- Головуючий суддя (АП ВАКС) : Павлишин О.Ф.
Cправа №991/10041/23
Провадження №11-сс/991/27/24
Слідчий суддя: ОСОБА_1
Суддя-доповідач: ОСОБА_2
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 січня 2024 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2,
суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,
секретар судового засідання ОСОБА_5,
за участю:
підозрюваного ОСОБА_6,
прокурора ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17 листопада 2023 року,
В С Т А Н О В И Л А:
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17.11.2023 клопотання прокурора задоволено частково, окрім іншого, накладено арешт на частину майна підозрюваного ОСОБА_6 у спільній сумісній власності подружжя із ОСОБА_9, яке зареєстроване за ОСОБА_9, шляхом встановлення заборони на його відчуження, а саме індивідуального дачного будинку загальною площею 153,7 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 226743707250), за адресою: АДРЕСА_1 .
Захисник підозрюваного ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, у якій зазначає про поважну причину пропуску строку на апеляційне оскарження і те, що вказане рішення, постановлене з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а висновки, викладені у його тексті, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Посилається на те, що строк на апеляційне оскарження пропущений через те, що 18.12.2023 апеляційну скаргу помилково направлено на електронну адресу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.
Також стверджує, що, оскільки 02.07.2020 між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 укладено шлюбний договір, у силу положень ч.1, 3 ст.368 ЦК України індивідуальний дачний будинок є особистою приватною власністю ОСОБА_9 та на нього не розповсюджується режим спільної сумісної власності подружжя. Тому накладення арешту на майно фізичної особи, яка не має будь-якого процесуального статусу у кримінальному провадженні, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання є істотним порушенням вимог кримінально процесуального закону, що обмежує право володіння, користування та розпорядження належним ОСОБА_9 на праві власності майном.
Просить поновити строк на апеляційне оскарження, ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17.11.2023 в частині накладення арешту на індивідуальний дачний будинок загальною площею 153,7 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 226743707250), за адресою: АДРЕСА_1, який є особистою приватною власністю ОСОБА_9, скасувати, відмовити у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно в цій частині.
Захисник ОСОБА_8, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду, у судове засідання не прибув, про поважні причини свого неприбуття суд не повідомив.
Згідно із ч.4 ст.405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. А тому апеляційна скарга розглядається без участі захисника.
Підозрюваний ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, посилаючись на доводи, наведені у ній.
У судовому засіданні прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) ОСОБА_7 заперечив доводи клопотання про поновлення строку та вимоги апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення підозрюваного ОСОБА_6, прокурора САП ОСОБА_7, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що клопотання про поновлення строку на оскарження слід задовольнити, а апеляційну скаргу - визнати необґрунтованою.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.395 КПК України апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на ухвалу слідчого судді протягом п`яти днів із дня її оголошення. Згідно із ч.3 зазначеної статті, якщо ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, або якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому статтею 382 цього Кодексу, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Положеннями ч.3, 5, 7 ст.115 КПК України визначено, що при обчисленні строку днями строк закінчується о двадцять четвертій годині останнього дня строку. При обчисленні строків днями та місяцями не береться до уваги той день, від якого починається строк, за винятком строків тримання під вартою, проведення стаціонарної психіатричної експертизи, до яких зараховується неробочий час та які обчислюються з моменту фактичного затримання, взяття під варту чи поміщення до відповідного медичного закладу. При обчисленні процесуального строку в нього включаються вихідні і святкові дні, а при обчисленні строку годинами - і неробочий час. Якщо закінчення строку, який обчислюється днями або місяцями, припадає на неробочий день, останнім днем цього строку вважається наступний за ним робочий день, за винятком обчислення строків тримання під вартою та перебування в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи.
Як вбачається з матеріалів провадження, слідчий суддя постановив ухвалу 17.11.2023 у закритому судовому засіданні без виклику власника майна. Згідно з розпискою ОСОБА_6 копію зазначеного рішення отримав 11.12.2023, хоча у судовому засіданні зазначив, що 13.12.2023. Не дивлячись на різні дати, останній день на оскарження ухвали слідчого судді для нього - 18.12.2023. ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного 18.12.2023 о 23 год 52 хв направляв апеляційну скаргу до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, але повідомлення не було доставлене через неправильно вказану адресу електронної пошти. 20.12.2023 до суду апеляційної інстанції надійшла апеляційна скарга захисника ОСОБА_8, тобто після закінчення строку апеляційного оскарження.
Відповідно до ч.1 ст.117, п.4 ч.3 ст.399 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи знайде підстави для його поновлення.
А відтак, оскільки помилка у зазначенні електронної адреси суду не може позбавити підозрюваного права на доступ до правосуддя, колегія суддів вважає поважною причину пропуску строку на оскарження, тому строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді слід поновити.
