- Головуючий суддя (АП ВАКС): Семенников О.Ю.
справа № 991/10582/23
провадження №11-сс/991/40/24
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2024 року м.Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4,
підозрюваного ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
прокурора ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 05 грудня 2023 року про застосування до підозрюваного ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №52023000000000547 від 02 листопада 2023 року,
ВСТАНОВИЛА:
Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 05 грудня 2023 року частково задоволено клопотання сторони обвинувачення та застосовано до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 03 лютого 2024 року з визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 4 000 000 (чотири мільйони) грн. з покладенням на підозрюваного відповідних процесуальних обов`язків.
При ухваленні судового рішення слідчий суддядійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення підозрюваним кримінального правопорушення за викладених у клопотанні обставин таризиків кримінального провадження, передбачених ст.177 КПК, а саме: переховування від органів досудового розслідування та/або суду, знищення, приховування або спотворення документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконного впливу на свідків, інших підозрюваних у кримінальному провадженні та вчинення іншого кримінального правопорушення, підстав для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням застави у розмірі, який перевищує триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та складає 4 000 000 грн., оскільки саме такий розмір застави зможе забезпечити виконання ОСОБА_5 покладених на нього обов`язків, проте застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам буде недостатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, підозрюваний ОСОБА_5 звернувся з апеляційною скаргою, за вимогами якої просив скасувати ухвалу слідчого судді від 05 грудня 2023 року та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно нього.
В обґрунтування апеляційної скарги особа наводила наступні доводи.
В порушення вимог ст.196, 197 КПК ухвалою слідчого судді про обрання відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначено строк застосування запобіжного заходу, який виходить за межі строку досудового розслідування, оскільки зазначеним рішення суду визначено строк тримання під вартою ОСОБА_5 «до 03 лютого 2023 року включно», в той час як строк досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні спливає 30 січня 2024 року.
Матеріали провадження містять в собі витяг з ЄРДР, сформований 01 грудня 2023 року, разом із цим, при врученні ОСОБА_5 клопотання до Вищої ради правосуддя щодо надання дозволу на застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, йому надавався сформований 30 листопада 2023 року витяг з ЄРДР. Обидва зазначені документи містять відомості щодо кримінального провадження №52023000000000547, в якому вручено повідомлення про підозру. Наводячи власний аналіз відомостей, відображених у зазначених витягах, ОСОБА_5 переконаний в тому, що від початку досудового розслідування орган досудового розслідування вже станом на 02 листопада 2023 року, розпочинаючи досудове розслідування, визначив, що «судді Київського апеляційного суду організованою групою одержали неправомірну вигоду», хоча фактична передача зазначеної суму нібито мала місце лише 28 листопада 2023 року.
Виходячи з логіки детективів НАБУ та прокурорів САП, неправомірна вигода була отримана колегією суддів вже після ухвалення певного рішення, відтак хибним є ствердження сторони обвинувачення про те, що суддями Київського апеляційного суду було отримано неправомірну вигоду «за ухвалення рішення про скасування арешту, накладеного у судовій справі №757/27289/23-к», натомість цілком логічним є припущення, що під контролем співробітників НАБУ особа під псевдонімом « ОСОБА_8 » мала вручити ОСОБА_9 ідентифіковані грошові кошти незалежно від того, яке рішення ухвалить колегія суддів. Отже, такі дії, проведені детективами НАБУ за участю « ОСОБА_8 », більше схожі на імітацію злочину, а не контроль за його вчиненням.
Як зазначено у матеріалах кримінального провадження, «передача» неправомірної винагороди мала місце 28 листопада 2023 року, а тому 29 листопада 2023 року ніякої правової підстави для проведення «невідкладних обшуків» уповноважені особи НАБУ не мали, оскільки підстави для проведення обшуку невідкладно (до постановлення ухвали слідчого судді) чітко визначені у ч.3 ст.233 КПК. На підтвердження обґрунтованості підозри до матеріалів клопотання долучено протокол невідкладного обшуку який проведено незаконно, а тому вказаний доказ здобутий із порушенням конституційних прав і свобод ОСОБА_5 та як наслідок є недопустимим доказом у кримінальному провадженні в контексті вимог, визначених ст.87 КПК, відтак, вилучені під час цього обшуку предмети та речі не можуть бути доказами у суді.
Слідчим суддею не взято до уваги доводи сторони захисту щодо неналежного повідомлення ОСОБА_5 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки до повідомлення про підозру включено додаткові відомості щодо доручення вручення повідомлення про підозру уповноваженим особам органу процесуального керівництва.
Також в апеляційній скарзі містяться доводи на спростування висновків слідчого судді в частині наявності передбачених ст.177 КПК ризиків, якими сторона обвинувачення обґрунтовувала необхідність застосування запобіжного заходу, щодо непомірності визначеного розміру застави та можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу, що полягають в наступному.
22 грудня 2023 року ОСОБА_5 звернувся із відповідною заявою до відповідного управління Державної міграційної служби та передав на відповідальне зберігання уповноваженим особам цього підрозділу ДМС свій закордонний паспорт.
До моменту обрання запобіжного заходу 05 грудня 2023 року ОСОБА_5 мав у своєму розпорядженні паспорт громадянина України для виїзду за кордон з реальною можливістю переховуватись від органу досудового розслідування та суду, але нею не скористався, не змінив місця проживання та не переховувався, з`являвся за викликом до детективів НАБУ для участі у процесуальних діях. Особа має міцні соціальні зв`язки, значну кількість та тривалість виїздів за межі України, ще до обрання відносно нього запобіжного заходу ОСОБА_5 своєю письмовою заявою, спрямованою до НАБУ, заявив про бажання передати на відповідальне зберігання наявного у нього паспорту громадянина України для виїзду за кордон. Вищевказане спростовує ризик переховування від органу досудового розслідування та суду.
