Документ № 118210775

справа № 991/1544/24

провадження №11-сс/991/211/24

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2024 року м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4,

представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

прокурорів ОСОБА_7, ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційну скаргу представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 березня 2024 року про арешт майна у кримінальному провадженні №52024000000000046 від 25 січня 2024 року,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.

27 лютого 2024 року до Вищого антикорупційного суду прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) подано клопотання про арешт майна, вилученого 14 лютого 2024 року при проведенні обшуку за місцем проживання ОСОБА_5, а саме: грошові кошти у сумі 15 000 доларів США; грошові кошти в сумі 10 670 грн; грошові кошти, загалом у сумах: 88 000 грн; 1 790 євро; 1 914 доларів США; мобільний телефон Apple iPhone 15 Pro, планшет iPad модель A2759, ноутбук Apple MacBook Air модель A2681.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 березня 2024 року вказане клопотання задоволено, накладено арешт (із забороною користування та розпорядження) на зазначене у клопотанні майно з метою забезпечення збереження речових доказів та спеціальної конфіскації у кримінальному провадженні.

Вимоги апеляційної скарг та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, представник третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_6 звернувся з апеляційною скаргою, за вимогами якої просив скасувати ухвалу слідчого судді від 12 березня 2024 року та постановити нову, якою в задоволенні клопотання про арешт майна відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги адвокат посилався на непричетність ОСОБА_5 до кримінального провадження, який не має жодного відношення до діяльності ГУ ДПС в Харківській області, не знає тих осіб, які зазначені в клопотанні про арешт майна.

Можливе співпадіння номерів купюр з тими, що нібито були вручені ОСОБА_9 («хабародавцю») є наслідком того, що протокол вручення купюр був повністю або частково переписаний для того, аби вручені та вилучені купюри співпадали, що вказує на фальсифікацію матеріалів кримінального провадження.

Клопотання не містить інформації, доступ до якої додатково потрібен для мети накладення арешту на телефон, ноутбук та планшет ОСОБА_5 .

Також особа вказує на незаконність надання дозволу на проведення обшуку та проведення обшуку без ухвали слідчого судді, порушення строків звернення з клопотанням про арешт майна та його розгляду слідчим суддею, під час якого мало місце порушення права власника майна на доступ до всіх матеріалів кримінального провадження, які стосуються поданого клопотання, зокрема до відеозапису обшуку, що є істотним порушенням права на справедливий суд.

Позиції учасників провадження.

Представник третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні подану ним апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити у повному обсязі з зазначених у ній підстав.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, а апеляційну скаргу представника без задоволення.

Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_5, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце апеляційного розгляду, не з`явився, про поважні причини свого неприбуття суд не повідомив, а тому суд з урахуванням позиції його представника згідно з положеннями ч.4 ст.405 КПК вважав за можливе розглянути апеляційну скаргу за його відсутності.

Мотиви та висновки суду.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст.16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Згідно з положеннями ст.170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно з вимогами ст.94, 132, 173 КПК повинен врахувати, зокрема, правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст.170 цього Кодексу), можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.2 ч.2 ст.170 КПК), розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Колегією суддів встановлено, що під час розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя у повному обсязі належним чином дотримався вищевказаних вимог кримінального процесуального закону.

