- Головуюча суддя (АП ВАКС): Чорна В.В.
справа № 991/5673/24
провадження № 11-сс/991/539/24
слідчий суддя: ОСОБА_1
доповідач: ОСОБА_2
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2024 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2,
суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5,
за участі представника власників майна - адвоката ОСОБА_6,
власників майна ОСОБА_7, підозрюваного ОСОБА_8,
прокурора ОСОБА_9,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника підозрюваного ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_6 та власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду про арешт майна від 02.07.2024 р., -
в с т а н о в и л а:
23.07.2024 року та 29.07.2024 року, відповідно, на розгляд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшли зазначені апеляційні скарги (т. 3 а.с. 90-144, 145-198), які передано судді-доповідачу 29.07.2024 року та цього ж дня призначено до апеляційного розгляду (т. 3 а.с. 201).
1. Короткий зміст оскаржуваного рішення та апеляційних скарг.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді частково задоволено клопотання детектива НАБУ ОСОБА_10, погоджене з прокурором САП ОСОБА_9, та накладено арешт (із забороною розпорядження та відчуження) на рухоме та нерухоме майно, яке на праві власності належить підозрюваному ОСОБА_8 та його дружині ОСОБА_7 .
В апеляційній скарзі власник майна ОСОБА_11 просить скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді в частині накладення арешту на належне їй майно та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання про накладення арешту на частини майна, яке належать їй на праві спільної сумісної власності, зокрема: 1) садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) автомобіля VOLKSWAGEN ID.4, державний номерний знак НОМЕР_1 ; 3) автомобіля MERCEDES-BENZ ML 350, державний номерний знак НОМЕР_2 ; 4) земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_6; 5) садового будинку за адресою: АДРЕСА_2 ; 6) квартири за адресою: АДРЕСА_3 ; 7) квартири за адресою: АДРЕСА_4 ; 8) автомобіля Tesla Model S, державний номерний знак НОМЕР_3 .
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що оскаржувана ухвала постановлена слідчим суддею з істотним порушенням вимог КПК України, внаслідок неповноти судового розгляду, а його висновки, викладені в ухвалі, не відповідають фактичним обставинам провадження. Зокрема, слідчим суддею не враховано, що ОСОБА_11 не має жодного процесуального статусу у даному провадженні, у тому числі не є підозрюваною. Більше того, вона не має жодного відношення до обставин, які розслідуються. Слідчий суддя дійшов висновку про потребу в арешті майна у зв`язку з можливим відшкодуванням шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов). Втім, арештоване майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а тому слідчим суддею незаконно накладено арешт на її частку майна. З 21.04.2012 року і дотепер вона перебуває у шлюбі із ОСОБА_8 . Арештоване оскаржуваною ухвалою майно набуто у період з 2015 по 2023 роки, тобто за час перебування у шлюбі, а відтак, згідно з ч. 2 ст. 60 СК України воно є спільною сумісною власністю. У матеріалах провадження відсутні будь-які відомості на підтвердження виділення частки ОСОБА_11 зі спільної сумісної власності. Отже, у відповідності до ст. 370 ЦК України, частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними. За таких обставин, арешт майна може бути накладено лише в межах частки у спільній сумісній власності, яка належить підозрюваному, а не його дружині. Посилаючись на судову практику, зокрема ухвалу АП ВАКС у іншій справі, зазначає, що хоча на час постановлення оскаржуваної ухвали питання щодо виділення часток і не вирішене, однак на половину майна, що становить її частку, арешт з метою забезпечення відшкодування шкоди накладено бути не може, оскільки це суперечить ст. 170 КПК України. Слідчий суддя не врахував положень ст. 173 КПК України, що призвело до порушення її права власності на спільне майно.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_6 - представник власника майна підозрюваного ОСОБА_8 просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання про накладення арешту на частини майна, яке належать ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності. Окрім того, просить відмовити у задоволенні клопотання про накладення арешту на дві квартири у м. Києві, одна з яких знаходиться по АДРЕСА_5 . В обґрунтування апеляційної скарги посилається на аналогічні обставини, що і власник майна ОСОБА_7 . Додатково звертає увагу на те, що ОСОБА_7 не має жодного процесуального статусу у провадженні. Крім того, з 2012 року вона перебуває у шлюбі з ОСОБА_8, тому арештоване оскаржуваною ухвалою майно є спільною сумісною власністю. Відтак, слідчим суддею незаконно накладено арешт на частку майна, яка належить останній. Стосовно двох квартир у м. Києві, зазначає, що на даний час вони не є власністю ані ОСОБА_8, ані його дружини, оскільки були продані у 2013-2016 р.р., що є самостійною підставою для скасування арешту в цій частині.
