- Головуючий суддя (ВАКС) : Крикливий В.В.
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
Справа № 991/4634/20
Провадження № 1-кп/991/48/20
В И Р О К
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 квітня 2024 року місто Київ
Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів: головуючого ОСОБА_1, суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4, прокурорів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, представників потерпілого (цивільного позивача) ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12,
захисників ОСОБА_13, ОСОБА_14, обвинуваченого ОСОБА_15,
розглянувши у відкритому судовому засіданні угоду про визнання винуватості від 29.08.2023 у кримінальному провадженні № 52018000000000107 від 15.02.2018 за обвинуваченням
ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Умань Черкаської області, громадянина України, із вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину, народного депутата України VIII скликання, раніше не судимого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, проживає за адресою: АДРЕСА_2,
- у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України,
в с т а н о в и в :
1. Історія кримінального провадження.
До Вищого антикорупційного суду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 52018000000000107 від 15.02.2018 за обвинуваченням ОСОБА_15 у вчинені злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 та ст. 3661 Кримінального кодексу України (далі - КК) (т. 1 а.с. 3).
Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 10.06.2020 у цьому кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання, а ухвалою від 18.06.2020 - судовий розгляд (т. 1 а.с. 118, 166).
Ухвалою суду від 24.11.2020 закрито кримінальне провадження стосовно ОСОБА_15 в частині обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ст. 3661 КК (т. 3 а.с. 79), у зв`язку із визнанням ст. 3661 КК неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 27.10.2020 № 13?р/2020 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v013p710-20#Textу].
В ході судового провадження проведено 34 судових засідання загальною тривалістю більш ніж 52 години. За вказаний період досліджено надані сторонами письмові докази, допитано 22?х свідків, а загальний обсяг матеріалів судової справи становить 31 том.
29.08.2023 до Вищого антикорупційного суду надійшла угода про визнання винуватості, укладена між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора (далі - САП ОГП) ОСОБА_8 та обвинуваченим ОСОБА_15, тому відповідно до ч. 3 ст. 474 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд невідкладно зупинив проведення процесуальних дій і перейшов до розгляду угоди (т. 31 а.с. 160).
У судовому засіданні від 31.10.2023 представник потерпілого - Управління справами Апарату Верховної Ради України ОСОБА_12 подала письмову згоду на затвердження згаданої угоди про визнання винуватості (т. 31 а.с. 187).
09.11.2023 до суду надійшли зміни до угоди про визнання винуватості від 08.11.2023, які погоджені прокурором САП ОГП ОСОБА_8, обвинуваченим ОСОБА_15 та його захисником ОСОБА_13 (т. 31 а.с. 195).
16.04.2024 представник потерпілого - Управління справами Апарату Верховної Ради України ОСОБА_17 надав до суду письмову згоду на затвердження зазначеної вище угоди про визнання винуватості зі змінами від 08.11.2023.
2. Формулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа.
Відповідно до обвинувального акта та угоди про визнання винуватості ОСОБА_15 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК (зловживання владою, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для себе, використання службовою особою влади всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам в особі юридичної особи публічного права) за таких обставин.
ОСОБА_15, набувши повноважень народного депутата України VIII скликання, будучи забезпечений житлом у м. Києві, а саме проживаючи з 01.12.2016 у фактично власній квартирі за адресою: АДРЕСА_2, зловживаючи владою, тобто умисно використовуючи як службова особа надані йому як народному депутату (представнику законодавчого органу державної влади) владні повноваження, в межах наданої йому компетенції ставити обов`язкові для виконання юридичною особою вимоги щодо забезпечення гарантії його депутатської діяльності в частині виплати компенсації за оренду житла чи винайму готельного номера, діючи умисно, з корисливих мотивів, всупереч інтересам служби, не рахуючись з покладеними на нього Конституцією України і законами України обов`язками діяти на благо Вітчизни і дбати про добробут Українського народу, не пізніше 30.01.2018 вирішив отримати неправомірну вигоду для себе за рахунок коштів, передбачених Законом України «Про статус народного депутата України» (далі - Закон) для компенсації вартості оренди (винайму) житла народним депутатам.
З цією метою, для одержання неправомірної вигоди у виді надання йому як народному депутату України в користування готельного номера за рахунок бюджетних коштів, передбачених на компенсацію вартості оренди житла або винайму готельного номера народними депутатами України, без наявності підстав для отримання таких коштів внаслідок забезпеченості житлом у м. Києві, ОСОБА_15 через невстановлену особу, яка діяла в його інтересах, підписавши 30.01.2018, подав на ім`я Керівника Апарату Верховної Ради України дві заяви, в яких просив нараховувати йому кошти для винайму готельного номера, які перераховувати на рахунок Державного підприємства «Готельний комплекс «Київ» Управління справами Верховної Ради України (далі ? ДП «Готельний комплекс «Київ») протягом усього строку виконання депутатських повноважень, що були зареєстровані 30.01.2018 за вхідними номерами 19737 та 19733 в Апараті Верховної Ради України.
