Документ № 120659324

Справа № 991/4379/23

Провадження № 1-кп/991/60/23

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

22 липня 2024 року Київ

Колегія суддів Вищого антикорупційного суду в складі головуючого судді ОСОБА_1, суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3 розглянула у відкритому підготовчому судовому засіданні у кримінальному провадженні № 12014000000000496 клопотання представника власника майна ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5, захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8, захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_10, захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_12, захисника ОСОБА_13 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_14, захисника ОСОБА_15 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_16 про скасування арешту майна, клопотання захисника ОСОБА_17 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_18, захисника ОСОБА_19 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_20, захисника ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_21 про зміну запобіжного заходу, клопотання захисників ОСОБА_19, ОСОБА_22 та ОСОБА_15 про повернення позовної заяви прокурора, захисника ОСОБА_15 про повернення позовної заяви ТОВ «Техносерв Україна».

Підготовче судове засідання проведено за участі сторін та інших учасників судового провадження:

прокурора: ОСОБА_23,

захисників: ОСОБА_22, ОСОБА_24, ОСОБА_17, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_4, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_19, ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32,

обвинувачених: ОСОБА_21, ОСОБА_8, ОСОБА_12, ОСОБА_33, ОСОБА_11, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_10, ОСОБА_14, ОСОБА_18, ОСОБА_38, ОСОБА_20, ОСОБА_16,

представників потерпілих: ОСОБА_39, ОСОБА_40,

секретаря судового засідання: ОСОБА_41 .

У процесі розгляду суд встановив:

1.На розгляді колегії суддів Вищого антикорупційного суду (далі - ВАКС) перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12014000000000496, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 листопада 2014 року, за обвинуваченням ОСОБА_21 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, КК України, ОСОБА_18 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_20 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, ОСОБА_38 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, ОСОБА_16 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_14 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, ОСОБА_36 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, ОСОБА_12 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, ОСОБА_37 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, ОСОБА_33 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 364 КК України, ОСОБА_11 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, ОСОБА_34 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України та ОСОБА_35 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України.

1.2.Судове провадження перебуває на стадії підготовчого судового засідання, під час якого від захисників у даному кримінальному провадженні надійшла низка клопотань у порядку частини 3 статті 315 КПК України.

2.Так, частина клопотань стосувалась скасування арештів майна.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України, арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Отже, існує дві підстави для скасування арешту майна - відсутність потреби у його застосуванні або ж необґрунтованість накладення.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, для вирішення питання про скасування арешту, суду на даному етапі належить встановити, чи було доведено заявником, що арешт на майно було накладено необґрунтовано або чи відсутня потреба у його застосуванні.

Синтаксична конструкція побудови підстави скасування арешту майна (абз. 2 ч. 1ст. 174КПК), а саме зазначення про необхідність доведення того, що «в подальшому застосування цього заходу відпала потреба», вказує на те, що при вирішенні питання про скасування арешту суд має виходити з того, чи доведено ініціатором звернення, що у застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження дійсно відпала потреба.

Частиною 1 ст. 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди (ч. 2 ст. 170 КПК України).

2.1.Клопотання захисника ОСОБА_4, подане в інтересах ОСОБА_42, стосувалось скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді ВАКС від 15 листопада 2019 у справі № 760/7590/19 (провадження № 1-кс/991/2218/19), а саме: квартири та автомобіля. Арештоване майно належить на праві власності ОСОБА_5, дружини обвинуваченого ОСОБА_21 .

У клопотанні адвокат зазначила, що накладання арешту відбулось з підстав того, що арештоване майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_42 та ОСОБА_21, а відносно останнього зареєстроване кримінальне провадження і у разі ухвалення обвинувального вироку щодо нього можливе призначення покарання у виді конфіскації майна.

Адвокат просила врахувати, що арештоване майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та ділиться між ними виключно в натурі. Однак, арештоване майно ніколи не виділялося подружжям в натурі у відповідності до часток, приналежних їм у відповідності до права спільної сумісної власності. До того ж, наразі такий виділ в натурі часток арештованого спільного сумісного майна є неможливим. Зазначила, що користувачами квартири є малолітні діти ОСОБА_21, а арешт майна порушує їх конституційні права.

Крім того, зазначила, що в силу вимог пункту 6-1 (абз. 3) ч. 9 ст. 100 КПК, у разі неможливості виділення частини майна арештовується його вартість, тобто грошовий еквівалент. А у подальшому, у разі неможливості конфіскації майна, законність підстав набуття прав на яке не було підтверджено, на засудженого покладається обов`язок сплатити вартість такого майна.

Отже, заявник в клопотанні вказує, що нормативною підставою для скасування арешту майна є необґрунтованість накладення арешту. Таким чином, для вирішення питання про його скасування, суду на даному етапі належить встановити, чи було доведено заявником, що арешт на майно було накладено необґрунтовано.

Сімейним кодексом розрізняються поняття майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка (ст. 57 СК) та майна подружжя, що належить на праві спільної сумісної власності (Глава 8 СК). Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно (ч. 1 ст. 369 ЦК України). Відтак, за обвинуваченим ОСОБА_21 в будь-якому випадку визнається право співвласності на майно, про яке йдеться в клопотанні адвоката ОСОБА_4 .

Виходячи з положень статей 368, 369 ЦП України та Глави 8 СК України, нерухоме майно, у тому числі квартира та автомобіль, належить ОСОБА_21 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності.

Оцінюючи вимоги представника ОСОБА_5, колегія суддів звертає увагу на те, що арешт може бути накладений лише на майно. Зміст цього поняття не визначений Кримінальним процесуальним кодексом України. Статтею 190 Цивільного кодексу України визначено, що майном, як особливим об`єктом, вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Відтак, обґрунтовано можна стверджувати про те, що арешт можна накладати на річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Окремо від цього існує питання спільної сумісної та спільної часткової власності. Відповідно до частин 1, 2 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно); майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Таким чином, у цивільному праві України закладена концепція «частки у праві». Частка, яка належить співвласникові у праві власності на майно, має назву ідеальна частка. Поряд з цим у праві існує поняття реальної частки. Ця частка розглядається як частка не у праві на майно, а безпосередньо в майні (речі). Таким чином, ідеальними є частки у праві власності на річ, а реальними - частки майна в натурі.

Режим спільної сумісної власності, на відміну від режиму спільної часткової власності, не передбачає визначення часток та їх розміру до виділу часток в натурі. Це, в свою чергу, унеможливлює ідентифікацію конкретних часток у спільному сумісному майні як об`єктів цивільних прав до вищезазначеного моменту. Цей висновок підтверджується таким приписом п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року: «Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини». Частки спільного сумісного майна дружини та чоловіка також визначаються лише при поділі (ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України).

В межах кримінального провадження є неприпустимим вирішення спору про право власності на майно шляхом поділу його з виділенням часток. Відповідно до частини 12 статті 100 КПК України спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується в порядку цивільного судочинства. Підставою для виділення частки майна в праві спільної сумісної власності має бути вимога співвласника такого майна або державного чи приватного виконавця. Вказане узгоджується з постановою ККС ВС від 04 жовтня 2022 року в справі № 752/7440/18.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 371 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, крім випадків, установлених законом.

Наявність такої мети арешту майна як конфіскації майна як виду покарання змушує при оцінці обґрунтованості його накладення звертатися також до можливості реалізації такого виду покарання у випадку засудження особи. У такому випадку виникатимуть цивільно-правові відносини, що будуть пов`язані із реалізацією повноважень держави на позбавлення особи права власності.

А відтак, обтяження майна обвинуваченого в цілому є єдиним можливим та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження з метою можливої конфіскації майна. Судом встановлено, що за вчинення злочину, який інкримінується ОСОБА_21, передбачено додаткове покарання у виді конфіскації майна. Тобто конфіскація майна передбачена у санкції відповідної статті як обов`язкове додаткове покарання, а тому у разі визнання ОСОБА_21 винуватим за вказаною статтею, суд повинен буде застосувати до неї додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Також, з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, до ОСОБА_21 пред`явлено цивільні позови у кримінальному провадженні. Отже, у цьому кримінальному провадженні необхідність арешту майна обумовлена сукупністю підстав вважати, що таке майно може підлягати конфіскації, як виду покарання, а також забезпечено для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Окремо суд зазначає, що ОСОБА_5 не позбавлена можливості вирішити за правилами цивільного судочинства питання поділу майна, що є у спільній сумісній власності. Вказане узгоджується з Постановою Великої Палати Верховного суду від 15 вересня 2020 року в справі № 352/1802/18.