Наявність ризику спотворити або знищити документи є досить абстрактною, адже під час досудового розслідування зазначеного кримінального провадження вже були вилучені всі документи, які на думку детективів НАБУ мають відношення до розгляду колегією суддів Київського апеляційного суду апеляційної скарги на рішення слідчого судді у справі №757/27289/23-к, так і відомості, що стосуються внесення даних щодо результатів розгляду цієї справи до електронних баз даних. Органом досудового розслідування вже виявленні та вилучені всі можливі речі, предмети, чорнові записи, засоби зв`язку, про необхідність відшукання та збереження яких зазначається у клопотанні. Виходячи зі змісту поданого до суду клопотання та позиції прокурора в судовому засіданні слідує, що оригінал судової справи №757/27289/23-к не був вилучений з приміщення суду виключно з метою створення існування ризику його знищення.Крім того ОСОБА_5 не має можливості втрутитись в роботу системи документообігу суду, в тому числі знищити документи без можливості їх відновлення, оскільки будь-які операції «користувача» зберігаються в системі та можуть бути відтворенні.
Також підозрюваний не погоджується з висновками слідчого судді щодо наявності ризику незаконного впливу на свідків, іншого підозрюваного у цьому кримінальному провадженні. Усі підозрювані у даному кримінальному провадженні професійні судді, які мають чималий стаж суддівської роботи, тому твердження можливого здійснення впливу на будь-кого з них з метою покращення свого становища, є просто абсурдною, до того ж, у кожного із підозрюваних у цьому кримінальному провадженні своя процесуальна позиція. Обмежити спілкування підозрюваного з іншими учасниками кримінального процесу можна й у інший спосіб, не позбавляючи його свободи, достатнім буде покладення процесуального обов`язку із забороною у спілкуванні з певними особами, зокрема іншими підозрюваними та свідками. Крім цього, враховуючи положення ст.225 КПК, ніщо не заважає стороні обвинувачення звернутись до суду із клопотанням про допит основних свідків у кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування слідчим суддею, тим самим виключивши можливість зміни показів тим чи іншим свідком. В разі наявності відомостей про те, що на свідків чи інших учасників кримінального процесу здійснюється незаконний вплив, до таких осіб можуть бути застосовані заходи передбачені Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві».
Обґрунтовуючи наявність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, слідчий суддя знову ж таки послався на протоколи проведення НСРД, якими зокрема зафіксовано розмову між ОСОБА_5 та ОСОБА_10, однак про сумнівну належність цих доказів вже зазначалось стороною захисту, в тому числі щодо обставин їх отримання. Відеозаписи розмов, які ніби відображені у протоколах цих НСРД, не були долучені до клопотання про обрання запобіжного заходу і в судовому засіданні не переглядались.Отже, в контексті вимог ст.87 КПК такі докази не можуть бути допустимими.Ані у поданому до суду клопотанні, ні безпосередньо в судовому засіданні прокурором не зазначено жодних даних про те, що існують відомості про готування підозрюваним вчинення іншого правопорушення.
Визначаючи розмір застави, який з урахуванням майнового стану є непомірним для ОСОБА_5, слідчим суддею не взято до уваги, що особа має міцні соціальні зв`язки, одружений, має двох повнолітніх дітей, які зареєстровані та фактично проживають з ним за однією адресою, не судимий, раніше правопорушень не вчиняв, має бездоганну репутацію за місцем своєї роботи, постійно працює над власним самовдосконаленням, про що свідчать вручені грамоти та отримані сертифікати про підвищення професійного рівня.
Окрім вказаного, суд в своєму рішенні про обрання запобіжного заходу виключає можливість застосування відносно нього більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного із перебуванням під вартою.
Виходячи з вищенаведеного, сторона захисту вважає, що судом безпідставно застосований відносно підозрюваного ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки стороною обвинувачення не було наведено жодного об`єктивного доводу щодо наявності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Разом з цим, зважаючи на необхідність дотримання цілей кримінального провадження, принципів публічності, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з метою забезпечення виконання підозрюваним, покладених на нього процесуальних обов`язків, у зв`язку з тим, що зібрані в кримінальному провадженні докази вказують на ймовірну причетність підозрюваного до події злочину, з урахуванням відсутності передбачених ст.177 КПК ризиків, сторона захисту вважає, що застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту з покладанням на нього визначених положеннями ст.194 КПК обов`язків в повній мірі буде достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою підозрюваний вважає невиправданим, оскільки не мав і не має намірів та мотивації переховуватись від суду.
Також до апеляційної скарги додано клопотання про поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження.
Позиції учасників судового провадження.
Підозрюваний ОСОБА_5 та його захисник в судовому засіданні підтримали подану апеляційну скаргу та просили задовольнити її у повному обсязі з зазначених у ній підстав.
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника без задоволення.
Мотиви та висновки суду.
Згідно з положеннями п.3 ч.2 ст.395 КПК апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на ухвалу слідчого судді протягом п`яти днів з дня її оголошення.
У випадку, коли слідчий суддя з посиланням на ч.2 ст.376 КПК постановив ухвалу та оголосив її резолютивну частину, а повний текст ухвали оголосив в інший день, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з дня оголошення резолютивної частини ухвали (постанова ОП ККС ВС від 27 травня 2019 року у справі №461/1434/18, провадження №51-6470кмо18).
