- Головуюча суддя (АП ВАКС): Чорна В.В.
справа № 991/1388/20
провадження № 11-кп/991/127/24
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 грудня 2024 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
при секретарі судового засідання ОСОБА_4,
за участі обвинуваченого ОСОБА_5,
захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,
прокурора ОСОБА_9,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання обвинуваченого ОСОБА_5, захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу, -
в с т а н о в и л а:
На розгляді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду перебувають апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисників - адвокатів ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на вирок Вищого антикорупційного суду від 18.09.2024 р., яким ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, призначено йому основне покарання у виді семи років позбавлення волі та додаткове покарання у виді трьох років позбавлення права обіймати посади в органах судової влади, з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна. До набрання вироком законної сили до обвинуваченого ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та негайно взято його під варту. Після набрання вироком законної сили визначено заставу в розмірі 153 680 грн., внесену за ОСОБА_5, повернути заставодавцю ОСОБА_10 . Залишено чинним арешт, накладений ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 19.12.2019 р. на майно ОСОБА_5, шляхом заборони його відчуження та розпорядження. Вирішено долю речових доказів. Повідомлено Президента України, Вищу раду правосуддя, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України та Державну судову адміністрацію України про ухвалення цього вироку.
Разом з апеляційними скаргами обвинуваченим ОСОБА_5 та його захисником ОСОБА_6 подано клопотання про зміну запобіжного заходу.
В обґрунтування клопотань зазначається, що ухвалою слідчого судді від 15.11.2019 р. до ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 153 680 грн, яку 19.11.2019 року внесено заставодавцем. В суді першої інстанції в судових дебатах прокурор просив, враховуючи тяжкість та обставини кримінального провадження, дані про особу обвинуваченого та наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, змінити ОСОБА_5 запобіжний захід та застосувати до нього до набрання вироком законної сили запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. При цьому, всупереч вимогам ст. 200 КПК України прокурором не подано письмового клопотання про зміну запобіжного заходу як на стадії судового розгляду, так і до початку судових дебатів. Більше того, таке клопотання не вручалось стороні захисту за три години до початку розгляду, що є істотним порушенням права обвинуваченого на захист. Вважають, що рішення про зміну запобіжного заходу та взяття ОСОБА_5 під варту є протиправним, оскільки вирок не набрав законної сили. Крім того, судом порушено положення ст. 482 КПК України та ст. 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно судді може бути застосований виключно на підставі згоди Вищої ради правосуддя, якої на час прийняття судом рішення відносно ОСОБА_5 не було.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_5 зазначає, що суд безпідставно взяв до уваги доводи прокурора про те, що він схильний порушувати покладені на нього процесуальні обов`язки, оскільки, будучи під заставою, тричі не з`являвся в судові засідання через нібито перебування на стаціонарному лікуванні, хоча систематично залишав заклад охорони здоров`я. На підтвердження своїх доводів прокурором надано відомості щодо місця перебування ОСОБА_5 у період його стаціонарного лікування, які прокурор отримав на підставі ухвали суду про надання тимчасового доступу до речей і документів. Тобто, суд першої інстанції, будучи на стадії дослідження доказів, надав стороні обвинувачення тимчасовий доступ. При цьому, для спростування версії прокурора захист також просив суд надати тимчасовий доступ до медичної документації ОСОБА_5 за вказаний період, однак суд відмовив, вказавши, що захист не позбавлений можливості самостійно витребувати документи. ОСОБА_5 стверджує, що не вчиняв інкримінованого злочину, а тому вирок суду підлягає скасуванню. Водночас, наголошує, що після ухвалення оскаржуваного вироку сам з`явився до детектива, який помістив його до приміщення ДУ «Київський слідчий ізолятор». Відтак, твердження суду про наявність ризику переховування від суду є безпідставним.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 підтримав клопотання та просив їх задовольнити. Додатково зазначив, що в суді першої інстанції йому не надали можливості висловитись з приводу клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу. За станом здоров`я він не міг безпосередньо прибути до приміщення суду та взяти участь в останніх судових засіданнях, що підтверджується медичною документацією, а тому брав участь дистанційно за допомогою відеоконференцзв`язку. Жодного разу суд не враховував ступінь тяжкості його захворювань та змушував його йти до суду для прийняття участі в засіданні. Від дня застосування до нього запобіжного заходу у вигляді застави він жодного разу не порушив покладені на його обов`язки, більше того, після ухвалення вироку самостійно прибув до детектива, після чого був поміщений до приміщення ДУ «Київський слідчий ізолятор».
