Документ № 116910764

Cправа №991/7869/23

Провадження №11-кп/991/39/24

Головуючий у суді першої інстанції: ОСОБА_1

Суддя-доповідач: ОСОБА_2

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2024 року місто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого-судді ОСОБА_2,

суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

секретар судового засідання ОСОБА_5,

за участю:

обвинуваченої ОСОБА_6,

обвинуваченої ОСОБА_7, її захисника ОСОБА_8,

захисника обвинуваченої ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10,

захисника ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_12,

захисника ОСОБА_13 - адвоката ОСОБА_14,

прокурора ОСОБА_15,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури про закриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_13 - адвоката ОСОБА_16 та захисника ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_17 на вирок Вищого антикорупційного суду від 17 листопада 2023 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Вищого антикорупційного суду від 17 листопада 2023 року:

- затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 30 серпня 2023 року між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) ОСОБА_18 та обвинуваченою ОСОБА_7 у кримінальному провадженні №52023000000000446, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) 24 серпня 2023 року (з урахуванням змін від 31 жовтня 2023 року до угоди про визнання винуватості). Визнано винуватою ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.209, ч.5 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України. Призначено ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.209 КК України - 5 (п`ять) років позбавлення волі. Звільнено ОСОБА_7 від відбування основного покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з випробуванням на підставі ч.2 ст.75 КК України, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік. Покладено на ОСОБА_7 на підставі ст.76 КК України обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації за місцем проживання; повідомляти уповноважений орган з питань пробації за місцем проживання про зміну місця проживання, роботи або навчання. Призначено ОСОБА_7 покарання за ч.5 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України - штраф у розмірі 250 (двісті п`ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4 250 (чотири тисячі двісті п`ятдесят) грн. Згідно із ч.5 ст.74 КК України звільнено ОСОБА_7 від призначеного покарання за ч.5 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України. Стягнено з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати на проведення судових експертиз у сумі 44 770,03 грн;

- затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 30 серпня 2023 року між прокурором САП ОСОБА_18 та обвинуваченою ОСОБА_9 у кримінальному провадженні №52023000000000446, внесеному до ЄРДР 24 серпня 2023 року. Визнано винуватою ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.209, ч.5 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України. Призначено ОСОБА_9 покарання за ч.3 ст.209 КК України із застосуванням ст.69 КК України - 5 (п`ять) років позбавлення волі. Звільнено ОСОБА_9 від відбування основного покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з випробуванням на підставі ч.2 ст.75 КК України, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік. Покладено на ОСОБА_9 такі обов`язки на підставі ст.76 КК України: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації за місцем проживання; повідомляти уповноважений орган з питань пробації за місцем проживання про зміну місця проживання, роботи або навчання. Призначено ОСОБА_9 покарання за ч.5 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України - штраф у розмірі 250 (двісті п`ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4 250 грн. Згідно із ч.5 ст.74 КК України звільнено ОСОБА_9 від призначеного покарання за ч.5 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України. Стягнуто з ОСОБА_9 на користь держави процесуальні витрати на проведення судових експертиз у сумі 22 892,55 грн;

- затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 30 серпня 2023 року між прокурором САП ОСОБА_18 та обвинуваченою ОСОБА_6 у кримінальному провадженні №52023000000000446, внесеному до ЄРДР 24 серпня 2023 року. Визнано винуватою ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.209, ч.5 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України. Призначено ОСОБА_6 покарання за ч.3 ст.209 КК України із застосуванням ст.69 КК України - 5 (п`ять) років позбавлення волі. Звільнено ОСОБА_6 від відбування основного покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з випробуванням на підставі ч.2 ст.75 КК України, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік. Покладено на ОСОБА_6 такі обов`язки на підставі ст.76 КК України: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації за місцем проживання; повідомляти уповноважений орган з питань пробації за місцем проживання про зміну місця проживання, роботи або навчання. Призначено ОСОБА_6 покарання за ч.5 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України - штраф у розмірі 250 (двісті п`ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4 250 грн. Згідно із ч.5 ст.74 КК України звільнено ОСОБА_6 від призначеного покарання за ч.5 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України. Стягнено зі ОСОБА_6 на користь держави процесуальні витрати на проведення судових експертиз у сумі 22 892,55 грн.

