Документ № 121350889

Справа № 991/3071/24

Провадження №11-сс/991/420/24

Суддя 1 інст. ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2024 року місто Київ

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду колегією суддів у складі:

головуючого судді ОСОБА_2,

суддів: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5,

захисників: ОСОБА_6, ОСОБА_7,

прокурора ОСОБА_8,

підозрюваний ОСОБА_9, захисники ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційні скарги підозрюваного ОСОБА_9 та захисника підозрюваного ОСОБА_9 - ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04 червня 2024 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №52024000000000164 від 08 квітня 2024 року стосовно ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця міста Липовець, Вінницької області, який зареєстрований у АДРЕСА_1,

за ч.2 ст.364 КК України,

в с т а н о в и л а :

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04 червня 2024 року обрано стосовно підозрюваного ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартою і постановлено після його затримання, не пізніше як через 48 годин із часу його доставки до місця кримінального провадження, розглянути за його участю питання про застосування обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід. Судове рішення мотиване тим, що ОСОБА_9 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, наявні ризики, передбачені п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України: переховування від органу досудового розслідування та суду та вплив на свідків, він оголошений у міжнародний розшук. Орган досудового розслідування вжив усіх заходів для вручення йому повідомлення про підозру у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень, тому він набув процесуального статусу підозрюваного у кримінальному провадженні №42018000000002581 від 22 жовтня 2018 року. Після цього, 08 квітня 2024 року, матеріали стосовно ОСОБА_9 виділені в окреме провадження, якому присвоєно №52024000000000164. Станом на дату складання повідомлення про підозру у сторони обвинувачення були відомості, які вказували лише на факт відсутності ОСОБА_9 на території України, проте для вручення повідомлення про підозру у порядку міжнародної правової допомоги доказів щодо його постійного проживання за кордоном не було.

10 червня 2024 року на електронну пошту Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла апеляційна скарга підозрюваного ОСОБА_9, в якій він просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволення клопотання детектива НАБУ про обрання йому запобіжного заходу. Вважає, що судове рішення ухвалено з порушенням норм КПК України, а тому підлягає скасуванню.

