- Головуючий суддя (ВАКС) : Біцюк А.В.
Справа № 991/3895/24
Провадження 1-кс/991/3933/24
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 травня 2024 року м.Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1, за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2, представників власника/володільця майна - адвокатів ОСОБА_3, ОСОБА_4, детектива ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві клопотання адвоката ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_6, про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 42019110350000029 від 13.02.2019,
ВСТАНОВИВ:
До Вищого антикорупційного суду надійшло вищевказане клопотання, у якому адвокат просить скасувати арешт, накладений ухвалою Вищого антикорупційного суду від 22.02.2024 у справі № 991/1173/24 у кримінальному провадженні № 42019110350000029 від 13.02.2019 на майно (земельні ділянки, гараж, домоволодіння), яке належить дружині підозрюваного ОСОБА_7 - ОСОБА_6 (далі - Клопотання).
Клопотання мотивовано тим, що арешт накладено необґрунтовано і у його застосуванні немає потреби з огляду на те, що: (1) ОСОБА_6 є власником арештованого майна, вона не має статусу підозрюваної у кримінальному провадженні, а тому відсутні підстави для накладення арешту з метою забезпечення конфіскації майна, (2) накладення арешту на все майно, що є спільною сумісною власністю, порушує право власності ОСОБА_6 та право на мирне володіння ним майном.
Представники власника/володільця майна - адвокати ОСОБА_3, ОСОБА_4 у судовому засіданні Клопотання підтримали з викладених у ньому підстав, просили задовольнити Клопотання у повному обсязі.
У судовому засіданні детектив ОСОБА_5 заперечував проти задоволення Клопотання з огляду на обґрунтованість накладеного арешту, законність ухвали. Вказав, що потреба у арешті не відпала, таке втручання не є надмірним з огляду на встановлення лише заборони відчужувати майно.
Дослідивши Клопотання та додані до нього матеріали, заслухавши учасників Кримінального провадження, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Виходячи з наведеного, дана норма пов`язує право слідчого судді на скасування арешту майна, накладеного за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника, законного представника, іншого власника чи володільця майна, із можливістю надання особами, що не були присутніми в судовому засіданні і про права та законні інтереси яких вирішено питання судовим рішенням, доказів та матеріалів, які вказуватимуть, що арешт накладено необґрунтовано або в його застосуванні відпала потреба, доведеності перед слідчим суддею їх переконливості.
Із аналізу наведеної норми вбачається, що при розгляді клопотання про скасування арешту слідчий суддя з урахуванням наданих доказів має з`ясувати питання обґрунтованості арешту, накладеного з тих чи інших підстав, визначених у ч. 2 ст. 170 КПК України, а також доцільність подальшого застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.
Отже, прийняття рішення про скасування арешту майна за клопотанням вищенаведених осіб можливе за таких умов: вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу минула потреба; вони доведуть, що арешт накладено необґрунтовано.
Слідчим суддею встановлено, що детективами НАБУ під процесуальним керівництвом САП здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42019110350000029 від 13.02.2019, зокрема, за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України.
У рамках кримінального провадження № 42019110350000029 від 13.02.2019 ухвалою Вищого антикорупційного суду від 22.02.2024 у справі № 991/1173/24 (далі - Ухвала) накладено арешт шляхом заборони відчуження, зокрема, на майно ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНКОПП НОМЕР_1, яке є спільною сумісною власністю подружжя, а саме на:
- гараж (літера А) площею 71 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2483351232080);
- домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 27579266);
-земельну ділянку з кадастровим номером 3221087000:04:002:0945 площею 0.1 га;
- земельну ділянку з кадастровим номером 3223388200:02:041:0027 площею 0.0875 га;
- земельну ділянку з кадастровим номером 3221888800:38:111:6017 площею 0.1 га (далі - Майно).
У подальшому матеріали кримінального провадження № 42019110350000029 від 13.02.2019 були об`єднані з матеріалами кримінального провадження № 52017000000000841 від 29.11.2017 в одне провадження за № 52017000000000841, в рамках якого наразі діє арешт на Майно.
