- Головуючий суддя (ВАКС) : Сікора К.О.
Справа № 991/7613/24
Провадження 1-кс/991/7645/24
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2024 року м.Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2,
детектива ОСОБА_3,
підозрюваного ОСОБА_4,
представника власника майна адвоката ОСОБА_5,
третьої особи, щодо майна якої вирішується
питання про арешт ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_7 про арешт майна у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 квітня 2024 року за № 42024110000000146,
В С Т А Н О В И Л А :
І. Суть клопотання
1.1. 14 серпня 2024 року до Вищого антикорупційного суду надійшло зазначене клопотання, у якому детектив прохав накласти арешт на майно - гроші у іноземній валюті «долар США» готівкою - 32 500 доларів США, які було вилучено під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1, що належать підозрюваному ОСОБА_4 .
Клопотання обґрунтоване тим, що Національним антикорупційним бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 квітня 2024 року за № 42024110000000146, за підозрою, зокрема, ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.
У зв`язку з викладеним детектив просив накласти арешт на майно з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання.
1.2. Дружина ОСОБА_4 - ОСОБА_6 подала заяву, у якій повідомила, що вилучені грошові кошти є її власністю. Вказала, що не працює, має дитину з інвалідністю, та не має інших заощаджень, а тому прохала відмовити у задоволенні цього клопотання. Додатково надала документи, якими обґрунтовувала свою заяву.
ІІ. Позиція учасників судового засідання
2.1. Детектив ОСОБА_3 підтримав клопотання з наведених у ньому мотивів. Вказав, що ані підозрюваним, ані його дружиною не було надано доказів виділення часток у майні, щодо якого вирішується питання про арешт. Крім того, зазначив, що орган досудового розслідування та процесуальний керівник не звертались з клопотанням про накладення арешту на грошові кошти, що перебувають на банківських рахунках підозрюваного, а їх розмір перевищує розмір вилучених коштів. Додатково надав розруківки декларацій, поданих ОСОБА_4 та ОСОБА_8 як осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та вказав, що у розділі «Грошові активи» таких декларацій зазначались готівкові кошти у розмірі 60 000 доларів США як спільна сумісна власність подружжя.
2.2. Підозрюваний ОСОБА_4 заперечував проти задоволення клопотання про арешт майна. Вказав, що справа носить замовний характер, а обшуки проводились у готелі, де він тимчасово перебував з родиною, і у квартирі за місцем його постійного проживання одночасно, що зумовило порушення його прав.
Представник власника майна - адвокат ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання та вказав, що досудове розслідування здійснюється з квітня 2024 року, проте правова кваліфікація була змінена лише 01 серпня 2024 року. Підозра щодо ОСОБА_4 є необґрунтованою, а саме досудове розслідування здійснювалось із порушенням правил підслідності, оскільки упродовж чотирьох місяців докази здобувались СБУ.
Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, - ОСОБА_6 також заперечувала проти задоволення клопотання про арешт. Додатково вказала, що детективом не спростовано презумпцію рівності часток у майні, належному подружжю на праві спільної сумісної власності.
ІІІ. Мотиви слідчого судді
3.1. Дослідивши клопотання, надані сторонами матеріали, заслухавши думку учасників, висловлену у судовому засіданні, слідчий суддя дійшла таких висновків.
3.2. Норми кримінального процесуального закону, якими керується слідчий суддя
Арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, та полягає у тимчасовому позбавленні права на відчуження, розпорядження та/або користування майном (ч. 1, п. 7 ч. 2 ст. 131, ч. 1 ст. 170 КПК України).
Згідно з приписами ч. 1, 2 ст. 170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, та він допускається виключно з метою забезпечення:
- збереження речових доказів;
- спеціальної конфіскації;
- конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
- відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Для кожної з правових підстав арешту (мети його накладення) кримінальний процесуальний закон визначає особливості розгляду та коло питань, які мають враховуватися слідчим суддею.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна, який накладається з метою забезпечення конфіскації майна, слідчий суддя має враховувати (ч. 5 ст. 170, ч. 2 ст. 173 КПК України):
- правову підставу для арешту майна;
- наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність;
- наявність достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна;
- розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
- наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Також на особу, яка подала клопотання про арешт майна, покладено обов`язок довести (ч. 1 ст. 173 КПК України):
- необхідність такого арешту;
- наявність ризику приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна.