З матеріалів провадження вбачається, що детективами Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) здійснюється досудове розслідування, а прокурорами САП - процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №52024000000000046 від 25 січня 2024 року за підозрою ОСОБА_10 вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.368 та ч.4 ст.27, ч.2 ст.15 ч.3 ст.369 КК за фактами прохання надати неправомірну вигоду для себе та третьої особи, в особливо великому розмірі, службовою особою, яка займає відповідальне становище, за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища; підбурювання до закінченого замаху на надання неправомірної вигоди, за вчинення службовою особою, яка займає відповідальне становище, в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. За версією сторони обвинувачення протягом 22 січня - 01 лютого 2024 року, під час особистих зустрічей, начальник відділу ГУ ДПС у Харківській області ОСОБА_10 висловила представнику ТОВ «Оушен Фудз» ОСОБА_9 прохання про надання службовим особам ГУ ДПС у Харківській області неправомірної вигоди, а саме грошових коштів у сумі 55 000 доларів США, за вчинення дій в інтересах ТОВ «Оушен Фудз», а саме прийняття Комісією з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі ГУ ДПС у Харківській області рішення про виключення ТОВ «Оушен Фудз» з переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості платника податку, а також рішень про реєстрацію зупинених податкових накладних цього товариства. При цьому, ОСОБА_10 попередила, що вказане рішення не може бути прийнятою нею, оскільки повноваження на його прийняття наділений в.о. начальника ГУ ДПС у Харківській області ОСОБА_11, якому така неправомірна вигода і призначається. 13 лютого 2024 року за вказівками ОСОБА_10 така передача відбулася, зокрема ОСОБА_9 передав кошти у сумі 55 000 доларів США ОСОБА_12, який у свою чергу віддав кошти чи її частину іншій особі - ОСОБА_5 . Після чого ОСОБА_5 зустрівся із ОСОБА_13, яка є головним державним інспектором відділу перевірок у сфері матеріального виробництва управління податкового аудиту ГУ ДПС у Харківській області та відповідно підлеглою працівницею ОСОБА_10 . Під час цієї зустрічі ОСОБА_5 передав ОСОБА_13 невстановлену на даний момент частину зазначеної вище неправомірної вигоди. 14 лютого 2024 року ОСОБА_5 зустрівся із ОСОБА_14, який здійснив для ОСОБА_5 обмін невстановленої на даний час частини вищевказаної неправомірної вигоди, але не менше ніж 32 500 доларів США, а саме обмін одних ідентифікованих купюр у валюті долар США на інші неідентифіковані на даний час купюри у тій самій валюті та у національній валюті - гривні.

Цього ж дня 14 лютого 2024 року при проведенні невідкладного обшуку, легалізованого ухвалою слідчого судді від 19 лютого 2024, за місцем фактичного проживання ОСОБА_5 детективами НАБУ виявлено та вилучено майно, на яке оскаржуваною ухвалою слідчого судді від 12 березня 2024 року накладено арешт.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, слідчий суддя дійшов висновку про наявність необхідних і достатніх підстав для задоволення клопотання про накладення арешту на вилучені при проведенні обшуку технічні пристрої (мобільний телефон, планшет, ноутбук) та грошові кошти з метою їх збереження як речових доказів та можливого застосування спеціальної конфіскації у кримінальному провадженні.

При перегляді оскаржуваної ухвали колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши надані матеріали, в межах доводів апеляційної скарги дійшла наступних висновків.

Не погоджуючись з доводам представника особи щодо відсутності підстав для накладення арешту, суд виходив з наступного.

Як вбачається з матеріалів провадження та надано відповідну оцінку слідчим суддею, ухвалою слідчого судді від 19 лютого 2024 року, постановленою в порядку ч.3 ст.233 КПК, надано дозвіл на проведення обшуку квартири за адресою: АДРЕСА_1, що перебуває у власності ОСОБА_15 та знаходиться у фактичному володінні ОСОБА_5, з метою відшукання та вилучення: грошових коштів у сумі 15 000 доларів США; грошових коштів у сумі 10 670 грн; грошових коштів, загалом у сумах: 88 000 грн; 1 790 євро; 1 914 доларів США; мобільного телефону Apple iPhone 15 Pro, планшету iPad модель A2759, ноутбуку Apple MacBook Air модель A2681.

Так, під час проведення вказаного обшуку, за участі у тому числі ОСОБА_5, відшукано та вилучено (детальний опис індивідуальних характеристик та підстав для вилучення відповідних речей і документів зазначені у протоколі обшуку від 14 лютого 2024 року, копія якого є додатком до клопотання) наступне майно:

1) у куртці ОСОБА_5 : грошові кошти (дві пачки купюр) в сумі 15 тисяч доларів США (п`ятнадцять тисяч доларів США 00 центів), а саме - 149 купюр номіналом по 100 доларів США та 2 купюри номіналом по 50 доларів США;

Сімдесят п`ять банкнот, із вказаних грошових коштів, ідентифіковані, як частина предмету зазначеної вище неправомірної вигоди. Щодо решти купюр у сторони обвинувачення наявні обґрунтовані підстави вважати, що вони є перетвореною ОСОБА_5, у вищеописаний спосіб, частиною предмету цієї ж неправомірної вигоди;

2) у портмоне ОСОБА_5 : грошові кошти в сумі 10 670 грн;

Щодо цих коштів у сторони обвинувачення також наявні обґрунтовані підстави вважати, що вони є перетвореною ОСОБА_5, у вищеописаний спосіб, частиною предмету цієї ж неправомірної вигоди;

3) мобільний телефон Apple iPhone 15 Pro (серійний номер встановити без введення паролю не є можливим).

