- Головуючий суддя (ВАКС): Ткаченко О.В.
Справа № 760/14676/19
Провадження № 1-кп/991/163/19
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
ОКРЕМА ДУМКА
судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1
до вироку від 05 липня 2024 року у справі № 760/14676/19
(провадження № 1-кп/991/163/19)
05 липня 2024 року місто Київ
Вироком Вищого антикорупційного суду від 05 липня 2024 року (надалі - вирок), ухваленим колегією суддів у складі: головуючого судді ОСОБА_2, суддів: ОСОБА_3 і ОСОБА_1 (надалі - суд) в об`єднаному кримінальному провадженні за № 22013000000000287 від 25 листопада 2013 року і за № 42018000000000300 від 12 лютого 2018 року:
1) затверджені угоди про визнання винуватості (надалі - угоди), укладені між прокурором четвертого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_4 (надалі - прокурор) та:
- обвинуваченим за ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України ОСОБА_5 і його захисницею ОСОБА_6 ;
- обвинуваченим за ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України ОСОБА_7 і його захисником ОСОБА_8 ;
- обвинуваченим за ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України ОСОБА_9 і його захисником ОСОБА_10 ;
- обвинуваченим за ч. 5 ст. 191 КК України ОСОБА_11 і його захисником ОСОБА_8 ;
- обвинуваченим за ч. 5 ст. 191 КК України ОСОБА_12 і його захисником ОСОБА_8 ;
- обвинуваченим за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України ОСОБА_13 і його захисником ОСОБА_14 ;
2) ухвалено рішення про винуватість вказаних вище обвинувачених із зазначенням статей (частин статей) закону України про кримінальну відповідальність та про призначення узгодженої сторонами угоди міри покарання за кожним з обвинувачень і остаточна міра покарання, а саме:
- обвинувачений ОСОБА_5 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України і йому призначено узгоджене покарання за ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України у виді штрафу у розмірі 40.000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680.000,00 гривень, без застосування додаткових покарань, та за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України у виді штрафу у розмірі 30.000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510.000,00 гривень, без застосування додаткових покарань, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом часткового складання покарань остаточно призначено покарання у виді штрафу у розмірі 50.000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850.000,00 гривень, без застосування додаткових покарань;
- обвинувачений ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України і йому призначено узгоджене покарання за ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України у виді штрафу у розмірі 40.000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680.000,00 гривень, без застосування додаткових покарань, та за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України у виді штрафу у розмірі 30.000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510.000,00 гривень, без застосування додаткових покарань, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом часткового складання покарань остаточно призначено покарання у виді штрафу у розмірі 50.000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850.000,00 гривень, без застосування додаткових покарань;
- обвинувачений ОСОБА_9 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України і йому призначено узгоджене покарання за ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України у виді штрафу у розмірі 20.000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340.000,00 гривень, без застосування додаткових покарань, та за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України у виді штрафу у розмірі 15.000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 255.000,00 гривень, без застосування додаткових покарань, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом часткового складання покарань остаточно призначено покарання у виді штрафу у розмірі 23.530 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 400.010,00 гривень, без застосування додаткових покарань;
- обвинувачений ОСОБА_11 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України і йому призначено узгоджене покарання у виді штрафу у розмірі 11.800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 200.600,00 гривень, без застосування додаткових покарань;
- обвинувачений ОСОБА_12 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України і йому призначено узгоджене покарання у виді штрафу у розмірі 11.800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 200.600,00 гривень, без застосування додаткових покарань;
- обвинувачений ОСОБА_13 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України і йому призначено узгоджене покарання за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років без застосування додаткових покарань та за ч. 3 ст. 209 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки без застосування додаткових покарань, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років без застосування додаткових покарань, і на підставі ч. ч. 2 і 3 ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням, з встановленням іспитового строку тривалість в 1 рік та покладанням на нього обов`язків, передбачених п. п. 1 і 2 ч. 1 ст. 76 КК України;
3) вирішена низка інших питань, передбачених вимогами ст. ст. 368, 374, 475 КПК України.
З цим вироком я не згоден з огляду на таке.
Відповідно до вимог ч. 7 ст. 474 КПК України: «Суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо: умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди (1); умови угоди не відповідають інтересам суспільства (2); умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб (3); існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися (4); очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов`язань (5); відсутні фактичні підстави для визнання винуватості (6). У такому разі досудове розслідування або судове провадження продовжуються у загальному порядку».
