ОКРЕМА ДУМКА
судді Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду Ситнік О. М.
щодо постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2024 року в справі № 991/3346/23 (провадження № 61-15586св23)
за позовом держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про визнання необґрунтованими активів та стягнення в дохід держави грошових коштів
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Вищого антикорупційного суду від 10 липня 2023 року у складі колегії суддів Мойсака С. М., Михайленко В. В., Хамзіна Т. Р. та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10 жовтня 2023 року у складі колегії суддів Павлишина О. Ф., Никифорова А. С., Чорненької Д. С.
У квітні 2023 року держава Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що 11 грудня 2020 року Першою сесією Лозуватської сільської ради VIII скликання прийнято рішення № 1-I/VIII «Про визнання повноважень депутатів Лозуватської сільської ради VIII скликання», відповідно до якого взято до відома інформацію голови Лозуватської сільської територіальної виборчої комісії Криворізького району Дніпропетровської області та визнано повноваження депутатів Лозуватської сільської ради VIII скликання, у тому числі ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 згідно з положеннями підпункту «б» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» є особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) провело моніторинг способу життя ОСОБА_1 .
За результатами моніторингу Спеціалізована антикорупційна прокуратура встановила факт набуття ОСОБА_1 у власність необґрунтованого активу у вигляді транспортного засобу марки «MERCEDES-BENZ» моделі «S 450 4 MATIC», 2021 року випуску, VIN: НОМЕР_1, загальною вартістю 3 617 388,02 грн.
Позивач зазначив, що відповідач став власником спірного автомобіля на підставі договору купівлі-продажу від 10 серпня 2021 року № 0152623236 та додаткової угоди від 29 жовтня 2021 року № 1 до цього договору, здійснивши первинну реєстрацію транспортного засобу 02 листопада 2021 року.
Згідно з відомостями щорічних декларацій особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування, за 2020 та 2021 роки відповідач перебуває у шлюбі із ОСОБА_2, інші члени сім`ї у деклараціях не зазначені. Сукупний дохід ОСОБА_1 та його дружини у 2020 році становив 703 779,35 грн (до відрахування сплачених податків).
Сукупний розмір доходів подружжя на 02 листопада 2021 року після відрахування утриманих податків та зборів, а також документально підтверджених витрат становив 360 926,48 грн.
Отже, максимальний розмір активів, які могли бути використані ОСОБА_1 для придбання вказаного автомобіля, становив 334 097,08 грн.
05 листопада 2021 року ОСОБА_1 отримав в Акціонерному товаристві (далі - АТ) «Кредобанк» кредит у розмірі 1 417 388,02 грн та провів остаточний розрахунок за договором купівлі-продажу автомобіля від 10 серпня 2021 року № 0152623236.
На думку позивача, максимально можливі законні доходи подружжя ОСОБА_1 для набуття спірного активу становили 1 751 485,10 грн (334 097,08 грн + 1 417 388,02 грн).
Різниця між вартістю активу на дату набуття права власності на нього та можливими законними доходами подружжя ОСОБА_1 становить 1 865 902,92 грн.
Враховуючи викладене, Спеціалізована антикорупційна прокуратура просила суд:
- визнати необґрунтованою частину активу - 60,82 % транспортного засобу марки «MERCEDES-BENZ» моделі «S 450 4 MATIC», 2021 року випуску, VIN: НОМЕР_1, загальною вартістю 3 617 388,02 грн;
- стягнути із ОСОБА_1 у дохід держави вартість частини активу - 60,82 % транспортного засобу марки «MERCEDES-BENZ» моделі «S 450 4 MATIC», 2021 року випуску, VIN: НОМЕР_1, у розмірі 2 200 000,00 грн.
