- Головуючий суддя (ККС ВС): Маринич В.К.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 991/13030/24
провадження № 51-1287 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 березня 2025 року про повернення апеляційної скарги,
ВСТАНОВИВ:
Вироком Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024 року затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 18 листопада 2024 року із змінами від 28 листопада 2024 року між прокурором ОСОБА_5 та обвинуваченим ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 52024000000000486 від 20 вересня 2024 року.
ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 4 статті 28 і частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК), та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років зі штрафом у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 грн.
На підставі частини 2 статті 75 КК звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 рік.
На підставі пунктів 1, 2 частини 1 статті 76 КК покладено на ОСОБА_6 ряд обов`язків.
Постановлено покарання у виді штрафу у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 грн, виконувати самостійно.
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на вирок Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024 року повернуто, оскільки апеляційна скарга подана особою, яка не має права її подавати.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4, у якій він просить скасувати ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 березня 2025 року та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Зокрема, ОСОБА_4 вважає, що має право на оскарження в апеляційному порядку вироку Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024 року за угодою між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_6 про визнання останнім своєї винуватості в процесуальному статусі «іншої особи, прав, свобод та інтересів якої стосується судове рішення». Вказує, що його апеляційна скарга повністю відповідає вимогам, встановленим статтею 396 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Посилається на відсутність підстав, передбачених в статті 399 КПК, для повернення його апеляційної скарги та вказує на порушення суддею Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду процедури розгляду апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження, передбаченої статями 396 - 399 КПК.
Крім того, ОСОБА_4 зазначає, що суддя апеляційного суду повернув апеляційну скаргу, не дослідивши питання про характер і суть порушень його прав, свобод, інтересів внаслідок постановлення вироку за угодою. Вважає, що прокурор, застосовуючи недозволені методи, намагається отримати незаконні докази обвинувачення щодо нього. Зокрема, зазначає, що ОСОБА_6 наперед зобов`язується надати обвинувальні покази, які вигідні стороні обвинувачення, при цьому вказані показання є заздалегідь визначеними стороною обвинувачення та не можуть бути об`єктивними й достовірними.
ОСОБА_4 вказує, що суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду не перевірив доводи його апеляційної скарга щодо відсутності ознак добровільності укладання ОСОБА_6 угоди про визнання винуватості. Зазначає про невідповідність вироку, яким затверджено угоду, вимогам КПК. ОСОБА_4 стверджує, що умови вироку за угодою порушують його інтереси, оскільки містять твердження про існування злочинного угрупування і про його причетність до нього. На думку ОСОБА_4, умови угоди не відповідають інтересам суспільства. Також ОСОБА_4 наводить іншідоводи, що стосуються незаконності, на його думку, вказаного вироку за угодою.
Посилається на постанову Верховного Суду України від 03 березня 2016 року (справа № 5-347кс15), постанови Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року (справа № 175/195/17), 31 березня 2021 року (справа № 333/1539/16-к), 19 травня 2021 року (справа № 234/15877/16-к), 06 жовтня 2021 року (справа № 756/11581/15-к).
Колегія суддів Верховного Суду перевірила доводи касаційної скарги, додані до неї копії судових рішень та дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно з частиною 4 статті 475 КПК вирок на підставі угоди може бути оскаржений у порядку, передбаченому цим Кодексом, з підстав, передбачених статтею 394 цього Кодексу.
Відповідно до частини 4 статті 394 КПК вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:
1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди;
2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.
Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізовано, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження; і при цьому відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб`єктів оскарження, передбаченому статтею 394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою в доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено частиною 2 статті 24 КПК (постанова Верховного Суду України від 03 березня 2016 року у справі № 5-347кс15).
У постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 639/2837/19 вказано, що, вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою іншої особи (захисника чи представника іншої особи) на вирок на підставі угоди, суддя-доповідач має впевнитися, що у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють апеляційному суду (судді-доповідачеві) з впевненістю ідентифікувати іншу особу; крім того, вирок має стосуватися прав, свобод та інтересів цієї іншої особи.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 399 КПК апеляційна скарга повертається, якщо апеляційну скаргу подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.
