- Головуючий суддя (ВАКС): Крикливий В.В.
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
Справа № 991/14012/24
Провадження № 1?кс/991/14105/24
У Х В А Л А
17 грудня 2024 рокумісто Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1, за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2,
розглянувши у закритому судовому засіданні у залі суду клопотання прокурора ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 52024000000000473 від 16.09.2024,
в с т а н о в и в:
16.12.2024 до Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі по тексту - САП) ОСОБА_3 про арешт належного ОСОБА_4 майна (т. 1 а.с. 1).
Відповідно до протоколу автоматичного визначення слідчого судді від 16.12.2024 для розгляду цього клопотання визначено слідчого суддю ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 88).
Обґрунтування клопотання
З клопотання прокурора слідує, що детективами Національного антикорупційного бюро України (далі по тексту - НАБ України) здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52024000000000473 від 16.09.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст. 3663 та ч. 4 ст. 410 КК України, за обставинами (і) неподання ОСОБА_4 декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2021 рік та (іі) привласнення ОСОБА_4 військового майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1, шляхом шахрайства, вчиненого в умовах воєнного стану.
Під час досудового розслідування виникла потреба у накладенні арешту на згадану квартиру шляхом встановлення заборони на її відчуження, позаяк вона є майном, що набуте ОСОБА_4 внаслідок вчинення кримінального правопорушення та постановою детектива від 13.12.2024 визнана речовим доказом відповідно до ст. 98 КПК України.
Прокурор зауважив, що 12.12.2024 у ОСОБА_4 були проведені обшуки та йому стало відомо про це кримінальне провадження і встановлені органом досудового розслідування обставини. Водночас така обізнаність ОСОБА_4 створює обґрунтований ризик того, що з метою приховування речового доказу і перешкоджання подальшому розслідуванню він як власник квартири може відчужити її на користь третіх осіб.
Тому накладення арешту на квартиру на підставі п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України - з метою її збереження як речового доказу відповідає завданням такого заходу забезпечення кримінального провадження.
Позиції учасників справи
За клопотанням прокурора та у відповідності до ч. 2 ст. 172 КПК України питання про арешт майна вирішувалося без повідомлення власника майна з метою забезпечення такого заходу кримінального провадження.
Прокурор та детектив, будучи належно повідомлені про дату, час та місце розгляду клопотання, у судове засідання не з`явилися. Втім детектив НАБ України ОСОБА_5 подав слідчому судді заяву, в якій прохав розглянути клопотання у його відсутність.
За таких обставин та згідно з ч. 1 ст. 172 КПК України неприбуття зазначених осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
Мотиви суду
Дослідивши матеріали судової справи, слідчий суддя дійшов висновку про те, що клопотання прокурора про арешт майна підлягає задоволенню з огляду на таке.
У силу ч. 1 та п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження, що застосовується з метою досягнення дієвості цього кримінального провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається з клопотанням.
Для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя зобов`язаний врахувати можливість без застосування заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні (ч. 5 ст. 132 КПК України).
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та / або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального провадження, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження (абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України).
Пунктом 1 ч. 2 ст. 170 КПК України визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів. У такому випадку арешт накладається на майно будь?якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього ж Кодексу (абз. 1 ч. 3 ст. 170 КПК України).
Арешт може бути накладений у встановленому КПК України порядку, зокрема й на нерухоме майно, щодо якого ухвалою слідчого судді визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів (ч. 10 ст. 170 КПК України).
У відповідності до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до п. 1, 2, 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен врахувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 цього Кодексу.
Отже, накладаючи арешт на майно особи, яка не має статусу підозрюваного у конкретному кримінальному провадженні, слідчий суддя, ураховуючи положення ст. 132 КПК України, має переконатися у тому, що на даному етапі досудового розслідування існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, а майно, про арешт якого ставиться питання, відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, безвідносно до того, чи має особа, на майно якої накладається арешт, безпосереднє відношення до вчинення злочину.
