- Головуючий суддя (ВАКС) : Шкодін Я.В.
справа №991/161/24
провадження №1-кс/991/165/24
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
«23» січня 2024 року м. Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1, за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2, власника майна ОСОБА_3 (в режимі ВКЗ), прокурора ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання адвоката ОСОБА_5 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 16 червня 2017 року у справі №757/31200/17-к, та повернення речових доказів,
ВСТАНОВИВ:
До Вищого антикорупційного суду надійшло вказане клопотання адвоката ОСОБА_5 .
Обставини, якими обґрунтоване клопотання.
У своєму клопотанні адвокат ОСОБА_5 зазначає, що слідчими Генеральної прокуратури України здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №42016000000003536 від 18 листопада 2016 року, в межах якого ОСОБА_3 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 255, ч. 4 ст.28 ч.2 ст.364 КК України.
Постановою старшого слідчого ОСОБА_6 від 13 березня 2018 року грошові кошти в сумі 50 000 грн та 4 000 дол. США, а також монети, вказані у клопотанні, визнані речовими доказами у кримінальному провадженні №№42016000000003536, а ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16 червня 2017 року у справі №757/31200/17-к накладено арешт на нерухоме майно, а саме: будинок за адресою: АДРЕСА_1, який належить на праві власності ОСОБА_3 .
Посилаючись на чинну постанову прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора від 29 грудня 2021 року про закриття кримінального провадження №42019000000000480 стосовно ОСОБА_3, адвокат вказує, що останній втратив статус підозрюваного та набув статус третьої особи, щодо якої вирішується питання про арешт майна. Однак, прокурор постановою від 29 грудня 2021 скасував тільки арешт майна, накладений з метою забезпечення його конфіскації як виду покарання, а щодо спеціальної конфіскації та долі речових доказів у цьому кримінальному провадженні зазначив про необхідність вирішення цього питання ухвалою суду на підставі відповідного клопотання.
Так, враховуючи наведені обставини, адвокат акцентує увагу на тому, що відпала потреба у застосуванні заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, а вилучене майно не відповідає критеріям, визначеним ч.1 ст. 96-2 КК України. За таких обставин, адвокат просить скасувати арешт з належного ОСОБА_3 будинку та вирішити долю вилучених у нього речей.
Позиція сторін у судовому засіданні.
У судовому засіданні власник майна ОСОБА_3 подане клопотання адвоката ОСОБА_5 підтримав з підстав, викладених у ньому, та просив його задовольнити.
Від адвоката ОСОБА_5 надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Прокурор ОСОБА_7 направив на електронну адресу суду пояснення, в яких не заперечує щодо скасування арешту майна, вказаного у клопотанні адвоката, та вирішення долі речових доказів шляхом їх повернення.
Прокурор ОСОБА_4 у судовому засіданні не заперечував проти скасування арешту майна.
Встановленні обставини, мотиви і оцінка слідчого судді
Слідчим суддею встановлено, що до клопотання адвокатом, серед іншого, долучено копію ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 16 червня 2017 року (справа 757/3120017/17-к), якою накладено арешт на рухоме і нерухоме майно ОСОБА_3, а саме: автомобіль марки AUDI A8, 2015 року випуску та будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Зі змісту цією ухвали, такий арешт був накладений на підставі, у тому числі ч. 4 ст. 170 КПК України - з метою забезпечення спеціальної конфіскації.
Постановою прокурора ОСОБА_8 від 29 грудня 2021 року закрито кримінальне провадження №42019000000000480 за підозрою ОСОБА_3 у зв?язку із невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливостей їх отримати. У той же час прокурор, посилаючись на положення ч. 3 ст.174 та ч. 9 ст. 100 КПК України, зазначає, що питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів має вирішуватись ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із ст.ст. 171-174 КПК України.
