Документ № 116608762

Справа № 991/4493/23

Провадження №11-кп/991/40/24

УХВАЛА

25 січня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

прокурора ОСОБА_5, ОСОБА_6,

захисника ОСОБА_7, ОСОБА_8,

обвинуваченого ОСОБА_9 (у режимі відеоконференції з ДУ «Київський слідчий ізолятор»),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України в межах кримінального провадження № 52017000000000717 від 25 жовтня 2017 року, на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 21.12.2023 про продовження строку тримання під вартою,

УСТАНОВИЛА:

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 21.12.2023 частково задоволено клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 та продовжено обвинуваченому ОСОБА_9 строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів, тобто до 12 лютого 2024 року. Одночасно з цим визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави розміром 37 258 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 100 000 472 грн, за умови внесення якої на обвинуваченого покладено процесуальні обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України. Оцінивши характер та тяжкість злочину, наявність ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд дійшов висновку про неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою з альтернативою внесення застави у вказаному вище розмірі задля забезпечення досягнення мети його застосування.

Не погодившись з таким рішенням, вважаючи його незаконним, необґрунтованим, невмотивованим, постановленим з порушенням вимог КПК України, а висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати; постановити нову, якою в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою відмовити.

Захисник вважає, що під час розгляду даного клопотання суду не були надані докази, які виправдовують подальше тримання ОСОБА_9 під вартою та нові докази на підтвердження того, що заявлені ризики не зменшилися. Відтак, на думку захисника, суд застосував формальний підхід при оцінці встановлених ризиків. Зазначає, що обґрунтування судом ризику переховування, окрім тяжкості покарання, зводиться виключно до припущень, які не підтверджені доказами та фактами. Вважає помилковим висновок суду про доведеність ризику впливу на свідків, який обґрунтовується спілкуванням зі свідком ОСОБА_10 в кримінальному провадженні №42016100000000329. Окрім цього, з урахуванням вимог ст.290 КПК України, зазначає про відсутність відомостей, що хтось зі свідків надавав показання про причетність ОСОБА_9 до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, що могло б спонукати останнього до здійснення впливу на них.

На думку ОСОБА_7, прокурором не доведено, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, неможливо запобігти шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу з покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, у зв`язку з чим суд мав би відмовити в продовженні строку тримання під вартою та застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або застави у розмірі 11 000 000 грн. Дані запобіжні заходи, на думку останнього, достатні для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого. На підтвердження цього зазначає, що ОСОБА_9 добровільно здав на зберігання до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській обл. наявні в нього два паспорти громадянина України для виїзду за кордон, що, з урахуванням застосованих запобіжних заходів із забороною виїзду за кордон, унеможливить його перетин згідно Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» та Закону України «Про прикордонний контроль». Вважає помилковими висновки суду щодо можливості перетину ОСОБА_9 державного кордону України поза межами прикордонних пунктів пропуску або в будь-який інший незаконний спосіб.

В доводах апеляційної скарги захисник також зазначає про непомірний розмір обраної до обвинуваченого застави, на що вказує її невнесення протягом тривалого часу, навіть з урахуванням постійного зменшення її розміру, а відтак запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є безальтернативним для ОСОБА_9 . З посиланням на правовий висновок кандидата юридичних наук ОСОБА_11 щодо юридичної сутності та змісту «Соглашения о нерозглашении конфиденциальной информации» від 06.07.2021 заперечує висновок суду щодо врахування цієї угоди при оцінці майнового стану обвинуваченого. Даний договір не був спрямований на купівлю-продаж будь-яких активів, а стосувався перемовин щодо купівлі корпоративних прав у майбутньому, без вказівки щодо строку, вартості чи інших обставин придбання таких прав та має лише інформативний характер, в якому ОСОБА_9 брав участь як консультант.

Окрім цього, в порушення вимог ст. 178 КПК України, захисник вважає необґрунтованими висновки суду щодо стану здоров`я ОСОБА_9, який виключає його перебування під вартою через неможливість своєчасно отримати якісну медичну допомогу в умовах ДУ «Київський слідчий ізолятор», а також реалізувати своє право на отримання медичної допомоги у самостійно обраному спеціалізованому закладі охорони здоров`я.