Враховуючи загальні підстави застосування заходів забезпечення кримінального провадження, передбачені ч. 3 ст. 132 КПК України, арешт майна не допускається, якщо не буде доведено, що:
- існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
- потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;
- може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
3.3. Щодо обґрунтованості підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення
3.3.1. 11 серпня 2024 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.
3.3.2. Оцінюючи обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення за наведених у повідомленні про підозру обставин, слідчий суддя керується стандартом доказування «обґрунтована підозра». Цей стандарт є менш суворим у порівнянні зі стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який застосовується під час розгляду висунутого особі обвинувачення по суті, та не передбачає оцінку доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину.
Як зазначав Європейський Суд з прав людини у рішеннях «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Нечипорук та Йонкало проти України» під обґрунтованою підозрою Європейський суд розуміє існуючі факти або інформацію, яка може переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити кримінальне правопорушення. Отже, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення особі, але вони мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування та застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
На підставі оцінки сукупності наведених детективом фактів та обставин суд лише визначає, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування заходів забезпечення.
Згідно з повідомленням про підозру кримінальне правопорушення вчинене за таких обставин.
Так, заступник Міністра енергетики України ОСОБА_4 в силу займаної посади був наділений організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями щодо діяльності вугледобувних підприємств, що належать до сфери управління Міністерства енергетики України та наділений владою (владними повноваженнями) щодо керівництва таких підприємств, у тому числі - щодо державних підприємств «Селидіввугілля» та «Волиньвугілля», засновником та органом управління яких є Міністерство енергетики України.
За версією органу досудового розслідування, у лютому 2024 року радник Генерального директора ДП «Волиньвугілля» ОСОБА_9 ініціював перед Міністерством енергетики України питання щодо можливості передачі вугільно-видобувного обладнання, яке використовується на державних шахтах на території східних областей України, до ДП «Волиньвугілля» з метою його збереження та забезпечення можливості використання для збільшення об`ємів видобування вугілля на шахтах, які знаходяться на території західних областей України.
Під час неодноразових зустрічей, які відбулися упродовж березня-липня поточного року між радником Генерального директора ДП «Волиньвугілля» ОСОБА_9, заступником Міністра енергетики України ОСОБА_4, виконувачем обов`язків Генерального директора ДП «Селидіввугілля» ОСОБА_10 та довіреною особою ОСОБА_4 - ОСОБА_11, обговорювалися питання щодо можливості передачі вугільно-видобувного обладнання до ДП «Волиньвугілля» та його переліку.
У лютому - березні поточного року (більш точна дата на цей час не встановлена, проте не пізніше 25 травня 2024 року) заступник Міністра енергетики України ОСОБА_4 вступив у злочинну змову з виконувачем обов`язки Генерального директора ДП «Селидіввугілля» ОСОБА_10 та довіреною особою ОСОБА_4 . ОСОБА_11, з метою одержання неправомірної вигоди від радника Генерального директора ДП «Волиньвугілля» ОСОБА_9 за передачу на зберігання, з можливістю використання вугільно-видобувного обладнання з шахт ДП «Селидіввугілля» до ДП «Волиньвугілля».
Згідно досягнутої між співучасниками згоди на ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_10 покладалася роль пособників, а саме - забезпечення комунікації з ОСОБА_9 щодо одержання від нього неправомірної вигоди, одержання такої вигоди та подальшої її передачі ОСОБА_13 .
Під час зустрічі, яка відбулася між ОСОБА_9, ОСОБА_4 та ОСОБА_11, 25 травня 2024 року в ресторані «ВАО» ОСОБА_11 повідомив ОСОБА_9, що для позитивного вирішення питання щодо передачі обладнання до ДП «Волиньвугілля» необхідно буде надати для нього, ОСОБА_4 та ОСОБА_10, неправомірну вигоду.
Під час чергової зустрічі, яка відбулася 18 липня 2024 року у ресторані за адресою: АДРЕСА_2, довірена особа заступника Міністра енергетики України ОСОБА_4 - ОСОБА_11 під час обговорення з ОСОБА_9 можливості передачі вугільно-видобувного обладнання з ДП «Селидіввугілля» до ДП «Волиньвугілля» озвучив узгоджену з ОСОБА_4 умову такої передачі обладнання, а саме - надання ОСОБА_9 коштів у сумі 500 000 доларів США двома частинами, по 250 000 доларів США кожна.