Крім того, суд врахував, що арешт накладено без заборони користування відповідним майном, а тому не вбачає негативних наслідків від його застосування як для самого подружжя, так і для їх малолітніх дітей. Посилання адвоката та нормативно-правові акти щодо порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини не є релевантними, оскільки діти ОСОБА_43 та ОСОБА_5 не є дітьми-сиротами чи такими, що позбавлені батьківського піклування.

Відтак, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту майна.

2.2.Клопотання захисника ОСОБА_27 про часткове скасування арешту майна обвинуваченої ОСОБА_10, накладеного ухвалою слідчого судді ВАКС від 14 листопада 2019 у справі № 760/7590/19 (провадження №1-кс/991/2183/19), а саме: садового будинку загальною площею 271, 3 кв. м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 104701632218).

Під час надання судом оцінки співрозмірності обмеження права власності ОСОБА_10 її захисник просить врахувати: 1) необхідність зміни країни проживання ОСОБА_10 на час воєнного стану у зв`язку із небезпекою, що склалася в Україні внаслідок повномасштабного вторгнення РФ та, як наслідок, додаткове фінансове навантаження, пов`язане із необхідністю забезпечувати своє проживання та утримання закордоном та 2) строк, протягом якого обмежується право власності ОСОБА_10 у взаємозв`язку з ймовірною довготривалістю кримінального провадження.

Адвокат зазначала, що кошти від продажу садового будинку будуть достатніми для перебування ОСОБА_10 закордоном допоки в Україні залишається небезпека для її життя та здоров`я у зв`язку з воєнними діями.

З клопотання вбачається, що нормативною підставою для скасування арешту майна захисник зазначила відсутність потреби у його застосуванні.

Судом встановлено, що за вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, який інкримінується ОСОБА_10, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна. Тобто конфіскація майна передбачена у санкції відповідної статті як обов`язкове додаткове покарання, а тому у разі визнання ОСОБА_10 винуватою за вказаною статтею, суд повинен буде застосувати до неї додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Також, з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, до ОСОБА_10 пред`явлено цивільні позови у кримінальному провадженні.

Отже, у цьому кримінальному провадженні необхідність арешту майна обумовлена сукупністю підстав вважати, що таке майно може підлягати конфіскації, як виду покарання, а також забезпечено для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Арешт майна може мати негативні наслідки для забезпечення належного матеріального рівня життя обвинуваченої за умови належного підтвердження стороною захисту цих доводів. Сам по собі факт перебування ОСОБА_10 закордоном не підтверджує неможливість забезпечення належного рівня життя. Обвинувачена не позбавлена можливості працювати та/або отримувати матеріальну допомогу в країні перебування.

Накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього, а тому суд вважає, що застосування заходу забезпечення у вигляді арешту в даному випаду відповідає вимогам розумності та співрозмірності втручання у мирне володіння майном відносно завдань кримінального провадження.

Також суд врахував, що арешт накладено без заборони користування відповідним майном, а тому не вбачає негативних наслідків від його застосування. Водночас, заборона відчуження та розпорядження відповідним майном є обґрунтованою та виправданою з огляду на встановлений ризик передачі належного обвинуваченій майна на користь інших осіб, що унеможливить досягнення мети арешту.

Відтак, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання адвоката ОСОБА_10 про часткове скасування арешту майна.

2.3.Клопотання захисника ОСОБА_13 про часткове скасування арешту майна обвинуваченого ОСОБА_14, накладеного ухвалою слідчого судді ВАКС від 26 листопада 2019 року в справі № 760/7590/19, а саме квартири АДРЕСА_2 .

Клопотання обґрунтовує таким. Як вбачається з тексту зазначеної ухвали, єдиною підставою для задоволення клопотання детектива про накладення арешту на майно ОСОБА_14 була необхідність накладення арешту на майно з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання. Таке твердження слідчого судді ВАКС є логічним з урахуванням того, що санкція ч. 5 ст. 191 КК України передбачає, в тому числі, конфіскацію майна. Інших підстав чи мотивів накладення арешту на майно ОСОБА_14 у зазначеній ухвалі не вказано, відповідно, можна стверджувати, що вони відсутні.

Разом з тим, 29 червня 2021 року ОСОБА_14 було вручено повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри. Відповідно до даного процесуального документу, ОСОБА_14 підозрювався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Така сама правова кваліфікація вчиненого, на думку сторони обвинувачення, ОСОБА_14 кримінального правопорушення міститься і в обвинувальному акті. Водночас, санкція ч. 2 ст. 364 КК України не передбачає конфіскацію майна. Відповідно, ті мотиви та підстави у зв`язку з існуванням яких було задоволено клопотання детектива та накладено арешт на майно ОСОБА_14 наразі не існують, відтак, арешт підлягає скасуванню.

Зі змісту клопотання суд встановив, що нормативною підставою для скасування арешту майна обвинуваченого ОСОБА_14 захисник вбачає відсутність потреби у його застосуванні. Таким чином, для вирішення питання про скасування арешту, накладеного на квартиру обвинуваченого ОСОБА_14, суду на даному етапі належить встановити, чи відпала потреба в подальшому застосуванні цього заходу.

Наявність у матеріалах провадження цивільних позовів про стягнення солідарно з цивільних відповідачів, в тому числі ОСОБА_14, на користь цивільних позивачів заподіяної шкоди підтверджує існування потреби у такому заході забезпечення кримінального провадження як арешт майна з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.

Водночас, зі змісту клопотання не встановлено, що вартість майна (рухомого, нерухомого і грошових коштів на банківських рахунках), на яке було накладено арешт, перевищує розмір цивільних позовів.

Відтак, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання адвоката ОСОБА_13 про часткове скасування арешту майна.

2.4.Клопотання адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_11 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді ВАКС від 07 вересня 2021 року в справі № 991/6061/21, а саме: двох квартир, гаража, домоволодіння, автомобіля, грошових коштів, розміщених на банківських рахунках.

Сторона захисту вважає арешт майна необґрунтованим, накладеним з порушенням норм кримінального процесуального законодавства та таким, що підлягає скасуванню у зв`язку з тим, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.

Арештоване майно набуте ОСОБА_11 законним шляхом та у добросовісний спосіб. Також в ході досудового розслідування не встановлено будь-яких фактів, що це майно могло бути придбане ОСОБА_11 на кошти, здобуті внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

У даному випадку арешт було накладено з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення. Разом із тим, на переконання захисника, розмір збитків ймовірно завданих внаслідок кримінального правопорушення не може бути встановлений, а тому й розмір цивільного позову не може відповідати критерію обґрунтованості та бути підставою для арешту майна у кримінальному провадженні.

Крім того, адвокат зазначила, що оскільки шкода у будь-якому випадку відшкодовуватиметься державою і стягнення не може бути звернене на особисте майно обвинуваченої, у подальшому застосуванні арешту її майна немає потреби.

Захисник просила врахувати, що арешт майна призводить до надмірного та необґрунтованого процесуального обмеження прав третіх осіб, які не є учасниками у даному кримінальному провадженні, а саме доньки та онука ОСОБА_11 .

2.4.1.Також захисник просила врахувати, що при звернення з клопотанням про арешт майна, орган досудового розслідування стверджував, що саме діями ПАТ «ВіЕйБі Банк» заподіяно шкоду, що відповідно виключає і повністю спростовує факт заподіяння шкоди діями службовців Національного банку України.

Натомість, зі змісту обвинувального акта вбачається, що у зв`язку з неповерненням ПАТ «ВіЕйБі Банк» суми кредиту за кредитним договором від 13 листопада 2014 року № 43 НБ України, станом на 01 вересня 2020 року, сформовані резерви під кредитні збитки на загальну суму 1 366 395 734 грн., (у тому числі під заборгованість за тілом кредиту у сумі 1 196 788 730 грн.), що зменшило суму прибутку НБ України та, як наслідок, відповідно до ст. 51 Закону України «Про Національний банк України» на таку ж суму зменшило перерахування прибутку НБ України до Державного бюджету України, що завдало тяжких наслідків державі. Водночас, за версією сторони обвинувачення, ОСОБА_11, будучи директором департаменту пруденційного нагляду, діючи умисно, у співучасті та за попередньою змовою з директором Генерального департаменту банківського нагляду НБ України ОСОБА_20, головним економістом відділу нагляду за діяльністю банків 2 групи управління нагляду за банками 1 та 2 груп Департаменту пруденційного нагляду НБ України ОСОБА_44, всупереч інтересам НБ України, з метою одержання ПАТ «ВіЕйБі Банк» неправомірної вигоди, використала своє службове становище, унаслідок чого державі в особі НБ України завдано збитків у сумі 1 196 788730,00 грн., що більш ніж у двісті п?ятдесят разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Відтак, доводи про спростування факту заподіяння шкоди діями службових осіб Національного банку України суд відхиляє. Таким доводам суд може надати оцінку виключно за результатами розгляду кримінального провадження.