Суд, на виконання вимог ч. 7 ст. 474 КПК України, перевірив угоди на відповідність вимогам КПК України та/або законам при провадженні на їх підставі.
За наслідком здійснення судом перевірки угод, які були затверджені цим вироком суду, на відповідність вимогам КПК України та/або законам, я дійшов переконання, що вони були укладені з порушенням вимог п. п. 1-3, 5 ч. 7 ст. 474 КПК України, оскільки їх умови суперечать вимогам КПК України та/або закону, не відповідають інтересам суспільства та порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, а також і у зв`язку з тим, що існує очевидна неможливість виконання обвинуваченими взятих на себе за цими угодами зобов`язань.
[1] Зі змісту п. п. 7.1 п. 7 кожної з укладених між сторонами (прокурором і обвинуваченими та їх захисниками) угод про визнання винуватості у цьому кримінальному провадженні видно, що сторонами цих угод узгоджена додаткова умова щодо відшкодування збитків, заподіяних кримінальними правопорушеннями, усунення їх наслідків, вчинення дій, спрямованих на посилення на посилення обороноздатності держави, яка полягає у тому, що кожний з обвинувачених у цьому кримінальному провадженні зобов`язується упродовж 6 місяців з моменту затвердження угоди про визнання винуватості забезпечити відшкодування збитків, заподіяних кримінальними правопорушення, у вчиненні яких він обвинувачується, шляхом перерахування грошових коштів в сумі 259,2 млн. грн. (двісті п`ятдесят дев`ять мільйонів двісті тисяч гривень) на казначейський рахунок за надходженнями до загального фонду державного бюджету за кодом класифікації доходів бюджету 21080600 «Суми, стягнені з винних осіб, за шкоду, заподіяну державі, підприємству, установі, організації».
Сторонами угод, обвинуваченими зокрема, не було надано суду переконливих пояснень щодо наявності у них реальної можливості виконання в означений термін зазначеної умови, як не було надано і доказів на підтвердження можливості такого виконання (на підтвердження матеріального становища, джерел відшкодування збитків тощо), які б переконали суд або розсудливого спостерігача у можливості виконання цієї умови.
З огляду на наведене вважаю, що існує очевидна неможливість виконання обвинуваченими взятих на себе за угодами вказаних зобов`язань, що є встановленою п. 5 ч. 7 ст. 474 КПК України підставою для відмови у їх затвердженні.
[2] Зі змісту п. п. 7.2 п. 7 кожної з укладених між сторонами (прокурором і обвинуваченими та їх захисниками) угод про визнання винуватості у цьому кримінальному провадженні видно, що:
- сторонами цих угод узгоджена додаткова умова щодо відшкодування збитків, заподіяних кримінальними правопорушеннями, усунення їх наслідків, вчинення дій, спрямованих на посилення на посилення обороноздатності держави, яка полягає у тому, що обвинувачені зобов`язуються організувати надання до Вищого антикорупційного суду повноважними власниками активів (земельних ділянок, нерухомого майна), перерахованих у цьому пункті угоди, на які ухвалою Вищого антикорупційного суду накладено арешт і які передані Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - Національне агентство) для управління ними шляхом реалізації цих активів у порядку та на умовах, визначених ст. ст. 19, 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», згоди на перерахування одержаних від їх реалізації Національним агентством коштів на спеціальний рахунок у Національному банку України для збору коштів на підтримку Збройних Сил України щодо активів, перелічених у цих пунктах угод, а саме: 144 земельні ділянки ТОВ «Боржава девелопмент» (код ЄДРПОУ 38910231); 56 земельних ділянок ТОВ «Боржава інвест» (код ЄДРПОУ 38928102); 42 земельних ділянки ТОВ «Боржава ленд» (код ЄДРПОУ 38939512); 2 земельні ділянки ТОВ «Думка» (код ЄДРПОУ 32610424); 41 земельна ділянка ТОВ «Таурус інвест» (код ЄДРПОУ 38962929): 93 земельні ділянки і нижня станція з канатно-крісельною дорогою та верхня станція гірськолижного витягу, реєстраційний номер 117461521224 ТОВ «Таурус проперті» (код ЄДРПОУ 38970070); 116 земельних ділянок ТОВ «Таурус ленд» (код ЄДРПОУ 38969992);
- сторони погоджуються, що за вироком Вищого антикорупційного суду за результатами затвердження цих угод кошти, одержані внаслідок реалізації Національним агентством активів, перерахованих у п. п. 7.2. п. 7 угод, перераховуються на вказаний спеціальний рахунок у Національному банку України для збору коштів на підтримку Збройних Сил України в повному обсязі, внаслідок надання їх повноважними власниками добровільної згоди на це.