Пропущений із поважних причин строк апеляційного оскарження має бути поновлений, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи знайде підстави для його поновлення (ч.1 ст.117, п.4 ч.3 ст.399 КПК).
Під поважними причинами пропуску процесуального строку слід розуміти неможливість особи подати апеляційну скаргу у визначений законом строк у зв`язку з такими обставинами, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, пов`язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк.
У випадку необізнаності у заінтересованих осіб із мотивами прийнятого слідчим суддею рішення, вказане за їх клопотанням може бути визнано поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та підставою для його поновлення в порядку, передбаченому ч.1 ст.117 КПК (постанова ОП ККС ВС від 27 травня 2019 року у справі №461/1434/18, провадження №51-6470кмо18).
Резолютивну частину оскаржуваної ухвали проголошено 05 грудня 2023 року, апеляційну скаргу на зазначену ухвалу подано 23 грудня 2023 року, тобто з пропуском строку апеляційного оскарження, оскільки останнім днем оскарження, враховуючи вихідні дні, є 11 грудня 2023 року. Як зазначено в апеляційній скарзі, ОСОБА_5, який перебував під вартою, отримав повний текст оскаржуваної ухвали 19 грудня 2023 року, що завадило йому вчасно звернутись з апеляційною скаргою, доказів іншого матеріали провадження не містять та учасниками провадження не надано.
Необізнаність з мотивами, викладеними в повному тексті ухвали, необхідність їх належного аналізу для обґрунтованого оскарження вищевказаного судового рішення, свідчить про наявність обставини, яка об`єктивно перешкоджала особі реалізувати своє право на апеляційне оскарження в межах визначеного процесуального строку та ускладнила можливість своєчасного звернення з апеляційною скаргою. Тому, враховуючи наявність поважної причини пропуску строку на оскарження, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити клопотання ОСОБА_5 та поновити підозрюваному строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Одним з методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст.131 КПК, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.
Згідно з ч.1 ст.177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу відповідно до ч.2 ст.177 КПК є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосовування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
За вимогами ч.1 ст.194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності зазначених у статті 177 КПК ризиків, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі, передбачені ст.178 КПК.
Заслухавши суддю-доповідача щодо суті ухвали слідчого судді та поданої апеляційної скарги, вислухавши позицію підозрюваного та його захисника, заперечення прокурора, дослідивши матеріали, які надійшли від слідчого судді, перевіривши доводи та обґрунтування апеляційної скарги, колегією суддів встановлено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу до підозрюваного слідчий суддя у повному обсязі належним чином дотримався вищевказаних вимог кримінального процесуального закону.
Так, з наданих суду матеріалів провадження вбачається, що наведені у клопотанні детектива підстави для застосування до підозрюваного запобіжного заходу слідчим суддею при розгляді клопотання належним чином перевірялись, при цьому у судовому засіданні заслухані доводи сторони обвинувачення, заперечення сторони захисту, досліджені письмові матеріали клопотання детектива та надані стороною захисту відомості, які характеризують ОСОБА_5 та його майновий стан, з`ясовані всі необхідні обставини, що повинні бути встановлені при вирішенні питання щодо застосування запобіжного заходу.
На виконання вимог ст.178 КПК слідчим суддею врахована вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення, в якому підозрюється особа, відомості про нього в їх сукупності з урахуванням сімейного та матеріального стану, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, обставини його вчинення за пред`явленим повідомленням про підозру.
При вирішенні питання щодо встановлення наявності обґрунтованої підозри предметом перевірки слідчого судді є не лише питання дотримання процесуального порядку вручення повідомлення про підозру, а й питання дотримання стандарту доказування «обґрунтована підозра» у вчиненні кримінального правопорушення, зважаючи при цьому на рівень обмеження прав, свобод та інтересів особи внаслідок повідомлення її про підозру та строк здійснення досудового розслідування.
При цьому, поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (ч.5 ст.9 КПК), відповідно до якої (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. The United Kingdom) від 30 серпня 1990 року, §32) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення в справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04, §175).
Разом з цим стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи. Отже, на стадії досудового розслідування суд, оцінюючи обґрунтованість підозри, не повинен пред`являти до наданих доказів таких же високих вимог як при формулюванні остаточного обвинувачення при направленні справи до суду.
Відтак, слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості саме для встановлення вини чи її відсутності у особи у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї запобіжного заходу.
