Документ № 119652545

справа № 991/3861/24

провадження № 11-сс/991/371/24

слідчий суддя: ОСОБА_1

доповідач: ОСОБА_2

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2024 року місто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2,

суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5,

за участі представника власника майна - адвоката ОСОБА_6,

прокурора ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду про арешт майна від 13.05.2024 р., -

ВСТАНОВИЛА:

17.05.2024 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла зазначена апеляційна скарга (а.с. 147-154), яку того ж дня призначено до розгляду (а.с. 156).

1.Короткий зміст оскаржуваного рішення та апеляційної скарги.

Оскаржуваною ухвалою слідчого судді задоволено клопотання детектива НАБУ ОСОБА_9, погоджене з прокурором САП ОСОБА_7, та накладено арешт (із забороною користування, розпорядження та відчуження) на вилучений під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_10 мобільний телефон Iphone 11.

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що оскаржувана ухвала є незаконною, а тому підлягає скасуванню. Зокрема, ухвалою слідчого судді від 29.04.2024 р. надано дозвіл на обшук за місцем проживання ОСОБА_10 та відшукання відомостей щодо перетину кордону мікроавтобусами з дипломатичними номерами. Натомість, на підставі вказаної ухвали детективами у ході обшуку вилучено телефон ОСОБА_10, у ході огляду якого не було виявлено жодних відомостей, які б мали значення для даного провадження. Крім того, вказаною ухвалою суду було надано дозвіл лише на відшукання речей, а не їх вилучення, відтак, вилучення у ОСОБА_10 телефону здійснено без відповідного дозволу суду. Більше того, твердження сторони обвинувачення про те, що ОСОБА_10 відмовився повідомити пароль доступу до телефону, не відповідає дійсності, оскільки він на вимогу детектива розблокував телефон і надав його для огляду, після чого телефон було переведено в режим, що не потребує введення пароля. Окремо наголошує, що у клопотанні зазначається про отримання неправомірної вигоди, тобто ймовірне вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, водночас матеріали клопотання не містять жодних доказів отримання ОСОБА_10 неправомірної вигоди. Зазначене, на думку його представника, є підставою для задоволення апеляційної скарги.

2. Узагальнений виклад позицій учасників апеляційного провадження.

В судовому засіданні адвокат ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з підстав, викладених у скарзі. Додатково зазначив, що у даному провадженні перевіряється інформація про те, що працівники прикордонної служби, діючи у складі організованої групи, за неправомірну вигоду здійснювали безперешкодне переміщення дипломатичним транспортом тютюнових виробів через кордон України. Натомість, детективи у ході огляду вилученого у ОСОБА_10 телефону не виявили жодних відомостей, які мають значення для провадження, зокрема інформації щодо переміщення транспортними засобами з дипломатичними номерами тютюнових виробів через державний кордон чи щодо отримання неправомірної вигоди. Ухвалою суду було надано дозвіл лише на виявлення та відшукання відомостей, тобто дозволу на вилучення телефону надано не було. ОСОБА_10 у ході обшуку надав та розблокував телефон, тому у детектива була можливість його оглянути і відшукати всі необхідні відомості. Стверджує, що клопотання детектива не містить доказів про отримання власником майна неправомірної вигоди, а отже, кваліфікація дій за ч. 4 ст. 368 КК України є надуманою та не підтвердженою жодними доказами. Щодо постанови про призначення експертизи, то вона наразі не виконана, а відтак, застосований арешт підлягає скасуванню.

Прокурор САП ОСОБА_7 заперечив проти апеляційної скарги, посилаючись на її безпідставність. Вважає, що апеляційна скарга не містить належних доводів, які були б підставою для скасування оскаржуваного рішення. Щодо причетності ОСОБА_10 до обставин, які розслідуються, то згідно протоколу огляду протоколів НСРД, ОСОБА_11 спілкується із ОСОБА_12 з приводу розподілу коштів за перевезення вантажу, обговорюючи частку саме ОСОБА_10 . Відтак, наявні всі підстави вважати, що ОСОБА_10 причетний до обставин, які розслідуються. Наголосив, що ОСОБА_10 не надав пароль до телефону, у зв`язку із чим його було вилучено. У подальшому детективом проведено огляд телефону, у ході якого встановлено неможливість зробити копію його вмісту, а тому призначено експертизу.