2. Узагальнений виклад позицій учасників апеляційного провадження.
У судовому засіданні представник власників майна - адвокат ОСОБА_6 підтримав свою апеляційну скаргу, подану в інтересах підозрюваного ОСОБА_8, та апеляційну скаргу ОСОБА_7, просив їх задовольнити з підстав, викладених у скаргах. Додатково зазначив, що досудове розслідування у провадженні здійснюється більше двох років. Слідчим суддею накладено арешт на підставі того, що у кримінальному провадженні начебто існує необхідність відшкодування збитків, однак наразі немає ані цивільного позову, ані потерпілого, який міг би заявити такий позов. Окрім того, арешт накладено на все майно, хоча його частина належить на праві спільної сумісної власності дружині підозрюваного, яка не має жодного відношення до провадження. Відтак, накладення арешту на її частку є безпідставним. Крім того, слідчим суддею накладено арешт на дві квартири, які не перебувають у володінні ОСОБА_12, оскільки їх продано. Все арештоване майно придбано у законний спосіб за кошти подружжя та до вчинення інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, а відтак підозрюваний та його дружина мають право вільно ним розпоряджатися.
Власник майна ОСОБА_7 підтримала позицію свого представника та просила задовольнити апеляційні скарги. Додатково зазначила, що відповідні заощадження набуті у законний спосіб, тому вона має законне право на володіння і розпорядження майном, придбаним за їх рахунок спільно з чоловіком та задовго до цього провадження. Окремо наголосила, що у випадку потреби у виїзді за кордон з дітьми вона позбавлена можливості користуватись своїм автомобілем, тому оскаржувана ухвала обмежує її права та є незаконною.
Власник майна - підозрюваний ОСОБА_8 повністю підтримав вимоги апеляційних скарг та доводи свого представника. Додатково зазначив щодо безпідставності накладення арешту на дві квартири у м. Києві, які не належать подружжю. Щодо садового будинку - по суті, це гараж, який будувався батьком дружини і після смерті останнього вони зайнялись його добудовою до стану проживання, тому вважає його власністю ОСОБА_7 . Щодо автомобіля MERCEDES-BENZ ML, він придбаний ОСОБА_7 за її власності кошти у період спільного подружнього життя. Накладення арешту на цей автомобіль обмежує ОСОБА_7 у його використанні, зокрема для виїзду за кордон у військовий час. Отже, арешт цього авто також має бути скасований.
Прокурор САП ОСОБА_9 заперечив проти апеляційних скарг, посилаючись на їх безпідставність. Вважає, що вони не містять належних доводів, які були б підставою для скасування оскаржуваної ухвали. У разі доведення винуватості ОСОБА_8 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні постане питання про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок його вчинення. Така шкода наразі вимірюється у розмірі понад 10 млн. грн. Якщо цивільний позов не буде заявлено ПрАТ «НЕК «Укренерго», це зробить прокурор. Щодо двох квартир, які начебто не належать родині ОСОБА_12, то у сторони обвинувачення таких відомостей немає, оскільки згідно витягу з реєстрів, вони досі належать підозрюваному та його дружині.
3. Встановлені слідчим суддею обставини та мотиви оскаржуваного рішення.
3.1. Короткий зміст та мотиви клопотання про арешт майна.