Як вбачається з матеріалів касаційного оскарження, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу на вирок Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024 року, яким затверджено угоду зі змінами про визнання винуватості, укладену між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 52024000000000486 від 20 вересня 2024 року.
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 березня 2025 року вказану апеляційну скаргу було повернуто на підставі пункту 2 частини 3 статті 399 КПК, оскільки вона подана особою, яка не має права подавати апеляційну скаргу.
У своєму рішенні апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції, затверджуючи угоду про визнання винуватості, перевірив чи порушуються зазначеною угодою права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб. За результатом здійснення такої перевірки суд дійшов висновку, що обставини пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення, викладені в угоді та вироку, не можуть мати жодного приюдиційного значення для іншого кримінального провадження, а умови угоди не порушують права, свободи та інтереси як сторін кримінального провадження, так й інших осіб. Водночас, зважаючи на характер дій, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6, а також те, що їх вчинено у складі злочинної організації, посилання на дії третіх осіб було необхідним для встановлення фактичної ролі обвинуваченого. З метою недопущення порушення принципу презумпції невинуватості, судом першої інстанції вжито заходи з виключення даних, які б давали можливість ідентифікувати таких третіх осіб, в тій мірі, що не перешкоджає встановленню та оцінці безпосередніх дій ОСОБА_6 .
Суд апеляційної інстанції встановив, що у тексті вказаного вироку особисті дані ОСОБА_4 не зазначені, а вирок стосується виключно обвинуваченого ОСОБА_6, при цьому, будь-яких ознак, за якими можна було б ідентифікувати безіменних осіб, про співучасть з якими йдеться у вироку стосовно ОСОБА_6, цей вирок не містить.
Суд звертає увагу, що норми кримінального процесуального закону не звільняють сторону обвинувачення від доказування відповідних обставин у кримінальному провадженні щодо однієї особи в разі наявності судового рішення стосовно іншої особи. При цьому дані про осіб, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальному акті, повідомленні про підозру тощо) у даному чи іншому кримінальному провадженні, не можуть слугувати підставою для визнання вироку на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб. Ці процесуальні документи, на відміну від вироку суду, містять твердження сторони обвинувачення про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 13 частини 1 статті 3 КПК), з викладенням обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні відповідно до вимог статей 91, 92, 277, 291 КПК.
Повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_4, апеляційний суд в ухвалі вмотивовано зазначив, що оскільки оскаржуваний вирок не містить будь-яких відомостей стосовно ОСОБА_4 та не стосується його прав, свобод чи інтересів, останній не є особою, яка має право на подання апеляційної скарги на відповідний вирок суду.
Вирок, ухвалений на підставі угоди стосовно однієї із декількох осіб, не має преюдиціального значення для кримінального провадження відносно інших осіб.
Така позиція узгоджується зі сталою судовою практикою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, зокрема, викладеною у постановах від 19 листопада 2019 року у справі № 759/10575/16-к, від 26 травня 2021 року у справі № 263/15273/17.
Колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою.
Крім того, колегія суддів вважає, що посилання ОСОБА_4 постанови Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року (справа № 175/195/17), 31 березня 2021 року (справа № 333/1539/16-к), 19 травня 2021 року (справа № 234/15877/16-к), 06 жовтня 2021 року (справа № 756/11581/15-к) не є релевантними, оскільки у цих провадженнях апеляційними судами переглядалися по суті вироки судів першої інстанції.
Що стосується доводів ОСОБА_4 щодо незаконності вироку Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024 року, то колегія суддів звертає увагу на те, що предметом розгляду у вказаному касаційному провадженні є ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги, яка і перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
З огляду на викладене, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.
Керуючись пунктом 2 частини 2 статті 428 КПК, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 березня 2025 року про повернення апеляційної скарги.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3