Підставою арешту став встановлений слідчим суддею факт того, що підозрюваному ОСОБА_7 може бути призначено покарання у виді конфіскації майна у випадку направлення обвинувального акту до суду та визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, яке йому інкримінується, а отже арешт необхідний з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
При цьому, при накладанні арешту слідчий суддя дійшов висновку, що підозра у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке йому інкримінується, є обґрунтованою. З відповідним висновком погодилася і колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду в ухвалі від 14.03.2024, якою залишена без змін вищевказана Ухвала.
Так, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження (абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК).
Арешт майна допускається з метою, зокрема, конфіскації майна як виду покарання (п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК).
У випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 цієї статті (конфіскації майна як вид покарання), арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК).
Відповідно до ч. 1 ст. 59 КК покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. У відповідності до ч. 2 ст. 52 КК конфіскація майна є додатковим видом покарання.
Згідно з ч. 2 ст. 59 КК конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Як передбачає ч. 6 ст. 12 КК особливо тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п`ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.
Санкцією ч. 5 ст. 191 КК передбачено покарання у вигляді позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
Тобто закон про кримінальну відповідальність передбачає можливість конфіскації майна у випадку засудження особи за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 КК.
У кримінальному провадженні, у якому діє арешт Майна, здійснюється за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України.
Таким чином, у разі засудження ОСОБА_7 за вчинення наведених злочинів до нього може бути застосовано додаткове покарання у виді конфіскації майна, яке йому належить.
Разом з цим, при накладенні арешту слідчим суддею було встановлено, що Майно було набуте у період з 2009 по 2021 роки, тобто за час перебування ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у шлюбі, а отже Майно є спільною сумісною власністю подружжя, фактично належать підозрюваному ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності подружжя із ОСОБА_6, а отже таке Майно може бути предметом можливої конфіскації майна, яка може бути застосована до підозрюваного у випадку направлення обвинувального акту до суду та визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
При цьому, з урахуванням відсутності відомостей про поділ майна подружжя на визначені частки, та неможливість суду самостійно відокремлювати його, слідчий суддя дійшов висновку, що єдиним можливим та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження є накладення обтяження саме на весь об`єкт права спільної сумісної власності в цілому.
У відповідності до Ухвали метою арешту Майна відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 170 КК України є забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
Крім того, під час вирішення питання про накладення арешту слідчий суддя врахував, що таке обмеження права власності є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження, а встановлені в ході судового розгляду обставини кримінального провадження вимагають вжиття такого заходу забезпечення як арешт. При цьому, слідчим суддею не встановлено доказів завдання негативних наслідків внаслідок застосування арешту майна. З відповідним висновком погодилася і колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду в ухвалі від 14.03.2024, якою залишена без змін вищевказана Ухвала.
Як встановлено слідчим суддею в ході дослідження Ухвали арешт на Майно накладено обґрунтовано, вказані в Ухвалі підстава, мета та необхідність такого арешту відповідає положенням чинного законодавства.
Разом з цим, представниками не надано таких вагомих доказів, які б спростували необґрунтованість накладення арешту на Майно.
Посилання представників на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 24.04.2024 є необґрунтованим, оскільки викладені в цій ухвалі висновки щодо накладення арешту на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, тобто, що потрібно накласти арешт на частину майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 04.10.2022 у справі № 752/7440/18, згідно яких колегія суддів Першої судової палати ККС ВС зазначила, що спори щодо виділення частки майна із спільної сумісної власності вирішуються у інший спосіб, при цьому в межах кримінального провадження є неприпустимим вирішення спору про право власності на майно, в тому числі і яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя, шляхом поділу його з виділенням часток.
Відтак, перебування майна у спільній сумісній власності подружжя не створює обов`язку слідчого судді при розгляді клопотання про арешт майна визначати, яка саме його частина належить кожному з них, в тому числі підозрюваному, оскільки це не передбачено нормами кримінального процесуального законодавства України, натомість, має встановлюватися в порядку цивільного судочинства.