Також вирішено питання про арешт майна та речові докази.

Вказаний вирок оскаржили захисник ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_17 та захисник ОСОБА_13 - адвокат ОСОБА_16 .

Захисник ОСОБА_11 -адвокат ОСОБА_17 в апеляційній скарзі стверджує, що судом порушено презумпцію невинуватості, оскільки навіть за умови не зазначення у вироку, яким затверджено угоду про визнання винуватості, анкетних даних іншої особи, прав, свобод, законних інтересів та обов`язків якої стосується вирок, вже сам факт наявності такого вироку констатує подію злочину, у відсутності якої впевнена сторона захисту. Також судом порушено право ОСОБА_11 на захист та доступ до правосуддя, оскільки відмовлено в участі у розгляді судом угод про визнання винуватості.

На думку захисника, виключення прокурором обвинувачення в особливо тяжкому корупційному злочині, передбаченому ч.5 ст.191 КК України, в обмін на співпрацю у викритті кримінального правопорушення, вчиненого, за версією обвинувачення, ОСОБА_11, ставить під обґрунтований сумнів об`єктивність та правдивість показань, які надані на досудовому слідстві та будуть надані під час судового розгляду кримінального провадження.

Право на оскарження вироку суду першої інстанції захисник обґрунтовує положеннями ч.6 ст.9, п.14 ч.1 ст.7, ч.1, 3 ст.21 КПК України, ч.1 ст.55, п.8 ч.2 ст.129 Конституції України, висновками постанов Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду (далі - ККС ВС) від 06 березня 2018 року у справі №173/123/17, від 10 травня 2018 року у справі №461/3797/17, від 13 вересня 2018 року у справі №461/4858/17, рішенням Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012, практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення у справах «Мінеллі проти Швейцарії» (Minelli v. Switzerland), п.37; «Нераттіні проти Греції» (Nerattini v. Greece), п.23; «Діду проти Румунії» (Didu v. Romania), п.41, «Нестак проти Словаччини» (Nestak v. Slovakia), п.88; «Гарицкі проти Польщі» (Garycki v. Poland), п.66).

Просить скасувати вирок та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Захисник ОСОБА_13 - адвокат ОСОБА_16 в апеляційній скарзі стверджує про порушення вироком прав, свобод та інтересів ОСОБА_13 з огляду на таке:

- кримінальне провадження №52023000000000445 від 24 серпня 2023 року в порядку ст.217 КПК України виділено з кримінального провадження №52019000000000143 від 20 лютого 2019 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.2 ст.27, ч.4 ст.28, ч.5 ст.191, ч.3, 4 ст.27, ч.4 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3, 4 ст.27, ч.4 ст.28, ч.3 ст.209 КК України, тобто матеріали кримінального провадження №52023000000000445 від 24 серпня 2023 року ідентичні матеріалами кримінального провадження №52019000000000143 від 20 лютого 2019 рокуі досліджують обставини щодо заволодіння коштами ПАТ АБ «Укргазбанк» шляхом укладення угод між ПАТ АБ «Укргазбанк» та агентами/партнерами в період із 2014 по 2020 рік та перерахування коштів останнім за ненадані послуги із залучення клієнтів банку;

- у кримінальному провадженні №52019000000000143 від 20 лютого 2019 року ОСОБА_13 оголошено повідомлення про підозру 06 жовтня 2022 року у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.27 ч.5 ст.191, ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.1 ст.366 КК України.14 лютого 2023 року ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.5 ст.191, ч.5 ст.27, ч.3 ст.28, ч.1 ст.366 КК України, тобто станом на момент повідомлення ОСОБА_13 про підозру сторона обвинувачення володіла доказами, якими обґрунтовувалась пособництво ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_6, співучасть ОСОБА_19 та вчинення ним умисних діянь;

- за версією сторони обвинувачення, у кримінальному провадженні №52019000000000143 у період із листопада 2014 року до березня 2020 року ОСОБА_20 разом із учасниками злочинної організації, а саме: ОСОБА_13 та його дружиною ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_11, ОСОБА_23, ОСОБА_24 та його дружиною ОСОБА_25, використавши службові повноваження ОСОБА_19 та залучивши до вчинення окремих злочинів ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_9, ОСОБА_7, а також інших невстановленими на даний час співучасників цих злочинів, забезпечили підробку низки офіційних документів банківської установи, здійснили на їхній підставі заволодіння грошовими коштами АБ «Укргазбанк», на загальну суму 205 998 435,93 грн, при цьому, легалізувавши такі кошти.

