- Головуюча суддя (ВАКС): Задорожна Л.І.
Справа № 991/6744/24
Провадження № 1-кс/991/6772/24
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 серпня 2024 року м. Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2,
учасників кримінального провадження:
представника власника майна - адвоката ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції з Ленінським районним судом м. Запоріжжя),
підозрюваного ОСОБА_4, захисника - адвоката ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Київ клопотання адвоката ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_6, про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 52023000000000190 від 24.04.2023,
установив:
05.08.2024 до слідчого судді Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_6, про скасування арешту майна у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52023000000000190 від 24.04.2023.
Наступного дня судове засідання було призначено на 08.08.2024 та відкладено за клопотанням адвоката на 30.08.2024.
І. Суть клопотання
19.02.2024 у межах цього кримінального провадження було проведено обшук квартири, яка на праві власності належить подружжю ОСОБА_6 та ОСОБА_7, в якій також мешкає їх син, наразі підозрюваний ОСОБА_4 .
За результатами проведення обшуку детективами Національного бюро вилучено: грошові кошти (з комоду) у сумі 55 600 грн, 900 доларів США, 60 євро (1); грошові кошти з сейфу у сумі 240 000 грн, 20 600 доларів США, 5 000 євро (2).
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10.04.2024 (справа № 991/1445/24) накладено арешт на мобільний телефон Apple iPhone 13 mini та грошові кошти у сумі 5 900 доларів США, із забороною володіти, користуватися, розпоряджатися. Інші грошові кошти, вилучені під час обшуку, детективом Національного бюро повернуті їх законним власникам - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
На думку адвоката ОСОБА_3, арешт на грошові кошти у сумі 5 900 доларів США накладено необґрунтовано, у зв`язку з чим арешт підлягає скасуванню.
Зі змісту ухвали суду від 10.04.2024 слідує, що підставою для накладення арешту на грошові кошти у сумі 5 900 доларів США стала квитанція № 4974456 від 13.02.2015, виявлена та вилучена у сейфі, за якою підозрюваний ОСОБА_4 нібито придбав іноземну валюту на суму 5 900 доларів США. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що грошові кошти належать ОСОБА_4 .
Однак, відповідно до змісту квитанції від 13.02.2015 ОСОБА_4 здійснив не покупку, а продаж іноземної валюти у банківській установі. Відділенням банку прийнято від ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 5 900 доларів США, натомість він отримав 147 500 грн.
Вказана квитанція жодного відношення до вилучених у квартирі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 грошових коштів не має, оскільки вони були отримані заявниками від продажу належного ОСОБА_7 транспортного засобу наприкінці грудня 2023 року, а відповідно до змісту вилученої квитанції - валютно-обмінні операції ОСОБА_4 здійснювались ще у 2015 році та полягали саме у продажі іноземної валюти, внаслідок якого він отримав у відділенні банку грошові кошти у національній валюті.
Таким чином, зазначена вище квитанція не є підтвердженням того, що виявлені під час обшуку 5 900 доларів США належать саме ОСОБА_4 .
Право власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на відповідні грошові кошти (5 900 доларів США) підтверджується: протоколом обшуку від 19.02.2024 (в якому зазначені зауваження адвоката), твердженнями ОСОБА_6 та ОСОБА_7, показаннями свідка ОСОБА_8 (особи, яка здійснила продаж транспортного засобу ОСОБА_7 ), довіреністю від 14.08.2023, якою ОСОБА_8 уповноважено продати належний ОСОБА_7 автомобіль, договором комісії від 29.12.2023, договором купівлі-продажу транспортного засобу від 30.12.2023, розпискою ОСОБА_6 від 30.12.2023 про отримання грошових коштів від ОСОБА_8, твердженнями ОСОБА_4, відеозаписом обшуку за місцем проживання ОСОБА_4 .
Адвокат також наголосила на тому, що в ухвалі слідчого судді, на підставі якої 19.02.2024 проводився обшук, слідчий суддя не надавав дозвіл співробітникам Національного бюро на вилучення будь-яких грошових коштів у квартирі, більш того, вказана квартира не є власністю ОСОБА_4 . Отже, арешт таких грошових коштів суперечить меті обшуку, визначеній ч. 1 ст. 234 КПК України, та не відповідає підставам тимчасового вилучення майна, передбаченим ст. 167 КПК України.
На підставі викладеного, адвокат ОСОБА_3 просила скасувати арешт в частині накладення арешту на грошові кошти у сумі 5 900 доларів США, які належать ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а також зобов`язати детектива Національного бюро негайно повернути відповідні грошові кошти їх законним власникам.
