Документ № 118167499

Справа № 991/2476/24

Провадження № 1-кс/991/2503/24

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ВСТУПНА ЧАСТИНА [І].

Дата і місце постановлення [1-1].

01 квітня 2024 року, місто Київ.

Назва та склад суду, секретар судового засідання [1-2].

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 (надалі - слідчий суддя), секретар судового засідання ОСОБА_2

Найменування (номер) кримінального провадження [1-3].

Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (надалі - ЄРДР) 25 вересня 2019 року за № 52019000000000842.

Прізвище, ім`я і по батькові підозрюваного, обвинуваченого, рік, місяць і день його народження, місце народження і місце проживання [1-4].

Підозрюваний ОСОБА_3 (народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Севастополь, проживає і зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ).

Закон України про кримінальну відповідальність, що передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа [1-5].

Кримінальні правопорушення, передбачені ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209КК України.

Сторони кримінального провадження та інші учасники судового провадження [1-6].

Сторона захисту: підозрюваний ОСОБА_3 ; захисники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Сторона обвинувачення: прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_6

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА [ІІ].

Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається [2-1].

Вирішується питання про скасування повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та нову підозру від 23.01.2024 у кримінальному провадженні № 52019000000000842 від 25.09.2019 у частині вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 209КК України.

Зазначене питання вирішується за скаргою захисника підозрюваного ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_5 .

Встановлені слідчим суддею обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів [2-2].

Слідчий суддя встановив.

26 березня 2024 року до провадження слідчого судді Вищого антикорупційного суду надійшла скарга адвоката ОСОБА_5, який здійснює захист підозрюваного ОСОБА_3, на повідомлення про підозру, яка обґрунтована наступним.

Національним антикорупційним бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52019000000000842 від 25 вересня 2019 року, в якому 25 жовтня 2023 року ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України.

23 січня 2024 року ОСОБА_3 вручено письмове повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та нову підозру, відповідно до змісту якої останній підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, - організації та керуванні заволодінням чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненим за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, а також у вчиненні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 209КК України, - вчиненні фінансової операції з коштами, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, вчиненому за попередньою групою осіб, в особливо великому розмірі.

Сторона захисту вважає, що повідомлення про підозру ОСОБА_3 з урахуванням повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру від 23.01.2024 в частині підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 209КК України, є незаконним, так як здійснене з грубим порушенням положень ст. 62 Конституції Україні, порушенням вимог ст. ст. 17, 276, 277 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, адвокат у скарзі зазначає, що на час подій, тобто до вступу в дію Закону № 361-IX від 06.12.2019, ч. 1 ст. 209КК України була викладена у наступній редакції: «Вчинення фінансової операції чи правочину з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, зміну їх форми (перетворення), а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів».

А тому, для кваліфікації кримінально караного діяння за ст. 209КК України, майно, що є об`єктом злочину, має бути прямо чи опосередковано, повністю чи частково одержано злочинним шляхом. Факт одержання майна злочинним шляхом - це злочин, який може встановити тільки суд, оголошуючи обвинувальний вирок. Це, насамперед, випливає зі ст. 17 КПК України «Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини»: «Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили».

За таких обставин, на думку адвоката, для повідомлення про підозру за ст. 209КК України за редакцією кодексу, що діяла на час подій, був необхідний предикат.

Захисник також звертає увагу на те, що з 28 квітня 2020 року була змінена фабула ст. 209КК України на наступну: «Набуття, володіння, використання, розпорядження майном, щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом, у тому числі здійснення фінансової операції, вчинення правочину з таким майном, або переміщення, зміна форми (перетворення) такого майна, або вчинення дій, спрямованих на приховування, маскування походження такого майна або володіння ним, права на таке майно, джерела його походження, місцезнаходження, якщо ці діяння вчинені особою, яка знала або повинна була знати, що таке майно прямо чи опосередковано, повністю чи частково одержано злочинним шляхом». Тобто тільки за подіями з 28 квітня 2020 року особа може бути повідомлена про підозру за ст. 209КК України одночасно з повідомленням про підозру за іншим злочином, в якому майно було здобуто злочинним шляхом, або якщо іншу особу повідомлено про підозру за злочин, у якому майно здобуто злочинним шляхом, та наявні докази, що у даному випадку злочинні діяння вчинені особою, яка знала або повинна була знати, що таке майно прямо чи опосередковано, повністю чи частково одержано злочинним шляхом (без наявності обвинувального вироку суду за предикатний злочин).

На підтвердження зазначених вище доводів, адвокат ОСОБА_5 у своїй скарзі посилається на Постанову Пленуму Верховного Суду України від 15.04.2005 № 5 «Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом». Зокрема, у пункті 10 вищевказаної постанови зазначено, що заволодіння чужим майном (коштами) не може бути предикатним злочином, якщо кошти отримані на законних умовах, але надалі коштами незаконно розпорядилися.