Щодо правових підстав для арешту майна
Під час розгляду клопотання слідчим суддею встановлено, що детективами НАБ України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадження № 52024000000000473 від 16.09.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст. З663 та ч. 4 ст. 410 КК України.
Згідно зі сформованим 13.12.2024 витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань в указаному кримінальному провадженні (т. 1 а.с. 8) виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення згаданих кримінальних правопорушень, сформульований таким чином:
І. Колишня військова посадова особа вищого офіцерського складу Головного управління розвідки Міністерства оборони України ОСОБА_4 умисно не подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2021 рік (після звільнення) (попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення за ст. 3663 КК України).
ІІ. Військовослужбовець вищого офіцерського складу в умовах воєнного стану заволодів військовим майном (квартирою у м. Києві) шляхом шахрайства (попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 410 КК України).
З матеріалів клопотання слідує, що Указом Президента України від 21.08.2006 № 717/2006 ОСОБА_4 присвоєно військове звання генерал?майора, яке відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» належить до військових звань вищого офіцерського складу.
У 2011?2022 роках ОСОБА_4 проходив військову службу за контрактом осіб офіцерського складу на різних посадах у Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України (умовне найменування - в/ч НОМЕР_1 ) (далі по тексту - ГУР).
За версією органу досудового розслідування стосовно епізоду з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 4 ст. 410 КК України, ОСОБА_4 привласнив військове майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1, шляхом шахрайства, вчиненого в умовах воєнного стану, за таких обставин.
Відповідно до договору від 10.09.2012, укладеного між ГУР і ТОВ «Інвест?Будресурс» та акта приймання?передачі квартири № 3 від 01.06.2017, держава в особі ГУР отримала у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_2, яка у силу ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» набула статусу військового майна.
Згідно з розпорядженням Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації № 337 від 06.07.2017 зазначену квартиру включено до числа службових жилих приміщень ГУР.
У силу п. 7 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081, п. 3.1 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30.11.2011 № 737 (у редакціях, станом на квітень 2018 року), умовою для надання військовослужбовцю та членам його сім`ї службового житла була відсутність у них жилого приміщення (житла для постійного проживання) за місцем проходження служби.
Станом на квітень 2018 року ОСОБА_4 проходив військову службу на посаді заступника начальника ГУР (у м. Києві) та мав у власності:
(і) квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (власник 1/3 частки на праві спільної часткової власності);
(іі) квартиру за адресою: АДРЕСА_4 (співвласник на праві спільної сумісної власності подружжя).
Усвідомлюючи, що сім`я забезпечена житлом за місцем проходження його служби (у м. Києві) та відсутність права на отримання службового житла, ОСОБА_4 не пізніше квітня 2018 року звернувся з рапортом про надання йому службового житла.
У свою чергу, невстановлені службові особи ГУР після отримання рапорту не забезпечили перевірку наявності у ОСОБА_4 підстав для отримання службового житла, натомість підготували рішення начальника ГУР про надання йому згаданої квартири як службового житла, забезпечили його підписання начальником ГУР і направили на затвердження до Подільської районної у м. Києві державної адміністрації.
На підставі рішення начальника ГУР та відповідного розпорядження Подільської районної у м. Києві державної адміністрації 26.04.2018 ОСОБА_4 отримав ордер на право зайняття службового приміщення на своє ім`я та на ім`я дружини ОСОБА_6 . У результаті за відсутності на те законних підстав останні набули у безоплатне користування службове житло - квартиру.
У подальшому, не пізніше грудня 2021 року, у ОСОБА_4 виник злочинний умисел на заволодіння цією квартирою шляхом шахрайства.
Так, 01.03.2002 ОСОБА_4 набув право власності на 1/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_3, частково використавши при цьому право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду в обсязі 21,93 кв.м (за норми у 24,33 кв.м).
За таких обставин у ОСОБА_4 залишалося право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду у межах невикористаної суми житлового чека, яке він вирішив використати як формальну підставу для заволодіння службовою квартирою за адресою: АДРЕСА_2 .