10 червня 2024 року та 24 липня 2024 року на електронну пошту Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшли апеляційна скарга та доповнення до неї відповідно захисника підозрюваного ОСОБА_9 - ОСОБА_6, в якій він просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання детектива НАБУ про обрання стосовно ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Вважає, що ухвала слідчого судді є незаконною, оскільки постановлена з порушенням вимог КПК України. Слідчий суддя безпідставно дійшов до висновку, що у період з 22 вересня 2017 року по 04 жовтня 2018 року ОСОБА_9 був забезпеченим житлом для проживання на відстані меншій ніж 30 км від зовнішніх меж міста Києва відповідно до його реєстрації та не мав підстав користуватися пільгами, які визначені ст.35 Закону України «Про статус народного депутата». На його думку, не можна бути забезпеченим житлом, коли особа не є власником житла. Реєстрація у будинку батька в АДРЕСА_1 не свідчить, що він там фактично проживав та міг проживати. Ототожнення реєстрації із забезпеченням житлом та фактичним проживанням є безпідставним. Будинок належить батькові та всі комунальні послуги сплачувались ним. ОСОБА_9 проживав у готелі, доплачував понад компенсацію за кожну добу 100 грн, а тому відсутня протиправність та неправомірна вигода. Слідчим суддею при розрахунку суми коштів безпідставно взято період із 22 вересня 2017 року по 04 жовтня 2017 року, а не період із 01 листопада 2017 року по 04 жовтня 2018 року. Розмір коштів, отриманих на підставі заяви ОСОБА_9 від 31 жовтня 2017 року становить 219 700 грн, що є менше, ніж необхідно для кваліфікації за ч.2 ст.364 КК України, тобто підозра є необґрунтованою. Так, 22 вересня 2017 року було змінено зареєстроване місце проживання ОСОБА_9, після чого, зокрема 25 вересня 2017 року була подана заява, в якій він повідомляв, що з 01 жовтня 2017 року звільняє номер 707 готелі «Київ», проте з платіжного доручення від 25 вересня 2017 року №12175 вбачається, що цього ж дня Управління справами Верховної Ради України перераховано на рахунок ДП «Готельний комплекс «Київ» кошти із призначенням «компенсація вартості винайму готельних номерів НДУ за 9м. 2017 року». Крім того, з врахуванням висновку експертів, Управління справами апарату Верховної Ради України у жовтні 2017 року ОСОБА_9 кошти не перераховувало, тому сума істотної шкоди має складати 219 700 грн та, з врахуванням вимог п.3 ч.2 ст.183 КПК України, до нього не може бути застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Слідчим суддею не надано в ухвалі оцінки доводам сторони захисту про відсутність у матеріалах справи копії паспорта, яка додавалась до заяви ОСОБА_9 від 31 жовтня 2017 року, за відсутності якої неможливо встановити дійсну адресу реєстрації, яка була зазначена у ній, а тому умисел та протиправність діяння ОСОБА_9 є недоведеними. Надана прокурором у судовому засіданні копія паспорта, яка нібито додавалась до заяви ОСОБА_9 від 31 жовтня 2017 року, є неналежним доказом, оскільки у ній місцем реєстрації вказана адреса в АДРЕСА_2, вона не засвідчена у встановленому законом порядку. Висновки Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 листопада 2023 року у справі №991/3966/20 не могли бути застосовані до справи ОСОБА_9, оскільки обставини, які інкриміновано ОСОБА_9, суттєво відрізняються. Висновки слідчого судді щодо відшкодування шкоди є помилковими, оскільки 01 квітня 2024 року грошова сума в розмірі 796?130 грн була внесена на банківський рахунок Управління справами Апарату Верховної Ради України як повернення коштів за винайм готельного номеру ОСОБА_9 за період з 27 листопада 2014 року по 13 березня 2019 року. Внесення коштів відбувалося до складання повідомлення про підозру від 02 квітня 2024 року та не свідчить про визнання ОСОБА_9 вини. Кошти ним повернуто за проживання у готелі протягом усього періоду депутатських повноважень, а не лише в інкримінований період. Сторона захисту зазначала про врахування відшкодування шкоди як пом`якшувальної обставини в письмових запереченнях лише в контексті того, що до ОСОБА_9 не може бути застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Слідчий суддя не перевірив чи подане клопотання та складено повідомлення про підозру у межах строків досудового розслідування, а лише формально мотивував своє рішення наявністю ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 20 жовтня 2023 року у справі №991/9296/23, якою було продовжено строк досудового розслідування у межах якого здійснено повідомлення про підозру. Повідомлення про підозру ОСОБА_9 від 02 квітня 2024 року у кримінальному провадженні №42018000000002581 від 22 жовтня 2018 року погоджене неуповноваженим прокурором, тому не може мати правових наслідків, як і рішення про об`єднання та виділення матеріалів кримінальних проваджень. ОСОБА_9 01 квітня 2024 року спрямовував звернення до НАБУ та САП, у якому повідомив, що з серпня 2021 року постійно проживав у Республіці Корея у зв`язку з виконанням функцій дипломата та зазначив адресу місця проживання:АДРЕСА_4. Вказану адресу він зазначав у поданих деклараціях. Тому, на його думку, повідомлення про підозру має вручатися у порядку, передбаченому ч.7 ст.135 КПК України. Слідчий суддя помилково дійшов висновку про законність постанови про оголошення ОСОБА_9 у міжнародний розшук, не взяв до уваги доводи та надані стороною захисту докази. Так, події, які стали підставою для складання йому повідомлення про підозру від 02 квітня 2024 року стосуються 2017-2018 років. У 2018 році були зібрані всі докази, які, на думку сторони обвинувачення, лише у 2024 році підтвердили наявність ознак у діях ОСОБА_9 злочину. З 2018 року ОСОБА_9 не викликався до НАБУ щодо обставин, що розслідувались. У 2021 році для виконання функцій дипломата, Радника з економічних питань Посольства України в Республіці Корея, він переїхав в Республіку Корею, де одружився на громадянці Кореї та в них народилася спільна дитина. ОСОБА_9 має дозвіл на проживання в Кореї, має стійкі соціальні та правові зв`язки із Республікою Корея, а тому оголошення його у міжнародний розшук є безпідставним, оскільки сторона обвинувачення була обізнана про його місцезнаходження. Детективу НАБУ було відомо, що ОСОБА_9 є працівником Міністерства закордонних справ України, у поданих деклараціях за 2021-2023 роки відкрито вказував зареєстрованим місцем проживання адресу в Республіці Кореї. У заявах, поданих електронною поштою 01 квітня 2024 року та 08 квітня 2024 року, інформував НАБУ та САП про те, що місце його проживання знаходиться у Республіці Корея, до заяви надавались відповідні підтверджуючі документи, а тому стороною обвинувачення не доведено, що підозрюваний не з`являється без поважних причин. Детектив НАБУ 02 квітня 2024 року направив три повістки на допит - на 03 квітня 2024 року, 04 квітня 2024 року та на 09 квітня 2024 року. З`явитися на 03 квітня 2024 року та 04 квітня 2024 року ОСОБА_9 не мав можливості з огляду на недотримання детективом НАБУ вимог ч.9 ст.135 КПК України. Щодо виклику на 09 квітня 2024 року, то заявою від 08 квітня 2024 року ОСОБА_9 інформував про наявність поважних причин неявки, а також просив провести допит в режимі відео конференції. Разом з тим, детективом НАБУ в службовій записці вказані недостовірні відомості про те, що він не повідомляв про причини неявки, а в постанові про розшук вказані недостовірні відомості, що він не з`являється без поважних причин на виклик слідчого. Жодні заходи щодо встановлення місцезнаходження підозрюваного не вживалися, ОСОБА_9 готовий брати участь в судовому процесі в режимі відеоконференції. Таким чином, рішення детектива про оголошення ОСОБА_9 у міжнародний розшук прийнято без дотримання умов, передбачених ч.1 ст.281 КПК України, а тому клопотання не могло розглядатися у порядку, встановленому ч.6 ст.193 КПК України. Слідчий суддя не міг розглядати клопотання детектива та постановляти ухвалу про обрання запобіжного заходу зважаючи на те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні є зупиненим з 16 квітня 2024 року. Крім того, слідчий суддя безпідставно дійшов висновку про існування ризику переховування від органів досудового розслідування, так як виїзд ОСОБА_9 за кордон обумовлений службовою необхідністю. На даний час він перебуває у відпустці по догляду за дитиною, має дозвіл на проживання в Республіці Корея, а тому відсутній ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України. ОСОБА_9, будучи обізнаним про можливий інтерес з боку правоохоронних органів з 2018 року, без будь-яких побоювань здійснював в`їзд та виїзд на територію України, оскільки вважав, що законно користувався правом на отримання компенсації за користування готельним номером. Ризик незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні відсутній, оскільки обставини, які інкримінуються ОСОБА_9 розслідуються з 2018 року, будь-яких доказів його впливу на свідків органом досудового розслідування не надано, показань свідків проти ОСОБА_9 матеріали клопотання не містять. На його думку, показання свідків не мають значення, оскільки вони ніяк не впливають на наявне документальне підтвердження факту користування готельним номером.

