- Головуючий суддя (АП ВАКС): Никифоров А.С.
Справа № 991/5259/24
Провадження №11-сс/991/500/24
Слідчий суддя: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 липня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2,
суддів ОСОБА_3,
ОСОБА_4,
секретар судового засідання ОСОБА_5,
за участю:
підозрюваного ОСОБА_6,
захисників- адвокатів ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції) та ОСОБА_7,
прокурора ОСОБА_8,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисників підозрюваного ОСОБА_6 - адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 05.07.2024 про відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 42023000000000406,
ВСТАНОВИЛА :
1.Зміст оскаржуваного судового рішення
і встановлені судом першої інстанції обставини.
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 05.07.2024 відмовлено у задоволенні скарги захисників підозрюваного ОСОБА_6 - адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_7 на повідомлення про підозру ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1, ч. 5 ст. 191 КК України, від 08.04.2024
Слідчий суддя за наслідком розгляду скарги прийшла до висновку, що дані, які містяться у наданих копіях матеріалів кримінального провадження № 42023000000000406, узгоджуються між собою та із обставинами, викладеними у повідомлені про підозру, отже, можуть переконати об`єктивного спостерігача у тому, що ОСОБА_6 міг вчинити кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 114-1, ч. 5 ст. 191 КК України, та виправдовують подальше розслідування.
Натомість, захисником не наведено обставин, які б очевидно та беззаперечно вказували на непричетність підозрюваного до кримінального правопорушення, а порушені у скарзі питання щодо підозри фактично зводяться до необхідності встановлення усіх обставин інкримінованого кримінального правопорушення, що є предметом судового розгляду.
Заперечення захисників щодо недопустимості висновку судової товарознавчої експертизи через її призначення постановою слідчого від 04.01.2024, тобто до внесення відомостей в ЄРДР за ч. 5 ст. 191, ч 1 ст. 114-1 КК України 05.02.2024, слідчий суддя відхилила, зазначивши, що на момент прийняття такого рішення слідчим кримінальне провадженням № 42023000000000406 вже здійснювалось за ч. 2 ст. 364 КК України. Відтак рішення слідчим прийнято у межах розпочатого кримінального провадження, що стосувалось подій, щодо яких ОСОБА_6 повідомлено про підозру.
За наслідком аналізу ст. 85 Конституції України, норм Законів України «Про Службу безпеки України», «Про оборону України», «Про національну безпеку», а також ст. 401 КК України, слідча суддя прийшла до висновків, що Служба безпеки України є військовим формуванням, чим спростувала аргумент захисників про відсутність в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України, яка встановлює кримінальну відповідальність за перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Відхиляючи заперечення сторони захисту стосовно відсутності у діях ОСОБА_6 ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України, з огляду на положення постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі 653/1302/15-к, у контексті способів «перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань», слідча суддя зауважила, що у зазначеній постанові, як і в самій диспозиції ч. 1 ст. 114-1 КК України, наведено невичерпний перелік дій, що можуть мати ознаки перешкоджання законній діяльності військових формувань, а визначальним є наявність у діяннях ОСОБА_6 умислу вчинити таке перешкоджання, що і підлягає встановленню під час досудового розслідування.
2.Вимоги апеляційної скарги
і узагальнені доводи особи, яка її подала.
Зазначаючи про незаконність ухвали слідчого судді від 05.07.2024, захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_7 в апеляційній скарзі із доповненнями ставлять вимогу про її скасування та постановлення нової ухвали, якою повідомлення про підозру ОСОБА_6 від 08.04.2024 у кримінальному провадженні № 42023000000000406 від 13.03.2023 про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1, ч. 5 ст. 191 КК України, слід скасувати; зобов`язати прокурора, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, виключити з ЄРДР інформацію про повідомлення ОСОБА_6 08.04.2024 підозри у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень.