Також, на думку захисника, оскаржуваним вироком встановлено чітку роль ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень і в злочинній організації, так як: викладені доводи у вироку та затверджених угодах у кримінальному провадженні №52023000000000445 не відповідають не тільки фактичним обставинам, а і суперечать фактам, які відображені у повідомленнях про підозру від 06 жовтня 2022 року та 22 серпня 2023 року; показання ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_6 у кримінальному провадженні №52023000000000445 будуть використані у кримінальному провадженні №52019000000000143 від 20 лютого 2019 року, що в свою чергу надає суду повноваження попередньо розглядати особу ОСОБА_13 як винувату; метою укладених угод є штучне створення додаткових доказів вини ОСОБА_13 у кримінальному провадженні №52019000000000143 від 20 лютого 2019 року. Тобто, вирок містить преюдиціально встановлені факти, які будуть у подальшому застосовані під час розгляду кримінального провадження №52019000000000143 від 20 лютого 2019 року.

Просить вирок скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у затвердженні угод про визнання винуватості в кримінальному провадженні №52023000000000445 від 24 серпня 2023 року.

Прокурором САП подано клопотання про закриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_13 - адвоката ОСОБА_16 та захисника ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_17 на вирок Вищого антикорупційного суду від 17 листопада 2023 року з посиланням на відсутність порушення презумпції невинуватості та те, що вирок не стосується прав, свобод та інтересів зазначених осіб.

Заслухавши прокурора ОСОБА_15, обвинувачену ОСОБА_6, обвинувачену ОСОБА_7, її захисника ОСОБА_8, захисника обвинуваченої ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10, які підтримали клопотання, а також захисника ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_12, захисника ОСОБА_13 - адвоката ОСОБА_14, які заперечили наявність підстав для його задоволення, колегія суддів вважає, що вказане клопотання є обґрунтованим.

Відповідно до ч.6 ст.9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

Статтею 7 КПК України передбачені загальні засади кримінального провадження, до яких належить верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Згідно з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 03 березня 2016 року у справі №5-347кс15, Конституція України, яка має найвищу юридичну силу, гарантує реалізацію права на оскарження у більш широкому розумінні, ніж у главі 31 КПК України, кореспондується із положеннями ст.24 КПК України й розширює коло учасників судового процесу, яким забезпечується конституційне право на оскарження судових рішень.

Відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб`єктів оскарження, передбаченому ст.394 КПК України, за умови, що судове рішення стосується їхніх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою у доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено ч.2 ст.24 КПК України.

Відповідно до цієї норми закону кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Також гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Разом із тим, згідно з висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати ККС ВС від 18 травня 2020 року у справі №639/2837/19, відповідно до вимог ст.398 КПК України суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою іншої особи (захисника чи представника іншої особи) на вирок на підставі угоди, має впевнитися, що у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють апеляційному суду (судді-доповідачеві) з впевненістю ідентифікувати іншу особу; крім того, вирок має стосуватися прав, свобод та інтересів цієї іншої особи.

Колегія суддів вважає, що відсутні обставини на підтвердження того, що в тексті оскаржуваного вироку зазначено дані, які прямо вказують на ОСОБА_11 та ОСОБА_13, та визнані встановленими обставини, які дозволяють апеляційному суду з впевненістю ідентифікувати вказаних осіб, тобто, що вирок стосується їхніх прав, свобод та інтересів.