Заслухавши суддю-доповідача, думку захисників та обвинуваченого, які підтримали вимоги апеляційної скарги та просили задовольнити її в повному обсязі, прокурора, який просив відмовити в її задоволенні та залишити оскаржувану ухвалу без змін, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_9, обвинувачується у тому, що обіймаючи посаду Голови ДФС України, здійснював сприяння у здійсненні бюджетного відшкодування ПДВ в обмін на отримання від ОСОБА_12 неправомірної вигоди. При цьому, таке отримання неправомірної вигоди ОСОБА_9 здійснювалося за пособництва його радника - ОСОБА_13, який з метою приховання природи отриманих коштів неправомірної вигоди залучив до таких перерахувань низку компаній-нерезидентів з ознаками фіктивності, а також надав можливість ОСОБА_9 використати підконтрольне йому товариство «Newline Leader Ltd» для зарахування частини суми неправомірної вигоди.

За версією сторони обвинувачення таке сприяння полягало у наданні незаконних переваг переліченим платникам податків шляхом першочергового включення відомостей про них до передбачених Порядком № 39 узагальнюючих інформацій ДФС, в порівнянні з іншими платниками. Таким чином, протягом серпня, грудня 2015 року та січня, лютого 2016 року ОСОБА_9 забезпечив здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість на користь підконтрольних ОСОБА_12 товариств на загальну суму 3 244 048 800, 33 грн. Загальна сума неправомірної вигоди, отримана на рахунки «RN Group Limited», «Lamagan Ventures Limited» та «Newline Leader ltd» склала 5 597 620 доларів США та 21 016 173,26 Євро, що в перерахунку за офіційним курсом Національного банку України станом на дати зарахування таких коштів склало 722 723 650,99 грн, що, в свою чергу, є особливо великим розміром в розумінні п. 1 примітки до ст. 368 КК України (в редакції від 14.10.2014). Вказані дії ОСОБА_9 кваліфіковані як прохання та одержання службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище для себе та третіх осіб неправомірної вигоди в особливо великому розмірі за вчинення в інтересах того, хто надає таку вигоду дій з використанням наданої влади та службового становища, тобто за ч. 4 ст. 368 КК України.

Відповідно до ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.

Згідно ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Частково задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 суд першої інстанції дійшов висновку про наявність ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, з чим погоджується колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду. Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтовано ймовірної можливості здійснити обвинуваченим зазначені дії. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. Колегія суддів відхиляє доводи захисника ОСОБА_7 про теоретичне, гіпотетичне існування встановлених Вищим антикорупційним судом ризиків. Зокрема, зі змісту ч. 1 ст. 177 КПК України вбачається, що запобіжні заходи застосовуються з метою запобігання спробам перешкоджати кримінальному провадженню у перелічених законом формах. Отже, ризик полягає не в настанні певних негативних для кримінального провадження обставин, а в можливості підозрюваного чи обвинуваченого вчинити спроби на досягнення такого результату. Тому суд має оцінювати існування такої можливості саме на теоретичному рівні відповідно до наявних в провадженні відомостей, передбачених в статті 178 КПК України. Практично існуючого ризику бути не може, адже це не можливість здійснити спробу, а завершений чи незавершений, вдалий чи не вдалий факт її вчинення, який, за змістом закону, пов`язаний з переховуванням від органів досудового розслідування та суду; знищенням, переховуванням або спотворенням речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; здійсненням впливу на свідка, потерпілого і т.і.; здійсненням перешкод кримінальному провадженню іншим шляхом; вчиненням іншого кримінального правопорушення, задля запобігання яким і застосовуються запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, в превентивних цілях. Отже, ризики - це можливість (ймовірність) особи вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а не доведеність вже вчинення нею таких.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисника ОСОБА_7 про формальний підхід суду до розгляду питання про продовження строку тримання під вартою в частині встановлених ризиків та відсутності підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою, що зумовлено відсутністю нових доказів до клопотання, які виправдовують подальше утримання ОСОБА_9, а також не долученням прокурором до клопотання матеріалів згідно п. 1 ч. 3 ст. 184 КПК України. Зокрема, зі змісту оскаржуваної ухвали та встановлених в суді обставин таке не вбачається. Клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 від 19.12.2023 разом з матеріалами кримінального провадження на його обґрунтування дають підстави дійти висновку, що раніше заявлені ризики, передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України продовжують існувати, не зменшилися, та у сукупності з іншими встановленими обставинами справи (тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, розмір неправомірної вгоди, майновий стан, соціальні зв`язки) є підставою для задоволення відповідного клопотання. Відтак доводи захисника в цій частині не підлягають задоволенню.

