- Головуючий суддя (ВАКС): Федоров О.В.
Справа № 991/13060/24
Провадження 1-кс/991/13139/24
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
21 листопада 2024 року м. Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2,
детектива ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_4 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52024000000000046 від 25.01.2024,
ВСТАНОВИВ:
20.11.2024 вказане клопотання надійшло до Вищого антикорупційного суду і на підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду було передано на розгляд слідчого судді ОСОБА_1 .
1.Зміст поданого клопотання
В обґрунтування поданого клопотання вказано, що Національним антикорупційним бюро України здійснюється досудове розслідування № 52024000000000046 від 25.01.2024 за підозрою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні ними кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, а саме щодо обставин одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди в особливо великому розмірі за вчинення такою службовою особою в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, вчиненого за попередньою змовою групою осіб.
За версією слідства та описаних у клопотанні дій, у період з 22.01.2024 по 14.02.2024, начальник управління з питань виявлення та опрацювання податкових ризиків ГУ ДПС у Харківській області ОСОБА_6, діючи з прямим умислом та за попередньою змовою з ОСОБА_5 та іншими, невстановленими на даний час, службовими особами ГУ ДПС у Харківській області, знаходячись у м. Харкові, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, одержав неправомірну вигоду, в особливо великому розмірі, а саме грошові кошти у сумі 43 000 доларів США, за вчинення в інтересах ТОВ «Оушен Фудз» дій, зокрема вжиття заходів завдяки наданій владі та службовому становищу, спрямованих на прийняття Комісією рішення про невідповідність вказаного підприємства критеріям ризиковості.
24.07.2024 ОСОБА_5 повідомлено про у підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.
Прокурор вказує, що санкція інкримінованого ОСОБА_5 злочину передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від чо восьми до дванадцять років, з конфіскацією майна.
Посилаючись на положення п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України прокурор зауважує, що арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.
Так, під час здійснення досудового розслідування вказаного кримінального провадження стороною обвинувачення встановлено, що ОСОБА_5 володіє нерухомим та рухомим майном, що є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя та яке зареєстровано на його дружину ОСОБА_7, а саме:
- квартирою, загальною площею 77,1 кв.м, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 ;
- транспортним засобом марки «MITSUBISHI» моделі «LANCER», д.н.з. НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2 .
При цьому, прокурор із посиланням на положення ст. 60, 63, 70 Сімейного Кодексу вказує, що об`єкти, які на праві спільної сумісної власності належать ОСОБА_5 та його дружині частка підозрюваного у праві власності на них судом не визначена, тобто може бути від 0 -100 %, то дані частки у праві власності на зазначені об`єкти з метою забезпечення рішення суду в частині можливої конфіскації майна підозрюваного ОСОБА_5 підлягають арешту в повному обсязі з тимчасовим позбавленням власників права на відчуження та розпоряджання цим майном.
Також, посилаючись на ч. 2 ст. 172 КПК України, прокурор просить розглядати вказане клопотання без повідомлення підозрюваного та іншої власниці з метою запобігання вчинення ним чи третіми особами дій, що унеможливлять виконання рішення суду в частині накладення арешту у разі задоволення клопотання.
2.Позиція сторін у судовому засіданні
У судовому засіданні детектив ОСОБА_3 підтримав вимоги клопотання та просив його задовольнити.
На підставі положень ч. 2 ст. 172 КПК України, слідчий суддя прийняв рішення здійснювати розгляд поданого клопотання без виклику підозрюваного ОСОБА_5, іншої власниці майна та їх представників, оскільки це може призвести до вчинення дій, пов`язаних із відчуженням вказаного майна, що унеможливить забезпечення виконання рішення суду про арешт майна з метою забезпечення подальшої ймовірної конфіскації майна як виду покарання та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.
3.Мотиви та оцінка слідчого судді
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження.
Загальні вимоги щодо порядку застосування будь-яких заходів забезпечення визначені статтями 131 та 132 КПК України.
Стаття 170 КПК встановлює, що арештом майна є тимчасове позбавлення за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно, зокрема, може бути об`єктом спеціальної конфіскації або ж конфіскації майна як виду покарання, а також за рахунок нього може бути відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).
Також за ч. 5 ст. 170 КПК у випадку накладення арешту з метою забезпечення конфіскації майна, арешт накладається на майно підозрюваного за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.
Водночас, відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України. До таких ризиків відноситься можливість приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна.
Також положеннями ч. 10 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт може бути накладений на рухоме чи нерухоме майно, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді визначено необхідність арешту майна.