10 липня 2023 року Вищий антикорупційний суд рішенням позов задовольнив частково. Визнав необґрунтованою частину активу, а саме 54,17 % транспортного засобу марки «MERCEDES-BENZ» моделі «S 450 4 MATIC», 2021 року випуску, VIN: НОМЕР_1, загальною вартістю 3 617 388,02 грн, що дорівнює 1 959 817,69 грн. Стягнув із ОСОБА_1 у дохід держави вартість частини, а саме 54,17 % транспортного засобу марки «MERCEDES-BENZ» моделі «S 450 4 MATIC», 2021 року випуску, VIN: НОМЕР_1, у розмірі 1 959 817,69 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги та визнаючи необґрунтованим актив ОСОБА_1 у вигляді частини (54,17 %) транспортного засобу із стягненням у дохід держави грошових коштів у сумі 1 959 817,69 грн, тобто у меншому розмірі, ніж просив прокурор, суд першої інстанції проаналізував наявні у матеріалах справи докази та виснував про те, що відповідач не мав законних доходів для набуття спірного автомобіля, к різниця між вартістю активу (3 617 388,02 грн) та законними доходами відповідача (1 657 570,33 грн) становить 1 959 817,69 грн.
Колегія суддів критично поставилася до позиції відповідача про внесення оплати частини вартості автомобіля за рахунок грошових коштів у розмірі 2 100 000,00 грн, які його дружина ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_5 у борг на підставі договору позики від 29 липня 2021 року, вказавши, що інформація про позичені кошти вперше з`явилася під час надання ОСОБА_1 пояснень НАЗК 23 жовтня 2022 року .
У згаданих поясненнях відповідач повідомив, що кошти для придбання транспортного засобу у розмірі 2 100 000,00 грн були отримані ОСОБА_2 у позику. На момент подання декларації за 2021 рік він не знав, що зазначену суму його дружина отримала у борг від ОСОБА_5 .
З огляду на суперечливість пояснень відповідача про походження коштів, а саме, що останній не був обізнаний з тим, що його дружина ОСОБА_2 отримала у позику 2 100 000,00 грн та не поінформувала про походження коштів свого чоловіка, а у ОСОБА_1 не виникло будь-яких питань з цього приводу перед підписанням договору купівлі-продажу автомобіля вартістю 3 617 388,02 грн та безпосередньою оплатою 10 серпня 2021 року - 742 834,04 грн та 29 жовтня 2021 року - 1 457 165,96 грн, суд вважав, що пояснення для НАЗК та долучений відповідачем договір позики від 29 липня 2021 року є способом надання грошовим коштам у розмірі 2 100 000,00 грн вигляду законності їх походження. Це підтверджується й тим, що кошти, які були дійсно отримані у банківській установі та використані для покупки автомобіля, задекларовані відповідачем, тоді як відомості про позику відсутні у щорічній декларації за 2021 рік.
10 жовтня 2023 року Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду постановою апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, залишила без задоволення, а рішення Вищого антикорупційного суду від 10 липня 2023 року - без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що висновки суду першої інстанції про доведеність позивачем відповідності набутого ОСОБА_1 майна поняттю активів згідно зі статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Під час вирішення питання про визнання активів необґрунтованими для задоволення позовних вимог достатньою є підтверджена доказами сукупність фактичних обставин, з якими закон пов`язує набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та відповідна різниця між їх вартістю та законними доходами.
Оскільки кошти родини ОСОБА_1, які обліковувалися на карткових рахунках АТ КБ «ПриватБанк» станом на 29 жовтня 2021 року у розмірі 151 010,24 грн, не були використані для набуття активу, суд першої інстанції правильно висновав, що ОСОБА_1 мав законні доходи для придбання спірного автомобіля у сумі 240 182,31 грн (391 192,55 грн - 151 010,24 грн).
Законним доходом відповідача також є кошти у розмірі 1 417 388,02 грн, отримані 04 листопада 2021 року в АТ «Кредобанк» на підставі кредитного договору.
Оскільки вартість набутого активу - транспортного засобу марки «MERCEDES-BENZ» моделі «S 450 4 MATIC», 2021 року випуску, становить 3 617 388,02 грн, а законність доходів для придбання цього активу підтверджена на суму 1 657 568,33 грн (240 182,31 грн + 1 417 388,02 грн), то різниця між вартістю активу та законними доходами становить 1 959 817,69 грн (3 617 388,02 грн - 1 657 568,33 грн).
Дослідивши докази відповідача, суд першої інстанції оцінив їх у сукупності із доказами позивача, показаннями свідка та виснував, що майновий стан свідка ОСОБА_5 та його спроможність надати позику безпосередньо не свідчать про законність походження коштів у розмірі 2 100 000,00 грн, які використані відповідачем для набуття активу. Крім того, відповідач не надав достатньо доказів фінансової спроможності ОСОБА_5 позичити вказану суму, оскільки загальні витрати родини Скринських за 2019-2021 роки включно становили щонайменше 9 596 968,99 грн і перевищували зазначені доходи родини.