ІІ. Позиції учасників кримінального провадження
Представник власника майна - адвокат ОСОБА_3 у судовому засіданні подане нею клопотання підтримала у повному обсязі та просила задовольнити з підстав, викладених у ньому.
Підозрюваний ОСОБА_4 у судовому засіданні просив задовольнити клопотання та скасувати арешт з грошових коштів у сумі 5 900 доларів США, які належать його батькам ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та були отримані від продажу належного батьку автомобіля.
Захисник підозрюваного ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримав заявлене адвокатом ОСОБА_3 клопотання про скасування арешту майна та просив його задовольнити.
Від детектива Національного бюро ОСОБА_9 на електронну пошту суду надійшло письмове заперечення на клопотання (Вх. № 30363/24 від 08.08.2024), в якому він просив розглянути клопотання про скасування арешту за його відсутності та відмовити у його задоволенні. Детектив зазначив, що матеріали справи підтверджують, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 369 КК України, у випадку доведення його вини, суд може призначити йому покарання у виді конфіскації майна. Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10.04.2024 накладено арешт на грошові кошти у сумі 5 900 доларів США. Колегія суддів вирішила, що ці грошові кошти належать ОСОБА_4, оскільки у сейфі, де вони були вилучені, виявлено квитанцію № 4974456 від 13.02.2015 на придбання іноземної валюти на цю суму саме підозрюваним. Попри зауваження адвоката ОСОБА_3 щодо того, що віднайдена квитанція стосується продажу іноземної валюти ОСОБА_4, це не відмінює нелогічності факту зберігання квитанції без наявності грошових коштів, виражених у вказаній квитанції. Окрім того, у своєму клопотанні адвокат ОСОБА_3 зазначає, що подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зберігали власні готівкові кошти у сейфі у кімнаті ОСОБА_4, з міркування надійності їх збереження. Разом з тим, у ході проведення обшуку не віднайдено задекларованих ОСОБА_4 грошових коштів, що також наводить на думку, що грошові кошти, які зберігались у сейфі, належать йому та його дружині. Щодо посилання адвоката на факт продажу автомобіля ОСОБА_7, подальшого здійснення валютно-обмінних операцій та їх передачу ОСОБА_6 зазначив, що згідно з поясненнями ОСОБА_10, який фактично здійснив купівлю автомобіля, розрахунок здійснювався у іноземній валюті, а не у гривні. Жодних квитанцій про нібито здійснені валютно-обмінні операції у судовому засіданні надано не було. Враховуючи викладені обставини, наявні підстави вважати, що всі грошові кошти, віднайдені у сейфі ОСОБА_4, належать йому.
ОСОБА_6 та прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_11, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду клопотання, у судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд завчасно не повідомили.
Відповідно до ч. 2 ст. 174 КПК України клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно. Підтвердження належного повідомлення ОСОБА_6 та прокурора ОСОБА_11 про дату, час та місце розгляду клопотання міститься у матеріалах справи (телефонограмі).
ІІІ. Встановлені обставини, мотиви та оцінка слідчого судді
Дослідивши зміст клопотання та додані до нього матеріали, письмові заперечення детектива Національного бюро ОСОБА_9, заслухавши пояснення учасників кримінального провадження, слідчий суддя дійшов висновку щодо наобхідності задоволення клопотання про скасування арешту майна, з огляду на таке.
За змістом ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження, серед іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Частина перша статті 174 КПК України передбачає, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що у подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Отже, учасник кримінального провадження, який подав таке клопотання, має довести, що у подальшому застосуванні арешту відпала потреба або, що арешт на майно накладено необґрунтовано.
Ухвалою колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10.04.2024 (справа № 991/1445/24) у межах кримінального провадження № 52023000000000190 накладено арешт, зокрема на грошові кошти у сумі 5 900 доларів США, із забороною володіти, користуватися та розпоряджатися ними.
Зі змісту мотивувальної частини ухвали вбачається, що метою накладення арешту на грошові кошти у сумі 5 900 доларів США є забезпечення конфіскації майна як виду покарання. Колегія суддів дійшла висновку, що зазначені вище готівкові кошти на праві власності належать підозрюваному ОСОБА_4, що підтверджується віднайденою у сейфі квитанцією № 4974456 від 13.02.2015 на придбання іноземної валюти саме підозрюваним ОСОБА_4 . Зазначено, що пояснення ОСОБА_6 та підозрюваного щодо того, що вказані грошові кошти належать ОСОБА_6 з її чоловіком, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні клопотання про арешт майна в цій частині, оскільки нелогічним є факт зберігання квитанції на придбання іноземної валюти за її відсутності (відсутності грошових коштів).