Під час оцінки заявлених прокурором ризиків, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ризик переховування від суду наразі є актуальним та обумовлений, серед іншого, притягненням до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю можливого покарання. Злочин, у якому обвинувачується ОСОБА_9, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку значно підвищують ймовірність ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду. Це твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, викладеною, зокрема, у рішенні по справі «Ілійков проти Болгарії» («Ilijkov v. Bulgaria») № 33977/96 від 26.06.2001, за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений. У рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000 зазначено, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.

З огляду на пояснення захисника ОСОБА_8, колегія суддів звертає увагу на те, що ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції в жодному зі своїх рішень по даній справі не керувався лише тяжкістю покарання при встановленні ризику переховування від суду, а отже не порушували п. 81 рішення ЄСПЛ «Ілійков проти Болгарії» («Ilijkov v. Bulgaria») № 33977/96 від 26.06.2001. Навпаки, в кожному рішенні щодо продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ВАКС та АП ВАКС наголошує, що тяжкість можливого покарання не може бути визначальним фактором при оцінці ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст.177 КПК України. Однак, на переконання колегії суддів, даний факт у сукупності з відомостями, що характеризують особу обвинуваченого може слугувати підставою для переховування від суду. Зокрема, згідно матеріалів справи, обвинувачений до взяття його під варту систематично з короткими інтервалами у часі здійснював виїзди за межі України. У тому числі, в період з 19.04.2022 по 19.09.2022 п`ять разів виїжджав до інших країн, що свідчить про можливість обвинуваченого залишати територію України навіть у період воєнного стану під час дії посилених обмежень для чоловіків призивного віку. Зокрема, згідно Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (абз. 3 ч. 1 ст. 23), Постанови КМУ від 27.01.1995 №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» в редакції від 16.06.2023 (абз. 4 п. 23) наявність у ОСОБА_9 трьох малолітніх дітей дає безперешкодну можливість перетинати кордон в будь-який час. Така можливість існує в обвинуваченого не лише за обов`язкової фізичної присутності дітей в Україні під час перетину кордону, а достатньо лише юридичного підтвердження факту наявності трьох дітей в нього. Хоч зазначені обставини самі по собі не є підставою для висновку про наявність ризику переховування, але вони враховуються в сукупності з іншими даними при оцінці встановлення такого.

В контексті ризику переховування, серед іншого, колегія суддів також відзначає факт звернення 05.05.2021 ОСОБА_9 до Держави Ізраїль з проханням отримати візу репатріанта, включно з дружиною та трьома дітьми, в той час як ОСОБА_9 був обвинуваченим в іншому кримінальному провадженні без прийнятого щодо нього остаточного рішення та з застосованою щодо нього заставою у розмірі 31 002 576 грн. Такі обставини у своїй сукупності, на думку колегії суддів, свідчать про реальність наміру обвинуваченого залишити територію України без страху втратити сплачену заставу в якості покарання за порушення покладених на нього зобов`язань. Будь-якого іншого логічного пояснення отримання візи репатріанта Держави Ізраїль стороною захисту та обвинуваченим ні доводах апеляційної скарги, ні в судовому засіданні не надано, а отже колегія констатує можливу спрямованість поведінки останнього на ухилення від суду в іншому кримінальному провадженні, що, згідно ст.178 КПК України, має враховуватись при продовженні запобіжного заходу в даному провадженні. Доводи захисника ОСОБА_8 про те, що ОСОБА_9 після виїзду за кордон щоразу повертався в Україну, а тому не має наміру переховуватися, висновків суду не спростовують. Окрім цього, в контексті врахування даної обставини, колегія суддів зауважує, що позиція колегії суддів Вищого антикорупційного суду та Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду спрямована виключно на забезпечення завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України, і до винесення остаточного рішення по справі не носить виправдувального чи обвинувального характеру, а є об`єктивною, сформованою з урахуванням всіх відомих наразі суду фактичних обставин справи, та такою, що не порушує загальних засад кримінального провадження, зокрема, презумпції невинуватості особи.

