Документ № 117340518

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2024 року

м. Київ

справа №688/3517/16-к

провадження № 51-5411км23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча ОСОБА_1,

судді ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

секретар судового засідання ОСОБА_4,

учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_5,

засуджений ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

захисник ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Вищого антикорупційного судувід 19 серпня 2022 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 06 червня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 52015000000000011, стосовно

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в смт. Квасилів Рівненського району Рівненської області, проживає в АДРЕСА_1, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах свого підзахисного ОСОБА_6, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення кримінального процесуального закону, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування судових рішень та закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 та інших за відсутністю в їх діях складу кримінальногоправопорушення.

На обґрунтування своєї вимоги захисникпосилається на те, що досудове розслідування та судовий розгляд проведено упереджено, винуватості ОСОБА_6 поза розумним сумнівом не доведено, вирок ґрунтується на припущеннях, неналежних і недопустимих доказах, здобутих в ході провокування злочину. Вирок не відповідає приписам статей 370, 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

Указує, що суд першої інстанції не розглянув по суті скаргу на постанову прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину, а відмовив у задоволенні скарги виключно з формальних підстав, пославшись на те, що суд не може оцінювати докази в підготовчому засіданні.

Зазначає, що суд першої інстанції належним чином не перевірив доводів сторони захисту про провокування злочину з боку правоохоронних органів. Так, два епізоди за пред`явленим обвинуваченням вчинено до звернення ОСОБА_8 до правоохоронного органу із заявою про злочин та відповідно до внесення відомостей в ЄРДР. Таким чином, до залучення ОСОБА_8 до конфіденційної співпраці остання двічі надавала частину неправомірної вигоди, тобто вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ст. 369 КК України, проте за цим фактом не було розпочато досудове розслідування, що вказує на свідоме приховування факту корупційного злочину. Крім того, стороною захисту надано докази того, що ОСОБА_8 є «штатним заявником», оскільки впродовж декількох років неодноразово виступала заявником що найменше ще в трьох кримінальних провадженнях, пов`язаних з отриманням неправомірної вигоди, що підтверджує штучне створення обстановки для подальшого викриття засуджених.

Стверджує, що ознаками провокування у цьому провадженні є також неналежне оформлення результатів проведення негласних слідчих розшукових дій (далі - НСРД). Так, прокурор у постанові про проведення НСРД на порушення п. 1 ч. 7 ст. 271 КПК України не навів обставин, що вказують на відсутність провокування злочину.

Крім того, в постанові не зазначено даних щодо ідентифікації та джерела походження засобів для проведення контролю за вчиненням злочину (грошових коштів, які є предметом неправомірної вигоди), що призвело до використання засобів, джерело походження яких не встановлено.Також у матеріалах провадження відсутній протокол про результати контролю за вчиненням злочину.

Звертає увагу на те, що при встановленні факту доведеності винуватості засуджених суд першої інстанції обґрунтував свій висновок доказами, які ж сам визнав недопустимими. Так, суд у вироку вказав, що визнає недопустимими і не враховує докази, які містяться, зокрема, у протоколі обшуку з додатками від 24 грудня 2015 року, який був проведенийза місцем проживання ОСОБА_9 і в ході якого було вилучено грошові кошти у сумі 500 та 1000 доларів США (предмет неправомірної винагороди, переданої ОСОБА_6 ОСОБА_8 03 та 17 грудня 2015 року); та самі речові докази - 15 грошових купюр номіналом по 100 доларів США, вилучених під час вищевказаного обшуку. Однак, незважаючи на те, що отримані за результатами обшуку дані визнано недопустимими доказами, та за відсутності інших доказів факту отримання засудженими неправомірної вигоди 03 та 17 грудня 2015 року у розмірі 500 і 1000 доларів США, крім показань заявниці, суд першої інстанції засудив ОСОБА_6 та ОСОБА_10 за цими епізодами.

