- Головуючий суддя (АП ВАКС): Семенников О.Ю.
справа № 991/5354/24
провадження №11-сс/991/860/24
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 грудня 2024 року м.Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4,
представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційну скаргу представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 25 червня 2024 року про арешт майна у кримінальному провадженні №52021000000000359 від 16 липня 2021 року,
ВСТАНОВИЛА:
Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.
Ухвалою слідчого судді від 25 червня 2024 року з метою забезпечення спеціальної конфіскації задоволено клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) про арешт майна (шляхом позбавлення права на його відчуження, розпорядження), а саме легкового автомобіля марки та моделі «BMW X5», д.н.з. НОМЕР_1, 2015 р.в., VIN НОМЕР_2 та майнові права на нежитлове приміщення, загальною площею 48 кв.м, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, буд. 37-Г, 1 поверх, будівельний (проєктний) номер 1-004.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, представник третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_6, звернувся з апеляційною скаргою, за вимогами якої просив скасувати ухвалу слідчого судді від 25 червня 2024 року про арешт майна.
В обґрунтування апеляційної скарги представник посилався на наступне.
Майно, на яке оскаржуваною ухвалою накладено арешт, не відповідає зазначеним у ст.96-2 КК умовам, в той же час ОСОБА_5 є належним власником цього майна, має необхідні та беззаперечні власні джерела походження коштів для його придбання, які жодним чином не пов`язані з обставинами, що досліджуються у цьому кримінальному провадженні. За таких обставин припущення слідчого судді про те, що реальним власником майна є ОСОБА_7, не відповідає дійсності, а тому майно, що належить на праві власності ОСОБА_5, та на яке накладено арешт, не підлягає спеціальної конфіскації.
Таким чином безпідставний арешт приватної власності наносить велику шкоду власнику, грубо порушує гарантоване законодавством право приватної власності і відтак має бути скасоване.
Також до апеляційної скарги додано клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, яке обґрунтовано тим, що 25 червня 2024 року розгляд клопотання про арешт майна здійснювався слідчим суддею без повідомлення ОСОБА_5, в той час як оскаржувану ухвалу отримано лише 04 листопада 2024 року, а вже 08 листопада 2024 року подано апеляційну скаргу.
Позиції учасників провадження.
Представник третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив задовольнити її у повному обсязі з зазначених у ній підстав.
Прокурор, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце апеляційного розгляду в судове засідання не з`явився, подав до суду клопотання, в якому, посилаючись на відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали, просив розгляд апеляційної скарги здійснювати за його відсутності.
Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_5, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце апеляційного розгляду в судове засідання не з`явилась, про поважні причини свого неприбуття суд не повідомила, а тому суд з урахуванням позиції її представника згідно з положеннями ч.4 ст.405 КПК вважав за можливе розглянути апеляційну скаргу за її відсутності та відсутності прокурора.
Мотиви та висновки суду.
Відповідно до вимог п.3 ч.2 ст.395 КПК апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п`яти днів з дня її проголошення, якщо інше не передбачене цим Кодексом.
За положеннями абз.2 ч.3 ст.395 КПК якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 04 листопада 2019 року (справа №760/12179/16-к) дійшла до висновку, що за змістом абз.2 ч.3 ст.395 КПК якщо ухвала слідчого судді постановлена без виклику особи, інтересів якої вона стосується та яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи має обчислюватись з дня отримання копії судового рішення, незалежно від наявності інших джерел інформування про прийняте рішення.
З матеріалів судового провадження вбачається, що оскаржуване рішення прийняте 25 червня 2024 року без виклику ОСОБА_5, копію якого представник отримав 04 листопада 2024 року, а вже 08 листопада 2024 року представник звернувся з апеляційною скаргою до суду, у зв`язку з чим колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що подана в межах строку апеляційного оскарження.
Відтак, за наслідками розгляду клопотання суд має вирішити по суті питання щодо поновлення процесуального строку (відмовляє чи задовольняє відповідне клопотання) лише у разі його пропущення, проте у зв`язку з дотриманням строку апеляційного оскарження колегія судів встановлює відсутність предмету розгляду клопотання через дотримання строку звернення, а тому вважає за необхідне залишити подане клопотання без розгляду.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст.16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Згідно з положеннями ст.170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно з вимогами ст.94, 132, 173 КПК повинен врахувати, зокрема, правову підставу для арешту майна, можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.2 ч.2 ст.170 КПК), розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Колегією суддів встановлено, що під час розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя у повному обсязі належним чином дотрималась вищевказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як встановлено слідчим суддею та вбачається з матеріалів провадження, детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування, а прокурорами САП процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №52021000000000359 від 16 липня 2021 року, у межах якого 15 червня 2024 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК, а саме у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене в особливо великих розмірах, за попередньою змовою групою осіб, вчинене повторно.