У цьому провадженні встановлено такі обставини.
Детективами Національного антикорупційного бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52018000000001172 від 29.11.2018, зокрема, за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.255, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.2, 3 ст.212, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.2 ст.364, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.1 ст.366 КК України.
За версією слідства, не пізніше жовтня 2017 року, більш точний час не встановлений, ОСОБА_6, діючи з метою особистого збагачення, маючи широке коло знайомств серед службових осіб митних та правоохоронних органів, досвід правоохоронної діяльності у сфері протидії митним правопорушенням, митно-брокерської та зовнішньо-економічної діяльності, адже фактично володів та управляв ПП «СІА-БРОК», яке займалося наданням митно-брокерських послуг, вирішив займатися протиправною діяльністю, яка полягала у наданні послуг суб`єктам господарської діяльності, що займалися продажом імпортованих товарів із країн Європейського Союзу на території України з незаконної мінімізації митних платежів при здійсненні їх імпорту, тобто у незаконному ввезенні на митну територію України через державний кордон у міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Ягодин» товарів без належної сплати митних платежів, які підлягали сплаті до Державного бюджету України, усвідомлюючи при цьому невідворотність настання шкоди (матеріальних збитків) державним інтересам.
ОСОБА_6 розробив план вчинення низки злочинів, а саме умисного ухилення від сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), зловживання службовим становищем, службових підроблень. Разом із тим, усвідомлюючи, що самостійно реалізувати свій злочинний умисел він не в змозі, оскільки для його реалізації необхідна участь низки осіб, які б злагоджено діяли з розподілом функцій та постійною координацією через підтримання комунікації з ним та між собою - не пізніше жовтня 2017 року (точніший час слідством не встановлено) вирішив створити, очолити й керувати стійким ієрархічним об`єднанням низки осіб, кількістю більше п`яти, об`єднаних метою вчинення злочинів, з єдиним планом, розподілом функцій між учасниками об`єднання, спрямованих на досягнення цього плану.
Так, протягом березня 2018 року - січня 2019 року в результаті виконання злочинного плану ОСОБА_6 членами злочинної організації за схемою ввезення комерційних товарів за допомогою вантажних фургонів без сплати митних платежів було вчинено 49 кримінальних правопорушень, передбачених ч.2, 3 ст.212 КК України, тобто умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчиненого особою, яка зобов`язана їх сплачувати, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів у значних, великих та особливо великих розмірах, вчинених за попередньою змовою групою осіб, у складі злочинної організації, що призвело до фактичного ненадходження до Державного бюджету України коштів у загальній сумі 221 215 877,08 грн.
Протягом лютого-травня 2019 року в результаті виконання злочинного плану ОСОБА_6 членами злочинної організації за схемою ввезення комерційних товарів за допомогою вантажних автомобілів з причепами, при якій здійснювалося декларування так званих «товарів прикриття», митна вартість яких значно менша ніж митна вартість фактично імпортованих товарів, було вчинено 19 кримінальних правопорушень, передбачених ч.2, 3 ст.212 КК України, тобто умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), що входять у систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчиненого особою, яка зобов`язана їх сплачувати, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів у значних, великих та особливо великих розмірах, вчинених за попередньою змовою групою осіб, в складі злочинної організації, що призвело до фактичного ненадходження до Державного бюджету України коштів у загальній сумі 239 818 795,65 грн.
За організації ОСОБА_6 та пособництва інших членів злочинної організації з метою реалізації схеми ввезення комерційних товарів за допомогою вантажних автомобілів із причепами, при якій здійснювалося декларування так званих «товарів прикриття», митна вартість яких значно менша, ніж митна вартість фактично імпортованих товарів, вчинено 18 тяжких кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364 КК України, а саме зловживання владою та службовим становищем, тобто умисне з метою одержання неправомірної вигоди для себе та іншої особи, використання службовою особою влади або службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки, та 18 кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.366 КК України, а саме складання службовими особами завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.
Всього, внаслідок вчинення усіх вищезазначених кримінальних правопорушень, Державному бюджету України було завдано матеріальної шкоди в загальному розмірі 475 093 200,87 грн.
15.11.2023 до слідчого судді Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання прокурора САП про арешт майна, у тому числі того, що належить підозрюваному на праві спільної сумісної власності подружжя із ОСОБА_9 .
