- Головуючий суддя (АП ВАКС): Павлишин О.Ф.
Cправа №991/12218/24
Провадження №11-сс/991/18/25
Слідчий суддя: ОСОБА_1
Суддя-доповідач: ОСОБА_2
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 січня 2025 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2,
суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,
секретар судового засідання ОСОБА_5,
із участю:
представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7,
прокурора ОСОБА_8,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 07 листопада 2024 року,
В С Т А Н О В И Л А:
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 07.11.2024 задоволено клопотання та накладено арешт на майно, вилучене 21.10.2024 під час тимчасового доступу до речей і документів, яке перебувало у володінні Державного бюро розслідувань (далі - ДБР), зокрема мобільний телефон Iphone у корпусі білого кольору (за візуальними ознаками схожий на модель 14 Pro Max) та мобільний телефон Iphone у корпусі сірого кольору (за візуальними ознаками схожий на модель 15 Pro Max).
Представник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу з доповненнями, у якій п осилається на таке:
- мобільні телефони не мають ознак речових доказів, передбачених ст.98 КПК України, та належать на праві власності ОСОБА_6, а не ОСОБА_9 . На день вилучення телефонів та внесення відомостей до ЄРДР вона не була членом сім`ї ОСОБА_9, не проживала з ним однією сім`єю, щодо неї не здійснюється будь-яких слідчих дій;
- встановлені на телефонах застосунки остання використовує для ведення господарської діяльності. Відновити їх на інших пристроях у тому ж вигляді не можливо, адже встановлена подвійна автентифікація. Тому арешт має негативні наслідки для власниці майна;
- підстав здійснювати обшук без ухвали слідчого судді не існувало, адже речей та документів, що стосувалися б кримінальних правопорушень, у житлі ОСОБА_10 не вилучено. Обшук проведено 27.06.2024, ухвалу про дозвіл постановлено 19.07.2024, що свідчить про порушення ч.3 ст.233 КПК України та необґрунтованість перебування майна у правоохоронних органів;
- не зважаючи на відсутність підстав для арешту, телефони не були повернуті власниці, хоча вона зверталась із відповідною заявою;
- слідчий суддя виправдовує накладення арешту на телефони необхідністю проведення експертного дослідження, не зважаючи, що це мало б бути вже здійснено ДБР, а клопотання детектива не містить таких обґрунтувань;
- у НАБУ була можливість отримати ухвалу на обшук і вилучити телефони;
- вилучені телефони переміщені шляхом тимчасового доступу з іншого кримінального провадження, у якому не були доказами. При цьому КПК України передбачає інший порядок дій правоохоронців у разі виявлення під час досудового розслідування ознак іншого кримінального правопорушення;
- усупереч ч.2 ст.64-2 КПК України з клопотанням про арешт майна ОСОБА_6, як третьої особи, звернувся заступник керівника Першого підрозділу детективів Другого Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) за погодженням з Генеральним прокурором, а не прокурор;
- до матеріалів клопотання не додано доказів, що містять оцінку майна, підтвердження набуття ОСОБА_9 упродовж 2022 року активів, вартість яких перевищує 30 млн грн, і щодо права власності на арештоване майно;
- детектив на обґрунтування клопотання про тимчасовий доступ надав такий же перелік документів, що і до клопотання про арешт майна;
- у матеріалах справи міститься постанова від 21.11.2024, а не від 21.10.2024, але відсутня постанова про виправлення описки;
- постанови подані суду під час засідання, тому їхнє виготовлення відбулося пізніше, ніж здійснено тимчасовий доступ та визнано вказане майно речовими доказами у новому кримінальному провадженні;
- все майно, зазначене у щорічній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2023 рік, було наявне у декларації ОСОБА_9 ще за 2020 рік, тобто придбане до обрання його народним депутатом.
Просить скасувати ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 07.11.2024 у частині накладення арешту на майно, вилучене 21.10.2024 за адресою: АДРЕСА_1, під час тимчасового доступу до речей і документів, яке перебувало у володінні ДБР, а саме: мобільний телефон темно-сірого кольору марки «IPHONE 15Рrо МАХ» та мобільний телефон «IPHONE 14Рrо МАХ», що належать ОСОБА_6 .