2.4.2.У контексті доводів про неможливість визначення суми завданих збитків захисник зазначала, що висновок про порушення інтересів держави, які полягають у недоотриманні Державним бюджетом України прибутку НБ України внаслідок його зменшення через сформовані резерви під кредитні збитки на загальну суму 1 366 395 734 грн не підтверджується фактичними обставинами кримінального провадження. Відтак, на переконання адвоката, розмір збитків ймовірно завданих внаслідок кримінального правопорушення об`єктивно не може бути встановлений, а тому й розмір цивільного позову не може відповідати критерію обґрунтованості та бути підставою для арешту майна у кримінальному провадженні. Доводам щодо наявності чи відсутності збитків, завданих кримінальним правопорушенням, суд може надати оцінку виключно за результатами розгляду кримінального провадження, з огляду на це відхиляє такі доводи захисника.

2.4.3.Наявність у матеріалах провадження цивільних позовів про стягнення солідарно з цивільних відповідачів, в тому числі ОСОБА_11, на користь цивільних позивачів заподіяної шкоди підтверджує існування потреби у такому заході забезпечення кримінального провадження як арешт майна з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.

Водночас, зі змісту клопотання не встановлено, що вартість майна (рухомого, нерухомого і грошових коштів на банківських рахунках), на яке було накладено арешт, перевищує розмір цивільних позовів.

2.4.4.Щодо доводів сторони захисту про те, що арешт майна поставив сім`ю обвинуваченої ОСОБА_11, яка є пенсіонеркою, в скрутне матеріальне становище, необхідність утримання доньки та онука, суд зазначає таке.

Арешт коштів на рахунку в банку може мати негативні наслідки для забезпечення належного матеріального рівня життя обвинуваченої та членів її сім`ї, в тому числі неповнолітнього внука та доньки, за умови належного підтвердження стороною захисту цих доводів.

Із доданих захисником документів факт перебування у ОСОБА_11 на утриманні внука та доньки встановити неможливо, як і факт їх спільного проживання.

На майно ОСОБА_45 : дві квартири, гараж, домоволодіння та автомобіль арешт накладено шляхом заборони на його відчуження та розпорядження. Суд врахував, що арешт накладено без заборони користування відповідним майном, а тому не вбачає негативних наслідків від його застосування як для самої обвинуваченої, так і для інших осіб.

На переконання суду, твердження захисника про те, що пенсійний рахунок в АТ «Державний ощадний банк України», на який накладено арешт, є єдиним джерелом доходу сім`ї ОСОБА_11 є хибними. Так, із довідки АТ «Державний ощадний банк України» про фінансовий стан ОСОБА_11, яку надала захисник, вбачається, що на одному з її поточних рахунків міститься залишок пенсійних виплат в сумі 29 624,03 грн. Згідно з Інструкцією про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, поточний рахунок відкривається банком клієнту для зберігання коштів і виконання платіжних операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Відтак, сам поточний рахунок не є джерелом доходу, ним є безпосередньо пенсійні виплати ОСОБА_11, яка не позбавлена можливості змінити банківські реквізити для отримання пенсії на інший поточний рахунок. Також рахунки, на які зараховуються пенсійні виплати, нормативно не визначені як рахунки із спеціальним режимом використання, тобто захищені від арешту коштів.

Крім того, з клопотання суд встановив, що донька ОСОБА_11 ОСОБА_46 повнолітня, працевлаштована та має постійний дохід.

З огляду на викладене, суд відхиляє доводи заявника про негативні наслідки арешту для забезпечення належного матеріального рівня життя обвинуваченої та членів сім`ї.

Водночас, у цьому кримінальному провадженні зберігається необхідність арешту майна, у тому числі коштів, розміщених на банківських рахунках, з метою відшкодування шкоди, ймовірно завданої кримінальним правопорушенням.

2.4.5.Суд зазначає, що в даному випадку не є спірним питання щодо законності набуття обвинуваченою ОСОБА_11 права власності на майно, яке арештоване ухвалою слідчого судді від 07 вересня 2021 року, а тому доводи клопотання про те, що арештоване майно на праві приватної власності належить ОСОБА_11 та отримане нею на законних підставах судом не враховуються.

Більш того, згідно з вимогами ч. 6 ст. 170 КПК України, застосування арешту майна з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), що має місце в даному випадку, допускається якраз щодо майна, в тому числі обвинуваченого, який в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану його діями (бездіяльністю).

2.4.6.Крім цього, накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, а тому суд вважає, що застосування заходу забезпечення у вигляді арешту, в даному випаду, відповідає вимогам розумності та співрозмірності втручання у мирне володіння майном по відношенню до завдань кримінального провадження.

2.4.7.Щодо висновків сторони захисту про те, що до ОСОБА_11 не може бути подано позову про відшкодування шкоди, адже законом передбачено, що така шкода відшкодовується Національним банком України суд зазначає таке. Дійсно, згідно з приписами ст. 64-1 Закону України «Про Національний банк України», службовці Національного банку не несуть відповідальності за будь-які дії або бездіяльність. Вказане має місце за умови, якщо такі службовці НБ України діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, про що зазначено у відповідній нормі. Отже, за умови доведення зворотного, вказаний закон не виключає настання цивільно-правової відповідальності для службовців НБ України, зокрема ОСОБА_11 .

2.5.Клопотання адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_12 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді ВАКС від 07 вересня 2021 року в справі № 991/6059/21, а саме коштів, розміщених на банківських рахунках.

Сторона захисту вважає арешт майна необґрунтованим, накладеним з порушенням норм кримінального процесуального законодавства та таким, що підлягає скасуванню у зв`язку з тим, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.

Просила врахувати, що арештоване майно використовується ОСОБА_12 для забезпечення потреб на проживання та виховання доньки - ОСОБА_47, ІНФОРМАЦІЯ_1, утримання та забезпечення медичного обслуговування батьків-пенсіонерів та для сплати кредиту відповідно до кредитного договору.

2.5.1.З наданої захисником довідки АТ «Державний ощадний банк України» (том 16, а.с. 25), суд встановив, що сума грошових коштів на арештованих банківських рахунках не перевищує розмір цивільних позовів.

Арешт коштів на рахунку в банку може мати негативні наслідки для забезпечення належного матеріального рівня життя обвинуваченої та членів її сім`ї за умови належного підтвердження стороною захисту цих доводів.

Колегія суддів не встановила, що обвинувачена ОСОБА_12 позбавлена законних джерел отримання доходів, оскільки арешт було накладено на грошові кошти, які розміщені на усіх банківських рахунках ОСОБА_12, відкритих в АТ «Державний ощадний банк України». Вказане жодним чином не перешкоджає обвинуваченій працювати, займатись підприємницькою діяльністю, отримувати заробітну плату та/або прибуток, відтак утримувати себе та свою сім`ю, допомагати батькам, виконувати зобов`язання за кредитним договором.

Враховуючи надані захисником свідоцтва про одруження ОСОБА_12 із ОСОБА_48 та про народження доньки ОСОБА_49, суд робить висновок, що обов`язок утримання неповнолітньої дитини обвинувачена розділяє з її батьком. Отже, доказів наявності негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна колегія суддів не встановила. Поруч з цим, у цьому кримінальному провадженні зберігається необхідність арешту майна, у тому числі коштів, розміщених на банківських рахунках ОСОБА_12, з метою відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

2.5.2.Доводячи суду, що арешт було накладено необґрунтовано, захисник просила врахувати, що при звернення з клопотанням про арешт майна, орган досудового розслідування стверджував, що саме діями ПАТ «ВіЕйБі Банк» заподіяно шкоду, що відповідно виключає і повністю спростовує факт заподіяння шкоди діями службовців НБ України.