Відповідно до повідомлення про підозру, діями ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які за версією сторони обвинувачення мали місце у 2020 році, державі в особі Міністерства внутрішніх справ України завдано матеріальну шкоду у загальному розмірі 16725830,28 грн.
Поряд з цим встановлено, що матір`ю ОСОБА_7 - ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 30 квітня 2021 року №МП-19079-1-004 набуто майнові права на нежитлове приміщення проектною загальною площею 48 кв.м за адресою: м. Київ, вул.Васильківська, буд.37-Г, 1 поверх, будівельний (проектний) номер 1-004, вартістю 693 928,80 грн. Окрім того, ОСОБА_5 на праві власності належить легковий автомобіль марки та моделі «BMW X5», д.н.з. НОМЕР_1, 2015 р.в., VIN НОМЕР_2, набутий нею 12 листопада 2021 року на підставі договору купівлі-продажу.
У протоколі за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії (далі - НСРД), а саме аудіо-, відеоконтролю особи від 12 березня 2024 року, та протоколі огляду та дослідження інформації від 06 червня 2024 року зафіксовано розмови підозрюваного ОСОБА_7, у яких він зазначає про те, що в нього є приміщення, яке вони купили перед війною на Васильківській, площею 50-60 квадратів, та в якому його дружина ОСОБА_10 хоче відкрити студію краси. Також, у розмові від 03 лютого 2024 року ОСОБА_7 зазначає, що пересувається на трилітровому автомобілі на дизельному пальному, що відповідає характеристикам автомобіля марки та моделі «BMW X5» 2015 р.в., який належить на праві власності матері підозрюваного, та сподівається найближчим часом продати «БМВ», за яке «на авторинку давали 38».
Окрім того, у поданій ОСОБА_7 30 січня 2024 року щорічній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2022 рік, вказано про перебування у нього на праві користування легкового автомобілю «BMW X5», 2015 р.в., власником якої є ОСОБА_5 .
Задовольняючи клопотання прокурора, слідчий суддя, зважаючи на обставини ймовірного вчинення кримінального правопорушення, розмір заподіяної ним шкоди, майновий стан матері підозрюваного, а також період вчинення інкримінованих ОСОБА_7 діянь та період набуття його матір`ю у власність зазначеного майна, фактичне володіння таким майном підозрюваним, дійшла висновку про наявність достатніх підстав вважати, що таке майно набуто за кошти, одержані внаслідок вчинення злочину, у якому підозрюється ОСОБА_7, а тому до зазначеного майна може бути застосована спеціальна конфіскація, а отже наявні підстави для накладення арешту з метою її забезпечення.
При перегляді оскаржуваної ухвали колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши надані матеріали, в межах доводів апеляційної скарги дійшла наступних висновків.
Не погоджуючись з доводами представника особи щодо відсутності підстав для накладення арешту на майно колегія суддів зазначає, що в обґрунтування клопотання про арешт майна прокурор посилався на необхідність забезпечення його подальшої можливої спеціальної конфіскації, що відповідає змісту положень п.2 ч.2 ст.170 КПК, яка передбачає мету застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.
У передбаченому п.2 ч.2 ст.170 КПК випадку арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК. Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених п.1-4 ч.1 ст.96-2 КК (ч.4 ст.170 КПК).
Відповідно до ч.1 ст.96-1 КК спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених КК, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає, зокрема, під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно: 1) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави; 4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання (ч.1 ст.96-2 КК).
Водночас, на стадії досудового розслідування не всі обставини, що підлягають з`ясуванню у кримінальному провадженні, можуть бути достовірно встановлені одразу ж, оскільки розслідування - це процес пізнання обставин подій минулого, пов`язаний з пошуком, виявленням та фіксацією відповідних слідів злочинного діяння.
Разом з цим, системний аналіз норм КПК та практики ЄСПЛ дозволяє дійти висновку, що КПК оперує поняттями, які відповідають декільком різним стандартам доказування (переконання) - стандарт «обґрунтованої підозри», переконання (доведення) «поза розумним сумнівом» та стандарти «достатніх підстав (доказів)» тощо. Стандарти «достатніх підстав (доказів)» використовуються в широкому колі різноманітних ситуацій, що виникають в ході кримінального провадження, тому вони не є сталими, а залежать від конкретної ситуації, цілі прийняття тих чи інших рішень (вчинення дій) та їх правових наслідків. При цьому вони застосовуються як для прийняття процесуальних рішень слідчими суддями (судом) (ст.157, 163, ч.5 ст.234, 260 КПК та інш.), так і слідчими, прокурорами (ст.134, 271, 276 КПК та інші).
З огляду на положення ч.4 ст.170 КПК арешт майна на підставі п.2 ч.2 ст.170 КПК (тобто з метою забезпечення спеціальної конфіскації) передбачає дотримання стандарту «достатніх підстав» вважати, що майно відповідає зазначеним у ч.1 ст.96-2 КК критеріям.