При цьому ОСОБА_15 усвідомлював, що зловживаючи владою при зверненні до Керівника Апарату Верховної Ради України з метою безпідставного отримання неправомірної вигоди у виді оплати права користування готельним номером за рахунок коштів, передбачених на забезпечення діяльності Верховної Ради України, його дії явно суперечать інтересам служби, цілям і завданням гарантій депутатської діяльності, що визначені в Законі, а співробітники Апарату Верховної Ради України не були уповноважені здійснювати перевірку повідомленої народними депутатами України інформації щодо наявності підстав для отримання грошових коштів як компенсації відповідно до ст. 35 Закону, і лише внаслідок висунутої народним депутатом України вимоги зобов`язані сплачувати за користування ним готельним номером за рахунок бюджетних коштів. Тому ОСОБА_15 був переконаний, що за будь-яких обставин після звернення із зазначеними заявами отримає таку неправомірну вигоду, а відшкодування вартості виділеного йому готельного номера Управлінням справами Верховної Ради України здійснюватиметься за рахунок бюджетних коштів, що призведе до тяжких наслідків у виді протиправного вибуття відповідної суми коштів, передбачених на забезпечення діяльності Верховної Ради України, з рахунку юридичної особи публічного права.
Так, 01.02.2018 ОСОБА_15, діючи на досягнення злочинного умислу щодо одержання неправомірної вигоди, подав до ДП «Готельний комплекс «Київ» заповнений та підписаний від його імені бланк договору про винайм готельного номера народним депутатом України, який був також підписаний тимчасово виконуючим обов`язки директора ДП «Готельний комплекс «Київ» ОСОБА_18 .
Унаслідок вказаних дій ОСОБА_15 між ним і ДП «Готельний комплекс «Київ» укладено договір від 01.02.2018 № 010218 про винайм готельного номера народним депутатом України, на підставі якого ОСОБА_15 отримав строком до 31.12.2018 в користування бажаний готельний номер, вартість винайму якого оплачувалась Управлінням справами Верховної Ради України за рахунок бюджетних коштів, передбачених на забезпечення діяльності Верховної Ради України.
У подальшому, 20.12.2018, ОСОБА_15, продовжуючи реалізовувати свій злочинний задум, направлений на одержання неправомірної вигоди, особисто уклав із ДП «Готельний комплекс «Київ» в особі директора ОСОБА_19 договір № 028 про винайм готельного номера народним депутатом України, на підставі якого у 2019 році продовжив користуватися бажаним готельним номером, вартість винайму якого оплачувалась Управлінням справами Верховної Ради України за рахунок бюджетних коштів, передбачених на забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Далі, 30.07.2019 ОСОБА_15 подав до Апарату Верховної Ради України лист від 29.07.2019 № 1086, адресований директору ДП «Готельний комплекс «Київ», у якому повідомив, що з 19.08.2019 припиняє винайм готельного номеру.
Отже, ОСОБА_15, будучи службовою особою і зловживаючи владою всупереч інтересам служби, шляхом подання вищевказаних заяв та усвідомлюючи той факт, що співробітники Апарату Верховної Ради України та Управління справами Верховної Ради України не уповноважені перевіряти наявність у народного депутата житла в місті Києві, у період з 01.02.2018 по 19.08.2019 отримав неправомірну вигоду для себе, яка полягала в отриманні в користування готельного номера ДП «Готельний комплекс «Київ» за рахунок бюджетних коштів.
При цьому, внаслідок вказаних протиправних дій ОСОБА_15, на підставі поданих ним заяви від 30.01.2018, договору від 01.02.2018 № 010218 та договору від 20.12.2018 № 28, Управління справами Верховної Ради України в період з 01.02.2018 по 19.08.2019 нараховувало йому грошові кошти для компенсації вартості оренди житла та винайму готельного номера в сумі 367 250,00 грн (що більше ніж у 380 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, встановлений на 01.01.2019), які в подальшому перераховувало на розрахунковий рахунок ДП «Готельний комплекс «Київ» як оплату за користування ОСОБА_15 готельним номером.