Апеляційний суд відмовив ОСОБА_1 у залученні доказів про доходи ОСОБА_5 за час здійснення останнім підприємницької діяльності.
У листопаді 2023 року ОСОБА_1, через представника ОСОБА_3, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасуватирішення Вищого антикорупційного суду від 10 липня 2023 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10 жовтня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначив, що наразі відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень статей 81, 290-292 ЦПК України, а саме про необхідність доведення відповідачем у цій категорії справ факту законності не лише власних доходів, а й доходів іншої особи, яка не є близьким родичем відповідача, однак виступає позикодавцем грошових коштів, витрачених на придбання активу, обґрунтованість частини якого ставиться під сумнів позивачем (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи.
На виконання умов договору купівлі-продажу від 10 серпня 2021 року № 0152623236, предметом якого є автомобіль марки «MERCEDES-BENZ» моделі «S 450 4 MATIC», 2021 року випуску, VIN: НОМЕР_1, ОСОБА_1 здійснив оплату загальної вартості цього транспортного засобу у розмірі 3 617 388,02 грн трьома платежами, а саме: 10 серпня 2021 року - 742 834,04 грн, 29 жовтня 2021 року - 1 457 165,96 грн, 05 листопада 2021 року - 1 417 388,02 грн.
Водночас 29 липня 2021 року, тобто до моменту вчинення вказаного правочину, його дружина ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_5 у борг грошові кошти на загальну суму 2 100 000,00 грн, про що свідчить договір позики від 29 липня 2021 року та розписка позикодавця, складена у присутності свідків.
Отже, станом на 10 серпня 2021 року подружжя ОСОБА_1 мало у розпорядженні законні доходи на загальну суму 2 434 097,08 грн, з яких: 334 097,08 грн - сукупний дохід, відображений у щорічних деклараціях, 2 100 000,00 грн - грошові кошти, отримані ОСОБА_2 за договором позики, що, в свою чергу, дозволило йому здійснити перші два платежі за договором купівлі-продажу транспортного засобу (10 серпня 2021 року - 742 834,04 грн, 29 жовтня 2021 року - 1 457 165,96 грн, всього на загальну суму 2 200 000,00 грн).
Враховуючи, що у його розпорядженні залишалося 234 097,08 грн (2 434 097,08 грн - 2 200 000,00 грн) і у листопаді 2021 року він додатково отримав у АТ «Кредобанк» кредит у розмірі 1 417 388,02 грн, то загальної суми цих грошових коштів (1 651 485,10 грн) було достатньо для здійснення ним 05 листопада 2021 року останнього платежу за договором купівлі-продажу транспортного засобу у розмірі 1 417 388,02 грн.
Вважає, що висновки судів про фінансову неспроможність ОСОБА_5 надати позику є помилковими, невмотивованими та такими, що не ґрунтуються на доказах, а отже, не можуть слугувати чинником для визнання частини активу (транспортного засобу) необґрунтованою, зокрема й з огляду на те, що позивач врахував тільки витрати та доходи подружжя Скринських за 2019-2021 роки, а не за весь період їх підприємницької діяльності.
Апеляційний суд безпідставно не дослідив особові рахунки ОСОБА_5, якими підтверджується, що останній у період з 16 до 17 грудня 2020 року зняв зі свого банківського рахунку 2 223 630,00 грн, а у період з 24 до 28 грудня 2020 року - 3 297 879,00 грн. Тобто ОСОБА_5, окрім доходів від підприємницької діяльності, також мав готівкові кошти у сумі 5 510 054,00 грн, яких було більш ніж достатньо для надання ОСОБА_2 позики у розмірі 2 100 000,00 грн.
Вказані докази не подавалися до суду першої інстанції, оскільки необхідність у їх поданні виникла лише після ознайомлення стороною відповідача з повним текстом рішення, в якому суд першої інстанції необґрунтовано та безпідставно стверджує про фінансову неспроможність свідка ОСОБА_5 надати позику.