За твердженням захисників, необґрунтованість підозри ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 191 КК України була встановлена ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 11.04.2024 за наслідком розгляду клопотання слідчого про застосування ОСОБА_6 запобіжного заходу, в якій слідчий суддя визначив її як таку, що «має певні вади».
Суть підозри ОСОБА_6 зводиться до підписання ним як заступником начальника ДГЗ СБУ договорів на закупівлю бензину та дизельного палива від імені СБУ у ТОВ «Укрпром Солд» та ТОВ «Реалком Систем», що не заперечується ОСОБА_6, оскільки здійснено ним у відповідності до наділених повноважень.
Слідчий суддя проігнорувала протоколи допитів свідків, на які сторона обвинувачення посилається як на доказ обґрунтованості підозри, в той час як такі показання повністю виправдовують ОСОБА_6 . Крім того, слідча суддя прийняла до уваги низку письмових доказів, які не складались ОСОБА_6 та до яких він не має жодного відношення (рапорти, цінові пропозиції, маркетингові довідки, акти прийому - передачі нафтопродуктів тощо). Відсутність у діях ОСОБА_6 об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК, підтверджується відсутністю у нього адміністративно-господарських обов`язків із управління та розпорядження безготівковими коштами СБУ, що виключає можливість здійснення ним розтрати чужого майна шляхом зловживання службовим становищем.
Також захисники посилаються на ігнорування слідчим суддею факту проведення судової експертизи, якою визначений розмір нібито спричиненої ОСОБА_6 шкоди, поза межами строків досудового розслідування - до реєстрації кримінального провадження в ЄРДР.
Підозра ґрунтується на підроблених доказах. Зокрема протокол огляду, яким встановлено наявність підпису ОСОБА_6 у договорах на закупівлю пального, датований 15.01.2024, в той час як відомості про кримінальні правопорушення, що передбачені ч. 5 ст. 191т а ч. 1 ст. 114-1 КК, внесені до ЄРДР лише 05.02.2024, а протокол огляду мобільного телефону ОСОБА_9 від 15.04.2024 містить неправдиві відомості щодо належності мобільного номеру НОМЕР_1 ОСОБА_6, в той час як цей телефон відповідно до інформації оперативного підрозділу належить ОСОБА_10 .
Повідомлена підозра за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК є безпідставною, оскільки предметом злочину, передбаченого ст. 114-1 КК, є втручання в діяльність виключно Збройних Сил України та інших військових формувань, а не у законну діяльність Служби безпеки України. Правовий статус Служби безпеки України як правоохоронного органу, а не військового формування, визначено спеціальними Законами України: «Про Службу безпеки України» та «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів». Втім слідча суддя обґрунтувала протилежне власним вибірковим трактуванням норм законодавства.
3.Позиції учасників судового провадження.
У судовому засіданні захисники підтримали доводи апеляційної скарги, наполягали на її задоволенні. Пояснення надали аналогічні її змісту.
Підозрюваний ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу своїх захисників, прохав скасувати ухвалу слідчого судді ВАКС від 05.07.2024 та постановити нову, якою скаргу його захисників на повідомлення про підозру задовольнити.
Прокурор проти задоволення апеляційної скарги захисників заперечував, вважав ухвалу слідчого судді такою, що відповідає вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості.
4.Мотиви суду.
Заслухавши доповідь головуючого, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Положеннями ст. 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що Головним слідчим управлінням Служби безпеки України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42023000000000406 від 13 березня 2023 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 114-1, ч. 5 ст. 191 КК України, а також за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 263 КК України (т. 1 а.п. 55-56, 123-124).
Зазначене досудове розслідування здійснюється, зокрема, щодо встановлення обставин вчинення злочинів ОСОБА_10 та ОСОБА_6 за наступних обставин.