Вважає, що суд неправильно застосував положення ст. 369-2 КК України, оскільки в ході судового розгляду стороною обвинувачення не надано належних та допустимих доказів на підтвердження, зокрема, домовленостей між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 щодо отримання неправомірної вигоди за впив на суддів Рівненського апеляційного суду для прийняття відповідного судового рішення, так само як і доказів того, що голова районного суду ОСОБА_9 був здатним здійснити реальний вплив на суддів апеляційного суду.

Апеляційний суд розгляд провів формально та упереджено, всупереч правилам ст. 419 КПК України не надав належної оцінки апеляційним вимогам сторони захисту, не навів в ухвалі достатніх доводів на їх спростування та не вказав переконливих підстав, на яких залишив апеляційні скарги без задоволення.

Зміст судових рішень та встановлені судами обставини кримінального провадження

За ухвалою Вищого антикорупційного суду від 19 серпня 2022 року кримінальне провадження у частині обвинувачення ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, закрито на підставі п. 5 ч.2 ст.284 КПК України у зв`язку зі смертю обвинуваченого.

За вироком Вищого антикорупційного суду від 19 серпня 2022 року засуджено: ОСОБА_6 - за ч. 2 ст. 369-2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; ОСОБА_10 - за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 369-2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 49 КК України ОСОБА_6 та ОСОБА_10 звільнено від покарання в зв`язку із закінченням строків давності.

За ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 06 червня 2023 рокуапеляційні скарги ОСОБА_11, захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_12 в інтересах ОСОБА_6 та ОСОБА_10 залишено без задоволення, а вирок - беззміни.

ОСОБА_6 визнано винуватим в одержанні неправомірної вигоди для себе та третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, яке було вчинене ним умисно з корисливого мотиву та з метою особистого незаконного збагачення, за наведених у вироку обставин.

Так, 28 вересня 2015 року до ОСОБА_10 звернулася ОСОБА_8, яка потребувала юридичної допомоги, оскільки рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 вересня 2015 року у цивільній справі № 562/907/15ц вона була позбавлена батьківських прав стосовно своєї малолітньої дитини.

ОСОБА_10, будучи обізнаним про дружні відносини свого знайомого адвоката ОСОБА_6 з головою Здолбунівського районного суду Рівненської області ОСОБА_9 та можливість впливу на останнього з боку ОСОБА_6 за неправомірну вигоду для отримання необхідного судового рішення у вказаній цивільній справі, за згодою ОСОБА_8 зв`язався з ОСОБА_6 та між ними була досягнута домовленість про одержання від ОСОБА_8 неправомірної вигоди за вплив на голову Здолбунівського районного суду Рівненської області ОСОБА_9 та вплив (за допомогою останнього) на прийняття суддями Апеляційного суду Рівненської області рішення про скасування рішення суду про позбавлення ОСОБА_8 батьківських прав. Того ж дня ОСОБА_10 познайомив ОСОБА_8 з адвокатом ОСОБА_6, який повідомив їй, що дійсно підтримує дружні стосунки з головою Здолбунівського районного суду Рівненської області ОСОБА_9, а тому має можливість домовитися з останнім про те, щоб той вплинув на рішення суддів Апеляційного суду Рівненської області для вирішення питання про скасування вказаного вище заочного рішення районного суду, а також зазначив, що для цього ОСОБА_8 має надати неправомірну вигоду у сумі 3 500 доларів США, на що остання погодилася, оскільки усвідомлювала можливість позбавлення її батьківських прав стосовно її малолітньої дитини у випадку набрання законної сили вказаним вище рішенням районного суду.

Наприкінці вересня 2015 року ОСОБА_6 зустрівся із ОСОБА_9 та повідомив йому про можливість отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_8 за вплив на прийняття рішення суддями апеляційного суду Рівненської області для винесення рішення про скасування заочного рішення районного суду про позбавлення її батьківських прав, на що останній погодився за отримання неправомірної вигоди для себе у сумі 2 000 доларів США.

