- Головуючий суддя (АП ВАКС) : Глотов М.С.
Слідчий суддя у 1-й інстанції: ОСОБА_1 Справа № 991/2351/24Доповідач: ОСОБА_2 Провадження №11-сс/991/247/24
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА ВИЩОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ
УХВАЛА
01 квітня 2024 року місто Київ
Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_2, перевіривши на прийнятність апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4, подану на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 26 березня 2024 року у кримінальному провадженні №42019110350000029,
ВСТАНОВИВ:
28.03.2024 до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла та 01.04.2024 передана судді-доповідачу апеляційна скарга представника на ухвалу слідчого судді від 26.03.2024 щодо залишення без задоволення клопотання про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №42019110350000029.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду по провадженню №11-сс/991/247/24 справу передано судді-доповідачеві ОСОБА_2, судді, які входять до складу колегії: ОСОБА_5, ОСОБА_6 .
В апеляційній скарзі зазначаються прохання скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою скасувати арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді від 22.02.2024 у справі №991/1173/24.
За спеціальним правилом, передбаченим ч. 1 ст. 422 Кримінального процесуального 4. За спеціальним правилом, передбаченим ч. 1 ст. 422 Кримінального процесуального кодексу України /далі - КПК/, отримавши апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді, суддя-доповідач невідкладно витребовує з суду першої інстанції відповідні матеріали та не пізніш як за день повідомляє особу, яка її подала, прокурора та інших заінтересованих осіб про час, дату і місце апеляційного розгляду.
4.1. Однак наявність вищевказаного правила, як вважає суддя-доповідач, не позбавляє його обов`язку перш ніж вчиняти зазначені в ч. 1 ст. 422 КПК дії, за загальним правилом і виходячи із передбачених ч. ч. 3, 4 ст. 399 КПК наслідків невідкладно перевірити чи: (1) апеляційну скаргу подано на ухвалу, яка підлягає апеляційному оскарженню; (2) судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями ст. 394 КПК; (3) апеляційну скаргу подано особою, яка вправі її подавати; (4) апеляційна скарга підлягає розгляду в цьому суді апеляційної інстанції; (5) апеляційна скарга подана в межах строку на апеляційне оскарження, а якщо її подано з пропуском такого строку, то чи порушує особа, яка її подала питання про його поновлення.
4.2. Тобто на цій стадії суддя-доповідач має вирішити питання щодо можливості призначення до розгляду у судовому засіданні на певний день і в певний час колегією суддів апеляційної скарги представника, що надійшла до суду, у т. ч. з`ясувати чи відсутні/наявні підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження або повернення апеляційної скарги.
5. Дослідивши матеріали апеляційної скарги, суддя-доповідач встановив, що таку скаргу подано з дотриманням правил підсудності, особою, яка має на це право, та з дотриманням строку на оскарження, встановленого ст. 395 КПК.
6. Крім того, апеляційну скаргу подано на ухвалу, яка підлягає оскарженню в апеляційному порядку, оскільки згідно з п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК предметом перегляду в апеляційному порядку може бути як ухвала слідчого судді, постановлена у відповідності до ст. 173 КПК, так і рішення слідчого судді, прийняте згідно зі ст. 174 КПК (ухвала Верховного Суду від 23.01.2024 у справі №569/19829/21).
6.1. Так, в апеляційному порядку під час досудового розслідування можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді про арешт майна або відмову у ньому (п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК).
6.2. Тобто дослівно у згаданій нормі вказано не рішення про «задоволення клопотання про арешт майна чи відмову в ньому», а ухвалу про «арешт майна або відмову у ньому».
6.3. Проте у п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК, як і в жодній іншій нормі кримінального процесуального закону, прямо не зазначено, які саме рішення слідчого судді необхідно розцінювати як ухвали про арешт майна або відмову в ньому.