22 липня 2024 року ОСОБА_4 шляхом надсилання повідомлення через месенджер «WhatsApp» повідомив ОСОБА_9 про необхідність зустрічі в ресторані «ВАО» на 18 годину цього ж дня.
Під час зустрічі, яка відбулася 22 липня 2024 року у ресторані «ВАО», між ОСОБА_11 та ОСОБА_9 узгоджено, що сума неправомірної вигоди у розмірі 500 000 доларів США, передбачена за передачу обладнання з ДП «Селидіввугілля» до ДП «Волиньвугілля», через значні розміри буде передаватися ОСОБА_9 протягом наступних 5 тижнів у частках по 100 000 доларів США кожна щотижнево, через директора ДП «Селидіввугілля» ОСОБА_10 .
Цього ж дня, у ресторані «ВАО» ОСОБА_11 повідомив ОСОБА_4 про домовленість з ОСОБА_9 щодо порядку передачі останнім грошових коштів у сумі 500 000 доларів США. ОСОБА_4 погодився з відповідним рішенням, проте висловив пересторогу щодо великих ризиків такого формату розрахунків.
На виконання вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_11, 25 липня 2024 року довірена особа ОСОБА_9 - ОСОБА_14 у період часу з 14 год 47 хв до 14 год 50 хв у приміщенні готелю «Україна» за адресою: м. Київ, вул. Інститутська, 4, передав виконувачу обов`язків Генерального директора ДП «Селидіввугілля» ОСОБА_10 першу частину неправомірної вигоди у сумі 100 000 доларів США.
Наступного дня, 26 липня 2024 року о 11 год 54 хв ОСОБА_10, виконуючи роль пособника, одержані від ОСОБА_14 кошти у пакеті червоного кольору передав ОСОБА_11 у приміщені ресторану «МОССО» за адресою: АДРЕСА_3 .
Крім того, ОСОБА_11 під час зустрічі останнього з ОСОБА_4 та ОСОБА_9, яка відбулася 03 серпня 2024 року у ресторані «Фабіус» за адресою: АДРЕСА_4, діючи з відома та за згодою ОСОБА_4, повідомив ОСОБА_9 про необхідність передачі наступної частини неправомірної вигоди наближеній до ОСОБА_11 особі - ОСОБА_15 . Таким чином, за версією досудового розслідування, ОСОБА_4, ОСОБА_11 та ОСОБА_10 до своєї злочинної діяльності також залучили ОСОБА_16 .
03 серпня 2024 року ОСОБА_14 передав довіреній особі ОСОБА_11 - ОСОБА_16 другу частину неправомірної вигоди у сумі 100 000 доларів США.
Одразу після одержання другої частини неправомірної вигоди у сумі 100 000 доларів США ОСОБА_16 поїхав на зустріч з ОСОБА_11 в ресторан «Fenix», де передав ОСОБА_11 одержані від ОСОБА_14 грошові кошти.
У подальшому, 08 серпня 2024 року ОСОБА_11 повідомив ОСОБА_9, що наступну (третю) частину неправомірної вигоди необхідно знову передати ОСОБА_16 .
На виконання цієї вказівки, 10 серпня 2024 року ОСОБА_14 передав довіреній особі ОСОБА_11 - ОСОБА_16 третю частину неправомірної вигоди у сумі 100 000 доларів США.
Одразу після одержання третьої частини неправомірної вигоди у сумі 100 000 доларів США ОСОБА_16 поїхав на зустріч з ОСОБА_11 в ресторан «Фабіус» за адресою: АДРЕСА_4 .
Під час зустрічі ОСОБА_16 та ОСОБА_11 10 серпня 2024 року органом досудового розслідування була припинена їх злочинна діяльність шляхом їх затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 368 КК України.
Крім того, цього ж дня також були затриманні ОСОБА_4 та ОСОБА_10 .