При цьому позивач жодним чином не спростовував та не заперечував проти наявності у подружжя Скринських накопичених коштів, що відповідно до статті 82 ЦПК України не потребувало доказування.
В оскаржуваній постанові апеляційний суд сам зазначив про те, що доводи позовної заяви не стосувалися спроможності та/або неспроможності третіх осіб позичити грошові кошти, однак, оскільки відповідно до частини першої статті 13 та абзацу другого частини другої статті 81 ЦПК України позивач не мав обов`язку викладати такі доводи у позовній заяві, то посилання в апеляційній скарзі на вказану обставину визнаються колегією суддів неспроможними.
Тобто, на переконання суду, відповідач мав надати докази на спростування доводів, які не були зазначені у позовній заяві, що суперечить принципам загальної логіки та зайвий раз свідчить про необґрунтованість оскаржуваних судових рішень.
Вказує, що, на його переконання, суди попередніх інстанцій допустили порушення положень глави 12 ЦПК України у зв`язку з тим, що фінансова неспроможність інших осіб не може слугувати підставою для прийняття рішення про визнання частини активу необґрунтованою, оскільки:
- відповідач як позичальник не може відповідати за джерела походження та обсяги доходів інших осіб - позикодавців, протилежне суперечить принципу індивідуальної відповідальності;
- результати дослідження судом «ланцюга позичальників», а також їх фінансової спроможності не мають жодного стосунку до законності доходів відповідача;
- фінансова неспроможність іншої особи (позикодавця), яка покладена в основу оскаржуваних судових рішень, апріорі не може бути повноцінно спростована відповідачем з огляду на відсутність доказів протилежного щодо окремої особи, яка навіть не є його близьким родичем.
15 травня 2024 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Вищого антикорупційного суду від 10 липня 2023 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10 жовтня 2023 року залишено без змін.
Верховний Суд керувався тим, що у справі, яка переглядається, суди з`ясували, що у письмових поясненнях від 23 жовтня 2022 року, наданих на лист (запит) НАЗК, ОСОБА_1 повідомив, що грошові кошти для придбання транспортного засобу марки «MERCEDES-BENZ» моделі «S 450» у розмірі 2 100 000,00 грн були отримані його дружиною ОСОБА_2 у позику. Він дізнався про факт отримання дружиною від ОСОБА_5 у борг грошових коштів вже після подання декларації за 2021 рік.
Відповідачу було достеменно відомо про необхідність відображати у декларації фінансові зобов`язання суб`єкта декларування та членів його сім`ї, оскільки у розділі 13 «Фінансові зобов`язання» декларації за 2021 рік ОСОБА_1 зазначив відомості про отриманий ним 04 листопада 2021 року у АТ «Кредобанк» кредит у сумі 1 459 768,00 грн, однак не відобразив інформацію про позичені його дружиною ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 2 100 000,00 грн на підставі договору позики від 29 липня 2021 року, укладеного із ОСОБА_5, хоча він знав про існування цих коштів, а отже, як публічна особа повинен був поцікавитися у дружини про джерело їх походження і зазначати у декларації відомості про такий об`єкт декларування.
Отже, у ситуації, коли ОСОБА_1 набув у власність автомобіль вартістю 3 617 388,02 грн, з яких, за твердженням відповідача, ОСОБА_2 надала 2 100 000,00 грн, а у ОСОБА_1 не виникло питання про джерело походження цієї досить значної суми коштів, хоча у названого подружжя не було достатньо особистих коштів, які б дозволили відповідачу здійснити перші два платежі за договором купівлі-продажу транспортного засобу на загальну суму 2 200 000,00 грн (742 834,04 грн + 1 457 165,96 грн), суди попередніх інстанцій правильно вважали, що надані відповідачем НАЗК пояснення та долучений договір позики від 29 липня 2021 року є способом надання грошовим коштам у розмірі 2 100 000,00 грн, які сплачені за автомобіль, вигляду законності їх походження.
Врахувавши стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний, суди у цій справі зробили правильні висновки про наявність підстав для часткового задоволення позову, навівши в оскаржуваних рішеннях достатні та обґрунтовані для такого висновку мотиви.