Під час обшуку встановлено, що для використання вказаного мобільного телефону потрібен пароль. На вимогу детектива, який проводив обшук, розблокувати мобільний телефон ОСОБА_5 відмовився. На вимогу детектива надати пароль для розблокування ОСОБА_5 також відмовився. Водночас враховуючи викладені вище обставини у сторони обвинувачення наявні обґрунтовані підстави вважати, що у пам`яті вказаного мобільного телефону, можуть міститись електронні документи/файли та інші відомості, які мають значення для досудового розслідування та самостійно або ж у сукупності з іншими можуть доказувати обставини, передбачені ст. 91 КПК України, обов`язок доказування яких лежить на стороні обвинувачення, зокрема, але не виключно листування, інші роду спілкування (дзвінки тощо) з ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_12 щодо обставин вчинення вищевказаного кримінального правопорушення (його підготовки, передачі неправомірної вигоди, перетворення предмету неправомірної вигоди тощо). Однак без подолання логічного захисту отримати доступ до вказаних документів/файлів і відомостей неможливо, а тому мобільний телефон було вилучено, для проведення ряду слідчих дій та судових експертиз, з метою подолання такого захисту та отримання доступу до цих документів/файлів і відомостей.

4) у приміщення кухні-вітальні на столі: планшет iPad модель A2759, серійний номер G7P7WJPXYX, що також захищено паролем, який відмовився надати ОСОБА_5 або ж самостійно розблокувати його.

З підстав описаних вище планшет також було вилучено.

5) у приміщення кухні-вітальні на столі: ноутбук Apple MacBook Air модель A2681, серійний номер DKWHWOLCXM, що також захищено паролем, який відмовився надати ОСОБА_5 або ж самостійно розблокувати його. З цих підстав ноутбук також було вилучено.

6) у гардеробній кімнаті, у сейфі: 88 000 грн., 1 790 євро та 1 914 доларів США.

Постановою детектива від 16 лютого 2024 року вилучене при проведенні обшуку майно визнано речовими доказами.

Підставами для задоволення клопотання прокурора про арешт майна слідчим суддею в оскаржуваному рішенні зазначено необхідність збереження речових доказів та забезпечення подальшої можливої спеціальної конфіскації майна, що відповідає змісту положень п.1, 2 ч.2 ст.170 КПК, які передбачають мету застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.

Відхиляючи доводи представника особи щодо безпідставності накладення арешту на телефон, ноутбук та планшет ОСОБА_5 через відсутність у клопотанні інформації, доступ до якої додатково потрібен, колегія суддів виходила з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.170 КПК у випадку, передбаченому п.1 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 цього Кодексу.

Речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення (ч.1 ст.98 КПК).

За ч.2 ст.168 КПК тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду. Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об`єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний з подоланням системи логічного захисту. У разі необхідності слідчий чи прокурор здійснює копіювання інформації, що міститься в інформаційних (автоматизованих) системах, телекомунікаційних системах, інформаційно-телекомунікаційних системах, їх невід`ємних частинах. Копіювання такої інформації здійснюється із залученням спеціаліста.

Як встановлено з протоколу обшуку від 14 лютого 2024 року в ході проведення слідчої дії мобільний телефон, планшет та ноутбук були відшукані у квартирі ОСОБА_5 та на них міститься система логічного захисту (паролі), які останній відмовився повідомити, що унеможливило при проведенні обшуку здійснити огляд та копіювання повного вмісту зазначених пристроїв.

З огляду на наявність на них системи логічного захисту, вилучення таких технічних пристроїв узгоджується із положеннями абз.3 ч.2 ст.168 КПК, про що обґрунтовано зазначив слідчий суддя в оскаржуваному рішенні.

В обґрунтування клопотання про накладення арешту на мобільний телефон, планшет та ноутбук в ході його розгляду слідчим суддею, детектив звернув увагу на процесуальну необхідність проведення експертного дослідження. Так, постановами від 16 лютого та 07 березня 2024 року призначено судову комп`ютерно-технічну експертизу щодо мобільних телефонів та планшету, а також комплексну судову телекомунікаційну та комп`ютерно-технічну експертизу для копіювання інформації, розміщеної на мобільному пристрої.