У судовому засіданні захисник підозрюваного ОСОБА_9 - ОСОБА_6 підтримав доводи, зазначені у поданій ним апеляційній скарзі та апеляційній скарзі, яка направлена підозрюваним ОСОБА_9, просив їх задовольнити.

Захисник ОСОБА_7 підтримав доводи апеляційних скарг, які подані захисником ОСОБА_6 та підозрюваним ОСОБА_9 .

Прокурор заперечував проти задоволення апеляційних скарг сторони захисту. Вважає, що рішення слідчого судді постановлено з урахуванням усіх обставин справи та у відповідності до вимог кримінального процесуального законодавства, а тому просив залишити його без змін.

У судове засідання підозрюваний ОСОБА_9 не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду. Відповідно до приписів ч.6 ст.193 КПК України його неприбуття не перешкоджає проведенню апеляційного розгляду.

Захисники ОСОБА_10 та ОСОБА_11, будучи належним чином повідомлені про час і місце розгляду, у судове засідання не з`явилися, їх неявка не перешкоджає розгляду згідно зі ч.4 ст.405 КПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного провадження, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів доходить таких висновків.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

На думку колегії суддів, слідчий суддя дотримався зазначених вимог закону та ухвалив законне рішення.

Відповідно до ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ч.6 ст.193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених ст.177 КПК України, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.

Обов`язковою умовою для здійснення міжнародного розшуку з метою екстрадиції є чинне процесуальне рішення про обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що передбачено нормою національного законодавства, а саме ст.575 КПК України, якою передбачено, що видача особи в Україну може бути запитана лише на підставі ухвали слідчого судді або суду про тримання особи під вартою, якщо така видача запитується для притягнення до кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що НАБУ здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52024000000000164, яке 08 квітня 2024 року виділено з матеріалів кримінального провадження №42018000000002581 від 22 жовтня 2018 року, за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України.

Органом досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_9 підозрюється у тому, що він у період з 22 вересня 2017 року по 04 жовтня 2018 року, будучи народним депутатом України VIII скликання, умисно, з корисливих мотивів, зловживаючи владою всупереч інтересам служби, отримав неправомірну вигоду для себе, а саме право користування готельним номером в ДП «Готельний комплекс «Київ» за рахунок бюджетних коштів, передбачених на забезпечення діяльності Верховної Ради України, чим спричинив тяжкі наслідки державним інтересам в особі юридичної особи публічного права - Управлінню справами Апарату Верховної Ради України на суму 225 550 грн, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України.

З ухвали слідчого судді від 04 червня 2024 року вбачається, що слідчий суддя дослідив клопотання та матеріали, які його обґрунтовують, та встановив, що зазначені у клопотанні обставини щодо наявності обґрунтованої підозри мають місце і підтверджуються достатньою сукупністю доказів, а тому доводи сторони захисту щодо необгрунтованості підозри є необґрунтованими, виходячи з такого.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.86 Конституції України народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов`язані повідомити народного депутата України про результати розгляду його запиту. Тому, на думку колегії суддів, народний депутат має повноваження видавати документи, які є обов`язковими до виконання, тобто є суб`єктом кримінального правопорушення у відповідності до ст.18 КК України.