За змістом клопотання про арешт майна, яке було предметом розгляду слідчого судді, детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування, а прокурорами САП - процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 62022100130000251 від 02.06.2022 р., зокрема, за підозрою ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
За версією органу досудового розслідування, ОСОБА_8, перебуваючи на посаді начальника Департаменту безпеки ПрАТ «НЕК «Укренерго», в порушення положень Постанови КМУ № 169 від 28.02.2022 р. «Деякі питання здійснення оборонних та публічних товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану», шляхом сприяння у проведенні протягом березня - квітня 2022 року п`яти публічних закупівель (UA-2022-04-29-001863-а, UA-2022-04-29-001809-а, UA-2022-04-29-000285-с, UA-2022-04-29-000917-с, UA-2022-05-03-000382-b), забезпечив придбання у ТОВ «ТОП Трейдінг Лайн» 1 225 бронежилетів за ціною 16 500 грн. за одиницю.
Водночас, як вбачається з висновку експерта № 21/7 від 15.02.2023 р. за результатом судово-товарознавчої експертизи, у квітні 2022 року ринкова вартість аналогічних бронежилетів модульних тактичних 4 класу захисту складала 8 166,67 грн., тобто була вдвічі меншою від ціни, за якою їх придбано у «ТОП Трейдінг Лайн». Відтак, різниця між сумою коштів, отриманих ТОВ «ТОП Трейдінг Лайн» на підставі договорів поставки бронежилетів та їх ринковою вартістю, становить 10 259 375,00 грн.
При цьому, встановлено, що ОСОБА_8 використовуючи наявні у нього повноваження, здійснював контроль співробітників ПрАТ НЕК «Укренерго», відповідальних за підготовку відповідних документів для оплати за бронежилети, погоджував їх, безпосередньо контролював строки оплати, а також своїми умисними, активними діями усував перешкоди, які виникали на шляху до здійснення оплати за бронежилети на користь зазначеного товариства, шляхом здійснення впливу на службових осіб ПрАТ «НЕК «Укренерго».
28.06.2024 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
Обґрунтовуючи у клопотанні про арешт майна підстави для звернення до слідчого судді, детектив послався на те, що у разі визнання ОСОБА_8, який набув статус підозрюваного, винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, наведене у клопотанні майно може підлягти спеціальній конфіскації. Зокрема, наразі гроші, отримані від вчинення злочину, у зв`язку зі спливом значного періоду часу були перетворені в інше майно, відтак, спеціальній конфіскації підлягатиме повністю або частково перетворене майно. Водночас, конфіскація грошей, отриманих від вчинення злочину, на момент прийняття судом рішення про спеціальну конфіскацію буде неможлива, зокрема, і внаслідок неможливості виділення їх з набутого законним шляхом майна, а тому суд зможе винести рішення про конфіскацію грошової суми, що відповідає вартості такого майна.
Окрім того, детектив як на ще одну підставу для застосування арешту майна посилається на відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов). Зокрема, завдяки реалізації злочинного плану ОСОБА_8 ПрАТ «НЕК «Укренерго» завдано збитки на загальну суму 10 259 375,00 грн., розмір яких підтверджено висновком експерта. У разі ухвалення обвинувального вироку та задоволення цивільного позову, зазначена сума підлягатиме відшкодуванню, тому існує необхідність у забезпеченні можливості постановлення такого рішення судом у майбутньому. 26.06.2024 року прокурор САП скерував до ПрАТ «НЕК «Укренерго» лист щодо надання заяви про залучення до кримінального провадження як потерпілого або ж письмової згоди на визнання потерпілим у ньому. Станом на день звернення з вказаним клопотанням відповідь від ПрАТ «НЕК «Укренерго» до САП не надходила, проте норми КПК України не виключають можливості арешту майна до подання такого позову.
У клопотанні також зазначено, що згідно з даними Державного реєстру актів цивільного стану, ОСОБА_8 з 2012 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_7, а тому за правилами ст. 60 СК України усе майно, набуте підозрюваним та ОСОБА_7 у період з 21.04.2012 року по теперішній час, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та на нього може бути накладено арешт як на майно підозрюваного.
Як на правові підстави для застосування арешту майна, сторона обвинувачення у клопотанні посилається на п. 2, п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України.
3.2. Мотиви слідчого судді.
Вирішуючи питання, визначені у ст. 170 КПК України, слідчий суддя дійшов висновку про те, що на даному етапі досудового розслідування наявна обґрунтована підозра вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, відтак, на нього може бути покладено обов`язок з відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, зокрема, за рахунок майна, яке йому належить.