Крім того, у скарзі адвокат зазначає, що у повідомленні про зміну раніше повідомленої підозри та нову підозру від 23 січня 2024 року детектив грубо порушив Європейську Конвенцію з Прав Людини, Конституцію України, КПК України (порушуючи презумпцію невинуватості), зазначивши про вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України без відповідного обвинувального вироку суду, а також повідомивши ОСОБА_3 про підозру за ч. 3 ст. 209КК України у редакції, що діяла на час подій, без наявності об`єктивної сторони складу злочину, а саме обвинувального вироку суду, де ОСОБА_3 був засуджений за злочин, в якому він отримав майно злочинним шляхом, або обвинувального вироку суду, де інша особа засуджена за злочин, в якому вона отримала майно злочинним шляхом, та наявні докази, що у даному випадку злочинні діяння вчинені ОСОБА_3, який знав або повинен був знати, що таке майно прямо чи опосередковано, повністю чи частково одержано злочинним шляхом.

Адвокат також стверджує, що кошти, які начебто є предметом злочину, отримані у законний (легальний) спосіб, та можливе заволодіння ними, дії по приховуванню їх походження, утворюють лише склад злочину відповідно до ст. 191 КК України, та ні за яких обставин не можуть утворювати склад злочину відповідно до ст. 209КК України. А тому, з вказаного вище вбачається очевидна необґрунтованість повідомлення ОСОБА_3 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 209КПК України.

За таких обставин, адвокат ОСОБА_5 у своїй скарзі просить слідчого суддю скасувати здійснене стосовно ОСОБА_3 повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та нову підозру від 23.01.2024 у кримінальному провадженні № 52019000000000842 від 25.09.2019 у частині вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 209КК України.

На підтвердження зазначених обставини до скарги долучена копія повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та нову підозру від 23 січня 2024 року.

У судовому засіданні захисники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вимоги скарги підтримали та просили її задовольнити.

Підозрюваний ОСОБА_3 підтримав думку своїх захисників.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги, зазначив, що повідомлення про підозру ОСОБА_3 є обґрунтованим, підтверджується наявністю достатніх доказів та здійснено відповідно до вимог КПК України. Також просив долучити до справи копії матеріалів досудового розслідування кримінального провадження на підтвердження викладеної позиції.

Слідчий суддя дослідив скаргу адвоката ОСОБА_5 з доданими до неї матеріалами та документи надані сторонами у судовому засіданні, а також заслухав думки учасників справи.

Мотиви, з яких слідчий суддя виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався [2-3].

Слідчий суддя дійшов висновку про таке.

Відповідно до вимог п. 5 ст. 9 Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму ((надалі - Конвенція) ратифікована Україною 17 листопада 2010 року): «Кожна Сторона забезпечує відсутність визнання попереднього або одночасного засудження за предикатний злочин як передумови для засудження за відмивання грошей».

Відповідно до вимог ч. ч. 1-2 ст. 22 КПК України: «Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом».

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 24 КПК України: «Кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом».

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 3 ст. 26 КПК України: «Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом».

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 33-1 КПК України: «Слідчі судді Вищого антикорупційного суду здійснюють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду відповідно до частини першої цієї статті».

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 42 КПК України: «Підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень».

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 111 КПК України: «Повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цього Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи».

Відповідно до вимог п. п. 2 та 3 ч. 5 ст. 216 КПК України: «Детективи Національного антикорупційного бюро України здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених статтями 191, 206-2, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 366-2, 366-3, 368, 368-5, 369, 369-2, 410 Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з таких умов: 2) розмір предмета кримінального правопорушення, передбаченого статтями 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 368, 369, 369-2 Кримінального кодексу України, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення, а також предмет кримінального правопорушення або розмір завданої шкоди у кримінальних правопорушеннях, передбачених статтями 191, 206-2, 209, 210, 211, 364, 410 Кримінального кодексу України, у дві тисячі і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення (якщо кримінальне правопорушення вчинено службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб`єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків); 3) кримінальне правопорушення, передбачене статтею 369, частиною першою статті 369-2 Кримінального кодексу України, вчинено щодо службової особи, визначеної у частині четвертій статті 18 Кримінального кодексу України або у пункті 1 цієї частини».

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України: «Повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадках: наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення».

Відповідно до вимог п. п. 1-8 ч. 1 ст. 277 КПК України: «Письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором. Повідомлення має містити такі відомості: прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення; анкетні відомості особи (прізвище, ім`я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство), яка повідомляється про підозру; найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення; зміст підозри; правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру; права підозрюваного; підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення»

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 278 КПК України: «Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень».

Відповідно до вимог п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України: «На досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора: повідомлення слідчого, дізнавача, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником».