Так, оскаржуваним вироком встановлено, що у період з жовтня 2014 року до березня 2020 року Особа 1 (досудове розслідування щодо якої здійснюється у іншому кримінальному провадженні), використовуючи займану посаду та зловживаючи своїм службовим становищем, з метою заволодіння грошовими коштами Акціонерного банку «Укргазбанк» (далі - Банк), власником 94,9409% акцій якого є держава в особі Міністерства фінансів України, створив злочинну організацію, керував нею та брав участь у злочинах, вчинюваних цією організацією.

Заволодіння коштами АБ «Укргазбанк» здійснено шляхом переказів фізичним особам, фізичним особам-підприємцям та юридичним особам коштів Банку, як оплати за послуги із залучення ними клієнтів-юридичних осіб сегменту корпоративного бізнесу на обслуговування до АБ «Укргазбанк», які фактично надані не були.

Використовуючи вже укладені депозитні договори та договори банківського рахунку із клієнтами Банку, його службові особи забезпечували підробку офіційних документів, вносячи до них завідомо недостовірні відомості про залучення третіми особами таких клієнтів Банку, та на підставі вказаних документів здійснювали виплату коштів цим третім особам.

Для реалізації злочинного умислу, спрямованого на заволодіння грошовими коштами Банку, використано механізм матеріального стимулювання Агентів чи Партнерів за залучення Клієнтів на розміщення коштів на вкладному (депозитному) або поточному рахунку в Банку, передбачений Положенням про порядок роботи з партнерами та агентами за депозитними програмами та програмами кредитування корпоративного бізнесу в АБ «Укргазбанк», затвердженого на засіданні Правління АБ «Укргазбанк» 25 вересня 2013 року (далі - Положення).

Згідно з пунктом 1.5. Положення (в редакції від 25 вересня 2013 року):

1) Агент - будь-яка фізична особа-резидент, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, здійснює залучення Клієнтів на обслуговування до Банку та має відкритий в Банку поточний рахунок, операції за яким здійснюються з використанням платіжних карток у Банку (далі - Агент);

2) Клієнт - юридична особа, що відноситься до сегменту корпоративного бізнесу, за виключенням державних підприємств та підприємств із участю держави у статутному капіталі, яка здійснює свою господарську діяльність відповідно до законодавства України, відкрила вкладний (депозитний) рахунок, отримала кредит в Банку (далі - Клієнт);

3) Партнер - юридична особа (крім підприємств державної форми власності відповідно до законодавства України), фізична особа-підприємець (виключно на загальній системі оподаткування відповідно до статей 151.1, 177 Податкового кодексу України на підставі свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності/виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), що є резидентами, які за родом своєї основної діяльності мають можливості залучати Клієнтів на обслуговування до Банку на постійній основі, забезпечуючи тим самим потік Клієнтів до Банку (далі - Партнер).

Після призначення Особи 1 на посаду у період із 13 листопада 2014 року до 23 лютого 2017 року до Положення внесені зміни, які забезпечили реалізацію злочинного умислу щодо заволодіння коштами Банку.

Перші зміни до Положення, затверджені 13 листопада 2014 року на засіданні Правління АБ «Укргазбанк», дозволили раніше неможливе використання у механізмі виплат як Клієнтів державних підприємств та підприємств із участю держави у статутному капіталі, які розміщували в АБ «Укргазбанк» значні обсяги коштів на вкладних (депозитних) та поточних рахунках, які нібито були залучені Агентами чи/та Партнерами, використаними учасниками злочинної організації.

Крім того, відповідні зміни надали можливість використовувати як Партнерів фізичних осіб-підприємців, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.

Поряд із використанням депозитних рахунків введено стимулювання Агентів та Партнерів за розміщення коштів на поточних рахунках Клієнтів та вкладах на вимогу, що вагомо збільшило суми виплат Агентам та Партнерам, а отже і створило можливості для протиправних дій із коштами Банку.

Таке нормативне регулювання внутрішньої діяльності Банку забезпечило можливість співучасникам злочину використовувати свої службові повноваження з метою вчинення протиправних дій.

До злочинної організації поряд із Особа 1 входили й інші службові особи АБ «Укргазбанк» - Особа 2, Особа 3, Особа 4, Особа 5, досудове розслідування щодо яких здійснюється в іншому кримінальному провадженні.