Як вбачається з матеріалів провадження, висновок слідчого судді про обґрунтованість підозри щодо ОСОБА_5, підтверджується дослідженими фактичними даними, які містяться у таких документах:
- копії Постанови Верховної Ради України від 02 березня 2000 року щодо обрання ОСОБА_5 суддею військового суду Західного регіону;
- копії Указу Президента України «Про переведення суддів» від 28 вересня 2018 року, згідно з яким суддю апеляційного суду м.Києва ОСОБА_5 переведено на роботу на посаді судді Київського апеляційного суду;
- копії протоколу огляду від 30 листопада 2023 року, згідно з яким оглянуто судову справу 757/27289/23-к та встановлено перебіг її розгляду;
- копії протоколу від 30 листопада 2023 року за результатами НСРД - аудіо-, відеоконтроль особи відносно ОСОБА_9, у якому зафіксовано обставини поміщення ОСОБА_9 у його службовому кабінеті одержаної неправомірної вигоди від особи, яка діє в інтересах апелянтів у судовій справі №757/27289/23-к, до подарункового пакування для алкогольного напою та в подальшому переміщення вказаної коробки у сумку, з якою останній покинув кабінет;
- копії протоколу від 30 листопада 2023 року за результатами НСРД - аудіо-, відеоконтроль особи відносно ОСОБА_5, у якому зафіксовано спілкування ймовірних фігурантів провадження, а також відомості щодо стверджуваної передачі предмета неправомірної вигоди (т.2 а.с.226-253), а саме:
1) 13 листопада 2023 року ОСОБА_5 та ОСОБА_9 погоджують одержання колегією суддів, яка здійснює розгляд справи №757/27289/23-к, неправомірної вигоди від особи, яка діє в інтересах апелянтів у судовій справі (ПрАТ «Авіакомпанія Константа») в розмірі 25 тисяч доларів США;
2) 15 листопада 2023 року ОСОБА_5 та ОСОБА_9 обговорюють справу №757/27289/23-к, її відкладення на два тижні;
3) 16 листопада 2023 року ОСОБА_5 розповідає ОСОБА_11, що до нього підходили по справі ПрАТ «Авіакомпанія Константа» та просили скасувати арешт;
4) 23 листопада 2023 року ОСОБА_5 обговорює з ОСОБА_10 справу №757/27289/23-к (провадження 11-с/824/5758/2023), повідомляє останньому, що з приводу вказаної справи до нього підходив ОСОБА_9 та повідомляв про суму за скасування арешту в розмірі 25 000 доларів США, тоді як ОСОБА_10 повідомив, що йому пропонували за це питання 15 000 доларів США;
5) 27 листопада 2023 року ОСОБА_5 отримує від ОСОБА_9 підтвердження, що нічого не змінилось з приводу домовленості про скасування арешту з майна - 2-ох літаків;
6) 28 листопада 2023 року ОСОБА_9 приносить ОСОБА_5 паперовий пакет, в якому коробка з-під алкогольного напою (віскі) з імовірною неправомірною вигодою всередині в розмірі 25 000 доларів США, після чого ввечері після 20 години ОСОБА_5 виходить з кабінету з предметом неправомірної вигоди;
7) 29 листопада 2023 року ОСОБА_5 у своєму кабінеті передає ОСОБА_10 та ОСОБА_11 їхні частки імовірної неправомірної вигоди у конверті з рекламою інтернету та в упакуванні від кави;
- копії протоколу від 29 листопада 2023 року за результатами НСРД - аудіо-, відеоконтроль особи відносно ОСОБА_9, згідно з яким зафіксовано спілкування останнього з ОСОБА_12, яке відбувалося 27 листопада 2023 року, та яке може вказувати на те, що ОСОБА_9 підтвердив те, що апеляційна скарга по ПрАТ «Авіакомпанія Константа» буде задоволена в повному обсязі відповідно до попередньої домовленості - передачі неправомірної вигоди в розмірі 35 000 доларів США - 5 000 доларів США частка ОСОБА_9, інші 30 000 доларів США - колегії суддів, а також передачу ОСОБА_12 . 28 листопада 2023 року ОСОБА_9 обумовлену суму неправомірної вигоди;
- копії протоколу огляду грошових коштів від 27 листопада 2023 року, згідно з яким оглянуто та вручено ОСОБА_12 кошти у сумі 35 000 доларів США;
- копії протоколу обшуку автомобіля SSANG YONG KORANDO, д.н.з. НОМЕР_1 від 29 листопада 2023 року, згідно з яким під час проведення вказаного обшуку виявлено та вилучено кошти в сумі 8 300 доларів США в упаковці з-під кави, які за версією органу досудового розслідування ймовірно є обміняною частиною неправомірної вигоди, одержаної ОСОБА_11 від ОСОБА_5 ;
- копії протоколу обшуку від 29 листопада 2023 року, проведеного за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1, під час якого виявлено та вилучено кошти в сумі 24 800 доларів США, які ймовірно є частиною неправомірної вигоди, одержаної ОСОБА_5 від ОСОБА_9 ;
- копії протоколу обшуку автомобіля BMW, д.н.з. НОМЕР_2 від 29 листопада 2023 року, згідно з яким під час проведення вказаного обшуку було виявлено та вилучено кошти в сумі 8 300 доларів США у рекламному проспекті «Твій оператор зв`язку КАНКОМ волокно-оптична мережа», які за версією органу досудового розслідування ймовірно є обміняною частиною неправомірної вигоди, одержаної ОСОБА_10 від ОСОБА_5 ;
- копії протоколу обшуку від 29 листопада 2023 року, проведеного за місцем проживання ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_2, під час якого виявлено та вилучено кошти в сумі 10000 доларів США, які є частиною неправомірної вигоди, одержаної ОСОБА_9 .
На переконання колегії суддів зазначені докази спростовують доводи сторони захисту про відсутність у доданих до клопотання копій матеріалів кримінального провадження жодного документу, в якому б було зазначено хто, коли, за яких обставин і кому висловив вимогу про передачу неправомірної вигоди, за ухвалення якого саме рішення вимагалась неправомірна вигода тощо.
Погоджуючись в цілому з тим, що зібрані в кримінальному провадженні докази вказують на ймовірну причетність ОСОБА_5 до події злочину, сторона захисту як в апеляційній скарзі, так і під час її розгляду зауважувала на їх недопустимості.
Суд відхиляє аргументи захисту щодо недопустимості доказів, на підставі яких слідчим суддею становлено доведеність стороною обвинувачення наявності обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, з огляду на наступне.