Відповідно до ч.1-2 ст.35 Закону України «Про статус народного депутата України» в редакції, чинній станом на 22 вересня 2017 року у витратах на забезпечення діяльності Верховної Ради України передбачаються кошти на оренду житла або винайм готельного номера. Народному депутату на оренду житла або винайм готельного номера на підставі його заяви та копії документа, до якого внесені відомості про місце його проживання, Апаратом Верховної Ради України щомісячно видаються кошти в розмірі, встановленому кошторисом Верховної Ради України для компенсації вартості оренди (винайму). Право на отримання таких коштів мають народні депутати, не забезпечені житлом у місті Києві, і місце їх проживання, відповідно до його реєстрації, знаходиться на відстані понад 30 км від меж міста Київ.

Положення «Про порядок виплати народним депутатам України щомісячної компенсації для оренди житла або винайму готельного номера, є підзаконним нормативно-правим актом, положення п.1.2. якого суперечили Закону, а тому у даному випадку застосуванню не підлягали. Вказані положення законодавства України не могли бути невідомі підозрюваному, який був народним депутатом України.

Згідно доказів, які містяться у матеріалах справи, ОСОБА_9 з 22 вересня 2017 року до 04 жовтня 2018 року був зареєстрований у АДРЕСА_1 (т.2, а.с.40 зворот, т.2 а.с.161), яка на праві власності належала ОСОБА_13, його батьку. Підозрюваний ОСОБА_9 користувався вказаним об`єктом нерухомості, оскільки декларує його в своїх щорічних деклараціях, у тому числі при поданні декларації за 2017 рік зазначає, що за даною адресою він зареєстрований. Вказане нерухоме майно придатне для проживання, оскільки послуги споживання природного газу надавалися та рахунки оплачувалися, що підтверджується відповідними доказами (т.1, а.с.192-194). На думку колегії суддів, належність на праві власності житлового будинку батьку підозрюваного не свідчить про незабезпечення підозрюваного ОСОБА_9 . житлом, яке знаходиться на відстані меншій, ніж 30 км від зовнішніх меж міста Київ та не надає йому права звертатися із заявою про компенсацію безкоштовного винайму номеру в готелі. Закон України «Про статус народного депутата України» не встановлює такої умови отримання компенсації вартості винайму готельного номеру, як «перебування житла у власності народного депутата України», а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необгрунтовані та є суб`єктивним тлумаченням сторони захисту даної норми. Доводи щодо невірного обрахунку періоду користування готельним номером, з огляду на подання підозрюваним ОСОБА_9 заяви про звільнення номеру у готелі «Київ» з 01 жовтня 2017 року (т.2, а.с.20) є необгрунтованими, оскільки з копій договору про винайм готельного номера народним депутатом України від 01 січня 2017 року та додаткової угоди до нього від 01 вересня 2017 року, у тому числі договору №021 про винайм готельного номера народним депутатом України від 11 грудня 2018 року вбачається, що винайм готельного номеру здійснювався ОСОБА_9 до 31 грудня 2019 року, а тому подання вищезазначеної заяви не свідчить про припинення умов договору (т.2, а.с.33-39). Крім того, матеріали справи містять заяви підозрюваного про розміщення його в ДП «Готельний комплекс «Київ» з 01 листопада 2017 року від 31 жовтня 2017 року та його заяви про нарахування коштів для винайму готельного номера, відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України» протягом всього строку виконання депутатських повноважень від 31 жовтня 2017 року, що черговий раз підтверджує факт користування готельним номером. Висновок експерта від 16 листопада 2020 року, що підписи від імені народного депутата України ОСОБА_9 у заяві від 31 жовтня 2017 року, додатковій угоді №310 від 30 грудня 2015 року до договору №121 та додаткові угоді №1 від 01 вересня 2017 року до договору №19-Д виконані не ОСОБА_9, не свідчить про відсутність складу злочину, оскільки докази, які містяться в матеріалах справи підтверджують, що ОСОБА_9 проживав у готельному номері, і цей факт ним визнається. Також факт проживання ОСОБА_9 у готельному комплексі «Київ» підтверджується протоколами допитів свідків ОСОБА_14 від 19 січня 2024 року та ОСОБА_15 від 28 грудня 2023 року, а тому доводи апеляційної скарги сторони захисту в частині необгрунтованість підозри є безпідставними. Матеріали справи дійсно містять копію паспорта громадянина України ОСОБА_9, який долучено прокурором у суді першої інстанції разом із заявою про нарахування коштів за винайм готельного номеру від 31 жовтня 2017 року, з якого вбачається, що підозрюваний був зареєстрований у АДРЕСА_3, проте дані обставини не виключають наявність складу злочину, а свідчать про умисне подання підозрюваним копії документу, який містив неактуальну інформацію про його місце реєстрації на той час.