Крім того, вироком суду (п. 14 резолютивної частини вироку) вирішено, що кошти, отримані Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, від реалізації зазначених вище об`єктів нерухомого майна, переданих йому в управління, а також проценти, нараховані як плата за користування банком такими коштами, мають бути перераховані на спеціальний рахунок для збору коштів на підтримку Збройних Сил України.
На моє переконання угоди про визнання винуватості, які містять вказану вище додаткову умову щодо покладення на обвинувачених зобов`язання організувати надання до Вищого антикорупційного суду повноважними власниками активів згод на перерахування одержаних від їх реалізації Національним агентством коштів на спеціальний рахунок у Національному банку України для збору коштів на підтримку Збройних Сил України не підлягали задоволенню судом, оскільки:
- по-перше, такі згоди були надані суду ще до затвердження зазначених угод і ухвалення вироку;
- по-друге, суд не контролює виконання угод, що видно зі змісту ст. 476 КПК України, а тому йому не потрібні зазначені згоди третіх осіб як для цього, так і для розгляду та вирішення питання щодо затвердження угод;
- по-третє, Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів зобов`язане будь-які надходження від здійснюваного ним управління активами перераховувати виключно до державного бюджету, що встановлено ст. 24 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів»;
- по-четверте, суд не мав ані підстав, ані прав, ані повноважень ухвалювати рішення про перерахування Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів отриманих ним від реалізації зазначених вище об`єктів нерухомого майна і процентів на спеціальний рахунок для збору коштів на підтримку Збройних Сил України, оскільки це прямо суперечить ст. 24 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» і не належить до компетенції суду, тобто не належить до питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку за ст. 368 КПК України, а також не передбачено і вимогами ст. ст. 374 і 475 КПК України.
Вважаю, що за таких обставин угоди у частині зазначених умов суперечать вимогам КПК України і Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» і порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, що є встановленими п. п. 1 і 3 ч. 7 ст. 474 КПК України підставами для відмови у затвердженні цих угод, а вирок суду не відповідає критерію законності, який встановлений ч. 2 ст. 370 КПК України.
[3] З мотивувальної частини вироку видно, що суд дійшов висновку про те, що належні на праві власності ТОВ «Боржава девелопмент», ТОВ «Боржава інвест», ТОВ «Боржава ленд», ТОВ «Думка», ТОВ «Таурус інвест», ТОВ «Таурус проперті», ТОВ «Таурус ленд» об`єкти нерухомого майна підлягають поверненню їх власникам на підставі ч. 10 ст. 100 КПК України, оскільки власники та/або директори цих юридичних осіб не знали, що це нерухоме майно набуте кримінально протиправним шляхом.
Разом з тим, резолютивна частина вироку не містить відповідного рішення суду про повернення вказаного нерухомого майна цим юридичним особам, тобто це питання не було вирішено судом. Більше того, у такому випадку суд зобов`язаний був скасувати арешти, які були накладені на це нерухоме майно за ухвалами слідчих суддів ВАКС від 23.07.2020 року у справі за № 991/6076/20 та від 23.07.2020 року у справі за № 991/6082/20, а також і арешт, накладений ухвалою суду від 17.04.2024 року у цій справі.
Наведене свідчить про порушення судом вимог п. п. 12 і 14 ч. 1 ст. 368, п. 2 ч. 4 ст. 374, ч. 2 ст. 475 КПК України, а тому вирок не відповідає критерію законності, встановленому ч. 2 ст. 370 КПК України.
Крім того, я не згоден з тим, що вказані об`єкти нерухомого майна підлягають поверненню власникам.
Судовими рішеннями, а саме ухвалами слідчих суддів ВАКС від 23.07.2020 року у справі за № 991/6076/20 та від 23.07.2020 року у справі за № 991/6082/20, які набрали законної сили і станом на теперішній час не скасовані, було встановлено, що ці об`єкти нерухомого майна отримані у результаті вчинення злочину. Такого ж самого висновку дійшов і суд в ухвалі від 14.04.2024 року у цій справі, що також узгоджується з показаннями обвинувачених, які були допитані у суді у цій справі, а будь-яких інших доказів на спростування цих обставин учасниками справи суду надано не було.