Положеннями статті 86 КПК визначено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Вимогами абз.6 ч.3 ст.184 КПК встановлено необхідність надання до клопотання про застосування запобіжних заходів зокрема копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання. Тобто на сторону обвинувачення покладено обов`язок надати документи та матеріали кримінального провадження в тому обсязі, який, на її переконання є необхідним і достатнім для підтвердження викладених у клопотанні доводів, що мають значення для вирішення питання про застосування запобіжного заходу.
Згідно з ч.1 ст.87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, зокрема, докази, що були отримані шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
У разі визнання доказів недопустимими суд має вмотивувати свої висновки про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначивши, які саме й чиї права і свободи було порушено і в чому це виражалося (постанова ВП ВС від 31 серпня 2022 року у справі №756/10060/17, провадження №13-3кс22).
Не погоджуючись з доводами сторони захисту щодо безпідставності проведених невідкладних обшуків, колегія суддів зауважує, що під час кримінального процесу вживаються всі можливі заходи для того, щоб речові докази не зазнали будь-якого впливу, особливо з боку зацікавлених осіб. Ці заходи включають несподівані обшуки, невідкладне фіксування доказів під час огляду місця події, детальні правила збереження речових доказів і навіть тримання особи під вартою для перешкоджання впливу на докази. Більше того, закон навіть передбачає кримінальну відповідальність за приховування слідів злочину. Мету убезпечення речових доказів від впливу особи має й поверхневий огляд особи негайно після її затримання (постанова ККС ВС від 04 травня 2023 року у справі №750/8641/20).
Невідкладність проведення обшуків була предметом судового контролю, адже згідно з ухвалами слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04 грудня 2023 року подані в порядку ч.3 ст.233 КПК клопотання заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_13 задоволені частково, надано дозволи на проведення обшуків квартири, яка перебуває у користуванні ОСОБА_5, а також його службового кабінету.
Також колегія суддів вважає, що з наявних матеріалів на даному етапі не вбачається очевидних ознак провокації при проведенні НСРД, на яку посилалась сторона захисту, цим аргументам має надаватись оцінка під час судового провадження на підставі дослідження всіх наявних матеріалів кримінального провадження.
Відхиляючи доводи захисника щодо недопустимості долучених до клопотання доказів як отриманих без достатніх правових підстав для проведення невідкладних обшуків та НСРД, суд виходить з того, що оцінка доказів з точки зору їх допустимості є заключним етапом доказування та здійснюється судом за наслідком розгляду справи по суті. На стадії досудового розслідування визнання доказів слідчим суддею, судом недопустимими можливо лише у випадках, коли такі докази отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини, а їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого розслідування чи судового розгляду або шляхом надання додаткових матеріалів, які вже є у розпорядженні сторони кримінального провадження. Тобто, висновок про недопустимість відповідного доказу є категоричним навіть із врахуванням відповідних особливостей стадії досудового розслідування. Суд на стадії досудового розслідування може визнати недопустимими лише очевидно недопустимі докази, порушення збирання яких не може бути спростоване будь-якими іншими матеріалами. Однак, доводи сторони захисту не свідчать про очевидну і категоричну недопустимість доказів, здобутих при проведенні обшуків та НСРД, так само як і безпідставність їх проведення, а тому остаточну оцінку зібраним у кримінальному провадженні доказам і, за наявності правових підстав, визнання їх недопустимими може бути здійснено під час або за наслідками розгляду кримінального провадження по суті.
Відносно доводів скарги щодо імітації злочину з боку правоохоронних органів слід зазначити, що фактична й правова підстава та види форм контролю за вчиненням злочину із застереженням, коли їх неможливо проводити, а також перелік критеріїв, дотримання яких є обов`язковим під час підготовки та проведення такої НСРД, закріплено в ст.271 КПК. Зміст форм контролю за вчиненням злочину та процедура їх здійснення визначено в Інструкції про організацію проведення НСРД та використання їх результатів у кримінальному провадженні, відповідно до якої імітування обстановки злочину полягає в діях слідчого, уповноваженої особи з використанням імітаційних засобів, які створять у оточуючих уяву про вчинення реального злочину, з метою його запобігання та викриття відомої чи невідомої особи (осіб), яка планувала чи замовляла його вчинення (п.1.12.5 Інструкції). Виходячи з цього можна дійти висновку, що в основі імітування обстановки злочину лежить точне наслідування заздалегідь визначених уповноваженою особою дій для досягнення кінцевого результату й створення у невизначеного кола осіб, зокрема в особи, в діях якої наявний склад злочину, реальної уяви про дійсне настання кримінального правопорушення, тобто злочин в дійсності не вчиняється, а лише створюється уява про його вчинення.
Колегія суддів вважає, що з наявних матеріалів на даному етапі не вбачається очевидних ознак проведення НСРД - контроль за вчиненням злочину у формі імітування обстановки злочину, на яку посилалась сторона захисту, оскільки не повідомлено будь-яких доводів, які б свідчили про те, що ОСОБА_12 вчиняла дії, спрямовані на створення уяви у ОСОБА_9, інших фігурантів або невизначеного кола осіб про настання будь-якого кримінального правопорушення, як співучасниця, що його вчинила.
З урахуванням зазначеного, передбачених ст.ст.87-89 КПК підстав щодо визнання доданих до клопотання про застосування запобіжного заходу копій документів недопустимими доказами під час розгляду апеляційної скарги не встановлено, на стадії досудового розслідування зазначені стороною захисту доводи колегія суддів вважає передчасними.