ОСОБА_6, будучи першим заступником начальника Департаменту господарського забезпечення Служби безпеки України, здійснюючи відповідно до покладених на нього обов?язків організацію державних закупівель, за попередньою змовою з начальником Департаменту господарського забезпечення Служби безпеки України ОСОБА_10, в порушення вимог законодавства України, із використанням свого службового становища та пов?язаних з цим можливостей, із залученням, у тому числі підпорядкованих йому співробітників, інших осіб та суб?єктів підприємницької діяльності, які займаються реалізацією пального, у період з 09.03.2022 по 26.10.2022, в умовах воєнного стану, вчинив перешкоджання законній діяльності СБ України у спосіб розтрати бюджетних коштів, виділених на потреби Служби безпеки України на користь підібраних ОСОБА_11 підприємств, а саме: ТОВ «УКРПРОМ СОЛД» та ТОВ «РЕАЛКОМ СИСТЕМ», шляхом проведення закупівлі у них пального за договорами № 19/17-1/1д від 09.03.2022, № 19/17-12д від 20.04.2022, № 19/17-13д від 03.06.2022, № 19/17-43д від 26.10.2022, № 19/17-44д від 26.10.2022, зокрема бензину А-95 ЄВРО та дизельного палива ЄВРО за цінами вищими за ринкові, чим спричинив матеріальну шкоду Державі в особі Служби безпеки України на суму 26 869 667 грн.
08.04.2024 ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, тобто у розтраті чужого майна (коштів державного бюджету) шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, в особливо великих розмірах, а також у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України, тобто у перешкоджанні законній діяльності Служби безпеки України в особливий період, вчиненому за попередньою змовою групою осіб (т. 1 а.п. 20-47).
Процесуальна процедура повідомлення про підозру регулюється положеннями Глави 22 КПК, в якій визначені випадки повідомлення про підозру (ст. 276 КПК), зміст повідомлення про підозру (ст. 277 КПК) та порядок повідомлення про підозру (ст. 278 КПК).
Із сукупного аналізу наведених норм можна прийти до висновку, що правовою підставою для оскарження підозри як процесуального рішення у порядку п. 10 ст. 303 КПК України може бути саме порушення вказаних процесуальних норм, а не незгода із самим фактом повідомлення особу про підозру чи змістом повідомленої підозри.
Із досліджених матеріалів вбачається, що зібрані у кримінальному провадженні докази у сукупності та взаємозв`язку відповідають тому мінімальному рівню стандарту «достатніх підстав (доказів)», що закріплений в пункті 3 частини 1 статті 276 КПК України, та які б надавали стороні обвинувачення підстави для підозри ОСОБА_6 у вчиненні дій, спрямованих на розтрату чужого майна (коштів державного бюджету) шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинену за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, в особливо великих розмірах (ч. 5 ст. 191 КК України) та перешкоджання законній діяльності Служби безпеки України в особливий період, вчинене за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України).
При цьому ймовірність вчинення описаних у підозрі дій обумовлена наявним у ОСОБА_6 на той час обсягом повноважень першого заступника начальника Департаменту господарського забезпечення Служби безпеки України щодо організації державних закупівель, якими він був наділений на підставі довіреності від імені Служби безпеки України, зокрема на підписання цивільно-правових та господарських договорів, які він міг реалізувати із використанням службового становища, провівши закупівлю пального за цінами вищими за ринкові, що обумовлює обґрунтованість повідомленої йому підозри за ч. 5 ст. 191 КПК.
А тому твердження захисників щодо необґрунтованості підозри в цій частині з огляду на відсутність у ОСОБА_6 відповідних повноважень в силу займаної ним посади відхиляється колегією суддів.
Вживання слідчим у повідомленні про підозру словосполучення «за невстановлених досудовим розслідуванням місці та обставин» не свідчить про відсутність самої події злочину чи необґрунтованість підозри, а може лише вказувати на виклад слідчим тих обставин кримінального правопорушення, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_6, які були відомі на момент складання повідомлення про підозру, що узгоджується із п.6 ч. 1 ст. 277 КПК щодо змісту письмового повідомлення по підозру.