6.3.1. Адже за своєю формою (виходячи з назви) ухвалою слідчого судді про арешт майна чи відмову в ньому, є рішення про задоволення клопотання про арешт майна чи відповідно відмову у ньому.
6.3.2. Однак за своєю суттю (виходячи з наслідків) ухвалою слідчого судді про арешт майна чи відмову в ньому, дослівно згаданою в п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК, є не лише рішення про арешт майна чи відповідно відмову у ньому (ст. 173 КПК), але й ухвала про скасування арешту майна або про відмову у такому скасуванні (ст. 174 КПК), адже: (1) наслідки постановлення ухвали про накладення арешту на майно є ідентичними за своєю суттю з наслідками прийняття рішення про відмову в скасуванні арешту майна, - до відповідного майна застосовуються обмеження, визначені в ухвалі слідчого судді; (2) ідентичними між собою є й наслідки рішення про відмову в накладенні арешту на майно та ухвали про скасування арешту, так як в обох випадках до відповідного майна не застосовуються обмеження, визначені слідчим суддею.
6.3.3. Різниця між рішеннями, передбаченими у ст. 173 і ст. 174 КПК, є лише в моменті (часі), з якого діють чи продовжують діяти обмеження прав (у першому випадку) або ж не починають діяти чи припиняється дія обмеження прав (у другому випадку).
6.3.4. Таким чином, якщо при оцінці ухвали як такої, що є рішенням про арешт майна чи відмову в ньому, виходити не лише з форми (назви ухвали), але й з її суті (наслідки рішення для особи), то ухвалою слідчого судді про арешт майна чи відмову в ньому є повністю всі ті рішення, прийняття яких передбачено ст. 173 і ст. 174 КПК.
6.4. Із огляду на те, що в жодній нормі КПК прямо не зазначено, які саме рішення слідчого судді необхідно розцінювати як ухвали про арешт майна або відмову в ньому, під час оцінки певного рішення слідчого судді як такого, що в розумінні кримінального процесуального закону вважається ухвалою про арешт майна чи відмову в ньому, необхідно виходити й зі змісту поняття «арешт майна» та місця норм, пов`язаних із вирішенням відповідного питання, у структурі кодексу.
6.4.1. Так, у главі 17 (Арешт майна) КПК містяться норми ст. ст. 170-175 КПК, що передбачають можливість постановлення слідчим суддею ухвал, які стосуються арешту майна, зокрема, про (1) відмову у задоволенні клопотання про арешт майна, (2) задоволення клопотання про арешт майна (ст. 173 КПК), (3) відмову у задоволенні клопотання про скасування арешту майна, (4) задоволення клопотання про скасування арешту майна (ст. 174 КПК).
6.4.2. Водночас ніде в кодексі не вказано, що рішеннями про арешт майна або відмову у ньому є лише ухвали слідчого судді, якими задоволено клопотання про арешт майна чи відповідно - відмовлено у задоволенні вказаного клопотання.
6.4.3. Тобто ураховуючи, що ст. 174 (Скасування арешту майна) КПК структурно знаходиться в главі 17 з назвою «Арешт майна» розділу II (Заходи забезпечення кримінального провадження) КПК, як і ст. 173 (Вирішення питання про арешт майна) КПК, то арешту майна чи відмови у ньому стосуються як рішення, постановлення яких передбачено ст. 173 КПК, так і ті, які можуть бути прийняті згідно зі ст. 174 КПК.
6.5. Крім того, виходячи з поняття «арешт майна», його зміст охоплює як ухвали про задоволення клопотання про арешт майна чи відмову в ньому (ст. 173 КПК), так і рішення про задоволення клопотання про скасування арешту майна чи відмову в ньому (ст. 174 КПК).
6.5.1. Оскільки під «арештом майна» розуміється тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна (ч. 1 ст. 170 КПК).