Натомість, зі змісту обвинувального акта вбачається, що у зв`язку з неповерненням ПАТ «ВіЕйБі Банк» суми кредиту за кредитним договором від 13 листопада 2014 року № 43 НБ України, станом на 01 вересня 2020 року, сформовані резерви під кредитні збитки на загальну суму 1 366 395 734 грн., (у тому числі під заборгованість за тілом кредиту у сумі 1 196 788 730 грн.), що зменшило суму прибутку НБ України та, як наслідок, відповідно до ст. 51 Закону України «Про Національний банк України» на таку ж суму зменшило перерахування прибутку НБ України до Державного бюджету України, що завдало тяжких наслідків державі. Водночас, за версією сторони обвинувачення, ОСОБА_12, будучи начальником відділу роботи із заставою управління моніторингу, аналізу та контролю грошово-кредитних відносин ГУ НБ України по АДРЕСА_1, діючи умисно, у співучасті та за попередньою змовою зі заступником начальника ГУ НБ України по м. Києву та Київській області ОСОБА_50, начальником управління моніторингу, аналізу та контролю грошово-кредитних відносин ГУ НБ України по м. Києву та Київській області ОСОБА_8, всупереч інтересам НБ України, з метою одержання ПАТ «ВіЕйБі Банк» неправомірної вигоди, використала своє службове становище, унаслідок чого державі в особі НБУ завдано збитків у сумі 1 196 788 730,00 грн., що більш ніж у двісті п`ятдесят разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Відтак, доводи про спростування факту заподіяння шкоди діями службовців Національного банку України суд відхиляє. Таким доводам суд може надати оцінку виключно за результатами розгляду кримінального провадження.

2.5.3.У контексті доводів про необґрунтованість арешту майна, захисник також зазначала про неможливість визначення суми завданих збитків та розміру цивільного позову. Суд відхиляє такі доводи з мотивів, зазначених в п. 2.4.2. цієї ухвали.

2.5.4.Суд не погоджується з висновками сторони захисту про те, що до ОСОБА_12 не може бути подано позову про відшкодування шкоди, адже законом передбачено, що така шкода відшкодовується Національним банком України з мотивів, наведених в п. 2.4.7. цієї ухвали.

Доводи клопотання про те, що арештоване майно на праві приватної власності належить ОСОБА_12 та отримане нею на законних підставах судом не враховуються з мотивів, наведених в п. 2.4.5. цієї ухвали.

2.6.Клопотання адвоката ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді ВАКС від 07 вересня 2021 року в справі № 991/6062/21, а саме квартири.

У клопотанні адвокат зазначила, що право власності набуто ОСОБА_8 законним шляхом та у добросовісний спосіб, правомірність чого ніким у судовому порядку не оспорюється. Також в ході досудового розслідування не встановлено будь-яких фактів, що це майно могло бути придбане на кошти, здобуті внаслідок вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення.

При накладенні арешту, на переконання захисника, не дотримано вимог закону щодо розумності обмеження права власності та не враховано наслідки арешту майна для третіх осіб - членів родини ОСОБА_8, які не є підозрюваними, обвинуваченими у даному кримінальному провадженні, що призводить до непропорційного втручання в їхнє право на мирне володіння майном. Крім того, не було враховано, що арештоване майно є місцем проживання обвинуваченої та використовується також для проживання її матері похилого віку - ОСОБА_51, ІНФОРМАЦІЯ_2, пенсіонерки, яка потребує фінансової допомоги на забезпечення мінімальних потреб для проживання.

2.6.1.Доводячи суду, що арешт було накладено необґрунтовано, захисник просила врахувати, що при звернення з клопотанням про арешт майна, орган досудового розслідування стверджував, що саме діями ПАТ «ВіЕйБі Банк» заподіяно шкоду, що виключає і повністю спростовує факт заподіяння шкоди діями службовців НБ України.

Натомість, зі змісту обвинувального акта вбачається, що у зв`язку з неповерненням ПАТ «ВіЕйБі Банк» суми кредиту за кредитним договором від 13 листопада 2014 року № 43 НБ України, станом на 01 вересня 2020 року, сформовані резерви під кредитні збитки на загальну суму 1 366 395 734 грн., (у тому числі під заборгованість за тілом кредиту у сумі 1 196 788 730 грн.), що зменшило суму прибутку НБ України та, як наслідок, відповідно до ст. 51 Закону України «Про Національний банк України» на таку ж суму зменшило перерахування прибутку НБ України до Державного бюджету України, що завдало тяжких наслідків державі. Водночас, за версією сторони обвинувачення, ОСОБА_8, будучи начальником управління моніторингу, аналізу та контролю грошово-кредитних відносин ГУ НБ України по м Києву та Київській області, діючи умисно, у співучасті та за попередньою змовою зі першим заступником начальника ГУ НБ України по м. Києву та Київській області ОСОБА_52, заступником начальника ГУ НБ України по м. Києву та Київській області ОСОБА_50, начальником відділу роботи із заставою управління моніторингу, аналізу та контролю грошово-кредитних відносин ГУ НБ України по м. Києву та Київській області ОСОБА_12 всупереч інтересам НБ України, з метою одержання ПАТ «ВіЕйБі Банк» неправомірної вигоди, використала своє службове становище, унаслідок чого державі в особі НБ України завдано збитків у сумі 1 196 788 730,00 грн., що більш ніж у двісті п`ятдесят разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Відтак, доводи про спростування факту заподіяння шкоди діями службовців Національного банку України суд відхиляє. Таким доводам суд може надати оцінку виключно за результатами розгляду кримінального провадження.

2.6.2.У контексті доводів про необґрунтованість арешту майна, захисник також зазначала про неможливість визначення суми завданих збитків та розміру цивільного позову. Суд відхиляє такі доводи з мотивів, зазначених в п. 2.4.2. цієї ухвали.

2.6.3.Суд не погоджується з висновками сторони захисту про те, що до ОСОБА_12 не може бути подано позову про відшкодування шкоди, адже законом передбачено, що така шкода відшкодовується Національним банком України з мотивів, наведених в п. 2.4.7. ухвали.

2.6.4.Наявність у матеріалах провадження цивільних позовів про стягнення солідарно з цивільних відповідачів, в тому числі ОСОБА_8, на користь цивільних позивачів заподіяної шкоди підтверджує існування потреби у такому заході забезпечення кримінального провадження як арешт майна з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.

Водночас, зі змісту клопотання не встановлено, що вартість майна (рухомого, нерухомого і грошових коштів на банківських рахунках), на яке було накладено арешт, перевищує розмір цивільних позовів.

2.6.5.Позаяк, на квартиру ОСОБА_8 арешт накладено шляхом заборони на її відчуження та розпорядження. Суд врахував, що арешт накладено без заборони користування відповідним майном, а тому не вбачає негативних наслідків від його застосування як для самої обвинуваченої, так і для інших осіб. Водночас, у цьому кримінальному провадженні зберігається необхідність арешту майна, у тому числі коштів, розміщених на банківських рахунках ОСОБА_8, з метою відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

2.6.6.Доводи клопотання про те, що арештоване майно на праві приватної власності належить ОСОБА_8 та отримане нею на законних підставах судом не враховуються з мотивів, наведених в п. 2.4.5. цієї ухвали.

2.7.Клопотання захисника ОСОБА_15 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_16 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді ВАКС від 14 листопада 2019 року в справі № 760/7590/19, а саме автомобіля Nissan Murano 2013 року випуску.

На думку захисника, обмеження щодо розпорядження автомобілем не є розумними та співрозмірними й завдають істотної шкоди інтересам родини ОСОБА_16 з огляду на таке. По-перше, ОСОБА_16 несе високі витрати на утримання цього автомобіля, а саме на пальне та ремонт. По-друге, він є багатодітним батьком та фактично утримує батьків-пенсіонерів. По-третє, внаслідок значних витрат на пальне та збільшення витрат у зв`язку зі старінням автомобіля, значна частина бюджету родини ОСОБА_16 спрямовується не на утримання дітей та батьків-пенсіонерів, а на утримання автомобіля. По-четверте, арештований автомобіль є єдиним у родині ОСОБА_16, а вона потребує іншого - більшого за розміром та з меншим об`ємом двинута. Просив врахувати можливість накладення арешту на новий автомобіль, який придбає обвинувачений.

2.7.1.Як вже було зазначено, для скасування арешту майна існує дві підстави - відсутність потреби у його застосуванні або ж необґрунтованість накладення.

У своєму клопотанні захисник не посилається на такі підстави, натомість просить врахувати положення п. 5 ч. 2 ст. 173 КПК України, якими регламентовано, що при вирішенні питання про арешт майна суд повинен врахувати розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Отже, у своєму клопотанні захисник не посилається на нормативно визначені підстави для скасування арешту майна. Разом із тим, відповідно до пунктів 69, 73 рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг та Льонронт проти Швеції», будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

Отож, суд вважає за необхідне дати відповідь на питання, чи виправдане подальше втручання у право розпорядження ОСОБА_16 своїм автомобілем.