Отже, за версією органу досудового розслідування, упродовж 25 липня - 10 серпня 2024 року заступник Міністра енергетики України ОСОБА_4, за попередньою змовою з виконувачем обов`язків Генерального директора ДП «Селидіввугілля» ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_16 одержали від радника Генерального директора ДП «Волиньвугілля» ОСОБА_9 за передачу вугільно-видобувного обладнання від ДП «Селидіввугілля» до ДП «Волиньвугілля» неправомірну вигоду у загальній сумі 300 000 доларів США, що згідно з офіційним курсом Національного банку України станом на 10 серпня 2024 року становить 12 297 000 грн, та відповідно до п.1 примітки до ст. 368 КК України є особливо великим розміром.
Таким чином, орган досудового розслідування підозрює ОСОБА_4 в одержанні службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, неправомірної вигоди в особливо великому розмірі для себе чи третьої особи за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища, за попередньою змовою групою осіб, тобто за ч. 4 ст. 368 КК України.
3.3.2. Наведені у клопотанні обставини підтверджуються наданими детективом матеріалами, зокрема:
- розпорядженням Кабінету Міністрів України від 01 вересня 2023 року № 764-р «Про призначення ОСОБА_4 заступником Міністра енергетики України»;
- заявою ОСОБА_14 від 15 квітня 2024 року щодо незаконних дій ОСОБА_11 ;
- протоколами допитів свідка ОСОБА_14 від 15 квітня 2024 року, від 01 серпня 2024 року та від 10 серпня 2024 року у яких зафіксовано показання останнього щодо обставин передачі ним ОСОБА_10 та ОСОБА_16 трьох частин неправомірної вигоди по 100 000 доларів США;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_9 від 25 липня 2024 року, у якому зафіксовані обставини висунення умов щодо надання неправомірної вигоди у сумі 500 000 доларів США за передачу обладнання до ДП «Волиньвугілля»;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_9 від 07 серпня 2024 року, у якому зафіксовано, зокрема, обставини передачі останнім частини неправомірної вигоди у розмірі 100 000 доларів США ОСОБА_16 ;
- протоколом від 25 липня 2024 року огляду «заявника» (свідка), ксерокопіювання грошових коштів та вручення «заявнику» (свідку) грошових коштів, відповідно до якого ОСОБА_14 вручено першу частину неправомірної вигоди у сумі 100 000 доларів США, зокрема, ідентифіковані 1000 купюр по 100 доларів США кожна;
- протоколом від 25 липня 2024 року за результатами проведення НСРД (контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту), під час якого зафіксовано факт передачі 25 липня 2024 року ОСОБА_14 ОСОБА_10 першої частини неправомірної вигоди у сумі 100 000 доларів США;
- протоколом від 03 серпня 2024 року за результатами огляду та вручення грошових коштів залученій до проведення НСРД особі, відповідно до якого ОСОБА_14 вручено другу частину неправомірної вигоди у сумі 100 000 доларів США, зокрема ідентифіковані 1000 купюр по 100 доларів США кожна;
- протоколом огляду та вручення грошових коштів від 10 серпня 2024 року, відповідно до якого цього дня ОСОБА_14 вручено третю частину неправомірної вигоди у сумі 100 000 доларів США, зокрема, ідентифіковані 1000 купюр по 100 доларів США кожна;
- протоколом обшуку від 10-11 серпня 2024 року, у якому зафіксовано, що за місцем проживання ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1, вилучено 32 500 доларів США, що належать підозрюваному ОСОБА_4 .
Наведені у клопотанні обставини корелюють обставинам, зазначеним у витязі з ЄРДР, підтверджені наданими детективом матеріалами у мірі, достатній для вирішення питань, пов`язаних з розглядом клопотання, та у своїй сукупності дають вагомі підстави для висновку про обґрунтованість підозри щодо вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.
Цей стандарт доказування не вимагає існування доказів, достатніх для пред`явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку. Якщо слідчий суддя, ретельно дослідивши матеріали кримінального провадження, дійде висновку про ймовірність вчинення особою кримінального правопорушення, підозра вважається обґрунтованою.
3.4. Щодо можливості призначення покарання у виді конфіскації майна
Детектив просив накласти арешт на майно з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. У відповідності до ч. 2 ст. 52 КК України конфіскація майна є додатковим видом покарання.
Згідно з ч. 2 ст. 59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Як передбачає ч. 6 ст. 12 КК України, особливо тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п`ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.