Про обґрунтованість накладеного на майно арешту за п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України буде свідчити, по-перше, те, що такий захід забезпечення кримінального провадження передбачений кримінальним процесуальним законом. По-друге, мають існувати факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача у тому, що арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Адвокат ОСОБА_3 у своєму клопотанні та в судовому засіданні зазначає про те, що арешт на майно (грошові кошти) накладено необґрунтовано, у зв`язку з чим він має бути скасований.
Слідчий суддя, вирішуючи питання скасування арешту, виходить з того, що будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. Обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є їй пропорційними.
Водночас, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.
Також, слідчий суддя враховує практику Європейського суду з прав людини щодо можливості втручання за рішенням суду в права особи на мирне володіння майном, гарантованого ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Так, Суд у рішенні у справі «Узан та інші проти Туреччини», оцінюючи виправданість втручання відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції, зробив висновок про те, щоб бути сумісним із положеннями Конвенції, втручання повинно відповідати трьом умовам, а саме: (1) бути передбачене національним законом, який в державі вважається необхідним для регулювання використання майна, (2) повинне відповідати загальним інтересам суспільства, (3) має забезпечуватися справедливий баланс між правами власника та загальносуспільними інтересами (п. 195). Крім того, у п. 203 рішення у наведеній справі Суд, аналізуючи питання пропорційності втручання в право на мирне володіння майном, дійшов висновку, що стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції передбачає, що втручання в право мирного володіння майном можливе за умови існування розумного взаємозв`язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби. Тобто, обмежити особу в праві мирно володіти майном можна не просто, коли наявний значний суспільний інтерес на здійснення такого втручання в право людини, а виключно, якщо виконати завдання кримінального провадження в інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо.
Таким чином, накладення арешту не має на меті позбавити особу належного їй на праві власності майна, а лише тимчасово обмежити її право користуватись та/або розпоряджатись ним.
У своєму клопотанні адвокат ОСОБА_3 акцентує увагу на тому, що вилучені під час проведення обшуку квартири НОМЕР_2, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, за місцем проживання ОСОБА_4, грошові кошти у сумі 5 900 доларів США на праві власності належать його батькам - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
На підтвердження цього факту до матеріалів клопотання додано, у копіях:
- протокол обшуку від 19.02.2024, зі змісту якого слідує, що у квартирі НОМЕР_2, розташованій за адресою: АДРЕСА_1, вилучені грошові кошти у сумі 55 600 грн, 900 доларів США та 60 євро, а також 240 000 грн, 20 600 доларів США та 5 000 євро, квитанція від 13.02.2015;
- свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 від 18.02.2013, зі змісту якого слідує, що квартира НОМЕР_2, розташована за адресою: АДРЕСА_1, належить на праві спільної часткової власності в рівних долях ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ;
- договір комісії № 09297 від 29.12.2023 та договір купівлі-продажу транспортного засобу № 09297 від 30.12.2023, відповідно до яких транспортний засіб Mercedes-Benz, 2017 року випуску, був проданий за 1,3 млн грн;
- дублікат довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 14.08.2023, зі змісту якого слідує, що ОСОБА_7 уповноважив ОСОБА_8 на розпорядження (продаж) транспортним засобом Mercedes-Benz, 2017 року випуску, належного йому на праві власності;
- розписку ОСОБА_6 від 30.12.2023, зі змісту якої слідує, що вона отримала від ОСОБА_8 грошові кошти у сумі 250 000 грн, 21 000 доларів США та 5 000 євро. Відповідні кошти передані їй ОСОБА_8 за результатом продажу ним за 1,3 млн грн автомобілю Mercedes-Benz, що належить її чоловіку ОСОБА_7 .
Також, у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив, що він здійснив продаж автомобіля ОСОБА_7 на підставі довіреності у грудні 2023 року. Він особисто підписав договір комісії. Грошові кошти він отримав в установі, що продала автомобіль, у сумі 1,3 млн грн. У подальшому, кошти він передав подружжю (у євро, доларах США та гривні) під розписку. ОСОБА_4 до процесу продажу автомобіля залучений не був. Хто саме придбав автомобіль свідку не відомо, оскільки він особисто покупця не бачив.
Натомість, сторона обвинувачення у цій справі посилається на ухвалу апеляційного суду, в якій зазначено, що грошові кошти у сумі 5 900 доларів США, на які накладено арешт, належать ОСОБА_4, у зв`язку з тим, що у сейфі (де їх вилучено) віднайдено квитанцію від 13.02.2015 на ім`я ОСОБА_4 про купівлю іноземної валюти у сумі 5 900 доларів США.