Необхідною умовою для реалізації права на приватизацію житла з державного житлового фонду є використання такого житла на умовах найму (ч. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Станом на грудень 2021 року ОСОБА_4 мав вислугу на військовій службі понад 20 років. Це надавало ОСОБА_4 можливість отримати службове житло як житло на умовах найму для постійного проживання (шляхом його виключення з числа службового) відповідно до п. 10 розділу VII Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 № 380 (далі по тексту - Інструкція № 380).
Водночас, згідно з п. 10 розділу VII Інструкції № 380 необхідною умовою для цього було перебування військовослужбовця на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов.
З метою штучного створення умов для постановки на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов, що мало бути передумовою для передачі йому квартири для постійного проживання шляхом виключення з числа службового житла, ОСОБА_4 :
- 14.12.2021 уклав зі своєю дружиною ОСОБА_6 договір дарування 1/3 частини належної йому квартири за адресою: АДРЕСА_3 ;
- 18.12.2021 розірвав шлюб з ОСОБА_6 .
23.12.2021 ОСОБА_4 звернувся з рапортом про зарахування його на квартирний облік, який рішенням об`єднаної житлової комісії ГУР і підпорядкованих військових частин від 23.12.2021 був задоволений.
При цьому на момент подання рапорту ОСОБА_4 залишався співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_4, а розірвання шлюбу й відчуження частки іншої квартири ймовірно було суто формальним (про що свідчить повторне укладення шлюбу з ОСОБА_6 у 2022 році).
Тобто, на момент подання рапорту ОСОБА_4 усвідомлював фактичну відсутність у нього передбачених ст. 34 Житлового кодексу Української РСР та п. 2 розділу VI Інструкції № 380 підстав для визнання особою, що потребує поліпшення житлових умов. Однак, подавши рапорт, умисно надав неправдиві відомості щодо наявності таких підстав.
Надалі, реалізуючи свій злочинний умисел, 16.02.2022 ОСОБА_4 звернувся з рапортом про надання йому для постійного проживання квартири за адресою: АДРЕСА_2, шляхом її виключення з числа службового житла, який рішенням об`єднаної житлової комісії ГУР і підпорядкованих військових частин від 23.02.2022 був задоволений.
На підставі рішення житлової комісії невстановлені службові особи ГУР підготували документи щодо виключення квартири з числа службової, які стали підставою для ухвалення Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією 13.09.2022 відповідного розпорядження.
Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, 12.10.2022 ОСОБА_4 звернувся до органу приватизації Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації з заявою про надання йому квартири у приватну власність шляхом приватизації, яка розпорядженням органу приватизації від 02.11.2022 № 96 була задоволена.
Отримавши 02.11.2022 свідоцтво про право власності на квартиру, ОСОБА_4 звернувся до державного реєстратора з відповідною заявою та 17.11.2022 зареєстрував набуття права власності на квартиру, завершивши реалізацію злочинного умислу на заволодіння нею.
Викладена у клопотанні фабула кримінального провадження у сукупності з дослідженими матеріалами, доданими до клопотання, зокрема даними, які містяться у: (і) договорі № 36 про пайову участь у будівництві житла від 18.11.2004, що укладений 10.09.2012 між ГУР та ТОВ «Інвест?Будресурс» (т. 1 а.с. 10); (іі) додатковій угоді № 7 від 01.06.2017 до договору № 36 про пайову участь у будівництві житла від 18.11.2004 (т. 1 а.с. 18); (ііі) акті від 01.06.2017 передачі?приймання квартири за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 21); (іv) розпорядженні Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації № 337 від 06.07.2017 (т. 1 а.с. 22); (v) рішенні командира військової частини НОМЕР_1 про надання службового житлового приміщення від 16.04.2018 № 14 (т. 1 а.с. 24); (vі) розпорядженні Подільської районної у м. Києві державної адміністрації від 23.04.2018 № 292 (т. 1 а.с. 25); (vіі) ордері Подільської районної у м. Києві державної адміністрації від 26.04.2018 про право зайняття службового жилого приміщення (т. 1 а.с. 26); (vііі) витягах з протоколів засідань об`єднаної житлового комісії військової частини НОМЕР_1 і підпорядкованих їй військових частин № 48 від 23.12.2021, № 50 від 23.02.2022 (т. 1 а.с. 28, 29); (іх) розпорядженні Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації від 13.09.2022 № 372 (т. 1 а.с. 30); (х) розпорядженні органу приватизації Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації № 96 від 09.11.2022 (т. 1 а.с. 33); (хі) протоколі огляду від 24.10.2024 відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 34); (хіі) протоколі огляду відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 24.10.2024 (т. 1 а.с. 57), - формують у слідчого судді внутрішнє переконання щодо того, що мали місце обставини кримінального правопорушення, у зв`язку з яким подається клопотання.