З долучених до письмової позиції прокурора ОСОБА_9 матеріалів вбачається, що постановою детектива від 22 грудня 2022 року закрито кримінальне провадження №42019000000000480 у зв`язку із встановленням відсутності в діянні складу кримінальних правопорушень. При цьому, питання про скасування арешту майна та повернення речових доказів так само не було вирішено.
В судовому засіданні ОСОБА_3 повідомив, що арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 16 червня 2017 року, був скасований з належного йому автомобіля AUDI A8, у зв`язку з чим ним ставиться питання про скасування арешту лише з будинку за адресою: АДРЕСА_1, а також про повернення іншого майна, яке було визнано речовими доказами (грошових коштів та монет).
З відповідними заявами про скасування арешту з будинку та повернення речових доказів ОСОБА_3 неодноразово звертався до Офісу Генерального прокурора протягом 2022-2023 років, на що отримував відмови з посиланням, зокрема на те, що, незважаючи на обставину закриття кримінального провадження в частині підозрюваних, досудове розслідування у кримінальному провадженні тривало, а також на те, що прокурор не є суб`єктом звернення із клопотанням про скасування арешту майна і заявнику слід звернутися до Вищого антикорупційного суду із відповідним клопотанням (т.1, а.с.52-53, лист від 02 січня 2024 №16/1/1-19602-19).
Оцінюючи доводи клопотання та позицію сторони обвинувачення, слідчий суддя приходить до висновку, що посилання прокурора на ч.9 ст. 100 КПК України стосовно того, що питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів в межах цього провадження вирішується ухвалою суду є помилковим та не ґрунтується на нормах законодавства.
Відповідно до ч.3 ст. 174 КПК України, в редакції Закону № 222-VII від 18 квітня 2013 року, прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації.
Відповідно до Наказу Генерального прокурора №309 від 30 вересня 2021 року «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні», на прокурора, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні, покладено функції щодо вжиття заходів, передбачених ст.ст. 96-1, 96-2 КК України, ст.ст. 100, 170 - 174 КПК України, щодо забезпечення спеціальної конфіскації, а також вирішення долі вилучених та арештованих речей і документів у разі закриття кримінального провадження.
Слідчий суддя зазначає, що станом на 29 грудня 2021 року - на момент винесення прокурором САП постанови про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного ОСОБА_3 не існувало жодних законодавчих перепон для скасування прокурором накладеного арешту на його майно, оскільки таке майно, у тому числі вилучене у нього, не належить до майна, яке вилучене з цивільного обороту (т.1, а.с.13-32).
Як вже зазначалося вище, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 16 червня 2017 року (справа 757/3120017/17-к) було накладено арешт на будинок за адресою: АДРЕСА_1 і, якщо погодитися з позицією прокурора, що арешт на будинок також накладався з метою можливої спеціальної конфіскації та був придбаний за незаконно отримані гроші, то стає незрозумілим позиція сторони обвинувачення щодо відсутності цього об`єкту - будинку у переліку речових доказів, згідно з постановою про визнання речових доказів від 13 березня 2018 року (т.1, а.с. 41-43, 44-46).
24 травня 2017 року ОСОБА_3 набув статусу підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.4 ст.28 ст.364 КК України, що вбачається з постанови про закриття кримінального провадження щодо підозрюваних від 29 грудня 2021 року, а тому накладений 16 червня 2017 року слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва арешт на зазначений будинок, з урахуванням факту невіднесення його до речових доказів, накладався з метою можливої конфіскації майна ОСОБА_3 як виду покарання.
Що стосується речових доказів, які прохає повернути ОСОБА_3, то, як вбачається з тексту наявної в матеріалах клопотання постанови старшого слідчого ОСОБА_10 про визнання речовими доказами від 13 березня 2018 року, ухвалами Печерського районного суду м. Києва від 12 червня 2017 року №757/29287/17-к, 757/29277/17-к, від 16 червня 2017 року №757/31198/17-к накладено арешт також і на інше майно ОСОБА_3, а саме: грошові кошти та монети, а також на автомобіль його дружини (AUDI Q7), з посиланням на те, що ці об`єкти придбані за кошти, отримані в результаті вчинення інкримінованих ОСОБА_3 злочинів, при цьому копії власне самих ухвал в матеріалах клопотання відсутні (т.1, а.с. 43). Слідчим суддею пропонувалось сторонам надати копії зазначених ухвал на підтвердження переліку майна та підстав накладення на нього арешту, однак сторони відповідним правом не скористались,що позбавляє слідчого суддю можливості повною мірою пересвідчитись у таких підставах.