Унаслідок зазначених дій ОСОБА_15 щодо отримання ним неправомірної вигоди Управлінню справами Верховної Ради України (на даний час Управління справами Апарату Верховної Ради України) як юридичній особі публічного права і головному розпоряднику бюджетних коштів спричинено тяжкі наслідки, які полягають у безповоротній втраті бюджетних коштів у сумі 367 250,00 грн, тобто такі наслідки, які більше ніж у 250 разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Отже, ОСОБА_15 обвинувачується у тому, що у період з 01.02.2018 по 19.08.2019, будучи народним депутатом України VIII скликання, умисно, з корисливих мотивів, зловживаючи владою всупереч інтересам служби, отримав неправомірну вигоду для себе, а саме право користування готельним номером у ДП «Готельний комплекс «Київ», що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам в особі юридичної особи публічного права - Управлінню справами Апарату Верховної Ради України, тобто вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 364 КК (в редакції зі змінами, внесеними згідно з Законом № 770-VIII від 10.11.2015).
3. Відомості про укладену угоду, її реквізити, зміст та визначена міра покарання.
3.1. 29.08.2023 між прокурором Другого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва у суді САП ОГП ОСОБА_8 та обвинуваченим ОСОБА_15 за участю захисника ОСОБА_13 укладено угоду про визнання винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК.
31.10.2023 представник потерпілого - Управління справами Апарату Верховної Ради України ОСОБА_12 подала письмову згоду на затвердження згаданої угоди про визнання винуватості (т. 31 а.с. 187).
08.11.2023 прокурором ОСОБА_8, обвинуваченим ОСОБА_15 та його захисником ОСОБА_13 погоджені зміни до цієї угоди про визнання винуватості.
3.2. В угоді із змінами (далі - угода) зазначено формулювання обвинувачення та його правова кваліфікація із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, які наведено вище.
3.3. Як істотні для даного кримінального провадження обставини, що враховані прокурором при вирішенні питання про укладення угоди про визнання винуватості, зазначені:
1) ступінь та характер сприяння ОСОБА_15 у здійсненні кримінального провадження щодо нього, зокрема, після досягнення згоди на укладення угоди в даному кримінальному провадженні має місце беззаперечне визнання обвинуваченим своєї винуватості в інкримінованому йому злочині. Визнання винуватості виразилось у наданні ОСОБА_15 викривальних показань стосовно себе, відшкодуванні у повному обсязі на користь Управління справами Апарату Верховної Ради України збитків, завданих кримінальним правопорушенням, у сумі 367 250,00 грн.
Додатково стороною обвинувачення враховано належну процесуальну поведінку ОСОБА_15 після повідомлення йому про підозру та під час судового розгляду, у зв`язку із чим запобіжний захід до останнього не застосовувався, а також перерахування на спеціальний рахунок Збройних Сил України 1 000 000,00 грн благодійної допомоги;
2) характер і тяжкість обвинувачення, висунутого ОСОБА_15 . А саме те, що ОСОБА_15 інкримінується вчинення тяжкого злочину, яким спричинено шкоду лише державним інтересам в особі юридичної особи публічного права;
3) наявність суспільного інтересу в проведенні швидшого, повного, неупередженого судового розгляду, забезпечення відшкодування завданої злочином шкоди, призначення обвинуваченому справедливого покарання та настання для нього інших негативних правових наслідків (наявність судимості, заборона зайняття посад в органах державної влади).
Також затвердження угоди зменшить навантаження на судові органи та органи прокуратури.
4) наявність суспільного інтересу в запобіганні вчиненню кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами.
Узгоджене між прокурором і обвинуваченим ОСОБА_15 покарання буде достатньо ефективним заходом примусу, що застосовується від імені держави до винної особи у вчиненні кримінальних правопорушень. Суспільний інтерес полягатиме в реалізації мети покарання - як застосуванні кари, так і виправленні винної особи, а також загальній та спеціальній превенції кримінальних правопорушень, у тому числі - корупційних. Так, превентивний ефект стосовно інший осіб полягає в тому, що правоохоронними органами здійснюється розслідування інших аналогічних кримінальних правопорушень за фактом безпідставного отримання народними депутатами України компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера;
5) обставинами, що пом`якшують покарання згідно зі ст. 66 КК, є: (1) щире каяття, (2) відшкодування завданої злочином шкоди, (3) надання допомоги Збройним Силам України в умовах воєнного стану у вигляді перерахування 1 000 000,00 грн на спеціальний рахунок у Національному Банку України;
6) обставин, які б обтяжували покарання відповідно до ст. 67 КК, не встановлено.
Також в угоді зазначено про те, що обвинувачений ОСОБА_15 беззастережно визнає свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення в обсязі висунутого йому обвинувачення.