Посилання сторони захисту на недоведеність того, що колегією суддів Київського апеляційного суду у складі ОСОБА_5, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 за результатами розгляду апеляційної скарги у судовій справі №757/27289/23-к в судовому засіданні від 27 листопада 2023 року ухвалено незаконне рішення, не виключає можливої наявності складу кримінального правопорушення за ст.368 КК, оскільки самі по собі дії судді з ухвалення законного або незаконного судового рішення знаходяться поза межами об`єктивної сторони цього злочину. При цьому, відповідно до змісту ст.368 КПК питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні та винуватості особи в його вчиненні вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Також колегія суддів не вбачає порушень КПК в тому, що доручення заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_13 про вручення повідомлення про підозру іншому прокурору міститься безпосередньо в тексті цього письмового повідомленні про підозру, доводи сторони захисту про неналежне повідомлення про підозру з цієї підстави не є переконливими.
За таких обставин, позиція сторони захисту та зазначені доводи не спростовують висновку слідчого судді про обґрунтованість підозри ОСОБА_5 .
Відтак, всупереч доводам апеляційної скарги, слідчий суддя, як вважає колегія суддів, дослідивши матеріали клопотання та долучені до нього документи, в тому числі розсекречені матеріали проведених НСРД, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, не вирішуючи питання про доведеність вини та остаточної кваліфікації дій підозрюваного, оцінюючи сукупність зібраних доказів лише щодо пред`явленої підозри з точки зору достатності та взаємозв`язку, прийшов до правомірного висновку про наявність у провадженні доказів, які на час розгляду клопотання свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, оскільки об`єктивно зв`язують його з ним, тобто підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний міг вчинити вищевказане кримінальне правопорушення за викладеними у повідомленні про підозру обставинами, тобто про те, що підозра на даному етапі є обґрунтованою.
Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо відсутності ризиків, можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу та непомірності визначеного розміру застави, суд зазначає наступне.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється (ч.1 ст.177 КПК).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити вищевказані дії (ч.2 ст.177 КПК).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч.1 ст.177 КПК, у цьому кримінальному провадженні щодо підозрюваного ОСОБА_5 .
Так, суд в межах доводів апеляційної скарги перевіряє висновки слідчого судді щодо наявності таких ризиків: переховування від органів досудового розслідування та суду; знищення, приховування або спотворення речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні; вчинення іншого кримінального правопорушення.
Суд погоджується із мотивами ухвали слідчого судді щодо встановлення зазначених ризиків перешкоджання кримінальному провадженню, в той же час стосовно доводів апеляційної скарги щодо їх необґрунтованості зазначає наступне.
Щодо наявності ризику того, що підозрюваний зможе переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду встановлено, що ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого корупційного злочину, передбаченого ч.3 ст.28, ч.4 ст.368 КК, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна, тобто існує ймовірність притягнення до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання. Отже, очікування можливого суворого вироку може мати значення при визначенні ризику переховування. При цьому, таке покарання може бути призначено без можливості застосування пільгових інститутів кримінального права. Співставлення можливих негативних для підозрюваного наслідків переховування у невизначеному майбутньому, із можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий корупційний злочин у найближчій перспективі робить цей ризик достатньо високим.
Наведена слідчим суддею обставина, з якою погоджується колегія суддів, особливо підвищує ризик переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду на перших етапах притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Зазначена обставина може свідчити про можливість особи переховуватися від органів досудового розслідування чи суду у поєднанні з тяжкістю можливого покарання. Це твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема позицією, викладеною у рішенні «Ілійков проти Болгарії» (Ilijkov v. Bulgaria) від 26 червня 2001 року, §80, 81, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, однак, тяжкість обвинувачень сама по собі не може бути виправданням тривалих періодів запобіжного ув`язнення.
Відтак, тяжкість можливо скоєного злочину не є єдиною визначальною умовою при встановленні цього ризику, проте разом з іншими обставинами повинна враховуватись слідчим суддею під час вирішення розгляду клопотання про обрання особі запобіжного заходу.
Слідчим суддею взято до уваги, що обіймаючи посаду судді Київського апеляційного суду та розглядаючи матеріали у кримінальних провадженнях ОСОБА_5 міг набути широке коло зв`язків серед службових осіб органів державної влади, правоохоронних органів, керівників підприємств, установ та організацій, які він може використати з метою переховування від органів досудового розслідування та/або суду, у тому числі шляхом залишення території України.
ОСОБА_5 має чинний паспорт громадянина України для виїзду за кордон, що розширює його можливості залишити територію України з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Також слідчим суддею враховано офіційні доходи ОСОБА_5, які починаючи з 2017 року склали близько 14 млн грн., отже майновий його стан є достатніми для фінансового забезпечення підозрюваного під час його можливого переховування.
На переконання колегії суддів зазначені обставини є передумовами та можливістю для втечі підозрюваного з метою ухилення від кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування та суду, про що обґрунтовано зазначив слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі.
Наведені вище фактичні дані цього кримінального провадження, особисті обставини підозрюваногота тяжкість можливого покарання в сукупності дають суду підстави дійти висновку про існування ризику переховування від органу досудового розслідування або/та суду, а тому слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку щодо існування на даному етапі кримінального провадження цього ризику.
Належна процесуальна поведінка підозрюваного, стійкі соціальні зв`язки, наявність в нього постійного місця роботи та позитивні характеристики, відсутність судимості в певній мірі зменшують існування цього ризику, проте не настільки, аби нівелювати його повністю.