Органом досудового розслідування дії ОСОБА_9 кваліфіковано за ч.2 ст.364 КК України. Матеріали, додані до клопотання, свідчать про наявність обґрунтованої підозри. Стаття 364 КК України є загальною і за своїм складом містить також усі ознаки, притаманні ст.191 КК України. Виходячи з обставин справи, ОСОБА_9 підозрюється у тому, що, приховавши факт наявності у нього житла на відстані меншій, ніж 30 км від зовнішніх меж міста Київ (шляхом обману), подав заяви про перерахування належних йому коштів для винайму готельного номера на рахунок Державного підприємства «Готельний комплекс «Київ» Управлінням справами Апарату Веховної Ради України. ОСОБА_9 на час інкримінованого злочину був народним депутатом України.

Розглядаючи апеляційні скарги, колегія суддів виходить із матеріалів клопотання та оцінює наявність обґрунтовано підозри саме в межах інкримінованого злочину. У той же час, можливість зміни кваліфікації дій підозрюваного органом досудового розслідування не втрачена.

Доводи апеляційних скарг щодо ненабутття ОСОБА_9 статусу підозрюваного є також необгрунтовані, виходячи з такого.

Відповідно до ч.1 ст.42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому ст.276-279 КПК України, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.

Згідно зі ч.1 ст.278 КПК України письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.

Відповідно до ч.1 ст.111 КПК України повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію.

Згідно зі ч.3 ст.111 КПК України повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених КПК України, у порядку, передбаченому главою 11 КПК України, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи.

Відповідно до ч.2 ст.135 КПК України у разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_9 29 квітня 2023 року перетнув державний кордон України у пункті пропуску «Бронниця» у напрямку Республіки Молдова, відомості про повернення його на територію України, відсутні.

У зв`язку із невстановленням місцезнаходження ОСОБА_9 та неможливістю вручення повідомлення про підозру особисто у день його складення, тобто 02 квітня 2024 року, органом досудового розслідування повідомлення разом із пам`яткою про процесуальні його права цього ж дня вручено/надіслано: 1) уповноваженому представнику Вишневої міської ради за місцем реєстрації ОСОБА_9, що підтверджується відміткою про реєстрацію вхідної кореспонденції за №3/01-2308 від 02 квітня 2024 року на супровідному листі (т.2, а.с.211); 2) засобами поштового зв`язку на адресу місця реєстрації ОСОБА_9 ( АДРЕСА_1 ) (т.2, а.с.207, 210); 3) засобами поштового зв`язку за адресою: АДРЕСА_2 (дана інформації надана Виконавчим комітетом Вишневої міської ради Бучанського району Київської області від 27 грудня 2023 року №3/02-4134 (т.2, а.с.162-163, 208-209); 4) засобами поштового зв`язку за місцем роботи ОСОБА_9, зокрема на адресу Міністерства закордонних справ України (т.2, а.с.206, 213-214, т.3, а.с.99-100).

Як альтернативний спосіб, 02 квітня 2024 року повідомлення про підозру, згідно ч.1 ст.135 КПК України, надіслано засобами телефонного зв`язку в месенджері «WhatsApp» на абонентський номер телефону, яким користується ОСОБА_9 та на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_2, якою користується ОСОБА_9, що підтверджується протоколом вручення повідомлення про підозру (т.2, а.с.202-242).

Постановою від 09 квітня 2024 року підозрюваний оголошений у міжнародний розшук. З листа начальника Управління кадрового менеджменту Міністерства закордонних справ вбачається, що з 10 серпня 2021 року ОСОБА_9 був призначений на посаду радника з економічних питань Посольства України в Республіці Корея, однак наказом №2071-ос від 17 листопада 2022 року його з 27 листопада 2022 року відкликано з довготермінового відрядження. На думку колегії суддів, підозрюваний розуміючи здійснення досудового розслідування за фактом отримання ним неправомірної вигоди для себе, шляхом права користування готельним номером в ДП «Готельний комплекс «Київ» за рахунок бюджетних коштів, оскільки кримінальні провадження за даних обставин є загальновідомими, маючи право на соціальну відпустку з 12 вересня 2022 року, лише 24 листопада 2022 року, тобто після видачі наказу про припинення відрядження, направляє заяву про надання йому відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. На думку колегії суддів, вказані дії свідчать про небажання ОСОБА_9 повертатись в Україну, а з часу складення повідомлення про підозру, у тому числі, з метою ухилення його від кримінальної відповідальності, оскільки, на думку колегії суддів, за період з 02 квітня 2024 року він міг знайти можливість приїхати на декілька днів в Україну для його допиту, що спростувало б твердженння сторони обвинувачення про його переховування.

