- Головуюча суддя (ВАКС): Криклива Т.Г.
справа № 991/10365/24
провадження 1-кп/991/108/24
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
ОКРЕМА ДУМКА
судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 до ухвали
від 11 березня 2025 року у справі № 991/10365/24
(провадження 1-кп/991/108/24)
11 березня 2025 року місто Київ
11 березня 2025 року колегією суддів Вищого антикорупційного суду у складі: головуючої судді ОСОБА_2, суддів: ОСОБА_3 і ОСОБА_1 (надалі - суд) у кримінальному провадженні за № 52023000000000547 від 02.11.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, за ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 368 КК України була постановлена ухвала про відмову у задоволенні заяви про самовідвід судді ОСОБА_1 .
З цією ухвалою я не згоден з огляду на таке.
Як на підставу самовідводу я покликався на те, що 05.03.2025 року я перебував на щорічному навчанні у Національній школі суддів за наказом голови ВАКС від 17.02.2025 року за № 93/к «Про направлення суддів Вищого антикорупційного суду для підготовки в Національній школі суддів», обов`язковість якого встановлена ч. 2 ст. 12 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд», а тому ця судова справа (кримінальне провадження) не могла бути розподілена щодо мене як судді-члена колегії 05.03.2025 року з огляду на норми п. 2.3.3 Положення АСДС.
Відмову у задоволенні мого самовідводу більшість колегії суддів мотивували тим, що: «В силу п. 6 Розділу ІІ Засад при автоматизованому розподілі судових справ, які підлягають колегіальному розгляду, для визначення суддів-членів колегії положення п.п. 6.4-1 не застосовуються», а також вказали на те, що: «автоматичне визначення судді ОСОБА_1 членом колегії для розгляду судової справи № 991/10365/24 (1-кп/991/108/24) відбувалося відповідно до чинної редакції Засад ВАКС, з огляду на ту обставину, що суддя ОСОБА_1 є членом постійної колегії судді ОСОБА_2 ».
Мотивування моїх колег, а як наслідок і вирішення ними питання про відмову у моєму самовідводі, є помилковими.
Положення про АСДС затверджене рішенням Ради суддів України від 02.04.2015 року за № 25 (з наступними змінами), а Засади затверджені рішенням зборів суддів ВАКС від 03.09.2019 року за № 4 (з наступними змінами), які є органами суддівського самоврядування.
Завданням суддівського самоврядування є захист професійних інтересів суддів та вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні, що передбачено ч. 1 ст. 126 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Найвищим органом суддівського самоврядування є з`їзд суддів України (ч. 1 ст. 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), а Рада суддів України є вищим органом суддівського самоврядування та діє як виконавчий орган з`їзду суддів України (ч. 1 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Зборами суддів є зібрання суддів відповідного суду, на якому вони обговорюють питання внутрішньої діяльності цього суду та приймають колективні рішення з обговорюваних питань (ч. 1 ст. 128 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Нормами п. п. 1-6 ч. 5 ст. 128 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначені повноваження зборів суддів за якими збори суддів: обговорюють питання щодо внутрішньої діяльності суду чи роботи конкретних суддів або працівників апарату суду та приймають з цих питань рішення, що є обов`язковими для суддів та працівників цього суду; визначають спеціалізацію суддів з розгляду конкретних категорій справ; визначають рівень навантаження на суддів відповідного суду з урахуванням виконання ними адміністративних або інших обов`язків; заслуховують звіти суддів, які обіймають адміністративні посади в цьому суді, та керівника апарату суду; звертаються з поданням про притягнення до дисциплінарної відповідальності адвоката, прокурора, посадової особи органу державної влади чи органу місцевого самоврядування за вчинення дій або бездіяльності, що порушують гарантії незалежності суду та судді; здійснюють інші повноваження, визначені цим законом. З наведеної норми права видно, що питання затвердження Засад не можуть належати до повноважень зборів суддів ВАКС, а також не зазначені у нормах цього закону як інші повноваження, які належать до компетенції зборів суддів.