При вирішенні питання щодо достатності підстав для накладення арешту на зазначене у клопотанні рухоме та нерухоме майно з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, слідчий суддя врахував, що: 1) у даному провадженні розслідуються обставини завдання ПрАТ «НЕК «Укренерго» збитків в сумі 10 259 375 грн.; 2) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 інкримінованого йому кримінального правопорушення; 3) перелічене у клопотанні майно належать ОСОБА_8 та його дружині на праві спільної сумісної власності; 4) вартість майна, на яке просить накласти арешт детектив, є співмірною із розміром шкоди, завданої від імовірного вчинення кримінального правопорушення.
З урахуванням викладеного, слідчий суддя дійшов висновку, що у випадку засудження ОСОБА_8 за вчинення інкримінованого йому злочину, на нього може бути покладено обов`язок з відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, зокрема, за рахунок майна, яке йому належить, в тому числі за рахунок його частки в спільному сумісному майні подружжя.
При цьому, слідчий суддя відхилив твердження детектива про те, що об`єкти рухомого та нерухомого майна, які перебувають у власності підозрюваного ОСОБА_8, придбані за кошти, отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення, оскільки у даному провадженні встановлюються обставини закупівлі ПрАТ «НЕК «Укренерго» у квітні 2022 року бронежилетів за завищеними цінами, водночас майно, щодо якого вирішується питання про арешт з метою забезпечення спеціальної конфіскації, набуте подружжям Тоцьких задовго до того, як відбулись вказані події (протягом 2012-2021 р.р.). Відтак, твердження детектива про те, що належне підозрюваному майно набуте за рахунок коштів, отриманих від вчинення кримінального правопорушення, є безпідставним. Щодо автомобіля VOLKSWAGEN ID.4, який перебуває у власності ОСОБА_7 з 04.09.2023 року, слідчий суддя зазначив про відсутність доказів, які б очевидно та беззаперечно свідчили про злочинний характер походження коштів, витрачених на його придбання, а тому також відхилив можливість накладення арешту з метою забезпечення спеціальної конфіскації.
Разом з цим, слідчий суддя, посилаючись на положення ст. ст. 60, 61 СК України, дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_8 з 21.04.2012 року одружений з ОСОБА_7, то зареєстроване за останньою рухоме та нерухоме майно в період спільного проживання з підозрюваним належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а відтак, на таке майно може бути накладено арешт з метою забезпечення його збереження для подальшого можливого виконання рішення суду, що виправдовуватиме такий ступінь втручання у права і свободи власників майна.
4. Мотиви суду.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи власників майна та їх представника, а також пояснення прокурора, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг, з огляду на таке.
В апеляційних скаргах не заперечується висновок оскаржуваної ухвали щодо обґрунтованості повідомленої ОСОБА_8 підозри, тому колегія суддів не здійснює її перегляд в цій частині, а перевіряє законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали виключно в межах доводів апеляційних скарг.
Накладаючи арешт на майно, яке належить підозрюваному ОСОБА_8 та його дружині, слідчий суддя як на правову підставу для цього послався на п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України. Натомість, в апеляційних скаргах стверджується про неможливість застосування арешту майна з цих підстав, оскільки цивільний позов в матеріалах клопотання про арешт майна відсутній.
Колегія суддів, надаючи оцінку цим доводам, виходить з того, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна та обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для третіх осіб.
26.06.2024 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України. Отже, у відповідності до вимог ст. 42 КПК України він має статус підозрюваного і щодо його майна може вирішуватися питання про застосування заходів забезпечення, зокрема арешту. Оцінивши надані стороною обвинувачення докази, не вирішуючи наперед питання про доведеність вини та остаточної кваліфікації дій ОСОБА_8, слідчий суддя дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, за викладених у клопотанні обставин.
У відповідності до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається, зокрема, з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).
Відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК України, застосування арешту з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, можливе за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні. У разі задоволення цивільного позову суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про арешт майна для забезпечення цивільного позову до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.
Згідно з ч. 8 ст. 170 КПК України, вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, має бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові.