Доводи касаційної скарги про те, що суди фактично порушили чинне законодавство щодо позики, яке не передбачає обов`язок позикодавця доводити суду, що у нього були кошти, які він надав у позику, а також про відсутність норми права, на підставі якої суд мав би право перевірити доходи позикодавця щодо особи, яка не уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не можуть бути підставою для скасування судових рішень у цій справі, оскільки законодавець не здійснює конструювання правового режиму необґрунтованих активів через використання конструкції недійсності. У цьому разі достатньо спростувати презумпцію правомірності набуття права власності.
Відповідач, як особа, уповноважена на виконання функцій держави відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», повинен був усвідомлювати ризики набуття у власність автомобіля за відсутності достатніх законних та належним чином підтверджених доходів. Оскільки договір позики не підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню, то одним із доказів законності набуття у власність спірного активу могли бути задекларовані відповідачемвідомості про фінансові зобов`язання членів його сім`ї у вигляді позики. Проте всупереч вимогам вказаного Закону ОСОБА_1 не зазначив у декларації інформацію про такий об`єкт декларування.
З такими висновками колегії суддів частково не погоджуюся, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.
11 грудня 2020 року першою сесією Лозуватської сільської ради VIII скликання прийнято рішення №1-I/VIII «Про визнання повноважень депутатів Лозуватської сільської ради VIII скликання», відповідно до якого взято до відома інформацію голови Лозуватської сільської територіальної виборчої комісії Криворізького району Дніпропетровської області та визнано повноваження депутатів Лозуватської сільської ради VIII скликання, у тому числі ОСОБА_1 30 листопада 2020 року Постановою №48 від здійснено реєстрацію голови Лозуватської сільської ради та реєстрацію депутатів Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області (т. 1, а. с. 107, 108).
ОСОБА_1 на час набуття активу з 10 серпня по 05 листопада 2021 року був депутатом сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, а тому відповідно до положень пп.«б» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» є уповноваженою особою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щодо якої, за наявністю підстав, може вирішуватися питання про визнання активів необґрунтованими та стягнення їх у дохід держави.
Тобто ОСОБА_1 є суб`єктом відповідальності за Законом України «Про запобігання корупції». Актив у вигляді транспортного засобу марки «MERCEDES-BENZ» моделі «S 450» набуто відповідачем після набуття чинності Закону України від 31 жовтня 2019 року № 263-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», який набрав чинності 28 листопада 2019 року,і цей Закон поширює на нього свою дію.
З такими висновками судів погоджуюся.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 12 травня 2015 року у справі «GOGITIDZE AND OTHERS v. GEORGIA» («Гогітідзе та інші проти Грузії»), заява № 36862/05, § 91, 105, зауважив, що тягар доведення законності походження майна, яке, як стверджувалось, було отримано незаконним шляхом, міг бути законним чином перекладений на відповідачів цих некримінальних проваджень щодо конфіскації, у тому числі цивільних проваджень in rem. У випадку, коли рішення про конфіскацію було видано в результаті цивільного провадження in rem, яке стосувалося доходів від серйозних злочинів, у таких процедурах суду не потрібні докази «поза сумнівом» щодо незаконності походження майна. Натомість доказ щодо балансу вірогідностей або високої ймовірності незаконного походження майна в поєднанні з неможливістю власником цього майна довести протилежне був достатній для перевірки критерію пропорційності відповідно до статті 1 Протоколу № 1 Конвенції. Національні органи влади відповідно до Конвенції надалі отримали свободу дій у питанні застосування конфіскаційних заходів не лише стосовно осіб, безпосередньо обвинувачених у злочинах, а й членів їхніх сімей та інших близьких родичів, які могли володіти та неформально управляти незаконно набутим майном від імені підозрюваних правопорушників, а також будь-кого, хто не мав необхідного статусу добросовісності (bona fide).
Позовна заява Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора до ОСОБА_1 мотивована тим, що згідно з відомостями щорічних декларацій особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування, максимальний розмір активів, які могли бути використані ОСОБА_1 для придбання вказаного автомобіля, становив 334 097,08 грн. 05 листопада 2021 року ОСОБА_1 отримав в банку кредит у розмірі 1 417 388,02 грн та провів остаточний розрахунок за договором купівлі-продажу автомобіля від 10 серпня 2021 року № 0152623236. Тому максимально можливі законні доходи подружжя ОСОБА_1 для набуття спірного активу становили 1 751 485,10 грн (334 097,08 грн + 1 417 388,02 грн).