Слідчий суддя зауважує, що при розгляді питання про скасування арешту майна суд не вправі визначати право власності на річ за будь-якою особою, спір про її належність вирішується в порядку цивільного судочинства (постанова ККС ВС від 09.04.2020 у справі № 676/2199/19). Натомість, на підставі фактів або інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача, перевіряються відомості про належність особі майна, щодо якого вирішується питання про скасування арешту.
Зокрема, при виявленні та вилученні рухомих речей, які не підлягають державній реєстрації, мають враховуватися дія презумпції права власності за особою, яка володіє (реально панує, здійснює фактичний контроль над річчю corpus possessionis); спростування вказаної презумпції можливе за наявності беззаперечних доказів чи їх сукупності (рішення суду щодо визнання права власності за іншою особою, письмові докази, дата складання, яких мала місце до моменту вилучення та не викликає сумнівів, матеріали фото-, відеофіксації, речові докази тощо); показання свідків та пояснення зацікавлених осіб за умови обов`язкової письмової форми правочину не мають братися до уваги при вирішенні питання про спростування зазначеної презумпції; пояснення сторін оцінюються у співставленні з фактичними обставинами та наданими доказами.
У цій справі слідчий суддя вважає факт належності ОСОБА_4 грошових коштів у сумі 5 900 доларів США не доведеним через недостатність поданих стороною обвинувачення доказів. Сама по собі квитанція № 4974456 від 13.02.2015 не є достатнім доказом для підтвердження належності грошових коштів у сумі 5 900 доларів США конкретній особі (у цьому випадку ОСОБА_4 ). Для належного доведення факту володіння грошовими коштами конкретною особою необхідні додаткові докази, які б могли підтвердити їх походження, або ж такі, що демонструють зв`язок між цією особою та грошовими коштами у визначеному обсязі.
Слідчий суддя вважає, що самого лише висновку про належність грошових коштів ОСОБА_4, який ґрунтується на логічності судження про те, що квитанція на придбання іноземної валюти не може зберігатись без неї (грошових коштів), недостатньо для накладення на них арешту. Оцінка змісту квитанції сама по собі не підтверджує, що саме ОСОБА_4 є власником грошових коштів, вона достовірно підтверджує лише той факт, що фінансова операція була здійснена.
Отже, сама по собі квитанція може бути лише підтвердженням того, що грошові кошти були придбані або продані у 2015 році (майже за дев`ять років до моменту проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_4 ), але не свідчить про те, що саме ці кошти зберігалися у квартирі, яка на праві власності належить ОСОБА_6 та ОСОБА_7 останні десять років.
Натомість, долучені до клопотання документи переконливо свідчать про володіння та користування арештованими грошовими коштами саме подружжям ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Більш того, у ході розгляду клопотання про скасування арешту майна доводи адвоката ОСОБА_3 про походження грошових коштів спростовані не були.
Надані стороною обвинувачення письмові пояснення, на думку слідчого судді, не є достатньо переконливими, щоб спростувати презумпцію перебування вилучених грошових коштів (у іноземній валюті) у власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7, в силу перебування цих коштів в житлі, яким вони володіють, їх фактичного володіння цими грошовими коштами, які були частиною з віднайдених в сейфі 20 600 доларів США, а також їх фінансової можливості володіти грошовими коштами у віднайденому розмірі.
Враховуючи встановлені обставини кримінального провадження та мету, з якою накладено арешт на грошові кошти, що знаходились у фактичному володінні подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7, за відсутності беззаперечних доказів на спростування презумпції власності, слідчий суддя вважає застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження необґрунтованим.
Частиною 1 статті 22 КПК України визначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Враховуючи викладені вище обставини, слідчий суддя вважає, що адвокатом ОСОБА_3 доведено, що арешт грошових коштів накладено необґрунтовано, оскільки їх належність підозрюваному ОСОБА_4 не підтверджена достатніми та належними доказами, а арешт з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання не може бути накладено на майно третьої особи.
Підсумовуючи викладене, слідчий суддя зазначає, що під час розгляду клопотання про скасування арешту майна доведено, що арешт накладено необґрунтовано, у зв`язку з чим клопотання адвоката ОСОБА_3 про скасування арешту майна підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 132, 174, 372, 376 КПК України, слідчий суддя
постановив:
Клопотання адвоката ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_6, про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 52023000000000190 від 24.04.2023 - задовольнити.
Арешт, накладений ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10.04.2024 на грошові кошти у сумі 5 900 доларів США, який полягав у забороні володіння, користування та розпорядження, - скасувати.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_12