Відповідно до вимог ч. ч. 1 та 5 ст. 3 КК України: «Законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України».

Відповідно до вимог ч. ч. 1 та 3 ст. 209КК України, а також п. 1 примітки до ст. 209КК України (в редакції Закону № 430-IV від 16.01.2003; із змінами, внесеними згідно із Законами № 2258-VI від 18.05.2010, № 4025-VI від 15.11.2011, № 1702-VII від 14.10.2014, № 770-VIII від 10.11.2015): «Вчинення фінансової операції чи правочину з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, зміну їх форми (перетворення), а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, -караються позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років з конфіскацією майна. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або в особливо великому розмірі, - караються позбавленням волі на строк від восьми до п`ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна. Суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, відповідно до цієї статті є діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або діяння, вчинене за межами України, якщо воно визнається суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, за кримінальним законом держави, де воно було вчинене, і є злочином за Кримінальним кодексом України та внаслідок вчинення якого незаконно одержані доходи».

Кримінальний процесуальний кодекс України не містить положень, якими були б визначені підстави для скасування повідомлення про підозру та не встановлює будь-яких обмежень щодо предмету перевірки слідчим суддею такого повідомлення, проте положення п. 3 ч. 1 ст. 276 та п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України в їх системному зв`язку вказують на те, що під час розгляду скарг зазначеної категорії предметом перевірки слідчого судді можуть бути не лише питання дотримання процесуального порядку вручення повідомлення про підозру, а й питання дотримання стандарту «достатніх підстав (доказів)» та обґрунтованості підозри в цілому у разі посилання на них у скарзі.

Так, слідчим суддею було встановлено, що повідомлення ОСОБА_3 про зміну раніше повідомленої підозри та нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209КК України, було вручене в порядку, передбаченому ст. 278 КПК України, а його зміст відповідає вимогам ст. 277 КПК України.

Стосовно дотримання стандарту «достатніх підстав (доказів)» та обґрунтованості підозри в цілому, слідчий суддя зазначає наступне.

Положення кримінального процесуального законодавства не містять визначення «обґрунтована підозра», а тому під час розгляду даного виду скарг, слідчий суддя користується практикою Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ), яка відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права. Вказана норма узгоджується також з ч. 5 ст. 9 КПК України, відповідно до якої, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача у тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення ЄСПЛ у справах «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року та «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року).

Слідчий суддя, з метою вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінює надані йому докази не в контексті їх достатності і допустимості для встановлення наявності чи відсутності вини особи у вчиненні злочину, доведення чи не доведення її винуватості, тобто не з метою отримання висновків, які є необхідними для ухвалення вироку, а лише з метою визначення вірогідності та достатності підстав для висновку про причетність особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Слідчий суддя, з огляду на доводи та надані стороною обвинувачення матеріали, дійшов висновку про те, що повідомлена ОСОБА_3 підозра у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 209КК України, є обґрунтованою і підтверджується наявністю достатніх доказів.

Зі змісту ч. 1 ст. 276 КПК України видно, що у випадку наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення, на орган досудового розслідування покладається обов`язок здійснити повідомлення про підозру в порядку, передбаченому ст. 278 КПК України, оскільки неповідомлення про підозру може привести до порушення таких загальних засад кримінального провадження як забезпечення права на захист та змагальність сторін. Крім того, для повідомлення особі про підозру стандарт «достатніх доказів (підстав)» передбачає наявність доказів, які лише об`єктивно пов`язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення) і є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри (рішення ЄСПЛ у справах "Джон Мюррей проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1994 року та "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року).

Стосовно доводів захисника про те, що у випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 209КК України (у редакції, що діяла до моменту набрання чинності змін, внесених Законом України № 361-IX від 06.12.2019 - 28 квітня 2020 року), має бути встановлене предикатне діяння, слідчий суддя зазначає наступне.

З повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та нову підозру від 23 січня 2024 року та з озвученої у судовому засіданні версії сторони обвинувачення видно, що ОСОБА_3 підозрюється, зокрема у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 209КК України (у редакції, що діяла до моменту набрання чинності змін, внесених Законом України № 361-IX від 06.12.2019), - вчиненні фінансової операції з коштами, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, вчиненому за попередньою групою осіб, в особливо великому розмірі.

Слідчий суддя звертає увагу на те, що кваліфікація дій підозрюваної особи на виконання вимог п. 5 ч. 1 ст. 277 КПК України при складанні письмового повідомлення про підозру має здійснюватися прокурором (детективом за погодженням з прокурором), та належить до їх дискреційних повноважень, а тому вимоги п. 5 ч. 1 ст. 277 КПК України КПК України у даному випадку не порушені.