Власник майна - ОСОБА_10, належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, з клопотанням про відкладення апеляційного розгляду не звертався. Згідно з ч. 4 ст. 405 КПК України, неявка учасників провадження за умови їх належного повідомлення не перешкоджає судовому розгляду. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності вказаного учасника провадження.

3. Встановлені слідчим суддею обставини та мотиви оскаржуваного рішення.

3.1. Короткий зміст та мотиви клопотання про арешт майна.

За змістом клопотання про арешт майна, яке було предметом розгляду слідчого судді, детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування, а прокурорами САП - процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 52023000000000636 від 28.12.2023 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, зокрема за фактом отримання працівниками Державної прикордонної служби України (надалі - ДПС України) неправомірної вигоди за безперешкодне переміщення дипломатичним транспортом тютюнових виробів через державний кордон України.

За версією органу досудового розслідування, до складу організованої групи входять, зокрема: 1) ОСОБА_13, начальник відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІНФОРМАЦІЯ_2, який відповідає за розподіл неправомірної вигоди серед членів групи та доведення окремих вказівок, а також організацію виконання безперешкодного переміщення транспортних засобів та вантажів (товарів) без огляду та поза відповідним контролем у ввіреному йому пункті пропуску, зокрема, пункті пропуску «Чоп (Тиса)»; 2) ОСОБА_14, заступник начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 з оперативно-розшукової діяльності, який забезпечує прикриття злочинної діяльності; 3) ОСОБА_15, начальник відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » НОМЕР_1 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_5, який відповідає за безперешкодне переміщення транспортних засобів та вантажів без огляду та поза відповідним контролем у ввіреному йому пункті пропуску, а саме пункті пропуску «Дякове» («Халмеу»).

Зокрема, ОСОБА_11 на підконтрольному йому пункті пропуску передавав частину неправомірної вигоди своєму підлеглому ОСОБА_12 (обіймає посаду начальника відділення інспекторів 2 прикордонної служби НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_3 ) за призначення підконтрольної зміни на пункті пропуску м. Чоп «Тиса» та безперешкодне переміщення автомобілів та товарів (тютюнових виробів) «зеленим» та «червоним» коридорами на ньому, а також ОСОБА_10, ОСОБА_16 та ОСОБА_17 (обіймають посаду інспекторів відділення), які безпосередньо здійснювали цей пропуск.

Окрім того, перевезення тютюнових виробів здійснювалось водіями дипломатичної установи ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22 на мікроавтобусах з дипломатичними номерами. Пасажирами цих транспортних засобів були особи, на яких поширюється дипломатичний імунітет, зокрема, дружина першого секретаря Посольства України в Угорщині ОСОБА_23 - ОСОБА_24, дружина першого секретаря Посольства України в Угорщині ОСОБА_25 - ОСОБА_26, дружина працівника МЗС України ОСОБА_27 - ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31 . Водіями мікроавтобусів з підставами перетину «водій дипломатичної установи» були: ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22 .

За твердженням детектива, за період з 01.01.2023 року по 23.01.2024 року вказані особи на транспортних засобах з дипломатичними номерами 225 разів перетнули державний кордон України в ПП «Чоп (Тиса)» у напрямку «виїзд».

02.05.2024 року детективами проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_10, в результаті якого вилучено мобільний телефон iPhone 11.

Обґрунтовуючи у клопотанні про арешт майна підстави для звернення до слідчого судді, детектив послався на те, що ОСОБА_11 у ввіреному йому пункті пропуску м. Чоп «Тиса» передавав частину неправомірної вигоди, зокрема і ОСОБА_10, який обіймає посаду інспекторів відділення та безпосередньо здійснював безперешкодний пропуск вищевказаних автомобілів та товарів (тютюнових виробів) «зеленим» та «червоним» коридорами. При цьому, у ході огляду вилученого у ОСОБА_10 телефону встановлено, що він користувався останнім для спілкування з ОСОБА_12 та іншими особами, що дає можливість встановити схему контактів між учасниками кримінальних правопорушень, а також інші відомості щодо діяльності ОСОБА_10, які можуть бути доказами.