Враховуючи обставини кримінального провадження, зафіксовані відомості про спілкування імовірно причетних осіб через програмні застосунки, а також імовірну роль ОСОБА_5 як посередника та контактну особі, слідчий суддя дійшов висновку про те, що зазначені пристрої можуть містити відомості про обставини ймовірного проведення розрахунків між можливими співучасниками, схеми ймовірних оплат кожному з них, а також укладення правочинів та платежів по ним щодо коштів, ймовірно отриманих внаслідок розслідуваних у цьому кримінальному провадженні злочинів та містять інформацію про інших ймовірно причетних до їх вчинення осіб.

Крім того, з огляду на наявну інформацію про поведінку ймовірних співучасників, які вживали заходів для конспірації своїх дій та унеможливлення викриття їх злочинної діяльності, у зазначених пристроях може міститися видалені відомості, відновити які можливо лише із залученням експерта. У такому випадку суттєвим для відновлення такої інформації є наявність самого пристрою, який становитиме предмет дослідження відповідного експерта, що узгоджується із положеннями п.13.3 розділу ІІ Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5.

Колегія суддів зазначає, що за вказаних обставин слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про виправдану потребу у подальшому утриманні зазначених пристроїв для розкриття змісту інформації та відомостей, що у них містяться, в тому числі й видалених, що може бути реалізовано шляхом проведення їх огляду за участю спеціаліста та проведення експертного дослідження, а також наявність достатніх підстав вважати, що існує можливість використання вилученого майна як доказу у кримінальному провадженні і воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК.

Щодо віднайдених та вилучених грошових коштів, на які оскаржуваною ухвалою накладено арешт.

З наданих детективом документів встановлено, що 75 банкнот (тобто 7500 доларів США) із вказаних грошових коштів ідентифіковані як частина предмету зазначеної вище неправомірної вигоди, що підтверджується відомостями із протоколу огляду від 16 лютого 2024 року, в якому порівняно віднайдені за результатами обшуків грошові купюри з тими, що надавалися заявнику та були попередньо ідентифікованими. Інша частина грошових коштів також може бути перетвореною неправомірною вигодою, враховуючи зберігання таких коштів разом в одному місці, а також беручи до уваги суму коштів, які були відшукані за іншими місцями проведення обшуків.

На переконання суду, враховуючи встановлені на підставі досліджених доказів обставин, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку, що вилучена при проведенні обшуку частина грошових коштів, що були ідентифіковані як частина неправомірної вигоди, а саме: 7500 доларів США, а також інша частина грошових коштів, серед яких не виявлено ідентифіковані купюри, може бути перетвореною неправомірною вигодою, враховуючи механізм можливо вчиненого злочину, який полягав у залученні декількох посередників, що здійснювали обмін коштів на інші купюри та передачу іншим особам, зберігання таких коштів разом в одному місці, а також приймаючи до уваги суму відшуканих за іншими місцями проведення обшуків коштів, відповідають ознакам речових доказів, та підлягають арешту з метою їх збереження.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів констатує наявність правової підстави для арешту вищезазначеного майна та можливість його використання як доказу у кримінальному провадженні.

Крім того, слідчий суддя дійшов висновку про наявність підстав для накладення арешту на віднайдені та вилучені грошові коштів, які не були заздалегідь ідентифіковані як неправомірна вигода, з метою забезпечення можливого застосування спеціальної конфіскації.

У передбаченому п.2 ч.2 ст.170 КПК випадку арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у передбачених випадках КК. Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених п.1-4 ч.1 ст.96-2 КК (ч.4 ст.170 КПК).

Спеціальна конфіскація застосовується, зокрема, у разі, якщо гроші, цінності та інше майно одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення (п.1, 2 ч.1 ст.96-2 КК). У разі якщо гроші, цінності та інше майно, зазначені у частині першій цієї статті, були повністю або частково перетворені в інше майно, спеціальній конфіскації підлягає повністю або частково перетворене майно (ч.2 ст.96-2 КК).

Водночас, на стадії досудового розслідування не всі обставини, що підлягають з`ясуванню у кримінальному провадженні можуть бути достовірно встановлені одразу ж, оскільки розслідування - це процес пізнання обставин подій минулого, пов`язаний з пошуком, виявленням та фіксацією відповідних слідів злочинного діяння.