Вважаю, що за таких обставин, вказані об`єкти нерухомого майна є речовим доказами за ознаками належності до речей, набутих кримінально протиправним шляхом або отриманих юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення, що передбачено вимогами ст. 98 КПК України, у зв`язку з чим суд не мав законних підстав для їх повернення власникам, а зобов`язаний був вирішити питання про їх спеціальну конфіскацію і конфіскувати у дохід держави у відповідності до вимог п. 6-1 ч. 9 ст. 100 КПК України і ст. ст. 96-1, 96-2 КК України, як майно пов`язаних із обвинуваченими у вчиненні корупційних злочинів і легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом юридичними особами, оскільки законність підстав набуття прав на це майно в суді підтверджена не була.
[4] На моє переконання підстави для узгодження, а відповідно і призначення обвинуваченим більш м`якого ніж передбачено законом покарання, у цій справі відсутні.
Узгодження та призначення покарання за угодами про визнання винуватості має відповідати загальним засадам призначення покарання, які визначені ст. 65 КК України.
При вирішенні питання про призначення покарання за вироком по угоді про визнання винуватості суд призначає узгоджену сторонами міру покарання, що передбачено вимогами ч. 3 ст. 475 КПК України, що не звільняє суд від обов`язку перевіряти дотримання сторонами такої угоди, як загальних засад призначення покарання, передбачених ст. 65 КК України, так і дотримання інших обставин, які мають враховуватися при призначенні покарання, звільненні від нього або від його відбування, зокрема встановлених ст. ст. 66, 67, 69, 70, КК України тощо.
При узгодженні покарання за угодами їх сторони погодили, що стосовно обвинувачених наявні кілька обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень. До цих обставин сторонами угод були зараховані: щире каяття, низка зобов`язань кожного з обвинувачених за угодою (щодо добровільного зобов`язання відшкодування шкоди; щодо організації надання повноважними власниками активів, згоди Вищому антикорупційному суду на перерахування одержаних від їх реалізації коштів на спеціальний рахунок у Національному банку України для збору коштів на підтримку Збройних Сил України; добровільне перерахування грошових коштів до Збройних Сил України як благодійної допомоги та зобов`язань щодо такого перерахування), характеризуючи дані щодо обвинувачених.
Вважаю, що щире каяття відсутнє у жодного обвинуваченого у цій кримінальній справі.
Усі обвинувачені визнали факт вчинення ними кримінального правопорушення і свою провину, але при цьому застерігали у своїх показах, що вони роблять це з метою укладання угоди, тобто під умовою, натомість жодний з обвинувачених не продемонстрував суду, як щирого жалю з приводу вчиненого (вчинених) ним кримінального правопорушення (правопорушень), так і негативної оцінки та осуду своєї протиправної поведінки, а також бажання виправити ситуацію і готовність понести заслужене покарання. Жоден з обвинувачених не доклав зусиль для виправлення ситуації (усунення або мінімізації негативних наслідків своєї протиправної діяльності, зокрема, у вигляді відшкодування завданої злочин шкоди або її частини). Врахування сторонами угоди її умов, якими на обвинувачених покладені певні обов`язки на майбутнє, не можуть враховуватися як пом`якшуючи обставини, оскільки:
- вони не належать до явищ, подій або фактів, які можуть свідчити про занижений ступінь суспільної небезпеки, як особи обвинуваченого, так і вчиненого ним кримінального правопорушення;
- їх не існувало до укладання угоди і вони виникли під час узгодження її умов між сторонами, тобто не є явищами, подіями або фактами, які існують незалежно від сторони обвинувачення, а є саме наслідком досягнутого між обвинуваченим і прокурором компромісу, що свідчить про участь прокурора у їх штучному створенні;
- невиконання зазначених умов угод обвинуваченими мають наслідки, передбачені ст. 476 КПК України, що не притаманно для об`єктивного існування пом`якшуючих обставин.
За таких обставин, жоден з обвинувачених не продемонстрував суду існування у його свідомості внутрішнього морально-психологічного процесу, який визначається у кримінальному законодавстві як щире каяття.
Не можуть враховуватися як пом`якшуючі обставини і характеризуючі дані щодо обвинувачених, оскільки законослухняна поведінка має бути нормою у суспільстві.