Доводи апеляційної скарги сторони захисту, що вручення повідомлення про підозру має здійснюватися відповідно до вимог ч.7 ст.135 КПК України є безпідставними з огляду на те, що вказана норма передбачає порядок здійснення виклику особи, яка проживає за кордоном, тобто не має місця проживання в Україні. З точки зору закону підозрюваний не позбавлений можливості вільного пересування у країнах світу до застосування до нього обмежувальних заходів судом.

Так, згідно ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV із змінами і доповненнями (далі-Закон №1382-IV), громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.

Відповідно до ст.3 Закону №1382-IV вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

З врахуванням положень діючого законодавства місце проживання громадянина України на її території не обов`язково посвідчується його реєстрацією. З матеріалів справи вбачається, що підозрюваний ОСОБА_9 не втратив зв`язок з Україною, оскільки не змінює своє місце реєстрації у встановленому законом порядку за адресою у АДРЕСА_1, декларує його відповідно до вимог Закону України «Про запобігання корупції», зокрема у щорічній декларації за 2023 рік зазначає тип права користування цим домоволодінням: «проживає в будинку сина» та продовжує перебувати у трудових відносинах з Міністерством закордонних справ України.

У зв`язку з вищенаведеними фактами та положенням діючого законодавства у колегії суддів відсутні підстави вважати, що у ОСОБА_9 відсутнє місце проживання на території України. Сертифікат реєстрації іноземця та зайняття ним дипломатичної посади не свідчить про втрату ним права на проживання в Україні, в тому числі, не є тією обставиною, яка безумовно свідчить про те, що він постійно проживає лише на території Республіки Корея.

У зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що органом досудового розслідування вжито всіх можливих заходів для вручення ОСОБА_9 повідомлення про підозру від 02 квітня 2024 року у спосіб, передбачений ст.135 КПК України, а тому він набув статусу підозрюваного.

Відповідно до ч.6 ст.193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених ст.177 КПК України, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу. Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо незаконності застосування запобіжного заходу у вигяді тримання під вартою з посиланням на п.3 ч.2 ст.183 КПК України є необгрунтовані, оскільки на даний час здійснюється розгляд клопотання не у порядку, який визначено ч.1 ст.193 КПК України, де участь підозрюваного є обов`язковою, а у порядку ч.6 ст.193 КПК України, за умовами якої особа затримується та доставляється до суду для розгляду слідчим суддею питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід. Тобто, питання який вид запобіжного заходу буде у подальшому застосовано до підозрюваного буде вирішуватися, після здійснення відповідної процедури.

Згідно з ч.1 ст.281 КПК України якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або особа перебуває за межами України та не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, то слідчий, прокурор оголошує його розшук.

Відповідно до ч.2 ст.281 КПК України про оголошення розшуку виноситься окрема постанова, якщо досудове розслідування не зупиняється, або вказується в постанові про зупинення досудового розслідування, якщо таке рішення приймається, відомості про що вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Кримінальний процесуальний кодекс України жодним чином не обумовлює ухвалення судового рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою доведеністю перебування особи у міжнародному розшуку, але визначає необхідність оголошення такого розшуку, що в даному випадку і було здійснено детективом НАБУ шляхом винесення постанови про оголошення підозрюваного ОСОБА_9 в міжнародний розшук.

Як вбачається з інформації з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно- телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» ОСОБА_9 29 квітня 2023 року перетнув державний кордон України в пункті пропуску «Бронниця» у напрямку Республіки Молдова та на момент оголошення розшуку на територію України не повертався (т.2, а.с.244). Відомостей про його повернення інформація з системи «Аркан» не містять.

Відповідно до Розділу IV Інструкції про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол, затвердженої Наказом №613/380/93/228/414/510/2801/5 від 17 серпня 2020 року, етап здійснення відповідного запиту до Інтерполу передує оголошення в установленому законодавством порядку особи в розшук правоохоронними органами України, а документом, який додається до запиту є завірена копія постанови про оголошення розшуку особи (постанови про зупинення досудового розслідування). Тобто вже на момент звернення із запитом до Інтерполу особа вже має бути оголошеною у міжнародний розшук.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про доведеність факту, що ОСОБА_9 оголошений у міжнародний розшук у відповідності до КПК України. Прийняття органом досудового розслідування постанови про оголошення підозрюваного в міжнародний розшук від 09 квітня 2024 року є достатнім підтвердженням факту оголошення особи в міжнародний розшук у розумінні вимог ст.281 та ч.6 ст.193 КПК України. Доводи апеляційної скарги, щодо незаконності постанови про оголошення у міжнародний розшук є необгрунтованими, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_9 покинув територію України 29 квітня 2023 року, неодноразово викликався до органу досудового розслідування для проведення слідчих дій, а саме на 12 год 00 хв 04 квітня 2024 року, 12 год 00 хв 05 квітня 2024 року, 12 год 00 хв 09 квітня 2024 року (т.2, а.с.199-201), проте, на жоден із викликів не з`явився. Із надісланих листів на адресу детектива НАБУ вбачається обізнаність підозрюваного про виклики та усвідомлення виклику з метою допиту, однак на їх вимогу не прибув, у тому числі, після оголошення його в розшук.