2.7.2.З ухвали, якою накладено арешт на автомобіль ОСОБА_16, вбачається, що клопотання детектива про було задоволено частково. Слідчий суддя відмовив детективу в накладені арешту на автомобіль Infiniti FX 35, який належить дружині ОСОБА_16 - ОСОБА_53 . Відтак, суд відхиляє доводи клопотання про те, що арештований автомобіль є єдиним у родині обвинуваченого.

2.7.3.Не доведеним є те, що придбання ОСОБА_16 чи його дружиною для потреб своєї родини нового - більшого та дешевшого в обслуговуванні автомобіля пов`язано виключно з попереднім продажем «старого». Водночас, колегія судді враховує можливість кредитування для придбання авто чи купівлі його у розстрочку.

2.7.4.Із доданих захисником документів вбачається, що факт перебування у ОСОБА_16 на утриманні батьків-пенсіонерів встановити неможливо. У будь-якому випадку, враховуючи, що батько ОСОБА_16 проживає у м. Бориспіль Київської області (згідно з виписки з його медичної карти), що за орієнтовно за 30 км від місця проживання ОСОБА_16, а обвинувачений не позбавлений правомочності користування арештованим автомобілем, його подальший арешт не перешкоджає виконанню обов`язку піклування про своїх непрацездатних батьків.

2.7.5.Суд врахував, що арешт накладено без заборони користування відповідним майном, а тому не вбачає негативних наслідків від його застосування як для самого обвинуваченого, так і для інших осіб.

2.8.У розрізі доводів клопотань про скасування арешту майна стосовно надмірного індивідуального тягаря для обвинувачених внаслідок арешту їх майна суд зазначає таке. Критерії розумності та співрозмірності обмеження права власності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд суду. Будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. Водночас, обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (рішення ЄСПЛ у справі «Беєлер проти Італії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (рішення ЄСПЛ у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

На переконання суду, накладення арешту на майно у цьому кримінальному провадженні є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження, враховуючи необхідність забезпечення можливої конфіскації майна як виду можливого покарання та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення та відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. За таких обставин, суд вважає, що пов`язані із накладенням арешту обмеження є виправданими, співрозмірними із завданнями кримінального провадження та пропорційними меті, з якою такі обмеження застосовуються.

3.Ще одна частина клопотань сторони захисту стосувалась зміни запобіжних заходів.

3.1.З клопотання адвоката ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу вбачається, що 13 листопада 2019 року до ОСОБА_21 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів. Також вказаною ухвалою визначено розмір застави, що становить 576 300 гривень. 14 листопада 2019 року вказана застава була внесена ОСОБА_54 .

З огляду на зменшення існування деяких ризиків та припинення існування інших ризиків потреба у продовженні застосування до ОСОБА_21 застави у попередньо визначеному розмірі відсутня. Відтак, адвокат просила зменшити розмір застави до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Водночас, просила врахувати звернення заставодавця ОСОБА_55 до обвинуваченого ОСОБА_56, у якому він висловлює прохання вчинити дії щодо повернення частини внесеної застави з огляду на майже п`ятирічний строк з моменту її внесення та необхідність проведення лікування родички його дружини.

Просила врахувати, що під час розгляду клопотання про продовження дії обов`язків, покладених на ОСОБА_21, прокурор підтвердив відсутність порушень з боку ОСОБА_21, а також відмовився від покладення на нього обов`язку носити електронний засіб контролю.

У своєму клопотанні звернула увагу суду на особисті позитивні якості обвинуваченого ОСОБА_21, активну громадську позицію, участь у волонтерській діяльності та систематичну допомогу Збройним силам України.

3.2.З клопотання захисника ОСОБА_17 про зміну обвинуваченому ОСОБА_18 запобіжного заходу вбачається, що ухвалою ВАКС від 13 листопада 2019 року в справі № 760/7590/19 (провадження 1-кс/991/2170/19) частково задоволено клопотання детектива НАБ України про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_18 строком на 60 днів, тобто до 10 січня 2020 року. Визначено заставу у розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 384 200,00 грн. та за умови внесення застави покладено низку обов`язків. 14 листопада 2019 року вказана застава була внесена ОСОБА_57 .

У своєму клопотанні захисник просить врахувати таке:

1)Після повідомлення ОСОБА_18 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та застосування запобіжного заходу з покладенням обов`язків, ОСОБА_18 належно їх виконував. Навіть не зважаючи на те, що ухвала від 13 листопада 2019 року не була повністю виконана (в частині носіння ОСОБА_18 електронного засобу контролю), він виконував покладені обов`язки та не намагався переховуватись чи іншим чином перешкоджати проведенню досудового розслідування. Крім того, після завершення строку дії обов`язків, покладених на ОСОБА_18, йому було повернуто паспорти для виїзду за кордон, однак він не вчиняв та не вчиняє жодних дій, спрямованих переховування від органу досудового розслідування та суду.

2)Враховуючи, що досудове розслідування завершено, ризик знищення або спотворення ОСОБА_18 будь-яку із речей та документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, відсутній.

3)З моменту застосування запобіжного заходу ОСОБА_18 не порушував покладені слідчим суддею обов`язки та не спілкувалася зі свідками у даному провадженні. Навіть після закінчення обов`язків, ОСОБА_18 жодним чином не спілкувався та не впливав на свідків у даному провадженні. За чотири з половиною роки з моменту застосування запобіжного заходу він не вчиняв будь-якого тиску (чи навіть спілкування) зі свідками у даному провадженні, що свідчить як про відсутність такого ризику на момент застосування запобіжного заходу, так і зараз. Таким чином, відсутній ризик будь-якого впливу ОСОБА_18 на свідків у даному провадженні.

4)Змінився обсяг статей, інкримінованих ОСОБА_18 .

Відтак, просив зменшити ОСОБА_18 розмір застави до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

3.3.З клопотання захисника ОСОБА_19 про зміну обвинуваченій ОСОБА_20 запобіжного заходу вбачається, що ухвалою ВАКС від 12 листопада 2019 року в справі №760/7590/19 до ОСОБА_20 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів. Одночасно, визначено запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 8 000 прожиткових мінімумів доходів громадян, що становить 15 368 000 грн. з покладенням на ОСОБА_20 обов`язків. 13 листопада 2019 року вказана застава була внесена ОСОБА_58 .

Наразі до ОСОБА_20 застосовано запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 2 600 прожиткових мінімумів доходів громадян, що становить 4 994 600 грн, оскільки 26 грудня 2019 року ухвалою слідчого судді ВАКС у справі № 760/7590/19 ОСОБА_20 було змінено запобіжний захід.

На переконання захисника, запобіжний захід ОСОБА_20 має бути змінений в частині визначеного розміру застави, зменшивши її розмір із 2 600 до 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 908 400 грн., оскільки: (1) досудове розслідування у кримінальному провадженні завершене, а обвинувальний акт відносно ОСОБА_20 перебуває на розгляді Вищого антикорупційного суду; ризики знищення ОСОБА_20 доказів, впливу на свідків або підозрюваних, вчинення інших перешкод досудовому розслідуванню - відсутні; (2) з моменту застосування запобіжного заходу до ОСОБА_20 минуло 4 роки. Протягом всього строку його дії ОСОБА_20 неухильно виконувала покладені на неї обов`язки, дотримувалась положень КПК України, сприяла ефективному досудового розслідуванню.

12 листопада 2019 року запобіжний захід ОСОБА_20 було обрано, враховуючи підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст.191 КК України. У подальшому, 29 червня 2021 року ОСОБА_20 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри, правову кваліфікацію ймовірних діянь ОСОБА_20 змінено на ч. 2 ст. 364 КК України (тяжкий злочин). 16 травня 2023 року складено та затверджено обвинувальний акт, відповідно до якого ОСОБА_20 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України (тяжкий злочин).

З моменту припинення дії обов`язку здати на зберігання паспорт для виїзду за кордон ОСОБА_20 декілька разів на короткий період часу виїжджала за кордон для лікування та зустрічі з близькими і кожного разу поверталася до України. ОСОБА_20 постійно проживає за адресою у місті Києві, систематично та неухильно відвідує судові засідання у справі з розгляду обвинувального акта, що свідчить про відсутність намірів переховування від суду.