Захисник ОСОБА_6 підтримав клопотання та просив їх задовольнити, оскільки ОСОБА_5 четвертий місяць перебуває під вартою без продовження строку тримання під вартою. Також наголосив, що дозволу Вищої ради правосуддя на взяття судді ОСОБА_5 під варту не було. Крім того, застава, яка внесена ще у 2019 році, досі не повернута, а тому на сьогоднішній день існують два запобіжні заходи, зокрема, застава і тримання під вартою.
Захисник ОСОБА_7 просила задовольнити клопотання сторони захисту, оскільки суд першої інстанції під час прийняття рішення про зміну ОСОБА_5 запобіжного заходу не взяв до уваги медичну документацію обвинуваченого. У матеріалах провадження немає доказів наявності у ОСОБА_5 статків, які б допомогли йому переховуватись за кордоном. Всі доводи та ризики, вказані прокурором, є лише його припущенням та нічим не підтверджуються.
Захисник ОСОБА_8 підтримала клопотання та зазначила, що прокурор у порушення вимог ст. 200 КПК України не звернувся до суду з письмовим клопотанням про застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу та, відповідно, не вручив його у встановлений строк стороні захисту. Згідно сталої практики ЄСПЛ, суд при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою повинен врахувати особу обвинуваченого, втім, жодної оцінки таким обставинами судом не надано.
Прокурор САП ОСОБА_9 заперечив проти задоволення заявленого клопотання, оскільки стороною захисту не доведено наявності обставин, на підставі яких колегія суддів може дійти висновку про зміну ОСОБА_5 запобіжного заходу, а тому клопотання не підлягає задоволенню. Згідно положень КПК України, саме вироком вирішується питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, тому письмових клопотань від учасників провадження в такому випадку не потрібно. Стверджує, що наразі продовжує існувати ризик переховування від суду, який обґрунтовує необхідність тримання обвинуваченого під вартою. Крім того, ОСОБА_5 неодноразово не з`являвся в судові засідання, оскільки, як стверджував захист, він перебував на стаціонарному лікуванні. Втім, у подальшому було встановлено, що ОСОБА_5 лише до обіду перебував у лікарні, після чого повертався додому, а кілька днів лікарню взагалі не відвідував. Відтак, підстав для задоволення клопотань немає.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження в частині, що стосується розгляду клопотання, та обговоривши його доводи, колегія суддів зазначає наступне.
Як вже зазначалося вище, вироком Вищого антикорупційного суду від 18.09.2024 р. ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та призначено йому основне покарання у виді семи років позбавлення волі та додаткове покарання у виді трьох років позбавлення права обіймати посади в органах судової влади, з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна. До набрання вироком законної сили, до обвинуваченого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та негайно взято його під варту.
Відповідно до п. п. 4 п. 1 ст. 374 КПК України, у резолютивній частині вироку зазначаються, зокрема, рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
Таким чином, вимогами зазначеної норми закону закріплено обов`язок суду під час постановлення вироку вирішити питання щодо запобіжного заходу, який буде забезпечувати його подальше виконання. Відтак, після проголошення вироку запобіжний захід відіграє роль заходу забезпечення виконання покарання, покликаного запобігти спробам втечі обвинуваченого та ухилення від відбування призначеного покарання, вчинення нових злочинів, а також як захід забезпечення належної процесуальної поведінки під час гіпотетично можливого провадження з перегляду судового рішення в апеляційному порядку.
За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту в цій частині та наголошує, що для обрання чи застосування за вироком суду запобіжного заходу немає необхідності у поданні прокурором відповідного клопотання, оскільки суд у цьому випадку діє у якості влади, що призначила покарання, і забезпечує його виконання.
Одночасно з цим, норми КПК України не встановлюють особливостей процедури обрання чи зміни запобіжного заходу на різних стадіях кримінального провадження (досудового розслідування, судового розгляду, апеляційного перегляду тощо).
Відповідно до положень ст. ст. 200, 201 КПК України, зміна чи скасування запобіжного заходу обумовлюється тим, що в ході кримінального провадження змінюються підстави застосування чи обставини, що враховувалися при обранні запобіжного заходу, внаслідок чого запобіжний захід може бути скасований або замінений на інший - більше або менше суворий.
Отже, підставами звернення з клопотанням про зміну запобіжного заходу є обставини, які або існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про які не було відомо сторонам, або які виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу. Існування таких обставин повинно бути обґрунтовано належними доказами.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення дієвості кримінального провадження, тобто досягнення його завдань та виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам (ч. 1 ст. 177 КПК України). Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати суду докази обставин, на які вони посилаються (ч. 5 ст. 132 КПК України).