Відтак, застосування арешту майна з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), допускається, зокрема, щодо майна підозрюваного та за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, має бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові.
Дійсно, на день розгляду слідчим суддею клопотання про арешт майна цивільний позов не був поданий, проте норми КПК України не виключають можливість його арешту до подання такого позову, адже забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, що узгоджується із завданнями кримінального провадження, визначеними ст. 2 КПК України.
У даному випадку, слідчий суддя при вирішенні питання щодо можливості накладення арешту на майно з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (цивільного позову), врахував наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 кримінального правопорушення, внаслідок якого ПрАТ «НЕК «Укренерго» заподіяно збитки на суму 10 259 375,00 грн., розмір яких підтверджено висновком експерта № 89/7 від 01.03.2023 р., та дійшов висновку, що у разі доведення вини, на нього може бути покладено обов`язок з відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, зокрема, за рахунок майна, яке йому належить.
Враховуючи, що у даному провадженні розслідуються обставини заподіяння ПрАТ «НЕК «Укренерго» збитків на суму 10 259 375,00 грн., колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді та зазначає, що відшкодування шкоди у такому випадку відбувається за рахунок майна, яке належить винній особі, в тому числі за рахунок її частки в спільному сумісному майні подружжя.
При цьому, як вбачається з матеріалів клопотання, зокрема переліку рухомого та не рухомого майна, яке належить подружжю ОСОБА_12, його ймовірна вартість в загальній сумі є співмірною із розміром шкоди, завданої від імовірного вчинення кримінального правопорушення.
З огляду на наявність підстав вважати, що незастосування арешту зумовить труднощі чи неможливість виконання вироку в частині забезпечення можливого цивільного позову, арешт майна на цьому етапі є цілком законним і необхідним заходом для забезпечення дієвості кримінального провадження.
Колегія суддів при цьому також враховує, що 26.06.2024 року до ПрАТ «НЕК «Укренерго» прокурором направлено лист щодо надання заяви про залучення до кримінального провадження як потерпілого або письмової згоди на визнання потерпілим у ньому. І хоча станом на час постановлення оскаржуваної ухвали відповідь від ПрАТ «НЕК «Укренерго» не надійшла, це жодним чином не перешкоджає накладенню арешту на майно підозрюваного із зазначеною метою, оскільки подання цивільного позову можливе на будь-якій стадії кримінального провадження, як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, з моменту внесення відомостей до ЄРДР і до набрання вироком законної сили.
Надаючи оцінку доводам апеляційних скарг в частині відсутності підстав для накладення арешту на частини майна, яке належить дружині підозрюваного ОСОБА_8 - ОСОБА_7, колегія суддів виходить з того, що у відповідності до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності. Такий же підхід до питання належності особам, які є подружжям, на праві власності майна, набутого ними під час шлюбу, закріплюють ч. ч. 1, 3, 4 ст. 368 ЦК України. Зокрема, цими нормами визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям під час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмові формі.
У відповідності до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна чоловіка та дружини є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Частиною 1 ст. 73 СК України визначено, що за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.
Згідно з матеріалами провадження, підозрюваний ОСОБА_8 з 21.04.2012 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_7 і до цього часу шлюб між ними не розірваний. На підставі поданих детективом доказів слідчим суддею правильно встановлено, що арештоване майно було набуто у власність подружжя під час їх перебування у шлюбі, а отже, є спільною сумісною власністю. Вказане відповідає змісту ст. 60 СК України.
При цьому, перебування майна у спільній сумісній власності подружжя не створює обов`язку слідчого судді при розгляді клопотання про арешт майна визначати, яка саме його частина належить кожному з них, в тому числі підозрюваному, оскільки це не передбачено нормами кримінального процесуального законодавства України, натомість, має встановлюватися в порядку цивільного судочинства.
Крім того, режим спільної сумісної власності, на відміну від режиму спільної часткової власності, не передбачає виділу часток кожного власника в натурі. Зазначене унеможливлює ідентифікацію конкретної частки підозрюваного у спільному майні, через що обтяження майна в цілому є єдиним можливим, реальним та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження з метою можливого виконання конфіскації майна у випадку призначення такого виду покарання.