Разом з цим, системний аналіз норм КПК та практики ЄСПЛ дозволяє дійти висновку, що КПК оперує поняттями, які відповідають декільком різним стандартам доказування (переконання) - стандарт «обґрунтованої підозри», переконання (доведення) «поза розумним сумнівом» та стандарти «достатніх підстав (доказів)» тощо. Стандарти «достатніх підстав (доказів)» використовуються в широкому колі різноманітних ситуацій, що виникають в ході кримінального провадження, тому вони не є сталими, а залежать від конкретної ситуації, цілі прийняття тих чи інших рішень (вчинення дій) та їх правових наслідків. При цьому вони застосовуються як для прийняття процесуальних рішень слідчими суддями (судом) (ст.157, 163, ч.5 ст.234, 260 КПК та інш.), так і слідчими, прокурорами (ст.134, 271, 276 КПК та інші).

З огляду на положення ч.4 ст.170 КПК арешт майна на підставі п.2 ч.2 ст.170 КПК (тобто з метою забезпечення спеціальної конфіскації) передбачає дотримання стандарту «достатніх підстав» вважати, що майно відповідає критеріям, зазначеним у ч.1 ст.96-2 КК.

Стандарт «достатніх підстав (доказів)» для цілей арешту з метою забезпечення спеціальної конфіскації передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують певну річ (кошти, майно) з кримінальним правопорушенням (зокрема, використання його як засобу вчинення кримінального правопорушення), і вони є достатніми, щоб виправдати його тимчасове обтяження у вигляді арешту для подальшого виконання завдань кримінального провадження.

В обґрунтування висновку про можливість застосування спеціальної конфіскації до іншої частини вилучених грошових коштів як підстави для накладення арешту, слідчий суддя взяв до уваги такі фактори: органом досудового розслідування зафіксовано передачу коштів від ОСОБА_9 . ОСОБА_12 та від останнього ОСОБА_5, який надалі передавав частину коштів іншим особам; наявні відомості про обмін неправомірної вигоди у ОСОБА_14, про що свідчить відшукання в останнього ідентифікованих коштів; валюта коштів, на які були обміняна неправомірна вигода, не встановлена достеменно, що не виключає можливість обміну на гривні та євро; кошти, які були заздалегідь неідентифікованими, не віднайдені у повному обсязі, а вилучена у ОСОБА_5 сума коштів не перевищує розмір неправомірної вигоди; відсутні докази законного походження таких коштів.

На переконання колегії суддів зазначені обставини із дотримання стандарту «достатніх підстав» вказують, що вилучене майно (грошові кошти, які неідентифіковані як частина неправомірної вигоди), відповідає критеріям, зазначеним у ч.1 ст.96-2 КК, оскільки об`єктивно зв`язують його з кримінальним правопорушенням (одержані внаслідок можливого вчинення кримінального правопорушення, призначалися для винагороди за його вчинення, а також були повністю перетворені в інше майно), і вони є достатніми, щоб виправдати його тимчасове обтяження у вигляді арешту для подальшого виконання завдань кримінального провадження.

Відтак, суд на даній стадії провадження, всупереч доводам апеляційної скарги, погоджується з висновками слідчого судді про те, що до зазначених грошових коштів може бути застосована спеціальна конфіскація, а отже наявні підстави для накладення арешту з метою її забезпечення.

Доводи та посилання представника на платіжну інструкцію АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 18 січня 2024 року про зняття (отримання) ОСОБА_5 в касі відділення банку 100000 грн. готівкових коштів, як обґрунтування правомірного походження зазначеної суми, не спростовують вищезазначених висновків суду з огляду на проведення обшуку та вилучення грошових коштів 14 лютого 2024 року, тобто майже через місяць після проведення відповідної банківської платіжної послуги.

Також колегія суддів критично оцінює доводи представника про непричетність до кримінального провадження ОСОБА_5, який не має жодного відношення до діяльності ГУ ДПС в Харківській області, не знає тих осіб, які зазначені в клопотанні про арешт майна, адже наявні в матеріалах провадження докази, з урахуванням їх оцінки судом за стандартом «достатніх підстав», спростовують зазначені доводи.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи про фальсифікацію, які на думку суду є безпідставними твердженнями представника, оскільки на підтвердження такої позиції суду не надано жодного доказу факту, або хоча б вірогідності можливої фальсифікації матеріалів кримінального провадження з боку органу досудового розслідування з огляду на проведення відповідних процесуальних та слідчих дій за участі понятих та їх фіксування за допомогою відеозапису.