Отже, для зміни запобіжного заходу за клопотанням сторони захисту, остання повинна довести, що обставини, наведені у ст. 194 КПК України, які враховувались судом при застосуванні запобіжного заходу, перестали існувати або ж їх вага суттєво зменшилась.
Натомість, клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника - адвоката ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу не містять доводів на підтвердження зміни підстав застосування запобіжного заходу чи обставин, які враховувалися при його обранні, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про необхідність зміни запобіжного заходу на інший, менш обтяжливий.
Відповідно до п. 11.5.1 «Запобіжні заходи» Розділу 11.5 «Чинність заходів забезпечення кримінального провадження» оскаржуваного вироку, суд першої інстанції виклав мотиви свого рішення щодо обрання ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили та дійшов висновку про неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу. Зокрема, рішення щодо запобіжного заходу обґрунтовано тим, що ОСОБА_5, розуміючи невідворотність призначеного покарання, яке пов`язане виключно з реальним і тривалим його відбуванням, зможе переховуватися від суду.
Отже, основним мотивом суду при обранні ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили було усвідомлення останнім невідворотності призначеного покарання, яке пов`язане з реальним та тривалим його відбуттям.
Колегія суддів також зазначає, що тяжкість обвинувачення хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Зокрема, у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Отже, судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що ризик переховування наразі збільшився з огляду на ухвалення щодо ОСОБА_5 обвинувального вироку, за яким останнього визнано винуватим у вчиненні тяжкого злочину та призначено основне покарання у вигляді семи років позбавлення волі, що об`єктивно свідчить про можливість реалізації такого ризику.
При цьому, колегія суддів враховує, що під час апеляційного розгляду залишається чинним вирок суду першої інстанції, яким встановлена вина ОСОБА_5 та призначено вищезазначене покарання, незважаючи на те, що у зв`язку з поданням стороною захисту апеляційних скарг на вказаний вирок суду останній не набрав законної сили.
Враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5, ухвалення судом першої інстанції обвинувального вироку, апеляційний перегляд якого ще не завершився, та з огляду на те, що ОСОБА_5, розуміючи невідворотність, у разі відхилення його апеляційної скарги, призначеного покарання у виді позбавлення волі, яке пов`язане виключно з реальним та тривалим його відбуванням, може переховуватись від суду, колегія суддів дійшла висновку, що на цій стадії апеляційного розгляду відсутні підстави для задоволення клопотання про зміну йому запобіжного заходу.
Щодо доводів клопотань стосовно процесуальних порушень, допущених судом першої інстанції під час застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зокрема, надання судом на стадії дослідження доказів дозволу прокурору на тимчасовий доступ до речей і документів в ПрАТ «ВФ Україна» щодо місцезнаходження ОСОБА_5 за певний проміжок часу, колегія суддів зазначає, що вони виходять за межі клопотання про зміну запобіжного заходу, оскільки стосуються оцінки мотивів раніше прийнятого судом рішення, а не питання зміни запобіжного заходу.
Доводи клопотань про порушення судом першої інстанції положень ст. 482 КПК України, з посиланням на те, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно судді може бути застосований виключно на підставі згоди Вищої ради правосуддя, якої на час прийняття судом рішення відносно ОСОБА_5 не було, колегія суддів також відхиляє.
Так, статтею 482 КПК України визначено, що без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Натомість, до обвинуваченого ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід після ухвалення відносно нього обвинувального вироку із призначенням покарання у вигляді реального строку позбавлення волі, до набрання цим вироком законної сили, що у даному випадку забезпечує виконання покарання, призначеного судом, у разі набрання вироком законної сили, відтак, є законним після засудження обвинуваченого компетентним судом.
Відповідно до ч. 11 ст. 182 КПК України застава, що не була звернена в дохід держави, повертається заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. Відтак, у зв`язку із застосуванням при ухваленні оскаржуваного вироку запобіжного заходу щодо ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, внесені заставодавцем кошти, будуть повернуті останньому після набрання вироком законної сили. Відтак, доводи захисника ОСОБА_6 в цій частині не заслуговують на увагу.
Крім того, надаючи оцінку доводам клопотань щодо незадовільного стану здоров`я ОСОБА_5, що унеможливлює перебування останнього під вартою та є, на думку захисту, підставою для зміни запобіжного заходу, колегія суддів виходить з того, що жодних підтверджуючих документів суду не надано. Відтак, зазначені доводи також відхиляються.
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення клопотань про зміну обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу.
Керуючись ст. ст. 369-372, 177, 194, 201, 331, 405, 419 КПК України, колегія суддів, -
п о с т а н о в и л а:
У задоволенні клопотань обвинуваченого ОСОБА_5 та захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_1
судді ОСОБА_2
ОСОБА_3