З огляду на викладене, умови угод суперечать вимогам закону про кримінальну відповідальність, що є передбаченою п. 1 ч. 7 ст. 474 КПК України підставою для відмови у затвердженні угод, а вирок суду не відповідає критерію законності, який встановлений ч. 2 ст. 370 КПК України.
[5] Вважаю, що умови укладених у цьому кримінальному провадженні угод про визнання винуватості, не відповідають інтересам суспільства.
Інтереси суспільства або суспільні (публічні) інтереси є оціночним поняттям, яке охоплює чітко не визначене широке коло законних інтересів та інтересів, що ґрунтуються на моральних засадах, які складають певну сукупність важливих для значної кількості фізичних і юридичних осіб приватних інтересів, що не піддаються однозначному визначенню (є невизначеним інтересом, оскільки не має конкретного суб`єкта з визначеною правосуб`єктністю та безпосередньою можливістю реалізувати свої процесуальні права у певній адміністративній процедурі або у спорі, що розглядається у суді). Наявність такого інтересу є предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку.
Моє переконання щодо невідповідності умов угод про визнання винуватості у цьому кримінальному провадженні інтересам суспільства обумовлюється відсутністю його ознак в умовах цих угод, а саме:
- з відсутністю безпосередньої пов`язаності умов цих угод з моральністю та моральними засадами суспільства;
- з невідповідністю частини умов угод нормам законодавства;
- з неспівпадінням низки умов угод із державними інтересами;
не відображають прагнення суспільства і не відтворюють його інтереси щодо подолання корупції та у досягненні справедливості у суспільстві (особливо це проявляється у покаранні обвинувачених, яке узгоджене прокурором).
Невідповідність умов угод інтересам суспільства є визначеною п. 2 ч. 7 ст. 474 КПК України підставою для відмови у затвердженні цих угод судом.
[6] Вважаю, що угода про визнання винуватості між прокурором і обвинуваченим ОСОБА_7 не може вважатися укладеною.
Ухвалою суду від 26.07.2023 року були об`єднані кримінальні провадження за № 22013000000000287 від 25.11.2013 року та за № 42018000000000300 від 12.02.2018 року, а у кримінальному провадженні за № 42018000000000300 від 12.02.2018 року постановлена ухвала від 25.05.2023 року (справа № 991/3199/23) про здійснення спеціального судового провадження (in absentia) щодо обвинуваченого ОСОБА_7, яка набрала законної сили і на теперішній час є чинною, що передбачає здійснення судового розгляду за його відсутності, що передбачено ч. 3 ст. 323 КПК України.
Продовження судового розгляду у такому випадку за загальними правилами здійснюється лише разі, якщо обвинувачений з`явився або був доставлений до суду, що передбачено вимогами ч. 4 ст. 323 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_7 до суду після постановлення 25.05.2023 року зазначеної вище ухвали не з`являвся і не доставлявся, а тому щодо нього продовжує здійснюватися спеціальне судове провадження (in absentia), тобто провадження без його участі. Участь обвинуваченого ОСОБА_7 у низці судових засідань у режимі відеоконференції під час трансляції з приміщення поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження) у порядку ст. 336 КПК України не скасовує спеціального судового провадження (in absentia) щодо нього.
Угода про визнання винуватості між обвинуваченим ОСОБА_7 і прокурором ОСОБА_4 не містить підписів останніх і підпису захисника ОСОБА_8, а тому не відповідає вимогам до змісту угоди про визнання винуватості, які встановлені ч. 2 ст. 472 КПК України.
Крім того, вважаю, що укладання угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим щодо якого здійснюється спеціальне судове провадження взагалі не можливе, що прямо випливає зі змісту ч. 7 ст. 474 КПК України.
З огляду на наведене, умови цієї угоди суперечать вимогам КПК України, що є підставою для відмови у затвердженні цієї угоди судом, яка визначена п. 1 ч. 7 ст. 474 КПК України.
Таким чином, умови укладених у цьому кримінальному провадженні угод про визнання винуватості на моє переконання не відповідають вимогам п. п. 1-3, 5 ч. 7 ст. 474 КПК України, що є підставою для відмови у затвердженні цих угод судом.
За таких обставин, суд не повинен був ухвалювати вирок на підставі цих угод про визнання винуватості, а повинен був у відповідності до вимог ч. 7 ст. 474 КПК України відмовити сторонам у їх затвердженні та продовжити судове провадження у загальному порядку.
Суддя ОСОБА_1