Враховуючи тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_9 (ч.2 ст.364 КК України), який є тяжким злочином, відповідальність за вчинення якого передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, зі штрафом від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; його зв`язки, які він набув під час зайняття посади як народного депутата України, так і радника з економічних питань Посольства України в Республіці Корея; ймовірну причетність до вчинння злочину в іншому кримінальному провадженні; обставини вчинення злочину, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді щодо наявності ризиків, зазначених у п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, та наявністю підстав для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Колегія суддів не погоджується з доводами сторони захисту про відсутність ризиків за відсутності доказів їх вчинення, оскільки чинний КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, передбачені ст.177 КПК України, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. Посилання сторони захисту на відсутність ризику переховування ОСОБА_9 від органу досудового розслідування та суду, колегія суддів визнає необґрунтованими, з огляду на його процесуальну поведінку, яка свідчить про ухилення від кримінальної відповідальності з врахуванням позиції, висловленої у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2015 року у справі №5-1кс15. На думку колегії суддів, підозрюваний ОСОБА_9 умисно використовуючи своє службове становище за посадою радника з економічних питань Посольства України в Республіці Корея залишився за межами України, оскільки розуміє, що причиною відмови Україні в екстрадиції, зокрема у справах про корупційні правопорушення, є воєнний стан та пов`язані з ним безпекові аспекти. Крім того, поведінка підозрюваного свідчить про наміри його ухилення від органу досудового розслідування, оскільки 24 листопада 2022 року він направляє Міністерству закордонних справ України заяву про надання йому відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (т.4, а.с.29), в якій повідомляє, що дану відпустку він планує проводити у Республіці Корея, просить провести всі дії дистанційно, разом з тим у період з 07 грудня 2022 року по 28 грудня 2022 року, з 12 лютого 2023 року по 18 лютого 2023 року, 13 квітня 2023 року по 29 квітня 2023 року перебуває на території України (т.2, а.с.244). Наявність на утриманні у підозрюваного дітей на території Республіки Корея не свідчать про відсутність ризику переховування від органу досудового розслідування та суду. Доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні є також необґрунтованими, оскільки при встановленні ризику впливу на свідків слід враховувати встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме: на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду, на стадії судового розгляду, усно, шляхом допиту в судовому засіданні (ч.1, 2 ст.23, ст.224 КПК України). Згідно з ч.4 ст.95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового розгляду, або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею.

Доводи сторони захисту щодо вручення повідомлення поза межами строку досудового розслідування є необґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.5 КПК України процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями КПК України, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

У постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №627/927/19 зроблено висновок, що неналежне здійснення етапу повідомлення про підозру унеможливлює правомірне здійснення наступних етапів кримінального провадження, призводить до викривлення змісту кримінально-правових і кримінальних процесуальних відносин і унеможливлює внаслідок цього належну реалізацію учасниками цих відносин своїх прав і обов`язків.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.219 КПК України у редакції, чинній на час звернення з даним клопотанням, досудове розслідування повинно бути закінчене протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

Пунктом 20-8 розділу XI «Перехідні положення» визначено, що положення ч.1 ст.219 КПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо посилення самостійності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури» застосовуються до всіх кримінальних проваджень, досудове розслідування або судовий розгляд яких не завершено до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо посилення самостійності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури».

Зміни до кримінального процесуального законодавства України можуть вноситися виключно законами про внесення змін до КПК України та/або до законодавства про кримінальну відповідальність, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення (ч.3 ст.1 КПК України).

Відтак вимоги Закону України №3509-IX від 08 грудня 2023 року є складовою кримінального процесуального законодавства України, які слід застосувати з тією особливістю, які прямо ним визначені.

02 квітня 2024 року ОСОБА_9 у спосіб, передбачений ст.135 КПК України, повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, у кримінальному провадженні №42018000000002581 від 22 жовтня 2018 року, з якого у подальшому було виділено матеріали у кримінальне провадження за №52024000000000164 від 08 квітня 2024 року, а тому, з врахуванням вимог КПК України в редакції дії Закону №3509-IX від 08 грудня 2023 року, змісту постанов Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі №585/4859/18 та від 13 грудня 2023 року у справі №169/867/21, а також доказів, що містяться у матеріалах справи, на думку колегії суддів, повідомлення про підозру вручено у межах строків досудового розслідування.

Станом на момент апеляційного розгляду пункт 20-8 розділу XI «Перехідні положення» КПК України діє та не визнаний за рішенням Конституційного Суду України неконституційним, підстави для його незастосування відсутні, а тому вимоги апеляційної скарги сторони захисту є необґрунтованими.