Окрім того, для доступу до інформації, яка зберігається в пам`яті вказаного телефону, вимагається ведення пароля, який ОСОБА_10 відмовився повідомити. Відтак, детективом прийнято рішення про вилучення мобільного телефону з метою подальшого проведення його детального огляду або подальшого призначення комп`ютерно-технічної експертизи. Тобто, за твердженням детектива, вилучений телефон може містити відомості, які підлягають доказуванню у провадженні, зокрема листування між можливими співучасниками, а отже, відповідає критеріям речового доказу, визначеним ч. 1 ст. 98 КПК України.

Як на правову підставу для застосування арешту майна, прокурор у клопотанні посилається на п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.

3.2. Мотиви слідчого судді.

Вирішуючи питання, визначені у ст. 170 КПК України, слідчий суддя вказав, що описані у клопотанні фактичні обставини у сукупності із наданими стороною обвинувачення матеріалами, формують внутрішнє переконання про наявність достатніх підстав вважати, що вказане у клопотанні кримінальне правопорушення могло бути вчинене.

За твердженням слідчого судді, доводи детектива про необхідність накладення арешту на мобільний телефон заслуговують на увагу, оскільки в ході здійснення НСРД - аудіоконтролю особи від 08.01.2024 р. зафіксовано розмову ОСОБА_11 з ОСОБА_12, яка може свідчити про причетність ОСОБА_10 до переміщення тютюнових виробів через державний кордон України, а також надання йому неправомірної вигоди. Крім того, в ході огляду телефону виявлено листування ОСОБА_10 з ОСОБА_12 та іншими особами з приводу пропуску транспортних засобів через державний кордон України, надання ним вказівок з цього приводу. Відтак, вилучений у ОСОБА_10 телефон відповідає критеріям речового доказу, тому може бути використаний як доказ для встановлення обставин, які підлягають доказуванню згідно з ст. 91 КПК України, зокрема події кримінального правопорушення, кола осіб, причетних до його вчинення, послідовності їх дій.

Окрім того, слідчий суддя дійшов висновку, що орган досудового розслідування мав передбачені ч. 2 ст. 168 КПК України підстави для вилучення мобільного телефона, оскільки, як вбачається з протоколу обшуку та пояснень детектива, ОСОБА_10 добровільно надав належний йому мобільний телефон для огляду, втім відмовився повідомити пароль, чим обмежив доступ до нього та можливість дослідження наявної у ньому інформації. Викладені обставини обумовлюють потребу органу досудового розслідування у проведенні детального огляду телефону, зокрема із залученням спеціаліста та використанням спеціальної техніки, що дозволить у повному обсязі дослідити інформацію, яка в ньому міститься, у тому числі відновити видалену інформацію. Отже, надання ОСОБА_10 телефону для огляду, на переконання слідчого судді, не свідчить про відсутність підстав для його вилучення, позаяк не виключає наявність підстав, передбачених ч. 2 ст. 168 КПК України, оскільки повноцінний доступ (пароль) ОСОБА_10 надано не було.

Оцінюючи доводи представника власника майна щодо звернення з клопотанням з порушенням встановленого ч. 5 ст. 171 КПК України строку, слідчий суддя зауважив, що факт дотримання цього строку не належить до кола обставин, які мають оцінюватися слідчим суддею під час розгляду клопотання про арешт майна, а його недотримання не є підставою для відмови у задоволенні клопотання, адже не нівелює потребу у запобіганні ризику його знищення чи пошкодження.

4. Мотиви суду.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи представника та пояснення прокурора, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом вчинення злочину.

Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження (п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України).

Отже, використане законодавцем формулювання «існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості» вказує на те, що для застосування такого заходу забезпечення провадження як арешт майна достатньо, щоб сторона обвинувачення довела не факт повідомлення певній особі про підозру, а лише наявність відомостей, котрі можуть свідчити про сам факт вчинення кримінального правопорушення.