Тому слідчий суддя вважає доведеним наявність достатніх підстав вважати, що було вчинено кримінальне правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Постановою детектива НАБ України ОСОБА_7 від 13.12.2024 квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, визнана речовим доказом у кримінальному провадженні (т. 1 а.с. 83).
Слідчий суддя зауважує, що згадана квартира цілком відповідає визначеним у ст. 98 КПК України ознакам речового доказу, позаяк, виходячи з викладених органом досудового розслідування обставин, є майном, що набуте кримінально протиправним шляхом (внаслідок вчинення кримінального правопорушення).
Окрім того, 12.12.2024 на підставі ухвал слідчих суддів Вищого антикорупційного суду від 29.11.2024 детективами за участі ОСОБА_4 проведено обшуки за фактичним місцем його проживання - у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 68), та у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 77).
У зв`язку з проведенням указаних слідчий дій ОСОБА_4 вочевидь стало відомо про здійснення кримінального провадження та про обставини, які у ньому розслідуються, зокрема й за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 410 КК України.
Така обізнаність ОСОБА_4 свідчить про наявність ризику можливого відчуження квартири, що визнана речовим доказом.
З урахуванням наведеного, слідчий суддя вважає, що прокурор довів необхідність арешту квартири з метою забезпечення речового доказу у кримінальному провадженні та запобігання можливості її відчуження.
Щодо розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження
Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Усталена практика Європейського суду з прав людини вказує на те, що правомірність втручання у здійснення права власності з боку держави оцінюється з урахуванням того, що таке втручання повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»). Поняття загального (суспільного) інтересу, якому слугувало втручання у право власності під час кримінального провадження, Європейський суд з прав людини пов`язує з видом застосованого заходу обмеження або позбавлення права власності та використовує його у тісному взаємозв`язку з поняттям правомірної мети застосування відповідного заходу. У п. 188 рішення по справі «East / WestAllianceLimited» проти України» вказано, що накладення арешту на речові докази може бути необхідним в інтересах належного відправлення судочинства, що є легітимною метою в «загальних інтересах» суспільства.
У рішенні по справі «Смирнов проти росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Слідчий суддя зауважує, що загальний (суспільний, публічний) інтерес у цій справі пов`язаний з розслідуванням особливо тяжкого та нетяжкого злочинів.
Окрім того, ступінь втручання у право мирного володіння майном слідчий суддя оцінює як незначний з урахуванням потреб кримінального провадження та його суспільного інтересу з огляду на тимчасовий характер позбавлення можливості відчуження майна, обумовлений наявністю правового механізму, передбаченого ст. 174 КПК України, за яким арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.
Слідчий суддя також зазначає, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження.
За таких обставин слідчий суддя, враховуючи розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для власника, дійшов висновку, що клопотання про накладення арешту на майно ОСОБА_4 підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 170?173, 372 КПК України,
п о с т а н о в и в:
Клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_3 - задовольнити.
Накласти арешт шляхом заборони відчуження на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1268954280000), право власності на яку зареєстровано на ОСОБА_4 .
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Ухвала про арешт майна підлягає негайному виконанню. Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Слідчий суддя ОСОБА_8