Санкція ч. 4 ст. 368 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
Отже, закон про кримінальну відповідальність передбачає можливість конфіскації майна у випадку засудження особи за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, а тому наявні достатні підстави вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.
3.5. Щодо належності майна
3.5.1. Детектив просив накласти арешт на майно, наведене у п. 1.1 цієї ухвали.
Так, ухвалою від 05 серпня 2024 року було надано дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
10-11 серпня 2024 року детективами було проведено обшук за вказаною адресою, під час якого було віднайдено і вилучено гроші у іноземній валюті «долар США» готівкою - 32 500 доларів США, що належать підозрюваному ОСОБА_4 та зберігалися у металевому сейфі.
Слідчий суддя дійшла висновку, що вказані грошові кошти належні ОСОБА_4, позаяк у деклараціях за 2023 рік ОСОБА_4 та ОСОБА_6, у розділі «Грошові активи» зазначались готівкові кошти у розмірі 60 000 доларів США як спільна сумісна власність подружжя.
Стаття 60 СК України встановлює, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За таких обставин до зазначеного майна може бути застосована конфіскація майна як вид покарання.
Окремо слідчий суддя зазначає, що відповідно до приписів КПК України не уповноважений виокремлювати частки у спільній сумісній власності подружжя.
Так, при розгляді питання про арешт суд не вправі визначати право власності за будь-якою особою, а спір про належність речей вирішується в порядку цивільного судочинства (постанова ККС ВС від 09 квітня 2020 року у справі №676/2199/19). Натомість, на підставі фактів або інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача, перевіряються відомості про належність особі майна, щодо якого вирішується питання про арешт.
При виявленні та вилученні рухомих речей, які не підлягають державній реєстрації, має враховуватися дія презумпції права власності за особою, яка володіє (реально панує, здійснює фактичний контроль над річчю corpus possessionis); спростування вказаної презумпції можливе за наявності беззаперечних доказів чи їх сукупності (рішення суду щодо визнання права власності за іншою особою, письмові докази, дата складання яких мала місце до моменту вилучення та не викликає сумнівів, матеріали фото-, відеофіксації, речові докази тощо); показання свідків та пояснення зацікавлених осіб за умови обов`язкової письмової форми правочину не мають братися до уваги при вирішенні питання про спростування зазначеної презумпції; пояснення сторін оцінюються у співставленні із фактичними обставинами та наданими доказами.
Враховуючи встановлені обставини кримінального провадження та мету, з якою звернувся детектив для накладення арешту на грошові кошти, за відсутності беззаперечних доказів на спростування презумпції права власності, слідчий суддя вважає застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження на цій стадії обґрунтованим та виправданим. А тому, на даному етапі кримінального провадження, слід накласти арешт на усі зазначені детективом грошові кошти.
3.6. Щодо співмірності втручання у право власності
3.6.1. Як вже зазначала слідчий суддя, завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Зважаючи на обставини кримінального правопорушення, яке розслідуються у межах цього кримінального провадження, доводи детектива про існування такого ризику є цілком обґрунтованими.
Викладене переконує слідчого суддю у тому, що мета цього заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді запобігання цьому ризику може бути досягнута.
3.6.2. Зазначене у клопотанні майно належить до переліку майна, на яке може бути накладено арешт (ч. 10 ст. 170 КПК України).
3.6.3. Критерії розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження є оціночними поняттями. Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що будь-яке втручання у право особи з боку держави має забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.
На переконання слідчого судді, загальні інтереси суспільства у вигляді досягнення завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України (зокрема, захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування тощо), виправдовують ступінь втручання у право власності особи, яке пов`язане з накладенням арешту на належне їй майно.
3.6.4. Слідчий суддя наголошує, що накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або невідворотним позбавленням такого права. Хоча власник і обмежується у реалізації всіх правомочностей щодо відповідного майна, проте таке обмеження має тимчасовий характер.
На підставі викладеного, керуючись ст. 132, 170, 172, 173, 175, 372 КПК України, слідчий суддя
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Клопотання - задовольнити.
2. Накласти арешт з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання на майно ОСОБА_4, належне йому на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, а саме:
- гроші у іноземній валюті «долар США» готівкою - 32 500 (тридцять дві тисячі п`ятсот) доларів США.
Ухвала про арешт майна підлягає негайному виконанню.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Слідчий суддя ОСОБА_1