Процесуальна поведінка ОСОБА_20, направлення обвинувального акту до суду, на переконання захисника, свідчать про відсутність виняткового випадку за якого було б допустимим застосувати заставу у розмірі, що перевищує 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

3.4.У судовому засіданні прокурор ОСОБА_23 заперечив проти задоволення клопотань про зміну обвинуваченим запобіжних заходів. Погодився із доводами клопотань щодо зменшення ризиків, зокрема, знищення документів. Разом із цим, підвищився ризик переховування від суду з огляду на стадію кримінального провадження, відтак загальний баланс ризиків залишився незмінним.

3.5.Вирішуючи заявлені клопотання суд виходить із такого.

Відповідно до ухвали слідчого суді Вищого антикорупційного суду від 13 листопада 2019 року до ОСОБА_21 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із альтернативою внесення застави у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становило 576 300 гривень. Цією ж ухвалою ОСОБА_21 визначено низку додаткових обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК.

Постановляючи зазначену ухвалу, слідчий суддя дійшов висновку, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК, а саме переховування від органів досудового розслідування чи суду та незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні.

Наразі строк дії додаткових обов`язків, які покладались на ОСОБА_21 ухвалами слідчих суддів, закінчився.

Відповідно до ухвали слідчого суді Вищого антикорупційного суду від 13 листопада 2019 року до ОСОБА_18 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із альтернативою внесення застави у розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становило 384 200 гривень. Цією, а також ухвалою Апеляційної палати ВАКС від 06 грудня 2019 року ОСОБА_18 визначено низку обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК.

Постановляючи зазначену ухвалу, слідчий суддя дійшов висновку, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК, а саме переховування від органів досудового розслідування чи суду, знищення, сховання або спотворення будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення та незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні.

Наразі строк дії додаткових обов`язків, які покладались на ОСОБА_18, закінчився.

Відповідно до ухвали слідчого суді Вищого антикорупційного суду від 12 листопада 2019 року до ОСОБА_20 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із альтернативою внесення застави у розмірі 15 368 000 гривень. У подальшому, ухвалою слідчого судді від 26 грудня 2019 року, застосований до ОСОБА_20 запобіжний захід було змінено на запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 4 994 600 з покладенням обов`язків.

З клопотання адвоката ОСОБА_19 вбачається, що постановляючи ухвалу від 12 листопада 2019 року, слідчий суддя дійшов висновку, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК, а саме переховування від органів досудового розслідування чи суду, знищення, сховання або спотворення будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення та незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні.

Наразі строк дії додаткових обов`язків, які покладались на ОСОБА_20, закінчився.

3.5.1.Під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу. (ч. 3 ст. 315 КПК України).

Частиною першою статті 201 КПК України визначено, зокрема, що обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до суду клопотання про зміну запобіжного заходу.

Клопотання про зміну запобіжного заходу розглядається за правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу (ч. 4 ст. 201 КПК України).

Кримінальне процесуальне законодавство не визначає переліку підстав зміни запобіжного заходу за клопотанням сторони захисту, а стаття 201 КПК України вказує тільки на те, що до клопотання мають бути додані матеріали, якими обґрунтовуються доводи клопотання.

Частиною 1 та п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК встановлено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходами забезпечення кримінального провадження, зокрема, є запобіжні заходи.

Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання, зокрема, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

На переконання суду, ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачені можуть здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у спосіб, передбачений в ч. 1 ст. 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченими цих дій. Водночас, КПК не вимагає доказів того, що обвинувачені обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватимуть відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вони мають реальну можливість їх здійснити у цьому кримінальному провадженні в майбутньому.

Зважаючи на наведені вище висновки, суд перевірятиме існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК у цьому кримінальному провадженні наразі та, відповідно, з`ясовуватиме наявність підстав для зміни застосованого щодо обвинувачених ОСОБА_21, ОСОБА_18 та ОСОБА_20 запобіжного заходу.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов`язків.

З моменту обрання запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка не тримається під вартою, в тому числі до фактичного внесення коштів на відповідний рахунок, обвинувачений, заставодавець зобов`язані виконувати покладені на них обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави (ч. 6 ст. 182 КПК).

Частиною 11 ст. 182 КПК передбачено, що застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу.

Отже, аналіз положень ст. 182 КПК дає підстави стверджувати, що такий запобіжний захід як застава є безстроковим і, відповідно, його дія може припинитись лише внаслідок зміни на інший або його скасування.

Відповідно до ч. 7 ст. 42 КПК обвинувачений зобов`язаний: 1) прибути за викликом до суду, а в разі неможливості прибути за викликом у призначений строк - заздалегідь повідомити про це суд; 2) виконувати обов`язки, покладені на нього рішенням про застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 3) підкорятися законним вимогам та розпорядженням суду; 4) надавати достовірну інформацію представнику персоналу органу пробації, необхідну для підготовки досудової доповіді.

3.5.2.Визначаючись щодо існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК, суд вважає, що наразі вони продовжують існувати з огляду на таке.

При визначенні імовірності переховування обвинувачених від суду, колегія суддів враховує тяжкість покарання, що загрожує останнім у разі визнання їх винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення; Співставлення можливих негативних наслідків для обвинувачених у вигляді їх можливого ув`язнення у майбутньому з можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі доводять, що цей ризик є достатньо високим. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Крім того, на теперішній час, ризик переховування обвинувачених ОСОБА_21, ОСОБА_18 та ОСОБА_20 від суду не зменшився, не втратив свою актуальність та продовжує існувати.

3.5.3.Також існує ризик незаконного впливу на свідків та інших обвинувачених. Це обумовлюється тим, що розгляд кримінального провадження лише розпочато і перебуває на стадії підготовчого судового засідання.

Оцінюючи можливість впливу на свідків колегія суддів враховує те, що згідно з передбаченою КПК України процедурою отримання свідчень від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України), суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).

За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від свідків та дослідження їх судом.

Водночас, суд враховує, що наразі кримінальне провадження перебуває на стадії підготовчого судового засідання, стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України відкриті матеріали кримінального провадження, у тому числі протоколи допиту свідків з наданими показаннями, тому існує ймовірність того, що обвинувачені можуть впливати на них з метою спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, для того щоб він зміг уникнути кримінальної відповідальності або ж мінімізувати її.

3.5.4.Належна процесуальна поведінка обвинувачених, на яку посилається сторона захисту, не переконує суд у тому, що в умовах притягнення до кримінальної відповідальності вони у майбутньому не зможуть вжити заходи, направлені на переховування від правосуддя.

3.5.5.Посилання захисника ОСОБА_4 на волонтерську діяльність ОСОБА_21 та систематичну допомогу ЗС України не спростовує необхідності застосування запобіжного заходу, який достатньою мірою буде гарантувати виконання покладених на нього, як обвинуваченого, обов`язків та забезпечить його належну процесуальну поведінку у ході притягнення до кримінальної відповідальності.

3.5.6.Суд врахував, що розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинувачених, інших даних про їх особу та ризиків, передбачених ст. 177 КПК. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Заставодавці ОСОБА_59, ОСОБА_60 та ОСОБА_61, беручи на себе відповідальність і вносячи заставу у відповідному розмірі, мали розуміти всю відповідальність і тривалість дії такого запобіжного заходу. Загалом, заставодавець вносить заставу за обвинуваченого на свій страх і ризик. Визначаючи при обранні запобіжного заходу альтернативний вид - заставу - суд не зобов`язує конкретну особу до її сплати. Суд констатує, що внесення застави третьою особою є її вільним волевиявленням. З огляну на це, суд не враховує доводи заставодавця, викладені ним у звернення до ОСОБА_21, та доводи щодо одержання позики заставодавцем ОСОБА_62 .

3.5.7.Враховуючи, що розгляд кримінального провадження лише розпочато, суд доходить до висновку, що запобіжний захід у вигляді застави щодо ОСОБА_21, ОСОБА_18 та ОСОБА_20 та саме такий її розмір забезпечить належне виконання ними процесуальних обов`язків, є достатнім та дієвим для досягнення мети кримінального провадження.

У рішенні «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені п. З статті 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечить його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості) при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні.

Також суд звертає увагу, що девальвація гривні, як підстава, на яку посилається захист, не може слугувати єдиною необхідністю для повернення застави заставодавцю. Заставодавець, беручи на себе відповідальність і вносячи заставу у відповідному розмірі, має розуміти всю відповідальність і тривалість дії такого запобіжного заходу. Більше того, згадане зниження курсу національної валюти має наслідком і зниження превентивної сили обраного запобіжного заходу - внесена застава «здешевіла», купівельна спроможність суми, внесеної як застави, знизилася через інфляцію.