Окрім того, Особа 1 та Особа 2, зловживаючи своїм службовим становищем, переконавши службову особу Банку - Особу 13 (досудове розслідування щодо якої здійснюється у іншому кримінальному провадженні) в правомірності виплат Агентам та Партнерам Банку, забезпечили відсутність належного контролю щодо законності та обґрунтованості відповідних виплат з його сторони. При цьому Особа 13 не був обізнаний щодо функціонування та діяльності злочинної організації, а також дійсної мети внесення змін у вищевказані нормативні документи Банку.

Також Особа 1 разом з іншими співучасниками забезпечили залучення до діяльності злочинної організації двох груп фіктивних Агентів та Партнерів:

1) перша група осіб, складалася із членів сім`ї чи близьких друзів членів злочинної організації (із числа службових осіб Банку), а саме: Особи 6, Особи 7, Особи 8 (досудове розслідування щодо яких здійснюється у іншому кримінальному провадженні), які враховуючи довіру до них членів злочинної організації, були ознайомлені з кінцевою злочинною метою цієї організації та залучались як пособники вчинення цього злочину. Ці особи для досягнення злочинної мети були залучені до вчинення й інших злочинів - внесення до офіційних документів, а саме актів наданих послуг, завідомо неправдивих відомостей, а також легалізації (відмивання) коштів, якими заволоділи члени злочинної організації;

2) друга група осіб складалась із знайомих та менш близьких друзів членів злочинної організації, у тому числі, подруги Особи 2 - ОСОБА_7 (на момент вчинення злочинів ОСОБА_26 ), знайомої Особи 4 - ОСОБА_6 (на момент вчинення злочинів - ОСОБА_27 ), подруги Особи 4 - ОСОБА_9, та Особи 9, Особи 10, Особи 11, Особи 12 (досудове розслідування щодо яких здійснюється у іншому кримінальному провадженні). Ці особи з урахуванням обмеженої інформації, наданої їм Особою 2 та Особою 4, а також низьким рівнем обізнаності у фінансовій та правовій сферах, усвідомлювали протиправність своїх дій, які полягали у підробці документів та передачі отриманих коштів Особі 4, вчиняючи фінансові операції (переказ на інші рахунки, зняття, оплата комісій, податків тощо) з коштами, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, тобто легалізували (відмивали) кошти, які у подальшому передавали членам злочинної організації.

ОСОБА_7, ОСОБА_28, ОСОБА_9, Особа 9, Особа 10, Особа 11 та Особа 12, не входячи до складу злочинної організації, виконували визначені їм функції пособників у внесенні до Актів наданих послуг завідомо неправдивих відомостей, а також співвиконавців у легалізації (відмиванні) коштів Банку, якими заволоділи члени злочинної організації. Під час вчинення зазначених кримінальних правопорушень вказані особи:

- особисто підпорядковувалися Особі 4 та Особі 3, а через них або ж самостійно Особі 2;

- брали участь у реєстрації їх як фізичних осіб-підприємців, в тому числі надавали необхідні посвідчені копії власних документів (паспорту, картки платника податків тощо) та підписували окремі документи, необхідні для реєстрації (заяви з додатками тощо);

- брали участь у постановці їх на облік в органах Державної фіскальної служби, а у подальшому Державної податкової служби, як фізичних осіб-підприємців, у тому числі надавали необхідні посвідчені копії власних документів (паспорту, картки платника податків тощо) та підписували окремі документи, необхідні для реєстрації (заяви з додатками тощо);

- підписували документи як Агенти чи Партнери, необхідні для дотримання описаного у Розділі IV зміненого Положення механізму матеріального стимулювання агентів/партнерів за залучення клієнтів на розміщення коштів на вкладному (депозитному) або поточному рахунку в Банку, який створив видимість залучення чи утримання ними як Агентами чи Партнерами відповідних Клієнтів, а фактично забезпечив заволодіння коштами АБ «Укргазбанк»;

- здійснювали перекази коштів, отриманих ними як фіктивними Агентами/Партнерами, між своїми банківськими рахунками;

- самостійно або через інших осіб, в тому числі шляхом надання довіреності іншому Агенту/Партнеру чи передачі Особі 4 банківських карток і PIN-кодів, здійснювали зняття вказаних коштів через каси АБ «Укргазбанк».