До того ж, за змістом ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для третіх осіб.
Отже, з аналізу зазначених норм КПК України, при вирішення питання про арешт майна, слідчий суддя має встановити:
1)чи набула особа статусу підозрюваного, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення підозрюваним та чи достатні підстави вважати, що суд може призначити їй покарання у виді конфіскації майна;
2)чи відноситься майно, щодо якого вирішується питання про його арешт до виду майна, на яке можна накладати арешт та чи перебуває воно у власності осіб, щодо майна яких дозволено накладення арешту з відповідною метою;
3)чи можливо за допомогою арешту досягнути завдань, для виконання яких прокурор звертається із відповідним клопотанням;
4)чи будуть розумними та співрозмірними із завданнями цього кримінального провадження наслідки арешту майна для осіб, чиї права обмежуються внаслідок його застосування.
З урахуванням вказаного, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, заслухавши пояснення детектива, слідчий суддя, встановлюючи наявність зазначених вище обставин, приходить до таких висновків.
4.1.Щодо набуття статусу підозрюваного, наявності обґрунтованої підозри та достатніх підстав вважати, що особі може бути призначено покарання у виді конфіскації майна
Як вказувалось вище, підставою застосування арешту майна з метою забезпечення можливої конфіскації, є, зокрема, набуття особою статус підозрюваного, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 КПК України, повідомлено про підозру.
Як встановлено слідчим суддею, 24.07.2024 письмове повідомлення про підозру було вручено особисто ОСОБА_5 про що в матеріалах, долучених до клопотання, міститься письмова розписка останнього про її отримання.
Таким чином, ОСОБА_5 має статус підозрюваного у цьому кримінальному провадження та щодо майна останнього може розглядатися питання про його арешт з метою забезпечення конфіскації майна.
Вирішуючи питання про наявність обґрунтованої підозри, слідчий суддя виходить з того, що кримінальне процесуальне законодавство України не містить визначення поняття «обґрунтована підозра», у зв`язку з чим, керуючись приписами ч. 5 ст. 9 КПК України, слідчий суддя при встановленні змісту вказаного поняття враховує практику Європейського суду з прав людини.
Так, з вказаної практики вбачається, що існування обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які змогли б переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. При цьому, факти, які дають підставу для підозри, не мають бути такого ж рівня, як і ті, що обґрунтовують засудження особи, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення ЄСПЛ у справах «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», «Лабіта проти Італії», «Мюррей проти Сполученого Королівства», «Ільгар Маммадов проти Азейбарджану», «Нечипорук і Йонкало проти України»).
Отже, обґрунтована підозра не передбачає наявності переконання «поза розумним сумнівом» щодо вчинення особою кримінального правопорушення. Однак, вона повинна ґрунтуватись на об`єктивних фактах, встановлених на підставі наданих стороною обвинувачення доказів.
Таким чином, слідчому судді необхідно з`ясувати, чи є підстави обґрунтовано вважати, що ОСОБА_5 міг вчинити саме інкримінований йому злочин. При цьому, остаточна оцінка та кваліфікація конкретних діянь здійснюється судом під час розгляду справи по суті.
Згідно з клопотанням досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні здійснюється за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 368 КК України, тобто за фактом одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди в особливо великому розмірі для себе та третьої особи, за вчинення службовою особою в інтересах того, хто надає таку вигоду, дій з використанням наданої їй влади та службового становища, вчиненого за попередньою змовою групою осіб.
Так, слідчим суддею встановлено, що в межах кримінального провадження встановлюються обставини ймовірного одержання службовими особами ГУ ДПС у Харківській області, неправомірної вигоди за вчинення ними дій в інтересах юридичної особи.
Як вбачається з клопотання та доданих до нього матеріалів, версія слідства полягає в тому, що у період з 22.01.2024 по 14.02.2024, в.о. начальника ГУ ДПС у Харківській області ОСОБА_5, діючи з прямим умислом та за попередньою змовою з ОСОБА_6 та іншими, невстановленими на даний час, службовими особами ГУ ДПС у Харківській області, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, одержав неправомірну вигоду, в особливо великому розмірі, а саме грошові кошти у сумі 43 000 доларів США, за вчинення в інтересах ТОВ «Оушен Фудз» дій, зокрема вжиття заходів завдяки наданій владі та службовому становищу, спрямованих на прийняття Комісією рішення про невідповідність вказаного підприємства критеріям ризиковості.
