Документ № 116292421

справа № 991/8851/21

провадження № 11-кп/991/44/24

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2024 року місто Київ

Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1, перевіривши апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на вирок Вищого антикорупційного суду від 03.02.2022 р.,

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Вищого антикорупційного суду від 03.02.2022 р. затверджено угоду про визнання винуватості від 02.02.2022 р., укладену між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_5 за участі захисника ОСОБА_6 та угоду про визнання винуватості від 02.02.2022 р., укладену між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_4 та обвинуваченою ОСОБА_7 за участі захисника ОСОБА_8 в межах кримінального провадження № 52021000000000627 від 28.12.2021 р.

При цьому, ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 364, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 364 КК України, та призначено узгоджене сторонами угоди покарання у виді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади керівника підприємства строком на два роки та зі штрафом в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. Крім того, ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 364 КК України, та призначено узгоджене сторонами покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади керівника підприємства строком на один рік та зі штрафом в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень ОСОБА_5 остаточно призначено покарання у виді чотирьох років позбавлення волі шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим з позбавленням права обіймати посади керівника підприємства строком на два роки шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим та штрафу в розмірі 2 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян шляхом повного складання призначених покарань, що складає 34 000 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування основного покарання у виді чотирьох років позбавлення волі з випробуванням та визначено іспитовий строк тривалістю три роки. Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України на нього також покладено відповідні обов`язки. Визначено, що додаткові покарання у виді позбавлення права обіймати посади керівника підприємства та штрафу підлягають реальному виконанню.

Цим же вироком ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 364 КК України, та призначено їй узгоджене сторонами угоди покарання у виді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади керівника підприємства державної або комунальної форми власності строком на три роки та зі штрафом в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. Окрім того, її визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 364 КК України, та призначено узгоджене сторонами угоди покарання у виді трьох років шести місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади керівника підприємства державної або комунальної форми власності строком на два роки та зі штрафом в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим з позбавленням права обіймати посади керівника підприємства державної або комунальної форми власності строком на три роки та штрафу шляхом повного складання призначених покарань, що становить 34 000 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки з випробуванням та визначено іспитовий строк тривалістю три роки. На підставі п. п. 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України на ОСОБА_7 покладено відповідні обов`язки. Визначено, що додаткові покарання у виді позбавлення права обіймати посади керівника підприємства та штрафу підлягають реальному виконанню.

04 січня 2024 року захисником ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3, який має статус підозрюваного у кримінальному провадженні № 52018000000000461, подано апеляційну скаргу на зазначений вирок суду, яка разом з матеріалами кримінального провадження 09.01.2024 року надійшла до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

В обґрунтування правової підстави для звернення з апеляційною скаргою захисник ОСОБА_2 посилається на положення ч. 1 ст. 55, п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, які забезпечують право на апеляційний перегляд справи, та зазначає, що затвердження угоди про визнання винуватості ОСОБА_5 та ОСОБА_7 порушило права та інтереси інших учасників кримінального провадження, зокрема - право на захист та принцип презумпції невинуватості ОСОБА_3 . Посилається на те, що вирок суду містить формулювання про вчинення ОСОБА_3 суспільно небезпечних дій у складі організованої групи осіб, відтак, зачіпає права останнього, який хоча і не був учасником судового провадження, однак по суті заочно визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення. Ознайомившись з текстом вироку суду, оприлюдненого в Єдиному державному реєстрі судових рішень, незважаючи на знеособлення у тексті судового рішення фігурантів справи, захисник зазначає, що у оскаржуваному вироку категорично стверджується про вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_3, який наразі має статус підозрюваного в іншому кримінальному провадженні № 52018000000000461. Таким чином, події, описані у вироку суду від 03.02.2022 р., фактично ще не були предметом судового розгляду у справі за обвинуваченням ОСОБА_3, відносно нього не складено обвинувальний акт та він не був наділений можливістю спростування перед судом своєї причетності до вчинення злочинів, інкримінованих йому стороною обвинувачення. Захисник ОСОБА_2 наголошує, що кримінальне провадження № 52018000000000461 щодо ОСОБА_3 перебуває на стадії досудового розслідування, а відтак його винуватість не встановлена у визначеному законом порядку. Натомість, оскаржуваний вирок перенасичений висновками ствердного характеру про винуватість останнього у вчиненні наведених у вироку злочинів та його ролі організатора злочинного угрупування. Більше того, вироком констатовано наявність у ОСОБА_3 злочинного умислу, спрямованого на незаконне збагачення, тобто судом заочно винесено рішення про встановлення вини ОСОБА_3 у формі прямого умислу. Відтак, кримінальне провадження, за результатом розгляду якого Вищим антикорупційним судом ухвалено оскаржуваний вирок, безпосередньо стосується прав та обов`язків ОСОБА_3, що надає останньому процесуальне право на звернення з апеляційною скаргою.

Посилаючись на викладене, захисник ОСОБА_2 в інтересах підозрюваного ОСОБА_3 просить змінити вирок Вищого антикорупційного суду від 03.02.2022 р., яким затверджено угоди від 02.02.2022 р. про визнання винуватості ОСОБА_5 та ОСОБА_7, та виключити із його тексту посилання суду на «Особа А» - ОСОБА_3, в тому числі на його посаду як генерального директора ДП «Новопокровський комбінат хлібопродуктів», а також на причетність ОСОБА_3 до кримінального правопорушення як організатора та співучасника злочину, на виникнення у нього умислу, на підконтрольність йому інших фізичних та юридичних осіб. Крім того, захисник просить поновити строк на апеляційне оскарження вироку суду, посилаючись на те, що про його існування захист дізнався на етапі ознайомлення з матеріалами кримінального провадження № 52018000000000461, з яких стало відомо, що орган досудового розслідування виділив матеріали кримінального провадження № 52021000000000627 щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_7, які визнали свою вину в інкримінованих кримінальних правопорушеннях.