Відтак, підстав для задоволення клопотання про зміну обвинуваченим ОСОБА_21, ОСОБА_18 та ОСОБА_20 запобіжного заходу суд не вбачає.

4.Також суд отримав клопотання захисників ОСОБА_19, ОСОБА_22 та ОСОБА_15 про повернення позовної заяви прокурора.

У клопотанні захисники зазначають, що прокурором не доведено факту неналежного здійснення Національним банком України захисту інтересів держави у спірних правовідносинах та не доведено наявності специфічних умов для представництва держави в особі Національного банку України, зокрема, відсутні письмова вказівка чи наказ Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника про представництво в суді інтересів держави в особі Національного банку України; відсутнє повідомлення прокурора на адресу Національного банку України про звернення до суду від його імені.

Крім того, на переконання адвоката ОСОБА_19, висновок щодо порушення інтересів держави, які полягають у недотриманні Державним бюджетом України прибутку НБ України внаслідок його зменшення через сформовані резерви під кредитні збитки на загальну суму 1 366 395 734,0 грн. не підтверджується фактичними обставинами кримінального провадження.

Захисники просили врахувати перспективу примусового стягнення заборгованості за кредитним договором № 43 у порядку цивільного судочинства.

При вирішенні клопотання адвокат ОСОБА_22 просив урахувати, що завдання шкоди державі шляхом зменшення сум перерахувань до державного бюджету у визначеному стороною обвинувачення розмірі є припущенням, оскільки визначення розміру прибутку НБ України, який підлягає перерахуванню до державного бюджету України, є складним багатоступеневим процесом, який залежить від рішень Правління НБ України та Ради НБ України. Крім того, на переконання захисника, саме Рахункова палата, а не органи слідства, має перевіряти стан виконання зобов`язань НБ України з перерахування коштів до державного бюджету України та встановлювати факт наявності чи відсутності збитків для державного бюджету України.

Захист зазначав, що цивільний позов прокурора № 16/1/6-21 від 03 серпня 2021 року в цьому кримінальному провадженні № 12014000000000496 від 05 листопада 2014 року ідентичний до цивільного позову №16/1/6-21 від 03 серпня 2021 року в кримінальному провадженні № 52019000000001195 від 21 грудня 2019 року, яке передано колегії суддів для вирішення питання про об`єднання обох кримінальних проваджень. В разі задоволення обох цивільних позовів обвинувачених буде двічі притягнуто до цивільно-правової відповідальності за одне і те саме діяння, що суперечить базовим принципам правосуддя.

Захисники ОСОБА_28, ОСОБА_17, ОСОБА_4 та ОСОБА_63, обвинувачені ОСОБА_8, ОСОБА_64 та ОСОБА_65 підтримали клопотання про повернення позовної заяви прокурора.

Прокурор ОСОБА_23 просив відмовити у задоволенні клопотання захисників. Зазначив, що Національний банк України не здійснював заходи щодо захисту інтересів держави, про що свідчить неподання цивільного позову дотепер. Стосовно стягнення заборгованості за кредитним договором № 43 у порядку інших юрисдикцій, зазначив, що відповідачами у відповідних цивільних справах є інші особи.

Клопотання захисників ОСОБА_66, ОСОБА_22 та ОСОБА_15 не підлягають задоволенню з огляду на таке.

4.1.Щодо доводів про відсутність письмової вказівки чи наказу Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника на представництво в суді інтересів держави в особі Національного банку України. Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» регламентовано загальні положення щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді незалежно від форми судочинства. Дійсно, у абзаці 3 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

У свою чергу, статтею 24 вказаного закону реглементовано особливості здійснення окремих форм представництва інтересів громадянина або держави в суді залежно від форми судочинства та інстанційності. У частині 2 цієї статті зазначено, що право подання цивільного позову у кримінальному провадженні надається прокурору, який бере в ньому участь. Згідно з частиною 7 цієї ж статті, повноваження прокурорів, передбачені цією статтею, здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством.

Пунктом 12 частини 2 статті 36 КПК визначено, що прокурор здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений, зокрема, пред`являти цивільний позов в інтересах держави, у порядку, передбаченому цим Кодексом та законом. Така норми кореспондується з нормою частини 3 статті 128 КПК та пункту 2 частини 1 статті 2 Закону України «Про прокуратуру».

З наведеного колегія суддів робить висновок, що додаткових документів на підтвердження права на подання цивільного позову у кримінальному провадженні законом не визначеною.

Отже, прокурор ОСОБА_67, який підписав позовну заяву, на момент її подання та станом на дату постановлення цієї ухвали входить до групи прокурорів у цьому кримінальному провадженні, що підтверджує його повноваження на участь у кримінальному провадженні та право на подання цивільного позову в ньому.

Нерелевантною до обставин цієї справи є судова практика, яку просив урахувати захисник ОСОБА_19, оскільки висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 09 липня 2024 року в справі № 910/2876/17 стосуються особливостей реагування суду на відсутність підстав для звернення прокурора з позовом в інтересах держави у порядку цивільного та господарського судочинства.

4.2.Щодо доводів про відсутність повідомлення прокурора на адресу НБ України про звернення до суду від його імені.

З позовної заяви вбачається, що про намір здійснювати представництво в суді законних інтересів держави в особі НБ України повідомлено прокурором.

Крім того, з листа Національного банку України, який надав захисник ОСОБА_19 (том 28, а.с. 148-150), суд встановив, що суб`єкт владних повноважень - НБ України проінформований про звернення прокурора до суду із цивільним позовом в інтересах держави в особі НБ України. Так, начальник управління роботи з проблемними активами НБ України повідомив таке: «…розмір шкоди, заподіяної державі в особі Національного банку, визначено прокурором у цивільному позові, що пред`явлений в межах кримінального провадження № 12014000000000496 від 05.11.2014, потерпілим до якого залучено Національний банк…». Вказане свідчить про проінформованість НБ України про звернення прокурора до суду із цивільним позовом від його імені.

4.3.Правовий механізм представництва прокурором інтересів держави в суді визначено частинами 1, 3, 4 статті 23 того ж Закону України «Про прокуратуру», згідно з якими прокурор, у тому числі, здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень.

В пункті 133 постанови Верховного Суду України від 29 листопада 2022 року в справі № 240/401/19 зазначено таке: «…прокурор, звертаючись до суду з метою захисту інтересів держави, що охоплюють собою й інтереси певної територіальної громади, фактично діє в інтересах держави; оскільки відсутні чіткі критерії визначення поняття інтереси держави, яке є оціночним, суди під час розгляду кожної конкретної справи повинні встановлювати наявність/відсутність інтересів держави та необхідність їх захисту у судовому порядку; прокурор має право самостійно звертатися до адміністративного суду із позовом у разі відсутності органу, який має повноваження на звернення до суду з таким самим позовом; передбачене законами загальне повноваження державного органу на звернення до суду або можливість бути позивачем чи відповідачем у справі (як от у Кабінету Міністрів України), не свідчить про право такого органу на звернення з адміністративним позовом в конкретних правовідносинах, оскільки Законом має бути прямо визначено, у яких випадках та який орган може/повинен звернутися до суду; у разі, якщо адміністративні суди доходять висновку про відсутність у прокурора права на звернення з позовом до суду в інтересах держави з підстави наявності органу, що має повноваження на звернення з таким позовом до суду, суди повинні чітко вказати, до компетенції якого саме органу належить повноваження на звернення до суду та яким Законом це право передбачено».

Як вбачається з позовної заяви (том 2 а.с. 68-93), прокурор належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив в чому полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Як зазначено прокурором, підставою для звернення з позовом в інтересах держави в особі Національного банку України про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, стало невиконання органом державної влади повноважень щодо захисту інтересів держави, які полягають у недоотриманні державним бюджетом України прибутку НБ України внаслідок його зменшення через сформовані резерви під кредитні збитки на загальну суму 1 366 395 734 грн. за кредитним договором від 13 жовтня 2014 року № 43, укладеним між НБ України та ПАТ «ВіЕйБі Банк», і цими діями окремих осіб завдано шкоду державним інтересам, які потребують захисту в судовому порядку.