Оскаржуючи підозру ОСОБА_6, захисники посилаються на необхідність трактування показань свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 на користь підозрюваного, а також на неможливість використання рапорту № 9/1-830ві від 01.02.2024 як доказу. Втім суд апеляційної інстанції наголошує, що на стадії досудового розслідування перевірка повідомлення про підозру з точки зору обґрунтованості здійснюється не в рамках оцінки доказів з точки зору їх достатності та допустимості для встановлення вини особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку. На цьому етапі слідчий суддя наділений повноваженнями надати відповідну оцінку матеріалам провадження в контексті визначення вірогідності причетності особи до вчинення кримінального правопорушення, а також того чи є підозра обґрунтованою тією мірою, щоб виправдати подальше досудове розслідування.
Відтак колегія суддів переконана, що повнота та всебічність проведеного досудового розслідування, належність та достатність доказів не є тими обставинами, які мають оцінюватись слідчим суддею при розгляді скарги на повідомлення особі про підозру в порядку п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України.
З аналогічних підстав колегія суддів вважає безпідставними заперечення захисників щодо інших документальних доказів, якими обґрунтовується підозра (протоколи огляду від 15.01.2024 та від 15.04.2024, висновки експертів, відповіді на запити слідчого, цінові пропозиції, маркетингові довідки, акти прийому - передачі нафтопродуктів тощо). А тому колегія суддів відхиляє такі посилання захисників та констатує, що наявні матеріали кримінального провадження у своїй сукупності дають підстави вважати ОСОБА_6 дотичним до описаних в повідомленні про підозру подій, а його дії можна кваліфікувати за відповідними статтями Кримінального кодексу України.
Посилання захисників на необґрунтованість підозри ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 191 КК України, що була встановлена ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 11.04.2024 за наслідком розгляду клопотання слідчого про застосування ОСОБА_6 запобіжного заходу, відхиляються колегією суддів, оскільки такі висновки слідчого судді щодо суті підозри з огляду на приписи ст. 198 КПК преюдиціального значення не мають, а застосоване формулювання «має певні вади» не є категорією оцінки ступеня обґрунтованості підозри, передбаченою законодавцем, та не може застосовуватись слідчим суддею для її здійснення.
Окрему увагу захисники звертають на неможливість кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 114-1 КК України з огляду на те, що згідно із положеннями Закону України «Про оборону України», Закону України «Про Службу безпеки України», Закону України «Про Збройні Сили України», а також враховуючи правові висновки, що містяться в постанові ККС ВС від 26.02.2019 у справі № 653/1302/15, Служба безпеки України не є військовим формуванням.
Слідчий суддя, посилаючись на приписи ст. 1 Закону України «Про національну безпеку», ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 19 Закону України «Про Службу безпеки України», прийшла до протилежних висновків та зазначила, що оскільки Служба безпеки України забезпечує захист, зокрема, територіальної цілісності держави, організована у складі сил безпеки і оборони у тому числі шляхом ведення воєнних дій, формується у тому числі із військовослужбовців, а відтак є військовим формуванням.
У ході перевірки наведених доводів, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Законодавець не визначає вичерпний перелік органів, які входять до військових формувань. Відтак належність певного органу саме як до військового формування доцільно визначати за тими завданнями та функціями, які покладені на такий орган.
Так, спеціальним законом, який регулює діяльність Служби безпеки України, є Закон України «Про Службу безпеки України», статтями 1 та 2 якого визначено, що Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України. На Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.
В свою чергу, військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових об`єднань, з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).
Тобто завдання та мета діяльності Служби безпеки України щодо захисту суверенітету та територіальної цілісності України повністю співпадає із завданням та метою створення військового формування.
Водночас, додаткове наділення СБУ правоохоронною функцією спрямоване на забезпечення реалізації її співробітниками повноважень в частині захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, шляхом попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Крім того, кадри Служби безпеки України складають співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби. На співробітників-військовослужбовців Служби безпеки України, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством. Військовослужбовці Служби безпеки України приймають Військову присягу на вірність народу України, використовують військові звання, відзнаки, форми одягу і службового посвідчення військовослужбовців Служби безпеки України (ст.ст. 19,20 ЗУ «Про Службу безпеки України»). Таким чином, Служба безпеки України формується із кадрових військовослужбовців, що притаманно і військовому формуванню.