При цьому, на переконання колегії суддів, доводи сторони захисту щодо передачі підозрюваним 22 грудня 2023 року на відповідальне зберігання уповноваженим особам підрозділу ДМС свого закордонного паспорту, не спростовують висновків слідчого судді про наявність ризику переховування та фактично вказують про виконання покладеного на підозрюваного оскаржуваною ухвалою обов`язку, у разі внесення застави, здати на зберігання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну. Можливе помилкове зазначення назви установи слідчим суддею не впливає на відповідні висновки.
Вказані обставини у своїй сукупності спростовують доводи сторони захисту щодо відсутності ризику переховування ОСОБА_5 .
При встановленні наявності ризику знищення, приховування або спотворення речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчим суддею враховано посаду, яку обіймає ОСОБА_5, завдяки чому він як особисто, так і через колег по роботі може знищити чи спотворити оригінали матеріалів судової справи №757/27289/23-к. Маючи доступ до спеціалізованої автоматизованої системи документообігу суду, ОСОБА_5 особисто або з допомогою працівників може спробувати спотворити або видалити важливі електронні документи, включаючи ті, які можуть допомогти визначити авторів електронних документів, рух документів, відправлення судових рішень в Єдиний реєстр судових рішень тощо.
Оскільки досудове розслідування триває і сторона обвинувачення не завершила збирання доказів у кримінальному провадженні, на даній початковій стадії існує ризик знищення, приховування або спотворення документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Доводи про те, що ОСОБА_5 не має можливості втрутитись в роботу системи документообігу суду, не спростовують вірогідності здійснення такого втручання через колег по роботі, а тому слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку щодо існування на даному етапі кримінального провадження зазначеного ризику.
В обґрунтування наявності ризику незаконного впливу на свідків, інших підозрюваних у цьому кримінальному провадженні слідчий суддя звернув увагу зокрема на те, що з метою уникнення кримінальної відповідальності ОСОБА_5 може впливати не лише на інших підозрюваних ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_10, консультувати їх, координувати з ними свою процесуальну поведінку, узгоджувати тактику і стратегію захисту, створювати альтернативну версію подій тощо, а й на інших працівників суду, яким відомі обставини розгляду справи №757/27289/23-к, учасників розгляду вказаного судового провадження та осіб, з якими підозрювані позапроцесуально спілкувалися з обставин розгляду та вирішення вказаної судової справи.
До того ж, при оцінці існування цього ризику слідчий суддя виходив із передбаченої КПК процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, відповідно до якої спочатку на стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч.1, 2 ст.23, ст.224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч.4 ст.95 КПК).
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Враховуючи наведене колегія суддів переконана в існуванні загрози того, що ОСОБА_5, не будучи обмеженим у вільному спілкуванні з вказаними особами, може здійснювати на них вплив з метою спонукання їх до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм можуть бути відомі щодо його можливої участі у вчиненні кримінального правопорушення для уникнення кримінальної відповідальності.
З цих підстав слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку про наявність на даному етапі кримінального провадження зазначеного ризику.
Посилання ОСОБА_5 на можливість звернення сторони обвинувачення до слідчого судді з клопотанням про допит свідків в порядку ст.225 КПК та проведення такого допиту не виключають вірогідності здійснення протиправного впливу з боку підозрюваного на інших підозрюваних у цьому кримінальному провадженні з метою схиляння до ненадання показів, або надання таких, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, з метою уникнення або пом`якшення кримінальної відповідальності.
В обґрунтування наявності ризику вчинення іншого кримінального правопорушення слідчий суддя взяв до уваги відомості, зафіксовані при проведенні НСРД, а саме розмови ОСОБА_10 з ОСОБА_5 щодо імовірного обговорення останніми можливості скасування арешту майна за неправомірну вигоду в цій же справі в іншому розмірі.
Проте, через розслідування лише одного факту імовірного отримання особою неправомірної вигоди колегія суддів не погоджується із вказаним мотивуванням слідчого судді, однак зазначає, що характер та зміст зафіксованої розмови з використанням обривків фраз, цифр без конкретизації, із застосовуванням завуальованих виразів «підходили люди» та інш. може свідчити про ймовірність відповідного спілкування між підозрюваними з приводу прийняття узгоджених рішень цими особами і раніше. Разом з цим, хоч ці обставини не є свідченням винуватості, проте в контексті зазначеного значно підвищують ймовірність вчинення підозрюваним інших кримінальних правопорушень.
Колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_5 щодо відсутності даних про готування ним вчинення іншого правопорушення, оскільки, як зазначалось раніше, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству, при цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Таким чином доводи, на які посилалась сторона захисту щодо необґрунтованості висновків слідчого судді в частині наявності ризиків, не спростовують високий ступінь ймовірності позапроцесуальних дій підозрюваного, того що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що сторона обвинувачення довела у судовому засіданні наявність достатніх підстав вважати, що існують передбачені ст.177 КПК ризики, на які вказували детектив та прокурор. Твердження сторони захисту в апеляційній скарзі про відсутність в матеріалах клопотання доказів на підтверджують наявності ризиків на цьому етапі досудового розслідування вказаних висновків слідчого судді не спростовують.
Всупереч доводам сторони захисту, при вирішенні питання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу, крім встановлених ризиків кримінального провадження, слідчий суддя на підставі наданих сторонами матеріалів надав належну оцінку в сукупності всім передбаченим ст.178 КПК обставинам, що враховуються при обранні запобіжного заходу, та дійшов обґрунтованого висновку, що такі відомості про особу підозрюваного не спростовують висновків про високу ймовірність перешкоджання кримінальному провадженню та необхідність застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Отже, перевіряючи обґрунтування слідчого судді щодо наявності передбачених ст.177 КПК ризиків, колегія суддів встановила належне та детальне обґрунтування наявності кожного з них в оскаржуваній ухвалі, зважаючи на тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушень, характер та ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5, фактичні обставини провадження та дані про особу підозрюваного, в тому числі про його сімейний та майновий стан, а також інші обставини, передбачені ст.178 КПК.