6.5.2. Із наведеного вбачається, що арешт майна за своєю суттю є не лише одномоментною дією з його накладення, у зв`язку із вчиненням якої щодо речових прав на відповідне майно розпочинають застосовуватися певні обмеження (заборона відчуження, розпорядження, користування), але й він є також триваючою подією, адже ухвали про арешт майна чи відмову в його скасуванні (повну або часткову) мають своїм наслідком триваючий процес - продовження застосування до відповідного майна протягом певного проміжку в часі обмежень, передбачених процесуальним законом.
6.5.3. Тому втручання в право на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Протоколу №1 до Європейської конвенції з прав людини /далі - Конвенція/, є триваючим процесом, судовий контроль за яким здійснює слідчий суддя (п. 18 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 33-1 КПК).
6.6. Слід зауважити, що контроль за втручанням у зазначене право, гарантоване ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції, відбувається як при вирішенні питань, передбачених ст. 173 КПК, так і зазначених у ст. 174 КПК.
6.6.1. В обох випадках (під час первісного прийняття рішення про арешт чи надалі в ході з`ясування наявності підстав для його скасування) застосовуються однакові правила, згідно з якими: (1) арешт майна має бути пропорційним меті, на яку він спрямований, що виражається у понятті «справедливої рівноваги» між загальним інтересом суспільства і вимогою захисту фундаментальних прав особи (п. 59 рішення ЄСПЛ від 22.01.2009 у справі «Боржонов проти росії» / «Borzhonov v. russia», заява №18274/04); (2) щоб визначити пропорційність такого заходу, необхідно прийняти до уваги його тривалість та його необхідність в контексті просування розслідування, а також наслідки його застосування до зацікавленої особи (п. 31 рішення ЄСПЛ від 07.10.2010 у справі «Георгі Атанасов проти Болгарії» / «Georgi Atanasov v. Bulgaria», заява №5359/04; п. 59 рішення ЄСПЛ від 10.10.2017 у справі «Лачіхіна проти росії» / «Lachikhina v. russia», заява №38783/07; п. 44 рішення ЄСПЛ від 26.03.2020 у справі «Пендов проти Болгарії» / «Pendov v. Bulgaria», заява №44229/11; п. 56 рішення ЄСПЛ від 02.02.2023 у справі «Агшин Гараєв проти Азейбарджану» / «Akshin Garayev v. Azerbaijan», заява №30352/11).
6.6.2. Виходячи з важливості та обсягу питань, які слід вирішити слідчому судді, що приймає рішення щодо втручання у право на мирне володіння майном, законодавець передбачив механізм виправлення можливих помилок, коли слідчим суддею допущено дисбаланс на шкоду або зацікавленій особі, або інтересам суспільства.
6.6.3. І слід враховувати, що арешт майна є триваючим втручанням, тому навіть правильне рішення про арешт майна може з часом втратити свою обґрунтованість в результаті зміни обставин, які правомірність такого арешту обґрунтовували, або виявлення чи виникнення нових обставин. Це може потребувати зміни в режимі арешту майна і навіть його скасування. Ці рішення є не менш, якщо не більш важливими в контексті дотримання права на мирне володіння майном, оскільки з часом втручання з боку держави вимагає все більш переконливих аргументів.
6.6.4. Таким чином, якщо визнати рівнозначність як первісного, так і наступного рішення в контексті права на мирне володіння майном, це свідчить про те, що сторонам має бути доступним апеляційне оскарження рішень, які стосуються арешту майна.
6.7. З іншого боку, помилкове рішення про скасування арешту майна може спричинити не менш серйозні наслідки, ніж відмова у застосуванні такого арешту, що, врешті, може позначитися як на забезпеченні можливості успішного кримінального провадження, так і на правах інших осіб, на забезпечення яких спрямований такий арешт. Ураховуючи складність встановлення справедливого балансу у таких справах, апеляційний перегляд таких рішень не менш важливий, ніж перегляд рішення про відмову у застосуванні такого заходу.