Також не погоджуючись з доводами представника щодо безпідставності проведеного невідкладного обшуку за відсутності відповідної ухвали, суд зауважує, що під час кримінального процесу вживаються всі можливі заходи для того, щоб речові докази не зазнали будь-якого впливу, особливо з боку зацікавлених осіб. Ці заходи включають несподівані обшуки, невідкладне фіксування доказів під час огляду місця події, детальні правила збереження речових доказів і навіть тримання особи під вартою для перешкоджання впливу на докази. Більше того, закон навіть передбачає кримінальну відповідальність за приховування слідів злочину. Мету убезпечення речових доказів від впливу особи має й поверхневий огляд особи негайно після її затримання (постанова ККС ВС від 04 травня 2023 року у справі №750/8641/20).

Невідкладність проведення обшуку була предметом судового контролю, адже згідно з ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 лютого 2024 року подане в порядку ч.3 ст.233 КПК клопотання детектива НАБУ задоволено, надано дозвіл на проведення обшуку квартири за відповідною адресою, що знаходиться у фактичному володінні ОСОБА_5, з метою відшукання та вилучення зазначених в ухвалі грошових коштів, мобільного телефону, планшету та ноутбуку.

Вирішуючи питання про необхідність (обґрунтованість) такого втручання слідчим суддею враховано, що в момент викриття слідством можливого злочину та початку проведення слідчих та процесуальних дій, зокрема у приміщенні ГУ ДПС Харківської області, іншим особам могло стати відомо про способи і методи розслідування, а саме використанням заздалегідь ідентифікованих грошових коштів та здійснення спостереження за ними. Обізнаність про цей факт суттєво підвищило ризик знищення чи перетворення раніше переданих грошових коштів, які у цей час зберігались чи перебували в інших місцях та/або у інших осіб, в т.ч. ймовірно в обшукуваному житлі, оскільки віднайдення заздалегідь ідентифікованих коштів очевидно викривало б їх причетність до розслідуваних злочинів.

За таких обставин, зважуючи на існування реальної загрози втрати відповідного майна внаслідок вжиття ймовірними співучасниками чи іншими особами заходів щодо його знищення, перетворення чи приховування, проникнення до житла особи очевидно було способом запобігання такій прогнозованій втраті.

Отже, надаючи дозвіл на проведення обшуку (постфактум), слідчий суддя виходив з того, що в умовах оперативної необхідності будь-яке зволікання з проникненням до квартири та проведенням обшуку, в тому числі і звернення до слідчого судді за попереднім дозволом, дозволило б ймовірно причетним особам або будь-яким іншим особам за їх вказівкою чи проханням, вжити заходів по приховуванню чи знищенню відповідного майна, що призвело б до його втрати, а тому рішення про невідкладне проникнення до такого приміщення з метою його врятування є обґрунтованим.

Щодо доводів про порушення строків звернення із клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, колегія суддів зазначає, що сам по собі факт порушення строку звернення до слідчого судді для вирішення питання про арешт не може бути підставою для відмови в арешті майна, який відповідає завданням кримінального провадження. Вказане обумовлюється тим, що порушення строку на звернення з клопотанням про арешт майна не позбавляє таке майно доказової (у разі його арешту як речового доказу) чи забезпечувальної «сили» (при забезпеченні цивільного позову чи можливої конфіскації) в кримінальному провадженні, тому потребує забезпечення його збереження, зокрема, шляхом накладення арешту.

Суд також зазначає, що сплив процесуального строку виконання обов`язку вжити заходи до збереження майна не припиняє необхідності виконати цей обов`язок стороною обвинувачення і не тягне за собою припинення повноважень службової особи на здійснення обов`язкової дії. Аналогічна правова позиція щодо правових наслідків пропуску строку виконання обов`язку детально висвітлена в Постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі №263/15845/2019.

Тобто, з одного боку порушення передбаченого ч.5 ст.171 КПК строку є юридичним фактом, з яким закон пов`язує припинення режиму тимчасового вилучення майна (ст.169 КПК), встановлює обов`язок негайно повернути майно особі, в якої воно було тимчасово вилучене, а з іншого - не є підставою для відмови в арешті майна. Така суперечність, на думку суду, вирішується наступним чином.