3.4. Підстави для цивільної відповідальності обвинуваченого відсутні у зв`язку із добровільним відшкодуванням завданої шкоди до часу затвердження даної угоди.
Так, 12.09.2023 на адресу суду надійшла заява представника потерпілого - Заступника Керівника Апарату Верховної Ради України - керівника Управління справами ОСОБА_20 про відмову від позову про стягнення з ОСОБА_15 завданої злочином шкоди у зв`язку із добровільним відшкодуванням, що підтверджується копією платіжної інструкції № 11779704К від 06.09.2023 (т. 31 а.с. 172, 173).
3.5. Узгоджене покарання та звільнення від його відбуванням з випробуванням і згода обвинуваченого на його призначення.
Сторони узгодили призначення ОСОБА_15 за ч. 2 ст. 364 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади на строк 1 рік та зі штрафом в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 грн.
Крім того, сторони узгодили звільнення обвинуваченого ОСОБА_15 від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ч. 2 ст. 75 КК.
Обвинувачений ОСОБА_15 погодився на призначення узгодженої міри покарання та звільнення від його відбування з випробуванням.
3.6. Умови застосування спеціальної конфіскації.
Сторони погодилися, що в межах даного кримінального провадження відсутні гроші, цінності та інше майно, щодо яких може бути застосовано спеціальну конфіскацію на підставі та за умов, визначених ст. 961 та ст. 962 КК.
3.7. Наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК.
Сторонам роз`яснено та зрозуміло, що відповідно до ст. 473 КПК наслідком укладання та затвердження даної угоди про визнання винуватості для прокурора і обвинуваченого є обмеження їх права оскарження вироку згідно з положеннями ч. 4 ст. 394 та ч. 3 ст. 424 КПК, а для обвинуваченого - також його відмова від здійснення прав, передбачених абз. 1, 4 п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК.
3.5. В угоді обумовлені наслідки її невиконання, передбачені ст. 476 КПК.
4. Позиції учасників судового провадження щодо поданої угоди.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_8 підтримав угоду про визнання винуватості зі змінами та просив її затвердити. Прокурор зазначив, що угода відповідає вимогам чинного законодавства, укладена добровільно, норми кримінального процесуального закону дозволяють укласти угоду про визнання винуватості у даному провадженні. Існують достатні фактичні підстави для визнання ОСОБА_15 винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину, що підтверджується сукупністю зібраних у ході досудового розслідування доказів. Умови угоди відповідають інтересам суспільства та не порушують права, свободи чи інтереси сторін кримінального провадження та/або інших осіб. Обвинуваченим вже відшкодовано завдану кримінальним правопорушенням шкоду.
Представник потерпілого висловив усну та надав письмову згоду на затвердження укладеної угоди та зазначив, що 12.09.2023 подано заяву про відмову від цивільного позову у зв`язку із відшкодуванням обвинуваченим матеріальної шкоди у повному обсязі.
Обвинувачений ОСОБА_15 просив затвердити укладену угоду про визнання винуватості, запевнивши суд, що укладення угоди є добровільним, що він цілком розуміє та усвідомлює: 1) що має право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, що він має право мовчати і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення, допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь; 2) наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК; 3) характер обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим; 4) вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_15 показав, що вчинив інкримінований йому злочин так та при тих обставинах, як це викладено в обвинувальному акті та в угоді про визнання винуватості. Підтвердив, що, будучи фактичним власником квартири АДРЕСА_3, а відповідно забезпеченим житлом у місті Києві, у період з 01.02.2018 по 19.08.2019, умисно, з корисливих мотивів, зловживаючи владою, наданою йому як народному депутату України VIII скликання, отримав неправомірну вигоду у вигляді права користування готельним номером в ДП «Готельний комплекс «Київ» за рахунок держави.
Свою вину визнав повністю, у скоєному розкаявся та добровільно відшкодував завдану його діями шкоду.
Захисники ОСОБА_13 та ОСОБА_14 просили затвердити укладену угоду, повідомивши, що її умови відповідають вимогам законодавства, а її укладення є добровільним.
5. Заслухавши думки учасників судового розгляду та з`ясувавши у них обставини, передбачені ч.ч. 4, 6 ст. 474 КПК, перевіривши угоду на предмет її відповідності вимогам КПК та закону України про кримінальну відповідальність, суд дійшов переконання про те, що угода про визнання винуватості може бути затверджена.
5.1. Мотиви, з яких суд виходив при вирішенні питання про відповідність угоди зі змінами вимогам КПК та закону і ухваленні вироку, та положення закону, якими він керувався.