Доводи сторони захисту, що прокурор ОСОБА_8 є неуповаженою особою на вручення повідомлення про підозру є необгрунтованими та спростовуються постановами про зміну групи прокурорів від 21 березня 2024 року та 08 квітня 2024 року (т.5, а.с.85-88).

Доводи апеляційної скарги, що ухвала слідчого судді є незаконною, оскільки запобіжний захід ОСОБА_9 обрано під час того, як досудове розслідування було зупинено є також необґрунтованими, так як вказані дії проведені для розшуку підозрюваного і не можуть свідчити про порушенням вимог КПК України. Вказана позиція узгоджується з висновами, які висловлені у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2023 року у справі №708/765/18.

Доводи сторони захисту щодо невірної кваліфікації дій підозрюваного ОСОБА_9 є необґрунтованими, оскільки злочин, передбачений ст.364 КК України, є злочином із матеріальним складом, об`єктивна сторона якого включає істотну шкоду або тяжкі наслідки охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб. Такі наслідки можуть бути інкриміновані винному лише за наявності причинного зв`язку між його діянням (дією чи бездіяльністю) та настанням зазначених наслідків. Для наявності цього зв`язку необхідно встановити: які саме службові обов`язки покладено на особу; чи передували ці порушення заподіянню тяжких наслідків; чи створювали вони реальну можливість заподіяння цих наслідків; чи виявилися ці порушення головною і вирішальною умовою настання наслідків і чи викликали їх у конкретних умовах. У даному випадку подання підозрюваним ОСОБА_9 заяви про звільнення номеру №707 у готелі «Київ» не свідчить про наявність підстав для зміни кваліфікації його дій з ч.2 ст.364 на ч.1 ст.364 КК України, оскільки його дії як до подання вказаної заяви, так і після свідчать про наявність у нього єдиного умислу на зловживааня владою у вигляді права користування готельним номером в ДП «Готельний комплекс «Київ» за рахунок бюджетих коштів, передбачених на забезпечення діяльності Верховної Ради України, за відсутності до того законних підстав. Крім цього, тяжкими наслідками у ст.364 КК України є наслідки, які у двісті п`ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1 600 грн на підставі якого розраховується неоподатковуваний мінімум доходів громадян для кваліфікації кримінальних правопорушень у розмірі 50% та становить 800 грн. З матеріалів справи вбачається, що у період з листопада 2017 року до грудня 2017 року сума перерахованих коштів для компенсації вартості винайму готельного номеру народному депутату України ОСОБА_9 становила 39 650 грн (за листопад 2017 року - 19500 грн та грудень 2017 року - 20150 грн). Отже, враховуючи прожитковий мінімум для працездатних осіб, який був встановлений у 2017 році, кількість неоподаткованих мінімумів доходів громадян ставить 49, 5626 (39 650 грн ? 800 грн). У 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1762 грн та 881 грн - неоподатковуваний мінімум доходів громадян для кваліфікації кримінальних правопорушень. З матеріалів справи вбачається, що у період з січня 2018 року до жовтня 2018 року сума перерахованих коштів для компенсації вартості винайму готельного номеру становила 180 050 грн (січень 2018 року - 20 150 грн, лютий 2018 року - 18 200 грн, березень 2018 року - 20 150 грн, квітень 2018 року - 19 500 грн, травень 2018 року - 20 150 грн, червень 2018 року - 19 500 грн, липень 2018 року - 20 150 грн, серпень 2018 року 20 150 грн, вересень 2018 року - 19 500 грн, жовтень 2018 року - 2 600 грн.). Отже, враховуючи прожитковий мінімум для працездатних осіб, який був встановлений у 2018 році, кількість неоподаткованих мінімумів доходів громадян ставить 204, 3700 (180 050 грн ? 881 грн). У сукупності ОСОБА_9 підозрюється у заподінні шкоди у період з 01 листопада 2017 року до 04 жовтня 2018 року, розмір якої у двісті п`ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян: 49,5625 + 204, 3700 =253, 9325 і без 5 850 грн, перерахованих у вересні 2017 року. Таким чином, доводи сторони захисту щодо безпідставності кваліфікації дій ОСОБА_9 за ч.2 ст.364 КК України не знайшли свого підтвердження у ході апеляційного розгляду.

Інші доводи апеляційних скарг були предметом судового розгляду в суді першої інстанції та висновків слідчого судді не спростовують.

Згідно з ч.3 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має, у тому числі, право залишити ухвалу без змін.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги підозрюваного ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_6 слід залишити без задоволення, ухвалу слідчого судді - без змін.

Керуючись ст.276-278, 303, 309,369-372, 404, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги підозрюваного ОСОБА_9 та захисника підозрюваного ОСОБА_9 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04 червня 2024 року залишити без змін.

Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_2

судді: ОСОБА_3

ОСОБА_4