ОСОБА_6, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце апеляційного розгляду, у судове засідання не прибула, про поважні причини свого неприбуття суд не повідомила.
Згідно із ч.4 ст.405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. А тому апеляційна скарга розглядається без участі ОСОБА_6 .
У судовому засіданні представник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 підтримала вимоги апеляційної скарги, прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) ОСОБА_8 заперечила проти задоволення такої.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_7, прокурора САП ОСОБА_8, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона є необґрунтованою.
У цьому провадженні встановлено такі обставини.
Детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42024000000000598 від 23.04.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст.368-5, ч.1 ст.366-2 КК України, а саме за фактом того, що народний депутат України ОСОБА_9 упродовж 2022 року набув активи, вартість яких більше ніж на 30 млн грн перевищує його законні доходи (епізод 1); а також, що ОСОБА_9 вніс до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2022 рік завідомо недостовірні відомості, які відрізняються від достовірних більш ніж на 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (епізод 2).
21.10.2024 на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду проведений тимчасовий доступ до речей і документів, які перебували у володінні ДБР, із вилученням мобільних телефонів, вилучених під час обшуку за адресою: АДРЕСА_2, та за адресою: АДРЕСА_1 .
21.11.2024 постановами старшого слідчого Головного слідчого управління ДБР ОСОБА_11 у кримінальному провадженні №12024041650001048, зокрема речі вилучені у період з 17 год 35 хв 27.06.2024 по 01 год 42 хв 28.06.2024 за місцем проживання ОСОБА_6 мобільні телефони Apple «Iphone» 14 Pro Max та Apple «Iphone» 15 Pro Max визнано такими, що втратили статус речових доказів у кримінальному провадженні №12024041650001048 від 20.06.2024.
22.10.2024 вилучені речі визнані постановою детектива речовими доказами у кримінальному провадженні №42024000000000598 від 23.04.2024.
25.10.2024 до Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання заступника Керівника Першого підрозділу детективів Другого Головного підрозділу детективів НАБУ ОСОБА_12, погоджене Генеральним прокурором ОСОБА_13, про арешт вказаного майна.
Розглянувши клопотання слідчий суддя прийшов до таких висновків: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінальних правопорушень такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; мобільні телефони відповідають критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України, а саме можуть містити відомості, які можуть бути використанні як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження; детективом доведено необхідність арешту мобільних телефонів, вилучених тимчасовим доступом до них, з метою забезпечення збереження речових доказів; не встановлено негативних наслідків та обмежень застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, який в цьому випадку є найбільш дієвим та виправдовує ступінь втручання у право власності; накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, а носить тимчасовий характер, тому відповідні обмеження є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження; враховуючи доведеність наявності ризиків, передбачених абз.2 ч.1 ст.170 КПК України, заборона відчуження, розпорядження та користування вилученим майном виправдає у цьому випадку ступінь втручання у право власності.
Висновки слідчого судді відповідають положенням закону та встановленим обставинам.
У ч.1 ст.404 КПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. А тому оскаржувана ухвала переглядається в межах апеляційної скарги представника.
Згідно з абз.1 ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Пунктом 1 ч.2 ст.170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Згідно з п.1, 2, 5, 6 ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Приписами ч.1 ст.98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Положеннями ч.2 ст.168 КПК України передбачено, що тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп`ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду. Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп`ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об`єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний з подоланням системи логічного захисту.
Відповідно до ч.3 ст.170 КПК України арешт на комп`ютерні системи чи їх частини накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другою цієї статті, або якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до комп`ютерних систем чи їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний з подоланням системи логічного захисту.
До клопотання про арешт майна додано копії документів та інші матеріали, якими стверджується таке.
17.06.2022 ОСОБА_14 на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_15 набув право власності на нерухоме майно: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ; житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_4 ; земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_4, кадастровий номер 3223155400:05:028:0184; земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_4, кадастровий номер 3223155400:05:028:0185.