Згідно із витягом з ЄРДР, досудове розслідування у даному провадженні здійснюється за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, а саме отримання працівниками ДПС України неправомірної вигоди за безперешкодне переміщення дипломатичним транспортом тютюнових виробів через державний кордон України. Зокрема, за версією органу досудового розслідування, ОСОБА_13 - начальник відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІНФОРМАЦІЯ_2, відповідав за розподіл неправомірної вигоди серед членів групи та доведення окремих вказівок, а також організовував виконання безперешкодного переміщення транспортних засобів та вантажів без огляду та поза відповідним контролем у ввіреному йому пункті пропуску, тобто пункті пропуску «Чоп (Тиса)». У свою чергу, ОСОБА_14 - заступник начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 з оперативно-розшукової діяльності, забезпечував прикриття злочинної діяльності, а ОСОБА_15 - начальник відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » НОМЕР_1 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_5, відповідав за безперешкодне переміщення транспортних засобів та вантажів без огляду та поза відповідним контролем у ввіреному йому пункті пропуску, а саме пункті пропуску «Дякове» («Халмеу»).

Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, проаналізувавши зміст клопотання про арешт майна та долучені до нього докази, слідчий суддя дійшов висновку про ймовірність вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, за обставин, викладених у клопотанні. При цьому, ним досліджено наявні в матеріалах клопотання докази та зроблено висновок, що у своїй сукупності вони підтверджують наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що є підставою для застосування арешту майна.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком слідчого судді, оскільки він ґрунтується на доказах, долучених до клопотання, а саме: службових записках детективів від 22.02.2024 р. щодо надання копій протоколів огляду, проведеного в межах провадження № 52022000000000325 від 20.10 2022 р., для долучення до матеріалів даного провадження № 52023000000000636 (а.с. 24-26); ухвалі слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12.03.2024 р. про надання дозволу використання у провадженні № 52023000000000636 інформації, зафіксованої у матеріальних носіях інформації, отриманих в результаті проведення НСРД у рамках провадження № 52022000000000325 (а.с. 22-23); протоколах огляду від 23.01.-15.02.2024 р., від 30.04.2024 р. та від 26.02.2024 р., об`єктами огляду яких є протоколи НСРД - аудіоконтроль особи від 08.01.2024 р. № 19/168т, від 08.01.2024 р. № 19/167т, від 08.01.2024 р. № 19/169т, від 23.01.2024 р. № 19/563т, від 08.01.2024 р. № 19/165т (а.с. 27-80); протоколу обшуку від 02.05.2024 р. (а.с. 94-99), та інших матеріалах провадження.

При цьому, як вбачається зі змісту протоколу огляду від 30.04.3024 р., детективами оглянуто протокол НСРД - аудіоконтроль особи від 08.01.2024 р., яким зафіксовано розмову ОСОБА_11 з ОСОБА_12, яка мала місце 06.11.2023 року та може свідчити про причетність ОСОБА_10 до переміщення тютюнових виробів через державний кордон України, а також надання йому неправомірної вигоди. Зокрема, ОСОБА_11 визначає розміри неправомірної вигоди та наказує ОСОБА_12 надати ОСОБА_10 400 доларів США/євро (а.с. 60).

Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно особи, яка не має статусу підозрюваного, не переконався в тому, що на даному етапі досудового розслідування існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, є необґрунтованими.

Крім того, слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі дійшов висновку, що вилучений мобільний телефон відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, оскільки може містити відомості, які встановлюються під час даного провадження. Не погоджуючись з вказаним висновком, адвокат ОСОБА_6 стверджує, що вилучений телефон не є речовим доказом, оскільки відсутні підстави вважати, що на цьому пристрої можуть бути виявлені відомості, які матимуть значення для досудового розслідування.

Надаючи оцінку зазначеним доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного рішення слідчий суддя, згідно з ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для третіх осіб.

За змістом ч. 3 ст. 170 КПК України, у справах про арешт майна з метою, наведеною у п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, відповідність майна будь-якому з критеріїв речових доказів перевіряється згідно зі стандартом доведення «достатні підстави». Наведений стандарт не вимагає від сторони обвинувачення надання безумовних та беззаперечних доказів, а передбачає необхідність наведення достатньо вагомих та об`єктивних відомостей, аналіз яких у їх взаємозв`язку між собою дозволяє дійти висновку про відповідність вилученого майна критеріям речових доказів.