Таким чином, у період із листопада 2014 року до березня 2020 року Особа 1 разом із учасниками злочинної організації, а саме: Особою 2, Особою 3, Особою 4 та Особою 5, Особою 6, Особою 7, Особою 8, використавши службові повноваження Особи 13 та залучивши до вчинення окремих злочинів ОСОБА_7, ОСОБА_28, ОСОБА_9, Особу 9, Особу 10, Особу 11 та Особу 12, а також інших невстановлених на даний час співучасників цих злочинів, забезпечили підробку низки офіційних документів банківської установи, здійснили на їхній підставі заволодіння грошовими коштами АБ «Укргазбанк» на загальну суму 205 998 435,93 грн, при цьому, легалізувавши (відмивши) ці кошти.

Отже, вирок, на який подано апеляційні скарги, не містить жодних відомостей, що ОСОБА_11 та ОСОБА_13 є Особами, зазначеними як 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11,12, а також встановлених обставин, які дозволяють апеляційному суду з впевненістю ідентифікувати ОСОБА_11 та ОСОБА_13 .

Крім того, оскаржуваний вирок стосується виключно обвинувачення ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_9, які уклали угоду про визнання винуватості, а тому констатація судом події злочину жодним чином не може стосуватись інтересів ОСОБА_11 та ОСОБА_13 .

Згідно з п.19 ч.1 ст.3 КПК України сторони кримінального провадження - з боку обвинувачення: слідчий, дізнавач, керівник органу досудового розслідування, керівник органу дізнання, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим Кодексом; з боку захисту: підозрюваний, особа, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв`язку з її смертю, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники.

Згідно з висновками, викладеними у вищезгаданій постанові об`єднаної палати ККС ВС від 18 травня 2020 року у справі №639/2837/19, дані про осіб, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальному акті, повідомленні про підозру, тощо) у даному чи іншому кримінальному провадженні, не можуть слугувати підставою для визнання вироку на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб. Ці процесуальні документи, на відміну від вироку суду, містять твердження сторони обвинувачення про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п.13 ч.1 ст.3 КПК України), з викладенням обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні відповідно до вимог ст.91, 92, 277, 291 КПК України.

А тому виділення матеріалів кримінального провадження №52023000000000446 від 24 серпня 2023 року з кримінального провадження №52019000000000143 від 20 лютого 2019 року та дані процесуальних документів у кримінальному провадженні №52019000000000143 від 20 лютого 2019 року, не є фактами, які стверджують наявність порушення прав, свобод і інтересів ОСОБА_13 та ОСОБА_11 .

Презумпцію невинуватості закріплено у ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ч.1 ст.62 Конституції України та ч.1ст.17 КПК України. Згідно із цими правовими нормами особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

КПК України не звільняє сторону обвинувачення від доказування відповідних обставин у кримінальному провадженні щодо однієї особи в разі наявності судового рішення стосовно іншої особи.

ЄСПЛ у рішенні від 23 лютого 2016 року у справі «Навальний і Офіцеров проти Росії» зазначив, що обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участь інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціальне значення для їхніх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їхня сила обмежуватися даними конкретного провадження. Особливо це стосується вироків, ухвалених на підставі угоди.

Згідно зі ст.23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Не може бути визнано доказами відомості, що містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених зазначеним Кодексом. При цьому, виходячи із засади безпосередності дослідження доказів, апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, якщо цих доказів не було досліджено при апеляційному перегляді вироку. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч.1 ст.94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження. Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: справедливий судовий розгляд, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (постанова Верховного Суду від 27.06.2019 у справі №235/6552/15-к, провадження №51-7945км18).