Зі змісту листів Національного банку України, які надав захисник ОСОБА_19 (том 28, а.с. 145-150), вбачається, що заборгованість за кредитним договором № 43 не віднесена до безнадійної та списання вказаної заборгованості, як безнадійної, не здійснювалось, прощення боргу або продажу кредиту також не здійснювалось, а дії щодо стягнення заборгованості за кредитним договором тривають. Крім того, НБ України повідомив, що не має змоги підтвердити чи спростувати факт спричинення йому шкоди (збитків) в результаті надання кредиту за кредитним договором № 43 та обрахувати їх розмір. Вказане свідчить, що НБ України не має наміру звертатись до суду із позовом у цьому кримінальному провадженні, що вказує на неналежне здійснення суб`єктом владних повноважень своїх повноважень щодо захисту інтересів держави. Разом з тим, закон не вимагає обґрунтування причин такої бездіяльності.

4.4.Доводи клопотань про те, що порушення інтересів держави у вигляді недоотримання державним бюджетом України прибутку НБ України внаслідок його зменшення через сформовані резерви під кредитні збитки не підтверджуються фактичними обставинами кримінального провадження, не можуть бути перевірені судом на даній стадії. Перевірка судом зазначених прокурором підстав для звернення із позовом в інтересах НБ України та підтвердження судом цих підстав із наведенням відповідного обґрунтування або їх спростування може бути здійснено лише за наслідками судового розгляду, з урахуванням висновків суду щодо висунутого обвинувачення.

4.5.Згідно з частиною 2 статті 127 КПК, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

В свою чергу, частиною 4 статті 56 ЦПК визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Водночас, частиною 3 статті 175 ЦПК встановлено низку формальних вимог до змісту позовної заяви, недотримання яких може бути підставою для залишення позовної заяви без руху або її повернення згідно з статтею 185 ЦПК, проте такі вимоги мають застосовуватися із урахуванням специфіки кримінального провадження та не суперечити засадам кримінального судочинства.

В даному випадку, подана прокурором позовна заява містить найменування суду першої інстанції, до якого подається заява, ціну позову, позовні вимоги, які стосуються 17-ти фізичних осіб щодо стягнення з них 1 366 395 734 гривень як відшкодування шкоди, завданої кримінальними правопорушеннями, на користь держави в особі Національного банку України, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини та інше. Водночас, заяву подано особою, яка має процесуальну дієздатність, вона підписана особою, яка має право її підписувати із зазначенням свого посадового становища.

4.6.Припущення захисників про можливе стягнення заборгованості за кредитним договором № 43 у порядку цивільного судочинства не свідчить про наявність підстав для повернення позовної заяви у кримінальному провадженні.

4.7.Захист зазначав про існування ідентичної позовної заяви, поданої у кримінальному провадженні № 52019000000001195 від 21 грудня 2019 року. Вказане кримінальне провадження передано колегії суддів для вирішення питання про його об`єднання із кримінальним провадженням, яке перебуває на розгляді. Відповідно питання щодо непритягнення обвинувачених до цивільно-правової відповідальності за одне і те саме діяння двічі може бути врегульовано шляхом об`єднання позовів у об`єднаному кримінальному провадженні згідно з правилами ст. 188 ЦПК України, а не повернення позовної заяви.

4.8.З огляду на вищевикладене, суд вважає встановленим, що прокурор мав право звернутися з цивільним позовом в інтересах держави в особі Національного банку України. Ним виконано всі вимоги щодо змісту та форми позовної заяви, а факт інформування НБ України щодо пред`явлення цивільного позову до суду в межах кримінального провадження підтверджено під час підготовчого судового засідання. Відтак, суд не вбачає підстав для повернення позовної заяви прокурора.

5.Щодо клопотання захисника ОСОБА_15 про повернення позовної заяви ТОВ «ТЕХНОСЕРВ УКРАЇНА».

В своєму клопотанні адвокат ОСОБА_15 зазначає, що 1) предмет злочину та склад злочину у даному кримінальному провадженні не мають жодного відношення до непроведення банком платіжних доручень ТОВ «ТЕХНОСЕРВ УКРАЇНА»; 2) в матеріалах справи міститься інша позовна заява ТОВ «ТЕХНОСЕРВ УКРАЇНА» від 24 червня 2021 року, подана до ОСОБА_34, ОСОБА_16, ОСОБА_38, ОСОБА_18, ОСОБА_14, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_33, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_12, ОСОБА_8 про стягнення коштів з аналогічних підстав; 3) в позові не наведено попереднього розрахунку суми судових витрат, зазначено про те, що ТОВ «ТЕХНОСЕРВ УКРАЇНА» не подавались інші позови до цих же відповідачів з тим самим предметом та з тих самих підстав та до позову не додано доказів оплати судового збору, що не відповідає вимогам п.п. 9 та 10 частини третьої ст. 175, частині четвертій ст. 177 ЦПК України.

З огляду на викладене, на переконання адвоката, позовна заява ТОВ «ТЕХНОСЕРВ УКРАЇНА» від 14 травня 2023 року підлягає поверненню, а суд має розглядати первісну позовну заяву товариства від 24 червня 2021 року.

5.1.У поданому ТОВ «ТЕХНОСЕРВ УКРАЇНА» цивільному позові від 14 травня 2023 року наведено обґрунтування щодо причинного зв`язку між заподіяною ТОВ «ТЕХНОСЕРВ УКРАЇНА» шкодою та діями осіб, до яких подано позов. Водночас, ні КПК України, ні ЦПК України не передбачає повернення судом без розгляду позовної заяви з мотивів її необґрунтованості. Відповідно до ст. 129 КПК України, залежно від доведеності підстав і розміру позову, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому. Відтак доводи захисника про те, що предмет злочину та склад злочину у даному кримінальному провадженні не мають жодного відношення до непроведення банком платіжних доручень ТОВ «ТЕХНОСЕРВ УКРАЇНА» не можуть бути перевірені на даній стадії судового провадження та не вказують на можливість повернення позовної заяви ТОВ «ТЕХНОСЕРВ УКРАЇНА».

5.2.Із заперечень представника цивільного позивача, суд встановив, що цивільні позови ТОВ «ТЕХНОСЕРВ УКРАЇНА» від 24 червня 2021 року та від 14 травня 2023 року були подані в рамках одного й того ж кримінального провадження № 1201400000000496 до передання обвинувального акта у цьому провадженні до суду і є першою та оновленою редакціями цього позову.

За словами представника, необхідність подання нової редакції цивільного позову ТОВ «ТЕХНОСЕРВ УКРАЇНА» виникла у зв`язку з отриманням представником повного доступу до матеріалів кримінального провадження та необхідністю уточнення підстав подання позову.

5.3.З огляду на те, що у матеріалах судового провадження міститься одна позовна заява ТОВ «ТЕХНОСЕРВ УКРАЇНА» (від 14 травня 2023 року), перша редакція поданого в кримінальному провадженні № 1201400000000496 цивільного позову товариства від 24 червня 2021 року не є такою, що подана до суду, отже вона не може вважатися іншим позовом до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав в розумінні пункту 6 частини четвертої ст. 185 ЦПК України.

5.4.Зауваження адвоката ОСОБА_15 про те, що в позові не наведено попереднього розрахунку суми судових витрат та до позову не додано доказу сплати судового збору є помилковими. Позов ТОВ «ТЕХНОСЕРВ УКРАЇНА» від 14 травня 2023 року містить розділ щодо судових витрат в якому позивач зазначає, що звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки ним висуваються вимоги про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Отже, позивачем ТОВ «ТЕХНОСЕРВ УКРАЇНА» виконано всі вимоги щодо змісту та форми позовної заяви. Відтак, суд не вбачає підстав для її повернення.

6.Колегія суддів зазначає, що міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ЄСПЛ (п. 29 рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»). Розглядаючи клопотання, суд надав відповіді на всі вагомі аргументи сторони захисту.

Керуючись вищенаведеним та на підставі статей 315, 372 КПК України суд постановив:

1.Відмовити у задоволенні клопотань представника власника майна ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5, захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8, захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_10, захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_12, захисника ОСОБА_13 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_14, захисника ОСОБА_15 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_16 про скасування арешту майна.

2.Відмовити у задоволенні клопотань захисника ОСОБА_17 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_18, захисника ОСОБА_19 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_20, захисника ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_21 про зміну запобіжного заходу.

3.Відмовити у задоволенні клопотань захисників ОСОБА_19, ОСОБА_22, ОСОБА_15 про повернення позовної заяви прокурора та захисника ОСОБА_15 про повернення позовної заяви ТОВ «Техносерв Україна».

4.Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3