Крім того, режим спільної сумісної власності, на відміну від режиму спільної часткової власності, не передбачає виділу часток кожного власника в натурі. Зазначене унеможливлює ідентифікацію конкретної частки підозрюваного у спільному майні, через що обтяження майна в цілому є єдиним можливим, реальним та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження з метою можливого виконання конфіскації майна у випадку призначення такого виду покарання.
Отже, для накладення арешту на майно, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, не потрібно встановлювати в порядку кримінального судочинства належну саме підозрюваному частку у цьому майні. Не є обов`язковою і наявність у титульного власника такого майна процесуального статусу підозрюваного.
Під час вирішення питання про арешт слідчим суддею встановлено, що поділ майна подружжя в порядку, передбаченому ст. 367 ЦК України, не проводився, та частки у ньому, відповідно до ст. 364 ЦК України, в натурі не виділялись. Відтак, арешт має застосовуватися до майна подружжя без зазначення частки у відповідності до ч. 3 ст. 368 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 09.04.2020 р. у справі № 676/2199/19.
Враховуючи набуття вищевказаного майна ОСОБА_6 під час перебування у шлюбі з підозрюваним, в силу вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України та ст. 60 СК України, презюмується, що воно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. При цьому, представниками під час розгляду Клопотання не було надано доказів на спростування цього висновку (наявності укладеного між подружжям шлюбного договору, спеціального договору або ж доказів про те, що таке майно було набуте в інший спосіб, визначений законом - наприклад, шляхом отримання спадщини, за договором дарування, придбання за власні кошти тощо).
На підставі поданих стороною обвинувачення доказів слідчим суддею встановлено, що вказане майно було оформлено у власність ОСОБА_6 у період її перебування у шлюбі, а отже, є спільною сумісною власністю подружжя. Вказане відповідає змісту ст. 60 СК України. Арешт на майно, титульним власником якого є ОСОБА_6, накладено з метою забезпечення можливої конфіскації майна, належного на праві спільної сумісної власності підозрюваному ОСОБА_7, про що прямо зазначено в Ухвалі.
Разом з цим, слідчий суддя при вирішенні питання про скасування арешту перевіряє чи накладено арешт обґрунтовано (вказані підстава, мета та необхідність арешту відповідають нормам КПК України) та чи відпала потреба у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження. Правомірність накладеного арешту може бути предметом перевірки шляхом подання апеляційної скарги на Ухвалу.
Крім того, оцінюючи доцільність подальшого застосування такого заходу забезпечення як арешт Майна, слідчий суддя враховує, що на теперішній час досудове розслідування у кримінальному провадженні не завершено, арешт Майна у вигляді заборони відчуження необхідний для забезпечення конфіскації майна з огляду на обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні злочину, санкція якого передбачає обов`язкове призначення додаткового покарання у виді конфіскації, а також, враховуючи, що у випадку направлення обвинувального акту до суду та визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, майно підозрюваного за вироком суду може бути конфісковане, за такого існують ризики його відчуження/передачі на користь третіх осіб, а отже скасування арешту на даній стадії досудового розслідування може призвести до вищевказаних негативних наслідків, скасування арешту Майна на даному етапі досудового розслідування не сприятиме досягненню дієвості Кримінального провадження.
При цьому, представниками не доведено, що арешт Майна із забороною відчуження без заборони користування ним є обтяжливим для власника/володільця Майна, створює певні незручності у користуванні Майном та завдає суттєвих наслідків інтересам власника/володільця Майна.
Інші доводи представників не спростовують того, що арешт накладено обґрунтовано.
Відтак, слідчий суддя дійшов висновку, що потреба у подальшому застосуванні арешту наразі не відпала, а з огляду на обґрунтованість накладеного арешту, підстави для скасування арешту, накладеного на Майно, наразі відсутні.
За таких обставин, підстави для задоволення Клопотання відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись ст.174 КПК України, слідчий суддя,
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні Клопотання відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
СЛІДЧИЙ СУДДЯ ОСОБА_8