02, 03 та 17 грудня 2015 року ОСОБА_8 зустрілася з ОСОБА_6 біля Здолбунівського районного суду Рівненської області, де, перебуваючи у його автомобілі марки HYUNDAI H1D, реєстраційний номер НОМЕР_1, передала йому частину раніше обумовленої між ними неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів у розмірі відповідно 500, 500 та 1 000 доларів США.

21 грудня 2015 року колегією суддів Апеляційного суду Рівненської області у справі № 562/907/15-ц (провадження № 22-ц/787/2480/2015) було прийняте рішення про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_8 та скасовано заочне рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 вересня 2015 року про позбавлення її батьківських прав стосовно її дочки ОСОБА_13 .

23 грудня 2015 року ОСОБА_8 зустрілася біля Здолбунівського районного суду з ОСОБА_6, який запевнив її про наявність у ОСОБА_9 можливості вплинути на прийняття рішення Здолбунівським районним судом Рівненської області на її користь у випадку скасування Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ зазначеного вище рішення Апеляційного суду Рівненської області та повернення вказаної справи до суду першої інстанції на новий судовий розгляд, що підтвердив і ОСОБА_9 в ході організованої ОСОБА_6 телефонної розмови з ОСОБА_8 .

Надалі ОСОБА_8 передала ОСОБА_6 останню частину раніше обумовленої неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів у сумі 1500 доларів США, з яких ОСОБА_6 передав ОСОБА_10 750 доларів США як неправомірну вигоду, а 750 доларів США позичив останньому у борг.

Таким чином, у період з 02 по 23 грудня 2015 року включно ОСОБА_6 одержав від ОСОБА_8 неправомірну вигоду для себе та третіх осіб за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у вигляді грошових коштів у загальній сумі 3500 доларів США.

Позиції учасників судового провадження

Від прокурора надійшли заперечення на касаційну скаргу захисника.

У судовому засіданні захисник та засуджений підтримали подану касаційну скаргу, прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Межі перегляду

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Щодо висновків суду про доведеність винуватості засудженого

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, які було ретельно досліджено і перевірено під час судового розгляду.

Так, обвинувачений ОСОБА_6 усуді пояснив, що надавав ОСОБА_8 юридичні послуги, за які вона дійсно сплатила 3500 доларів США. Вона наполягала, щоб надані нею кошти було передано особам, які забезпечать та проконтролюють вирішення її справи в суді, і він підтримував таку вигадану ним версію, щоб заспокоїти ОСОБА_8 . Вона поставила умову, що надасть останню частину коштів лише після того, як зустрінеться з ОСОБА_9, який має запевнити її, що рішення апеляційного суду залишиться в силі, тому він організував між ними телефонну розмову. Він пообіцяв ОСОБА_8, що передасть ОСОБА_9 1000 доларів США, хоча насправді передавати кошти не збирався і не передавав, а зробив вигляд, перебуваючи деякий час у суді. Гроші як гонорар залишив собі, частину надав у борг ОСОБА_10 .

Проте суд першої інстанції встановив, що твердження ОСОБА_6 щодо непричетності його до зловживання впливом спростовуються сукупністю досліджених судом доказів, а саме показаннями свідка ОСОБА_8, протоколомдопиту ОСОБА_8 від 12 грудня 2015 року з додатками (копіями грошових коштів), протоколами огляду предметів (грошових коштів) з додатками від 17 та 23 грудня 2015 року,протоколами за результатами проведення НСРД (аудіо-, відеоконтролю особи та зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж), протоколами обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_10, речовими та іншими доказами, які узгоджуються між собою.

Доводи в касаційній скарзі про те, суд першої інстанції обґрунтував вирок доказами, які ж сам визнав недопустимими, є необґрунтованими.

Так, суд визнав недопустимими доказами, зокрема, протокол обшуку за місцем проживання ОСОБА_9, в ході якого було вилучено грошові кошти у сумі 1500 доларів США, - предмет неправомірної винагороди, переданої ОСОБА_8 ОСОБА_6 03 та 17 грудня 2015 року; та самі речові докази - 15 грошових купюр номіналом по 100 доларів США, вилучені під час вищевказаного обшуку, номера яких повністю збігаються з номерами, зазначеними в протоколі допиту ОСОБА_8 та в протоколі огляду предметів від 17 грудня 2015 року. Підставою для визнання цих доказів недопустимими є проведення обшуку неповноважними особами. Водночас суд першої інстанції, мотивуючи у вироку висновок щодо доведеності винуватості обвинувачених, зазначені докази не врахував.