Крім того, слідчий суддя зазначає, що ст. 209КК України не є нормою з обов`язковою кримінально-правовою преюдицією, яка вимагає обов`язкового попереднього винесення обвинувального вироку за предикатне діяння. В той же час, кваліфікація за ст. 209КК України можлива тоді, коли особа одночасно притягується до кримінальної відповідальності за предикатний злочин і за відмивання коштів або іншого майна, одержаних у наслідок його вчинення, тобто за сукупністю цих злочинів, якщо за версією сторони обвинувачення вона усвідомлює, що вчиняє відмивання таких коштів (майна).

За таких обставин, слідчий суддя приходить до висновку, що стороною захисту не доведено незаконність повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру від 23 січня 2024 року в частині підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 209КК України, оскільки ОСОБА_3 також повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, яке у даному випадку стороною обвинувачення вважається предикатним діянням.

Зазначені висновки узгоджуються з основними міжнародно-правовими документами, які так само не визнають обвинувальний вирок суду у справі про предикатний злочин необхідною ознакою предмета відмивання. Так, відповідно до п. 5 ст. 9 Конвенції, кожна Сторона забезпечує відсутність визнання попереднього або одночасного засудження за предикатний злочин як передумови для засудження за відмивання.

За таких обставин, слідчий суддя не бере до уваги вказані доводи сторони захисту щодо необґрунтованості повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру від 23 січня 2024 року в частині підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 209КК України.

Не є релевантними також посилання захисника на Постанову Пленуму Верховного Суду України від 15.04.2005 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом», оскільки у пункті 11 вказаної постанови зазначено, що притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 209КК України можливе як за умови, що факт одержання нею коштів або іншого майна внаслідок вчинення предикатного діяння встановлено судом у відповідних процесуальних документах (вироку чи постановах, ухвалах про звільнення від кримінальної відповідальності, про закриття справи з нереабілітуючих підстав тощо), так і в разі, коли вона не до кримінальної відповідальності за предикатне діяння. В останньому випадку особа одночасно притягується до кримінальної відповідальності за предикатний злочин та за легалізацію (відмивання) коштів або іншого майна, одержаних унаслідок його вчинення, тобто за сукупністю цих злочинів, оскільки вона усвідомлює, що вчиняє легалізацію таких коштів (майна). Крім того, висновки, викладені у постановах Пленуму Верховного Суду України щодо застосування норм права, не враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, відповідно до вимог ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

Також не бере до уваги твердження адвоката ОСОБА_5, щодо законності отримання коштів на суму 312 458 028,12 грн, які начебто є предметом злочину, оскільки на цій стадії досудового розслідування вирішення слідчим суддею даного питання є неможливим, оскільки це може бути вирішене за наслідками дослідження доказів під час судового розгляду і подальшої їх оцінки судом у їх сукупності та взаємозв`язку між собою.

Слідчий суддя також не приймає до уваги доводи захисника про те, що у повідомленні про зміну раніше повідомленої підозри та нову підозру детектив використовує категоричні твердження, щодо вчинення ОСОБА_3 інкримінованих йому злочинів, чим порушує презумпцію невинуватості, з огляду на таке.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 277 КПК України, прокурор або слідчий за погодженням з прокурором у повідомленні про підозру мають зазначити стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру. А тому, суб`єктивність сприйняття зазначених вище обставин, передбачає певну лексичну та граматичну особливість їх подальшого викладу. Слідчий суддя також наголошує, що винуватість або невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення вирішується судом за результатом судового розгляду, а не детективом під час досудового розслідування.

За таких обставин, слідчий суддя приходить до висновку, що скарга адвоката ОСОБА_5 не підлягає задоволенню з огляду на вищевикладені обставини.

Слідчий суддя вважає за необхідне зазначити, що з огляду на практику Європейського суду з прав людини як джерела права, суд зобов`язаний обґрунтовувати своє рішення, але це не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від його характеру (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Салов проти України», «Проніна проти України», «Серявін та інші проти України», «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Слідчий суддя, з огляду на викладене, керуючись положеннями ст. ст. 276, 277, 278, 303, 304, 307, 372, 376 КПК України дійшов висновку про те, що скарга, подана адвокатом ОСОБА_5 в порядку п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України, щодо оскарження повідомлення про підозру ОСОБА_3 від 23 січня 2024 року задоволенню не підлягає.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА [ІІІ].

Висновки слідчого судді [3-1].

Слідчий суддя постановив.

У задоволенні скарги захисника ОСОБА_5 на повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та нову підозру ОСОБА_3 від 23 січня 2024 року у кримінальному провадженні № 52019000000000842 від 25.09.2019 року у частині вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 209КК України, - відмовити.

Строк і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження [3?2].

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`яти днів з дня отримання її копії шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали складений та оголошений 05 квітня 2024 року.

Слідчий суддя ОСОБА_1