Правові інститути тимчасового вилучення майна та арешту майна є пов`язаними, але відносно автономними, з різними цілями та правовими наслідками. Вони стосуються різних аспектів процесу доказування.

Правове значення встановленого законодавцем строку, визначеного як «протягом 48 годин після вилучення майна» (абз.2 ч.5 ст.171 КПК) для звернення із клопотанням про арешт майна полягає в тому, що законодавцем презюмується достатність цього часу для сторони обвинувачення, щоб визначитись чи відповідає вилучене майно ознакам доказів, чи належить майно підозрюваному і чи наявні достатні підстави вважати, що суд у випадках, передбачених КК, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати спеціальну конфіскацію та підготувати відповідне мотивоване клопотання з одного боку та встановити такий нетривалий проміжок часу втручання у право власності особи (тимчасове позбавлення її правомочностей володіння та користування) в інтересах кримінального провадження, протягом якого можливе утримання майна особи в силу закону, без вмотивованого рішення суду, для вирішення його подальшої долі слідчим, прокурором (у разі бездіяльності, нереалізації обов`язку звернення з клопотанням до слідчого судді, суду про арешт такого майна) або слідчим суддею, судом з урахуванням належності, вагомості такого майна (речей) для досягнення завдань кримінального провадження.

Таким чином, положення ч.5 ст.171 КПК у взаємозв`язку із положеннями ч.1 ст.169 КПК визначають лише тривалість законного перебування (утримання) чужого майна (вилученого в результаті обшуку) в розпорядженні сторони обвинувачення (слідчого, прокурора). Будь-яке подальше перебування (поза межами встановленого процесуального строку та часу, необхідного для негайного повернення), утримання такого майна слідчим, прокурором є таким, що не має правових підстав та є втручанням в право власності особи, якій належить це майно, без законних на те підстав.

У той же час вказані порушення речових прав не можуть перешкоджати досягненню цілей й завдань кримінального провадження, якими, зокрема, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини. Адже головним призначенням кримінального провадження як процесуального зводу норм є ефективна реалізація матеріально-правових норм кримінального права. А Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам (ст.1 КК).

Таким чином, норми КПК щодо правового режиму, тривалості, припинення тимчасового вилучення майна функціонально призначені перш за все для вирішення цивільно-правових аспектів такого тимчасового вилучення та встановлення обов`язку щодо негайного повернення майна законному його володільцю у разі пасивності, незацікавленості сторони обвинувачення у його використанні для вирішення завдань кримінального провадження.

Правові наслідки можливих порушень процесуальних строків, про які йдеться, на думку суду, лежать в площині матеріально-правової юридичної відповідальності (наприклад, цивільно-правова відповідальність за утримання відповідного майна без законних на те підстав або у разі втрати чи знищення речового доказу (ч.4 ст.100 КПК), дисциплінарна відповідальність прокурора, слідчого за неналежне виконання службових обов`язків, кримінальна відповідальність у разі наявності відповідних підстав) тощо.

Крім цього, вирішення слідчим суддею, судом питання про арешт майна, яке було правомірно тимчасово вилучене, при порушенні строку звернення слідчим, прокурором із клопотанням про арешт, відбувається в період часу, коли режим тимчасового вилучення припинився (п.3 ч.1 ст.169 КПК).

Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що вирішення питання щодо арешту майна залежить від того, чи має воно значення для досягнення завдань кримінального провадження, а не від того, чи своєчасно звернувся слідчий, прокурор з відповідним клопотанням до слідчого судді, отже порушення зазначеного строку не є підставою для відмови у розгляді клопотання про арешт майна чи відмови у його задоволенні, про що обґрунтовано зазначив слідчий суддя в оскаржуваному рішенні.

Разом з цим слушними є посилання адвоката на розгляд клопотання слідчим суддею з порушенням строку, встановленого ч.6 ст.173 КПК, однак, у даному випадку розгляд слідчим суддею клопотання про арешт поза межами визначених вказаною нормою строків обумовлений необхідністю завчасного повідомлення учасників про дату та час розгляду клопотання, а також з підстав задоволення клопотання представника власника майна про відкладення призначеного на 07 березня 2024 року судового засідання для ознайомлення з матеріалами клопотання про арешт майна.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про порушення слідчим суддею вимог кримінального процесуального закону щодо строків розгляду клопотання про арешт майна, однак, враховуючи обставини справи, вважає, що ці порушення здійснені з метою дотримання прав учасників провадження та не є істотними, оскільки не впливають на правильність та обґрунтованість судового рішення.