До позовної заяви прокурор долучив копію пояснень ОСОБА_1, наданих ним 23 жовтня 2022 року заступнику Голови НАЗК Артему Ситнику, про те, що після подання декларації за 2021 рік він дізнався, що його дружина ОСОБА_2 29 липня 2021 року отримала у позику від його кума ОСОБА_5 позику у розмірі 2 100 000,00 грн (т. 1, а. с. 63, 64).
Разом з тим будь-яких посилань на інформацію про існування такої обставини і доводів щодо наявності/відсутності майнової спроможності ОСОБА_5 давати кошти у борг позовна заява не містить.
Принцип диспозитивності передбачає розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду; вихід суду за межі позовних вимог процесуальний закон допускає як виняток у разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, і таких вихід обґрунтований (мотивований) судом у рішенні (постанова Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2023 року у справі № 489/6071/21 (провадження № 61-6410св23), 13 квітня 2023 року, постанова Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду у справі № 757/30991/18-а (адміністративне провадження № К/990/10362/22, К/990/396/22)).
Суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення про задоволення позовних вимог прокурора послався на те, що не могло бути передано ОСОБА_5 у борг ОСОБА_2 2 100 000,00 грн і додатково зазначив, що доходи сім`ї Скринських за 2019-2021 роки менші ніж витрати усіх членів сім`ї, включаючи витрати дочок.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 звернув увагу на цей факт і навів доводи на спростування висновків суду першої інстанції з тих підстав, що суд не врахував інші обставини, а саме, що ОСОБА_5 знімав готівку у грудні 2020 році у розмірі 2 212 175,24 грн та 3 297 879 грн та мав дохід від підприємницької діяльності з 1996 року, про що надавав докази, які просив апеляційний суд долучити до матеріалів справи (т. 3, а. с. 161-228).
Суд апеляційної інстанції у долученні таких доказів відмовив з тих підстав, що вони не подані до суду першої інстанції.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.
Право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення основних прав, наданих конституцією або законом, а також право на доступ до правосуддя та справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом є одними із невід`ємних прав людини, які закріплені в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною АсамблеєюОрганізації Об`єднаних Націй 10 грудня 1948 року (статті 8, 10).
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» («Bellet v. France»), заява № 23805/94).
За частинами першою, третьою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Одними із основних засад (принципів) цивільного судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом.
Відповідно до статті 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
У частинах першій-третій статті 367 ЦПК України перебачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
У порушення вимог частини третьої статті 367 ЦПК України апеляційний суд не врахував, що позовна заява прокурора не містила ні доводів про майнову неспроможність ОСОБА_5 надати грошові кошти у позику, ні доказів на їх підтвердження, тому з урахуванням загальних вимог ЦПК України щодо дотримання принципу змагальності і рівності суд мав забезпечити їх реалізацію та прийняти надані ОСОБА_1 докази, дослідити їх та надати правову оцінку.
У процесі розгляду вказаної справи суди послалися на відсутність вказівки на договір позики у декларації відповідача за 2021 рік.
І лише при перевірці НАЗК отримали від ОСОБА_1 пояснення щодо його необізнаності з існуванням договору позики, укладеного між його дружиною і ОСОБА_5 .
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що у декларації за 2021 рік ОСОБА_1 не відобразив і наявність у його дружини ОСОБА_2 іншого майна, яке підлягало декларуванню.
Тому необхідно визначитися, чи є незазначення у декларації отриманих доходів чи їх частини підставою для визнання таких доходів необґрунтованими.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позика між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 оформлена договором, складеним у простій письмовій формі з підписами інших осіб, які були присутні при його укладенні.
Висновок суду про неможливість існування такого договору впливає на презумпцію правомірності правочину відповідно до статті 204 ЦК України та спростовує її, а відтак впливає на обсяг прав і обов`язків ОСОБА_5 .
Вважаю, що постанова апеляційного суду мала бути скасована, а справа повернута до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, оскільки допущені вказаним судом порушення вимог ЦПК України унеможливлювали розгляд справи судом касаційної інстанції, який відповідно до статті 400 ЦПК України не наділений повноваженнями збирати докази і надавати їм правову оцінку.
Суддя О. М. Ситнік