Так, на думку обвинувачення, начальник відділу ГУ ДПС у Харківській області ОСОБА_8, під час особистих зустрічей протягом 22.01.2024 по 01.02.2024, висловила представнику ТОВ «Оушен Фудз» ОСОБА_9 прохання про надання їй та іншим службовим особам ГУ ДПС у Харківській області неправомірної вигоди, а саме грошових коштів у сумі 55 000 доларів США, за вчинення дій в інтересах ТОВ «Оушен Фудз» - прийняття Комісією з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі ГУ ДПС у Харківській області рішення про виключення ТОВ «Оушен Фудз» з переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості платника податку, а також рішень про реєстрацію зупинених податкових накладних цього товариства.
Водночас, оскільки ОСОБА_8 не входила до складу Комісії та не мала повноважень на прийняття відповідного рішення, до вчинення злочину було залучено інших осіб, зокрема ОСОБА_10 і ОСОБА_11 . При цьому, останній мав особисті зв`язки із ОСОБА_6, який в силу своєї займаної посади та входження до Комісії, мав повноваження на прийняття рішення про невідповідність ТОВ «Оушен Фудз» критеріям ризиковості платника податку. ОСОБА_6 погодившись на пропозицію отримання неправомірної вигоди за винесення рішення в інтересах ТОВ «Оушен Фудс», надав вказівки своїй підлеглій ОСОБА_12 щодо підготовки пакету документів/проектів документів, необхідних для подальшого прийняття Комісією відповідного рішення.
При цьому, узгодження суми неправомірної вигоди та обставини її передачі відбувалися на зустрічах та у спілкуванні між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 . Зокрема, 01.02.2024 ОСОБА_8 повідомила ОСОБА_9 передані їй умови, якими передбачалося, що для виключення ТОВ «Оушен Фудз» з переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості платника податку, необхідно передати неправомірну вигоду у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) доларів США та 1,6% з обороту ТОВ «Оушен Фудз» за попередній період, тобто загалом грошові кошти у сумі 55 000 (п`ятдесят п`ять тисяч) доларів США.
Під час таких зустрічей ОСОБА_8 неодноразово наголошувала, що кошти будуть передані в.о. начальника ГУ ДПС у Харківській області ОСОБА_5, який забезпечить прийняття необхідних для ТОВ «Оушен Фудз» рішення про виключення ТОВ «Оушен Фудз» з переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості платника податку, а також рішень про реєстрацію зупинених податкових накладних цього товариства.
У свою чергу, ОСОБА_6 узгодив з ОСОБА_5, як Головою Комісії та в.о. начальника ГУ ДПС у Харківській області, який наділений повноваженнями, що надають останньому реальні можливості вжиття заходів для забезпечення позитивного голосування іншими членами Комісії, рішення по питанню невідповідності ТОВ «Оушен Фудз» критеріям ризиковості платника податку, у тому числі й шляхом особистого позитивного голосування ОСОБА_5 .
У ході досудового розслідування було встановлено, що 13.02.2024 за вказівками ОСОБА_8 обумовлена передача неправомірної вигоди відбулася за визначеними умовами, зокрема ОСОБА_13 передав кошти у сумі 55 000 доларів США доларів США через сторонню особу ОСОБА_14, який у свою чергу віддав кошти чи її частину іншій особі - ОСОБА_11, після чого було здійснено ряд дій щодо передачі, обміну коштів та розподілу такої неправомірної вигоди між іншими особами, у т.ч. службовими особами ГУ ДПС у Харківській області.
Того ж дня, 13.02.2024 Комісією, у тому числі за участі ОСОБА_5 та ОСОБА_12 прийнято рішення № 10610 про невідповідність ТОВ «Оушен Фудз» критеріям ризиковості платника податку.
Також слідством встановлено, що наступного дня - 14.02.2024 ОСОБА_11 зустрівся із ОСОБА_6 та іншим працівником ГУ ДПС у Харківській області та під час зустрічі передав останньому частину неправомірної вигоди, у тому числі перетвореної, в сумі 43 000 доларів США. Після чого, ОСОБА_6 зустрівся з ОСОБА_5 та передав йому частину перетвореної неправомірної вигоди у сумі щонайменше 13 200 доларів США, які потім були віднайдені в ході проведеного в службовому кабінеті останнього обшуку.
На переконання слідчого судді, встановлені обставини зустрічей ОСОБА_5 та зміст його спілкування з переліченими особами, зафіксовані відомості листування, у сукупності переконують слідчого суддю у тому, що мало місце вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, яке може бути вчинене ОСОБА_5 .