Щодо доводів про провокацію злочину

За змістом статей 246, 271 КПК України НСРД можуть проводитись, якщо наявні достатні підстави вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин, а також якщо відомості про злочини та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. При цьому згідно з ч. 3 ст. 271 КПК України під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв. Здобуті в такий спосіб речі і документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини розробив критерії для того, щоб відрізняти провокування вчинення злочину, яке суперечить ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, від дозволеної поведінки під час законних таємних методів у кримінальних розслідуваннях. Зокрема, у випадку визнання заяви про підбурювання такою, що не є явно необґрунтованою, для визнання доказів допустимими суду належить з`ясувати, чи було слідство «по суті пасивним», чи був би злочин вчинений без втручання влади, чи мало місце з боку влади спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; вагомість причин проведення оперативної закупки, чи були у правоохоронних органів об`єктивні дані про те, що особа була втягнута у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою. При цьому тягар доведення того, що підбурення не було, покладається на сторону обвинувачення.

З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції належним чином дослідив питання, чи не створили правоохоронні органи штучно ситуацію з метою спонукати ОСОБА_6 до вчинення злочину. Суд першої інстанції встановив, що останній особисто запропонував ОСОБА_8 допомогу з боку свого знайомого - голови районного суду щодо вирішення судового спору за неправомірну вигоду, після чого вона подала до правоохоронних органів заяву про вчинення злочину. На цьому етапі правоохоронні органи долучилися і розпочали проводити контроль за вчиненням злочину, що свідчить про їх пасивну роль, яка проявилася лише у належній фіксації ходу вчинення злочину.Отже, злочинна діяльність ОСОБА_6 та інших розпочалася та тривала до написання свідком заяви про вчинення злочину і до початку його контролю правоохоронними органами.

Твердження в касаційній скарзі захисника про приховування правоохоронними органами фактів вчинення заявницею корупційних правопорушень шляхом неналежного звільнення останньої від відповідальності виходить за межі цього судового розгляду.

Як установив суд першої інстанції, питання притягнення або непритягнення ОСОБА_8 за ст. 369 КК України не впливає на необхідність внесення відомостей за її заявою про вчинення злочину та здійснення подальшого розслідування у цьому кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_6 таінших. Законом не заборонено притягнення осіб до кримінальної відповідальності за статтями 368 (первинна кваліфікація) та 369-2 КК України без вирішення питання про притягнення заявника - надавача неправомірної вигоди.

На обґрунтування наявності провокації злочину у цьому кримінальному провадженні сторона захисту також посилалась на те, що ОСОБА_8 є агентом Національного антикорупційного бюро України, оскільки є заявником ще у декількох корупційних кримінальних провадженнях.

Разом із тим, самі по собі звернення ОСОБА_8 до правоохоронних органів із заявами про вчинення корупційних злочинів стосовно неї, у тому числі через декілька років після оскаржуваних подій, не можуть свідчити про провокацію злочину у цьому кримінальному провадженні.Законом також не передбачено будь-яких заборон чи обмежень особи в частині кількості звернень до правоохоронних органів. При цьому фактів визнання показань свідка неправдивими чи притягнення її до відповідальності за статтями 384,385 КК України судом не встановлено.

Отже, доводи захисника про провокацію злочину з боку правоохоронних органів не знайшли свого підтвердження у ході перевірки матеріалів провадження судами першої та апеляційної інстанцій, з чим погоджується і Суд.

Щодо постанови прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту

Суд першої інстанції дослідив належним чином надані стороною обвинувачення процесуальні документи щодо проведення НСРД, у тому числі постанову про проведення контролю за вчиненням злочину.