Стандарт «достатніх підстав (доказів)» для цілей арешту з метою забезпечення спеціальної конфіскації передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують певну річ (кошти, майно) з кримінальним правопорушенням, і вони є достатніми, щоб виправдати його тимчасове обтяження у вигляді арешту для подальшого виконання завдань кримінального провадження.
Про можливість застосування спеціальної конфіскації майна третьої особи у цьому кримінальному провадженні вказує сукупність таких факторів:
- наявність обґрунтованої підозри про вчинення ОСОБА_7 передбаченого ч.5 ст.191 КК кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років, що в свою чергу є передумовою застосування спеціальної конфіскації;
- дохід ОСОБА_5 у 2007-2022 роках становить близько 1,5 млн грн, що очевидно є недостатнім для придбання зазначеного нежитлового приміщення та автомобілю, враховуючи до того ж необхідність здійснення життєво-необхідних витрат для задоволення побутових та соціальних потреб людини;
- зазначені майнові права на нежитлове приміщення та автомобіль придбані матір`ю підозрюваного після ймовірного вчинення останнім особливо тяжкого кримінального правопорушення;
- таке майно може бути набутим кримінально протиправним шляхом.
- відомості, зафіксовані при проведенні НСРД, з великою вірогідністю вказують на те, що ОСОБА_5 є лише номінальним власником нежитлового приміщення за адресою вул. Васильківська, 37-Г у м. Києві, та автомобілю BMW X5», 2015 р. в., водночас фактичним володільцем такого майна є підозрюваний ОСОБА_7 .
На переконання колегії суддів зазначені обставини із дотримання стандарту «достатніх підстав» вказують, що майно, відповідає критеріям, зазначеним у ч.1 ст.96-2 КК, оскільки об`єктивно зв`язують його з кримінальним правопорушенням (зокрема, використання його як засобу вчинення кримінального правопорушення), і вони є достатніми, щоб виправдати його тимчасове обтяження у вигляді арешту для подальшого виконання завдань кримінального провадження.
Відтак, суд на даній стадії провадження, всупереч доводам апеляційної скарги, погоджується з висновками слідчого судді про те, що до зазначеного майна може бути застосована спеціальна конфіскація, а отже наявні підстави для накладення арешту з метою її забезпечення.
Доводи та посилання представника про наявність у ОСОБА_5 власних джерела походження коштів та їх достатності для придбання зазначеного об`єкта нерухомості та автомобіля, з урахуванням строку давнини, часового періоду та розміру отриманих доходів, викликають у суду обґрунтовані сумніви в їх достовірності, які посилюються наданими стороною обвинувачення відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про доходи вказаної особи.
Інших належних доказів придбання особою майна за рахунок законних джерел її представником суду не надано, а тому на цьому етапі кримінального провадження, саме та лише з метою вирішення питання про наявність підстав для накладення арешту на майно, колегія суддів вважає доводи та надані стороною обвинувачення докази більш переконливими.
Всупереч доводам представника, слідчим суддею враховано положення ч.4 ст.173 КПК та застосовано найменш обтяжливий спосіб арешту майна, який не призводить до зупинення або надмірного обмеження права власності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб, та не позбавляє права користування ним, а саме шляхом тимчасового обмеження права на розпорядження та відчуження такого майна, з метою запобігання можливості його приховування, перетворення, відчуження, оскільки такі ризики не є вочевидь необґрунтованими.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про доведеність стороною обвинувачення наявності правових підстав для накладення арешту на майно, що зареєстроване за ОСОБА_5, необхідність накладення якого обґрунтовано обумовлена потребою забезпечення спеціальної конфіскації та запобіганням можливості його приховання, перетворення, відчуження, що виправдовує таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження.
В апеляційній скарзі містяться також інші аргументи, які не потребують детального аналізу колегії суддів та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.
Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно, діяла у спосіб та в межах діючого законодавства, доводи стосовно незаконності та необґрунтованості ухвали слід визнати непереконливими, слідчим суддею відповідно до ст.132, 170, 173 КПК дотримані принципи розумності та співрозмірності обмеження права власності осіб завданням кримінального провадження та враховані наслідки від вжиття такого тимчасового заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб. Доказів негативних наслідків обраного заходу забезпечення особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано та під час апеляційного розгляду не встановлено.
Крім того, накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, хоча власник і обмежується у реалізації всіх правомочностей права власності, такий захід є тимчасовим, відповідні обмеження за вищевказаних фактичних обставин є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження, з урахуванням чого колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи особи з метою виконання завдань кримінального провадження.
Відтак, під час постановлення оскаржуваної ухвали слідчим суддею дотримано вимоги кримінального процесуального закону, порушень норм КПК, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними в апеляційній скарзі, колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення.
Керуючись ст.392, 404, 422, 532 КПК, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 25 червня 2024 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
_______________ _______________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3