При цьому у ході оцінки відповідності майна, арешт якого оскаржується, ознакам речових доказів, колегією суддів враховуються зміст поняття «речові докази». Згідно з ст. 98 КПК України, речові докази - це матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час провадження.

Оцінка доказів із точки зору їх допустимості є заключним етапом доказування та здійснюється судом за наслідком розгляду справи по суті. Натомість, під час розгляду клопотання про арешт майна на стадії досудового розслідування слідчий суддя повинен оцінити можливість використання майна, на яке детектив просить накласти арешт, як доказу у провадженні.

Отже, мобільний телефон іPhone 11, вилучений у ОСОБА_10, відповідатиме за одним із наведених критеріїв ознакам речових доказів за наявності достатніх підстав вважати, що він: 1) був знаряддям вчинення злочину, 2) зберіг на собі його сліди, 3) містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються, 4) був об`єктом кримінально протиправних дій, 5) набутий кримінально протиправним шляхом.

Застосовуючи наведений підхід до тлумачення норм КПК України в контексті обставин цієї справи, колегія суддів виходить із встановлених слідчим суддею фактів, які в ході апеляційного перегляду не були спростовані.

Зокрема, в межах даного провадження здійснюється досудове розслідування за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, вчиненого за обставин, описаних у розділі 3.1 цієї ухвали. Окрім того, під час апеляційного розгляду прокурором надано копію постанови від 13.05.2024 р. про об`єднання матеріалів досудового розслідування в одне кримінальне провадження, зі змісту якої вбачається, що дане кримінальне провадження об`єднано з провадженням № 52024000000000229 від 10.05.2024 р. щодо можливого вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 201-4 КК України, а саме за фактом переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю підакцизних товарів - контрабанду, вчинену у великому розмірі, організованою групою.

29.04.2024 року ухвалою слідчого судді надано дозвіл на проведення обшуку квартири, в якій проживає ОСОБА_10, з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення злочину та відшукання, зокрема, мобільних пристроїв, які перебувають у його користуванні (а.с. 87-93).

Згідно із ч. 2 ст. 234 КПК України, правовою підставою для проведення обшуку є ухвала слідчого судді, у якій зазначають, зокрема, відомості про речі, документи або осіб, для виявлення яких і проводять обшук. При цьому, відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України під час обшуку слідчий має право оглядати й вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження.

Викладене вище дає підстави стверджувати, що сама собою ухвала про надання дозволу на проведення обшуку не вирішує питання правового статусу майна, яке може бути вилучено внаслідок проведення слідчої дії. Відтак, сторона обвинувачення повинна звернутися з клопотанням про арешт вилученого майна, а якщо вона цього не зробить протягом 48 годин - повернути його особі, у якої його вилучено.

Отже, доводи адвоката ОСОБА_6 про те, що оскільки ухвалою суду було надано дозвіл лише на виявлення та відшукання мобільних пристроїв, але не на їх вилучення, то і вилучення у ОСОБА_10 телефону здійснено протиправно, є неспроможними з огляду на вищевказані положення закону.

02.05.2024 року під час проведення обшуку ОСОБА_10 добровільно надав детективам свій мобільний телефон іPhone 11, у ході огляду якого виявлено листування у месенджері «WhatsApp» з абонентом ОСОБА_12 щодо номерних знаків автомобілів, які перетинатимуть державний кордон та яким потрібно посприяти в такому перетині. У подальшому ОСОБА_10 відмовився повідомити пароль доступу до телефону. Рішення про вилучення телефону прийнято у зв`язку з обмеженням власником доступу до нього, а також у зв`язку із наявністю на ньому листування, яке має значення для досудового розслідування(а.с. 94-99).

03.05.2024 року постановою детектива телефон визнано речовим доказом (а.с. 106-109).