Не залишилась без оцінки суду і позиція сторони захисту щодо можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу.
На переконання слідчого судді застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання передбаченим статтею 177 КПК ризикам буде недостатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного з огляду на вагомі обставини, що доводять ризик переховування від органу досудового розслідування та суду, інші встановлені ризики.
Колегія суддів зазначає, що ймовірно вчинене ОСОБА_5 кримінальне правопорушення за ч.3 ст.28, ч.4 ст.368 КК, у якому він підозрюється, має високий ступінь суспільної небезпеки, за обставинами провадження встановлено наявність передбачених ч.1 ст.177 КПК ризиків, при цьому рішення суду за результатами розгляду питання щодо можливості застосування запобіжного заходу повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Оцінюючи можливість застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд апеляційної інстанції використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м`які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний при застосуванні до нього більш м`якого запобіжного заходу обов`язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов`язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена п.1-5 ч.1 ст.177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
При вирішенні цього питання суд виходить з того, що інші менш суворі запобіжні заходи не забезпечать належну процесуальну поведінку підозрюваного з огляду на обставини та тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, та встановлені ризики.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що на цьому етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного та зможе запобігти встановленим ризикам.
Суд також звертає увагу, що в цьому провадженні тримання під вартою підозрюваного не є для нього безальтернативним запобіжним заходом, адже передбачає в якості альтернативи заставу.
Так, відповідно до ч.4 ст.182 КПК розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Як встановлено вище, ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, а тому враховуючи положення п.3 ч.5 ст.182 КПК розмір застави щодо нього за загальним правилом мав би визначатися у межах від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Водночас, відповідно до ч.5 вказаної статті, у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється у вчиненні, зокрема, особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Колегія суддів погоджується із висновком, зазначеним в оскаржуваному рішенні, щодо виключності випадку, який обумовлюється обставинами, а також тяжкістю можливо вчиненого підозрюваним кримінального правопорушення, що потребує застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням застави у розмірі, який перевищує триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При визначенні розміру застави як альтернативного запобіжного заходу в розміри 4 000 000 грн. слідчим суддею прийнято до уваги вагомі обставини, що доводять ризик переховування підозрюваного від органу досудового розслідування та суду, характер кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5, а також високий майновий стан підозрюваного. Водночас, зазначений у клопотанні детектива розмір застави у розмірі майже 7 млн. грн. слідчий суддя визнав необґрунтовано завищеним, з огляду на непідтвердження частини ризиків, а саме перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
Таким чином слідчим суддею обґрунтовано визначено заставу, розмір якої, на думку колегії суддів, всупереч доводам апеляційної скарги та поясненням сторони захисту, не є завідомо непомірним для підозрюваного та зможе гарантувати належне виконання особою процесуальних обов`язків.
Не залишились без оцінки суду і позиція сторони захисту щодо неправильного обрахування та визначення строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме на 60 днів до 03 лютого 2024 року.
В обґрунтування зазначеного ОСОБА_5 посилався на те, що 30 листопада 2023 року ОСОБА_11 повідомлено про підозру у цьому кримінальному провадженні, а тому строк досудового розслідування у ньому спливає 30 січня 2024 року. Разом з цим, ОСОБА_5 вважає, що визначення слідчим суддею строку дії запобіжного заходу «до 03 лютого 2024 року включно» є порушенням вимог ст.197 КПК, відповідно до якої строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не може перевищувати 60 діб, і не може перевищувати строк досудового розслідування.
Колегія суддів критично ставиться до таких тверджень з огляду на ч.1 ст.197 КПК, відповідно до якої строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Обмеження строку тримання під вартою тривалістю досудового розслідування врегульовано положеннями ч.3 ст.197 КПК та на відміну від вирішуваного слідчим суддею питання, стосується випадків саме продовження строку тримання під вартою з огляду на тяжкість розслідуваних у кримінальному провадженні злочинів. При цьому суд звертає увагу, що із закінченням строку досудового розслідування дія запобіжного заходу має припинитися відповідно до рішення про закриття кримінального провадження (ст.283 КПК), у разі ж відкриття матеріалів досудового розслідування цей строк припиняє обраховуватися (ч.5 ст.219 КПК). З урахуванням викладеного, застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів з перевищенням строку досудового розслідування не може само по собі порушувати права підозрюваного.
З цих підстав колегія суддів не вбачає порушень КПК за наведеними доводами сторони захисту.
В апеляційній скарзі містяться також інші аргументи сторони захисту, які не потребують детального аналізу колегії суддів та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, ст.6 §1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод зобов`язує суди надавати підстави для винесення рішень, однак не передбачає детальної відповіді на кожний аргумент, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені. При цьому міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відтак, під час постановлення оскаржуваної ухвали слідчим суддею повністю дотримано вимоги кримінального процесуального закону, порушень норм КПК, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними в апеляційній скарзі та висловленими стороною захисту під час апеляційного розгляду, колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення.
Керуючись статтями 177, 178, 182, 183, 404, 405, 407, 409, 412, 532 КПК, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Клопотання ОСОБА_5 про поновлення строку апеляційного оскарження задовольнити.
Поновити строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 05 грудня 2023 року.
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 05 грудня 2023 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
_______________ _______________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3