому, доводи сторони захисту про безпідставну оцінку судом матеріального становища ОСОБА_13 колегія відхиляє, адже, як зазначено вище, можливість внесення застави розглядається виходячи з відсутності обмежень щодо її внесення за обвинуваченого будь-якою особою. При цьому наявні в матеріалах провадження відомості з протоколу допиту ОСОБА_13 щодо його фінансової спроможності здійснювати високовартісне будівництво вказують на необхідність для суду враховувати близьке коло оточення обвинуваченого для оцінки матеріального становища останнього і можливості визначення у зв`язку з цим помірного розміру застави для нього.

Колегія суддів критично оцінює посилання захисника ОСОБА_9 на непомірність застави у розмірі 120 780 000 грн. з огляду на невнесення раніше визначеної (хоч і скасованої) застави у розмірі 107 360 000 грн, яка значно менша. Невнесення обвинуваченим застави не дає достатніх підстав для висновку про її непомірність. Більше того, визначення застави у помірному розмірі здійснюється судом із врахуванням обставин кримінального провадження і не залежить від того, вніс її обвинувачений фактично чи ні. Такі обставини ґрунтуються на співвідношенні розміру застави, майнового стану особи та встановлених ризиків для забезпечення досягнення завдань кримінального провадження. Продовження строку дії запобіжного заходу здійснюється судом в залежності від встановлення ризиків, передбачених ст.177 КПК України, та інших обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу, до яких внесення або невнесення раніше визначеної застави не належить.

Окрім цього, як вбачається з ухвали, судом з посиланням лише на строк перебування обвинуваченого під вартою вчергове зменшено попередньо визначений розмір застави і клопотання прокурора про такий розмір задоволено частково. З огляду на викладене доводи апеляційної скарги про непомірність застави колегія відхиляє, оскільки з оскаржуваного рішення таке не вбачається.

В апеляційних скаргах сторони захисту містяться також інші доводи, які не мають істотного значення, адже не спростовують обґрунтованого висновку суду щодо продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_10 з альтернативою внесення застави у розмірі 45 000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 120 780 000 грн. Отже, вони не потребують детального аналізу з точки зору викладення мотивів рішення суду апеляційної інстанції виходячи з усталеної практики ЄСПЛ. Так, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09.12.1994, № 303-A, § 29; рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява № 4909/04, § 58).

З огляду на вищевикладене, за результатом розгляду апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_10 та захисників ОСОБА_8, ОСОБА_9 колегією суддів не виявлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування оскаржуваної ухвали суду. У зв`язку з цим, колегія суддів приходить до висновку, що постановлене рішення є законним, обґрунтованим та вмотивованим, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, підстави для його скасування відсутні.

На підставі наведеного, керуючись статтями 176-178, 182, 183, 194, 196, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу Вищого антикорупційного суду від 09.11.2023 про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_10, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України в межах кримінального провадження № 52017000000000717 від 25 жовтня 2017 року залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3