Стосовно доводів представника щодо відсутності в матеріалах клопотання відеозапису як обов`язкового додатку до протоколу ошуку та ненадання його для ознайомлення слід зазначити, що за положеннями ч.2 ст.104 КПК у випадку фіксування процесуальної дії під час досудового розслідування за допомогою технічних засобів про це зазначається у протоколі.

Запис, здійснений за допомогою звуко- та відеозаписувальних технічних засобів під час проведення слідчим, прокурором обшуку, є невід`ємним додатком до протоколу. Дії та обставини проведення обшуку, не зафіксовані у записі, не можуть бути внесені до протоколу обшуку та використані як доказ у кримінальному провадженні.

Як вбачається з доданої до клопотання копії протоколу обшуку від 14 лютого 2024 року, в ньому міститься інформація про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічного засобу фіксації та носія інформації, а саме відеокамери «Panasonic HC-V260» на карту пам`яті, що застосовані при проведенні процесуальної дії, що відповідає вимогам ч.2 ст.104 КПК.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що положення ч.6 ст.132, ст.171 КПК, котрі передбачають вимоги до клопотання про арешт майна та додатків до нього, не зобов`язують при подачі клопотання про арешт майна до суду долучати диск із відеозаписом, який є невід`ємним додатком до протоколу обшуку, а тому відповідні посилання представника в апеляційній скарзі щодо процесуальних порушень не заслуговують на увагу.

Зазначена обставина не призвела до обмеження процесуальних прав ані власника майна, ні його представника під час розгляду клопотання та не перешкодило ефективному представництву інтересів в суді, оскільки згідно з вимогами кримінального процесуального закону копія ухвали про обшук та протоколу обшуку вручаються особі, у якої він проводився. Також у протоколі зазначається перелік вилучених за результатами обшуку документів, майна. Зі змістом клопотання про арешт вилучених предметів представник власника майна був ознайомлений до початку його розгляду слідчим суддею по суті.

Вказані процесуальні документи та докази містять достатні фактичні відомості про можливе кримінальне правопорушення, щодо якого здійснюється досудове розслідування, підстави для проведення обшуку, його результати та доводи про необхідність арешту вилучених за результатами обшуку предметів. Представник не скаржився на те, що його довірителю не було вручено копію протоколу обшуку або він не ознайомлений зі змістом клопотання про арешт вилученого майна до його розгляду слідчим суддею по суті.

Володіння зазначеними процесуальними документами та доказами, обізнаність з їх змістом є достатнім для здійснення ефективного представництва своїх інтересів в суді, а відмова в ознайомленні з відеозаписом проведеного обшуку не порушує процесуальних прав володільця такого майна (його представника), не перешкоджає здійсненню ефективного представництва інтересів особи в суді, а тому висловлені доводи в цій частині не є обґрунтованими.

В апеляційній скарзі містяться також інші аргументи, які не потребують детального аналізу колегії суддів та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.

Таким чином, суд констатує, що накладення арешту в даному випадку є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження, слідчим суддею враховано, серед іншого, ймовірну причетність до їх вчинення особи, яка є власником вилученого майна, виявлення на цьому майні відомостей, що мають істотне значення для розслідування відповідних злочинів, а також необхідність забезпечення можливої спеціальної конфіскації цього майна.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно, діяв у спосіб та в межах діючого законодавства, доводи стосовно незаконності та необґрунтованості ухвали слід визнати непереконливими, слідчим суддею відповідно до ст.132, 170, 173 КПК дотримані принципи розумності та співрозмірності обмеження права власності осіб завданням кримінального провадження та враховані наслідки від вжиття такого тимчасового заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб. Доказів негативних наслідків обраного заходу забезпечення особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано та під час розгляду останньої не встановлено.

Крім того, накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, хоча власники і обмежуються у реалізації всіх правомочностей права власності, такий захід є тимчасовим, відповідні обмеження за вищевказаних фактичних обставин є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження, з урахуванням чого колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи осіб з метою виконання завдань кримінального провадження.

Відтак, під час постановлення оскаржуваної ухвали слідчим суддею дотримано вимоги кримінального процесуального закону, порушень норм КПК, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними в апеляційній скарзі, колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення.

Керуючись ст.392, 404, 422, 532 КПК, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 березня 2024 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

_______________ _______________ _______________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3