Виконавчий напис вчинений у зв`язку з погашенням заборгованості за договором позики від 15.02.2020, за умовами якого ОСОБА_14 позичив колишньому власнику вказаного нерухомого майна ОСОБА_16 кошти у розмірі 250 000 доларів США строком до 01.07.2021. Водночас, вартість набутого за виконавчим написом нерухомого майна є очевидно вищою за суму позики, яку ОСОБА_14 начебто передав ОСОБА_16 .
25.08.2022 ОСОБА_14 на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу набув право власності на автомобіль MERCEDES-BENZ V 250, 2016 року випуску, за ціною 1 620 000 грн.
Упродовж короткого періоду на ім`я ОСОБА_14 оформлено право власності на рухоме та нерухоме майно сукупною вартістю, згідно з оформленими документами - 8 933 725 грн. Однак ринкова вартість такого майна є значно вищою.
До 26.09.2017 ОСОБА_14 займав посаду директора ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Римід», учасником якого був ОСОБА_9, а з 04.10.2017 - заступника директора зазначеної юридичної особи та отримував дохід від ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Римід» до І кварталу 2023 року.
ОСОБА_9 передав дружині - ОСОБА_6 свою частку у статутному капіталі ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Римід» та згідно з відомостями журналістського розслідування, опублікованого на вебсайті «bihus.info», ОСОБА_9 та ОСОБА_6 активно користувались майном, набутим на ім`я ОСОБА_14, зокрема автомобілем MERCEDES-BENZ V 250.
Згідно зі щорічною декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2023 рік, поданої ОСОБА_9, останнім задекларовано значну суму готівкових коштів, наявних станом на кінець звітного періоду безпосередньо у нього та його дружини ОСОБА_6 .
Оглядом інформації з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми доходів, нарахованих фізичній особі, та/або суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи органом досудового розслідування встановлено, що за період з 1 кварталу 1998 року по 2 квартал 2024 року ОСОБА_9 отримав доходи у розмірі 7 543 395,07 грн, його дружина - ОСОБА_6 за цей період отримала доходи у розмірі 42 669 870,21 грн. Водночас, за період з 2012 року (перші відомості про отримані доходи) по 2018 рік включно дохід ОСОБА_6 склав лише 304 050,46 грн.
Через декілька днів після набуття ОСОБА_9 повноважень народного депутата України IX скликання (29.08.2019), а саме 03.09.2019, ОСОБА_6 була зареєстрована як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування та її доходи почали різко зростати. Ця тенденція сформувалась та зберігається з початку набуття ОСОБА_9 депутатських повноважень по теперішній час. Разом із цим, після набуття ОСОБА_9 депутатських повноважень ОСОБА_6 почала отримувати істотний дохід від операцій із нерухомим майном.
Також, у ході огляду доходів ОСОБА_10 - батька ОСОБА_6 встановлено, що він за період з 1 кварталу 1998 року по 2 квартал 2024 року отримав доходи у розмірі 12 519 914,18 грн, із яких за період з 2000 року по 2019 рік включно - 212 289,54 грн. ОСОБА_10 02.09.2020 був зареєстрований як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, після чого його доходи також почали різко зростати. Зазначена тенденція сформувалась та зберігається з початку набуття ОСОБА_9 депутатських повноважень по теперішній час.
Із 2016 року ОСОБА_6, а з 2017 року і ОСОБА_10, отримували дохід від ТОВ «Інфосстайл» (податковий номер 22899194, поточна назва - ТОВ «Компанія «Конкорд»), одним із бенефіціарних власників якого був ОСОБА_9, що свідчить про їх пов`язаність та тривале знайомство, починаючи із вказаного періоду.
У щорічній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2023 рік, ОСОБА_9 задекларовано 32 позиції у розділі 5 «Цінне рухоме майно (крім транспортних засобів)», 2 автотранспортних засоби марки «Mercedes-Benz», які перебувають у власності суб`єкта декларування та його дружини, на придбання яких очевидно витрачались кошти від задекларованих доходів.