Відповідно до ч. 7 ст.474 КПК суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо:
1)умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди;
2)умови угоди не відповідають інтересам суспільства;
3)умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб;
4)існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним;
5)очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов`язань;
6)відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.
Враховуючи зазначені вимоги закону, суд повинен ретельно перевірити, з`ясувати та дійти переконання про відсутність факторів, які б унеможливлювали (перешкоджали) затвердженню угоди про визнання винуватості.
5.1.1. Щодо відповідності змісту угоди про визнання винуватості вимогам ст. 472 КПК.
Згідно зі ст. 472 КПК в угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов`язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), умови часткового звільнення підозрюваного, обвинуваченого від цивільної відповідальності у вигляді відшкодування державі збитків внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення, узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, умови застосування спеціальної конфіскації, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди.
В угоді зазначається дата її укладення та вона скріплюється підписами сторін.
Перевіривши матеріали кримінального провадження, суд дійшов висновку, що угода про визнання винуватості, укладена між прокурором САП ОГП ОСОБА_8 та обвинуваченим ОСОБА_15, відповідає наведеним вище вимогам закону і містить усі необхідні відомості та реквізити.
Щодо відповідності умов угоди вимогам КПК та/або закону, а також правильності правової кваліфікації діяння та можливості укладення стосовно інкримінованого кримінального правопорушення угоди про визнання винуватості.
Приписами ч. 4 ст. 469 КПК визначено, що угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні в тому числі щодо: кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів.
Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадів надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.
У даному кримінальному провадженні ОСОБА_15 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК, яке статтею 12 КК віднесено до тяжкого злочину.
При цьому, виходячи зі змісту сформульованого ОСОБА_15 обвинувачення відповідно до обвинувального акта, неправомірними діями обвинуваченого спричинено тяжкі наслідки виключно охоронюваним законом державним інтересам в особі юридичної особи публічного права - Управлінню справами Апарату Верховної Ради України. Зазначену юридичну особу залучено до участі у справі в якості потерпілого.
31.10.2023 та 16.04.2024 від представників Управління справами Апарату Верховної Ради України надійшли письмові згоди на укладення угоди про визнання винуватості зі змінами (т. 31 а.с 187).
Окрім того, 12.09.2023 від заступника Керівника Апарату Верховної Ради України - керівника управління справами ОСОБА_20 до суду надійшла заява від 12.09.2023 № 15/21?2023/198717 про відмову від позову про стягнення з ОСОБА_15 завданої злочином шкоди у розмірі 367 250,00 грн з тих підстав, що 06.09.2023 зазначена сума грошових коштів була добровільно відшкодована обвинуваченим, на підтвердження чого долучено відповідний платіжний документ (т. 31 а.с. 172, 173).
За встановлених органом досудового розслідування та викладених в обвинувальному акті обставин кримінального правопорушення, дії обвинуваченого правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 364 КК як зловживання владою, тобто умисне, з метою одержання неправомірної вигоди для себе, використання службовою особою влади всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам в особі юридичної особи публічного права.
Правильність такої правової кваліфікації підтверджується практикою Верховного Суду (постанова Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27.11.2023 у справі № 991/3966/20).
З огляду на наведене, суд не вбачає передбачених ч. 4 ст. 469 КПК перешкод для затвердження укладеної угоди про визнання винуватості.
5.1.2. Щодо відповідності угоди інтересам суспільства.
Наявність суспільного інтересу в угоді, збалансованого між державними і особистими інтересами, полягає в досягненні, перш за все, завдань кримінального судочинства, які полягають в захисті особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охороні прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також у забезпечені швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).
Загалом своєчасне розкриття кримінальних правопорушень, призначення справедливого покарання винній особі, відшкодування матеріальних збитків в узгодженому розмірі є свідченням наявності суспільного інтересу.
Суд констатує, що в даному випадку присутній інтерес для суспільства в затвердженні угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні, який полягає у своєчасному розкритті злочину та відшкодування завданої шкоди.
Затвердження угоди у даному провадженні забезпечить справедливе та в розумні строки вирішення кримінальної справи, досягнення цілей та завдань кримінального провадження при мінімальних затратах державних ресурсів, а також зменшить навантаження на органи прокуратури та судові органи, зокрема суди апеляційної та касаційної інстанцій.
Окрім того, суд погоджується з тим, що ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_15 має превентивне значення для інших службових осіб, зокрема народних депутатів України, щодо запобігання вчинення ними нових злочинів, у тому числі з використанням влади або службового становища.