Слідчий суддя вважає, що викладені вище обставини на даному етапі досудового розслідування з розумною достатністю та вірогідністю пов`язують підозрюваного з вчиненим кримінальним правопорушенням, оскільки для стороннього спостерігача прослідковувався б зв`язок між описаними діями підозрюваного та ознаками складу інкримінованого йому злочину.
Зазначені обставини, які враховані при оцінці обґрунтованості повідомленої ОСОБА_5 підозри, встановлені слідчим суддею на підставі таких досліджених в ході судового засідання копій документів:
- заяви про вчинення злочину від 25.01.2024;
- протоколів допитів свідка від 25.01.2024, 02.02.2024, 13.02.2024, 01.03.204;
- протоколів огляду від 25.01.2024, 02.02.2024, 02.04.2024, 16.02.2024, 04.04.2024, 05.04.2024;
- протоколів НС(Р)Д від 02.02.2024, 06.02.2024, 16.02.2024;
- протоколу огляду, ідентифікації та вручення грошових коштів від 13.02.2024;
- рішеннями про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку № 3993 від 18.01.2024 та №10610 від 13.02.2024;
- наказу Головного управління ДПС у Харківській області № 50 від 20.01.2023 з додатками;
-іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.
Оцінивши вказані докази в їх сукупності з доводами клопотання та учасників судового засідання, не вирішуючи питання про доведеність вини та остаточної кваліфікації дій ОСОБА_5, виходячи з наданих матеріалів клопотання, слідчий суддя дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України за викладених у клопотанні обставин.
При цьому, слідчим суддею встановлено, що за вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.
Тобто конфіскація майна передбачена у санкції відповідної статті як обов`язкове додаткове покарання, а тому, у разі ухвалення обвинувального вироку, суд повинен буде застосувати до ОСОБА_5 додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Таким чином, враховуючи вагомість наданих стороною обвинувачення доказів про ймовірне вчинення підозрюваним інкримінованого йому злочину, яке передбачає конфіскацію майна як обов`язкове додаткове покарання, слідчий суддя вважає, що дійсно існують достатні підстави вважати, що ОСОБА_5 може бути призначене покарання у виді конфіскації майна. Вказане обумовлює необхідність забезпечення такої можливої конфіскації шляхом застосування до майна підозрюваного такого заходу забезпечення як арешт належного йому майна.
4.2.Щодо можливості накладення арешту на вказане у клопотанні майно
Частина 10 статті 170 КПК України встановлює, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Крім того, як зазначалось вище, арешт майна з метою забезпечення можливої конфіскації на стадії досудового розслідування може бути накладений на майно підозрюваного.
Прокурор просить накласти арешт на майно, яке перебуває у власності дружини підозрюваного ОСОБА_5 - ОСОБА_7, а саме на:
-квартиру, загальною площею 77,1 кв.м, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 ;
- транспортний засіб марки «MITSUBISHI» моделі «LANCER», д.н.з. НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2 .
Так, з інформації, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, слідчим суддею встановлено, що у власності ОСОБА_7 перебуває квартира, яка розташованою за адресою: АДРЕСА_1, придбана на підставі договору купівлі-продажу № 38 від 11.01.2021.
Відповідно до реєстраційної картки транспортного засобу ОСОБА_7 з 28.01.2017 є власницею автомобіля марки «MITSUBISHI» моделі «LANCER», д.н.з. НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2 .
Вирішуючи питання про можливість накладення арешту на вказане майно, слідчий суддя виходить із таких міркувань.
Відповідно до відомостей актового запису про шлюб №1004 від 31.08.1991 підозрюваний ОСОБА_5 перебуває у шлюбі з ОСОБА_7 з 31.08.1991 і до цього часу шлюб між ними не розірваний.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За змістом ч. 1, 3 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, відповідно до ст. 372 КПК України, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
При цьому режим спільної сумісної власності не визначає розміру часток кожного власника, що унеможливлює ідентифікацію конкретних часток кожного з подружжя у спільному майні.
Так само і слідчий суддя при накладенні арешту на майно в межах кримінального провадження не має права вирішувати спір про право власності на майно, визначаючи частки у праві спільної сумісної власності кожного з подружжя чи здійснюючи поділ майна в натурі (аналогічна правова позиція міститься і в Постанові ККС ВС від 09 квітня 2020 року у справі № 676/2199/19).
Тож, оскільки частки подружжя у праві спільної сумісної власності не визначені, суд у кримінальному провадженні позбавлений можливості визначати їх поза межами цивільного провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 СК України за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.