Все це у сукупності дає достатньо підстав віднести Службу безпеки України до військового формування.
Окремо у пункті 22 статті 85 Конституції України законодавець відмежував Службу безпеки України та Збройні Сили України як військові формування від Міністерства внутрішніх справ України, що відноситься до правоохоронного органу.
Посилання захисників на правові висновки, що містяться у постанові ККС ВС від 26 лютого 2019 року у справі № 653/1302/15-к, суд апеляційної інстанції відхиляє як нерелевантні до даної справи, оскільки у згаданому судовому рішенні предметом касаційного розгляду були обставини здійснення особою фізичного перешкоджання (за допомогою закликів через гучномовець) законній діяльності військового комісаріата як військового формування. Відтак Касаційний кримінальний суд з огляду на обставини конкретного провадження, застосувавши словосполучення «перешкоджання може відбуватися в такий із наведених способів», навів орієнтовний перелік тих дій, які можуть складати об`єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 114-1 КК, та не є вичерпними. В даному ж випадку об`єктивною стороною кримінального правопорушення, що інкримінується ОСОБА_6 та передбачене ч. 1 ст. 114-1 КК, є перешкоджання законній діяльності Служби безпеки України в особливий період шляхом розтрати грошових коштів на суму понад 26 млн грн, які б могли бути використані на реалізацію основних напрямків діяльності Служби безпеки України в умовах збройної агресії.
При цьому захисники посилаються, що оскаржуване рішення слідчого судді протирічить принципам верховенства права (правовладдя) щодо співвідношення законів, які прийняті в різний час, а також превалювання норм спеціального закону над нормами загального. Втім, на переконання колегії суддів, слідчий суддя не порушила вказані принципи, адже застосувала спеціальний Закон України «Про Службу безпеки України», який корелюється із нормами прямої дії статті 85 Конституції України, положеннями Закону України «Про оборону України» та відповідними нормами Кримінального кодексу України. Посилання ж захисників на норми Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», у даному випадку, є нерелевантним, оскільки даний законодавчий акт має інший предмет регулювання, не визначає цілі та предмет діяльності Служби безпеки України та інші питання, пов`язані із захистом державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, а спрямований на запровадження системи особливих заходів державного захисту суддів Конституційного Суду України, суддів та працівників апаратів судів, працівників правоохоронних органів від перешкоджання виконанню покладених на них законом обов`язків і здійсненню наданих прав, а так само від посягань на життя, здоров`я, житло і майно зазначених осіб та їх близьких родичів у зв`язку із службовою діяльністю.
Виходячи із наведеного, колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту щодо неналежності Служби безпеки України до військового формування що б, за переконанням захисту, унеможливлювало кваліфікацію дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 114-1 КК, та погоджується із висновками слідчого судді щодо обґрунтованості підозри в цій частині.
Інших переконливих доводів того, що повідомлення про підозру ОСОБА_6 є незаконним та необґрунтованим, так само як і даних, які б спростували факт можливої його причетності до вчинення кримінального правопорушення, в межах якого здійснюється досудове розслідування № 42023000000000406, стороною захисту не наведено, як і не спростовано висновків слідчого судді, викладених в оскаржуваній ухвалі, постановленій за наслідками розгляду скарги на повідомлення про підозру ОСОБА_6 .
5. Висновки суду
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
В силу вимог п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконання, що ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 05.07.2024 відповідає вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості, постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства, із з`ясуванням всіх обставин, які мають значення для вирішення справи, відтак підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418, 532 КПК України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу захисників підозрюваного ОСОБА_6 - адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_7 залишити без задоволення, ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 05.07.2024 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4