Спеціальна умова для укладення угоди про визнання винуватості, такі як викриття обвинуваченим іншої особи у вчиненні злочину, передбачена виключно у провадженнях щодо особливо тяжких злочинів (ч. 4 ст. 469 КПК). Тому у справі стосовно ОСОБА_15, який обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, така умова не є обов`язковою.
Отже, суд вважає, що укладена угода відповідає та узгоджується з інтересами суспільства.
5.1.3. Умови угоди не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб.
Судом встановлено, що при укладенні даної угоди та внесення до неї змін брав участь захисник, як цього вимагають приписи п. 9 ч. 2 ст. 52 КПК, і що її умови не є невиправдано обтяжливими для будь?якої із сторін. Фактично це було підтверджено кожною стороною безпосередньо у судовому засіданні.
Окрім того, затвердження укладеної угоди не матиме преюдиційного значення для кримінального провадження щодо будь-яких інших осіб.
5.1.4. Укладення угоди є добровільним актом її учасників.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_15, його захисники ОСОБА_13 та ОСОБА_14 підтвердили добровільність укладення угоди, спільну узгодженість усіх викладених у ній умов та відсутність процесуального примусу зі сторони обвинувачення. Захист стверджував, що насильства, примусу чи погроз до обвинуваченого ОСОБА_15 ніхто не застосовував, будь-яких обіцянок чи пропозицій, окрім тих, що узгоджені сторонами в угоді, їм ніхто не надавав.
Прокурор також підтвердив добровільність укладення угоди.
Заслухавши думки сторін, показання обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та умови угоди, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що укладення угоди не було добровільним, як і сумнівів у добровільності такого процесуального волевиявлення сторін.
5.1.5. Щодо можливості виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов`язань.
Угодою про визнання винуватості, окрім узгодженого сторонами покарання у виді позбавлення волі, позбавлення права обіймати певні посади та штрафу, покладення на ОСОБА_15 додаткових обов`язків не передбачено, а завдану злочином шкоду обвинуваченим відшкодовано добровільно. Тому відсутні підстави для відмови у затвердженні угоди, передбачені п. 5 ч. 7 ст. 474 КПК.
5.1.6. Щодо наявності фактичних підстав для визнання винуватості.
Перевіривши матеріали кримінального провадження, суд встановив наявність обґрунтованих підстав вважати ОСОБА_15 винним у вчиненні злочину за обставин, викладених в обвинувальному акті.
6. Висновок суду щодо можливості затвердження угоди про визнання винуватості.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши зміст угоди про визнання винуватості, заслухавши думки прокурора, представника потерпілого, обвинуваченого та його захисників, судом встановлено, що укладена у даному кримінальному проваджені угода про визнання винуватості відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства та закону України про кримінальну відповідальність, а також інтересам суспільства. Судом не встановлено підстав для відмови в її затвердженні, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість затвердження зазначеної угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_15 .
7. Узгоджене сторонами покарання та звільнення від його відбування з випробуванням.
Згідно з ч. 1 ст. 475 КПК якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує узгоджену сторонами міру покарання.
Зазначена норма кореспондує з ч. 5 ст. 65 КК, відповідно до якої у випадку затвердження вироком угоди про примирення або про визнання вини суд призначає покарання, узгоджене сторонами.
Зі змісту угоди про визнання винуватості слідує, що сторони дійшли згоди про призначення ОСОБА_15 покарання у межах, передбачених санкцією ч. 2 ст. 364 КК, а саме у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади на строк 1 рік та зі штрафом у розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 грн.
Окрім того, сторони узгодили звільнення ОСОБА_15 від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ч. 2 ст. 75 КК.
На переконання суду, домовленості сторін угоди щодо узгодженого покарання не виходять за межі загальних засад призначення покарання, встановлених законом України про кримінальну відповідальність, а погоджений захід примусу має конкретний вираз.
Зі змісту угоди вбачається, що при узгодженні вказаного покарання сторонами враховано і дотримано:
1) положення п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 65 КК, а саме, сторони узгодили покарання у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, та при визначенні меж покарання виходили із положень розділу X Загальної частини КК;
2) положення п. 3 ч. 1 ст. 65 КК, а саме, сторони врахували характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, наявність обставин, що пом`якшують покарання, до яких віднесено щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку в повному обсязі, перерахування на допомогу Збройним Силам України 1 000 000 грн. благодійної допомоги;
3) відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Суд погоджується, що узгоджене сторонами покарання за своїм видом та розміром відповідає характеру, тяжкості вчиненого діяння та особі винного.
Вирішуючи питання щодо звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, суд враховує зміст ч. 2 ст. 75 КК, в якій зазначено, що суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п`яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням.