Постановляючи оскаржувану ухвалу, слідчий суддя прийшов до висновків, що: зважаючи на обґрунтованість підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що є підставою для застосування арешту майна, враховуючи кваліфікацію кримінального правопорушення (ч.3 ст.212 КК України) та необхідність забезпечення конфіскації майна, як виду покарання, яке може бути призначене ОСОБА_6 судом, існування ризику відчуження майна, застосування арешту майна відповідає принципу розумності, є співрозмірним завданням кримінального провадження відповідно до ст.2 КПК України та не створюватиме негативних наслідків для третіх осіб; оскільки поділ майна подружжя в порядку, передбаченому ст.367 ЦК України, не проводився та частки у ньому згідно зі ст.364 ЦК України в натурі не виділялись (докази іншого у матеріалах клопотання відсутні), необхідно застосувати до зареєстрованого на праві власності за ОСОБА_9 майна принцип пропорційності та накласти арешт на частину майна ОСОБА_6 у спільній сумісній власності подружжя із ОСОБА_9 ; накладення арешту на вищезазначене майно не є позбавленням права власності, а лише - тимчасовим обмеженням, яке полягає у тимчасовій забороні відчужувати майно, без встановлення заборони розпорядження та користування ним, що за своєю суттю є найменш обтяжливим способом арешту майна, який не призведе до суттєвих наслідків, що можуть позначитися на інтересах власника майна, третіх осіб; прокурором на виконання ч.11 ст.170 КПК України не зазначено щодо існування обставин, які свідчать про те, що незастосування заборони розпорядження вказаним майном призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі такого майна.
Вказані висновки слідчого судді відповідають положенням закону та встановленим обставинам.
У ч.1 ст.404 КПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. А тому оскаржувана ухвала переглядається в межах апеляційної скарги захисника.
Згідно з абз.1 ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
Пунктами 1, 3, 5, 6 ч.2 ст.173 КПК України визначено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п.3, 4 ч.2 ст.170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно із ч.5 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Слідчим суддею встановлено, що ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.255, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.2, 3 ст.212, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.2 ст.364, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.1 ст.366 КК України.
Згідно зі ст.12 КК України злочин, визначений ч.1 ст.255 КК України, є особливо тяжким, ч.2, 3 ст.212, ч.2 ст.364 КК України - тяжкими, ч.1 ст.366 КК України - нетяжким.
Санкція ч.3 ст.212 КК України передбачає покарання у виді штрафу від п`ятнадцяти тисяч до двадцяти п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.
Відповідно до ч.1 ст.59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.
Витягом із Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 09.11.2023 стверджується, що ОСОБА_6 із 02.09.2000 перебуває у шлюбі з ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) (т.1 а.п.367-369).
Згідно з відомостями, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, у власності ОСОБА_9 із 29.11.2013 знаходиться індивідуальний дачний будинок загальною площею 153,7 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 226743707250), за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.п.371-372).
Спільна сумісна власність - це вид спільної власності, при якому частки співвласників не визначені (ст.355, 368 ЦК України).
Згідно зі ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Положеннями ч.1 ст.71 СК України встановлено, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Враховуючи вищевказані положення закону, а також те, що ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, санкція якого передбачає покарання у виді конфіскації майна, індивідуальний дачний будинок набутий ОСОБА_6 та ОСОБА_9 у шлюбі, дані щодо поділу майна подружжя в порядку, передбаченому ст.367 ЦК України, у матеріалах клопотання відсутні, слідчий суддя на підставі наявних доказів дійшов до правильного висновку, що на індивідуальний дачний будинок поширюється режим спільної сумісної власності подружжя, а тому на нього можливо накласти арешт на підставі п.3 ч.2 ст.170 КПК України.
Разом із тим, орган досудового розслідування та слідчий суддя не мали в розпорядженні відомостей про те, що 02.07.2020 між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 укладено шлюбний договір, у силу положень п.5.5 якого індивідуальний дачний будинок є особистою приватною власністю ОСОБА_9 .
Відповідно до ч.7 ст.173 КПК України підозрюваний, обвинувачений, треті особи мають право на захисника, право оскаржити судове рішення щодо арешту майна.
Із доводів апеляційної скарги захисника підозрюваного ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 слідує, що підставою оскарження ухвали про накладення арешту є відсутність права власності у ОСОБА_6 на індивідуальний дачний будинок, оскільки такий є особистою приватною власністю ОСОБА_9 .
Однак, власником майна - ОСОБА_9 апеляційна скарга не подавалась і повноважень на представництво останньої адвокатом ОСОБА_8 суду не надано.
Згідно з положеннями ч.1 ст.174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Разом із тим, до апеляційної скарги не долучено доказів про вчинення дій власником майна - ОСОБА_9, направлених на скасування арешту.
Таким чином, оскільки положеннями КПК України встановлено порядок захисту прав власника майна та не передбачено можливості здійснення такого без волевиявлення останнього, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування ухвали слідчого судді.
Частиною 3 ст.407 КПК України визначено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та скасування ухвали слідчого судді, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись ст.404, 405, 418, 419, 422, 424, 532 КПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Клопотання захисника підозрюваного ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 задовольнити та поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17 листопада 2023 року.
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17 листопада 2023 року - без змін.
Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4