Перевіривши доводи особи, якою подано апеляційну скаргу, на обґрунтування необхідності відкриття апеляційного провадження, а також дослідивши матеріали провадження в цій частині, суддею-доповідачем встановлено підстави для повернення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Положення п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначають одну з основних засад судочинства - забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Частиною 2 вказаної норми процесуального закону гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Коло осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, визначено ст. 393 КПК України. Пунктом 10 ч. 1 цієї статті передбачено, що апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 475 КПК України, вирок на підставі угоди може бути оскаржено у порядку, передбаченому цим Кодексом, на підставах, передбачених ст. 394 цього Кодексу.

Частиною 4 ст. 394 КПК України, яка є спеціальною нормою та регулює порядок апеляційного оскарження вироку суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості, визначено, що такий вирок може бути оскаржено:

1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно на підставах: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, установлених ч. 4, ч. 6, ч. 7 ст. 474 цього Кодексу, в тому числі не роз`яснення йому наслідків укладання угоди;

2) прокурором виключно на підставах: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 цього Кодексу угоди не може бути укладено.

Тобто, вказаною нормою закону визначено не лише виключний перелік осіб, які можуть оскаржити вирок суду першої інстанції на підставі угоди про визнання винуватості, а й конкретні підстави, з яких такий вирок може бути оскаржений взагалі.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, вирок на підставі угоди про визнання винуватості ухвалено щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_7 . При цьому, апеляційна скарга подана адвокатом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3, щодо якого кримінальне провадження не розглядалося. Відтак, ОСОБА_3 та його захисник - адвокат ОСОБА_2 не належать до кола осіб, які мають право на апеляційне оскарження вироку суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості, визначених у ч. 4 ст. 394 КПК України.

При цьому, посилання захисника ОСОБА_2 на те, що хоча ОСОБА_3 і не є учасником процесу у цьому кримінальному провадженні, проте його права та інтереси порушено оскаржуваним вироком, а тому він може особисто або через представника оскаржити вирок щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_7, не можуть бути прийняті до уваги.

Так, при вирішенні питання щодо наявності підстав для оскарження рішення суду першої інстанції до суду вищого рівня іншою особою, яка не була учасником судового провадження, перш за все слід з`ясувати, чи дійсно це рішення стосується інтересів конкретної особи. Адже законодавцем визначено спеціальну процедуру апеляційного оскарження вироку суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості, яка обмежує коло осіб на таке оскарження за чітким визначенням учасників кримінального провадження (обвинувачений, його захисник, законний представник та прокурор) та виключних підстав (незгоді із призначеним покаранням, невиконанням судом процесуальних вимог, передбачених ч. 4, ч. 6, ч. 7 ст. 474 КПК України, в тому числі нероз`яснення наслідків укладення угоди, а також у випадку затвердження угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 КПК України угода не може бути укладена). Оскарження ж такого вироку в апеляційному порядку іншими суб`єктами, окрім тих, що визначені у ч. 4 ст. 394 КПК України, суперечитиме самому інституту угод про визнання винуватості та фактично зробить неможливим його застосування.

При цьому, відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 03.03.2016 р. у справі № 5-347кс15, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право на звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження; при цьому відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб`єктів оскарження, передбаченому ст. 394 КПК України, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою у доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено ч. 2 ст. 24 КПК України. Разом з тим, при вирішенні питання, чи є підстави для оскарження рішення суду першої інстанції до суду вищого рівня іншою особою, ключовим є з`ясування, чи це рішення стосується інтересів цієї особи.

Крім того, згідно з позицією, викладеною в абз. 3 п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 13 від 11.12.2015 р. «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод», вирок, ухвалений на підставі угоди (стосовно однієї із декількох осіб) не має преюдиційного значення для кримінального провадження відносно інших осіб, а визнання винуватості першою не є доказом вини останніх.

Доводи апеляційної скарги про те, що вирок суду стосується інтересів ОСОБА_3, не є переконливими, оскільки прізвище ОСОБА_3 у вироку не згадується і дані про його ідентифікацію у матеріалах судової справи також відсутні. Окрім того, в апеляційній скарзі відсутнє посилання на підстави, за якими може бути оскаржений вирок на підставі угоди між прокурором та обвинуваченими ОСОБА_5 та ОСОБА_7 .

Таким чином, ОСОБА_3 не є тією особою, яка в силу приписів ч. 4 ст. 394 КПК України наділена правом на оскарження вироку суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та обвинуваченими ОСОБА_5 та ОСОБА_7 про визнання винуватості, а зміст апеляційної скарги не містить доводів, які б свідчили, що оскаржуваний вирок дійсно зачіпає права та інтереси ОСОБА_3 .

Відтак, у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на вирок Вищого антикорупційного суду від 03.02.2022 р. слід повернути як таку, що подана особою, яка не має права подавати апеляційну скаргу. При цьому, питання прийнятності апеляційної скарги до розгляду є первинним відносно питання щодо дотримання строків на апеляційне оскарження, тому за наявності підстав для повернення апеляційної скарги інші процесуальні питання, зокрема щодо поновлення строку на апеляційне оскарження, не потребують окремого вирішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 369-372, 394, 399, 418, 532 КПК України, суддя, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на вирок Вищого антикорупційного суду від 03.02.2022 р. - повернути особі, яка її подала.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку.

Суддя ОСОБА_1