При цьому, за ч. 3 ст. 75 КК у випадках, передбачених частинами першою, другою цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. Відповідно до частини четвертої цієї статті така тривалість може становити від одного до трьох років.
Згідно з ч. 6 ст. 368 КПК обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 203/378/17 та від 29.11.2018 у справі № 761/6774/16-к міститься посилання на постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2015 № 13 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод», в п. 12 якої зазначено, що чинні КК і КПК регулюють два різновиди звільнення від відбування покарання з випробуванням: 1) загальний - коли вимагається встановлення можливості виправлення засудженого без відбування покарання; 2) спеціальний - у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання винуватості, для укладення якої з`ясування питань, визначених у ч. 1 ст. 75 КК, не є обов`язковим. У зв`язку з чим, якщо ж сторони узгодили покарання та досягли домовленості щодо звільнення підозрюваного/обвинуваченого від його відбування з випробуванням, відповідно до ч. 2 та 3 ст. 75 КК, суд зобов`язаний прийняти рішення про таке звільнення у випадку затвердження угоди про примирення або визнання винуватості за наявності сукупності таких умов: 1) сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п`яти років; 2) узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням; 3) угода відповідає чинному законодавству та підстави для відмови в її затверджені, визначені КПК (п.п. 1, 6 ч. 7 ст. 474 КПК), відсутні.
Отже, на підставі ч. 2 ст. 75 КК (яка є спеціальним випадком щодо загального, передбаченого ч. 1 ст. 75 КК) суд вважає за можливе у випадку затвердження угоди про визнання винуватості звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням шляхом встановлення іспитового строку, в тому числі у разі його засудження за корупційне кримінальне правопорушення.
Вирішуючи питання про тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на обвинуваченого, суд, враховує особу обвинуваченого, характер та тяжкість обвинувачення, а саме той факт, що ОСОБА_15 вчинив тяжкий злочин, пов`язаний із зловживанням владою, наданою йому як народному депутату України.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне встановити ОСОБА_15 максимальний іспитовий строк з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК, а саме:
- періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
8. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.
8.1. Цивільний позов.
Згідно з вимогами ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
З матеріалів справи вбачається, що Управлінням справами Апарату Верховної Ради України до обвинуваченого ОСОБА_15 пред`явлений цивільний позов про відшкодування завданої злочином шкоди на суму 367 250,00 грн (т.1 а.п. 109).
12.09.2023 до Вищого антикорупційного суду надійшла заява представника цивільного позивача - заступника Керівника Апарату Верховної Ради України - керівника Управління справами про відмову від цивільного позову, у зв`язку з тим, що ОСОБА_15 добровільно повернув кошти, виплачені для компенсації вартості винайму готельного номера за період з 01.02.2018 по 19.08.2019, у сумі 367 250,00 грн (т. 31 а.с. 172, 173).
У судовому засіданні представник потерпілого підтримав заяву про відмову від цивільного позову.
Прокурор, обвинувачений та його захисники не заперечували проти задоволення вказаної заяви.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому. Прийняття рішення про закриття провадження в частині цивільного позову КПК не передбачено. Водночас, ч. 5 ст. 128 КПК визначено, що якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Так, за приписами ч. 3 ст. 206 ЦПК у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Положеннями п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК встановлено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
З огляду на викладене та враховуючи, що представник цивільного позивача звернувся із заявою про відмову від позову, суд вважає за необхідне прийняття рішення про закриття провадження в частині цивільного позову.
8.2. Спеціальна конфіскація.
Підстави застосування спеціальної конфіскації відповідно до ст. 961, 962 КК відсутні.
8.3. Речові докази та арештоване майно.
Положеннями ч. 9 ст. 100 КПК передбачено, що питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, постановами старшого детектива НАБУ ОСОБА_21 від 12.03.2020 (т. 5 а.с. 157, т. 6 а.с. 96, т. 8 а.с. 126, т. 16 а.с. 113) визнані речовими доказами та долучені до справи документи, вилучені з Апарату Верховної Ради України, ДП «Готельний комплекс «Київ», у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_22 і ТОВ «Сент Софія Проперті Менеджмент» та надані в ході допиту свідком ОСОБА_23 .
За правилами п. 7 ч. 9 ст. 100 КПК перелічені в указаних постановах речові докази - документи слід залишити в матеріалах кримінального провадження.
Згідно з ч. 4 ст. 174 КПК суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Зі справи слідує, що ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 06.03.2020 накладено арешт на належний ОСОБА_15 автомобіль BMW, модель X5, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, VIN код НОМЕР_2, білого кольору (т. 30 а.с. 14).