6.8. Тому, якщо використовувати сутнісний підхід до визначення характеру рішень щодо арешту майна під час кримінального провадження, то ухвалою про скасування арешту майна слідчий суддя припиняє дію попередньої ухвали про арешт і фактично відмовляє у продовженні раніше накладеного арешту на майно, і, навпаки, відмовляючи у скасуванні арешту майна, суддя фактично продовжує дію попередньої ухвали про арешт майна.
6.9. Отже, незважаючи на різні назви рішень щодо арешту майна, обумовлені тим, що одні з них є первісними (первісний судовий контроль), а інші наступними (наступний судовий контроль), вони всі стосуються одного і того ж питання і тягнуть за собою подібні правові наслідки для права на мирне володіння майном (п. 27 ухвали Верховного Суду від 23.01.2024 у справі №569/19829/21).
6.10. Також Конституційний Суд України визнав, що, виходячи із засад і завдань судочинства, можливість оскарження всіх видів рішень, що стосуються одного питання, імпліцитно міститься у відповідному положенні закону, навіть якщо не всі з них поіменовані у відповідному положенні закону, а тому ухвала про скасування арешту майна або про відмову у такому скасуванні може бути предметом апеляційного перегляду на підставі п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК у її взаємозв`язку зі ст. ст. 170, 173, 174 КПК.
6.10.1. В постанові від 26.06.2018 у справі №657/683/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що рішення слідчого судді, яким окремо від ухвали про арешт майна вирішено питання про спосіб такого арешту, підлягає апеляційному оскарженню, адже рішення слідчого судді стосувалося саме питання накладення арешту на майно.
6.10.2. Так само ухвала про скасування арешту майна чи відмову в ньому, передбачена ст. 174 КПК, стосується питання накладення арешту на майно, а тому підлягає апеляційному оскарженню згідно з п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК.
6.11. Також хоча в переліку ч. 1 ст. 309 КПК дослівно не згадується ухвала про скасування арешту майна, але у цьому переліку також прямо не згадується й «рішення про зміну запобіжного заходу».
6.11.1. Проте наведене не завадило Верховному Суду дійти висновку, що поняття «застосування запобіжного заходу» охоплює не тільки його обрання, але й випадки його зміни на більш м`який або навпаки, що фактично являє собою обрання іншого запобіжного заходу.
6.11.2. У зв`язку з цим Перша судова палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що сторони кримінального провадження мають право оскаржувати в апеляційному порядку ухвалу слідчого судді про зміну підозрюваному обраного запобіжного заходу у випадку, якщо застосування такого запобіжного заходу або відмова в його застосуванні підлягають апеляційному оскарженню відповідно до ч. 1 ст. 309 КПК (постанова Верховного Суду від 17.05.2021 у справі №335/9520/19).
6.11.3. Тобто в наведеному для порівняння прикладі Верховний Суд виходив не формально з назви рішення, а з його суті у вигляді наслідків для прав особи.
6.11.4. Аналогічним чином як і в наведеному прикладі рішення про скасування арешту майна фактично являє собою відмову в арешті майна, в той час як ухвала про відмову в скасуванні арешту майна по своїй суті є рішенням про арешт майна. Адже наслідки для прав особи, про які описано вище по тексту, ідентичні: якщо в арешті майна відмовлено чи арешт майна скасовано - втручання в право на мирне володіння майном не відбувається, натомість, коли задоволено клопотання про арешт майна чи відмовлено у скасуванні арешту майна - в право власності відбувається втручання.
6.12. Також на користь висновку, що рішення слідчого судді про відмову в скасуванні арешту майна може бути предметом апеляційного перегляду свідчить наступна гіпотетична ситуація, яка може скластися в практиці правозастосування, згідно з якою (1) спочатку слідчий суддя при розгляді клопотання про арешт певного майна відмовить у його задоволенні, але (2) таке рішення скасує суд апеляційної інстанції, задовольнивши клопотання, (3) після чого той же слідчий суддя, будучи не згідним з позицією апеляційного суду, в разі отримання клопотання згідно зі ст. 174 КПК зможе прийняти рішення про скасування арешту, який по суті накладений апеляційним судом.