Суд першої інстанції встановив, що мотивувальна частина постанови прокурора від 16 грудня 2015 року про проведення НСРД - контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту відповідно до вимог ст. 271 КПК України містить, у тому числі, відомості про перевірку факту відсутності провокації злочину, зокрема посилання на твердження ОСОБА_8 про вимагання в неї неправомірної вигоди до звернення до правоохоронних органів з відповідною заявою, а також на необхідність використання ідентифікованих засобів, а саме грошових коштів як предмету неправомірної вигоди. При цьому у вказаній нормі закону відсутні вимоги до змісту постанови про контроль за вчиненням злочину як щодо порядку перевірки прокурором відсутності факту провокації злочину, так і щодо відомостей про джерело походження грошових коштів, які можуть бути використані при проведенні НСРД.

Касаційна скарга захисника не містить доводів, які б свідчили про незаконність постановипрокурора про проведення НСРД - контролю за вчиненням злочину з мотивів упередженості прокурора та формального підходу щодо встановлення обставин про відсутність провокації під час проведення НСРД, що призвело б до порушення прав обвинувачених.

Обґрунтованих сумнівів у достовірності інформації, що викладена в постанові, стороною захисту не наведено.

Щодо скарги на постанову прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину

Сторона захисту у підготовчому засіданні суду першої інстанції подала скаргу на постанову прокурора про проведення НСРД - контролю за вчиненням злочину.

Разом із тим, право на оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого/прокурора не є безумовним, а відмова суду у задоволенні такої скарги не може розцінюватись як порушення принципу законності та доступу до правосуддя.

Суд першої інстанції, розглянувши у підготовчому судовому засіданні вказану скаргу, відмовив у її задоволенні, про що 11 грудня 2019 року постановив ухвалу.

Відмову у задоволенні скарги суд обґрунтував тим, що суть скарги захисника зводилась до надання оцінки процесуальним діям (бездіяльності) та рішення органу досудового розслідування, а викладені захисником факти та обставини не можуть бути предметом дослідження під час підготовчого судового провадження. Із таким висновком погоджується і Суд. Так, сторона захисту, вказуючи на провокацію з боку правоохоронних органів та заявниці ОСОБА_8, фактично просив оцінити докази сторони обвинувачення, які зафіксовані в протоколі огляду речей та документів від 13 грудня 2015 року (картки пам`яті, що була надана ОСОБА_8, яка надалі була визнана судом недопустимим доказом), на предмет їх належності та допустимості, що відповідно до вимог статей 314, 315 КПК України виходить за межі компетенції суду на стадії підготовчого провадження.

Щодо відсутності протоколу за результатами контролю за вчиненням злочину

Сторона захисту в ході судового розгляду вказувала на відсутність єдиного протоколу за результатами контролю за вчиненням злочину, що, на її думку, тягне недопустимість доказів, отриманих в ході НСРД.

З матеріалів провадження вбачається, що на виконання постанови прокурора про проведення НСРД - контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту свідку ОСОБА_8 17 та 23 грудня 2015 року детективом ОСОБА_14 було вручено заздалегідь ідентифіковані (помічені) грошові кошти, про що складено відповідні протоколи.

Саме ці грошові кошти, які були ідентифіковані та вручені ОСОБА_8, із відповідними номерами та серіями, виявлено та вилучено під час обшуку у ОСОБА_6 (200 доларів США) та ОСОБА_10 (1100 доларів США).

Одночасно із проведенням контролю за вчиненням злочину стороною обвинувачення проводилися аудіо-, відеоконтроль особи та зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж.

Суд першої інстанції, дослідивши протоколи огляду предметів (грошових коштів) з додатками від 17 та 23 грудня 2015 року, протоколи обшуків у ОСОБА_6 та ОСОБА_10 від 24 грудня 2015 року, протоколи за результатами проведення НСРД (аудіо-, відеоконтролю особи та зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж) від 30 грудня 2015 року, визнав їх належними та допустимими доказами.