Колегія суддів вважає неспроможними й доводи апеляційної скарги щодо унеможливлення перетину ОСОБА_9 державного кордону у зв`язку зі здачею на зберігання до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській обл. паспортів для виїзду за кордон та прийняттям судового рішення зі встановленням заборони його перетину, адже вони стосуються виключно перетину кордону законним шляхом. Окрім цього, у зв`язку з початком тимчасової окупації Російською Федерацією територій України 19 лютого 2014 року та повномасштабним військовим вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року, з метою відсічі російської збройної агресії в певних її регіонах простягається лінія зіткнення - умовна лінія на поверхні землі між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, на прилеглих територіях до якої ведуться бойові дії (п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»). Наявність таких контрольних пунктів в`їзду-виїзду не виключає обмеження чи унеможливлення контролю в моменти активних бойових дій на певних ділянках лінії зіткнення, що може бути використано обвинуваченим з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

Колегія суддів вважає неспроможними доводи захисника ОСОБА_8 щодо ефективності носіння електронного засобу контролю з посиланням на практику Вищого антикорупційного суду, викладену в рішенні від 14.03.2023 у справі №991/2056/23, а також на інші рішення ВАКС та АП ВАКС, наведені в поясненнях захисника. Практика Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду не носить, згідно закону, прецедентного характеру, що дозволяло б порівнювати фактичні обставини у відповідних судових провадженнях для визнання їх релевантності, а отже відповідні доводи не можуть бути прийняті й оцінені судом.

Неспроможними суд апеляційної інстанції вважає й доводи сторони захисту про невірну оцінку судом першої інстанції характеристики ОСОБА_9, що свідчать про міцні зв`язки з Україною, а відтак про відсутність ризику переховування від суду. З оскаржуваного рішення вбачається, що судом вірно оцінена процесуальна поведінка ОСОБА_9 в іншому кримінальному провадженні та його сімейний стан. Колегія суддів погоджується з такою оцінкою та зазначає, що наявність батьків похилого віку, дружини, яка проживає в Україні та є депутатом Київської міської ради хоча і свідчить про наявність соціальних зв`язків, однак не є достатнім стримуючим фактором з урахуванням ризиків, наведених в оскаржуваній ухвалі, які на цей час не зменшились.

При встановленні ризику впливу на свідків судом першої інстанції враховано, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). Таким чином, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Тому доводи захисту щодо відсутності на досудовому розслідуванні показів свідків, наданих не на його користь колегія відхиляє, адже така оцінка має бути здійснена судом під час розгляду провадження по суті.

Колегія суддів вважає обґрунтованим врахування судом першої інстанції відомостей про спілкування ОСОБА_9 зі свідком ОСОБА_10 в кримінальному провадженні №42016100000000329 від 30.03.2016, за якими останній, будучи допитам прокурором, зв`язувався з підозрюваним (в зазначеному кримінальному провадженні) ОСОБА_9 через його брата ОСОБА_14 та повідомляв про питання, поставлені свідку прокурором. Зазначені стороною обвинувачення обставини спілкування зі свідком ОСОБА_10 не є підтвердженням впливу на свідка у цьому провадженні, однак, таке спілкування є характеризуючою ознакою особи, як такої, що будучи в процесуальному статусі підозрюваного/обвинуваченого схильна до комунікації зі свідком щодо обставин справи. З огляду на зазначене, такий факт не може лишатися поза увагою при перевірці наявності даного ризику.

Доводи сторони захисту стосовно того, що судом першої інстанції належним чином не оцінені та в достатній мірі не враховані обставини, які можуть слугувати підставою для застосування більш м`якого запобіжного заходу колегія суддів відхиляє, оскільки з оскаржуваної ухвали таке не вбачається та матеріалами справи не підтверджується.

Нормами ст. 178 КПК України встановлені обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу, до яких, серед іншого, належать тяжкість покарання, що загрожує особі, повідомлення про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення.