6.12.1. І за описаної ситуації наслідком підходу, що «рішення про скасування арешту майна не може бути предметом апеляційного перегляду», може відбутися повне нівелювання ролі суду апеляційної інстанції в частині контролю за законністю та обґрунтованістю рішень слідчих суддів, які стосуються можливості втручання у права власника на мирне володіння майном.
6.12.2. Ризик нівелювання ролі суду апеляційної інстанції при вирішенні справ, які стосуються арешту майна, усувається у випадку надання такого тлумачення п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК, згідно з яким ухвала слідчого судді про скасування арешту майна чи відмову в ньому може бути предметом апеляційного перегляду на підставі п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК. Такий підхід до тлумачення норми є правильним, виходячи із засади рівності сторін (п. 3 ч. 1 ст. 7 КПК) і того, що характер втручання у права власника при прийнятті рішення про арешт майна чи відмову в ньому є ідентичним до характеру втручання в право людини на мирне володіння майном при постановленні ухвали про скасування арешту майна чи відмови в ньому.
6.13. Отже, апеляційну скаргу подано на ухвалу, яка підлягає оскарженню в апеляційному порядку на підставі п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК у її взаємозв`язку зі ст. ст. 170, 173, 174 КПК.
7. Враховуючи вищевказане, для забезпечення дотримання строку апеляційного розгляду та виконання вимог КПК потрібно витребувати з Вищого антикорупційного суду матеріали судової справи за єдиним унікальним №991/2352/24 (провадження 1-кс/991/2378/24), які містять оскаржувану ухвалу, та повідомити учасників судового провадження про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги.
8. Крім того, зважаючи на вимоги ст. 422 КПК, яка передбачає скорочені строки апеляційного розгляду, сторонам необхідно роз`яснити наслідки зволікання з поданням доповнень до апеляційної скарги та / або ознайомлення з матеріалами апеляційного провадження.
9. Також слід визначити резервні час і дату проведення судового засідання та повідомити про них учасників, ураховуючи заплановану зайнятість членів колегії в інших судових засіданнях.
10. Керуючись ст. ст. 7, 8, 9, 110, ч. 5 ст. 115, п. 9 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 369, ст. 395, ст. 396, ч. 2 ст. 401, ст. ст. 422, 424 Кримінального процесуального кодексу України, суддя
ПОСТАНОВИВ:
Судове засідання по розгляду апеляційної скарги представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4, поданої на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 26 березня 2024 року, призначити в приміщенні Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду (м. Київ, провул. Хрестовий, 4, зал судових засідань № 1) на 04 квітня 2024 року о 13:30 год.
Витребувати з Вищого антикорупційного суду матеріали судової справи за №991/2351/24 (провадження 1-кс/991/2377/24), які містять оскаржувану ухвалу, зобов`язавши їх надати невідкладно, але не пізніше як до 14 год 00 хв 02 квітня 2024 року.
У разі неможливості розгляду кримінального провадження 04 квітня 2024 року визначити резервні час і дату судового засідання - на 15 год 30 хв 10 квітня 2024 року.
Повідомити про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, у тому числі резервні, учасників судового провадження ( ОСОБА_3, ОСОБА_4, прокурора).
Роз`яснити представнику, що у випадку неподання доповнень до апеляційної скарги у п`ятиденний строк з моменту проголошення повного тексту оскаржуваної ухвали відповідні дії можуть бути розцінені судом як зловживання правом, направлене на затягування строків розгляду справи.
Роз`яснити сторонам захисту та обвинувачення, що вони мають право ознайомитися з матеріалами судового провадження, зокрема, до початку судового засідання. У випадку, якщо будь-яка зі сторін не скористалася відповідним правом до початку засідання з розгляду апеляційної скарги, а надалі заявила про необхідність такого ознайомлення, то відповідна процесуальна поведінка може бути розцінена як зловживання правом, направлене на затягування строків розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: ОСОБА_2