Відповідно до ст.368-5 КК України під незаконним збагаченням варто розуміти набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, активів, вартість яких більше ніж на шість тисяч п`ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян перевищує її законні доходи. Під набуттям активів слід розуміти набуття їх особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.
Враховуючи вищенаведені обставини та положення закону, колегія суддів вважає правильним висновок слідчого судді, що у мобільних телефонах може бути наявна інформація, яка має значення для досудового розслідування (листування, обговорення, фотографії), у зв`язку з чим мобільні телефони відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КК України, а саме можуть містити відомості, які можуть бути використанні як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Посилання апеляційної скарги, що на день вилучення телефонів та внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) ОСОБА_6 не була членом сім`ї ОСОБА_9 та не проживала з ним однією сім`єю, тому вилучені телефони не можуть містити жодних відомостей, що стосуються досудового розслідування, є безпідставні, адже кримінальне провадження №42024000000000598 від 23.04.2024 здійснюється щодо обставин 2022 року, тобто періоду до розірвання шлюбу ОСОБА_6 із ОСОБА_9 .
Відповідно до ч.2 ст.64-2 КПК України права та обов`язки третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникають з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна.
Згідно із ч.1 ст.171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.
Із абз.1 ч.2 ст.482-2 КПК України слідує, що клопотання про дозвіл на затримання, обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту, обшук, порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, а також про застосування інших заходів, у тому числі негласних слідчих (розшукових) дій, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата України, розгляд яких віднесено до повноважень слідчого судді, мають бути погоджені Генеральним прокурором (особою, що виконує обов`язки Генерального прокурора).
Із аналізу зазначених процесуальних норм вбачається, що ст.171, 482-2 КПК України є спеціальними щодо ст.64-2 КПК України, адже саме ними врегульовано особливості порядку застосування заходів, зокрема й арешту майна, у кримінальному провадженні щодо народного депутата України. Тому, враховуючи, що ОСОБА_9 є народним депутатом України, клопотання про арешт майна відповідно до вимог ст.171, 482-2 КПК України підписане заступником Керівника Першого підрозділу детективів Другого Головного підрозділу детективів НАБУ ОСОБА_17 та погоджене Генеральним прокурором ОСОБА_18 відтак, помилковим є твердження апеляційної скарги про те, що усупереч ч.2 ст.64-2 КПК України з клопотанням про арешт майна ОСОБА_6, як третьої особи, звернувся не прокурор.
Довід апеляційної скарги про те, що обшук проведено 27.06.2024, а ухвалу про дозвіл постановлено лише 19.07.2024, що свідчить про порушення ч.3 ст.233 КПК України, є неспроможним.
Так, відповідно до ч.3 ст.233 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. У такому разі прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого, дізнавача про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу.
Таким чином, ст.233 КПК України встановлено обов`язок прокурора, слідчого, дізнавача за погодженням із прокурором невідкладно після проникнення до житла чи іншого володіння особи до постановлення ухвали слідчого судді звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку. Разом з тим, дата постановлення ухвали про проведення обшуку не стверджує порушення обов`язку прокурора, слідчого, дізнавача невідкладного звернення з клопотанням про проведення обшуку. А тому, оскільки відсутні дані про дату подання клопотання про проведення обшуку, немає підстав вважати наявним порушення вимог ст.233 КПК України.
Твердження апеляційної скарги про те, що вилучені телефони переміщені шляхом тимчасового доступу з іншого кримінального провадження, у якому не були доказами, є недопустимими доказами, колегія суддів вважає помилковим з огляду на те, що кримінальний процесуальний закон не містить прямої заборони здобувати докази із іншого кримінального провадження шляхом тимчасового доступу до нього.
Правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №127/25394/18, провадження №51-2133км20, не може бути взята до уваги, так як є нерелевантною до обставин цієї справи, оскільки: відомості про кримінальне правопорушення у цьому кримінальному провадженні за ст.368-5 КК України внесені до ЄРДР раніше ніж відомості про кримінальні правопорушення у кримінальному провадженні №12024041650001048 від 20.06.2024 за ст.127, 146, 296, 365 КК України; досудове розслідування здійснюється різними органами: у кримінальному провадженні №42024000000000598 від 23.04.2024 - НАБУ, а у кримінальному провадженні №12024041650001048 від 20.06.2024 - ДБР; у наведених кримінальних провадженнях здійснюється досудове розслідування кримінальних правопорушень, до яких може бути причетний народний депутат України; у кримінальному провадженні №12024041650001048 від 20.06.2024 вилучене майно втратило статус речового доказу, а у кримінальному провадженні №42024000000000598 від 23.04.2024 визнано речовим доказом; у зазначеній постанові не йдеться про те, що майно було вилучене саме шляхом тимчасового доступу до матеріалів іншого кримінального провадження.
Довід апеляційної скарги про те, що у матеріалах справи міститься постанова від 21.11.2024, а не від 21.10.2024, сприймається колегією суддів як описка та не змінює суті зазначеного процесуального рішення, попри відсутність постанови про виправлення описки. Водночас, факт неможливості складення постанови саме 21.11.2024 підтверджується супровідним листом №37041-24/10-2-01-01-14368/24 від 06.11.2024, а також його змістом.
За таких обставин твердження апеляційної скарги про те, що постанови подані суду під час засідання, тому їхнє виготовлення відбулося пізніше, ніж здійснено тимчасовий доступ та визнано вказане майно речовими доказами у новому кримінальному провадженні, спростовується матеріалами клопотання.
Покликання апеляційної скарги на те, що у НАБУ була можливість отримати ухвалу на обшук і вилучити телефони, що детектив на обґрунтування клопотання про тимчасовий доступ надав такий же перелік документів, що і до клопотання про арешт майна, не може бути взяте до уваги, адже вказані питання не належать до питань, які підлягають вирішенню відповідно до ст.173 КПК України при розгляді клопотання про арешт майна.
Твердження апеляційної скарги про те, що слідчий суддя виправдовує накладення арешту на телефони необхідністю проведення експертного дослідження, не зважаючи, що це мало б бути вже здійснено ДБР, а клопотання детектива не містить таких обґрунтувань, не може бути підставою для скасування ухвали про арешт майна.
Дійсно, слідчий суддя мотивував накладення арешту на телефони необхідністю проведення експертного дослідження, однак, слідим суддею враховано відмову ОСОБА_6 надати паролі до телефонів, та те, що відсутність доступу до мобільних телефонів є перешкодою для органу досудового розслідування для проведення його огляду на предмет наявності на ньому відомостей, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження та обумовлює подальше їх утримання з метою проведення експертних досліджень, тобто встановлено наявність підстав для вилучення мобільних телефонів, визначених ч.2 ст.168 КПК України.
Із положень ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вбачається, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Будь-яке втручання державного органу в права осіб повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (п.69, 73 рішення Європейського суду з прав людини від 23.09.1982 у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції»). Тобто повинне існувати обґрунтоване співвідношення між засобами, що застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти.
Оскільки досудове розслідування здійснюється за фактом того, що народний депутат України ОСОБА_9 упродовж 2022 року набув активи, вартість яких більше ніж на 30 млн грн перевищує його законні доходи; а також, що ОСОБА_9 вніс до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2022 рік завідомо недостовірні відомості, які відрізняються від достовірних більш ніж на 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, слід визнати, що арешт мобільних телефонів забезпечує справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, відповідає принципу розумності, є співрозмірним, виходячи із завдань кримінального провадження, і не покладає індивідуальний та надмірний тягар на власника.
Твердження в апеляційній скарзі про те, арешт телефонів перешкоджає господарській діяльності ОСОБА_6, є голослівним, оскільки не містить жодного доказу того, що з часу вилучення телефонів ОСОБА_6 не використовувала жодного застосунку телефонів.
Пунктом 1 ч.1 ст.407 КПК України визначено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Відтак, колегія суддів приходить до переконання про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та скасування ухвали слідчого судді, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, ухвалу - без змін.
Керуючись ст.404, 405, 418, 419, 422, 424, 532 КПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 07 листопада 2024 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4