З огляду на наявність вищенаведених ризиків, фактичні обставини даного провадження та інкриміноване ОСОБА_9 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 368 КК України, характер та ступінь суспільної небезпеки вказаного кримінального правопорушення, наявність іншого кримінального провадження, яке розглядається по суті у Вищому антикорупційному суді, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування відносно обвинуваченого іншого більш м`якого запобіжного заходу, зокрема, домашнього арешту чи застави в розмірі 11 000 000 грн. Вказані запобіжні заходи, на переконання суду, не зможуть запобігти встановленим під час розгляду апеляційної скарги ризикам кримінального провадження та можуть негативно відобразитися на досягненні його завдань, визначених ст.2 КПК України, через неналежне виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. При цьому доводи захисту про належну процесуальну поведінку обвинуваченого в іншому провадженні, з огляду на наведені ризики в цьому провадженні, колегія відхиляє.

Вирішуючи питання щодо продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 судом першої інстанції враховано відомості про особу обвинуваченого, вік та стан його здоров`я, майновий та сімейний стан. Зокрема, судом враховано надані стороною захисту медичні документи щодо стану здоров`я обвинуваченого у період 2017-2023 років, у тому числі листування із СІЗО, Філією ДУ ЦОЗ, Київською міською медичною частиною, закладами охорони здоров`я та вказаними установами між собою в період листопад-грудень 2023 року. Дослідивши зазначені документи, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів захисту щодо неможливості подальшого перебування ОСОБА_9 під вартою у зв`язку зі станом його здоров`я. В попередніх ухвалах Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду під час розгляду апеляційних скарг щодо продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 колегією суддів вже надавалася оцінка наявним в матеріалах доказам на підтвердження стану здоров`я обвинуваченого, відтак не вбачає за необхідне здійснювати її повторно. Щодо нових доказів в контексті даного питання, а саме листування захисників із СІЗО, Філією ДУ ЦОЗ, Київською міською медичною частиною, закладами охорони здоров`я та вказаними установами між собою в період листопад-грудень 2023 року, то з оскаржуваного рішення (п. 17.6) вбачається, що Вищим антикорупційним судом надана їм оцінка та враховано при прийнятті рішення. Колегія суддів вкотре наголошує на тому, що варто розмежовувати неможливість отримання медичної допомоги в умовах СІЗО від неможливості застосування запобіжного заходу у зв`язку зі станом здоров`я обвинуваченого. Так, Порядком взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України № 239/5/104 від 10 лютого 2012 року (далі - Порядок), регулюється питання отримання медичної допомоги особами, взятими під варту, у т.ч. поза межами слідчого ізолятора. У разі звернення особи, узятої під варту, до лікаря медичної частини СІЗО з проханням про допуск обраного лікаря-фахівця лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров`я та запит до керівництва СІЗО. Керівництво СІЗО забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця (пункт 2.6 Порядку).

У разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров`я з орієнтовного переліку (пункт 2.7 Порядку).

Якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров`я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан здоров`я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва СІЗО (пункт 2.8 Порядку).

Отже, вищевказаним Порядком достатньо урегульовано питання отримання медичної допомоги (у т.ч. хірургічне втручання чи необхідна госпіталізація) особами, які перебувають в слідчих ізоляторах.

Колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту про неможливість отримання необхідної ОСОБА_9 медичної допомоги, зумовленої застосованим до останнього запобіжним заходом, а також неефективністю вищевказаного Порядку, як такі, що не підтверджені матеріалами справи та не свідчать про необхідність зміни запобіжного заходу. Зокрема, надані консультативні висновки містять відомості щодо стану здоров`я ОСОБА_9 та медичні рекомендації для його покращення, однак ніяким чином не доводять неможливість їх отримати при застосованому запобіжному заході. Матеріали справи не містять доказів того, що СІЗО в межах вищезазначеного Порядку відмовило ОСОБА_9 в реалізації його прав на охорону здоров`я та медичну допомогу, у зв`язку з чим існує загроза його життю та здоров`ю. Навпаки, згідно листа начальника філії ЦОЗ ДКВС України в м. Києві та Київській області від 04.07.2023 ОСОБА_9 надані відповідні роз`яснення щодо можливості доставки його до обраного лікарняного закладу у будь-який час за умови повідомлення адміністрації ДУ «Київський слідчий ізолятор» та КММЧ за 3-5 днів до дня відвідування відповідного медичного закладу. Окрім цього, з відповіді завідувача Київської міської медичної частини захиснику ОСОБА_8 від 05.10.2023 №1623-КММЧ/КИ-23 вбачається про неможливість надання спеціалізованої медичної допомоги саме в умовах КММЧ, однак жодних відомостей про неможливість її отримання в медичних закладах за правилами, передбаченими Порядком, даний лист не містить.