Відповідно до умов угод ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_9 зобов`язались співпрацювати із прокурором у викритті протиправної діяльності осіб, досудове розслідування щодо яких наразі здійснюється Національним антикорупційним бюро України у кримінальному провадженні №52019000000000143, шляхом надання викривальних підтверджених показань, зокрема надати показання щодо підтвердження факту знайомства з Особою 2 та Особою 4 до моменту їх залучення як фіктивних Партнерів, підтвердження факту їх фіктивного залучення як Партнерів АБ «Укргазбанк», тобто підтвердити, що вони не надавали послуг вказаному банку, в тому числі із залучення або ж утримання клієнтів на обслуговуванні у АБ «Укргазбанк», підтвердження факту їх залучення Особою 2 та Особою 4 до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2, 3 ст.209 (в редакції статті до 28 квітня 2020 року) та ч.5 ст.27, ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 (в редакції статті до 01 липня 2020 року) КК України, як співвиконавців та пособників, підтвердження фактів зняття ними коштів, отриманих від АБ «Укргазбанк» як винагороду Партнерів, та передання відповідної суми цих коштів Особі 4.

Таким чином, показання ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_9 в іншому кримінальному провадженні, згідно з вимогами ст.23 КПК України підлягатимуть безпосередньому дослідженню та оцінці за критеріями, визначеними у ч.1 ст.94 КПК України, а тому не можуть мати преюдиціального значення.

Абсолютне право на оскарження судових рішень не встановлено положеннями ч.6 ст.9, п.14 ч.1 ст.7, ч.1, 3 ст.21 КПК України, ч.1 ст.55, п.8 ч.2 ст.129 Конституції України, висновками постанов ККС ВС від 06 березня 2018 року у справі №173/123/17, від 10 травня 2018 року у справі №461/3797/17, від 13 вересня 2018 року у справі №461/4858/17, а також рішенням Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012, практикою ЄСПЛ (рішення у справах «Мінеллі проти Швейцарії» (Minelli v. Switzerland), п.37; «Нераттіні проти Греції» (Nerattini v. Greece), п.23; «Діду проти Румунії» (Didu v. Romania), п.41, «Нестак проти Словаччини» (Nestak v. Slovakia), п.88; «Гарицкі проти Польщі» (Garycki v. Poland), п.66).

Більше того, ст.6 Конвенції не передбачає права звернутися до вищого суду після рішення суду нижчої ланки, а тому ця стаття Конвенції застосовується до розгляду судами вищих інстанцій лише, якщо внутрішня процедура передбачає таке право.

Таким чином, можливість подання заяви про розгляд справи судами двох чи більше інстанцій є неавтономною вимогою п.1 ст.6 Конвенції і залежить від того, чи дозволяє це внутрішнє законодавство (рішення у справі «Delcourt v. Belgium», заява №2689/65, п.25).

У зв`язку з викладеним колегія суддів приходить до висновку, що в оскаржуваному вироку відсутні дані щодо вирішення судом питання про преюдицію винуватості ОСОБА_11 та ОСОБА_13, порушення презумпції невинуватості, а також вказівки на конкретні обставини, які дозволяють апеляційному суду з впевненістю ідентифікувати інших осіб.

А відтак, колегія суддів вважає, що захисник ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_17 та захисник ОСОБА_13 - адвокат ОСОБА_16 оскаржили вирок суду з підстав, із яких він не може бути оскаржений, оскільки вирок не стосується інтересів ОСОБА_11 та ОСОБА_13 .

Із висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати ККС ВС від 18 травня 2020 року у справі №639/2837/19, слідує, що апеляційне провадження не може бути відкрито за апеляційною скаргою іншої особи (захисника чи представника іншої особи) на вирок на підставі угоди, у разі не зазначення у тексті вироку таких даних, які прямо вказують на дану конкретну особу, або не визнання встановленими таких обставин, які дозволяють апеляційному суду (судді-доповідачеві) з впевненістю ідентифікувати іншу особу, а також якщо вирок не стосується прав, свобод та інтересів іншої особи.

А тому, оскільки апеляційне провадження відкрито помилково, тобто за відсутності підстав для оскарження вироку, колегія суддів приходить до висновку про необхідність його закриття.

Керуючись ст.404, 407, 419, 532 КПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури задовольнити.

Закрити апеляційне провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_13 - адвоката ОСОБА_16 та захисника ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_17 на вирок Вищого антикорупційного суду від 17 листопада 2023 року.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий ОСОБА_2

Судді ОСОБА_3

ОСОБА_4