Під час апеляційного розгляду прокурором на підтвердження обставин для накладення арешту надано протокол огляду вказаного мобільного телефону від 29.05.2024 р. та постанову по призначення комп`ютерно-технічної експертизи від 29.05.2024 р., які були відсутні на час розгляду слідчим суддею клопотання. Проти долучення цих документів до матеріалів справи представник власника майна не заперечував (а.с. 188).

Як вбачається зі змісту протоколу огляду від 29.05.2024 р., детективом за участі спеціаліста проведено копіювання доступної частини даних з вилученого у ОСОБА_10 телефона, втім з технічних причин скопіювати дані з нього у повному обсязі виявилося неможливим, в тому числі відновити видалені дані. Відтак, з метою виявлення інформації, що має значення для досудового розслідування, а також встановлення наявності видалених файлів призначено комп`ютерно-технічну експертизу вказаного телефону з метою подальшого дослідження відомостей, які зберігаються в його пам`яті (а.с. 184-194).

Дослідивши зазначені обставини, колегія суддів погоджується з висновками оскаржуваної ухвали про те, що мобільний телефон, вилучений у ОСОБА_10 під час обшуку, може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час даного провадження (кола осіб, які можуть бути причетні до вчинення злочину, даних про номери телефонів, використаних під час вчинення злочину, зв`язків між особами, причетними до вчинення злочину). Отже, за стандартом доведення «достатні підстави» слідчий суддя правильно встановив відповідність телефону, на який накладено арешт, ознакам речового доказу.

Що стосується доводів апеляційної скарги про відсутність підстав для вилучення мобільного телефону, оскільки в ході обшуку ОСОБА_10 надав детективам доступ до нього, однак останні не забезпечили участь спеціаліста, а тому не змогли скопіювати необхідну інформацію, колегія суддів наголошує, що у відповідності до абз. 2 ч. 6 ст. 236 КПК України, залучати спеціаліста до обшуку є правом детектива, а не його обов`язком.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК України, забороняється тимчасове вилучення мобільних терміналів систем зв`язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об`єкти є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, чи пов`язаний з подоланням системи логічного захисту.

Водночас, наведене не свідчить про те, що у разі неможливості з технічних причин здійснити копіювання інформації, такий носій має бути повернутий володільцю. В такому випадку, орган досудового розслідування має вжити відповідних процесуальних заходів, визначених положеннями КПК України, для відшукання, дослідження, фіксації та збереження відповідної інформації, зокрема шляхом проведення експертного дослідження. Більше того, власником не було надано пароль доступу до нього, що не спростовано його представником в судовому засіданні, а отже, зазначене є самостійною підставою для накладення арешту на такий мобільний пристрій.

У подальшому, детективом проведено огляд вилученого телефону та у зв`язку з неможливістю повного копіювання даних призначено відповідну експертизу.

Колегія суддів враховує, що на даному етапі досудового розслідування інформація, яка ймовірно міститься на вилученому телефоні, може мати значення для досудового розслідування у даному провадженні, а також існує необхідність у першочерговому відновленні інформації, яка можливо була видалена. В свою чергу, доступ до такої інформації та її подальша належна процесуальна фіксація можлива лише за результатами проведення експертного дослідження.

Відтак, потреба у накладенні арешту на майно обумовлена необхідністю проведення експертизи, за наслідком якої буде встановлена необхідність його подальшого утримання стороною обвинувачення як доказу у провадженні чи можливістю повернення володільцю як такого, що не містить на собі відомостей, важливих для з`ясування обставин вчинення злочину.

З урахуванням сукупності встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на вилучене майно, забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності із завданнями кримінального провадження. На думку колегії суддів, на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів. Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, колегією суддів під час апеляційного розгляду не встановлено.

5. Висновки суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів дійшла висновку, що ухвала слідчого судді відповідає фактичним обставинам провадження та доказам, наданим на обґрунтування клопотання про арешт майна, а її висновки є достатньо вмотивованими. Істотних порушень кримінального процесуального закону при постановленні оскаржуваної ухвали, які були б підставою для її скасування, також не встановлено, а тому колегія суддів дійшла висновку про залишення її без змін.

Керуючись ст. ст. 369-372, 170-173, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 13.05.2024 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_2

судді ОСОБА_3

ОСОБА_4