Слідчий суддя зазначає, що станом на 29 грудня 2021 року - на момент винесення прокурором САП постанови про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного ОСОБА_3, навіть якщо погодитися з твердженнями учасників, що арешт на ці речові докази ніколи не накладався, а слідчий ОСОБА_11 помилково про це зазначив у постанові від 13 березня 2018 року, не існувало жодних законодавчих перепон для повернення прокурором і речових доказів (грошові кошти, монети, злитки), оскільки зазначені речові докази не належать до майна, яке вилучене з цивільного обороту, а сам факт закриття кримінального провадження за підозрою ОСОБА_3 на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України - у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпання можливостей їх отримати, беззаперечно свідчить і про хибність висновків сторони обвинувачення в частині неможливості повернення цього майна та можливості застосування щодо нього спеціальної конфіскації в майбутньому, оскільки кримінальне провадження ще триває (лист від 22 лютого 2022 року №16/1/1-19602-19, т.1, а.с. 59).
Підсумовуючи, вважаю за доцільне додатково зазначити, що аналізуючи положення ст.96-1 КК України у первісний редакції від 18 квітня 2013 року, співставляючи з подальшими змінами цієї статті (поява ч.2 та ч.3), у взаємозв`язку зі ст.5 КПК України та діючої редакцією ч.9 ст.100 КПК України з 7 підпунктами, можливо прийти до висновку, що «питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів» може бути вирішено, якщо це питання ставиться (наявні випадки застосування спеціальної конфіскації за ст.96-2 КК України) стороною обвинувачення перед судом, а не слідчим суддею та/або майно, вилучене з цивільного обороту (ч.3 ст.96-1 КК України), в усіх інших випадках діюче законодавство не вимагає додаткового контролю з боку судової влади і рішення про скасування арешту та/або повернення речових доказів знаходяться виключно у колі повноважень сторони обвинувачення. Зазначений слідчим суддею підхід, узгоджується із позицією, викладеною у постанові Верховного суду від 08 грудня 2020 року у справі №234/17070/19.
Таким чином, можна стверджувати, що представниками сторони обвинувачення не виконані функції і належним чином не відреаговано на питання вирішення долі арештованого майна та повернення речових доказів при закритті кримінального провадження, що призвело до тривалого обмеження прав ОСОБА_3, як володільця майна. Так, із матеріалів клопотання вбачається, що більше 2 років з дня винесення постанови прокурором про закриття провадження за підозрою ОСОБА_3 і 1 рік з дня винесення постанови детективом про закриття всього кримінального провадження, ОСОБА_3 продовжує перебувати у невизначеному стані, з безпідставним обтяженням майна.
Слідчий суддя не сприймає заклики прокурора про необхідність вирішення цього питання з застосуванням загальних засад кримінального провадження, оскільки відновлення прав ОСОБА_3 знаходиться у компетенції прокурора і на сьогодні.
Слідчий суддя не вбачає підстав для закриття провадження за скаргою адвоката ОСОБА_5, оскільки в межах її розгляду не було встановлено жодних випадків та/або ознак ймовірності застосування спеціальної конфіскації за ст.96-2 КК України до вилученого майна у ОСОБА_3, у тому числі воно не належить до майна, яке вилучене з цивільного обороту, а тому встановлена слідчим суддею бездіяльність у діях сторони обвинувачення буде сприяти якнайшвидшому відновленню прав власника майна.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 174, 372, 376 КПК України, слідчий суддя,-
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні клопотанняадвоката ОСОБА_5 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1