З листів начальника СІЗО від 04.12.2023, філії «ЦОЗ ДУ ДКВС» в м. Києві та Київській області від 20.11.2023 та КММЧ від 28.11.2023 вбачається відсутність заперечень на отримання ОСОБА_9 медичної допомоги за межами СІЗО до самостійно обраного медичного закладу. Дійсно, у листі начальника СІЗО від 04.12.2023 зазначається про неможливість доставити та забезпечити супровід конвоєм під час госпіталізації ОСОБА_9 саме в період з 01 по 22 грудня на 7-14 діб, однак, таке повідомлення стосувалося виключно тимчасових складнощів у реалізації даного прохання і не свідчить про неспроможність реалізувати його в майбутньому згідно передбаченого законом порядку.

Окрім цього, як вбачається з наданих стороною захисту матеріалів, з метою пришвидшення та забезпечення прав обвинуваченого ОСОБА_9 колегією суддів Вищого антикорупційного суду від 15.12.2023 прийнято рішення, яким суд: зобов`язав СІЗО забезпечити право обвинуваченого ОСОБА_9 на вільний вибір лікаря, проведення медичного обстеження та лікування в умовах Інституту ім. О.О. Шалімова; зобов`язав СІЗО забезпечити конвоювання ув`язненого ОСОБА_9 до Інституту ім. О.О. Шалімова та його цілодобову охорону під час госпіталізації в цій установі; зобов`язав Інститут ім. О.О. Шалімова провести медичне обстеження, за потреби госпіталізацію та лікування ОСОБА_9 в умовах установи з розміщенням цілодобової охорони особи, узятої під варту.

Підтвердженням того, що ОСОБА_9 має можливість здійснювати обстеження, консультуватися вузькопрофільними лікарями, тобто реалізовувати передбачений Порядком механізм на отримання медичної допомоги поза межами СІЗО, є те, що за час перебування в установі ОСОБА_9 консультований самостійно-обраним лікарем-невропатологом, лікарем-терапевтом, терапевтом-ендокринологом, якими, в свою чергу, проведені відповідні медичні обстеження, за результатами чого було встановлено відповідні діагнози та призначено симптоматичне лікування. Відтак, доказів порушення Порядку посадовими особами СІЗО або КММЧ матеріали справи не містять і захисником не надані.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що процедурні питання отримання медичної допомоги обвинуваченим врегульовані Порядком та не є предметом розгляду судом. Контроль за дотриманням Порядку та вжиття заходів у разі його порушення здійснюють Міністерство юстиції України та Міністерство охорони здоров`я України. Крім того, судом вжито заходів по забезпеченню прав обвинуваченого та прийнято вищевказане рішення від 15.12.2023, яке згідно ст. 129-1 Конституції України, ст.ст. 21, 206 КПК України є обов`язковим і підлягає безумовному виконанню зазначеними в ньому особами та установами.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками Вищого антикорупційного суду та вважає, що застосований щодо ОСОБА_9 запобіжний захід не є перешкодою для реалізації заходів щодо охорони здоров`я обвинуваченого. Варто зазначити, що навіть ініційований стороною захисту запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту виключає вільне пересування та залишення постійного місця перебування, у тому числі й для отримання медичних послуг без відповідного погодження й дозволу на це правоохоронного чи судового органу. Тому доводи захисту про необхідність вжиття заходів для покращання стану здоров`я ОСОБА_9 не можуть слугувати безумовною підставою для зміни застосованого запобіжного заходу при відсутності достатніх відомостей щодо неможливості перебування останнього в умовах несвободи за станом здоров`я та за обставин відмови ОСОБА_9 від переведення до стаціонару КММЧ за результатом консультації лікарем-терапевтом від 14.08.2023.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно із ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України).