З урахуванням вимог ч. 4 ст. 174 КПК, вжитий у справі захід забезпечення кримінального провадження у виді арешту згаданого автомобіля підлягає скасуванню.
8.3. Процесуальні витрати.
Нормами КПК встановлено, що, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат (п. 13 ч. 1 ст. 368, ч. 4 ст. 374 КПК).
Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Так, з матеріалів кримінального провадження слідує, що процесуальні витрати у ньому складаються із витрат, пов`язаних із залученням експертів, а саме:
- витрат на залучення експерта для проведення Державним науково-дослідним експертно криміналістичним центром МВС України судово?почеркознавчої експертизи (висновок № 19/8-4/356-СЕ/17 від 31.10.2017) у розмірі 3 163,84 грн (т. 6 а.с. 32);
- витрат на залучення експерта для проведення Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України (далі - КНДІСЕ) судово-почеркознавчої експертизи (висновок № 18243/18244/18-32 від 26.07.2019) у розмірі 8 007,00 грн (т. 8 а.с. 111);
- витрат на залучення експерта для проведення Черкаським відділенням КНДІСЕ судово-економічної експертизи (висновок № 94/20-23, № 112/20-23 від 14.02.2020) у розмірі 6 537,60 грн (т. 30 а.с. 18);
- витрат на залучення експерта для проведення КНДІСЕ судово-почеркознавчої експертизи (висновок № 7098-7100/20-32/7302/20-32 від 11.03.2020) у розмірі 11 440,80 грн (т. 16 а.с. 101);
- витрат на залучення експерта для проведення КНДІСЕ судово-почеркознавчої експертизи (висновок № 3853/3854/20-32 від 10.02.2020) у розмірі 10 205,00 грн (т. 16 а.с. 138).
Сукупний розмір процесуальних витрат у кримінальному провадженні, пов`язаних із залученням експертів, складає 39 354,24 грн, що згідно з ч. 2 ст. 124 КПК підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_15 .
7.4. Запобіжний захід.
Судом встановлено, що на сьогодні відсутні чинні запобіжні заходи щодо ОСОБА_15 .
Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК суд при ухваленні обвинувального вироку серед іншого приймає рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
З огляду на звільнення ОСОБА_15 від відбування основного покарання з випробуванням, а також враховуючи особу обвинуваченого, суд вважає недоцільним обрання обвинуваченому будь-якого запобіжного заходу.
На підставі викладеного та керуючись ст. 370, 374, 475 КПК, суд,
у х в а л и в :
1. Затвердити угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні № 52018000000000107 від 15.02.2018, укладену 29.08.2023 між прокурором другого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва у суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 та обвинуваченим ОСОБА_15, зі змінами від 08.11.2023.
2. Визнати ОСОБА_15 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України.
3. Призначити ОСОБА_15 узгоджене сторонами покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади строком на 1 (один) рік та зі штрафом у розмірі 17 000,00 (сімнадцять тисяч) грн.
4. На підставі ч. 2 ст. 75 КК звільнити ОСОБА_15 від відбування покарання у виді позбавлення волі, якщо він протягом трьохрічного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього такі обов`язки:
- періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
6. Покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади та штрафу підлягають реальному виконанню та виконується самостійно.
Строк відбування покарань у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади обчислювати з моменту набрання вироком законної сили.
7. Провадження у частині цивільного позову Управління справами Апарату Верховної Ради України до ОСОБА_15 про відшкодування завданої злочином шкоди - закрити.
8. Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 06.03.2020 на належний ОСОБА_15 автомобіль BMW, державний номерний знак НОМЕР_1, - скасувати
9. Документи, надані учасниками судового провадження, - зберігати в матеріалах судової справи.
10. Стягнути з ОСОБА_15 на користь держави процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів, у розмірі 39 354,24 грн.
11. Копію вироку у день проголошення його резолютивної частини вручити присутнім у судовому засіданні обвинуваченому та прокурору, а також не пізніше наступного дня надсилати іншим учасника судового провадження, які не були присутні у судовому засіданні.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з підстав, передбачених ч. 4 ст. 394 КПК, та з урахуванням обмежень, визначених ч. 2 ст. 473 КПК. Апеляційна скарга на вироку подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Вищий антикорупційний суд.
Після проголошення вироку учасники судового провадження мають право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Роз`яснити учасникам провадження, що згідно із статтею 476 КПК у разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор чи потерпілий має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення цих кримінальних правопорушень.
Роз`яснити, що умисне невиконання угоди засудженим є підставою для притягнення особи до відповідальності за статтею 3891 КК.
Судді:
ОСОБА_24 ОСОБА_25 ОСОБА_26