- Головуючий суддя (АП ВАКС) : Семенников О.Ю.
справа № 161/19903/18
провадження №11-кп/991/76/24
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2024 року м.Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1,
суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4,
за участю особи, яка подала апеляційну скаргу - засудженого ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
захисника засудженого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
представника потерпілого АТ «Аграрний фонд» ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 09 квітня 2024 року про повернення клопотання про звільнення від відбування покарання,
ВСТАНОВИЛА:
Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.
За вироком Вищого антикорупційного суду від 16 березня 2023 року у кримінальному провадженні №52016000000000357 ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні передбаченого ч.5 ст.191 КК злочину та призначено покарання у виді 7 (сім) років 6 (шість) місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком 3 (три) роки, з конфіскацією частини належного йому на праві власності майна.
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 22 березня 2024 року цей вирок залишено без змін.
08 квітня 2024 року засуджений ОСОБА_5 звернувся до Вищого антикорупційного суду з клопотанням про звільнення від відбування покарання, проте, ухвалою Вищого антикорупційного суду від 09 квітня 2024 року вказане клопотання повернуто особі, яка його подала.
Вказане рішення мотивоване, зокрема тим, що клопотання про звільнення засудженого від покарання за хворобою має розглядати місцевий суд, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання. Разом з цим, на момент звернення з відповідним клопотанням, вирок щодо ОСОБА_5 набрав законної сили, проте останній не почав відбувати призначене йому покарання, а відтак Вищий антикорупційний суд не уповноважений вирішувати питання звільнення особи від покарання за хворобою.
Вимоги апеляційної скарги і доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись з вказаним рішенням засуджений ОСОБА_5 звернувся з апеляційною скаргою, за вимогами якої просив скасувати ухвалу Вищого антикорупційного суду від 09 квітня 2024 року та постановити нову, якою клопотання ОСОБА_5 задовольнити та звільнити останнього від відбування призначеного вироком Вищого антикорупційного суду від 16 березня 2023 року основного покарання у виді позбавлення волі на підставі ч.2 ст.84 КК.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_5 посилався на наступні доводи.
Встановлені ОСОБА_5 медичні діагнози є тяжкими та підпадають під перелік захворювань, які є підставою для звільнення засуджених від відбування покарання.
За змістом ст.539 КПК звільнення від покарання за хворобою може бути застосовано тільки у випадку, якщо засуджений занедужав на психічне або інше тяжке захворювання під час відбування покарання.
Однак, на думку особи, зазначене положення КПК не кореспондується з положеннями ст.84 КК, яка передбачає звільнення від покарання не тільки осіб, які захворіли під час його відбування, а й тих засуджених, котрі після вчинення злочину або постановлення вироку захворіли на тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання і вироки щодо яких у зв`язку з цим не були виконані.
Отже, на даний час нормами КПК чітко не врегульовано питання щодо звільнення від відбування покарання за хворобою до моменту виконання вироку суду, зокрема до поміщення засудженого до установи відбування покарання, а тому в даному випадку слід застосовувати положення п.14 ч.1 ст.537 КПК щодо вирішення питань про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, клопотання про розгляд яких, відповідно до п.4 ч.2 ст.539 КПК, подається до суду, що ухвалив вирок.
Проте суд першої інстанції не давав вказаним обставинам оцінки та не проаналізувавши всі обставини в сукупності, прийняв оскаржуване рішення, яке не відповідає фактичним обставинам справи та нормам чинного процесуального закону.
Позиції учасників судового провадження.
Засуджений ОСОБА_5 та його захисник - адвокат ОСОБА_6 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити із зазначених у ній підстав.
Прокурор в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, в якій погодившись з викладеними в оскаржуваній ухвалі висновками, вказав, що Вищий антикорупційний суд не є вповноваженим законодавством судом, який має вирішувати поставлене у клопотанні питання, розгляд тотожного клопотання призначеного Луцьким міськрайонним судом Волинської області за місцезнаходженням засудженого, у зв`язку з чим просив відмовити в апеляційній скарзі, розгляд якої провести за його відсутності.
Представник потерпілого АТ «Аграрний фонд» ОСОБА_7 в судовому засіданні, посилаючись на безпідставність апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні.
Мотиви суду.
Відповідно до ст.370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження.
Суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК, переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Надаючи оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі, суд виходив з наступного.
У відповідності до ст.30 КПК у кримінальному провадженні правосуддя здійснюється лише судом згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом.
Засади розгляду справ незалежним і безстороннім судом регламентовані ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Таким чином, право на «суд, встановлений законом», як структурний елемент права на справедливий суд, яке передбачене ст.6 Конвенції, та за своїм змістом є основоположною засадою, що визначає організацію судової системи держави та загалом містить дві складові: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції). Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Зокрема, у рішенні у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)».
Питання, які вирішуються судом під час виконання вироків, закріплені в ч.1 ст.537 КПК, п.6 якої відносить до числа таких питань звільнення від покарання за хворобою.
Разом з цим, останній у цьому переліку, а саме п.14 ч.1 ст.537 КПК передбачає можливість вирішення інших питань про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, та вказує на те, що зазначений перелік питань не є вичерпаним. Отже, ключове значення у цьому пункті є посилання на інші питання, відмінні від тих, які прямо передбачені у попередніх пунктах ч.1 ст.537 КПК. Таким чином, вирішення питання про звільнення від покарання за хворобою відноситься до окремої групи питань, які не можна ототожнювати та відносити до кола інших питань про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.539 КПК клопотання (подання) про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених п.2-4, 6, 7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні), 7-1, 13-1, 13-4, 14 ч.1 ст.537 цього Кодексу.
Таким чином зазначена норма імперативно відносить до виключної компетенції та уповноважує лише місцевий суд, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, на вирішення питання, передбаченого п.6 ч.1 ст.537 КПК, а саме щодо звільнення від покарання за хворобою.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів констатує відсутність правової підстави для розгляду та вирішення Вищим антикорупційним судом питання, пов`язаного зі звільненням засудженого від покарання за хворобою, оскільки цей суд не уповноважений вирішувати це питання, про що обґрунтовано зазначено в оскаржуваній ухвалі.
З огляду на неможливість вирішення поданого клопотання по суті через відсутність повноважень на це, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про необхідність його повернення особі, яка його подала.
В апеляційній скарзі містяться також інші аргументи, які не потребують детального аналізу колегії суддів та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні при вирішення питання щодо правомірності прийнятого судом рішення про повернення клопотання про звільнення від відбування покарання за хворобою.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 6§1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод зобов`язує суди надавати підстави для винесення рішень, однак не передбачає детальної відповіді на кожний аргумент, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені. При цьому міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відтак, під час постановлення оскаржуваної ухвали судом дотримано передбачені кримінальним процесуальним законодавством вимоги, порушень норм КПК, які могли б стати підставою для скасування ухвали, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними в апеляційній скарзі, колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення.
Керуючись ст.370, 404, 405, 407, 418, 419, 537, 539 КПК, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу Вищого антикорупційного суду від 09 квітня 2024 року про повернення клопотання про звільнення від відбування покарання за хворобою залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
_______________ _______________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3