З огляду на наявність у матеріалах провадження вищевказаних протоколів суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутність окремого протоколу про хід та результати НСРД - контролю за вчиненням злочину не є порушенням вимог статей 104, 252 і п. 4 ст. 271 КПК України.

Крім того, захисник у касаційній скарзі не зазначив, яким чином відсутність відомостей, які б мали міститися в окремому протоколі про результати контролю за вчиненням злочину, могли вплинути на доведеність факту одержання неправомірної вигоди та достовірність здобутих фактичних даних.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що відсутність окремого протоколу про хід та результати НСРД - контролю за вчиненням злочину у цьому провадженні не призвела до істотного порушення вимог КПК України, прав та інтересів обвинувачених, є правильним.

Щодо невстановлення джерела походження грошових коштів, які були використані під час НСРД

Суд першої інстанції встановив, що факт використання в ході НСРД заздалегідь ідентифікованих грошових коштів у сумі 1000 та 1500 доларів США підтверджується як змістом проведеної процесуальної дії, так і поясненнями детектива ОСОБА_14, який у судовому засіданні підтвердив, що склав протоколи огляду предметів (грошей) 17 та 23 грудня 2015 року на підставі постанови прокурора про здійснення контролю за вчиненням злочинувід 16 грудня 2015 року, про що зазначив у їх вступних частинах.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 273 КПК України під час проведення НСРД можуть бути використані заздалегідь ідентифіковані (помічені) грошові кошти. Водночас норми КПК України не містять заборони щодо використання як предмета неправомірної вигоди грошових коштів, які належать фізичним особам, зокрема, заявникам та свідкам. Будь-якого документального або/та процесуального оформлення передання такими особами грошових коштів у розпорядження органу досудового розслідування для подальшого їх використання у кримінальному провадженні нормами кримінального процесуального законодавства також не передбачено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що наявність у матеріалах провадження протоколів огляду предметів від 17 та 23 грудня 2015 року свідчать про належну ідентифікацію грошових коштів. Показання свідка ОСОБА_8, надані під час перехресного допиту в суді першої інстанції, узгоджуються з іншими доказами щодо походження грошей і не містять суперечностей, в тому числі щодо залучення її власних коштів, що виключає будь-які сумніви у джерелі походження цих коштів і законності їх використання під час здійснення контролю за вчиненням злочину

Крім того, відомості про походження грошових коштів не впливають на їхні якісні характеристики, волевиявлення осіб, які отримували неправомірну вигоду, наявність чи відсутність ознак складу злочину, який є предметом даного судового розгляду та допустимість результатів НСРД.

Сторона захисту не заперечує факту виявлення 24 грудня 2015 року за місцем проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_10 грошових коштів, які за кількістю, номіналом і серійними номерами купюр відповідають коштам, ідентифікованим раніше відповідно до протоколів огляду.

Щодо доводів про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність

Захисник у касаційній скарзі стверджує про відсутність у діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, посилаючись на недоведеність реальності можливого впливу голови Здолбунівського районного суду Рівненської області ОСОБА_9 на суддів Апеляційного суду Рівненської області з метою вирішення апеляційної скарги.

Разом з тим, у диспозиції ст. 369-2 КК України не передбачено «реальність впливу» як обов`язкову ознаку об`єктивної сторони цього злочину.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У касаційній скарзі не наведено доводів, які спростовували б правильність висновків суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 .

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи провадження в апеляційному порядку, дослідив матеріали кримінального провадження, проаналізував та спростував доводи апеляційних скарг, у тому числі ті, що аналогічні доводам, наведеним у касаційній скарзі, навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційні скарги визнано необґрунтованою.

Судові рішення відповідають вимогам ст. 370 КПК України, а ухвала апеляційного суду - ст. 419 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 412 КПК Україниістотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Проте даних, які б свідчили, що судом допущено такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, або неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, не виявлено.

Таким чином, підстав для задоволення касаційної скарги не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Вирок Вищого антикорупційного судувід 19 серпня 2022 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 06 червня 2023 року стосовно ОСОБА_6 залишити беззміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3