Положенням про АСДС визначено таке:
- «Положення про автоматизовану систему документообігу суду (далі - Положення) розроблено відповідно до вимог Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Господарського процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України, Кримінального процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення» (розділ І Положення про АСДС);
- «Правове регулювання відносин, пов`язаних із функціонуванням автоматизованої системи документообігу суду, здійснюється цим Положенням відповідно до Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг", "Про електронний цифровий підпис", "Про інформацію", "Про доступ до публічної інформації", "Про доступ до судових рішень", "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах", "Про захист персональних даних" та інших нормативно-правових актів» (п. п. 1.1.1 п. 1.1 розділу І Положення про АСДС);
- «засади використання автоматизованої системи документообігу суду - це затверджені рішенням зборів суддів відповідного суду правила застосування цього Положення з урахуванням юрисдикції та інстанційності суду, норм процесуальних кодексів та законів України» (п. п. 1.2.1 п. 1.2 розділу І Положення про АСДС);
- «Збори суддів відповідного суду мають право визначати особливості автоматизованого розподілу судових справ у випадках, прямо передбачених цим Положенням» (п. п. 2.3.2 п. 2.3 розділу ІІ Положення про АСДС);
- «Не розподіляються щодо конкретного судді судові справи, що надійшли: у дні перебування судді на навчанні, підвищенні кваліфікації, участі у семінарських заняттях, діяльності органів суддівського самоврядування, Вищої ради юстиції тощо без відбуття у відрядження (за наявності наказу голови суду)» (п. п. 2.3.3 п. 2.3 розділу ІІ Положення про АСДС);
- повноваження зборів суддів щодо здійснення автоматизованого розподілу судових справ між суддями визначені нормами п. п. 2.3.10-2.3.19 п. 2.3 розділу ІІ Положення про АСДС, серед яких повноваження щодо здійснення автоматизованого розподілу судових справ між суддями за п. п. 2.3.3 п. 2.3 розділу ІІ Положення про АСДС відсутнє, а інші норми Положення про АСДС також не наділяють збори суддів ВАКС правом визначати особливості автоматизованого розподілу судових справ у цьому випадку.
Засади розроблені відповідно до вимог законів України «Про Вищий антикорупційний суд», «Про судоустрій і статус суддів», Кримінального процесуального кодексу України та Положення про АСДС (п. 2 розділу І Засад) і ними визначається порядок функціонування автоматизованої системи, правила застосування Положення про АСДС з урахуванням юрисдикції та інстанційності суду, норм процесуальних кодексів та законів України (п. 3 розділу І Засад).
За таких обставин, норми Положення про АСДС мають вищу юридичну силу відносно норм засад, як з огляду на вищий статус органу суддівського самоврядування, який їх затвердив, так і з огляду на те, що саме норми Положення про АСДС наділяють ВАКС правом, як затверджувати засади, так і визначати особливості автоматизованого розподілу судових справ, але тільки у прямо передбачених Положенням про АСДС випадках, до яких не належить випадок, визначений п. п. 2.3.3 п. 2.3 розділу ІІ Положення про АСДС.
Крім того, вказана ситуація з прийняттям зборами суддів ВАКС рішення про особливості автоматизованого розподілу справ, яке фактично виключає дію норми п. п. 2.3.3 п. 2.3 розділу ІІ Положення про АСДС щодо певних суддів, свідчить не тільки про порушення вимог Положення про АСДС, а й про запровадження штучного розподілу шляхом заборони поширення норми п. п. 2.3.3 п. 2.3 розділу ІІ Положення про АСДС не на всіх, а тільки на певних суддів ВАКС, а також і про порушення організаційних основ судоустрою України, зокрема, порушує єдність системи судоустрою, яка забезпечується у тому числі єдиними засадами організації і діяльності судів, що встановлено вимогами ч. 4 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Більше того, склади постійних колегій суддів визначені рішенням зборів суддів ВАКС від 24 вересня 2024 року за № 2, за яким суддя ОСОБА_3 не входить до складу постійної колегії суддів, у якому головує суддя ОСОБА_2, які і до складу резервної колегії суддів. Суддя ОСОБА_3 05.03.2025 року також перебувала на щорічному навчанні у Національній школі суддів за наказом голови ВАКС від 17.02.2025 року за № 93/к «Про направлення суддів Вищого антикорупційного суду для підготовки в Національній школі суддів», а тому розподіл цієї справи щодо неї не мав відбуватися. Про ці обставини судді ОСОБА_3 достеменно відомо, що покладає на неї встановлений ч. 1 ст. 80 КПК України обов`язок заявити самовідвід, який не був нею виконаний. Разом з тим, невиконання суддею ОСОБА_3 передбаченого ч. 1 ст. 80 КПК України обов`язку, не робить цей склад суду судом «встановленим законом» у цій справі. Європейська Комісія з прав людини в справі «Лео Занд проти Австрії» (Leo ZAND v. Austria), заява № 7360/76, доповідь Комісії від 12.10.1978р., зазначила, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» - п. 68. З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Sokurenko and Strygun v. Ukraine, рішення від 20.07.2006р.) Європейський Суд з прав людини підкреслив, що суд, який без жодних пояснень, перевищує звичайні межі повноважень своєї юрисдикції, що є умисним порушенням закону, не є «судом, встановленим на законних підставах» у провадженнях, що розглядаються судом (пункти 27-28).
З огляду на наведене, я переконаний, що мій самовідвід мав бути задоволений.
Суддя ОСОБА_1