У рішенні «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28.09.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, явку обвинуваченого на судове засідання.

Розмір застави має встановлюватися головним чином з огляду на особу обвинуваченого, належне йому майно та його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на ступінь впевненості, що можлива перспектива втрати застави або вжиття заходів проти поручителів у випадку його неявки у судове засідання буде достатнім стримуючий фактором, щоб позбавити його бажання втекти (див. рішення у справі «Гафа проти Мальти» (Gafа v. Malta), заява № 54335/14, пункт 70, від 22 травня 2018 року; рішення у справі «Істоміна проти України», заява № 23312/15, пункт 25, від 13 січня 2022року)

Європейським судом з прав людини визнано законними та обґрунтованими дії національних судів щодо обрання підозрюваному розміру застави, який перевищував наявні активи, поточні доходи підозрюваного, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника, предмет кримінального правопорушення. Навіть якщо сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і фінансових можливостей особи. Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «Пунцельт проти Чехії» (Punzelt v. Czech Republic) від 25.04.2000 констатовано, що ані неодноразова відмова у звільненні під заставу, ні в подальшому встановлена застава у 30 000 000 чеських крон, не були порушенням прав заявника, враховуючи масштаб його фінансових операцій.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого корупційного злочину, передбаченого ч. 4 ст.368 КК України. Розмір ймовірної неправомірної вигоди, в отриманні якої обвинувачується ОСОБА_9, становить 722 723 650,99 грн. Зважаючи на стадію судового провадження і подальшу перевірку відповідних обставини вчиненого кримінального правопорушення судом під час розгляду обвинувального акту, колегія вважає за необхідне згідно ч. 4 ст. 182 КПК України при визначенні розміру застави враховувати, серед іншого, суму ймовірної неправомірної вигоди на підтвердження фінансових можливостей внесення застави. Такий висновок обумовлюється тим, що відповідні дії інкриміновані особі, призначеній на посаду голови ДФС України, що не лише підриває авторитет та довіру суспільства до органів державної влади і місцевого самоврядування, а й характеризує його можливий матеріальний стан. Матеріали справи не містять відомостей про те, що кошти, які ймовірно вважаються неправомірною вигодою, були вилучені, а відтак є підстави вважати, що вони знаходяться в розпорядженні обвинуваченого чи його близького кола оточення, що не може лишатися поза увагою суду під час оцінки майнової спроможності внесення застави.

Крім того, при перевірці розміру застави колегія суддів бере до уваги майновий стан ОСОБА_9, який оцінює, у тому числі, виходячи з наміру вчинення відповідних фінансових операцій. З матеріалів справи, зокрема, правочину під назвою «Соглашение о неразглашении конфиденциальной информации» від 06.07.2021, укладеного між ОСОБА_15, ОСОБА_16 з однієї сторони (Сторона 1) та E. CONNECT s.r.o. (Словацька Республіка) в особі ОСОБА_19 (Сторона 2) з іншої сторони, предметом якого є отримання інформації щодо купівлі 50% акцій компанії Hamachi Limited (Республіка Кіпр) (який володіє на території України корпоративними правами в тому числі 60% акцій ТОВ «Краматорськтеплоенерго» (розмір статутного капіталу 1 000 000 грн.), 51% акцій ПрАТ «Мега Ресурс» (розмір статутного капіталу 28 000 000 грн.) та 99,99% акцій ТОВ «Хамачі Україна» (розмір статутного капіталу 40 914 320 грн.), вбачається можливість ОСОБА_9 вчиняти значні фінансові операції.Доводи сторони захисту про невірну оцінку даних обставин колегія суддів вважає неспроможними. Так, надана захистом копія правового висновку за підписом к.ю.н., доцента кафедри цивільно-правових дисциплін Білоцерківського національного аграрного університету ОСОБА_11, не може вважатися належним джерелом доказів. Колегія виходить з того, що обставини справи мають встановлюватись чи підтверджуватись належними доказами, зокрема, висновками експерта, яким ОСОБА_11, за матеріалами справи, не є. Також суд критично оцінює такі доводи захисту з огляду на встановлені судом першої інстанції умови вищевказаної угоди. Зокрема, тривалий строк її зберігання у ОСОБА_9 (з дати укладення 06.07.2021 по дату вилучення під час обшуку 17.10.2022), яка б після прийняття однією зі Сторін рішення щодо доцільності реалізації проекту, але не пізніше одного року з дня укладення угоди, мала б бути повернута відкриваючій стороні або знищена в цілях нерозголошення конфіденційної інформації (п.п. «ж» п. 4 Угоди). Доводи апеляційної скарги не містять жодних обґрунтованих пояснень щодо перебування вказаної угоди у володінні ОСОБА_9 поза встановлені нею строки зберігання, що, на переконання суду, вказує на можливу зацікавленість обвинуваченого в реалізації проекту.