З огляду на те, що вказані вище об`єкти рухомого та нерухомого майна були придбані ОСОБА_7 за час перебування у шлюбі з ОСОБА_5, отже, це майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Однак, враховуючи відсутність відомостей про поділ майна подружжя на визначені частки, та неможливість суду самостійно відокремлювати його, слідчий суддя вважає, що єдиним можливим та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження у таких випадках є накладення обтяження саме на весь об`єкт права спільної сумісної власності в цілому.
Враховуючи, що обмежень чи заборон щодо накладення арешту на вказане майно не було встановлено, слідчий суддя вважає обґрунтованими доводи прокурора щодо необхідності накладення арешту на вищезазначене майно.
4.3.Щодо можливості виконання завдань арешту
Відповідно до положень ст. 173 КПК України, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
У цьому кримінальному провадженні необхідність арешту майна обумовлена сукупністю підстав вважати, що таке майно може підлягати конфіскації як виду покарання. Ризиками, для запобігання яких необхідне накладення арешту, є можливість відчуження цього майна власником чи довіреними йому особами.
Зважаючи на обставини, що розслідуються у межах цього кримінального провадження щодо підозри ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, майно якого за вироком суду може бути конфісковане, можливість відчуження ним чи третіми особами вказаного майна є обґрунтованою.
З накладенням арешту можливість особи розпоряджатись відповідним майном на власний розсуд та відчужувати його на користь третіх осіб втрачається. Отже, у такий спосіб, може бути виконане завдання арешту майна, а саме запобігання можливості його відчуження.
За таких умов, заявлена детективом мета (забезпечення конфіскації майна як виду покарання) може бути досягнута через застосування до майна підозрюваного саме такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
4.4.Щодо розумності та співрозмірності арешту
Критерії розумності та співрозмірності обмеження права власності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчого судді. Відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. При цьому, обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (Рішення ЄСПЛ від 05.01.2000 у справі «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, параграф 107). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (Рішення ЄСПЛ у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, заява № 8793/79, параграф 50).
На думку слідчого судді, накладення арешту в даному випадку є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження, враховуючи суспільну небезпеку вчинених кримінальних правопорушень, їх специфіку і тяжкість, наявність обґрунтованої підозри у їх вчиненні особи, яка є власником такого майна. За таких обставин, слідчий суддя вважає, що пов`язані із накладенням арешту обмеження є виправданими, співмірними із завданнями кримінального провадження та пропорційними меті, з якою такі обмеження застосовуються.
У цьому контексті слідчий суддя зауважує, що арешт накладається без заборони користування відповідним майном, а тому не вбачає негативних наслідків від його застосування як для самого підозрюваного, так і для інших осіб. Водночас, заборона відчуження та розпорядження відповідним майном є обґрунтованою та виправданою з огляду на встановлений ризик передачі зазначеного майна на користь інших осіб, що унеможливить досягнення заявленої мети арешту.
Крім того, з урахуванням характеру кримінальних правопорушень, що розслідуються у межах цього кримінального провадження, такий захід забезпечення кримінального провадження є пропорційним втручанню у володіння майном. Підстав сумніватися в співмірності такого обмеження права власності завданням кримінального провадження у слідчого судді не виникає. У цьому випадку арешт майна необхідний для забезпечення ефективності кримінального провадження та негативних наслідків для володільців майна не створює.
Також слідчий суддя відзначає, що накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав. Хоча власник обмежується у реалізації правомочностей щодо таких прав, такий захід є тимчасовим.
За таких обставин, слідчий суддя вважає, що обмеження, яких зазнає підозрюваний та інші власники майна, на даному етапі виправдовують такий ступінь втручання у їх право власності.
З огляду на викладене, слідчий суддя дійшов висновку про наявність необхідних і достатніх підстав для задоволення клопотання прокурора про арешт майна.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 131, 170-173, 309, 372, 376 КПК України, слідчий суддя
ПОСТАНОВИВ:
1.Клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_4 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52024000000000046 від 25.01.2024, - задовольнити.
2.Накласти арешт (із забороною розпорядження та відчуження) на майно право власності на яке зареєстроване на дружину підозрюваного ОСОБА_5 - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_3, та є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме:
- квартиру, загальною площею 77,1 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;
- транспортний засіб марки «MITSUBISHI» моделі «LANCER», д.н.з. НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2 .
3.Копію ухвали негайно після її оголошення вручити детективу.
4.Арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому у застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
5.Ухвала може бути оскаржена до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
6.Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Слідчий суддя ОСОБА_1