Отже, для накладення арешту на майно, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, в порядку кримінального судочинства не потрібно встановлювати належну саме підозрюваному частку у цьому майні. Не є обов`язковою і наявність у титульного власника такого майна процесуального статусу підозрюваного.
Під час розгляду апеляційних скарг колегією суддів встановлено, що на момент постановлення слідчим суддею оскаржуваної ухвали поділ майна подружжя в порядку, передбаченому ст. 367 ЦК України, не проводився, та частки у ньому, відповідно до ст. 364 ЦК України, в натурі не виділялись. Відтак, арешт має застосовуватися до майна подружжя без зазначення частки, у відповідності до ч. 3 ст. 368 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 09.04.2020 р. у справі № 676/2199/19.
Посилання в апеляційних скаргах на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 24.04.2024 р. у справі № 991/1874/24 колегією суддів не приймаються, оскільки вона суперечить вищенаведеній правовій позиції Верховного Суду, а також постановлена іншим складом суду (з окремою думкою судді ОСОБА_2, в якій наведено аналогічні підстави щодо неможливості виділення в межах кримінального провадження часток майна у спільній сумісній власності подружжя, що і в даній ухвалі).
Доводи апеляційних скарг про те, що ОСОБА_7 не є стороною кримінального провадження, а тому арештоване майно, яке належить їй на праві власності, не підлягає арешту, також не є слушними, оскільки незалежно від реєстрації майна на ім`я одного із подружжя, якщо його набуто під час шлюбу, воно вважається спільним на загальних підставах.
Виходячи з того, що завданням арешту майна є запобігання можливості його знищення, перетворення, відчуження, а також зважаючи на обставини, що розслідуються у межах цього провадження, враховуючи можливість накладення на ОСОБА_8 обов`язку з відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення за вироком суду у разі доведення його вини, заявлена стороною обвинувачення мета може бути досягнута через застосування саме такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна підозрюваного з метою запобігання ризику його відчуження. Відтак, вжитий слідчим суддею захід забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна застосований не до особистого майна ОСОБА_7, а до майна підозрюваного, яке перебуває у спільній сумісній власності з нею.
Відхиляє колегія суддів і посилання в апеляційних скаргах на непропорційність застосованого арешту в частині порушення права ОСОБА_7 на користування майном, оскільки слідчим суддею застосовано найменш обтяжливий спосіб арешту - шляхом обмеження права розпорядження арештованим майном, що унеможливлює його відчуження, проте не перешкоджає ОСОБА_7 та членам її родини, в тому числі неповнолітнім дітям, користуватися ним. Відтак, захід забезпечення кримінального провадження, застосований оскаржуваною ухвалою, не є надмірно обтяжливим, а доводи апеляційних скарг в цій частині не заслуговують на увагу.
Що стосується посилання апеляційних скарг на необхідність скасування арешту, накладеного на дві квартири у м. Києві, які не є власністю подружжя ОСОБА_12, колегія суддів виходить з того, що ані власники майна Тоцькі, ані їх представник не обґрунтували, яким чином накладення арешту на майно в цій частині порушує їх права у разі, якщо вони не є його власниками, та не підтвердили повноважень на представництво інтересів інших осіб - дійсних власників цього майна. Зважаючи на принцип диспозитивності та враховуючи відсутність у апелянтів повноважень представляти інтереси інших осіб, а також відсутність апеляційних скарг від таких осіб, колегія суддів не надає оцінки доводам щодо порушення прав та законних інтересів титульних власників цього майна та не досліджує питання переходу права власності на нього.
5. Висновки суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Враховуючи, що під час апеляційного розгляду не встановлено порушень норм кримінального процесуального кодексу України, які могли б бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, слідчим суддею вірно визначено правову підставу для накладення арешту, надано оцінку розумності та співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, а доводи апеляційних скарг свого підтвердження не знайшли, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення. Відповідно, оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 369-372, 170-173, 407, 409, 418, 419, 422, 532 КПК України, колегія суддів, -
п о с т а н о в и л а:
Апеляційні скарги захисника підозрюваного ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_6 та власника майна ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 02.07.2024 р. - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_2
судді ОСОБА_3
ОСОБА_4