Також колегія суддів вважає вірною оцінку та врахування судом наявних значних матеріальних активів сім`ї ОСОБА_9 та його близького оточення з огляду на те, що згідно ч. 2 ст. 182 КПК України застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем). Огляду на зазначене, доводи захисника ОСОБА_8, що переважна більшість майна набута ОСОБА_17 на підставі договорів дарування та у спадок, а відтак це її особиста власність, яка не може бути врахована при оцінці майнового стану ОСОБА_9, колегія суддів вважає неспроможними.

Практика ЄСПЛ не заперечує врахування кола оточення особи при визначенні розміру застави. Тому судом обґрунтовано прийнято до уваги особиста власність близького кола оточення обвинуваченого, зокрема його дружини, тестя ОСОБА_18, адже це свідчить про можливість ОСОБА_9 разом з іншими особами, що входять до цього кола, внести заставу у розмірі, визначеному судом, як альтернативний захід триманню під вартою. При цьому, чинне законодавство не містить вимог, що такими особами мають бути саме члени сім`ї чи близькі родичі обвинуваченого. Тому при визначенні альтернативного запобіжного заходу для оцінки помірності застави суд виходить як з обґрунтованості вищенаведених ризиків можливого перешкоджання досягненню завдань кримінального провадження, так і з майнового стану обвинуваченого і кола його оточення.

Колегія суддів критично оцінює посилання захисника ОСОБА_7 на непомірність застави у розмірі 100 000 472 грн, що пов`язано з тривалим її невнесенням. Так, невнесення обвинуваченим застави не дає достатніх підстав для висновку про її непомірність. Більше того, визначення застави у помірному розмірі здійснюється судом із врахуванням обставин кримінального провадження і не залежить від того, вніс її обвинувачений фактично чи ні. Такі обставини ґрунтуються на співвідношенні розміру застави, майнового стану особи та встановлених ризиків для забезпечення досягнення завдань кримінального провадження. Продовження строку дії запобіжного заходу здійснюється судом в залежності від встановлення ризиків, передбачених ст.177 КПК України, та інших обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу, до яких внесення або невнесення раніше визначеної застави не належить.

Окрім цього, як вбачається з оскаржуваної ухвали, судом з посиланням лише на строк перебування обвинуваченого під вартою, за відсутності будь-яких інших ґрунтовних підстав, вчергове зменшено попередньо визначений розмір застави і клопотання прокурора про такий розмір задоволено частково. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про непомірність застави колегія відхиляє, оскільки з оскаржуваного рішення таке не вбачається.

В апеляційній скарзі захисника містяться також інші доводи, які не мають істотного значення, адже не спростовують обґрунтованого висновку суду щодо продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_9 з альтернативою внесення застави у розмірі 37 258 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 100 000 472 грн. Отже, вони не потребують детального аналізу з точки зору викладення мотивів рішення суду апеляційної інстанції виходячи з усталеної практики ЄСПЛ. Так, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09.12.1994, № 303-A, § 29; рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява № 4909/04, § 58).

З огляду на вищевикладене, за результатом розгляду апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 колегією суддів не виявлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування оскаржуваної ухвали суду. У зв`язку з цим, колегія суддів приходить до висновку, що постановлене рішення є законним, обґрунтованим та вмотивованим, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, підстави для його скасування відсутні.

На підставі наведеного, керуючись статтями 176-178, 182, 183, 194, 196, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу Вищого антикорупційного суду від 21 грудня 2023 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України в межах кримінального провадження № 52017000000000717 від 25 жовтня 2017 року, залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3